Олексій Волович
Частина 1.
Наслідки від російської агресії для енергетики України
|
|
Енергетична складова є головною в агресивній політиці Кремля проти України, який ще й намагається чинити тиск на критично залежні від поставок російських енергоресурсів східноєвропейські країни
Енергетична складова є головною в агресивній політиці Кремля проти України, який ще й намагається чинити тиск на критично залежні від поставок російських енергоресурсів східноєвропейські країни. За допомогою природного газу — зокрема. Російсько-українська конфронтація, внаслідок якої був анексований Крим і розгорнулися диверсії РФ в південно-східних областях української держави, вкрай негативно позначилася на енергетичній безпеці не лише України, а й усієї Європи.
Анексувавши Крим, Москва водночас намагається завдати максимальних втрат енергетичній безпеці України шляхом реалізації наступних акцій:
- позбавлення України основної частини виняткової економічної зони на шельфі Чорного і Азовського морів, де ініційована низка проектів розвідки і видобутку нафти і газу за участю провідних світових компаній — ExxonMobile, Shell, OMV, ENI, EDF та інших;
- блокування роботи компанії Royal Dutch Shell з освоєння Юзівського родовища сланцевого газу в Донецькій і Харківській областях;
- унеможливлення будівництва українського варіанту газопроводу «Білий потік» (GUEU — “White stream”), яким передбачалося прокладання підводного газопроводу від грузинського м. Супса до м. Феодосії;
- позбавлення України доступу до шельфових родовищ нетрадиційних перспективних запасів вуглеводнів (газогідратів) у Чорному морі;
Можлива зміна маршруту газопроводу «Південний потік» з частковим прокладанням його через Кримський півострів і неглибоку шельфову зону північного сектору Чорного моря
- можлива зміна маршруту газопроводу «Південний потік» з частковим прокладанням його через Кримський півострів і неглибоку шельфову зону північного сектору Чорного моря.
- підпорядкування українських державних підприємств «Чорноморнафтогаз» і «Укртрансгаз» новій владі Криму з метою їх подальшої передачі в розпорядження «Газпрому»;
- встановлення повного контролю над чорноморським узбережжям України від Криму до Придністров’я, включаючи Одесу, порти Южний та Іллічівськ;
- блокування транспортування каспійських енергоресурсів до європейських споживачів у рамках реалізації проектів Південного газового коридору.
Тиск Росії на прикаспійські країни
Прикаспійські країни
http://strategiya.az/
|
|
Тривалий час Росія намагається посилювати свій контроль в Чорноморсько-Каспійському регіоні над енергоресурсами і транзитними шляхами їх доставки, виступаючитранзитером і перепродувачем істотної частини паливно-енергетичних ресурсів, що видобуваються в Центральній Азії. Закуповуючи газ у Туркменістані, Узбекистані і Казахстані по 200 — 300 дол. за 1 тис. м³, Росія продає його європейським країнам за ціною понад 400 дол. за 1 тис. м³, маючи з цього значний зиск.
У 2007 р. Росія підписала тристоронню угоду (Росія, Туркменістан і Казахстан) про будівництво Прикаспійського газопроводу, яку вона розглядала як свою перемогу в боротьбі проти проектів Транскаспійського газопроводу і Nabucco. Проте восени 2010 року Росія і Туркменістан вирішили заморозити проект будівництва газопроводу до того часу, доки в Європі не зростатиме попит на газ.
В інтересах збереження монопольного становища «Газпрому» на європейському ринку Росія фактично проводила політику обмеження видобутку газу в Туркменістані. Намагаючись не допустити потрапляння туркменського газу в газопровід Nabucco, Москва виявила готовність допомогти Ашхабаду організувати поставки газу в Південну Азію, збудувавши трубопровід ТАПІ (Туркменія — Афганістан — Пакистан — Індія ).
Тривалий час Росія виступає проти транспортування казахстанської нафти через Каспій у спосіб будівництва нафтопроводу до Азербайджану, намагаючись максимально забезпечити транспортування казахстанської нафти через Росію. Але в той же час через розбіжності в питаннях тарифів і термінів, за які окупиться проект, російська сторона тривалий час блокувала розширення нафтопроводу Тенгіз — Новоросійськ.
У вересні 2013 року В. Путін відвідав Баку, маючи на меті обмежити домінування західних енергетичних компаній у місцевій енергетиці і повернути Азербайджан під вплив РФ. Однак поки що йому не вдалося досягти значних зрушень. Тиск Кремля на азербайджанське керівництво посилився після того, як Азербайджан 27 березня ц.р. проголосував за резолюцію ГА ООН проти анексії Криму.
Росія намагається взяти під свій контроль видобування і транспортування азербайджанського газу до Європи за допомогою активізації діяльності НК «Роснефть» в нафтогазовій галузі Азербайджану. У разі, якщо це не вдасться, підготовлений запасний варіант: налаштувати Баку і Єреван до відновлення конфлікту в Нагорному Карабаху, що призведе до дестабілізації Південного Кавказу і, як наслідок, до призупинення будівництва газопроводів в обхід Росії.
Росія і ЄС розпочали жорстку конкуренцію за енергоресурси країн Центральної Азії. Європейською Комісією ухвалена нова стратегія сприяння на період 2007-2013 рр. країнам Центральної Азії. В ЄС введена посада спеціального представника Європейського Союзу по Центральній Азії, яку з липня 2012 р. обіймає пані Патриція Флор.
Тривалий час Україна намагається відновити прямі поставки природного газу з Туркменістану і подальший його експорт до країн Європи. Однак головною перешкодою цьому є відмова Росії перекачувати туркменський газ трубопроводом, який прокладений по її території.
Боротьба навколо газопроводу «Південний потік»
Кремль і «Газпром» мають далекосяжні плани щодо дестабілізації всього Чорноморсько-Каспійського регіону, зокрема, намагаються посилити свій контроль над видобутком і транспортуванням каспійських енергоресурсів до європейських споживачів. Першим кроком у цьому сценарії стало встановлення майже повного контролю Росії над чорноморським шельфом України після нещодавньої анексії Криму.
|
|
Енергетичні проекти в Чорноморсько-Каспійському регіоні завжди були надмірно політизовані, але після агресивних дій Росії проти України у 2014 році рівень їх політизації піднявся з регіонального до світового, оскільки використання Росією енергетичних ресурсів у якості інструменту реалізації своїх геополітичних планів стало вкрай неприйнятним для всієї світової спільноти. Демократичний світ просто не готовий до використання енергоресурсів у якості зброї. Найбільш політизованим енергетичним проектом Росії є проект газопроводу «Південний потік», реалізація якого призвела б не тільки до зменшення газотранзитного статусу України і посилення монополії «Газпрому» у справі постачання російського газу до Європи, а й до розширення імперських амбіцій нинішнього російського керівництва.
Для виконання своїх зобов’язань щодо поставок природного газу до Європи «Газпром» не потребує додаткових трубопроводів, тим більше, що газопровід «Північний потік» з самого початку свого функціонування через обмеження з боку Євросоюзу залишається наполовину заповненим газом. Споруджується газопровід «Південний потік» передусім з політичною метою — мінімізувати роль України в постачанні російського газу до Європи.
За оцінками українських експертів, втрати України після введення в дію «Південного потоку» у 2015 році можуть становити до 1,5 млрд. дол. щорічно. Проте Росія не зможе повністю відмовитись від транспортування газу по українській території, оскільки українська ГТС включає 13 унікальних підземних газосховищ ємністю понад 30 млрд. м³, яких немає в системах газопроводів «Північний потік» і не буде в газопроводі «Південний потік». За підрахунками експертів, у разі повної відмови від транзиту газу через українську ГТС Росія може втратити Україну як основного споживача російського газу, тобто щонайменше 12-14 млрд. дол. щорічного доходу (за цінами попередніх років).
Реалізація проекту «Південний потік» призведе до посилення монополії «Газпрому» у постачанні російського газу до Європи, що є викликом Європейському Союзу, який тривалий час намагається диверсифікувати свої джерела постачання за допомогою каспійського газу. Виходячи з цього, Євросоюз не включив цей проект в список стратегічних енергетичних проектів (Projects of common interest), які частково можуть фінансуватися бюджетом ЄС.
Маршрут газопроводу «Південний потік»
http://www.gazprom.ru/
Довідково: Проект газопроводу «Південний потік» («South Stream»)був оголошений у 2007 році у якості альтернативи трубопроводу ЄС Nabucco для транспортування природного газу по дну Чорного моря з Росії (м. Анапа, поблизу м. Новоросійська у Краснодарському краї Росії) до м. Варна (Болгарія) і далі до Сербії, Угорщини, Словенії, Австрії, Греції, Італії, Македонії та Хорватії. Протягом 2008-2009 років Росія підписала з цими країнами двосторонні міжурядові угоди про реалізацію проекту газопроводу, потужність якого на завершальному етапі становитиме 63 млрд. м³. Період реалізації проекту — 2010-2017 рр.
Будівельні роботи буде виконувати створений у січні 2008 р. консорціум «South Stream Transport AG» у складі ВАТ «Газпром» та італійського концерну «ENI», до якого у 2011 р. приєдналися німецька компанія «Wintershall Holding» і французька «EDF». Частки учасників у статутному капіталі розподілилися таким чином: ВАТ «Газпром» — 50%, «ENI» — 20%, «Wintershall» і «EDF» — по 15%.
Введення в експлуатацію першої гілки газопроводу планується на грудень 2015 р. Загальна довжина чорноморської ділянки «Південного потоку» становитиме близько 925 км, максимальна глибина — 2250 метрів. Морська ділянка «Південного потоку» буде складатися з чотирьох паралельних трубопроводів, прокладених по дну Чорного моря в межах одного маршруту. Будівництво морської ділянки передбачається розпочати в другому кварталі 2014 року. Природний газ для наповнення газопроводу «Південний потік» передбачається подавати з родовищ на півострові Ямал по магістральному експортному газопроводу Бованенково — Ухта — Починки, що споруджується, і далі по системі газопроводів «Південний коридор» протяжністю близько 2500 км., кінцевим пунктом якої буде м. Анапа. Вартість газопроводу «Південний коридор» становитиме 18,5 млрд. євро, газопроводу Бованенково — Ухта — Починки — 25 млрд. дол. і, власне, газопроводу «Південний потік» — 16,5 млрд. євро. Таким чином, загальна вартість проекту становитиме астрономічну суму — 60 млрд. євро. Проект газопроводу «Південний потік» можна назвати мегапроектом, оскільки за своєю вартістю він значно перевершує «Північний потік». При цьому слід зазначити, що вартість будівництва трубопроводів в Росії у 5 разів вища, ніж у Європі, і у 8 разів вища, ніж у Китаї. У разі, якщо європейські партнери Росії відмовляться від участі у реалізації газопроводу «Південний потік», то Росія зазнає величезних збитків з огляду на ту обставину, що система газопроводів по маршруту Бованенково — Анапа, на думку російських експертів, виявиться непотрібною.
Однією з причин дестабілізації Росією політичної і економічної ситуації в Україні було її бажання переконати європейських партнерів у необхідності реалізації проекту «Південний потік» з метою гарантованого постачання російських енергоносіїв до Європи. Москва намагалась переконати функціонерів Євросоюзу в «хибності» їх спроб заблокувати реалізацію проекту «Південний потік» через його невідповідність європейському енергетичному законодавству. Завдання Москви полягало також в тому, щоб вмовити ЄС вивести «Південний потік» з-під дії Третього енергопакету ЄС, згідно з яким власник енергоресурсів не може володіти інфраструктурою для транспортування і розподілення цих ресурсів на території країн-споживачів.
Однак Москві не вдалося схилити Євросоюз на свій бік. Вже у грудні 2013 року Європейська комісія заявила, що «Південний потік» не може бути реалізований на території ЄС, якщо він не відповідатиме енергетичним законам ЄС, зокрема, Третьому енергетичному пакетові. Європейська комісія заявила, що держави - члени ЄС мають переглянути свої двосторонні угоди з Росією щодо «Південного потоку» і привести їх у відповідність до законодавства ЄС. Однак, на думку деяких експертів, реальної можливості заборонити будівництво «Південного потоку» у ЄС немає. Але суттєво обмежити використання цього газопроводу, зробивши його роботу низькорентабельною, Єврокомісія цілком спроможна. На даний час в рамках робочої групи ведуться консультації між «Газпромом» і Єврокомісією з питання врегулювання ситуації навколо реалізації проекту газопроводу «Південний потік».
17 квітня ц.р. Європейський парламент (ЄП) ухвалив резолюцію, в якій закликав Європейський Союз зупинити будівництво газопроводу «Південний потік». В цій резолюції ЄП підкреслює нагальну необхідність проведення Євросоюзом єдиної політики енергетичної безпеки з метою зменшення залежності від російських енергоносіїв у спосіб диверсифікації поставок енергоресурсів, повної імплементації Третього енергетичного пакету і, в разі потреби, — призупинення імпорту російського газу.
Напередодні другого раунду переговорів 16-19 травня ц.р. між «Нафтогазом» і «Газпромом» навколо питання про ціну на російський газ для України, керівництво «Газпрому» заявило про можливість надати Україні знижку в обмін на згоду Євросоюзу вивести реалізацію проекту «Південний потік» з-під дії Третього енергопакету ЄС.
Довідково: З квітня 2014 р. Росія встановила ціну на свій газ для України у розмірі 485 дол. за 1 тис. м³. Українська сторона вимагає повернутися до ціни І кварталу поточного року — 268 дол. за 1 тис. м³, про яку було домовлено під час московського візиту екс-президента В. Януковича 16 грудня 2013 року. Якщо «Газпром» і «Нафтогаз» не домовляться про компромісну ціну на російський газ для України, то вона має намір позиватися проти «Газпрому» до Арбітражного суду у Стокгольмі.
Початок реалізації проекту «Південний потік» завдяки підписанню двосторонніх угод Росії з низкою центральноєвропейських країн, всупереч енергетичному законодавству ЄС, свідчить про те, що Євросоюз не є наднаціональною структурою, яка може диктувати свої умови країнам-членам ЄС. На думку експертів, ця ситуація потребуватиме перегляду і свого врегулювання між країнами Європейського Союзу з метою узгодження національних і союзних інтересів. Очевидно, що основною складовою такої ревізії має бути зобов’язання усіх членів Євросоюзу безумовно виконувати усі регламенти, постанови і директиви ЄС і Європейського Енергетичного співтовариства (ЄЕС) в енергетичній сфері, зокрема, при укладанні угод з такими країнами, як Росія, що не є членами ні ЄС, ні ЄЕС.
