14 червня 2014

Енергетичні аспекти російської агресії проти України. Частина 2.

Олексій Волович

Частина 2. Євросоюз vs «Газпром».

Останніми роками Європа неухильно зменшує свою залежність від російського газу (з 40% у 2006 році до 25% у 2014 році). Є всі підстави вважати, що після агресивних дій Кремля проти України навесні 2014 року ця тенденція суттєво посилиться, і вже через 3-4 роки частка російського газу в балансі газоспоживання в Європі не буде перевищувати 10-15 %, що, з одного боку, негативно позначиться на російському енергетичному комплексі та російській економіці в цілому, а з іншого — істотно обмежить геополітичні амбіції Кремля на європейському континенті.

Газопровід TANAP забезпечить можливість транспортування газу з родовищ в Азербайджані і родовища "Шах-Деніз-2" через Туреччину до Європи
Газопровід TANAP забезпечить можливість транспортування газу з родовищ в Азербайджані і родовища "Шах-Деніз-2" через Туреччину до Європи
http://www.hurriyetdailynews.com/

Ймовірно, що протягом найближчих 3-5 років в рамках «Південного газового коридору» буде реалізована низка енергетичних проектів, а саме газопроводів: TANAP-TAP; ТКГП, Іран-Туреччина-Європа; Ізраїль-Кіпр (Кріт)-Європа, а також започаткується постачання СПГ з території Азербайджану до Румунії (проект AGRI) та нарощуватиметься його постачання з Катару і США до Європи, що значно послабить монопольні позиції «Газпрому» на енергетичному ринку Європи. Не виключена також можливість реанімації проекту газопроводу Nabucco за умови наповнення його туркменським та іранським газом.

Грузія зацікавлена ​​в реалізації проекту AGRI
Грузія зацікавлена ​​в реалізації проекту AGRI - альтернативи газопроводу Nabucco, що передбачає доставку природного газу з Каспійського регіону по морю в обхід Росії
http://www.vestikavkaza.ru/

Спроби Москви використати «енергетичну зброю» проти України і європейських держав спонукали Європейський Союз вдатись до розробки нових колективних заходів протидії. Так, на даний час в європейських столицях обговорюється ініціатива Польщі щодо створення «Європейського енергетичного союзу» у складі 28 країн ЄС і України. Головна мета ініціативи — спільно протистояти енергетичному тиску Москви на споживачів російських енергоносіїв. Вона нагадує ідею створення «Енергетичного НАТО», яку Варшава висунула у 2006 році. Проте на той час Захід виявився неспроможним підкріпити цю ідею конкретними механізмами її реалізації. Основні положення і принципи нинішньої ініціативи Варшави зводяться до наступного:

- ЄС в цілому, а не окремі держави, мають вести переговори і підписувати контракти з зовнішніми постачальниками енергоносіїв, зокрема, з «Газпромом»;

- російські енергоносії мають постачатися усім країнам Євросоюзу за однаковою ціною;

- ЄС має зміцнити механізми захисту («механізми солідарності») на випадок обмеження або припинення постачання газу і нафти з Росії для будь-якої країни Євросоюзу;

- ЄС має максимально профінансувати розвиток енергетичної інфраструктури в Європі, зокрема, в рамках Південного газового коридору;

- країни ЄС мають максимально активізувати політику диверсифікації зовнішніх джерел енергоносіїв;

- країни ЄС мають повною мірою використовувати доступні власні джерела енергоносіїв;

- ЄС має забезпечити енергетичну незалежність сусіднім країнам, зокрема, Україні та Молдові.

На наш погляд, усі ці завдання можна було б реалізувати в рамках чинного Європейського енергетичного співтовариства, не створюючи нової структури, але за умови посилення його інституційної спроможності, обмеженої нині консультативними і моніторинговими функціями.

На початку травня ц.р. міністри енергетики країн «Великої сімки» (G-7) погодили довгостроковий «План усунення залежності Європи від нафти і газу з Росії і запобігання використання Кремлем енергетичної безпеки в якості політичного козиря». Країни G-7 також готують окремий план підтримки України на випадок, якщо взимку Росія припинить постачання для неї газу. Очікується, що на саміті глав держав G-7 у червні ц.р. буде підписано «План надзвичайного реагування щодо сприяння Україні взимку цього року в разі обмеження Росією газових поставок». Планом передбачається також створення кількох нових терміналів зрідженого газу в Європі, зняття обмежень Сполученими Штатами на експорт сланцевого газу до Європи, інвестування будівництва нових газопроводів. Крім того, протягом найближчих тижнів буде розроблено план екстреної підтримки енергетичних потреб України на той випадок, якщо Росія відключить газ вже у червні ц.р.

Зараз в Євросоюзі розглядається також глобальний проект об’єднання енергосистем (інфраструктури нафтогазової та вугільної галузей, електроенергетики, альтернативної енергетики тощо) в країнах, розташованих на узбережжях Каспійського, Чорного, Середземного та Балтійського морів, що передбачатиме поширення європейського енергетичного законодавства на країни-партнери Євросоюзу.

Кабміну України необхідно прискорити укладання угоди про створення консорціуму у складі американських, європейських та українських компаній для модернізації української ГТС

На наш погляд, Кабміну України необхідно прискорити укладання угоди про створення консорціуму у складі американських, європейських та українських компаній для модернізації української ГТС та її заповнення в перспективі, крім російського, туркменським та іранським газом через Одесу чи Румунію, а в перспективі — американським і катарським СПГ та сланцевим газом з Юзівського та Олеського родовищ. У разі, якщо Росія суттєво скоротить або повністю припинить транспортування свого газу до Європи через українську ГТС, то вона може використовуватися в реверсному режимі для постачання газу до України з Європи. У стислі терміни ПАТ «Укртрансгаз» має бути виведене з підпорядкування НАК «Нафтогаз України» і стати повністю незалежною компанією, що дасть їй змогу укладати угоди про співпрацю з європейськими і американськими інвесторами з метою реконструкції і модернізації української ГТС. Надзвичайно важливим при цьому є досягнення домовленостей з ЄС про перенесення пункту прийомки-передачі російського газу на східні і північні кордони України, що дасть змогу ліквідувати політичну залежність від РФ і перевести питання транзиту газу в площину комерційних відносин між європейськими енергетичними компаніями, «Укртрансгазом» і «Газпромом».

На нашу думку, Кабінетові міністрів України слід негайно звернутись до США і європейських країн з пропозицією взяти під військову охорону магістральні газопроводи української ГТС, а також надіслати відповідних фахівців, які могли б контролювати безперебійне постачання російського газу до Європи і в такий спосіб спростувати безпідставні твердження «Газпрому» про небезпечність транспортування російського газу територією України і про нібито несанкціонований відбір газу Україною.

Обидва основних претендента на пост голови Єврокомісії Мартін Шульц і Жан-Клод Юнкер налаштовані дати відсіч агресивній політиці Кремля
Обидва основних претендента на пост голови Єврокомісії Мартін Шульц і Жан-Клод Юнкер налаштовані дати відсіч агресивній політиці Кремля

Підтримка Євросоюзом України в її протистоянні з Росією, зокрема, в енергетичній сфері, є визначальною. Проте 24 — 25 травня ц.р. відбулися восьмі вибори до Європейського парламенту, який формуватиме новий склад Європейської комісії. Незважаючи на те, що, згідно з прогнозами, цього разу до Європарламенту може потрапити чимало так званих «євроскептиків», ультраправих політиків і націоналістів, є всі підстави сподіватися, що загальний курс Євросоюзу на підтримку України не зміниться. Ймовірність такого прогнозу підкріплюється тим, що обидва основних претендента на пост голови Єврокомісії — нинішній «лівий» голова Європарламенту німець Мартін Шульц і «правий» екс-прем’єр Люксембургу Жан-Клод Юнкер, судячи з їх публічних заяв, налаштовані дати відсіч агресивній політиці Кремля. Втім, Москва сподівається, що новий склад «брюссельської бюрократії» буде до неї більш лояльний і їй все ж вдасться реалізувати проект газопроводу «Південний потік».

* * *

 
Відродження російської імперії у версії, наближеної до сталінської, є стратегічною метою Кремля. Головною перешкодою на шляху її реалізації є незалежна, самодостатня і європейська Україна

Відродження російської імперії у версії, наближеної до сталінської, є стратегічною метою Кремля. Головною перешкодою на шляху її реалізації є незалежна, самодостатня і європейська Україна. Тому, за планами Кремля, вона має стати частиною імперії. Оскільки традиційна широкомасштабна війна з метою приєднання України може призвести до третьої світової війни з руйнівними наслідками для самої Росії, Кремль застосовує цілий набір так званої «м’якої сили» для реалізації своїх стратегічних амбіцій: інформаційно-пропагандистські операції, русифікація, підкуп і залякування української правлячої еліти, дестабілізація ситуації в країні шляхом підтримки сепаратистів, посилення контролю над українською економікою, зокрема, нав’язування їй енергетичної залежності.

Оскільки економіка Росії на ¾ базується на прибутках від енергоресурсів, то й головний театр «бойових» дій розгортається саме в енергетиці. Ця галузь, починаючи з 2006 року, стала полем битви Кремля проти України. Протягом останніх 8 років Росія цілеспрямовано та агресивно застосовувала проти України «енергетичну зброю». Відбувалися газові конфлікти, коли перекривався Україні газ, безпідставно підвищувалася на нього ціна, блокувалися спроби України диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв. Оскільки міжнародна спільнота практично не засуджувала такі дії, то Росія відчула повну безкарність у цій енергетичній агресії. В цей час залежність Європи від Росії в газовій галузі послабила енергетичну безпеку європейського континенту, а Україна практично залишалася наодинці в енергетичній конфронтації зі своїм східним сусідом. Саме завдяки поступливості і недалекоглядній меркантильності деяких європейських лідерів стало можливим будівництво газопроводу «Північний потік» і початок будівництва газопроводу «Південний потік».

Нині ми є свідками формування загальноєвропейського енергетичного ринку і посилення єдності серед країн ЄС у справі гарантування енергобезпеки

Але сьогодні ми бачимо, що спроби застосування Росією «енергетичної зброї» проти пострадянських та європейських країн призводять до зворотного від бажаного результату, а саме — до активізації співпраці і інтеграції між пострадянськими і європейськими країнами, які через агресивну російську енергетичну політику опинилися «в одному човні». Нині ми є свідками формування загальноєвропейського енергетичного ринку і посилення єдності серед країн ЄС у справі гарантування енергобезпеки, яка дедалі більше набуває інтернаціонального характеру, оскільки жодна країна світу, якою б могутньої вона не була, не в змозі вирішувати самостійно проблеми своєї енергетичної безпеки.

Лідери пострадянських і європейських держав вже починають усвідомлювати, що Росія завжди виграватиме в двосторонніх форматах розв'язання енергетичних конфліктів, оскільки вона потужніша за кожну окремо взяту державу. Тому зараз у Європі формується альянс країн-споживачів енергоресурсів і транзитних держав за участю інститутів Європейського Союзу. Саме через це Кремль приречений на поразку в енергетичних війнах. З іншого боку, економіка («путіноміка») Росії є дуже вразливою, оскільки вона тримається в основному на експорті енергоносіїв. Якщо ж монополія Росії на енергетичному ринку Європи і світу буде обмежена і, відповідно, ціни на російські енергоносії знижені, то «енергетична зброя» Росії буде застосована проти неї самої, що матиме вкрай негативні наслідки для російської економіки і, відповідно, для імперських амбіцій Кремля.