22 серпня 2019

Енергетичний аспект близькосхідної політики Китаю

Олексій Волович

кандидат історичних наук

Частина 1

 

Геостратегічна важливість Близького Сходу

Перед тим, як аналізувати енергетичний аспект близькосхідної політики Китайської Народної Республіки, слід нагадати про певну геостратегічну важливість Близького Сходу. Передусім визначимося з кордонами цього регіону. Зазвичай до класичного Близького Сходу включають деякі країни Західної Азії і північного сходу Африки: Кіпр, Туреччина, Ізраїль, Палестина (ПНА), Єгипет, Судан, Йорданія, Сирія, Ліван, Ірак, Іран, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія (КСА), Кувейт, Катар, Бахрейн, Ємен. Арабською мовою цей регіон називається Середнім Сходом («аш-Шарк аль-Авсат»). Коли йдеться про Великий або Широкий Близький Схід, тоді до згаданих країн додаються також всі арабські країни Північної Африки. В даній статті розглядатимемо взаємодію Китаю з провідними країнами Широкого Близького Сходу (Middle East & North Africa, MENA) в енергетичній галузі.

Передусім варто зазначити, що на Близькому Сході, а саме на території нинішнього Ізраїлю і Саудівської Аравії, виникли три світові або авраамічні релігії: Іудаїзм, Християнство та Іслам. Країни Близького Сходу знаходяться у «центрі світу», на стику трьох континентів — Африки, Азії і Європи. Але найбільш важливим чинником, що визначає геостратегічну важливість Близького Сходу, є його енергетичні ресурси, зокрема нафта і газ. Всі вищезгадані країни Близького Сходу, поки що крім Туреччини, в тій чи іншій мірі мають запаси вуглеводнів. Згідно з даними British Petroleum Corp. за 2018 рік, на Близький Схід припадає третина світового видобутку нафти, одна шоста частина видобутку газу, 48 % доведених запасів нафти і 38 % доведених запасів газу.

Регіон Близького Сходу та Північної Африки
Регіон Близького Сходу та Північної Африки

Сучасний Близький Схід є найбільш конфліктогенним регіоном у світі. Понад 70 років триває арабсько-ізраїльський конфлікт, який протягом тривалого часу практично звузився до палестинсько-ізраїльського. Найбільші соціально-політичні потрясіння відбуваються на Близькому Сході після 2011 року, коли розпочалися так звані «арабські революції», які трансформувалися в триваючі й досі громадянські війни в Сирії, Лівії та Ємені, і у які втручаються зовнішні сили, що не сприяє встановленню миру в цих країнах. Практично ці арабські країни стали територією ведення проксі-воєн між США, РФ, ТР, ІРІ, КСА, ОАЕ та Ізраїлем. На жаль, в регіоні спостерігається сунітсько-шиїтська конфронтація, зокрема, протистояння між КСА та Іраном, що також використовується зовнішніми силами для досягнення своїх корисливих геополітичних цілей на Близькому Сході. Замість того, щоб використовувати свої величезні ресурси і вплив для забезпечення справедливого і стабільного світового порядку на Близькому Сході, такі країни як США, РФ, КСА, ТР та ІРІ підтримують різні сторони конфліктів, виходячи зі своїх геополітичних амбіцій і не намагаючись погоджувати свої дії для відновлення миру в близькосхідному регіоні. На жаль, Туреччина практично відійшла від своєї доктрини «0 проблем з сусідами» і на даний час має напружені відносини з такими країнами, як Греція, Кіпр, Сирія, Ірак, Єгипет, Ізраїль і навіть зі своїми союзниками по НАТО, передусім зі США. На додаток до цього у 2017–2018 рр. значно погіршилися відносини Саудівської Аравії, ОАЕ, Бахрейну та Єгипту з Катаром. Вже протягом багатьох років ООН та Ліга арабських держав демонструють свою абсолютну безпорадність у врегулюванні локальних близькосхідних конфліктів.

Іноземні військові бази на Близькому Сході
Іноземні військові бази на Близькому Сході

Країни Близького Сходу посідають перше місце у світі у сфері воєнних видатків. За останні 10 років (2008–2018 рр.) імпорт озброєнь і військової техніки (ОВТ) країнами Близького Сходу збільшився вдвічі. Між 2012-м і 2017-м роками імпорт ОВТ державами регіону збільшився на 103 % і становив 32 % світового імпорту ОВТ у 2017 році. Згідно з даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), США і європейські держави залишаються основними експортерами ОВТ в регіон. У 2013–2017 рр. Саудівська Аравія була і є другим за величиною імпортером ОВТ у світі, її імпорт станом на 2017 рік збільшився на 225 % порівняно з 2008–2012 рр. У 2013–2017 рр. Єгипет був третім найбільшим імпортером ОВТ, а ОАЕ — четвертим. Згідно з даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), у 2017 році військові видатки (сумарний оборонний бюджет) арабських країн Перської затоки, включно з Іраком, склали 147,9 млрд дол., із них КСА — 76,6 млрд дол. Оборонний бюджет Ірану у 2017 році становив 16,0 млрд дол., майже стільки, скільки у маленького Ізраїлю.

На Близькому Сході розміщено десятки військових баз західних країн, зокрема США, Франції і Великої Британії. 54 тис. американських солдат дислокуються на військових базах в 12-ти близькосхідних країнах. Франція має військову базу в ОАЕ, Велика Британія — в Бахрейні, Туреччина — в Катарі. Росія має дві військові бази в Сирії — Хмеймім і Тартус. США, Італія, Франція, Японія і Китай мають військові бази в Джибуті. На території Катару розташована база ВПС США, де дислокуються понад 11 тис. американських військовослужбовців. На військових базах США в Кувейті, Іраку і ОАЕ розміщено відповідно 10 тис., 6 тис. і 5 тис. американських військовослужбовців. В Бахрейні базується 5-й флот ВМС США. Кілька військових баз США розташовані в Омані. Разом з тим, вибудувана Сполученими Штатами система безпеки на Близькому Сході певною мірою гарантує також і безпеку китайських активів та громадян в цьому регіоні, що спонукає КНР підтримувати відносини «мирного співіснування» зі США як у цьому, так інших регіонах світу.

 

Основні засади близькосхідної політики Китаю

Концепція близькосхідної політики Китаю випливає з основних засад його глобальної зовнішньої політики, які сформувалися в останню чверть ХХ-го і були успішно реалізовані протягом перших двох десятиліть ХХІ-го століття. Якщо наприкінці ХХ-го століття у зовнішній політиці Китаю ще переважали політичні концепції, то після розпаду Радянського Союзу і закінчення «холодної війни» на перше місце вийшов економічний прагматизм, який став наслідком внутрішніх реформ Ден Сяопіна і його послідовників Лі Сяньняня, Ян Шанкуня, Цзян Цземіня, Ху Цзіньтао і Сі Цзіньпіна.

На даний час у зовнішній політиці КНР дотримується наступних основних принципів:

1. Невтручання у внутрішні і зовнішні конфлікти інших держав.

2. Створення навколо своїх кордонів «безпечного пояса» доброзичливо налаштованих країн.

3. Уникнення створення політичних союзів з окремими державами, передусім з Росією.

4. Використання «м'якої сили» при розв’язанні конфліктних ситуацій між Китаєм та іншими країнами.

5. Використання економічних важелів у якості основного засобу для реалізації національних інтересів у відносинах Китаю з іноземними державами.

6. Створення умов для рівноправного американсько-китайського стратегічного діалогу, виходячи з принципу: краще зробити ворога своїм «другом», аніж конфліктувати чи воювати з ним.

Китаю завжди вдавалося зберігати стабільні відносини з країнами Близького Сходу
Китаю завжди вдавалося зберігати стабільні відносини з країнами Близького Сходу

Звісно, перелік цих принципів можна було б продовжити, але і цього достатньо, щоб уявити собі особливості зовнішньої політики Китаю, яка є продуктом колективного мислення Комуністичної партії Китаю і практично не залежить від волі того чи іншого лідера держави. Китаю завжди вдавалося зберігати стабільні відносини з країнами Близького Сходу, не вплутуватися в регіональні політичні та релігійні конфлікти, розглядаючи їх як грайливі і небезпечні забави недорозвинених і егоїстичних підлітків, які не замислюються про вічне і нескінченне, живучи сьогоднішнім днем… Зовнішня політика Китаю розрахована на десятиліття і навіть на століття. На думку китайських ідеологів, основним інструментом зовнішньої політики Китаю має бути його економічна, фінансова, науково-технічна і технологічна могутність, яка постійно зростає. Ще у 2005 році ВВП Китаю за паритетом купівельної спроможності (ПКС) становив менше половини від американського ВВП, але вже у 2011 році економіка Китаю досягла 87 % від економіки США. У 2005 році МВФ прогнозував, що Китай зможе перегнати США за обсягом ВВП лише у 2019 році. Однак це сталося на 5 років раніше — у 2014 році, коли ВВП Китаю становив 17,6 трлн дол., а ВВП США — 17,4 трлн дол. І ця тенденція не припиняється. За даними МВФ, станом на 2018 рік ВВП КНР становив 25,2 трлн дол., а США — 20,4 трлн дол. (Для порівняння: у 2018 році РФ посіла шосте місце у світі — 4,0 трлн дол. після Індії — 9,5 трлн дол., Японії — 5,4 трлн дол. та Німеччини — 4,1 трлн дол..). Таким чином, комуністична система економіки Китаю демонструє свої безперечні переваги, принаймні, в економіці, над капіталістичною системою. Але це вже інша тема…

Форум китайсько-арабської співпраці
Форум китайсько-арабської співпраці

З огляду на те, що 90 % країн Близького Сходу представлені арабськими країнами, Китай активно розвиває свої відносини з ними усіма, незважаючи на протиріччя і конфронтацію між ними, наприклад, між Катаром — з одного боку, і КСА, ОАЕ, АРЄ і Бахрейном — з іншого, а також між Іраном та КСА і Ізраїлем. Так, з 2004 року діє Форум китайсько-арабської співпраці між Китаєм і арабськими державами. На церемонії його відкриття тодішній міністр закордонних справ Китаю Лі Чжаосін заявив, що «Форум покликаний слугувати платформою для обміну думками між Китаєм та арабськими країнами, сприяти співпраці в політиці, економіці, культурі, технологіях та міжнародних справах». В рамках такого Форуму у 2010 році ухвалена Тяньцзіньська декларація «Китайсько-арабські стратегічні відносини в інтересах всебічного співробітництва і спільного розвитку». Останній Форум, восьмий, відбувся у Пекіні у липні 2018 року.

Принципи відносин Китаю з країнами MENA сформульовані у 2016 році у «Документі про арабську політику Китаю», в якому пропонується «широке історичне, стратегічне та економічне обґрунтування взаємодії Китаю» із державами Близького Сходу, що базується на «безпрограшному співробітництві» («win-win cooperation»).

…Основним інструментом зовнішньої політики Китаю має бути його економічна, фінансова, науково-технічна і технологічна могутність, яка постійно зростає…

З низкою арабських країн встановлені «відносини стратегічного партнерства» (Єгипет, Алжир, Саудівська Аравія, ОАЕ), ухвалений «План розвитку арабсько-китайських відносин на 2014–2024 рр.». На Близькому Сході Китай традиційно намагається не втручатися у локальні конфлікти в регіоні і ставить на перший план не стратегічне співробітництво, яке передбачає взаємну відповідальність, а економічні відносини, засновані на взаємній вигоді. Тим не менш, як вважають китайські експерти, «настав час змінювати колишню занадто м'яку політику Китаю на Близькому Сході», але не за допомогою військової сили, а за рахунок економічної та фінансової могутності Піднебесної. Виходячи з цього, Китаю вдається підтримувати нормальні політичні і економічні відносини і з тими країнами, які перебувають в хронічній військово-політичній конфронтації, як це, наприклад, має місце між Іраном — з одного боку і Ізраїлем та КСА — з іншого. Так, зростаючий китайський ринок озброєнь дедалі більше приваблює Ізраїль, відсуваючи на другий план «ідеологічні розбіжності» щодо Ірану і його політики на Близькому Сході. Зі свого боку, Китай зацікавлений в отриманні доступу до ізраїльських технологічних інновацій у сфері озброєнь і військової техніки, а також у військово-космічній галузі.

 

Станом на 2018 рік доведені запаси нафти на Близькому Сході становили 836,1 млрд барелів, або 113 млрд т, що становило 48,3 % від світових запасів. У 2018 році країни Близького Сходу видобули 1489,7 млн т нафти, що становило 33,5 % від світового рівня видобутку. При цьому на КСА припала майже третина видобутку нафти 578,3 млрд т, що становило 13 % від світового рівня. (Для порівняння: РФ у цьому році видобула 563,3 млрд т).

Доведені резерви природного газу в країнах Близького Сходу становили 75,5 трлн куб. м, що складає 38,4 % від світових резервів газу. (Для порівняння: доведені запаси газу у Росії становлять 38 трлн куб. м). Виробництво природного газу в країнах Близького Сходу у 2018 році склало 687,3 млрд куб. м, що становило 17,8 % від світового рівня видобутку газу, майже стільки, скільки було видобуто в Росії — 669,5 млрд куб. м.

За прогнозом Міжнародної енергетичної агенції (International Energy Agency, IEA), до 2030 року Китай щодня споживатиме 16,6 млн барелів нафти, з яких імпорт становитиме 12,5 млн барелів на добу. У 2015 році Китай споживав майже 10 млн барелів нафти та 52 млн куб. м природного газу на добу. Очікується, що до 2035 року китайський попит на нафту зросте на 61 %, а природний газ — на 186 %. При цьому слід зазначити, що основними енергетичними ресурсами в Китаї є не нафта і газ, а вугілля, запаси якого станом на 2018 рік становили 138,8 млрд т. Так, у 2013 році споживання первинних енергоресурсів склало 2852,4 млн т нафтового еквіваленту, з яких на вугілля припадало 67,5 %, на нафту — 17,8 %, на гідроенергію — 7,2 %, на природний газ — 5,1 %, на ядерну енергію — 0,9 %, на інші поновлювані джерела — 1,5 %. У 2018 році в Китаї було спожито 1 млрд 906 млн т вугілля в нафтовому еквіваленті. (Для порівняння: в США — 317 млн т, в РФ — 88 млн т, в Україні — 26,2 млн т).

Основні шляхи постачання енергоносіїв до Китаю
Основні шляхи постачання енергоносіїв до Китаю

У вересні 2004 року на сайті Інституту Близького Сходу у Москві була опублікована моя стаття під назвою «Китай на энергетическом рынке Ближнего Востока». З того часу минуло 15 років, протягом яких енергетичний потенціал Китаю радикально змінився, тобто суттєво збільшився і зміцнився, в чому можна переконатися, проглянувши наступну порівняльну таблицю:

 

Порівняльна таблиця основних показників КНР у сфері енергетики (нафта-газ) за 2003–2004 і 2017–2018 рр.

(за даними ЦРУ США і British Petroleum Corp.)

Основні показники

2003–2004 рр.

2017–2018 рр

ВВП (ПКС)

6,4 трлн дол.

23,2 трлн дол.

Зростання ВВП

10 %

6,9 %

ВВП на душу населення

1288 дол.

16700 дол.

 

Доведені запаси нафти

6,5 млрд т

3,5 млрд т — 1,5 % від світ. рівня

Видобуток нафти

3,8 млн бар/день — 190,4 млн т на рік

3,7 млн бар/день або 189,1 млн т на рік — 4,6 % від світ. рівня

Споживання нафти

5,5 млн бар/день — 300 млн т на рік

13,5 млн бар/день або 641,2 млн т на рік — 13,5 % від світ. рівня

Загальний імпорт нафти

2,7 млн бар/день — 156 млн т на рік

11 млн бар/день або 464,5 млн т на рік — 70 % від потреб Китаю

Частка імпорту нафти із Близького Сходу від загального імпорту нафти

48 % — 120 млн т

70 % — 298 млн т

 

Доведені резерви природного газу

2,7 трлн куб. м

6,1 трлн куб м — 3,1 % від світ. рівня

Видобуток газу

35,0 млрд куб. м

161,5 млрд куб м — 4,2 % від світ. рівня

Споживання газу

42,5 млрд куб. м

283,0 млрд куб м — 7,4 % від світ. рівня

Загальний імпорт газу

13,2 млрд куб. м

121,3 млрд куб м — 12,9 % від світ. рівня

Імпорт СПГ

3,8 млрд куб. м

73,5 млрд куб м

 Джерела:

1. BP Statistical Review of World Energy2019 | 68th edition — https://www.bp.com/content/dam/bp/business-sites/en/global/corporate/pdfs/energy-economics/statistical-review/bp-stats-review-2019-full-report.pdf

2. The World Factbook. Central Intelligence Agency — https://www.cia.gov/library/publications/resources/the-world-factbook/geos/ch.html

 

Торгівля між Китаєм та країнами MENA за останнє десятиліття значно зросла. У період з 2005-го по 2008-й рік двостороння торгівля пришвидшувалася в середньому на 30 % щорічно. Однак цей темп зменшився на 20 % у 2009 році після світової фінансової кризи та падіння цін на нафту. Торгівля відновилася у 2010–2011 роках, зростаючи в середньому на 35 % щорічно. У 2014 році двосторонній товарообіг між Китаєм і країнами MENA досяг рекордних показників — понад 368 млрд дол., при цьому китайський експорт до регіону становив 51 % від загальної суми, а імпорт з MENA — 49 %. Однак, через падіння цін на нафту це зростання дещо пригальмувалося, в середньому на 16 % щорічно у 2015 та 2016 роках. Зі зростанням цін на нафту у 2017 році двостороння торгівля зросла майже на 8 % — з 261,5 млрд дол. у 2016 році до 281,5 млрд дол. у 2017 році.

З 2010 по 2014 рік середньорічна ціна на нафту марки Brent становила від 98 до 111 доларів США за барель. У 2015 році ціни на нафту зменшилися до 52 дол. за барель, а у 2016 році — до 43 дол. за барель. Зниження цін на нафту значно вплинуло на загальну вартість експорту країн MENA в Китай. В цей період країни MENA постачали відповідно 58 % та 34 % загального імпорту сирої нафти та природного газу. В результаті обсяг двосторонньої торгівлі між регіоном MENA та Китаєм скоротився на 41 %, з 368 млрд дол. у 2014 році до 261 млрд дол. у 2016 році. Слід зазначити, що обсяг торгівлі Китаю з країнами MENA у 2018 році зріс на 12 % у порівнянні з 2017 роком, а загальний обсяг торгівлі Китаю у 2018 році з усім світом становив приблизно 4,5 трлн дол. (Для порівняння: у 2018 році зовнішньоторговельний оборот Росії склав 687,5 млрд дол.).

Імпорт з Китаю до арабських країн Близького Сходу Експорт до Китаю з арабських країн Близького Сходу
Торгівля між Китаєм та арабськими країнами Близького Сходу

З 2004 року постачання нафти до Китаю з країн регіону збільшувалося в середньому на 12 % на рік. На даний час Китай завозить з-за кордону приблизно 70 % споживаної ним нафти, при цьому 47 % нафтового імпорту (близько 130 млн т) надходять з країн MENA, в основному з КСА, ОАЕ, Катару, Іраку, Ірану, Алжиру, Лівії та Єгипту.

 

Китай — КСА

В рамках візиту короля Саудівської Аравії Сальмана бен Абдель-Азіза до Китаю у березні 2017 року було підписано низку інвестиційних угод на суму 65 млрд дол. США
В рамках візиту короля Саудівської Аравії Сальмана бен Абдель-Азіза до Китаю у березні 2017 року було підписано низку інвестиційних угод на суму 65 млрд дол. США

Масштабна співпраця між КСА і КНР розпочалася у 2006 році, коли в рамках візиту короля Саудівської Аравії Абдалли бен Абдель-Азіза до Китаю було підписано «Протокол про двостороннє співробітництво в галузі нафти, природного газу та корисних копалин». У тому ж році президент КНР Ху Цзінтао відвідав КСА, де було підписано низку угод у сфері двосторонньої торгівлі. У 2008 році віце-президент КНР Сі Цзіньпін вперше відвідав Саудівську Аравію. У січні 2016 року вже у статусі президента Сі Цзіньпін здійснив дводенний офіційний візит до Ер-Ріяду, де зустрівся з королем Сальманом та заступником крон-принца Мухаммедом бен Сальманом. За підсумками цього візиту в спільній заяві було оголошено про встановлення «всебічного стратегічного партнерства» між двома країнами. У серпні 2016 року заступник крон-принца Мухаммед бен Сальман здійснив візит до Китаю, в ході якого було підписано 15 угод щодо «зберігання нафти, водних ресурсів, співпраці в галузі науки і техніки та культурного співробітництва». В лютому 2019-го вже у статусі спадкоємного принца М. бен Сальман знову здійснив візит до Пекіну. В рамках візиту короля Сальмана до Китаю у березні 2017 року було підписано низку інвестиційних угод на суму 65 млрд дол. у сфері «енергетики, фінансів, культури та аерокосмічного простору». У серпні 2017 року лідери КСА і КНР домовилися про співпрацю в галузі ядерної енергетики. У вересні 2018 року Saudi Basic Industries Corp. (SABIC) підписала меморандум про взаєморозуміння з урядом провінції Фуцзянь у Китаї для створення нафтохімічного комплексу. На сьогодні Китай є головним торговим партнером КСА.

Станом на 2016 рік 61 % експорту Саудівської Аравії до Китаю складався з сирої нафти, що становило 15 % від загального імпорту сирої нафти в Китай. Обсяг двосторонньої торгівлі зріс в чотири рази — з 17,2 млрд дол. у 2005 році до 75 млрд дол. у 2013 році. Але через падіння ціни на нафту порівняно з 2015 роком загальна вартість експорту Саудівської Аравії до Китаю зменшилася у 2016 році на 104 % — з 49 млрд дол. до 24 млрд дол.

У 2017 році товарообіг між КСА і Китаєм склав 51,1 млрд дол., із яких експорт Китаю — 32,1 млрд дол., а імпорт — 19 млрд дол. У 2018 році товарообіг становив вже на 10 млрд більше — 63 млрд дол. Якщо у 2018 році на Китай припало 15,4 % від всього експорту КСА (перше місце серед усіх імпортерів), то на США — лише 2,9 %.

Найбільші експортні партнери Саудівської Аравії Найбільші імпортери до Саудівської Аравії
Китай є головним партером у зовнішній торгівлі Саудівської Аравії

 

Китай — ОАЕ

«Історичний візит» президента КНР Сі Цзіньпіна до ОАЕ відбувся у липні 2018 року
«Історичний візит» президента КНР Сі Цзіньпіна до ОАЕ відбувся у липні 2018 року

Відносини між ОАЕ і КНР активізувалися у 2012 році після того, як обидві сторони домовилися про їх підвищення до рівня «стратегічного партнерства» в рамках візиту прем'єр-міністра Китаю Вень Цзябао до Еміратів. У 2015 році, в рамках візиту спадкоємного принца ОАЕ Мухаммеда бен Заїда Аль-Нахаяна до Китаю, відбулося підписання «Меморандуму про взаєморозуміння щодо створення Фонду інвестиційного співробітництва між Китаєм та ОАЕ». Подальша активізація економічної співпраці між двома країнами відбулася після «історичного візиту» президента Сі Цзіньпіна до ОАЕ у липні 2018 року. Це був перший офіційний візит глави держави КНР до ОАЕ.

На даний час Китай є провідним торгівельним партнером ОАЕ з обсягом двосторонньої торгівлі 55 млрд дол. Двосторонній товарообіг збільшився в п'ять разів — з 15,9 млрд дол. у 2005 році до найвищого рівня в 72 млрд дол. у 2014 році. ОАЕ також є найбільшим імпортером товарів з Китаю в регіоні MENA. ОАЕ постачають Китаю 10 % від загального імпорту природного газу та 3,3 % сирої нафти. У 2017 році обсяг двосторонньої торгівлі перевищив 53,1 млрд дол., з яких 31 % припадало на експорт ОАЕ в Китай і 69 % — на імпорт з Китаю. Через падіння цін на нафту і газ, у порівнянні з 2014 роком, загальна вартість експорту ОАЕ до Китаю зменшилася на 18 % у 2017 році — з 20,2 млрд дол. до 16,7 млрд дол. В той же час імпорт ОАЕ з Китаю зменшився на 30 % — з 52 млрд дол. до 36,5 млрд дол.

ОАЕ є найбільшим імпортером товарів з Китаю в регіоні MENA
ОАЕ є найбільшим імпортером товарів з Китаю в регіоні MENA

За даними «Женьмінь жибао», у 2018 році експорт Китаю до ОАЕ виріс на 3,2 % до 29,6 млрд дол., а імпорт Китаю з ОАЕ збільшився на 32,8 % — до 16,2 млрд дол. Обсяг двосторонньої торгівлі між Китаєм і ОАЕ в першому кварталі 2019 року досяг 11,2 млрд дол., що на 16,2 % більше у порівнянні з аналогічним періодом 2018 року.

ОАЕ посідають п’яте місце за розміром китайських інвестицій — близько 10 % від загального обсягу китайських інвестицій в регіон MENA в період з 2005 по 2017 рік. 54 % усіх китайських інвестицій в ОАЕ орієнтовані на енергетичний сектор, 27 % у сфері нерухомості, 10 % у сільському господарстві, 7 % у туризмі та 2 % в інших галузях. У 2015 році в ОАЕ працювало 1,4 тис. китайських компаній, а 2,4 тис. є зареєстрованими членами торгівельної палати в Дубаї. За даними на 2017 рік, кількість китайських компаній, зареєстрованих в ОАЕ, становила близько 5 тис., які переважно розташовані в Дубаї. Така кількість китайських компаній в ОАЕ пояснюється тим, що 60 % торгівлі Китаю з Африкою та країнами Європи здійснюється через філіали китайських банків в ОАЕ. За даними департаменту економічного розвитку Дубаю, у 2018 році китайським компаніям було видано 618 нових бізнес-ліцензій, що на 22,8 % більше у порівнянні з аналогічним періодом 2017 року. Великі китайські енергетичні компанії, такі як CNOOC, Zhenhua Oil і CITIC, відкрили свої офіси в Абу-Дабі з 2018 року, а Китайська машинобудівна корпорація CMEC відкрила офіс в Дубаї. У 2017 році було сформовано спільний інвестиційний фонд Китаю і ОАЕ з капіталом 410 млрд дол.

 

Китай — Катар

Віце-президент Китаю Сі Цзіньпін і емір Катару шейх Хамад бен Халіфа Аль Тані на зустрічі у червні 2008 року
Віце-президент Китаю Сі Цзіньпін і емір Катару шейх Хамад бен Халіфа Аль Тані на зустрічі
у червні 2008 року

Китайсько-катарські відносини зміцніли протягом останнього десятиліття з моменту візиту до Катару у 2008 році тодішнього віце-президента Китаю Сі Цзіньпіна. Катар став головним постачальником скрапленого природного газу (СПГ) в КНР у 2012 році — на нього припадало 34,0 % імпорту цього енергоносія (4,93 млн т). У 2014 році були підписані угоди про участь Китаю в інфраструктурних проектах Катару вартістю 8 млрд дол. У вересні 2018 року PetroChina Co. підписала 22-річну угоду з Qatargas Operating Co. щодо закупівлі 3,4 млн т скрапленого природного газу щорічно.

У 2017 році об'єднаний двосторонній товарообіг між Катаром і Китаєм перевищив 8,4 млрд дол.: експорт Катару до Китаю становив 77 % від загального обсягу, а імпорт з Китаю — 34 %. При цьому понад 63 % експорту Катару в Китай складав природний газ і 9,5 % — нафта та нафтопродукти. Катар є другим провідним постачальником природного газу до Китаю, що становить 16 % від загального обсягу імпорту природного газу в Китай у 2015 році. Згідно з прогнозами експертів, Катар і надалі залишатиметься другим за рахунком постачальником Китаю скрапленого природного газу.

Для Катару Китай є головним джерелом імпорту та третім найбільшим імпортером катарських товарів. У 2014 році, до падіння цін на нафту і газ, торгівля між двома країнами досягла максимуму — 10,9 млрд дол. Порівняно з показниками 2014 року, загальна вартість катарського експорту в Китай знизилася на 51,5 %, з 8,5 млрд дол. до 4,1 млрд дол., в той час як катарський імпорт з Китаю впав на 30 %, з 2,5 млрд дол. до 1,7 млрд дол. У 2017 році імпорт Катару з Китаю збільшився на 8 %, а експорт до Китаю — на 58,5 %. Китайські інвестиції в Катар становили в середньому 4 % в регіоні MENA в період з 2005 по 2017 рік — близько 7 млрд дол., із яких 53 % направлено на комунальний сектор, 23 % — на нерухомість, 18 % — на транспорт, 4 % на розваги і всього 2 % на енергетику.

 

Китай — Ірак

Іракський експорт до Китаю складається переважно з сирої нафти
Іракський експорт до Китаю складається переважно з сирої нафти

У 1990 році, дотримуючись вимог відповідних резолюцій Ради Безпеки ООН, Китай припинив економічний, торгівельний та військовий обміни з Іраком. Після першої війни в Перській затоці Китай обмежено торгував з Іраком за програмою «Нафта в обмін на харчові продукти». У 2003 році Китай рішуче засудив військову інтервенцію США до Іраку на чолі міжнародної коаліції західних і деяких арабських країн. На той час уряд Китаю засудив рішення Вашингтону обійти РБ ООН і закликав до «мирного врегулювання міжнародних конфліктів політичними засобами».

З 2003 року двосторонні відносини між Китаєм та Іраком почали повільно налагоджуватися. В Іраку КНР зуміла досить швидко повернути рівень видобутку та імпорту вуглеводнів до рівня станом на 2002 рік. Китаю вдалося забезпечити значну частку післявоєнного видобутку іракської нафти за рахунок інвестицій у придбання та відновлення інфраструктури з видобутку іракської нафти. На даний час китайські компанії (Petro China, CNOOC, CNPC) мають частки від 37 % до 64 % на основних іракських родовищах нафти.

Двостороння торгівля між Іраком та Китаєм зросла з 4,5 млрд дол. у 2005 році до 22,2 млрд дол. у 2017 році. Іракський експорт до Китаю складається переважно з сирої нафти, що становить 9,5 % загального імпорту сирої нафти в Китай. У 2014 році двосторонній товарообіг між двома країнами досяг рекордних показників — 28,6 млрд дол., з яких 62 % складав експорт Іраку в Китай, а 38 % — імпорт Іраку з Китаю.

Ірак є шостим за рахунком у регіоні MENA, хто отримує китайські інвестиції, що становлять 9 % від усіх китайських інвестицій у регіоні. У період з 2005 по 2017 рік китайські інвестиції в Ірак становили 18,7 млрд дол., з яких 88 % було спрямовано на енергетичний сектор, 7 % — на нерухомість та 5 % — на комунальні послуги.

 

Китай — Іран

У січні 2016 році президенти Сі Цзіньпін і Х. Роухані досягли домовленості підняти рівень відносин між Китаєм та Іраном до «стратегічного партнерства»
У січні 2016 році президенти Сі Цзіньпін і Х. Роухані досягли домовленості підняти рівень відносин між Китаєм та Іраном до «стратегічного партнерства»

Протягом 1970-х років тодішній проамериканський режим 35-го і останнього іранського шаха Мухаммеда Рези Пехлеві практично не мав жодних офіційних відносин з маоїстським комуністичним Китаєм. Однак Ісламська революція 1979 року в Ірані докорінно змінила геополітичний ландшафт регіону. Новий режим аятолл у Тегерані почав підтримувати більш тісні зв'язки з Китаєм, сподіваючись подолати міжнародну ізоляцію. У 1985 році Іран та Китай створили Спільний комітет з питань економіки, торгівлі, науки та технологій. У період з 1985-го по 2015-й рік між Китаєм та Іраном відбулося 22 візити на рівні міністрів та 9 візитів — глав держав. Президент ІРІ Хасан Роухані відвідав Китай у 2012, 2014 та 2018 роках. Двосторонній товарообіг між Китаєм та Іраном досяг рекордно високого рівня у 2011 році, якраз в пік міжнародних санкцій проти Тегерану. В цей період Пекін послідовно закликав до мирного розв’язання суперечок, викликаних ядерною програмою Ірану. Китай рішуче підтримав «ядерну угоду» (Спільний всеосяжний план дій, СВПД), — досягнуту між Іраном та п'ятьма постійними членами Ради Безпеки ООН і ЄС у липні 2015 року, і у 2017 році виступив проти виходу США з цієї угоди.

У 2016 році під час зустрічі президентів Сі Цзіньпіна і Х. Роухані була досягнута домовленість про збільшення товарообігу між Китаєм та Іраном до 600 млрд дол. протягом наступних 10 років. В ході цієї зустрічі сторони також погодилися підняти рівень своїх відносин до «стратегічного партнерства» і активізувати співпрацю в галузі ядерної енергетики та у відновленні «древнього Шовкового шляху». Тегеран та Пекін також поглибили військове співробітництво, провівши низку спільних військових навчань. З часу іранської революції 1979 року Китай був важливим постачальником зброї до Ірану.

Китай залишається найбільшим покупцем іранської нафти
Китай залишається найбільшим покупцем
іранської нафти

На сьогодні Китай є найбільшим торговим партнером Ірану. У період з 2005 по 2017 рік товарообіг між Іраном і Китаєм виріс з 10,4 млрд дол. до 37,0 млрд дол. Станом на 2016 рік 66 % загального експорту Ірану до Китаю складала нафта, що становило 8 % від загального обсягу китайського імпорту сирої нафти. Вартість іранського експорту в Китай значно знизилася в 2009 та 2014 роках, що відображало різке зниження світових цін на нафту в ці роки. Проте Іран залишається другим найбільшим одержувачем китайських інвестицій у регіоні MENA, загальна сума яких між 2005 та 2017 роками становила 24,3 млрд дол., з яких 49 % було направлено на енергетичний сектор, 18 % — на видобуток металів, 17 % — у нерухомість, 9 % — транспорт, 6 % — сільське господарство та 1 % — в інші галузі. Незважаючи на загрозу санкцій з боку США, у 2017 році Китай надав уряду Ірану кредит у розмірі 10 млрд дол.

Отже, на сьогодні для Ірану Китай є стратегічним союзником, торговим партнером, інвестором та постачальником високоякісної військової техніки. Іран також високо оцінює принцип невтручання Китаю у внутрішні справи Ірану, Іраку, Ємену та Сирії. Протягом останніх десятиліть Китай успішно розвивав тісні партнерські відносини з Саудівською Аравією та Іраном, уникаючи при цьому втягуватися в їх суперництво на боці однієї з цих країн.

Енергетичний аспект близькосхідної політики Китаю. Частина 2