Наш гість
ГЕОПОЛІТИКА, «БОРИСФЕН» І РЯТУВАННЯ «ФАЇНИ»
Михайло Френкель | Номер: 04/244 квітня 2013
Щоб розуміти і усвідомлювати своє реальне місце в світі, жодна держава не може ігнорувати вивчення світових геополітичних тенденцій. Тому, гадаю, це добре, що нещодавно в Україні розпочав свою роботу Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень «Борисфен Інтел».
Сьогодні в гостях у «Єврейського оглядача» президент цього Центру генерал-лейтенант Віктор Гвоздь.
— Вікторе Івановичу, може для затравки розмови розкажете про який-небудь цікавий випадок з вашої роботи в розвідці?
— Ви, напевно, пам'ятаєте як кілька років тому сомалійські пірати захопили біля африканських берегів корабель «Фаїна». На його борту була велика кількість озброєння, яке українські оборонні підприємства поставляли своїм діловим партнерам. Ситуація була дуже серйозною, оскільки, окрім небезпеки для життя екіпажу, була ймовірність того, що сучасна зброя може потрапити до рук терористів. Отож перед нашими розвідувальними службами тоді постало дуже серйозне і нелегке завдання. Нам вдалося з ним впоратися. А сьогодні вже можна розповісти, як це вдалося зробити. Все закінчилося добре завдяки нашій чіткій взаємодії з колегами зі США, Великобританії, Ізраїлю та Росії. А також вмінню використовувати будь-які контакти, без чого розвіднику важко домогтися успіху. З’ясувалося, що один з наших співробітників свого часу навчався в Англії разом з парубком із Кенії. А до того часу, коли трапився інцидент з «Фаїною», цей чоловік вже обіймав пост керівника кенійської розвідки. Ось саме завдяки оперативним можливостям африканських колег нам вдалося вийти на осіб, які стояли за спиною викрадачів, і успішно провести з ними переговори. Так, за допомогою колег з різних країн нам вдалося впоратися з проблемою. І люди, що найголовніше, і вантаж не постраждали...
— Як виникла ідея створення вашого центру? Як вона втілювалася?
— Ідея створення нашого центру визрівала довго, але коли вона дозріла, рішення приймалося швидко, як це нерідко буває в армії. Головною була проблема технічна — місце для роботи співробітників, комп'ютери тощо. Я усвідомлював, що допомоги в нашій державі чекати від будь-кого марно ...
А ось головна причина створення — банальна: раптом, після серйозної, відповідальної посади, де доводилося часто послуговуватися своїм знанням декількох іноземних мов, серйозними зв'язками не лише в Україні, а й світі, та й просто перебуваючи в добрій формі, з’ясовується, що ти нікому не потрібний ... Якщо ж ще й брати до уваги, що протягом останніх без малого трьох років мій робочий день розпочинався о сьомій тридцять ранку і закінчувався далеко за північ, і я практично жив без вихідних, то легко зрозуміти мій стан: враз з'явилося стільки вільного часу! ..
Хочу зауважити, що за двадцять років незалежності нашої країни справжнісінькою кадрової катастрофою стало те, що після кожної зміни влади сотні професіоналів викидаються на вулицю, а на їхнє місце призначаються «надійні хлопці». Дарма, що вони часто не мають необхідної підготовки. Головне, що вони вважаються своїми. Мені «пощастило» двічі відчути на собі такі «чистки». Вперше — у 2004 році, коли владу очолив Ющенко. Щоправда, йому тоді вистачило розуму, і незабаром він повернув до президентського Секретаріату фахівців середньої ланки, на плечах яких, як правило, тримається вся робота. І тоді завдяки Володимиру Павловичу Горбуліну було створено, вважаю, досить міцне в професійному плані Головне управління з питань безпеки та оборонної політики.
Однак, коли до влади вже прийшов Янукович, повторилася стара історія. Мені обіцяли, що без роботи не залишуся, але... Тому, згадуючи у важку хвилину прислів'я «Все, що нас не знищує — робить нас сильнішими», вирішив створити аналітичний центр, бо його філософія і зміст роботи практично мало чим відрізняються від того, чим мені випадало займатися все свідоме життя: збір та обробка інформації, підготовка аналітичного продукту. Різниця в одному — сьогодні ми користуємося тільки відкритими джерелами. А в них, як відомо, до 90 % потрібної інформації. Лише б вдалося її витягти. Проблема ж не в тому, де її взяти, а в тому, щоб мати знання та досвід для того, щоб, як кажуть, відокремити зерна від полови. Ось тут ми і підійшли до найголовнішого, кадрового ресурсу, який в нашому центрі став аналітичним потенціалом. Це колишні розвідники, дипломати, військові журналісти, яким вдалося не зрадити своєму покликанню. Вони не пішли, наприклад, на базар торгувати або ще кудись, а зайнялися потрібною для країни справою, часом навіть на шкоду своїм фінансовим чи сімейним інтересам...
— У чому бачите головне завдання ваших досліджень?
 |
|
В Адміністрації Президента України |
— У просвітительстві — перш за все. Ми не просто так обрали девізом нашого центру «Praemonitus, praemunitus» — «Попереджений — озброєний». Наша аналітика розрахована, насамперед, на громадян, які займаються питаннями зовнішньої політики, економіки, безпеки і оборони, а також на наукове середовище. Чому — геополітика? Та тому, що експертів з питань внутрішньої політики розплодилося стільки, що суспільство вже не в змозі второпати: а в якому ж напрямку рухатися? Беручи ж до уваги серйозність теперішнього економічного стану нашої держави, коли основна маса громадян заклопотана думками про шматок хліба, вже, як кажуть, не до видовищ, не до зовнішньополітичних пріоритетів України на шаховій геополітичної дошці — тим більше важливо цей аспект не втратити з поля зору. Серйозних же аналітичних центрів у країні практично немає. Більше того, український інформаційний простір вже давно, м'яко кажучи, окупований деякими нашими сусідами, які, нам на заздрість, дуже активно ведуть свою гру, особливо в регіонах компактного проживання їхніх одноплемінників. Проблема в тому, що в Україні практично не було своєї геополітичної школи, бо не було держави. Ось таку непросту ношу ми намагаємося взяти на свої плечі.
— Що за експерти працюють у вашому центрі? Який рівень їх кваліфікації?
— Я б сказав, перш за все — практики. Експертів сьогодні розплодилося чимало. Якось я вже казав, що вони настільки «універсальні», що можуть коментувати все, що завгодно — від стану справ у комунальному господарстві Жмеринки до розгортання системи ПРО США у Європі ... У нас же кожен займається тим, чому присвятив своє життя. Наприклад, Вадим Волохов, керівник програм Близького і Середнього Сходу, шість років працював у Ірані, потім у Афганістані. Може спілкуватися і (що важливо) писати на фарсі. Іноді здається, що він і мислить вже як людина Сходу ... Інший приклад: Богдан Соколовський — вчений, фізик-атомник, багато років присвятив дипломатичній службі, колишній представник Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки. Він — шанована людина в експертних колах не лише України.
Критерій підбору у нас один — людина повинна бути професіоналом у своїй справі і, природно, патріотом своєї країни. Я вважаю їх справжньою елітою, бо вони працюють, повірте на слово, за покликом серця, прагнучи по-справжньому бути корисними своїй Батьківщині, своєму народу. Адже, щиро кажучи, їхня праця особисто їм не дає ніякого матеріальної прибутку. Вони не миготять на екранах телевізорів (за це ж у нас потрібно або платити чималі гроші, або «співати замовну пісню»)... Але завдяки Інтернету, міжнародним конференціям та особистому спілкуванню нам вдається сформувати професійну точку зору на ті події, які відбуваються і будуть відбуватися у світі.
— Наскільки я знаю, серед ваших експертів чимало колишніх співробітників розвідки. У чому полягають їхні завдання? Може, колишніх розвідників, як і колишніх чекістів, не буває?
 |
|
Місія на Балканах «У країні, яка відбулася і активна в міжнародній політиці, колишніх розвідників бути не може» |
— У країні, яка відбулася і активна в міжнародній політиці, колишніх розвідників бути не може. Візьмемо, наприклад, Ізраїль. Мій колега, з яким склалися дружні стосунки, колишній керівник військової розвідки АМАН генерал-майор Амос Ядлін, після відставки очолив Інститут досліджень національної безпеки Тель-Авівського університету. Гідна кандидатура, професіонал з величезним життєвим багажем, він очолив авторитетний заклад. Упевнений, що під його керівництвом Інститут досліджень національної безпеки буде ефективною структурою. Я знаю також багатьох військових ізраїльських розвідників, які нині успішно працюють у зовнішньополітичному відомстві своєї країни, в таких компаніях ізраїльського ВПК як «Тадіран», «Елбіт» та інші. Ось вам приклад державного підходу до колишніх розвідників! У цьому випадку можна сказати, що колишніх розвідників не буває.
А от у нашому випадку цю «формулу» можна застосувати з певною часткою умовності, бо кістяк нашого аналітичного центру складають колишні військові розвідники з величезним професійним і життєвим досвідом, які хоч і працюють на свою країну, але вже на «приватному фронті». І організовують себе самотужки. Але в цьому ми намагаємося бачити позитив. З одного боку, це більш складно, ніж на «государєвой» службі, бо всі організаційні питання лягають тільки на твої плечі — від творчого процесу до матеріально-технічного забезпечення. З іншого боку, — ти отримуєш величезне задоволення від самореалізації. І, що важливо, ти бачиш, що посіяні тобою зерна починають проростати. Адже з кожним днем все більше звертається до нас людей, які виявляють бажання співпрацювати. А це чогось варте.
— Чи цікаві ваші дослідження, оцінки і прогнози державним органам?
 |
|
Керівник військової розвідки України «Будівництво нашої держави триває, і не мені вам розповідати, що ніхто нас у цьому складному світі не чекає з розпростертими обіймами» |
— Чесно кажучи, нам поки що пропозицій від держорганів про співпрацю не надходило. Але ми знаємо точно, що нашими матеріалами цікавляться, їх уважно читають, вивчають (ми відстежуємо по кількості відвідувань нашого сайту, де розміщуються аналітичні матеріали), і деякі структури використовують їх у своїй роботі. Ми не проти цього, ми тільки раді. Головне, щоб вони були корисними.
Але тут потрібно враховувати, що ми працюємо лише півроку. А з досвіду діяльності таких центрів у США, Європі, Росії, розкрутка триває не менше двох років. Так що у нас все ще попереду, якщо не трапиться якогось катаклізму, бо ви самі розумієте, що ми знаходимося не в безповітряному просторі. Будівництво нашої держави триває, і не мені вам розповідати, що ніхто нас у цьому складному світі не чекає з розпростертими обіймами. Тому тільки важка праця, консенсус політиків, мобілізація суспільства, встановлення справедливих та рівних умов для всіх громадян України, незалежно від кольору шкіри, мови, віросповідання, повага і виконання законів, традицій, прагнення зробити життя кожного українця комфортним та безпечним зможуть врятувати нашу країну і гарантувати їй гідне місце у світі. Але треба усвідомлювати, що цей шлях довгий, чудес в цьому світі не буває, і дорогу здолає той, хто йде...
— Чи входить у сферу ваших досліджень обстановка на Середньому та Близькому Сході?
— Звичайно. Адже ніхто не зможе скласти геополітичну мозаїку світу без урахування подій на Близькому і Середньому Сході. Кажучи геополітичним мовою — стратегічне значення даного регіону сьогодні є наріжним каменем як у плані міжнародної безпеки, так і у світовій економіці.
Навіть більше, такий зав’язаний там вузол проблем безуспішно намагаються розв'язати як сильні світу цього, так і країни тамтешнього регіону. Україна безпосередньо відчуває на собі його подих. З одного боку, вона зацікавлена в економічній співпраці з близькосхідними країнами. З іншого — Україну не можуть не турбувати процеси, які відбуваються у тому регіоні: десятиліттями не згасаючі так звані «заморожені конфлікти», безперервні військові сутички, зростання ісламського екстремізму в країнах, де прокотилася «арабська весна», активізація протистояння між країнами за регіональне лідерство і, нарешті, іранська ядерна програма, яка поставила регіон на межу чергової великомасштабної війни. І все це поблизу чорноморсько-каспійського регіону, до якого належить і Україна.
До речі, деякі геополітики стверджують, що Україну можна віднести до трьох цивілізаційним ареалів: західна частина України — до західної цивілізаційної спільноти, східна її частина — до Євроазійської з російською домінантою на цій частині території, і, нарешті, південні області країни і Крим — до середземноморської цивілізації. А це ж поруч із близькосхідним регіоном. Тому ця тема дуже важлива для нашого центру.
— Мені доводилося знайомитися з дослідженнями ваших експертів по Ірану. Наскільки реальна, на їх погляд, небезпека миру у випадку, якщо у аятол з'явиться ядерна зброя?
— На мій погляд, слово «якщо» можна прибрати. Ядерна зброя в Ірані теоретично є. Тегеранські фахівці знають, як зробити бомбу, є у них і технології, і повний цикл збагачення урану. За сприяння КНДР іранці, судячи з усього, провели випробування. І ситуація, скажімо прямо, дуже серйозна.
— Ви згадали Північну Корею. Нещодавні події на її кордонах з південними одноплемінниками свідчать про те, що світ в постійній небезпеці. Причому, що особливо жахливо, — ядерній.
 |
|
З легендарним розвідником Євгеном Березняком — "Майором Вихорем" і його дружиною «Тільки важка праця, консенсус політиків, мобілізація суспільства, встановлення справедливих та рівних умов для всіх громадян України, незалежно від кольору шкіри, мови, віросповідання, повага і виконання законів, традицій, прагнення зробити життя кожного українця комфортним та безпечним зможуть врятувати нашу країну і гарантувати їй гідне місце у світі» |
— На жаль, все саме так. І з цієї ж причини велике занепокоєння у світі викликає вже згадана нами можливість отримання атомної зброї Іраном.
Нещодавно в Алмати і Стамбулі проходили зустрічі групи міжнародних посередників, які намагаються умовити іранців відмовитися від створення ядерної зброї. Однак, як і передбачалося, прориву в переговорах не сталося, оскільки впродовж багатьох років у учасників переговорів, скажімо, Росії та США, Німеччини та Китаю, були абсолютно різні інтереси щодо цієї проблеми.
— Але вирішувати її все одно необхідно. Адже ядерна зброя в руках людей, що закликають до знищення інших держав і народів, — річ надто небезпечна.
— Дуже правильно. Звичайно, можна довго розмірковувати про те, що аятоли насправді не так фанатичні, як самі кричать про це, і дадуть в останній момент задній хід. Але, я вважаю, в будь-якому випадку для людства буде краще, якщо ядерна зброя їм до рук не потрапить.
— Чи контактуєте ви з ізраїльськими експертами і вашими колишніми колегами?
— Так, природно, такі контакти у нас є. Але, як кажуть, контактів багато не буває. Адже для нас важлива комунікація з колегами, які допомагають нам робити висновки і прогнози точніші, виходячи з тієї аналітики, якою ми володіємо. У нас непогані контакти з такими центрами в Румунії, Грузії, Польщі, США, безпосередньо — зі школою державного управління ім. Дж. Кеннеді Гарвардського університету.
— Якою вам вбачається ця співпраця в подальшому?
— Ми повинні усвідомити, що, незважаючи на те, що в світі реально де-юре існують кордони, де-факто — через інформаційні революції і процеси глобалізації — ці кордони мають формальний характер. Те, що сьогодні спостерігається у «світовому павутинні», інакше як інформаційним хаосом назвати не можна. Але ось фахівцям ясно, що це тільки видима сторона того, що називають «хаосом». Насправді цей процес керований. Там всі воюють один проти одного: держави, корпорації, окремі особи. Щоправда, через це Інтернет перетворився, як кажуть, на помийну яму, перепрошую за таке порівняння...
Треба докласти чимало зусиль, щоб вийти на справжнє, незаангажоване джерело. У цьому я вбачаю місію таких аналітичних центрів, як їх називають на заході, — think tanks, що посідають важливе місце в ієрархії неурядових організацій.
Наведу такий приклад. Нещодавно, під час міжнародної конференції у столиці Румунії Бухаресті, познайомився з колишнім працівником румунських спецслужб Корнеліу Піваріу, який, після виходу у відставку у 2006 році, очолив INGEPO Consulting Company, що займається геополітичними дослідженнями. Він видає журнал «Геостратегічний пульс». Ми домовилися, що на рівні неурядових аналітичних центрів організуємо цікавий і корисний проект з розвінчання історично сформованих міфів, які, м'яко кажучи, і сьогодні працюють антипродуктивно у відносинах між нашими країнами як на офіційному рівні, так і на рівні побутовому. А це важливо. І взагалі, поле діяльності величезне, від просвітницької роботи до наукової. Мені б хотілося, щоб ваші читачі відкрили в Інтернеті наш сайт bintel.com.ua і уважно ознайомилися з нашою роботою. Розміщені там матеріали будуть цікаві і зрілим людям, і тим, хто ще тільки гризе граніт науки, готуючись до професії міжнародника. У нас для молоді планується на друге півріччя цікавий конкурс, з умовами якого можна буде ознайомитися на одній із сторінок сайту «Борисфен Інтелу».
Вів бесіду Михайло Френкель
