Іван Січень, військовий та політичний експерт.
У міру загострення соціально-економічних проблем у Російській Федерації в результаті політико-економічних санкцій ЄС, США та ряду інших країн, режим В. Путіна активізує антизахідну складову своєї інформаційно-пропагандистської політики з метою консолідації населення країни на підґрунті ідеї «історичного протистояння між Росією та Заходом».
В рамках такої політики особливе місце відводиться темі Другої світової війни, яка все більше трактується у сьогоднішній Росії як «зіткнення західного та російського світів». При цьому напад гітлерівської Німеччини на СРСР досить відверто порівнюється з діями нинішньої ФРН, як основної рушійної сили європейської політики санкцій проти Росії.
На основі зазначеного підходу в російському суспільстві формуються антизахідні, ксенофобські та націоналістичні настрої, а також підбурюються ненависть, лють та відраза до всього Західного світу, насамперед в особі Німеччини та німецького народу.
Така політика Кремля свідомо та цілеспрямовано протиставляється режимом В. Путіна ідеям післявоєнного примирення, які свого часу склали основу європейської та трансатлантичної інтеграції, а також співробітництва між Німеччиною та її колишніми жертвами і противниками.
Найбільш яскравим прикладом успішної реалізації ідей післявоєнного примирення стало відновлення взаємовідносин між єврейським та німецьким народами після створення Ізраїлю і ФРН, незважаючи на політику Голокосту, що проводилася гітлерівським рейхом та стала однією з найбільших трагедій Другої світової війни. Загалом, у результаті дій гітлерівських нацистів було знищено близько 6 млн євреїв, які були розстріляні безпосередньо в районах їх проживання або закатовані в концтаборах.
Здавалося б, це повинно було стати довічною причиною ненависті єврейської нації до Німеччини та німців. Разом з тим, реальна ситуація набула зовсім іншого характеру. Так, євреї дійсно не можуть простити Голокост його організаторам і виконавцям та до цього часу розшукують і переслідують їх по всьому світу. Разом з тим, після певного періоду напруженості між двома націями і країнами, Ізраїль та ФРН змогли досягти історичного примирення, вирішити існуючі проблеми і встановити конструктивні, дружні та взаємовигідні стосунки.
Початок таким стосункам поклала заява першого Федерального канцлера ФРН К. Аденауера у вересні 1949 року щодо готовності його уряду приступити до переговорів з Ізраїлем з метою врегулювання основних проблем у німецько-ізраїльських відносинах. Насамперед, зазначене стосувалося визнання ФРН відповідальності Німеччини за геноцид єврейського народу, а також виплат репатріацій єврейським іммігрантам в Ізраїлі, які раніше проживали на німецькій території. Такий крок керівництва ФРН наочно продемонстрував повну зміну політики Німеччини, а також готовності взяти на себе відповідальність за відродження єврейського народу, який став жертвою гітлерівського геноциду.
Незважаючи на це, на першому етапі уряд Ізраїлю відмовився від переговорів з ФРН, що було пов’язано з негативним відношенням більшої частини ізраїльської громадськості до Німеччини, яка асоціювалася у ізраїльтян з колишнім гітлерівським рейхом та Голокостом. Проти започаткування переговорів з ФРН виступав і Всесвітній єврейський конгрес — досить впливова міжнародна організація, яка об’єднувала представників єврейської діаспори у багатьох країнах світу.
Однак, згодом, виходячи суто з прагматичних інтересів, кабінет міністрів Ізраїлю на чолі з Д. Бен-Гуріоном погодився на діалог з ФРН, який попередньо мав напівофіційний характер. Так, у 1951 році відбулось декілька зустрічей К. Аденауера з представниками Ізраїлю (у Парижі та Лондоні), в ході яких була підтверджена готовність ФРН вирішити проблему матеріальної компенсації єврейському народу за шкоду, заподіяну нацистами. Зазначене мало створити основу для початку офіційних переговорів між ФРН і Ізраїлем.
Після вкрай напруженого обговорення даного питання у Кнесеті (парламенті) Ізраїлю, яке супроводжувалось масовими акціями протестів противників відновлення діалогу з ФРН, рішення щодо започаткування переговорів з Німеччиною все ж таки було прийнято. При цьому, прем’єр-міністр Ізраїлю Д. Бен-Гуріон — основний прихильник такого рішення, мотивував доцільність даного кроку можливістю вирішення питань облаштування іммігрантів, а також забезпечення сприятливих умов для розвитку ізраїльської економіки.
Офіційні переговори між ФРН та Ізраїлем були розпочаті 20 березня 1952 року у передмісті Гааги, тривали шість місяців, і завершились підписанням у Лісабоні т. зв. репараційної угоди. Згідно з цим документом, ФРН взяла на себе зобов’язання щодо виплати Державі Ізраїль 3 млрд марок у товарній формі. Водночас Ізраїль отримав право на відкриття свого торговельного представництва у Кельні для регулювання товарних закупівель у ФРН.
Все це створило передумови для встановлення та розвитку торговельно-економічного, а в подальшому — і політичного та військово-технічного співробітництва між ФРН і Ізраїлем. Таке співробітництво набуло принципово нових форм та особливої актуальності для Ізраїлю з осені 1956 року після початку чергового етапу арабо-ізраїльського конфлікту.
В перші ж дні війни в районі Суецького каналу, керівництво ФРН виступило за припинення бойових дій та мирне вирішення збройного протистояння. В той же час Німеччина підтримала дії Ізраїлю, визнавши їх такими, що мали повністю законний характер. Поряд з цим, ФРН продовжувала надання безперебійної фінансово-економічної допомоги Ізраїлю в рамках угоди про репарації, що мало вкрай важливе значення для ізраїльської сторони в умовах перенапруження економіки країни у період військового часу.
Більш того, виходячи зі своїх моральних зобов’язань перед єврейським народом, ФРН розпочала активне співробітництво з Ізраїлем також і у військовій сфері. Зокрема, у військових навчальних закладах Німеччини пройшли підготовку понад 50 офіцерів Сил самооборони Ізраїлю. У свою чергу, до ізраїльської армії була направлена група німецьких військових інструкторів та спеціалістів.
В цей же період між військовими відомствами двох країн була підписана угода щодо постачання ізраїльській стороні ряду видів німецьких озброєнь (зокрема артилерійських боєприпасів та військових катерів) на загальну суму 60 млн марок. Крім того, командування Бундесверу висловило готовність продовжити підготовку спеціалістів для Сил самооборони Ізраїлю та ізраїльської військової промисловості.
Наведені дії німецької сторони сприяли подальшому поглибленню довіри між ФРН та Ізраїлем, а також переходу їх стосунків на якісно новий рівень. Так, 14 березня 1960 року в нью-йоркському готелі «Уолдорф-Асторія» відбулась історична зустріч між Федеральним канцлером ФРН К. Аденауером та прем’єр-міністром Ізраїлю Д. Бен-Гуріоном, яка фактично започаткувала німецько-ізраїльський діалог на найвищому державному рівні.
Головним результатом такого діалогу стало встановлення у травні 1965 року повноцінних дипломатичних відносин між ФРН та Ізраїлем, включаючи взаємне відкриття посольств двох країн. Незважаючи на негативне сприйняття цієї події частиною ізраїльтян, вона мала принципово важливе значення для обох сторін. По суті, саме з цього часу співробітництво між двома країнами набуло чіткої офіційної основи, як на двосторонньому рівні, так і загалом на світовій арені.
Зокрема, у військово-політичній сфері ФРН зайняла чітку позицію з підтримки Ізраїлю у арабо-ізраїльському протистоянні на Близькому Сході. У цьому зв’язку забезпечення безпеки Ізраїлю було визначено «становим хребтом» зовнішньої політики Німеччини. Зокрема, у ході кожного із раундів арабо-ізраїльських конфліктів, ФРН завжди ставала на сторону Ізраїлю, а також відстоювала ізраїльські інтереси в ООН та інших міжнародних структурах. Крім того, ФРН послідовно виступає з вимогами до арабських та інших ісламських країн щодо визнання Держави Ізраїль. Саме така вимога висувається на сьогодні Німеччиною до Ірану у якості однієї з основних передумов нормалізації німецько-іранських стосунків після принципового вирішення іранської ядерної проблеми.
Водночас активізувався і розвиток економічного співробітництва між ФРН та Ізраїлем. Так, на сьогоднішній день Німеччина є третім торгівельним партнером Ізраїлю після США та КНР, а обсяги взаємного товарообігу між двома країнами становлять понад 5 млрд євро за рік. При цьому основою німецького експорту до Ізраїлю є техніка, хімічна продукція, транспортні засоби та оптичні прилади. У свою чергу, ізраїльська сторона постачає до ФРН різного роду технічне обладнання, включаючи вимірювальні інструменти та медичну техніку.
На сьогодні в Ізраїлі представлені провідні німецькі компанії зі світовими іменами, у т. ч. SAP, Siemens, Telekom, Volkswagen, BMW, DaimlerChrysler, Bayer, BASF, RWE та Bosch. Протягом останніх років найбільш масштабними проектами стали створення спільних підприємств по видаленню солей магнію із Мармурового моря (використовуються як сировина для виготовлення металічного магнію), спорудженню електростанцій в ізраїльських містах Хедере та Ашкелоне, а також розробки родовищ корисних копалин на ізраїльській території.
Крім того, в останній час реалізується ряд спільних науково-технічних проектів у галузях медицини, електроніки, телекомунікацій, програмного забезпечення, використання сонячної енергії, опріснення води, хімічних технологій, астрофізики тощо.
Ще більш знаковою сферою взаємодії між ФРН та Ізраїлем є військове та військово-технічне співробітництво сторін. Так, на систематичній основі проводяться спільні навчання підрозділів збройних сил та спецслужб двох країн, як із загальновійськової, так і з антитерористичної тематики. Продовжується також підготовка ізраїльських військовослужбовців у військових академіях ФРН спільно з німецькими слухачами.
Поряд з цим, ФРН постачає Ізраїлю окремі види озброєння та військової техніки, а також запасні деталі та комплектуючі до неї. Зокрема, найбільш масштабним проектом стало оснащення ізраїльських ВМС чотирма підводними човнами типу Dolphin німецького виробництва. Крім того, Ізраїль отримує від ФРН агрегати, трансмісії, гармати та броню для танків Merkava, інфрачервоні модулі для систем управління зброєю літаків F-16, радіоелектронне обладнання для вертольотів AH-64 Apache, двигуни для бойових кораблів та катерів, засоби індивідуального захисту військовослужбовців, а також інше обладнання.
У березні 2008 року між оборонними відомствами ФРН та Ізраїлю був підписаний меморандум щодо поглиблення технологічного співробітництва сторін у галузі спільної розробки систем протиракетного захисту німецьких та ізраїльських збройних сил. Тобто, поглиблення військового та військово-технічного співробітництва між ФРН та Ізраїлем є наочним свідченням реалізації Німеччиною своїх зобов’язань щодо забезпечення безпеки Держави Ізраїль в рамках особливого відношення Берліну до жертв гітлерівського нацизму.
На сьогоднішній день така політика ФРН вже повністю змінила ставлення єврейської нації до Німеччини. Свідченням цього стало повернення євреїв до ФРН, де вони знову відчувають себе у повній безпеці. Зокрема, протягом останніх двадцяти років чисельність єврейської общини у Німеччині зросла більш ніж в два рази. Крім того, нарощуються культурні зв’язки між двома країнами в плані обміну студентами, взаємного відкриття культурних центрів тощо. Загалом, з часу встановлення дипломатичних стосунків між ФРН та Ізраїлем, в Німеччині отримали освіту близько 200 тис. ізраїльських студентів.
Розвиток німецько-ізраїльських стосунків набув нового імпульсу після візиту до Ізраїлю Федерального канцлера Німеччини А. Меркель в березні 2008 року. Під час її зустрічей з керівництвом ізраїльського уряду були визначені перспективи подальшого зміцнення зв’язків між двома країнами у сферах міжнародної політики, оборони, економіки, боротьби з тероризмом, науково-дослідних робіт, молодіжного обміну та охорони навколишнього середовища. При цьому було прийнято рішення щодо започаткування щорічних міжурядових консультацій двох країн. Водночас А. Меркель підтвердила зобов’язання Німеччини щодо гарантування безпеки Ізраїлю.
Особливий характер німецько-ізраїльських відносин був визнаний також і в ході зустрічі президентів двох країн у травні 2015 року з нагоди святкування 50-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між ФРН та Ізраїлем. Коментуючи події Другої світової війни, обидві сторони виступили з жорстким засудженням расизму та антисемітизму.
Таким чином, наведені вище обставини взаємовідносин ФРН та Держави Ізраїль наочно демонструють можливість досягнення примирення між учасниками Другої світової війни, в тому числі між німецьким народом та найбільш кривавими жертвами гітлерівського режиму. Така політика Німеччини не є особливим винятком, а стосується усіх країн, які постраждали від нацизму, включаючи і Україну.
Свідченням цього є активні дії уряду ФРН на чолі з А. Меркель з підтримки України у протистоянні збройній агресії з боку Російської Федерації, а також сприяння Німеччиною процесам європейської інтеграції як Української Держави, так і інших пострадянських країн європейського вибору, зокрема Молдови та Грузії.
Крім того, примирення та встановлення особливих відносин між Німеччиною та Ізраїлем зводить нанівець усю «гібридну» ідеологію Кремля з використання теми Другої світової війни для розпалювання ненависті та ворожнечі між народами колишнього СРСР і Західним світом, а також дискредитації курсу європейської та євроатлантичної інтеграції України.
