Юрій Радковець
Характер розвитку останніх подій довкола збройної агресії Російської Федерації проти України дозволяє зробити висновок про виникнення на сьогодні якісно нової ситуації на сході нашої Держави, яка характеризується певною «динамічною рівновагою» сил сторін.
Так, режим В. Путіна зберігає свої стратегічні цілі у відношенні України та ресурсно-технічні можливості щодо їх реалізації шляхом розширення масштабів військового вторгнення російсько-сепаратистських сил в глибину української території.
Разом з тим, загроза посилення політико-економічних санкцій США та ЄС у відношенні Росії, зміцнення українських Збройних Сил та зростання їх оборонних можливостей в зоні конфлікту, а також рішучість та налаштованість України у відстоюванні своїх національних інтересів певним чином стримують Росію від масштабної активізації бойових дій на Донбасі.
У наведеному контексті визначальний вплив на рішення В. Путіна щодо тимчасового призупинення реалізації своїх військових планів стосовно України у повному обсязі мали візити до Росії у травні ц. р. Федерального канцлера ФРН А. Меркель, Державного секретаря США Дж. Керрі та заступника держсекретаря США В. Нуланд. Представники США та ЄС фактично висунули ультиматум керівництву РФ щодо неприпустимості відновлення наступу російсько-сепаратистських сил проти України.
При цьому, за рядом джерел, окрім підтвердження намірів західних країн та міжнародних організацій ввести нові санкції проти Росії у випадку подальшого ігнорування нею Мінських домовленостей та ескалації конфлікту на Донбасі, Дж. Керрі представив В. Путіну докази злочинної діяльності представників його найближчого оточення, які можуть завдати особисто В. Путіну відчутних політичних та фінансових збитків.
Наміри провідних країн світу продовжити санкції проти Росії, а також посилити їх у разі ескалації Москвою збройного конфлікту на сході України були підтверджені також і Президентом США Б.Обамою в ході саміту «великої сімки» 7-8 червня ц.р. у ФРН та реалізовані на саміті ЄС 25-26 червня ц. р.
У такій ситуації В. Путін поки-що утримується від розгортання масштабних наступальних дій у Донецькій і Луганській областях та зосереджує зусилля на продовженні тиску на Україну, а також закріпленні російських позицій на окупованих українських територіях.
За рахунок цього Москва намагається уникнути посилення політико-економічного тиску зі сторони США та ЄС з одночасним збереженням можливостей досягнення своїх цілей у відношенні України, які на теперішньому етапі включають:
- як мінімум – примушення України до виконання російських умов «заморожування» конфлікту на сході нашої Держави через: фактичну федералізацію України в рамках проведення конституційної реформи та місцевих виборів; визнання т. зв. «Донецької» і «Луганської» «народних республік» («ДНР» і «ЛНР») шляхом надання їм особливих автономних статусів; легалізацію збройних формувань терористів через прийняття закону про амністію т.зв. «ополченців»; припинення «економічної блокади» «ДНР» і «ЛНР», що, по суті, означає відновлення фінансування з державного бюджету України терористичних режимів на окупованих територіях;
- як максимум – реставрацію проросійської влади в Україні шляхом реалізації сценарію т. зв. «третього Майдану» в Україні за рахунок провокування широкомасштабної соціально-економічної та внутрішньополітичної кризи в нашій Державі.
Формами тиску Росії на керівництво України та українське суспільство є продовження практики застосування методів торговельно-економічних війн, а також провокування напруженості в зоні конфлікту на Донбасі. Свідченням останнього є систематичні обстріли позицій українських військ на лінії розмежування сторін, локальні наступальні дії російсько-сепаратистських сил на окремих напрямках та розгортання диверсійно-терористичних дій на українській території. Зокрема, після подій у Дебальцеве в січні-лютому цього року найбільш резонансний характер мав провокаційний наступ противника в районі населених пунктів Мар’їнка та Красногоровка 3 червня напередодні зустрічі «великої сімки» у ФРН.
У подальшому, з метою дестабілізації обстановки в Україні, нанесення збитків українській економіці, додаткового виснаження українських силових структур, а також поширення панічних настроїв в українському суспільстві (особливо напередодні місцевих виборів), Росія активізуватиме диверсійно-терористичну діяльність на всій території нашої Держави, перш за все, як на об’єктах критичної інфраструктури, так і соціально-економічного та культурно-релігійного значення. Слід також очікувати посилення роботи Кремля з різного роду політичними силами та окремими організаціями і особами проросійської та антиукраїнської спрямованості, у т. ч. в українському парламенті і місцевих органах влади.
В рамках наведеного підходу Росія намагатиметься досягти своїх цілей стосовно України до моменту критичного загострення соціально-економічних проблем у самій Російській Федерації під дією західних санкцій. Насамперед, у цьому плані будуть враховуватись наявні обсяги золотовалютних резервів, необхідних для підтримання російської економіки, а також позиції США та ЄС щодо продовження або припинення (послаблення) політико-економічного тиску на Росію.
Виходячи із зазначеного вище, ключовими часовими рамками прийняття керівництвом Росії принципових рішень щодо подальшої стратегії та тактики дій на українському напрямі можуть стати:
- жовтень 2015 року – попередньо визначений термін проведення місцевих виборів в Україні;
- грудень 2015 року – попередньо визначений термін чергового (після червня ц.р.) розгляду в ЄС питання щодо подальшої спрямованості санкційної політики проти Росії;
- початок 2016 року – очікуваний термін критичного скорочення золотовалютних резервів РФ та початку неконтрольованих процесів у російській економіці.
В залежності від особливостей розвитку ситуації, режимом В. Путіна можуть бути обрані, як мінімум, три варіанти дій:
- перехід до реального виконання Мінських домовленостей – у разі невідворотного продовження (посилення) США та ЄС санкцій проти Росії, початку масштабної соціально-економічної кризи в країні, а також дотримання Україною чітких і безкомпромісних позицій (щодо припинення Росією підтримки сепаратистсько-терористичних сил; виведення російських військ та озброєння і військової техніки з території Донбасу; відновлення контролю на українсько-російському кордоні, а також повернення Криму до складу України) та посилення її здатності щодо відстоювання своїх інтересів, в т. ч. силовим шляхом;
- продовження (нарощування) тиску на Україну у політико-дипломатичній, економічній (перш за все, в енергетичній) та військово-терористичній сферах – у разі успішної протидії Кремля західним політико-економічним санкціям та утримання контролю над фінансово-економічною ситуацією в країні, а також досягнення певних «успіхів російської політики на українському напрямі»;
- активізація та розширення масштабів наступальних дій на сході України (включаючи блокування м. Маріуполь та просування у напрямку Криму і Придністров’я) – у випадку втрати єдності позицій західних країн по відношенню до Росії, а також різкого загострення соціально-економічних та внутрішньополітичних проблем в Україні.
З огляду на непередбачуваність та важкопрогнозованість подальшого розвитку обстановки, на сьогодні керівництво Росії здійснює підготовку до можливої реалізації усіх із наведених вище варіантів дій, реальними ознаками чого є:
щодо першого варіанту – призупинення Росією проекту побудови т. зв. «Новоросії»; фізична ліквідація найбільш одіозних, непідконтрольних та непримиримих лідерів незаконних збройних формувань; спорудження системи інженерних загороджень на кордоні з Донецькою та Луганською областями;
щодо другого варіанту – збереження присутності російських військ на території т.зв. «ДНР» і «ЛНР»; надання Росією допомоги у розбудові збройних формувань сепаратистів; створення системи всебічного забезпечення російсько-сепаратистських сил на окупованих територіях України; накопичення запасів озброєння, боєприпасів та паливно-мастильних матеріалів у зоні конфлікту;
щодо третього варіанту – нарощування угруповання Збройних сил Російської Федерації поблизу кордонів України та створення оперативних резервів; продовження активних заходів оперативної та бойової підготовки російських військ на Південно-Західному стратегічному напрямку, переважно, наступальної та провокаційної спрямованості.
Разом з тим, незважаючи на тимчасову невизначеність режиму В. Путіна щодо спрямованості та змістовності подальших зусиль на українському напрямі, найімовірнішим є реалізація Москвою саме другого варіанту (принаймні до кінця 2015 року), який в найбільшій мірі відповідає поточним цілям та можливостям Москви.
При цьому не виключається можливість «циклічних» дій Росії щодо активізації та розширення масштабів збройного протистояння на сході України з метою примушення нашої Держави до виконання російських умов врегулювання конфлікту. Зокрема, такі дії можливі у відповідь на заходи України, спрямовані на посилення контролю над лінією розмежування з «ДНР» і «ЛНР», що суперечить інтересам Російської Федерації, яка намагається формально повернути самопроголошені республіки до складу нашої Держави при збереженні фактичного контролю над ними.
Крім того, окремою причиною ескалації Росією збройного протистояння на сході України може стати прагнення російської сторони зупинити тенденцію масового морального розкладу учасників незаконних збройних формувань (НЗФ) шляхом їх залучення до активних бойових дій. За рядом оцінок, на сьогоднішній день зазначена тенденція не тільки знижує бойові спроможності НЗФ та викликає додаткове загострення обстановки в «ДНР» і «ЛНР» (через безчинства бойовиків по відношенню до місцевого населення), але і постає потужним витоком нестабільності у сусідні регіони Росії. Так, за даними правоохоронних органів РФ, з початку поточного року кількість важких злочинів у Ростовській області зросла більш ніж на 30 %.
В той же час, враховуючи безпринципність, цинізм та безвідповідальність режиму В. Путіна, зберігається загроза і щодо широкомасштабного військового вторгнення Росії до України як останнього та найбільш радикального засобу «вирішення українського питання».
Якраз свідченням цього і є План Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації, щодо захоплення Лівобережної України, який був оприлюднений депутатом Верховної Ради України А. Геращенко 16 червня ц. р. Згідно з цим Планом, передбачається швидке встановлення контролю над територіями та комунікаціями Донецької, Луганської, Харківської Полтавської, Чернігівської та Київської областей України. При цьому вторгнення буде здійснюватись під виглядом т. зв. «ополченців» «ДНР» і «ЛНР» з метою «відновлення конституційного ладу в Україні».
Важко сказати наскільки реальним є оприлюднений документ. Однак, судячи із сучасної політики та поточних дій Росії у відношенні України, існування подібного Плану, а також готовність Москви до його практичної реалізації не викликають жодних сумнівів.
Таким чином, скоріш за все, в конфлікті проти України В. Путін досить серйозно переоцінив свої можливості. Саме тому, зараз йому приходиться діяти більш обережно, відмовляючись від розв’язання відкритої війни. Тобто, ймовірніше за все, відкритої війни не буде, але буде зберігатися суттєвий рівень напруги, постійна загроза її ескалації, а також цілий спектр невоєнних конфронтацій – диверсійно-терористичних, фінансово-економічних (перш за все, боргових та енергетичних), інформаційно-пропагандистських тощо.
На сьогодні у Росії просто немає ресурсів вести відкриту війну. Потенційно російська армія могла б справитись з українською. Але Росія не зможе забезпечити своїх військових у наступальній операції. Крім того, Кремлю необхідно весь час пам’ятати про непередбачуваних США і НАТО, які можуть вмішатися в конфлікт, надаючи Україні підтримку з повітря.
Стаття надрукована у виданнях румунського аналітичного центру «INGEPO Consulting Company» —
“Geostrategic Pulse” № 196 від 5 серпня та № 203 від 5 грудня 2015 року.
