25 березня 2016

«Гібридна війна» В. Путіна проти А. Меркель вже давно розпочалась

Юрій Радковець

 

У своїх попередніх публікаціях Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» вже порушував питання та детально розглядав тему щодо ролі ФРН і безпосередньо Федерального канцлера Німеччини А. Меркель у стримуванні збройної агресії Росії проти України. Починаючи з 2014 року, суттю таких дій ФРН стало послідовне нарощування тиску на Росію в рамках політико-економічних санкцій Заходу проти режиму В. Путіна, а також консолідація зусиль Європейського Союзу на даному напрямі. При цьому керівництвом ФРН була продемонстрована принциповість та безкомпромісність своїх позицій щодо збереження санкцій стосовно Росії до повного врегулювання ситуації довкола України на умовах відновлення територіальної цілісності Української Держави (включаючи повернення їй окупованих Росією територій Криму та Донбасу).

Фактично, це стало повною несподіванкою для Кремля та перетворило ФРН з одного із основних партнерів Росії в ЄС на головного противника режиму В.Путіна в Європі. У відповідь Москва розпочала комплекс масштабних заходів, а фактично — нову «гібридну війну», спрямовану на зміну ставлення ФРН до Росії на позитивне, а також підрив особистих позицій А. Меркель як ключової рушійної політичної сили Німеччини щодо Російської Федерації. Зазначені заходи базувалися на старих та вже виправданих методах дій колишнього СРСР та його спецслужб у стилі КДБ з урахуванням також набутого досвіду «гібридних війн» проти Грузії, Молдови, України і ЄС та сучасної ситуації в Німеччини і довкола неї.

В рамках таких підходів основними формами та механізмами дій режиму В. Путіна з досягнення своїх цілей стали «гра» на економічних інтересах німецького бізнесу в Росії, створення та використання у своїх цілях проросійського лобі у ФРН, провокування соціальної нестабільності в Німеччині та організація різного роду провокацій проти її керівництва із широким залученням численної громади російських переселенців особливо у Східній Німеччині, а також розгортання масштабної інформаційно-пропагандистської кампанії з просування та супроводження російської «гібридної політики» як на теренах СНД, так і в Європі та загалом у світі.

Так, в економічній сфері головні сподівання керівництва РФ стосувалися провідних бізнесових структур ФРН, що працювали на російському ринку. Крім того, розраховували на залежність Німеччини від російських енергоносіїв, які займали від 20 % до 30 % в енергетичному балансі ФРН по нафті, газу та вугіллю. У цьому плані найбільш активна робота була розпочата з німецькими компаніями E.ON та BASF— основними партнерами російського ВАТ «Газпром», що мали значні активи у Російській Федерації.

Зокрема, свого часу E.ON придбала 15,5 % акцій кампанії «Північний потік» (основний оператор реалізації стратегічно важливого для Росії проекту спорудження газопроводу з РФ до ФРН по дну Балтійського моря), контрольний пакет акцій «Оптовой генерирующей компании-4» (виробляє 6 % усієї електроенергії в РФ), а також інвестувала понад 6 млрд євро у розвиток енергетичного сектору Росії. У свою чергу, BASF провела декілька раундів обміну активами з ВАТ «Газпром», у результаті чого отримала доступ до ряду російських родовищ нафти і газу. Значну зацікавленість у збереженні співробітництва з Росією мають і інші німецькі компанії у машинобудівній, фармацевтичній та торговельній сферах.

Все це створює потужне економічне лобі Росії у ФРН, яке стимулюється та підтримується Москвою у своїх цілях для протидії санкційній політиці Німеччини та, загалом, Європейського Союзу. Результатом таких зусиль режиму В. Путіна стали систематичні звернення представників великого бізнесу ФРН до уряду країни та безпосередньо А. Меркель з пропозиціями (часом — навіть вимогами!) скасувати санкції проти Росії; візити німецьких бізнесменів до Москви та їх зустрічі з представниками політичних і економічних кіл Російської Федерації, а також продовження співробітництва німецького бізнесу з російськими партнерами, незважаючи на введені обмеження.

Так, найбільш показовими прикладами такого співробітництва стали передача німецькою компанією BASF російському ВАТ «Газпром» одного з найбільших у Західній Європі підземного газосховища у Нижній Саксонії, а також прийняття рішення щодо реалізації другої черги російського газотранспортного проекту «Північний потік». Продовження подібної практики знижує ефективність санкцій ЄС у відношенні Росії та завдає збитків особистому авторитету А. Меркель, як головному ініціатору санкційної політики Європейського Союзу, а також посилює розбіжності між європейськими країнами з «російського питання».

Водночас режимом В. Путіна здійснюються послідовні кроки зі зміцнення свого політичного лобі у ФРН шляхом підтримки існуючих в Німеччині та створення нових проросійських (антиукраїнських), націоналістичних і євроскептичних організацій. Крім того, ведеться цілеспрямована робота з окремими німецькими політиками та бізнес-елітами, які поділяють зазначені ідеї або погоджуються на реалізацію різного роду корупційних схем у своїх та російських інтересах.

У цьому плані на початку 2014 році — відразу ж після демонстрації ФРН негативного відношення до збройної агресії Росії проти України — за сприяння Москви у Німеччині був створений т. зв. «Рух за мир», який виступив на підтримку політики режиму В. Путіна. Члени руху розпочали проведення систематичних акцій з вимогами відмінити санкції проти Росії та відновити всебічне співробітництво з нею. При цьому критикувалась позиція А. Меркель стосовно Російської Федерації, а В. Путін називався «... по-справжньому сильним лідером та прикладом для інших глав західних країн».

Ще більші надії Росія покладає на партію правопопулістської та євроскептичної спрямованості «Альтернатива для Німеччини», яка стала основним партнером та союзником режиму В. Путіна у ФРН. Керівництво партії фактично визнало анексію Криму Росією та самопроголошені республіки на Сході України, а також активно виступає за припинення західного тиску на Москву та поглиблення взаємодії з нею в рамках спільної боротьби з ісламським тероризмом. Крім того, режим В. Путіна спирається і на ряд інших політичних сил ФРН (у т.ч. представлених у Європейському парламенті), зокрема опозиційну Націонал-демократичну партію (НДП).

За даними німецького видання Bild, окрім отримання суто політичних дивідендів, Росія використовує зазначені політичні сили і у якості посередників при організації бізнесової діяльності російських та німецьких компаній в обхід західних санкцій. З огляду на це, відмічається відхід певної групи представників німецького бізнесу від Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Німеччини на чолі з А. Меркель, яка виступає за продовження санкцій проти режиму В. Путіна, та посилення їх уваги до опозиції, в т. ч. «Альтернативи для Німеччини» і НДП, що вимагають відновити співробітництво з Росією.

У свою чергу, головним лобістом російських інтересів у ФРН серед провідних німецьких політиків став колишній Федеральний канцлер Німеччини Г. Шредер. Від самого початку нападу Росії на Україну він виступив в ролі послідовного критика санкційної політики ЄС та ФРН  щодо Російської Федерації, по суті виправдовуючи анексію Криму Росією та заперечуючи її причетність  до конфлікту на Донбасі, а також ратував за продовження діалогу з режимом В. Путіна, вважаючи це основою у вирішенні наявних проблем.

Причиною такої позиції Г. Шредера стали його особисті дружні стосунки з В. Путіним, а також «продумана» політика Кремля, який забезпечив колишньому німецькому лідеру досить прибуткову посаду голови правління компанії «Північний потік». З урахуванням цього, проявом відвертої зневаги Г.Шредера до політики ФРН і ЄС стосовно Росії, а також демонстрацією його проросійської позиції стало спільне святкування 70-річчя екс-канцлера Німеччини з В. Путіним 30 квітня 2014 року в Санкт-Петербурзі у розпал збройної агресії Росії проти України.

Заходи режиму Путіна з формування свого політичного лобі у ФРН призвели також і до посилення проросійських настроїв серед чинних німецьких політиків, у т. ч. з числа партнерів А. Меркель, які входять до складу уряду країни та правлячої коаліції у парламенті Німеччини. Так, на погляд віце-канцлера Німеччини, міністра економіки та енергетики ФРН З. Габріеля, санкції проти Росії мають «... провокаційний і дестабілізуючий характер та призводять до виникнення ще більш небезпечної ситуації в Європі». На відміну від А. Меркель, З. Габріель заперечує можливість впливу таких санкцій на політику Росії щодо України та виступає за  повномасштабний діалог з Москвою, а не за  спроби «поставити її на коліна».

Аналогічні погляди і у прем’єр-міністра Баварії, лідера союзника ХДС у правлячій коаліції — Християнсько-соціального союзу (ХСС) Х. Зеєхофера. За словами баварського політика, «... санкції ЄС та ФРН проти Росії завдають колосальних збитків німецькій економіці, насамперед її сільськогосподарській галузі, однак є абсолютно неефективними з точки зору досягнення їх цілей». Виходячи з цього, Х. Зеєхофер також виступає за відновлення співробітництва з Росією.

Такі позиції перетворюють прем’єр-міністра Баварії  на об’єкт особливої уваги з боку Росії. 4 лютого 2016 року, на запрошення Кремля, відбувся візит Х. Зеєхофера до Москви, де його прийняв особисто В. Путін. Під час зустрічі баварський політик підтвердив своє ставлення до Російської Федерації, також запросив президента РФ взяти участь у Мюнхенській конференції з питань міжнародної безпеки у 2017 році (Хтось відповість — а чи мав він право таке робити?).

Зазначені обставини створюють безпосередню загрозу єдності правлячої коаліції у парламенті ФРН (Бундестазі), а також порушують координованість роботи німецького уряду, що створює сприятливе підґрунтя для реалізації Росією її інтересів.

З метою посилення проросійських настроїв у ФРН, режим В. Путіна широко використовує російську діаспору в Німеччини. Сьогодні на території ФРН проживає майже 2,5 млн т. зв. «російських німців», які прибули до Німеччини з кінця 80-х років та зберігають тісні зв’язки з Росією. Загалом же чисельність російськомовного населення ФРН складає (за рядом джерел) від 6 до 8 млн осіб, що є досить солідною аудиторією для просування проросійського впливу та вигідних Кремлю ідей. Для цього Росією засновано декілька десятків різних мас-медіа, зорієнтованих на «російських німців», в тому числі друковані виданням, FM радіостанції, телевізійні канали та Інтернет-портали. Крім того, проросійським організаціям вихідців (переселенців) з Росії до Німеччини, зокрема Міжнародному конвенту радянських німців, надається також фінансова та «організаційно-методична» підтримка.

Такі дії Москви супроводжуються активною інформаційною кампанією у російських та іноземних (у т. ч. німецьких) ЗМІ з дискредитації політики Німеччини та особисто А. Меркель стосовно Російської Федерації. Суттю такої кампанії є цілеспрямоване нав’язування суспільної думки щодо «негативних наслідків» західних санкцій для ФРН та всього Європейського Союзу, які ніби-то призводять до «неприйнятних та невиправданих збитків європейської і німецької економіки», «роз’єднують ЄС», «створюють загрозу розпаду правлячої коаліції у парламенті Німеччини», а також «підривають зусилля світової спільноти у боротьбі з міжнародним тероризмом та ісламським екстремізмом». При цьому, відповідальність за згадані наслідки покладаються безпосередньо на А. Меркель.

Разом з тим, тиск з боку Росії не зміг похитнути позиції А. Меркель, яка не пішла на поступки режиму В. Путіна та не відмовилась від політики санкцій проти Росії. У відповідь Москва перейшла до більш жорстких заходів впливу на керівництво ФРН шляхом провокування соціально-політичної кризи у Німеччині. Зокрема, саме це і стало однією з основних цілей безпосереднього втручання Росії до збройного конфлікту в Сирії, що й призвело до активізації бойових дій на сирійській території та загострення обстановки у сусідніх країнах, у т. ч. Іраку, Туреччині та Лівії. Своєю чергою, це вспровокувало масовий потік біженців з Близького Сходу до Європи, включаючи ФРН.

Як і розраховувала Москва, наплив біженців до європейських країн створив суттєві проблеми в ЄС, в тому числі ФРН, пов’язані з наслідками т. зв. «міграційної кризи» в Європі. Найчутливішими з них стали: необхідність значних фінансових витрат на облаштування переміщених осіб; посилення протистояння представників пересічного німецького та російськомовного населення з мігрантами; зростання кількості випадків «екзотичних» хвороб та рівня злочинності, а також виникнення міжетнічних, міжнаціональних та побутових конфліктів між біженцями і місцевим населенням, які в ряді випадків переростали у масові зіткнення та безлад.

«Міграційна криза» в ЄС викликала гострі суперечності у країнах Європейського Союзу з приводу квот на прийом біженців, що супроводжувалось відновленням та введенням нових прикордонних бар’єрів між європейськими країнами, в т. ч. у рамках Шенгенської зони. Наслідком цього стало поглиблення розбіжностей між країнами ЄС також і з інших питань, що створило додаткові виклики єдності європейської спільноти. З метою недопущення подальшого загострення ситуації Федеральний канцлер Німеччини А. Меркель виступила з ініціативою зняти з порядку денного ЄС питання стосовно обмежень на в’їзд переміщених осіб, що мало найбільш критичний характер, та відмовилась від введення квот на надання притулку біженцям з Близького Сходу у ФРН.

Відношення А. Меркель до даного питання було негайно використано опозиційними силами ФРН, як потужний чинник її додаткової дискредитації, а також підвищення своїх політичних рейтингів. Так, прем’єр-міністр Баварії, лідер ХСС Х. Зеєхофер, керівництво правопопулістської партії «Альтернатива для Німеччини» та інші німецькі політики опозиційної спрямованості звинуватили А. Меркель у «нехтуванні інтересами німецького населення», «небажанні вирішувати проблеми, викликані напливом біженців до країни» та навіть «потуранні ісламському екстремізму».

Подібні звинувачення набули особливо активного та брутального характеру після резонансних подій у Кельні у новорічну ніч 2016 року,   коли скоювалися «приписані» вихідцям з Близького Сходу масові напади на жінок. Посилаючись на ці події, Х. Зеєхофер фактично висунув ультиматум А. Меркель щодо зміни її міграційної політики в плані введення обмежень на в’їзд біженців до ФРН.

Критику німецької опозиції на адресу А. Меркель з приводу міграційних проблем у ФРН відразу ж підхопила Росія, яка розпочала активні інформаційні заходи з підтримки згаданих вище звинувачень стосовно Федерального канцлера Німеччини. Для надання такій кампанії більш дієвого та «предметного» характеру, Росією була організована спеціальна провокація, яка стала відомою під назвою т. зв. «справи Лізи».

Суть справи — у заяві 13-літньої російськомовної дівчинки з Берліну про нібито її «захоплення та зґвалтування вихідцями з Близького Сходу» в ніч з 11 на 12 січня 2016 року. Навіть ще до завершення офіційного розслідування зазначеного питання, «справа Лізи» була вже широко використана Москвою для розпалювання протестних настроїв у середовищі російськомовного населення ФРН стосовно «міграційної політики» А. Меркель.

Крім того, «справа Лізи» та події в Кельні стали також і основою для консолідації проросійських, євроскептичних, націоналістичних та неонацистських сил Німеччини. Так, 23 січня 2016 року представники згаданих сил провели спільний мітинг поблизу резиденції Федерального канцлера Німеччини під гаслом «боротьби проти насильства над жінками». При цьому відповідальність за такі насильства знову ж таки була покладена на А. Меркель.

До розпалювання скандалу довкола «справи Лізи» та перетворення його на акт політичної пропаганди суто проти уряду А. Меркель долучилося й Міністерство закордонних справ Російської Федерації. З притаманною йому зверхністю та безцеремонністю, глава зовнішньополітичного відомства РФ С. Лавров виступив з офіційною заявою, в якій висловив сумніви щодо «… ретельності розслідування даної справи відповідними німецькими правоохоронними органами».

Масштабне втручання Росії у ситуацію в ФРН не могло залишитись без уваги керівництва Німеччини. За дорученням уряду ФРН, німецькою розвідувальною службою BND та Федеральним відомством з охорони конституції було розпочато розслідування такої діяльності Москви, яке відразу ж дало досить «цікаві» результати.

Так, був встановлений факт прослуховування мобільного телефону А. Меркель російськими спецслужбами з будинку Посольства РФ в Берліні. Крім того, виявлено понад 50 спроб вербування російською стороною німецьких політиків, військових та бізнесменів. Також було ідентифіковано понад 100 російських розвідників із різних відомств (СЗР, ГРУ ГШ ЗС та ФСБ РФ), які працювали у Німеччині під виглядом дипломатів.

Вражаючі результати дало і розслідування т. зв. «справи Лізи», що виявилася відверто провокаційною фальсифікацією. За даними німецької поліції, дівчинка зовсім не була «викрадена та зґвалтована вихідцями з Близького Сходу», а провела ніч у свого 19-літнього товариша після сварки зі своїми батьками через проблеми в школі. Місцезнаходження Лізи було достовірно встановлено після розшифровки поліцією інформації з її мобільного телефону. Товариш дівчинки був допитаний поліцією та підтвердив її перебування у нього вдома в той час, коли вона нібито була захоплена злочинцями.

На цьому фоні вирізнявся візит до Москви одного з організаторів мітингу 23 січня ц. р. проти «насильства над жінками» — голови Міжнародного конвенту радянських німців Г. Гроута безпосередньо напередодні згаданої акції. За даними німецьких спецслужб, метою зазначеного візиту було узгодження дій проросійських організацій ФРН з Кремлем, що підтверджує причетність Москви до провокування скандалу довкола т.зв. «справи Лізи».

І навіть більше, правоохоронними органами ФРН була викрита діяльність представників російської діаспори у Німеччині щодо вербування найманців до складу ісламських терористичних організацій у Сирії та інших країнах Близького Сходу і Північної Африки. Зокрема, за звинуваченням у підтримці терористичного угруповання «Ісламська держава» у Берліні був затриманий імам однієї з мечетей — 30-річний громадянин Російської Федерації, виходець з Дагестану Мурад Атаєв. Він та його спільники не тільки вербували найманців у Німеччині через мережу Інтернет, але й закуповували різноманітне військове спорядження для ісламістських груп у Сирій, зокрема оптичні приціли та прилади нічного бачення.

Виходячи як з наведених, так й інших фактів, спецслужбами ФРН були підтверджені попередні висновки щодо проведення Москвою послідовної та цілеспрямованої політики з дискредитації та підриву позицій особисто А. Меркель, а також дестабілізації обстановки у Німеччині з метою зміни її ставлення до Росії, насамперед, в плані відмови від санкцій проти неї. Цей висновок підтримали і провідні німецькі політики-прихильники як особисто політики А. Меркель, так і її практичних дій стосовно режиму В. Путіна.

За оцінками як провідних європейських експертів, так і експертів аналітичного центру «Борисфен Інтел», остаточна впевненість політичного істеблішменту ФРН у антинімецькій діяльності Москви стане визначальним чинником щодо реалізації подальшої стратегії Німеччини стосовно і «гібридної політики» («гібридної війни») Російської Федерації, і особисто до В. Путіна.