НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Загострення внутрішньо-політичної ситуації в Україні з одночасним ускладненнями її міжнародних стосунків змушує замислитися над вірогідністю зовнішнього впливу на ці події. Адже це безпосередньо стосується геополітичного вибору України, який стоїть на порядку денному ось уже понад двадцять останніх років.

Так, в момент призупинення процесу європейської інтеграції нашої держави в українському суспільстві поширюється думка, що «стабілізація в Україні можлива лише за умов радикального зближення з Російською Федерацією, в тому числі за приєднання до її інтеграційних структур на пострадянському просторі».

А низка проросійських політиків та організацій відверто закликають Росію ввести війська в Україну для «припинення антидержавних виступів українських націоналістів». В основному, такі настрої спостерігаються в Криму та на Сході України, де, так би мовити, найбільше покладаються на Москву.

Такі настрої підтримуються Росією, яка вдається до цілеспрямованої політики з відновлення свого впливу на теренах колишнього СРСР. Російські експерти та політики вкупі зі своїми «українськими» послідовниками намагаються довести, що для України «більш привабливо» розвивати партнерські стосунки саме з Російською Федерацією та Митним союзом, у яких нібито більш стабільний, ніж у ЄС фінансово-економічний стан, і вони можуть надати реальну допомогу Україні у вирішенні її політичних та економічних проблем.

На підтвердження широко рекламуються «досягення» Російської Федерації як економічні (входить до п’ятірки найбільш розвинених країн), так і зовнішньо-політичні (в т. ч. в плані реалізації російських інтеграційних ініціатив на пострадянському просторі, недопущення зовнішнього силового втручання у сирійські події та зміцнення позицій РФ у відносинах із Заходом).

Необхідно зауважити, що, за оцінками незалежних російських експертів, справжній стан справ в Росії свідчить про стрімку деградацію країни та її економіки. Зокрема, згадані оцінки наведені у доповіді колишнього директора науково-дослідного інституту статистики Федеральної служби державної статистики В. Сімчера під заголовком «Подвійні оцінки основних показників розвитку російської економіки». Так, за його даними,

• темпи приросту ВВП Росії, які були заявлені на рівні близько 1,8 %, насправді становлять не більше 0,8 %;
• частка інвестицій у ВВП офіційно заявлена на рівні 18,5 %, а насправді становить 12,5 %, що фактично означає збереження спекулятивного характеру російської економіки, а не її перехід на модернізаційні принципи;
• інфляція в середньому за рік офіційно 6–8 %, а фактично — понад 18 %. При цьому ціни на товари першої необхідності зростають швидше, ніж на інші товари та послуги, що насамперед, позначається на найбідніших прошарках населення;
• розрив у доходах найбагатших та найбідніших верств російських громадян наступний: офіційно — в 16 разів, а насправді — у 28–36 разів (що перевищує аналогічні показники не тільки в Європі, Японії та США, але і в країнах Латинської Америки). При цьому допустимий рівень наведеного критерію для національної безпеки країни має становити не більше 10 разів;
• розрив у рівні ВВП по регіонах офіційно — у 14 разів, фактично — у 42 рази, що призводить також і до суттєвих відмінностей у рівні життя населення різних регіонів країни. По суті Росія перестала бути єдиною країною, і це посилює внутрішні суперечності у російському суспільстві, в т. ч. міжнаціонального та міжрелігійного характеру;
• частка збиткових підприємств офіційно — 8 %, реально — 40 %, що демонструє нерентабельність майже половини російської економіки;
• рівень загального оподаткування отриманих доходів офіційно — 45 %, а насправді — 90 %, (що повністю знищує мотивацію діяльності малого та середнього бізнесу);
• частка громадян, які ухиляються від податків офіційно — 49 %, а насправді — 75 %, що підриває всю податкову систему Російської Федерації (влада робить вигляд, що збирає податки, а громадяни вдають, що їх сплачують);
• офіційний ступінь зношеності основних фондів російських підприємств — 49 %, а фактично — понад 80 %. За оцінками російських експертів, це вже безповоротно відкинуло Росію на узбіччя світового науково-технічного прогресу;
• частка іноземного капіталу в економіці Росії офіційно — 20 %, фактично — понад 90 %. По суті, керівництво Російської Федерації вже втратило контроль над національною економікою під прикриттям багаторічних гасел про побудову «суверенної демократії в Росії» та «відродження країни як великої світової держави»;
• ефективність модернізації країни у порівнянні з витратами офіційно — 25 %, а реально — 2,5 %, тобто, менше, ніж вдесятеро. Різниця витрачених коштів є кримінальні доходи олігархічних кіл Росії на чолі з В. Путіним.

За прогнозами незалежних російських експертів, які підтверджуються висновками фахівців світових фінансово-економічних інституцій (в т. ч. Міжнародного валютного фонду), найближчим часом слід очікувати подальшого ускладнення економічної ситуації в Росії. Насамперед, це пов’язується зі збереженням стабільної тенденції падіння попиту на російські енергоносії, які становлять основу російського експорту та доходів державного бюджету РФ.

Цілком зрозуміло, що загострення економічних проблем в Росії погіршить економічну ситуацію в Митному союзі — основі російських інтеграційних проектів на пострадянському просторі. Достатньо лише звернутися до офіційних показників, наданих департаментом статистики Євразійської економічної комісії щодо підсумків діяльності Митного союзу у 2013 році.

Так, протягом 2013 року обсяг взаємної торгівлі країн-членів Митного союзу скоротився на 6 %. При цьому товарообіг між Білоруссю і Росією впав на 13 %, а у інших країнах МС залишився на попередньому рівні. Обсяг зовнішньої торгівлі учасників Митного союзу з третіми країнами, якщо порівнювати з аналогічним періодом минулого року, скоротився на 0,7 %. В рамках зазначеного показника експорт товарів країн-членів МС знизився на 1,7 %, а імпорт зріс на 1,1 %. З урахуванням цього сальдо зовнішньої торгівлі учасників МС знизилось на 5,5 %.

Збільшення проблем у діяльності Митного союзу знижує інтерес до нього та, загалом, до російських євроінтеграційних ініціатив у країн-членів МС. Наприклад, протягом 2013 року кількість прихильників Євразійського союзу серед населення Білорусі впала з 44 % до 34 %, а Казахстану — з 52 % до 45 %.

Урядові експерти РФ вважають, що за таких обставин вирішити економічні проблеми Росії та забезпечити подальшу позитивну динаміку розвитку Митного союзу можливо лише завдяки подальшому розвитку МС. Зокрема, згідно з розрахунками російських економістів, для повноцінного функціонування МС ємність спільного ринку організації має складати 280–300 млн. споживачів (при 170 млн. осіб на сьогоднішній день).

Саме це і є причиною того, що Росія посилено втягує країни СНД до свого Митного союзу. При цьому особливу увагу російська сторона приділяє саме Україні, у якої найбільший потенціал серед інших країн колишнього СРСР. Про це свідчить масштабний російський тиск на Україну в той час, коли вона готувалася підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Після переорієнтації України на зближення з Російською Федерацією та Митним союзом на зміну тиску прийшла політика фінансово-економічних преференцій.

Не виключається, що, з огляду на свою неспроможність досягти бажаного в умовах масових виступів українського населення за незалежність та європейський вибір нашої держави, Москва намагатиметься спровокувати внутрішній конфлікт в Україні. Він повністю відповідатиме інтересам Російської Федерації, які включають:

• по-перше, остаточний зрив процесу європейської інтеграції України. Так, за заявами деяких європейських політиків, останні події в Україні фактично звели нанівець можливість її повернення до планів підписання Угоди про асоціацію з ЄС;
• по-друге, отримання додаткових можливостей з примушення України до вступу в Митний союз. Продовження протистояння в Україні призводить до економічних збитків, а також відтоку іноземних капіталів і інвестицій. З одного боку, це ускладнює повернення Україною вже отриманих кредитів від Російської Федерації, а з іншого — змушує нашу державу звертатись до Росії за черговою фінансовою допомогою. А це збільшує можливість Росії впливати на Україну, в т. ч. в питанні приєднання України до Митного союзу та отримання у власність РФ українських економічних активів;
• по-третє, дискредитація України, як нестабільної держави, з метою переконати ЄС у необхідності надати підтримку російським проектам створення нових транспортно-енергетичних коридорів в обхід української території. 23 січня ц. р., на тлі загострення обстановки в Україні, Росія та ЄС розпочали переговори щодо російських угод з шістьма країнами Європейського союзу про газопровід «Південний потік»;
• по-четверте,створення передумов для громадянського конфлікту в Україні та її подальшого розколу. За оцінками російських експертів, це значно полегшить Росії справу реалізації її геополітичних цілей щодо України шляхом встановлення контролю над окремими частинами нашої держави, в т. ч. у спосіб силового втручання у внутрішню ситуацію в Україні під приводом захисту російських співвітчизників на її території;
• по-п’яте, підрив авторитету ЄС, як впливової міжнародної організації, а також зниження дієвості політики Європейського Союзу на східному напрямі за рахунок створення потужного джерела напруженості на його кордонах.

Зрештою, проводячи масштабну кампанію тиску на Україну, Росія і створила передумови, які призвели до відмови нашої держави від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Подальша реалізація такого сценарію здійснюється в рамках сучасної політики Російської Федерації, яка, з одного боку, показово демонструє своє невтручання у внутрішні справи України та закликає до мирного вирішення протистояння, а з іншого, — намагаючись не допустити західні країни та міжнародні організації до процесу врегулювання ситуації в Україні, нав’язує свої способи вирішення проблеми.