6 жовтня 2013

Хімічне роззброєння Сирії: проблеми і перспективи. Частина 2

Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.

 

Зауважимо, що точка зору авторів
може не співпадати з редакційною

Андрій Поспєлов, кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії ОНУ імені І.І.Мечникова

Хімічне роззброєння Сирії: проблеми і перспективи. Частина 1

Як роззброюватися?

Теоретичні варіанти ліквідації хімічної зброї САР

Отже, 10 вересня 2013 р. Сирія погодилася ліквідувати свій хімічний арсенал. Якщо з відповідями на такі питання як «коли знищувати?» і «що знищувати?» проблем немає, то на питання «де і як знищувати?» відповіді ще ніхто не знає.

19 вересня 2013 р. в інтерв'ю Fox News президент Сирії Башар Асад підтвердив зроблену ним раніше, 12 вересня, заяву про те, що Сирія знищить свої запаси хімічної зброї без будь-яких додаткових умов. За його словами, повне знищення національного арсеналу хімічної зброї вартуватиме щонайменше 1 млрд. доларів. Роботи ж ці, на думку Асада, можна завершити впродовж року. Він також зазначив, що Сирія готова передати хімічну зброю «тій країні, яка зважиться його прийняти».

Втім, того ж дня президент РФ Володимир Путін заявив, що не може гарантувати повного виконання владою Сирії домовленостей про відмову від хімічної зброї, проте останні події дають йому підстави на це сподіватися. «Чи вдасться довести усе до кінця, я на 100% не можу сказати, але усе, що ми бачили досі протягом останніх днів, вселяє упевненість в тому, що це буде зроблене. Досі усе виглядає таким чином, що Сирія погодилася з нашою пропозицією і готова діяти згідно з планом, який складає міжнародне співтовариство на майданчику ООН».

При цьому, принаймні, в Москві переконані, що знешкодженням сирійських запасів хімічної зброї займатиметься саме Росія. 19 вересня недвозначно дав це зрозуміти міністр оборони РФ Сергій Шойгу. Проте, ніхто з офіційних осіб РФ, США чи ЄС поки що не повідомляє, в який спосіб буде знищено сирійську хімічну зброю. Адже раніше міжнародне співтовариство ніколи не вирішувало такої проблеми під час внутрішньодержавного збройного конфлікту. Знешкодження хімічних арсеналів здійснювалося або в мирний час, або після завершення війни (тобто, за мирних умов).

Знищення хімічної зброї в світі
Знищення хімічної зброї
в світі
http://inosmi.ru/

Сьогодні відомо про три перевірені на практиці технології знищення хімічної зброї (хімічна, термічна і біологічна), а також зафіксовано три в цілому показові приклади з її ліквідації. Перший пов'язаний зі знищенням після закінчення Першої світової війни німецької і австрійської хімічної зброї і дезактивацією території Західного фронту (передусім Бельгії) від наслідків її застосування.

Другий приклад той, що розпочався в 1997 р. і триває нині, демонструючи, як Росія і США позбувається своєї хімічної спадщини періоду «холодної війни» (40000 і 31500 тонн БОР відповідно).

Третій, можливо, найбільш прийнятний в цій, сирійській ситуації пов'язаний зі знищенням іракської хімічної зброї після війни в Перській затоці 1991 року.

Термічна технологія знищення хімічної зброї
Термічна технологія знищення хімічної
зброї
http://www.myshared.ru/

У 20-ті роки минулого століття хімічні боєприпаси, споряджені в основному іпритом, хлором і фосгеном, розукомплектовували і вилучені БОР спалювали на підприємствах, напевно, найпередовішої на той час німецької хімічної промисловості. Корпуси ж хімічних боєприпасів переплавляли в спеціальних цехах знову ж таки німецьких металургійних заводів. При цьому значна частина хімічних снарядів і бомб, у тому числі застарілих англійських і французьких, просто була або похована в місцях інтенсивних боїв (в основному на території Бельгії), де не було мирного населення, або затоплена в акваторії Північного моря. Подібні методи, не зважаючи на їх простоту і ефективність за термінами, виявилися екологічно шкідливими, і наслідки відчувалися аж до 1990-х рр. Саме тому такий принцип — «знищуємо, що можемо, а що не можемо — підлягає затопленню або похованню» — сьогодні неприйнятний. Неприйнятний ще й тому, що знищенням хімічної зброї займалися підприємства, які його виготовляли. А це означає, що у переможеної тоді Німеччини залишалися усі необхідні потужності і відповідні кадри для швидкого відновлення національного хімічного арсеналу. Саме цим і скористалися в третьому рейху, але вже за часів нових геополітичних реалій. Принагідно нагадаємо, що саме в процесі ліквідації кайзерської хімічної зброї, внаслідок помилок і збігу обставин, були розроблені зарин і табун.

Для Сирії, на перший погляд, найбільш прийнятний іракський досвід.

По-перше, до 1991 р. іракський арсенал хімічної зброї був найбільший в регіоні — 341 тисяча різних хімічних боєприпасів і понад півтори тисячі тонн БОР.

По-друге, він за багатьма параметрами боєприпасів і використаних БОР нагадує сирійський (залишаючись при цьому набагато більшим за об’ємом і найскладнішим за видами боєприпасів і типами отруйних речовин).

По-третє, з політичних міркувань його необхідно було знищити негайно. На цьому наполягав, в першу чергу, уряд Іраку, прагнучи позбутися своїх хімічних боєприпасів за один рік.

По-четверте, під час війни в Перській затоці деяка частина хімічних боєприпасів, ємностей і складів для їх зберігання були пошкоджені і тому становили серйозну небезпеку для екології.

І, нарешті, по-п'яте, саме в Іраку використовувалися, як мінімум, 2 відомі технології знешкодження хімічної зброї (термічна і хімічна), а також їх локальні похідні.

Зокрема, іприт і табун спалювалися в двох спеціальних, продуктивністю в 10 тонн за добу, печах на майданчиках в районі міст Самарра і Ель-Мутанна. Зарин і його прекурсор GF знешкоджували гідролізом з лугом при перемішуванні в спеціально побудованому реакторі. Випорожнені ємності обробляли зсередини і зовні, перевіряли на безпечність, після чого механічно робили їх непридатними для бойового застосування.

Боєприпаси, які небезпечно було перевозити в Ель-Мутанну або ж просвердлювати і випорожняти, знищували на місці. Це 122 мм реактивні снаряди з зарином, що складувалися в містечку Хамісан. Небезпека збільшувалася через можливу нестабільність твердого палива. Застосований метод знищення — комбінація руйнування боєзапасу вибухом з швидким високотемпературним спалюванням в паливно-повітряній «вогняній печі» (fireball). Процесом спалювання керували на відстані. Передбачалося, що ОР знешкоджувалася повністю і в атмосферу не потрапляла.

Проте іракський досвід не можна назвати вдалим з усіх точок зору. В першу чергу тому, що знищення іракської хімічної зброї відбувалося на тлі інцидентів, забруднювалося довкілля. Крім того, воно здійснювалося за стандартами ООН, а не тих країн, які офіційно мають великі запаси хімічної зброї. Стандарти ООН не такі суворі, як американські, а ті у багатьох випадках більш м’які за формально існуючі російські стандарти. Крім того, в Іраку значна частина компонентів БОР були поховані, причому, не завжди надійно, що нині і в недалекому майбутньому загрожує екологічними проблемами.

Російський завод зі знищення хімічної зброї у м. Почеп, Брянська область

Російський завод зі знищення хімічної зброї у м. Почеп, Брянська область http://www.spetsstroy.ru/

У цій ситуації зручніший російський або американський досвід ліквідації хімічної зброї, або досвід якої-небудь іншої промислово розвиненої країни.

У Російській Федерації для знищення найбільшого у світі радянського хімічного арсеналу побудовано 7 спеціальних підприємств: селище Гірське (Саратовська область, утилізація закінчена в 2012 році), місто Камбарка (Удмуртська Республіка, утилізація закінчена в 2012 році), селище Кез (Удмуртська Республіка, в процесі будівництва), селище Марадиково (Кіровськая область, діє з 2006 року), місто Щуч’є (Курганська область, діє з 2009 року), село Леонідовка (Пензенська область, діє з 2008 року), місто Почеп (Брянська область, діє з 2008 року). Останній завод — найбільший в Європі. Він має 3 автоматизованих лінії і функціонує цілодобово. Повну ліквідацію російської (радянської) хімічної зброї передбачається завершити в 2015 р.

Найбільше у світі підприємство зі знищення хімічної зброї на атолі Джонстон, США
Найбільше у світі підприємство зі знищення хімічної зброї на атолі Джонстон, США http://en.wikipedia.org/

Аналогічні процеси відбуваються і в США, де до 2013 р. було знищено до 90 % усіх американських запасів хімічної зброї. Повністю хімічний арсенал США буде ліквідовано в 2021 р.

У Сполучених Штатах на атолі Джонсон побудовано найбільше у світі профільне підприємство (функціонує з 1986 р.). Проте знищуються запаси хімічної зброї, в основному, в місцях його зберігання на спеціально створених потужностях (заводах) — в Еністоні (штат Алабама), Пайн-Блафф (Арканзас), Ньюпорт, (Індіана), Уматілла (Орегон), Лексінгтон-Блуграсс (Кентуккі), Туеле (Юта) і на Абердинському випробувальному полігоні в Меріленді.

Місця зберігання запасів хімічної зброї, США
Місця зберігання запасів хімічної зброї, США http://en.academic.ru/

У США застосовується, в основному, термічний метод знищення (спалювання). До речі, Сполучені Штати виділяють найбільші фінансові кошти профільним кампаніям, у тому числі і Росії, і при цьому вважаються одним з лідерів у розробці засобів знищення хімічних боєприпасів. Зокрема, на початку вересня 2013 р. була продемонстрована робота мобільної установки з утилізації хімічної зброї FDHS. Її розробив за замовленням міністерства оборони Еджвудський хіміко-біологічний центр (ECBC) Армії США в Меріленді (щоправда, практично установка ще не використовується).

Розроблені і активно застосовані на практиці в Росії і США методики і технології знищення БОР і хімічних боєприпасів є дуже надійними і екологічно безпечними. Стандарти цього процесу — найвищі у світі, так само, як і підготовка зайнятих в цьому процесі кадрів. Та ще й запаси хімічної зброї знищуються на спеціально створених або перепрофільованих підприємствах, що з дуже високою надійністю виключає відтворення БОР і спорядження ними боєприпасів. Усі ці факти свідчать на користь саме Росії і США, як країн, де має знищуватися сирійська хімічна зброя.

Щоправда, знищення хімічної зброї Сирії на території найбільших військових держав ускладнюється його транспортуванням до місця знищення. При цьому, основна складність полягає не стільки в тому, щоб доставити хімічні боєприпаси з САР на російські або американські підприємства, скільки в тому, щоб ці запаси при переміщенні надійно контролювалися і охоронялися на території власне Сирії, де проявляють активність озброєні і не завжди контрольовані зовнішніми силами або відомими міжнародним домовленостям організації і загони.

У цих умовах кількість міжнародного контингенту, відповідального за ліквідацію хімічної зброї САР на території цієї країни, може перевищити 10 000 чоловік (представники Росії, США і країн ЄС, можливо і інших країн, наприклад, КНР і Ірану) — фахівці військ радіаційного, хімічного і біологічного захисту, можливо — спецназ. До того ж діяти цим фахівцям доведеться в украй складних умовах. І йдеться вже навіть не про палаючу в САР громадянську війну. Серйознішу небезпеку становлять події на політичній арені світу. Адже лідери РФ і США досить упереджено ставляться до учасників сирійської драми, кожен по-своєму визначаючи відповідальних за застосування хімічної зброї в САР. Наприклад, якщо Вашингтон всіляко заперечує його наявність у повстанців, то Москва дотримується офіційного погляду Дамаску: ці запаси є у розпорядженні опозиціонерів.

США і їх західні союзники в цій трагічній обстановці підтримують повстанців не лише фактично, але й прикривають їх політично, у тому числі заперечуючи наявність у них хімічних боєприпасів. Усе це викликає сумнів щодо спроможності Сирії знищити хімічну зброю, оскільки саме через відсутність політичного консенсусу у будь-який момент цей процес може бути зупинений, а обстановка довкола САР у черговий раз ускладниться.

В цьому випадку найбільш вдалий вибір — якась третя економічно розвинена і політично шанована в регіоні країна, що готова узяти на себе відповідальність за ліквідацію хімічного арсеналу Сирії. Україна в даному випадку — багато в чому доречний варіант. Вона навіть до цього практично готова.

Так, Президент України Віктор Янукович, виступаючи в Криму на зустрічі «Україна і світ в епоху змін: чинники успіху», порушив проблеми хімічного роззброєння САР. За його словами, позитивним сигналом є те, що останнім часом події в Сирії почали розвиватися мирним шляхом, шляхом політичного врегулювання, і дуже важливо підтримати цей напрям.

— Я хотів би з боку України запропонувати участь наших фахівців, українських технологій для знищення хімічної зброї в Сирії. У нас є цей досвід, у нас є запатентовані Україною пересувні установки, що вже на практиці довели свою ефективність. І ми готові разом з фахівцями їх залучати до справи оперативного знищення хімічної зброї в Сирії, — сказав у своєму виступі Віктор Янукович. — В Україні є батальйон хімвійськ справжніх професіоналів світового рівня. Свого часу ці хлопці були перекинуті в Кувейт і Ірак — була загроза, що в цих країнах застосовуватиметься хімічна зброя. Батальйон був в повній готовності, але, на щастя, удар не відбувся. Незважаючи на це, хлопці отримали колосальний досвід. Думаю, так само блискуче вони впораються і в Сирії, якщо надійде таке завдання.

Що може статися згодом?

Всупереч усталеній досить позитивній думці, хімічне роззброєння Сирії багато в чому — «палиця з двома кінцями» або «завдання з багатьма невідомими». Дійсно, дуже хочеться вірити в те, що нехай не до середини 2014-го, як було домовлено в Женеві, а дещо пізніше, але ще одна країна найбільш вибухонебезпечного регіону світу позбудеться зброї масового ураження.

Проте, розвиток політичної складової сьогоднішньої ситуації довкола САР і уроки історії, на жаль, не дають підстав для оптимізму. І головна причина — політика подвійних стандартів провідних держав.

Пункт матеріально-технічного забезпечення російського флоту в Тартусі
Пункт матеріально-технічного забезпечення російського флоту в Тартусі

Москва, як ініціатор хімічного роззброєння Сирії, підтримуючи позицію офіційного Дамаска, не поспішає зміцнювати двосторонні стосунки, хоч б у варіанті негласної реанімації радянсько-сирійського союзу, що існував у 1970–1980-х роках. І це в той час, коли саме на території САР розташована єдина в Середземному морі російська база — пункт матеріально-технічного забезпечення флоту в Тартусі.

У політичній же сфері Росія дуже часто погоджується з офіційною вашингтонською точкою зору щодо ситуації в регіоні Близького Сходу. Те, що женевські домовленості Лавров-Керрі фактично підписані виходячи з американських даних і умов — яскраве тому свідчення. Ну а ситуація 2003 р., що склалася навколо Іраку, і 2011 р. навколо Лівійської Джамахірії наочно продемонстрували не лише військове, але, передусім, зовнішньополітичне безсилля Росії. А тому підстав сподіватися на те, що у випадку з Сирією Москва діятиме жорсткіше, відстоюючи не стільки сирійські, скільки свої інтереси, у нас поки що немає.

В той же час Вашингтон украй упереджено ставиться до нинішнього сирійського керівництва і особисто до президента країни Башара Асада. Американські лідери у своєму прагненні покарати сирійського «диктатора» забувають про те, що він — демократично обраний президент, який має західні ментальність і освіту, і прихильник західного способу життя. Тому він — багато в чому реформатор (про що свідчать, як мінімум, його кроки усередині країни до початку громадянської війни). А у США вважають за належне навіть не помічати неодноразових звернень Башара Асада до лідерів опозиції (яких вони підтримують морально, політично і навіть матеріально) з пропозицією сісти за стіл переговорів і врегулювати внутрішній збройний конфлікт у мирний спосіб (на сьогоднішній момент таких закликів було 26). На жодне зі звернень лідери сирійських опозиційних угрупувань не відреагували!

Мабуть, і до пропозицій уряду Башара Асада, що, як мінімум, вже двічі повідомляв про свою готовність повністю позбутися арсеналу хімічних боєприпасів, у Вашингтоні також ставляться упереджено. І це у вкрай складних і потенційно небезпечних для країни умовах не лише тривалої громадянської війни, але і в ситуації перманентної конфронтації з Ізраїлем — сусідом, що має ядерну зброю!

За таких обставин прогноз розвитку сирійської ситуації за лівійським сценарієм очевидний. Вже 15 вересня 2013 р. Національна коаліція опозиційних і революційних сил Сирії звернулася до світової спільноти з проханням заборонити Башару Асаду використовувати в містах бойову авіацію і балістичні ракети. Також повстанці вимагають, щоб урядовим військам заборонили використовувати танки і іншу важку техніку в населених пунктах. Як переконують опозиціонери, ці заходи разом зі знищенням хімічної зброї нібито зупинять масове знищення сирійців.

Одноступінчата твердопаливна балістична ракета «Фатех-110»

Одноступінчата твердопаливна балістична ракета «Фатех-110» («Завойовник», сирійське позначення М600) http://en.wikipedia.org/

І хоча реакції на це звернення офіційного Вашингтона (за станом на 25 вересня) не було, подальша ув'язка ліквідації хімічної зброї із засобами його доставки — балістичними ракетами — цілком прогнозована. Так само як і потужностей з їх виробництва, враховуючи виготовлення в САР за іранською ліцензією керованих оперативно-тактичних ракет «Фатех-110» (Fateh — 110, сирійське позначення М600), з 250 км дальністю польоту.

Щодо бойової авіації, то в жодному разі не можна надалі виключати жорстких вимог США і НАТО. Якщо це станеться, то Захід в першу чергу наполягатиме на запровадженні «зони, вільної від польотів» над територією Сирії для сирійської ж військової авіації. До чого це призвело в недавній (зразка 2011 р.) громадянській війні в Лівії — добре відомо.

Якщо ж ситуація розвиватиметься саме за таким сценарієм, то перед сирійським військово-політичним керівництвом і його союзником Російською Федерацією постане складний вибір. Кожна з цих країн буде змушена зробити свій вибір, і у кожної по-своєму — непростий.

Річ у тім, що нинішній військовій ситуації в САР притаманний стратегічний паритет в умовах відсутності суцільної лінії фронту. У повстанців є козир — певна соціальна база, допомога ззовні фінансовими, матеріальними і людськими ресурсами, а також політична підтримка США і їх союзників. Недоліком є саме відсутність важкого озброєння, яке повстанці намагаються компенсувати різноманітними «ерцзацами». Навпаки, козирем урядових військ є ширша, хоча і не стабільна через політичні і ідеологічні реалії соціальна база, чималий парк бронетанкової техніки, яку сирійські війська активно і в цілому адекватно обставинам успішно використовують в населених пунктах, і авіація.

Бойове застосування сирійських ВПС

Слід зазначити, що використання військовим командуванням САР авіації в умовах сирійської громадянської війни є не лише захід, виправданий суто військовими, але і багато в чому гуманістськими міркуваннями. Знову ж таки, зважаючи на відсутність суцільної лінії фронту, авіація є як засобом парирування сили повстанців, так і засобом підтримки нормальної життєдіяльності цілої низки населених пунктів і заблокованих гарнізонів. А сирійське військове керівництво украй зацікавлене не в масовому, а саме в точковому використанні бойової і транспортної авіації, про що свідчить список втрат льотного персоналу: практично всі — старші офіцери.

Цікаво, що аналогічні вимушені форми використання авіації мали місце під час громадянської війни в Південній Родезії (1965–1980 рр.) і в конфлікті в Західній Сахарі (1976–1991 рр.) з боку Марокко. Але тоді Захід за це не критикував ні уряд Яна Сміта, ні короля Хассана II. Втім, в ті роки була «холодна війна», щоправда, вона не завадила США, Великобританії і їх союзникам по НАТО «здати» білий режим Південної Родезії.

У нинішній же ситуації, що склалася навколо Сирії, у разі підтримки вимог повстанців Сполученими Штатами і Заходом (а цей варіант цілком закономірний, хоча, швидше за все, станеться або після хімічного роззброєння САР, або у разі зупинки цього процесу з політичних міркувань), сирійське керівництво буде змушене або погодитися з цими вимогами, або зовсім їх відкинути. Перший варіант з вірогідністю близькою до 100 % призведе до поразки сирійського керівництва на чолі з президентом Б. Асадом в громадянській війні, а тому, швидше за все, виявиться абсолютно не прийнятним. Другий варіант реанімує ситуацію 21 серпня – 10 вересня 2013 р., але майже зі стовідсотковою вірогідністю військової операції США, Туреччини і інших їх союзників по НАТО проти САР. Ми виключаємо підтримку цієї акції Ізраїлем, оскільки очевидних причин для його агресії проти Сирії не спостерігається (хоча вторгнення ЦАХАЛа до Лівану з метою завдати якщо не поразки, то, принаймні, серйозних збитків «Хезболлі» — очевидне).

За таких обставин свій вибір вимушена буде зробити і Москва. Її пряма або непряма підтримка САР значно розігріє обстановку в регіоні, а головне — призведе до ескалації стосунків з країнами Заходу і передусім — зі Сполученими Штатами Америки. Такий сценарій може означати реанімацію «холодної війни», хай і у вкрай обмежених масштабах. Проте саме до неї Росія практично не готова ні технічно, ні політично. Але з морального і, як не парадоксально, з матеріального кута зору нова конфронтація з Заходом цілком реальна, хоча і малоймовірна (усе залежить від політичної волі російських лідерів). Тому природнішим може бути лише варіант стандартних політичних демаршів «першопрестольної», без конкретних військово-політичних і економічних заходів. І тут, як би не розвивалися події навколо Сирії, Росія фактично може втратити і свій вплив, і свій авторитет в регіоні Близького і Середнього Сходу, а теперішнє російське керівництво, на чолі з президентом В. Путіним, — свій авторитет і усередині країни.

Невтішний підсумок

Поза сумнівом, російська ініціатива щодо встановлення міжнародного контролю над хімічним арсеналом САР з подальшою його ліквідацією — ідея, безумовно, корисна. Хоч би в тому плані, що вона якщо не припиняє, то, принаймні, значно переносить на пізніший термін масштабну інтернаціоналізацію сирійського внутрішньополітичного військового конфлікту. І тут абсолютно не важливо, як здійснюватиметься ця інтернаціоналізація — у вигляді повномасштабного вторгнення військ антисирійської коаліції, чи у вигляді короткого ракетного удару по території цієї арабської держави.

Інша справа, що за політичним рішенням щодо ліквідації сирійського хімічного арсеналу поки що немає нічого, окрім обнадійливих обіцянок. Як уже згадувалося, нині не озвучено не лише де і як знищуватиметься сирійська хімічна зброя, але і не надається чітка відповідь на значно важливіше запитання — як контролювати його і забезпечити недоторканість цього процесу в умовах тієї громадянської війни, що триває з березня 2011 року. Неясно також, як змусити сирійських повстанців здати наявні у них хімічні боєприпаси (навіть якщо це лічені одиниці), не кажучи вже про залучення їх сил до процесу ліквідації цих боєприпасів і бойових отруйних речовин. Усе це разом наштовхує на думку, що країна — на порозі якщо не гуманітарної і екологічної катастрофи, то точно — напередодні великої трагедії.

І не лише.

Складність і небезпека ситуації полягає ще й в тому, що у Росії і США фактично діаметрально протилежні погляди на сирійську військово-політичну драму. І один лише цей факт говорить про примарність сподівань на повну ліквідацію сирійського хімічного арсеналу і усунення потенційної небезпеки в розвитку ситуації навколо САР. А тому загроза інтернаціоналізації сирійського внутрішнього військово-політичного конфлікту лише відкладається на невизначений час.