20 лютого 2015

В гостях у БІНТЕЛ генерал-лейтенант П. П. Ткачук

Павло Петрович Ткачук

Начальник Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Генерал-лейтенант.

Доктор історичних наук, професор.

Кавалер орденів «За заслуги» I, II та ІІІ ступенів, нагороджений медалями «За бездоганну службу», «Захиснику Вітчизни».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Треба закласти розуміння у голови тим, хто йде нам на зміну, що небезпечно ігнорувати питання обороноздатності країни, що злочинно ставити їх в залежність від партійної, політичної, кланової кон’юнктури»

— Очоливши військовий інститут, Ви не могли не усвідомлювати, що якщо і необхідно дбати про спадкоємність у підготовці військовослужбовців, то на тих засадах, які б відповідали інтересам України як самостійної держави. В той час, на Ваш погляд, чи всі, від кого залежала така підготовка захисників України, усвідомлювали глибину цієї проблеми? Що Вам, як начальнику військового навчального закладу, було в той час найскладнішим?

— Той час мені запам’ятався дуже добре. Зауважу, на початку XXI сторіччя у нашій військовій освіті проблем було чимало. Обвалювався процес спадкоємства поколінь: офіцери радянської школи масово звільнялися у запас, а офіцери української школи, що прибували їм на зміну, з різних причин не мали необхідних теоретичних знань, достатніх практичних навичок, зокрема, і бойового досвіду. Некомпетентність командирів середньої ланки виливалася у проблему фаховості офіцерів первинної тактичної ланки. Це, за ланцюговою реакцією, породжувало негативні явища у вишколі рядового та сержантського складу. Збройним Силам України гостро бракувало спеціалістів з високим рівнем професійної підготовки, лідерів, здатних вирішували як звичні, так і нестандартні завдання. Зрозуміло, такий стан справ не задовольняв вище керівництво військового відомства. Ось за таких обставин я і очолив військовий інститут. Що було найскладнішим? Те, що виникає перед нами, коли ми беремося за будь-яку нову справу: визначити правильне співвідношення між новим і старим, зберегти золотий фонд кадрів, позбутися баласту, не дати зруйнувати матеріальну базу, модернізувати її, зрештою, запровадити систему навчання, затвердити обов’язки посадових осіб у єдиному навчально-виховному комплексі підготовки військових спеціалістів. Те, що нам вдалося зробити для видового вишу Сухопутних військ – заслуга усіх, хто брав участь у цьому процесі. А коли наш навчальний заклад став Академією Сухопутних військ, то він вже відповідав міжнародній практиці. Нам доводиться докладати чималих зусиль, щоб навчальний процес враховував вимоги сьогодення. З кимось нам довелося попрощатися, але основний кістяк залишився і я вдячний своїм підлеглим за розуміння моїх вимог до організації навчального процесу.

— Вам, як випускнику Одеського артилерійського училища, не закидали в непатріотизмі, коли десять років тому робилися спроби перевести Академію зі Львова до Одеси, а Ви вперто і аргументовано протистояли цьому? І чи не можна вважати, що ще з тих часів наші потенційні супротивники мали на увазі бойові дії, які нині ведуться на Сході України?

— В той час якщо ми і думали про це, то можливий розвиток таких подій не вкладався у свідомість. Не хотіли, щоб ситуація розвивалася саме так, як це ми бачимо сьогодні. Але ж відомо, що до уваги завжди береться доцільність розташування у якійсь місцевості військової частини чи військового навчального закладу… Принаймні, військовий завжди мислить саме так. Адже він відповідає за безпеку держави, на вірність якої він складав присягу. Якщо коротко — у непрості часи нищення війська нам вдалося створити і утримати в Академії ядро майстрів своєї справи. Вони поєднують традиції вітчизняної військової школи з сучасними досягненнями підготовки кращих армій світу — це і виділяє Академію ім. гетьмана Петра Сагайдачного, справляє враження на наших колег у нашій країні і за її межами. Щодо своїх колишніх «опонентів», яким не подобалося місцезнаходження військового навчального закладу у Львові (а серед них були і представники так зв. громадськості, деякі народні депутати, військові, політики), то що нині про це згадувати? Головне, що керівництво нашої країни нас підтримувало і дослухалося до наших аргументів.

— Ви сказали, що дещо для удосконалення навчального закладу вже робиться. Сподіваюсь, робиться з урахуванням бойових дій в так званій зоні АТО?

— Аналізуючи на початку антитерористичної операції на Сході України дії командирів підрозділів, ми зафіксували, що вони не завжди приймали чіткі рішення на виконання бойової задачі. На це була реакція у відповідних структурах і до усіх вищих військових навчальних закладів надійшли матеріали з аналізом застосування військових частин та підрозділів в зоні АТО, конкретними рекомендаціями щодо використання в навчальному процесі отриманого бойового досвіду тощо.

На Вченій раді Академії ми постановили, що для узагальнення досвіду АТО, який позитивно позначається на вишколі майбутніх офіцерів, а згодом з не меншим позитивом сприятиме їхній якісній і швидкій адаптації до сучасних реалій військових підрозділів, потрібна обов’язкова присутність викладацького складу, офіцерів-командирів як видового вишу, Міжнародного центру миротворчості та безпеки, 184 Навчального центру безпосередньо в зоні збройного протистояння. Зрозумійте, адже одна справа, коли рекомендації надходять «зверху», і зовсім інша, коли конкретне бачення щодо підсилення навчального процесу викристалізовується в районі бойових дій. Зауважу, що сьогодні, коли ми з вами тут розмовляємо, у складі бойових частин усіх секторів зони АТО перебувають офіцери Академії на посадах командирів, начальників штабів, служб, офіцерів структур по роботі з особовим складом тощо. Після повернення з відряджень вони складають звіти, готують методичні, рекомендаційні матеріали, виступають перед колективами кафедр, навчальних підрозділів. У такий спосіб ми отримуємо об’єктивну оцінку нашої роботи. Напрацьовуємо такий необхідний нам бойовий досвід, ціна якому одна — життя і перемога. До речі, той самий офіцер Гера, про якого вів мову у інтерв’ю вашому Борисфен Інтелу генерал Анатолій Лопата, — це старший лейтенант Володимир Гера, з яким під час його лікування постійно підтримував зв’язок його колишній керівник по кафедрі підполковник Олексій Шевченко, нині — начальник навчального відділу Академії. Завдяки таким контактам між викладачами і випускниками досягаються дві важливі мети. Перша — військово-професійна: до нас надходить гаряча, найоперативніша інформація від безпосередніх учасників бойових дій. Відповідно, також оперативно, ми надаємо їм рекомендації, вносимо зміни у навчальні плани та в організацію практичних занять з курсантами та офіцерами, які у нас проходять перепідготовку. Друга — гуманістична: наші випускники, перебуваючи на лікуванні після поранень, контузій, регулярно спілкуючись зі своїм викладачем, своїм курсовим офіцером, залишаються у своєму соціальному оточенні, перебувають у звичному ритмі психологічного настрою військової людини, відчувають, що вони потрібні, а це суттєво позитивно впливає на їх реабілітацію, відновлення, зберігає психіку від посттравматичних станів.

— Серед тих, хто зараз навчається у Академії, є такі, які набули бойового досвіду в АТО?

— На даний момент серед слухачів — 45 учасників антитерористичної операції, які на практиці переконалися в усіх перевагах і відчули всі недоліки поточної підготовки офіцера, сержанта, рядового Збройних Сил України.

— «Практика — критерій істини» — прислів’я, яке нині надактуальне не лише для Академії, а й для всього складу наших Збройних Сил. Наскільки вдається оперативно коригувати навчальні програми, враховуючи бойовий досвід ваших випускників, які нині виконують бойове завдання на Сході України?

— Академія – органічна складова Збройних Сил і аж ніяк не є відокремленою від завдань, що виконуються армією. Вже у 2014 році були кардинально змінені усі навчальні програми, 100 % планів практичних занять на техніці, місцевості, на озброєнні. Відповідно зазнали змін тактика підготовки, ведення бою, виходу з нього основних бойових підрозділів сухопутних військ. Повторюю, що досвід антитерористичної операції тут відіграє ключову роль. Підготовка і навчання курсантів випускних курсів цілком перебудована. Академія та її підрозділи також включені до активного виконання бойових завдань на сході України.

— Чи можна це підкріпити фактами, про які у нас «військові журналісти» з наших потужних ЗМІ не мають уяви, виносячи на загал «побутові суперечки»?

— У минулому році в інтересах виконання завдань обороноздатності держави ми провели додаткову підготовку близько 10 000 осіб з числа мобілізованих громадян України. Свою кваліфікацію підвищили понад 1 000 військовослужбовців Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України. Академія виконала мобілізаційне завдання з розгортання та формування окремої артилерійської бригади. Польова навчально-матеріальна база (Яворівський полігон) активно використовується для формування та бойового злагодження 24 омбр, 80 оаембр, підрозділи яких комплектуються за мобілізацією. 69 офіцерів — викладачів, 157 курсантів старших курсів Академії у минулому році брали безпосередню участь у підготовці військовозобов’язаних, та офіцерів запасу військових частин Західного регіону. До півсотні офіцерів, військовослужбовців контрактної служби зі складу Академії та її підрозділів з квітня по грудень минулого року перебували у відряджені в зоні АТО і виконували бойові задачі. Сьогодні там перебувають понад тридцять наших військовослужбовців. Там є наша військова техніка і озброєння, зокрема, артдивізіони. На спеціальній, інженерній техніці екіпажі Академії виконують бойові завдання. Провідними спеціалістами Академії постійно узагальнюється досвід безпосередніх учасників бойових дій — рядових, сержантів, курсантів, офіцерів. За результатами цієї роботи внесені зміни та доповнення у заняття з бойової підготовки малих груп, окремих загонів, протиснайперської боротьби, діяльності ремонтно-відновлювальних підрозділів переднього краю, підготовки спеціалістів контрбатарейної підготовки, інженерних підрозділів тощо. Також фахівці Наукового центру Сухопутних військ на замовлення Наукового управління Генштабу ЗС України досліджували систему діяльності органів державного управління, місцевого самоврядування, установ та організацій оборонного відомства, інших військових формувань і правоохоронних органів щодо їхнього функціонування в умовах дестабілізації суспільно-політичної обстановки з питань оборонної та мобілізаційної роботи. Даний аналіз буде враховано при внесенні змін в і законодавчу базу та інші нормативно-правові документи України.

— Бойові дії в зоні АТО для військових фахівців «підказують», наскільки правильно вони готувалися до бойових дій за мирного часу. Чи є необхідність в запровадженні спеціальних офіцерських курсів, де б мали змогу періодично, скажімо, раз на рік, навчатися командири різних ланок? (За часів СРСР були академічні курси «Выстрел»).

— Я би поділив проблему на кілька складових. Що стосується підвищення кваліфікації діючих офіцерів тактичної ланки. Курсова мережа Академії, яка існує вже протягом кількох років, власне, і покликана для виконання одного з принципів військової освіти, який сповідується Академією — безперервності. Так, упродовж останніх років заняття цієї мережі, де викладають не лише наші фахівці, а й спеціалісти провідних закордонних військових навчальних закладів, відвідало чимало офіцерів Збройних Сил України. Перетворення курсової мережі у постійно діючий комплекс перепідготовки офіцерів тактичної ланки Сухопутних військ — цілком слушна пропозиція, яка органічно вписується у бачення військової освіти, як складової нової воєнної доктрини України. Що ж стосується підготовки офіцерів запасу, то у мене викликає складну гаму почуттів прагнення до механічного збільшення кількості військових кафедр при цивільних вишах…

Якщо ж брати медицину, враховуючи досвід антитерористичної операції, то з цим не можна не погодитись. А ось зростання кількості підготовлених офіцерів запасу для механізованих, танкових, артилерійських та інших бойових частин за рахунок підготовки у цивільних навчальних закладах мене, м’яко кажучи, більш, ніж дивує. Пропозиції щодо такого збільшення кількості вищих навчальних закладів, на базі яких проводиться військова підготовка, зовсім непрофесійні і, на жаль, свідчать про домінування екстенсивного підходу у поглядах на військову реформу в цілому і реформу військової освіти — зокрема. Це нагадує «великий економічний стрибок в КНР» наприкінці 50-х років двадцятого сторіччя, коли чавун виплавлявся на кожному селянському подвір’ї, і КНР таким чином у цьому питанні навіть випередила СРСР. Однак, цей чавун був непридатний навіть для господарських потреб… А антитерористична операція, досвід Академії неодноразово довели, що випущені цивільними вишами офіцери запасу під час мобілізації, бойового злагодження, підготовки підрозділів до застосування виявились непридатними до використання за своїм призначенням. Як за військово-професійними, так і морально-діловими якостями. Шкода, але це нагадує оте виплавляння чавуну…

— Як Ви ставитеся до служби за контрактом після того, як переважна більшість рядового та сержантського складу в Криму перейшли на службу до росіян? І як можна це пояснити: недоліком у патріотичному вихованні чи недоліком організації територіальної оборони? Можливо, як би був екстериторіальний принцип комплектування, то таких ганебних явищ переходу військовослужбовців на бік ворога можна було б уникнути?

— Не зводив би проблему небоєздатності військових частин Збройних Сил України, дислокованих в Криму, лише до згубних наслідків територіального принципу комплектування. Вона набагато глибша, її витоки — у стратегічних прорахунках економічної політики, ідеологічної діяльності, кадрових провалах керівництва країни стосовно одного зі своїх суб’єктів. Військова поразка у Криму — лише одна і аж ніяк не найважча з іпостасей загальної поразки України на півострові. Що ж стосується тих, хто перейшов на службу до армії агресора, то, як нам стає відомо (адже у багатьох з нас в Криму залишились родичі, знайомі, однокашники, співслужбовці, військові пенсіонери), мало хто з них мав зиск з цих метаморфоз. До зрадників в усі часи, в усіх народах і арміях ставлення однаково гидке. Мабуть в дитинстві вони не читали «Трьох мушкетерів», а якщо і читали — не запам’ятали, що відповів Д’Артаньян на пропозицію кардинала Ришельє про перехід від мушкетерів до гвардії кардинала: «Мене погано сприймуть тут і неправильно зрозуміють там, відтак я змушений відмовитись»…

Щодо патріотичного виховання… На мій погляд, це одна зі стратегічних цілей, яку має досягти часткова мобілізація 2015 року, як би парадоксально це не звучало на перший погляд. Передбачу заперечення: «Про які проблеми патріотичного виховання мова, коли наші хлопці, наші земляки на фронті і в тилу демонструють приклади героїзму та самопожертви в ім’я Батьківщини?» Йдеться не про них. Честь їм, повага та шана… Маю на увазі дезертирів. Так, упродовж трьох хвиль мобілізації 2014 року на Львівщині відкрили 121 кримінальне провадження за ухилення від мобілізації. Мається на увазі одна з тридцяти повісток, яка вручається адресатові. Маються на увазі батьки, які, не боячись Божої кари, відмовляються від своїх синів, повідомляючи представнику воєнкомату, що вже багато років не підтримують контактів з дитиною і не знають, де вона зараз перебуває.

Мова про руйнацію принципу єдиноначальності. Про те, як зловживання, зрада окремих вищих офіцерів армії і флоту на початку 2014 року, непрофесіоналізм та легкодухість деяких старших офіцерів в боях середини року трансформувалась у суспільній свідомості у загальний знак рівняння з такими керівниками усіх офіцерів та генералів армії і відповідне зневажливе ставлення до виконання наказів і розпоряджень командирів і начальників.

Аналіз військової прокуратури свідчить: після дезертирства, ухилення від військової служби, крадіжок зброї та боєприпасів, факти непокори, відмови від виконання наказу — одне з поширених кримінальних правопорушень у військовому середовищі.

Першочергове завдання сьогодні — повернути людям, передусім мобілізованим, віру в командирів, вкласти їм в голову тезу про те, що усі ми — по один бік фронту і без належної дисципліни та субординації армійський підрозділ перетворюється на збіговисько, яке неодмінно стає жертвою ворога. Силами одних військових з цими проблемами якісно і у повному обсязі не впоратися. Тут потрібні зусилля місцевих органів державного управління, місцевого самоврядування, керівників та колективів підприємств, організацій і установ. Це і буде практичним уособленням патріотичного виховання… Що ж до принципу комплектування Збройних Сил України, то переконаний у наступному: формування військових частин лише за призовом в умовах сучасної армії вичерпало свої можливості. Одночасне комплектування лише за контрактною системою є економічно непідйомною справою. Отже — на часі змішана система комплектування армії і флоту за екстериторіальним принципом. Закони України, Укази Президента України, рішення Кабінету Міністрів України, документи РНБО з військових питань свідчать про обрання керівництвом держави саме такого способу комплектування.

Той, хто це розуміє, від кого це залежить, має слідкувати, щоб не повторилося подібного у майбутньому. Треба закласти розуміння у голови тим, хто йде нам на зміну, що небезпечно ігнорувати питання обороноздатності країни, що злочинно ставити їх в залежність від партійної, політичної, кланової кон’юнктури. Оце і буде патріотизм у його найвищому, державницькому уособленні.

— Ви неодноразово відвідували закордонні навчальні заклади, отож співпраця з колегами із інших країн налагоджена. Ви нею задоволені?

— Навчально-виховний процес нашої Академії вивчається військовими освітянами у близькому та далекому зарубіжжі, а наші науково-педагогічні працівники та курсанти — бажані гості іноземних військово-освітніх закладів.

Наше міжнародне військове співробітництво розпочалося 2006 року, коли Академію відвідав посол Сполучених Штатів Америки в Україні Вільям Тейлор. Відтоді кількість візитів іноземних військових делегацій постійно збільшувалася. Лише протягом 2010-2011 навчального року Академію відвідали майже півсотні іноземних делегацій зі США, Польщі, Франції, Канади, Німеччини, Великобританії, Монголії, Чехії, Данії та інших країн, що свідчить про збереження та примноження традицій, яких набуто за десятиліття існування вишу у Львові.

Найвизначнішими були візити президента Монголії Цахіагійна Елбегдоржа, який 1988 року закінчив наш виш (йому присвоєно звання «Почесний доктор Академії»), Посла США в Україні Джона Теффта, командувача Сухопутних військ США в Європі генерала Хертлінга. Їм сподобалася робота командування та науково-педагогічних працівників, сучасна навчально-матеріальна база Академії. До речі, наш навчальний заклад визнавався кращим у Збройних Силах України за кількістю та якістю проведених міжнародних заходів.

Особливу увагу приділяємо двосторонньому обміну курсантами та викладачами між Академією та американським Вест-Пойнтом, французькою Військовою школою Сен-Сір Коеткідан.

Високий рейтинг організації навчально-виховного процесу Академії викликає неабияку зацікавленість з боку представників провідних військово-навчальних закладів Європи, Азії та Сполучених Штатів Америки. Загалом щороку в нашому закладі проходить до 100 міжнародних заходів.

— Ну ось монгольський президент не забуває про своє навчання у львівському військовому закладі. А хто з росіян нині цікавиться нашим закладом?

— Часом бувають ті, хто колись навчався у стінах ЛВВПУ. І не більше. Але нам ніхто не дорікне, що ми не готові прийняти своїх гостей, особливо, коли вони щирі у своїх прагненнях. Це — ознака цивілізованості.

— Павле Петровичу, було б цікаво дізнатися про Ваші мрії щодо очолюваної Вами Академії в наш такий непростий час.

— Мрію про створення «Форту «Гетьман Сагайдачний». За зразком потужних центрів підготовки військових фахівців усіх рівнів для видів ЗС США. Це має бути заклад на базі нашої Академії, Яворівського полігону, навчального центру, Міжнародного центру миротворчості та безпеки, Наукового центру Сухопутних військ, сержантського коледжу, ліцею та інших частин. Він забезпечуватиме Сухопутні війська ЗС України висококваліфікованими кадрами тактичної і оперативно-тактичної ланки. Дещо для цього вже робиться.

— Ось і хочеться побажати Вам успіхів у цій справі і подякувати за відповіді на мої запитання.

 

Розмову записав Олег МАХНО.

Фото капітана Дмитра Бучка

 

Високий патріотизм та відданість військовій присязі випускників академії, які беруть участь в АТО, високо оцінене керівництвом держави: 115 офіцерів  відзначені державними нагородами, з них орденами Богдана Хмельницького – 84 офіцери, «За мужність» — 36, а Олександр Петраківський та Євгеній Зеленський за особисту мужність та самопожертву удостоєні найвищої нагороди — звання Герой України.  Останній, на жаль, посмертно.