|
Висоцький Сергій Віталійович |
«Українці показали, що вони в змозі поставити на місце найзухвалішу тиранічну авторитарну владу»
Наше спілкування було практично експромтним. Втім, нині мало що робиться з розгойдуванням: вже понад рік країна на марші в надії зануритися у краще, справедливіше життя. Вона ніби перестрибує сходинки в розвитку подій, намагаючись вирватися із зачарованого кола пострадянських проблем. Чи вдасться? І чи усі її громадяни цього прагнуть? І що для цього необхідно зробити, окрім як вийти на Майдан? Ось про це ми і вели розмову з народним депутатом Сергієм Віталійовичем Висоцьким. А розпочали з надзвичайної теми – з трагічних подій під Волновахою, де загинули від рук сепаратистів мирні жителі. За великим рахунком, відповідальність за цю трагедію покладається на офіційну Москву. Але ж і в Росії є громадяни, які протестують проти цього жахіття, проти втручання російського керівництва в українські події!
— Хочу звернути увагу на той факт, — зазначив на початку нашої розмови Сергій Висоцький, — що увесь активний російський протест, який придушується кремлівською хунтою, дедалі більше набуває українського характеру. Прикладів можна навести чимало. Ми бачимо, що громадянське суспільство Росії виходило на марш миру, протестуючи проти війни, на підтримку України. Було також кілька акцій на захист української громадянки Надії Савченко. «Ми усі — Волноваха» — остання акція, що відбулася в Москві. Це акція солідарності і скорботи за 13-ма мирними громадянами України — жертвами путінського режиму, які нещодавно загинули внаслідок прямого попадання снаряда… Контекст такий, що російська політика, в принципі, усе більше українізується. Витравлення будь-яких внутрішньополітичних контекстів в Росії, деградація російської зовнішньої політики, що ми спостерігаємо безпосередньо у ці хвилини на сході України, коли зовнішня політика просто підміняється тупою, безглуздою агресією, призвело до того, що в Росії не залишилося жодних інших тем, окрім української. Ми бачимо, що і російська еліта, і російська опозиція, скільки там її є, починають жити Україною. У цьому плані тенденцію свого часу добре сформулював Павловський, назвавши Майдан саме початком українсько-російської революції. Його правота підтверджується останніми подіями. У Росії створений кремлівський рух «Антимайдан». Майдану немає, а «Антимайдан» є! Що це означає? Фактично, цією майданною революційною повісткою, розпочинаючи з 2004 року, оперувала, так звана, позасистемна російська опозиція. На противагу так званим системним лібералам, таким як Кудрін, які завжди говорили про зміни у рамках системи. Зараз же ця революційна повістка, яка завжди була, по суті, маргінальною, починає домінувати на рівні Кремля. Кремль сам актуалізує загрозу Майдану. А значить, наближає її.
Це усе від того, що внутрішня політика Росії, по суті, вичерпана. Перший термін Путіна пройшов під трендом безпеки, другий термін пройшов під трендом стабільності, і вінцем усієї внутрішньої політики Росії, при президентстві Медведєва і прем'єрстві Путіна, був тренд модернізації. І усі ці тренди виявилися у підсумку симулякрами, 15 років в Росії були витрачені на імітацію. На створення телекартинки про світле майбутнє. Терміни закінчилися, світле майбутнє не настало. І вектором внутрішньої політики Росії був обраний фундаменталізм і деконструкція завоювань заможних 2000-х. Умовно кажучи, якщо ми не змогли досягти рівня життя Заходу, то потрібно усім пояснити, що усі ці тихі лондонські парки і скандинавська соціальна система — це «Боко-харам»! — загнивання і замах на одвічні російські особливі цінності. Квінтесенція цього замаху — ініційований Сполученими Штатами Майдан. Це повістка фортеці в облозі. Але в процесі оборони цієї фортеці в Кремлі, схоже, не помічають, що Україна і українські поняття починають домінувати в Росії.
Політичний лексикон України впроваджується в словник російських політиків. «Укроп», «ватники», «тітушки», «майдан», «антимайдан». Тим самим Кремль вже сам актуалізує революційний контекст в Росії. Ми бачимо, що умовний страх майдану зав’яз в голові Путіна. І він, як свого часу Янукович, просто параноїдально боїться майдану. Це неминуче призведе до революції в Росії.
— Але стверджується, що нині російське суспільство все ж підтримує кроки Путіна.
— Хтось дуже добре зазначив, що це не підтримка, а телеметрія градуса телекартинки. Коли людей, умовно кажучи, півроку накачують цією картинкою, цією ненавистю, а потім виміряють температуру по лікарні, придивляються, чи дійшов до їх голів цей сигнал.
— Про підтримку Путіна?
— Не думаю, що у Путіна є серйозна підтримка. Я помітив, що після Майдану, після початку путінської агресії проти України, перестали з'являтися новини про проведення серйозних соціологічних досліджень в Росії. Пам'ятаю, що такі дослідження свого часу публікував «Левада-центр». У Росії була низка організацій, що публікували складні дослідження. Це були не просто банальні соціологічні опитування «Ви підтримуєте чи не підтримуєте Путіна»? Це було поєднання опитувань з даними фокус-груп, з психосемантичним аналізом, з психовізуальним аналізом. Таким чином, непрямими методами дослідники отримували не банальний вимір показної лояльності, а картинку що є в голові російського обивателя. Пам'ятаю, що востаннє подібне дослідження відкрито публікувалося, здається, в 2012-му або ж 2013-му «Левада-центром». І воно виявилося сенсаційним. Оскільки демонструвало різке зниження довіри до влади і держави, незважаючи на декларації про підтримку особисто Путіна. Потім мені в руки потрапило одне не публічне дослідження «Центру Карнегі». І все. Ми не знаємо, що реально відбувається в голові у росіян. Ми бачимо їх реакцію на укол «дози Киселева». Укол — 84 %, ще укол — 86 %. При цьому, зверніть увагу, з російського медійного простору зникли соціальні теми. Антиукраїнським дискурсом Кремль намагається замаскувати величезні внутрішні проблеми Росії. Адже ці проблеми нікуди не щезли, їх треба буде вирішувати. Проблеми самі по собі не розсмоктуються, соціальна напруженість не спадає. Навпаки, замовчування проблем і невротизація населення дозволяє цій напруженості накопичуватися. І мені здається, що ситуація може дійти до якоїсь критичної точки розриву. Може, це буде чергова Кущівка чи Кондопога, або ще щось. Але своє «30 листопада 2013» в Росії буде обов'язково.
— Ви якось підтримуєте зв'язок з представниками російської опозиції?
— Київ, як мені здається, починає перетворюватися на тиху гавань для представників російської антипутінської опозиції. Одне із завдань Києва в майбутній перемозі над Московією — сконцентрувати розсудливу частину російського суспільства, скоординувати її дії, направивши на те, щоб вони підірвали путінський режим зсередини… Звичайно, деякі контакти є. Зараз в Києві перебуває Ольга Курносова, відомий представник російської опозиції, співорганізатор маршів протесту в Росії. Ольга працює, намагається донести звідси свої думки до російської аудиторії за допомогою вільних українських медіа для того, щоб розповісти росіянам, що відбувається насправді. За теперішнього розвитку технічних засобів, можливостей інтернету усе це не виглядає нездійсненним. Щоб росіяни зрозуміли, що у нас відбувається, чого ми прагнемо. Окрім Ольги до Києва постійно прибувають і інші переслідувані Путіним громадяни. Київ може стати реальною точкою зборки з підриву влади Путіна.
— До речі, як народний депутат, розкажіть про підготовлений проект закону про ЗМІ, до якого Ви маєте безпосереднє відношення.
— Про фактичне виключення капіталу агресора з діяльності наших ЗМІ? Сподіваюся, він стане першим в низці законів, спрямованих на усунення капіталу країни-агресора з української політики і економіки.
— А якщо цей, так званий, капітал використовує офшорні можливості?
— Так, зрозуміло, що офшори — це прикриття. Але хочу сказати, що сучасний фінмоніторинг в змозі визначити походження капіталу. Міжфракційна депутатська група «Самооборона Майдану» домагатиметься виключення російського капіталу з українського обороту.
— Група виступила ініціатором?
— Співавторами виступили три депутати від групи. Ми прекрасно розуміємо, що власник завжди впливає на своє підприємство. А якщо цей власник залежний від Кремля по російських активах? Якщо він, так би мовити, перебуває в орбіті впливу путінського оточення? Візьмемо, наприклад, ситуацію з курсом гривни. Я, наприклад, не розумію ролі банків з російським капіталом в ситуації з падінням курсу. Теоретично їх банківські операції цілком здатні розхитувати валютний курс. Ми усвідомлюємо, що присутність російського капіталу в нашій енергетиці — це соціально-небезпечна тема. Для того, щоб викликати «невдоволення будь-якого типу», як сказано в методичках ФСБ, російська агентура повинна мати можливість його провокувати. Відключення електроенергії — це спосіб впливу на соціальну напруженість? Звичайно! Частка російського капіталу в українських стратегічних підприємствах — це небезпека? Небезпека!
— Цікаво, коли порушуватиметься питання про соціальну відповідальність російського капіталу на державному рівні?
— Сподіваюся, що з нашої подачі — скоро. Спершу необхідно, щоб ці долі підприємств відійшли українському власнику, або західному бізнесу. Зрозуміло, що навіть вітчизняний інвестор буває, м'яко кажучи, різний. Але все ж таки український власник (якщо він не агент Кремля) не зацікавлений в обвалі української держави. Росія ж, зрозуміло, зацікавлена, щоб Україна припинила своє існування. А російський олігархічний капітал, перебуваючи в нашому економічному полі, сприяє цьому. Отож, необхідно усунути такий капітал з українського ринку. Мене дуже засмучує, що у перших осіб нашої держави поки що, очевидно, не дійшли руки до вирішення цих завдань. Сподіваюся, це наслідок тієї напруженої роботи, з якою вони щодня стикаються.
— Так, у нас ніколи ще не було таких відповідальних завдань, від рішення яких залежить доля України. Ваші нинішні колеги-депутати це усвідомлюють?
— Представники Народного фронту, представники Самооборони Майдану, що знаходяться у ВР, це прекрасно усі розуміють і прагнуть робити все необхідне, все від них залежне. Що стосується протидії агресорові. Розумієте, якщо ми можемо відбити наступ десятка російських танків, але не можемо відстояти свою енергетику, яку агресор може обвалити, то що нам від тих бойових дій?
Нам необхідно заводити в Україну системні західні інвестиції. Це те, що наші політики ще не усвідомлюють, або усвідомлюють, але не всі. Це не просто питання виготовлення якогось продукту. Це — питання національної безпеки України. Прихід до нас транснаціонального капіталу створює економічну парасольку безпеки над Україною і вирішує проблему комунікацій з багатьма світовими столицями.
— Іншими словами, ми повинні встигнути вискочити у вагон потягу світової цивілізації, щоб не залишитися на узбіччі світу?
— Так. Виткана із західних інвестицій парасолька економічної безпеки гарантує нам виживання. Такі програми були успішно здійснені в деяких країнах. Наприклад, в Туреччині, коли вона комплексно переозброювала за допомогою західного капіталу свою армію. Прокрутка 100 мільярдів кредитних грошей у сфері оборонки забезпечила її успішне входження до НАТО тощо. Туреччина стала стратегічною областю і ключовим партнером Заходу в близькосхідному регіоні з усіма наслідками, що звідси випливають. Це, зрештою, посилило її роль на світовій арені.
Нам же необхідно рвати усі зв'язки з Росією і встановлювати зв'язки із західним світом. А стратегічна мета України — через десять років стати щодо уламків Росії такою ж державою, як Польща в 90-х по відношенню до нас.
— До речі, західне суспільство наші проблеми сприймає неоднозначно. Маю на увазі найближчих наших сусідів. Понад половина французького населення, наприклад, за те, щоб «містралі» були віддані Росії.
— Тут важко визначити, що це за інформація про «містралі», ким вона вкинута.
— Добре, а як сприймати демонстративну обіцянку чеського президента бути присутнім в Москві 9 травня на Червоній площі?
— Якщо товариш Земан просто корумпований Москвою, то чому тут дивуватися? Росія фінансує деяких маргінальних європейських політиків, правих радикалів. Але вони постійно випадають з контексту європейської політики.
— Нам, українському суспільству, необхідно усвідомити, що якщо протягом півтори-двох років ми не вирішимо своїх проблем і не оберемо напрямку свого розвитку, то чергового такого шансу нам більше не випаде. Чи не так?
— Так, згоден з вами. Усе — в наших з вами руках. Але проблема в тому, що докладені нині зусилля масштабніші, ніж у 2004 році. Тоді були якісь ідеалістичні пориви. А нині вибір стоїть, як мовиться, між життям і смертю. Суспільство наше не заспокоїлося, воно прагне отримати конкретний результат після Майдану. Воно прискіпливо дивитися на владу, продовжує її критикувати, продовжує активно від неї вимагати рішучих кроків. На акцію, присвячену пам'яті жертвам під Волновахою, вийшли десятки тисяч киян, ще більше — по Україні. А це означає, що у суспільства є запит на зміни. Люди готові виходити, готові протестувати. Вже немає такої соціальної апатії, як у 2004 році. Саме у цьому — ключова різниця між майданами 2004-го і 2014 років. На останній Майдан люди вийшли з власної ініціативи, не за чиєюсь вказівкою. Вони виступили не за Ющенка чи ще за когось. Вони усвідомлювали, в ім'я чого виступають, чого вони прагнуть. Думаю, що загартоване Майданом і війною з Росією українське суспільство не дозволить жодній владі оступитися чи згорнути з магістрального шляху. Українці показали, що вони в змозі поставити на місце найзухвалішу тиранічну авторитарну владу.
— Буде необхідно — збереться третій Майдан?
— Технологія з третім майданом активно вкидається російськими спецслужбами. Адже Росії вигідна дестабілізація нашої влади. Але зараз Україні потрібний саме спокій, розсудливість. Якщо критикувати нинішню українську владу, то конструктивно. Якщо виходити на протест, то із здоровою повісткою, з тверезим баченням ситуації. Якщо лякати владу, то обов'язково давати їй можливість і час для вирішення проблеми, що виникла.
— Простіше кажучи, порятунок ситуації — в конкретиці дій.
— Так. Бо хаотична повістка протесту — усі геть! усі зрадники! — нічим хорошим закінчитися не може. У момент третього майдану Росія відкусить ще якусь частину нашої території. Якщо ми зможемо зберегти баланс влади і якусь конструктивну її критику, то це буде позитивним моментом. Це нормальна європейська практика, коли люди можуть щось вимагати від влади, а влада їх чує і реагує належним чином.
— Влада не лише повинна розуміти, на що сподівається суспільство, але і вміти продемонструвати це розуміння. Тоді суспільство довірятиме владі.
— Поки що ми бачимо, що не все у нас погано. Є реакція влади на громадські запити. Видно це по ситуації з прокуратурою. І з законом про люстрацію.
— Дякую за відповіді на запитання і бажаю успіхів у депутатській діяльності.
Розмову вів Олег МАХНО.
