11 грудня 2013

Іран пропонує для регіону нову систему безпеки

Отже, як і слід було сподіватися, в Женеві підписано рамкову угоду між «шісткою» і Ісламською Республікою Іран. Переговори були сутужними. Не обійшлося і без інтриги.

Під час переговорів Вашингтон знову «підставив» своїх партнерів. Зіштовхнувшись з жорсткою позицією Франції щодо функціонування важководного реактора IR-40 в Аракі, американці поступилися і погодилися з її вимогами. Тегеран вимушено пішов на компроміс і, як наслідок, угоду було підписано усіма учасниками. Після підписання документу США заявили, що готові погодитися з роботами стосовно пуску і експлуатації реактора, якщо ці роботи відповідатимуть женевським угодам. По суті, йдеться про те, що США підтримають Іран, коли той вирішить запустити реактор, (що викликає побоювання у Ізраїлю, Саудівської Аравії і Франції) за умови, що реактор контролюватиметься МАГАТЕ. Проти чого, до речі, Іран і не заперечував.

Отже, як і слід було сподіватися, в Женеві підписано рамкову угоду між «шісткою» і Ісламською Республікою Іран

Безумовно, це — важлива міжнародна подія, але далеко не кінець процесу врегулювання «ядерного питання». Протягом наступних шести місяців сторонам треба буде вирішити масу різноманітних проблем. Проте вже сьогодні можна з упевненістю заявити, що переміг іранський президент-реформатор Хассан Роухані. Він, практично нічого не втративши, повернув ситуацію на позицію дворічної давнини. І навіть більше, він довів, що його політика зближення з Заходом ефективна і вигідна Ірану. Але це стосується не лише переговорів з «шісткою» з ядерної проблематики. Він зробив перший крок на шляху переформатування усього Близького Сходу згідно з новою концепцією системи безпеки.

На підтримку «Спільного плану дій» (так називається підготовлений в Женеві документ) виступили не лише члени «шістки», групи міжнародних посередників і керівництво ЄС, але і такі шановані держави, як Японія, Індія, Італія, Туреччина. Схвалили швейцарську угоду світські режими арабського світу — Сирія, Ірак, Алжир, а також Пакистан і, що дуже показово, країни Перської затоки, природно, за винятком Саудівської Аравії. Дуже показово, що дрібніші арабські монархії регіону не підтримали Ер-Ріяд, ставши на боці міжнародного співтовариства. І зробили це не лише епатуючий Саудію Катар і цілком самостійні ОАЕ, але і Кувейт, який багато чим зобов'язаний аравійському королівству з часів іракської окупації 1990–1991 років, і Бахрейн, владі якого Ер-Ріяд допоміг у 2011 році встояти під час народних заворушень. Це дуже паскудний знак для правлячої династії КСА.

Головне, про що слід зазначити з досягнень переговорного процесу, це, з одного боку, — визнання права Тегерана на виробництво уранового палива для ядерних реакторів, а з іншого — фактичне припинення самостійних робіт іранських учених щодо важководних реакторів, а значить, щодо плутонієвого напряму ядерної програми ІРІ. Принаймні, Захід і Росія в цьому питанні були одностайні — Ірану не дозволяється самостійно проводити дослідження і роботи в цій галузі, хіба що лише збагачувати уран.

Повне припинення робіт з пуску і експлуатації реактора IR-40 в Аракі означає також, що майбутні переговори будуть пов'язані з боротьбою між країнами «шістки» за право будувати і постачати ядерне паливо щодо цього напряму ядерної програми.

Як не дивно, але така ситуація цілком вигідна і Ірану, і країнам «шістки». Вони відкривають для себе досить перспективний ринок, де зможуть непогано заробити на будівництві важководних енергетичних реакторів і постачанні для них ядерного палива. А боротьба Франції, що вже розпочалася, за концесії виразно це підтверджує.

Іран, своєю чергою, дістає можливість уміло балансувати на протиріччях усередині «шістки», обираючи і надійнішого партнера, і вигідніші умови та ціни. При цьому він залишає за собою право на самостійний розвиток уранової енергетичної програми, що гарантує певну незалежність від зовнішніх постачальників і політичного тиску ззовні.

26 листопада керівник Організації атомної енергетики ІРІ А. А. Салехі заявив, що, підписавши угоду з «шісткою», Тегеран нічого не втратив, а система антиіранських санкції «захиталася». Він відзначив, що Іран лише погодився припинити збагачення урану до рівня 20%, але має намір збільшити його виробництво зі збагаченням до 5 %.

Вже 28 листопада влада Ірану офіційно запросила інспекторів МАГАТЕ оглянути раніше не доступний для міжнародної інспекції ядерний реактор на важкій воді в Аракі. 29 листопада Тегеран повідомив усім зацікавленим сторонам, що припинить виконання своєї ядерної програми наприкінці грудня 2013-го або на початку січня 2014 року.

Сполучені Штати, своєю чергою, обіцяючи призупинити на шість місяців свої вимоги про скорочення закупівлі іранської нафти у світі, уточнили, що при цьому не йдеться про збільшення експорту нафти з Ірану. Так заявив держсекретар США Дж. Керрі, зокрема, розуміючи під цим тимчасове виключення з режиму американських санкцій Китаю, Індії, Південної Кореї, Туреччини, Тайваню, Малайзії, ПАР, Сінгапуру і Шрі-Ланки.

Крім того, США розморозили банківські активи на суму близько 10 млрд. доларів, з яких 3 вже обіцяно передати Ірану найближчим часом. Зняті обмеження щодо автомобільної і нафтохімічної галузі.

Євросоюз також заявив, що частково відмінить санкції проти Ірану вже в грудні 2013 року. Яких це торкатиметься санкцій, і в якому об'ємі вони будуть зняті — поки що не повідомляється. Швидше за все, йтиметься про розморожування активів, допуску Ірану до системи міжнародних розрахунків, а також про зняття обмежень на імпорт іранської нафти країнами ЄС.

Є і такі сторони, які тут програли. Це — Ізраїль і Королівство Саудівська Аравія. Причому, якщо у Ізраїлю ще залишився простір для маневру, то його вже немає у Королівства. Якщо КСА не погодиться з ситуацією, що утворилася, то його холоднокровно «спишуть». Якщо змириться з таким станом справ — можливо, залишать так, як є. Але, швидше за все, саудити не погодяться з роллю підлеглих, занадто невизначено для них складатиметься ситуація в зоні Перської затоки і регіоні Близького Сходу. Саме тому спостерігатиметься подальше зближення Ізраїлю з КСА, що викличе нові потрясіння вже на Аравійському півострові.

Cпостерігатиметься подальше зближення Ізраїлю з КСА, що викличе нові потрясіння вже на Аравійському півострові

Cпостерігатиметься подальше зближення Ізраїлю з КСА, що викличе нові потрясіння вже на Аравійському півострові

Така перспектива підсилюється сирійською проблемою. По-перше, абсолютно зрозуміло, що Саудівська Аравія залишилася практично наодинці з війною, яку так і не змогла виграти ціла коаліція, що об'єднувала США, низку європейських держав і майже дві третини членів ЛАГ разом з бойовиками, зібраними з усього Близького Сходу. На сьогодні чисельність бойовиків значно зменшилася, а основні спонсори війни відсторонилися. Причому, відхід Катару навряд чи може тішити навіть Саудівську Аравію. Судячи з усього, фінансовий стан Катару украй скрутний. Різкий відхід еміра Таміма від більшості політичних проектів свого батька може свідчити тільки про те, що Катар переоцінив свої можливості і для нього настають зовсім непрості часи.

Саудитам за таких обставин диктувати свої умови зовсім не випадає. Їм треба не звитяжно завершувати війну, а шукати будь-який слушний привід для того, щоб з неї вийти.

По-друге, Саудівську Аравію, як і Ізраїль, не може не турбувати поліпшення стосунків між США і Іраном. Принц Бандар бін Султан, що має надійні зв'язки в Америці, та до того ж очолює саудівські спецслужби, краще за інших саудівських принців знає про деталі підготовлюваних переговорів по Сирії і чудово усвідомлює, що Сирія — це вже історія.

Шеф спецслужб КСА принц Бандар бін СултанШеф спецслужб КСА принц Бандар бін Султан

Оскільки проведення Конференції щодо Сирії — питання вирішене, Саудівська Аравія з цим змирилася і вже орієнтує «свою» сирійську опозицію на участь в ній. Переговори повинні закінчитися компромісом — інакше втрачається увесь сенс в їх проведенні. А єдине питання конференції — питання про владу.

Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун 25 листопада офіційно оголосив, що мирна конференція стосовно Сирії «Женева-2» розпочне свою роботу 22 січня 2014 року. Це означає, що коаліційний уряд буде сформований за будь-якого позитивного результату переговорів. Яка ж буде його структура і як будуть розподілені портфелі — це і є їх (переговорів) ціль.

Ключові міністерства і відомства сирійського уряду — економіки, нафти, армія, поліція і спецслужби. Захоплення хоч би одного з них опозицією робить її шанси на майбутніх президентських виборах вже не примарними, а цілком реальними. Двох — зовсім реальними. Те, чого не вдалося зробити за допомогою збройного протистояння, можна спробувати досягти дипломатичним способом.

На конференцію чекає провал, якщо опозиція не отримає хоча б одного міністерства з перелічених. На це не зважиться ніхто, тому ділитися таки доведеться. Власне, візит принца Бандара в Москву і має бути пов'язаний з вимогами Саудівської Аравії щодо списку міністерств сирійського уряду, які вона прагне отримати.

Дамаск офіційно підтвердив свою участь в «Женеві-2». Делегацію уряду очолить Міністр закордонних справ САР В. Муаллем. Також було заявлено, що делегація «не має наміру піддаватися тиску західних країн і погоджуватися на відставку президента Б. Асада».

Глава головної організації сирійської опозиції — Національної коаліції опозиційних і революційних сил — А. Джарба також заявив, що ця організація братиме участь в «Женеві-2» і готова обговорювати питання передачі влади «перехідній адміністрації, що наділена усіма повноваженнями», але в якій «не повинно бути ані Асада, ані його найближчого оточення». Нацкоаліція усвідомлює, що опозиція повинна брати участь в «Женеві-2» єдиним фронтом, але розуміє, що цього досягти буде «дуже складно». Так, внутрішня опозиція в особі Національного координаційного комітету «не погоджується брати участь в мирній конференції «Женева-2» під егідою стамбульської коаліції».

С. Ідріс — керівник збройного крила Сирійської вільної армії — заявив, що «умови проведення конференції «Женева-2» неприйнятні, ми не зможемо взяти участь в них. Ми не збираємося припиняти військові дії на час роботи конференції або після неї».

І без того складна ситуація посилюється тим, що усередині династії немає єдиної думки з приводу того, якої саме слід дотримуватися державної політики в створюваних умовах. Тому до досягнення консенсусу або хоча б до вироблення деяких загальних підходів від Саудівської Аравії не слід сподіватися конкретних дій.

Витонченість ситуації ще і в тому, що Росії є над чим поміркувати. Посилення Ірану в регіоні і Сирії, зокрема, не дуже Росії до вподоби. Іран — вигнанець — це проблема, але і Іран як регіональний лідер для багатьох створить незручності. Тому наявність для нього певної противаги в регіоні вигідно не лише США, але і Росії.

У Сирії — та ж ситуація. Там у іранців сьогодні є міцні позиції. Якщо Росія надає Сирії економічну, політичну і військову допомогу, то і Іран намагається не відставати в цій справі. Іранські фахівці з «Аль-Кодс» (свого роду Сили спеціальних операцій КСІР) активно допомагають в штабному плануванні, дорадчій роботі. Іранські контакти в «Хезболлі» зуміли подолати розкол в організації щодо ставлення до сирійського конфлікту і привели до прямої участі у війні бойових загонів руху.

Це означає тільки одне — вплив Ірану і Росії в післявоєнній Сирії буде, як мінімум, однаковим. Іранська жорсткість у відстоюванні своїх інтересів — безперечна. І Росії потрібна противага його впливу і можливостям. У такій якості просаудівська опозиція може виявитися доречною . Особливо, якщо її, так чи інакше, але доведеться включити до складу уряду.

Тому приїзд принца Бандара до Москви наприкінці листопада поточного року, звичайно ж, викликає до себе зацікавленість. Перед цим була зустріч 27 серпня 2013 року, і тема переговорів чітко дає зрозуміти, що Росії доведеться враховувати інтереси Королівства просто через те, що вони в якійсь мірі їй корисні. Але ось які саме міністерства просить для себе Бандар і в чому його може підтримати Путін — питання непросте.

Треба зазначити, що у Бандара є і інструмент тиску. Він приїжджає не як прохач. Вплутавшись в іміджевий проект Олімпіади, Путін не міг уявляти собі подій Арабської весни. Тепер безпека проведення цього міжнародного дійства стає параноїдальною ідеєю російської влади, і безглуздо не припустити, що для принца Бандара це не є таємницею.

Йому є що запропонувати в обмін на згоду Росії з його версією розподілу портфелів сирійського уряду — безпека Олімпіади. Не даремно татарстанські моджахеди продемонстрували свої можливості з ракетного пуску по важливих об'єктах. Можливо, негативний результат був запрограмований з самого початку. Ракети можна поставити і надійніші, а запускати — є кому. Їх можна знайти в тій же Сирії. І жодні кордони безпеки перешкодити запуску ракети не в змозі.

Але, як мовиться, час покаже.

Саме тоді, на початку грудня, коли світова спільнота все ще обговорювала підсумки Женевської угоди, Іран повідомив про свою готовність розпочати переговори з Саудівською Аравією.

«Ісламська Республіка Іран бачить своїм пріоритетом відкриття нової сторінки в стосунках зі своїми сусідами по Перській затоці», — заявила спікер іранського МЗС Марзіє Афхам на своїй щотижневій прес-конференції.

Спикер МИД ИРИ Марзие АфхамСпікер МЗС ІРІ Марзіє Афхам

За її словами, нещодавнє турне міністра закордонних справ Ірану Джавада Заріфа країнами Перської затоки було підпорядковане саме цілі переходу на новий етап в стосунках з цими державами. Основним завданням країн регіону, на думку спікера, має бути гарантування стабільності і безпеки.

Судячи з заяви міністра закордонних справ, мова може йти про попередні консультації, предметом яких має стати нова система безпеки регіону. Крім того, іранці сподіваються обговорити і територіальні проблеми — між Іраном і ОАЕ є неврегульована суперечка про приналежність островів Абу Муса, Великий і Малий Томб. Ця суперечка дуже турбує Саудівську Аравію, оскільки стратегічне положення островів дозволяє Ірану погрожувати усім державам Затоки перекриттям Ормузької протоки.

Між Іраном і ОАЕ є неврегульована суперечка про приналежність островів Абу Муса, Великий і Малий Томб

Між Іраном і ОАЕ є неврегульована суперечка про приналежність островів Абу Муса, Великий і Малий Томб

Ця проблема має 30-річну історію і до сьогоднішнього дня так і не вирішена. Свого часу ЛАГ запропонувала передати це питання на розгляд міжнародного суду в Гаазі.

Основна проблема полягає в підходах. Іран пропонує поділити усю Перську затоку між прилеглими державами в рівних пропорціях — по 20 % шельфу Затоки кожній країні. Відповідно, територіальне питання приналежності островів, на думку іранців, треба вирішувати, виходячи з цього принципу.

Пропозиція Ірану обговорити територіальну суперечку виглядає відвертою поступкою, оскільки раніше іранці категорично відмовлялися порушувати цю тему. У періоди загострень ситуації в Затоці іранські гарнізони на островах приводилися в стан повної бойової готовності, що безпосередньо ставило під загрозу усе судноплавство в Затоці.

У випадку якщо територіальна проблема відпаде, можна буде вибудовувати нову систему безпеки. Це, безумовно, серйозно полегшить ситуацію в регіоні. Проте чи готова Саудівська Аравія до її вирішення — велике питання. У Королівстві є угрупування, що використовують напруженість з Іраном як основу для свого зміцнення. І тому на питання, чи погодиться Саудівська Аравія з пропозицією Ірану однозначної відповіді немає. Таким чином, активна діяльність нової команди на чолі з президентом-реформатором Хассаном Роухані за відносно короткий проміжок часу принципово змінила ситуацію навколо Ірану і вносить зміни до стану справ в регіоні Близького Сходу. Можна з упевненістю стверджувати, що 2014 рік буде сповнений близькосхідними подіями.