23 липня 2015

«Іранське роздоріжжя» — обережний оптимізм

1. Історія питання

2. «Ісламська держава» як визначальний чинник відродження Ірану

3. Женевский компроміс, Лозанська надія і нездійснені «дедлайни»

4. «Віденський пакт» — Спільний всеосяжний план дій (СВПД)

   4.1. Основні положення СВПД за іранською ядерною програмою

   4.2. Основні положення зі зняття санкцій

   4.3. Етапи імплементації СВПД

   4.4. Механізм вирішення суперечок

5. Позиції сторін

   5.1. Іран

   5.2. США

   5.3. Китай

   5.4. ЄС

   5.5. Росія

   5.6. Запеклі супротивники

6. Загальні висновки

«Шістка» міжнародних посередників (США, Китай, Росія, Франція, Великобританія і ФРН) і Іран після безпрецедентних за тривалістю і напруженістю переговорів успішно завершили роботу над підсумковою угодою за іранською ядерною програмою. У міру виконання Тегераном прописаних в домовленостях зобов'язань ЄС і США зніматимуть раніше введені проти нього санкції. Підсумковий документ сторони домовилися підготувати і підписати до 30 червня. Проте переговори затягнулися, і сторонам довелося тричі визначати «дедлайн»30 червня, 7 липня, 13 липня. І тільки віденським ранком 14 липня надійшло повідомлення, що сторони нарешті дійшли, так би мовити, до спільного знаменника. Надзвичайно високі ставки переговорів змогли нівелювати окремі принципові розбіжності і деяку взаємну недовіру.

 

1. Історія питання

Світовий клуб ядерних держав — це, за визначенням, клуб закритий. Причому, його не лише не розширюють за рахунок прийняття нових членів, але і прагнуть вивести з нього діючих. Оскільки всі чудово усвідомлюють, що деякі його члени, а тим більше ті, що мріють стати такими, можуть бути причиною смертельної небезпеки. Свого часу світовій спільноті вдалося зупинити на ядерному порозі ПАР, Лівію, Ірак. У 1994 році під Будапештські міжнародні гарантії з числа діючих членів клубу вивели Україну. Хто залишився? Північна Корея і Іран — останні за рахунком і найгучніші «світові тривоги». До речі, якщо північно-корейське питання стоїть обабіч, то невизначеність з питанням іранським може стати причиною того, що до клубу неодмінно намагатимуться потрапити й інші близькосхідні країни (Саудівська Аравія, Туреччина, Єгипет.). А це вже новий, непередбачуваний виток перегонів ядерних озброєнь! Що ще може бути гірше на Ближньому і Середньому Сході?

Іран веде свій «ядерний відлік» з 1957 року, коли підписав угоду з США про співпрацю в області ядерної енергетики. У 1960 році США допомогли Ірану створити дослідницький ядерний центр при Тегеранському університеті з діючим 5-мегаватним реактором, що був переданий йому у 1967 році. Незабаром Китай побудував реактор потужністю 27 мегават, а для 1300-мегаватного реактора устаткування надала ФРН. У 70-х роках при Массачусетському технологічному інституті функціонувала програма з навчання іранських фахівців для ядерної енергетики, також були досягнуті домовленості з німецькими і французькими компаніями про будівництво нових реакторів. У 1974 році Тегеран приєднався до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що обумовлює інспекцію ядерних об'єктів фахівцями Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ). Всього планами іранської ядерної програми на той момент передбачалося будівництво 23 ядерних реакторів, здатних виробляти 23 тис. мегават електроенергії.

Після Ісламської революції 1979 року і подальшої ірано-іракської війни більшість ядерних проектів Тегерана «заморожуються». До початку 2000-х років світова спільнота особливо не переймалася станом (розвитком) ядерного арсеналу Ірану, за винятком США, що запроваджували односторонні санкції (1979, 1987, 1996 рр.). Проте, після трагічних подій 11 вересня 2001 року ядерний потенціал Ірану привернув до себе загальну увагу, особливо в частині можливості розробки своєї ядерної зброї. Починаючи з 2002 року США, Ізраїль, ЄС, МАГАТЕ, а з 2006 року і ООН почали практикувати односторонні і багатосторонні санкції у відповідь на відмову Ірану не проводити роботи зі збагачення урану. Санкції накладалися не лише на іранські компанії, що працюють в ядерній енергетиці, але і на банки, різні державні компанії, установи, окремих осіб. А з 2010 року розпочалося практично повне економічне блокування Ірану.

 

2.  «Ісламська держава» як визначальний чинник відродження Ірану

Основою іранської ідентичності і впливу в регіоні завжди був релігійний чинник, а шиїти усього Близького Сходу традиційно орієнтувалися на Тегеран

Основою іранської ідентичності і впливу в регіоні завжди був релігійний чинник, а шиїти усього Близького Сходу традиційно орієнтувалися на Тегеран. На «шаховому полі» регіону виникли дві протиборчі «вісі»: «шиїтська» на чолі з Іраном (Іран, частина Іраку, Сирія, частина Лівану і Ємену, Бахрейн) і «сунітська» на чолі з Саудівською Аравією, Туреччиною і Катаром. Відродження минулого впливу Ірану в регіоні розпочалося з активізацією бойових дій «Ісламської держави Іраку і Леванта» (ІДІЛ; надалі – «Ісламської держави» — ІД). Радикальні ісламістсько-сунітські угрупування ІД у своєму прагненні створити ортодоксальну сунітську ісламську державу розгорнули бойові дії на території Сирії, Іраку, Лівії, Ємену, Єгипту, Пакистану, Афганістану, Нігерії. До головних ворогів віднесли і мусульман-шиїтів. Ось тоді, користуючись слабкістю державної влади Іраку в боротьбі з бойовиками ІД, спираючись на правлячу еліту Сирії, Іран у рази збільшив свій вплив на ці та інші країни регіону. В цей же час у бойових умовах були обкатані і нові підрозділи іранського Корпусу Вартових Ісламської Революції (КВІР). До того на постійній основі підрозділи КВІР були тільки в Лівані, Палестині (долина Бекаа) і Сирії, де брали участь в бойових діях, а офіцери корпусу виступали в ролі інструкторів.

Сьогодні Іран активно присутній в чотирьох столицях регіону: Багдаді, Дамаску, Сана і Бейруті і, відповідно, на частині територій цих країн. У Багдаді сильні позиції Тегерану сформувалися ще з часів іраксько-американської компанії. У Дамаску активні контакти з правлячою верхівкою алавітів, що знаходяться при владі виключно завдяки допомозі Ірану, а тісний зв'язок Тегерана і єменських хуситів дозволяє бути присутніми в Сана. Хоча в даному випадку це і парадоксально, адже підстав зарахувати сирійських алавітів і єменських хуситів до сунітів значно більше, ніж до шиїтів. Контроль над частиною Лівану здійснюється «Хезболою» (створена за безпосередньої участі Ірану), що замінює більшість ліванських державних інститутів на підконтрольних їй територіях.

Політичні організації Ірану і проіранські ЗМІ велику активність проявляють і в інших країнах Близького і Середнього Сходу (Східна провінція Саудівської Аравії та ін.). Таким чином, для «гасіння близькосхідної пожежі» — успішних дій ісламської ІД в регіоні, — і забезпечення стабільності в регіоні, США і світовій спільноті як повітря потрібен впливовий партнер. На тлі вже існуючої неформальної координації дій в боротьбі проти бойовиків ІД таким партнером може бути Іран, що почав відновлювати свій минулий вплив. Цей чинник і став визначальним в усьому переговорному процесі.

 

3. Женевский компроміс, Лозанська надія і нездійснені «дедлайни»

Реальний пошук компромісу між світовою спільнотою і Іраном став можливий з приходом до влади в червні 2013 року нового президента Ірану Хасана Рухані

Реальний пошук компромісу між світовою спільнотою і Іраном став можливий з приходом до влади в червні 2013 року нового президента Ірану Хасана Рухані, формуванням нового «договірного» уряду і підписанням Женевської угоди в листопаді 2013 року — «Проекту спільних дій». Група шести або «5+1» (5 ядерних держав, постійних членів Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй (РБ ООН): США, Росія, Китай, Великобританія, Франція, а також ФРН — з одного боку, і Ісламська Республіка Іран — з іншого, об'єднали свої зусилля в переговорах для того, щоб запобігти подальшому використанню іранської ядерної програми у військових цілях. До переговорного процесу були також підключені й інші представники міжнародного співтовариства — МАГАТЕ і ООН. Розморожування деяких іранських зарубіжних фінансових активів, поступове виведення зі списку санкцій деяких іранських компаній і постійні консультації між переговорними сторонами, що розпочалися і тривали після цього протягом 2014 року, вселили надію на мирне врегулювання питання — підписання міжнародної угоди, зняття санкцій і вихід Ірану з міжнародної ізоляції.

З 26 березня по 2 квітня 2015 року в Лозанні відбулися переговори між Іраном і «шісткою» світових посередників. Було досягнуто принципового взаєморозуміння з ключових питань іранської ядерної програми. Сторони відзначили основні положення, за якими вдалося заздалегідь досягти компромісу: ядерна програма Ірану носитиме виключно мирний характер; Тегеран обмежує програму зі збагачення урану в обмін на міжнародну відміну санкцій; велика частка іранського урану буде вивезена за кордон; Іран скоротить число центрифуг до 6 тисяч; єдиним підприємством зі збагачення урану залишиться завод в Натанзі, а підприємство у Фордо перетворять в науково-дослідний центр ядерної фізики; експерти МАГАТЕ матимуть доступ до усіх ядерних об'єктів у країні; санкції США, ЄС і ООН будуть зняті після офіційного укладення договору за ядерною програмою Ірану, підписання якого було заплановане на 30 червня ц. р.

Таким чином, в Лозанні сторони підтвердили право Ірану на розвиток його ядерної енергетики в мирних цілях, про що він має намір підписати підсумковий документ. Учасники переговорів і світові лідери оцінили підсумки «лозанських перемовин», як прорив /великий крок вперед/ і помітний прогрес. При цьому особливо підкреслювалося, що всі домовленості набудуть чинності тільки після підписання відповідної офіційної угоди.

Супротивниками іранської ядерної програми традиційно виступили Ізраїль, Саудівська Аравія, Катар і Туреччина

Супротивниками іранської ядерної програми традиційно виступили Ізраїль, Саудівська Аравія, Катар і Туреччина. США розглядали переговори, передусім, крізь призму боротьби з ІД, хоча в даному випадку і йшли врозріз зі своїми основними союзниками в регіоні — Ізраїлем і Саудівською Аравією. Інтереси Європи спостерігалися в енергетичній складовій і можливостях диверсифікації постачань вуглеводнів.

Здавалося б, після Лозанни сторони зуміють, як і передбачалося, погоджувати усі свої позиції до 30 червня. Але що ближчою ставала ця дата, то виразнішими були принципові розбіжності в реалізації начебто вже досягнутих раніше домовленостей. Потім було 7 липня, потім 13-е. Переговори не можуть тривати вічно. Решті-решт, угода або підписується, або кожна зі сторін, що беруть участь, залишається при своїй думці.

Переговори тривали дуже важко. Сторони ретельно опрацьовували кожну деталь, частенько додатково погоджуючи їх зі своїм керівництвом. Дрібниць в таких справах не могло бути в принципі. «Шістка» прагнула не дати можливості Ірану обзавестися ядерною зброєю в найближчі два десятиліття. А іранці — зберегти можливість максимального рівня розвитку своєї ядерної енергетики (з можливістю збагачення урану) і зняти міжнародні санкції.

Фахівці у своїх коментарях визначили основні проблемні питання, що стосуються: умов допуску міжнародних експертів на іранські ядерні і особливо військові об'єкти; порядку і часових рамок зняття міжнародних санкцій; зняття заборони на експорт озброєння і розвиток власної програми балістичних ракет далекого радіусу дії, а також цілої низки нюансів з обмеження іранської ядерної програми.

 

4. «Віденський пакт» — Спільний всеосяжний план дій (СВПД)

Іран підтверджує, що за жодних обставин і ніколи не намагатиметься володіти, розробляти чи купувати ядерну зброю»

До ранку 14 липня ц. р. у Відні «шістка» міжнародних посередників і Іран остаточно погодили усі параметри угоди за іранською ядерною програмою. «Євротрійка + 3» (Китай, Франція, Німеччина, Російська Федерація, Великобританія і США спільно з Верховним представником Європейського союзу із закордонних справ і політики безпеки) і Ісламська Республіка Іран вітають цей історичний Спільний всеосяжний план дій (СВПД), що гарантує винятково мирні цілі ядерної програми Ірану і знаменує собою фундаментальне зрушення в їх підходах до цього питання. Вони припускають, що виконання цього плану повною мірою позитивно позначиться на ситуації з миром і безпекою в регіоні і світі. Іран підтверджує, що за жодних обставин і ніколи не намагатиметься володіти, розробляти чи купувати ядерну зброю» — з таким пафосом розпочинається основний підсумковий, підписаний сторонами документ.

У СВПД включено основний текст і п'ять технічних додатків: ядерна програма Ірану; повний перелік усіх скасованих санкції і обмежувальних заходів; мирне використання ядерної енергії і спільні цивільні ядерні проекти; положення про Спільну комісію для вирішення питань, що виникають в ході реалізації СВПД; порядок, терміни і обмеження реалізації домовленостей. В них детально описані взаємні зобов'язання Тегерана і міжнародного співтовариства і покроковий план їх виконання. Документи найближчим часом будуть подані для затвердження до Ради безпеки ООН.

В Угоді підкреслюється, що успішна реалізація СВПД дасть змогу Ірану повною мірою використовувати своє право на ядерну енергію в мирних цілях і забезпечить повне зняття усіх санкцій РБ ООН, а також міжнародних і національних санкцій, пов'язаних з іранською ядерною програмою. Для контролю над виконанням СВПД створюється Спільна комісія, до якої входять представники сторін. Вона займатиметься вирішенням усіх питань, що виникають під час реалізації плану. Відстежувати і перевіряти заходи, пов'язані з ядерною програмою, доручено МАГАТЕ.

 

4.1. Основні положення СВПД за іранською ядерною програмою

  • протягом перших 8 років в Ірані діють узгоджені обмеження на всю діяльність, в т. ч. дослідницьку, пов'язану зі збагаченням урану;
  • Іран протягом 10 років виводить з експлуатації свої центрифуги IR-1, при цьому утримуватиме свої збагачувальні потужності в Натанзі в межах загальної збагачувальної потужності 5060 центрифуг IR-1. Зайві центрифуги і інфраструктура, що пов'язані з процесом збагачення, зберігатимуться в Натанзі під контролем МАГАТЕ;
  • дослідження і розробки в області збагачення урану припускають наявність протягом найближчих 10 років центрифуг тільки типів IR-4, IR-5, IR-6 і IR-8, а також відмову від застосування інших технологій з розщеплення ізотопів для збагачення урану;
  • протягом 15 років Іран зобов'язався виконувати роботу, пов'язану зі збагаченням урану, на заводі в Натанзі, зберігаючи рівень збагачення урану не вище 3,67 %;
  • завод у Фордо переформатується в ядерний, фізичний і технологічний дослідницький центр;
  • протягом 15 років об'єм запасів урану в країні не перевищуватиме 300 кг збагаченого до 3,67 % UF6 або його еквівалентів;
  • реактор на важкій воді в Араку буде переоблаштований (під паливо, збагачене до 3,67 %), виконуватиме мирні ядерні дослідження і виробництво радіоізотопів у медичних і промислових цілях;
  • Іран зобов'язався виконувати додатковий протокол про гарантії з МАГАТЕ і виконати «дорожню карту» по визначенню колишніх і нинішніх невирішених питань, пов'язаних зі своєю ядерною програмою. Повне виконання заходів «дорожньої карти» повинне завершитися до 15 жовтня 2015 року, а генеральний директор МАГАТЕ надасть Раді керівників до 15 грудня 2015 року остаточну оцінку з усіх спірних питань;
  • МАГАТЕ контролюватиме виконання усіх заходів, пов'язаних з іранською ядерною програмою, що включають: довгострокову присутність МАГАТЕ в Ірані; моніторинг концентрату уранової руди, що виготовлявся Іраном протягом 25 років; зберігання і спостереження за роторами і сильфонами для центрифуг протягом 20 років; використання технологій, схвалених і сертифікованих МАГАТЕ; прийнятний механізм доступу представників МАГАТЕ до об'єктів у разі потреби протягом 15 років.

 

4.2. Основні положення зі зняття санкцій

РБ ООН припиняє дію усіх положень попередніх резолюцій з іранської ядерної проблеми;

ЄС припиняє дію економічних і фінансових санкцій, пов'язаних з іранською ядерною проблемою, при цьому дія усіх положень регламенту, що вводить усі санкції, припиняються через 8 років після дня прийняття або коли МАГАТЕ дійде остаточного висновку про те, що весь ядерний матеріал в Ірані використовується тільки в мирних видах діяльності;

 

США припиняють дію усіх санкцій одночасно з підтвердженою МАГАТЕ імплементацією Іраном узгоджених заходів, пов'язаних з ядерною програмою. При цьому законодавчі дії з метою припинення дій санкцій будуть зроблені США через 8 років після дня прийняття або коли МАГАТЕ дійде загального висновку про те, що весь ядерний матеріал в Ірані використовується тільки в мирних видах діяльності.

4.3. Етапи імплементації СВПД

День фіналізації — дата, коли переговори завершені (14.07.2015), після чого надається резолюція, що підтверджує чинність Угоди, РБ ООН для ухвалення без зволікань.

День ухвали — дата, яка настає через 90 днів після підтвердження реальної Угоди в РБ ООН (чи будь-яка більш рання дата, що встановлена за взаємною згодою учасників СВПД). Починаючи з цієї дати, учасники СВПД вдаються до необхідних заходів і приготування для імплементації своїх зобов'язань по СВПД.

День імплементації — день, коли одночасно з підтверджуючим звітом МАГАТЕ, ЄС і Сполучені Штати вживають вищезгадані заходи.

Перехідний день — дата через 8 років після дня прийняття або день, коли генеральний директор МАГАТЕ подає доповідь, в якій говориться, що МАГАТЕ оприлюднило, що весь ядерний матеріал в Ірані використовується тільки в мирних видах діяльності.

День припинення резолюції РБ ООН — дата, коли резолюція Ради Безпеки ООН, що підтверджує чинне СВПД, перестає діяти відповідно до його умов, тобто, через 10 років після дня прийняття, за умови що положення попередніх резолюцій не відновлені.

 

4.4. Механізм вирішення суперечок

Якщо будь-яка сторона підписантів СВПД вважає, що хтось не виконує своїх зобов'язань, то це питання передається до Спільної комісії для його вирішення протягом 15 днів з можливим продовженням за загальною згодою сторін. Далі будь-який незгідний з рішенням комісії може передати питання на розгляд міністрів закордонних справ, у яких також буде 15 днів для вирішення питання з можливістю продовження.

Після розгляду питання в цих двох інстанціях будь-яка незгодна сторона може вимагати, щоб питання було розглянуте консультативною радою, що складається з трьох членів (по одному від сторін, що сперечаються, і один незалежний). Консультативна рада повинна ухвалити необов'язкове до виконання рішення протягом 15 днів. Якщо проблема залишається невирішеною, Спільна комісія розглядає міркування консультативної ради не більше, ніж в п'ятиденний термін. Після цього сторона може розглядати недозволене питання як привід для припинення виконання своїх зобов'язань відповідно до СВПД повністю або частково.

 

5. Позиції сторін

Кожна сторона переговорів, не забуваючи про важливість і невідкладність вирішення іранського питання, відстоює свої національні інтереси. При цьому дуже важливо враховувати, що від позицій сторін істотно залежатиме не лише подальший розвиток політичної ситуації в близькосхідному регіоні. Це може вплинути також і на геополітичні пріоритети, як в Європі, так і у світі в цілому.

 

5.1. Іран

Для Ірану з його економічними проблемами відміна санкцій потрібна як повітря

Для Ірану з його економічними проблемами відміна санкцій потрібна як повітря. Підписана угода розблокує його заморожені закордонні рахунки, дасть можливість експортувати на світові і європейські ринки нафту і газ, отримати необхідні фінанси і технології для їх видобування. Перед ним відкриваються ринки капіталу, а також він дістає можливість скористатися іноземним фінансуванням своїх програм, інвестиціями для економіки. Це дасть бюджету десятки мільярдів доларів, що дозволить розпочати необхідні реформи, підвищити рівень життя населення, а армія і вартові революції отримають додаткове фінансування для своїх програм. Усе це ще більше зміцнить іранський вплив в регіоні, дасть додаткові можливості в боротьбі з ІД.

Президент країни Хасан Рухані позиціонує себе як президент-реформатор, а його перемога на президентських виборах 2013 року стала можливою багато в чому завдяки обіцянкам зняти багаторічні санкції і домогтися економічного процвітання Ірану. І слід сказати, що президент і основна команда міністрів зуміла за 2 роки вийти на реальне підписання угоди, а сам Хасан Рухані може увійти до історії як президент, який домігся зняття санкцій, при цьому не у збиток інтересам держави. Для нього це може бути хорошим заділом на майбутніх парламентських виборах в лютому 2016 року і, безумовно, президентських в серпні 2017 року. Отже офіційний Тегеран можна сміливо зарахувати до прихильників підписання угоди.

До супротивників підписання угоди можна віднести консерваторів, що домінують в парламенті Ірану на чолі з головною опозиційною фракцією, яка підтримує екс-президента Махмуда Ахмадінежада. Консерватори, що виступають проти будь-яких поступок Заходу, намагалися провести законопроект, який би наділив парламент країни правом вето на угоду. Зрештою ці спроби провалилися, і всі домовленості із Заходом повинна затвердити Вища рада національної безпеки Ірану (читай Верховний лідер аятола Алі Хаменеї). Але консерваторам вдалося ухвалити закон, що визначає перелік умов, за яких угода матиме законну силу: санкції проти Ірану мають бути скасовані в день набуття чинності угоди, доступ інспекторів МАГАТЕ до військових об'єктів заборонений, обмеження в розвитку мирного атома не допускаються і так далі. Ухвалений документ ускладнив і без того важкі переговори, зокрема — питання порядку зняття міжнародних санкцій.

Лідер Ісламської революції Ірану, Верховний лідер країни аятола Алі Хаменеї визначив основним завданням національні інтереси, закликавши обидві іранські сторони бути єдиними в підходах до цього питання. Цим він поставив себе «над конфліктом». Така позиція дозволяла йому зберегти обличчя за будь-яких підсумків переговорів. Крім того, Алі Хаменеї підтвердив вимоги закону про умови підписання угоди. Вже після підписання СВПД він заявив, що переговори про іранську ядерну програму були виключенням, підписані документи відповідають національним інтересам Ірану, а позиція Тегерана щодо «зарозумілої» адміністрації США залишиться в минулому, і вести діалог з США з питань міжнародної політики Іран не має наміру. За словами Алі Хаменеї, незалежно від укладеної угоди, Іран підтримуватиме уряди Палестини, Ємену, Сирії, Іраку, Лівану і Бахрейну.

Виходячи з цього, можна припустити, що ситуація може розвиватися за трьома основними сценаріями.

Перший — Вища рада національної безпеки Ірану під керівництвом Алі Хаменеї затверджує СВПД. Для Ірану зі зняттям санкцій не лише закінчиться його міжнародна ізоляція, це зробить його повноцінним учасником світових економічних процесів, дасть поштовх розвитку економіки, яка застоялася. Тегеран, що має за об’ємом другі у світі розвідані запаси газу (33,8 трлн куб. м) і треті-четверті у світі запаси нафти (157,3 млрд барелів), готовий вийти на європейський і світовий ринки енергоресурсів і запропонувати вигідні контракти західним нафтогазовим компаніям, що бажають взяти участь у видобутку іранської нафти і газу після зняття санкцій. Розморожуються закордонні фінансові активи країни, а до її бюджету поступають чималі засоби за новими контрактами. Зростаючий авторитет президента Хасана Рухані допоможе йому усунути консервативний опір і приступити до здійснення таких необхідних внутрішніх економічних реформ. Коаліція прагматиків дістає непогані шанси для виграшу парламентських виборів 2016 року, сам Рухані — президентських 2017 року.

Другий — відверто протилежний сценарій. Вища рада національної безпеки і націоналістичні і консервативні сили, що оточують аятолу Алі Хаменеї, блокують твердження СВПД, як такого, що не відповідає вимогам ухваленого раніше закону. Це означає, що економічне відродження Ірану, орієнтованого на реформи, стає неможливим, і передбачається новий виток міжнародної ізоляції країни. Тривожний сигнал уже був помічений 18 липня: аятола Алі Хаменеї у своїй промові хоча і не висловився конкретно проти угоди, але закликав «…вивчити, чи всі інтереси Ірану враховані». Він також підкреслив, що не дозволить порушувати революційні принципи і кілька разів повторив тривожну фразу «… чи буде цей документ прийнятий, чи ні».

Третій — сценарій нейтральний. Угода ухвалюється, але економічний ефект від зняття санкцій є незначним. Внутрішні супротивники СВПД розглядають угоду тільки як необхідний інструмент зняття економічних санкцій з метою зміцнення і нарощування тільки військового потенціалу Ірану і всіляко перешкоджають проведенню реформ. За нинішньої більшості консерваторів можна не сумніватися, що чимала частка десятків мільярдів доларів, отриманих внаслідок відміни санкцій, піде на зміцнення обороноздатності країни, іранської армії, посилення регіонального домінування Ірану.

5.2. США

Президент США Барак Обама був зацікавлений в позитивних результатах переговорів. Оскільки це могло б компенсувати не дуже радісні підсумки в боротьбі США з бойовиками ІД на Близькому Сході. Не був зацікавлений офіційний Вашингтон і в затягуванні переговорного процесу, оскільки підсумкову угоду має ще схвалити Конгрес. І тільки з урахуванням цих часових рамок демократи зможуть розраховувати на перші позитивні практичні результати угоди, що може використовуватися ними в президентських передвиборних перегонах. Крім того, у США було тільки два інших можливих варіанти: не підписувати угоду (тоді, за оцінками міжнародних експертів, Іран міг би отримати ядерну зброю протягом року-півтора), або завдати повітряних ударів по об'єктах ядерної інфраструктури Ірану. А це вже нова війна на Близькому Сході з непередбачуваними термінами і наслідками. Тому цілком зрозуміло, чому Вашингтон обрав дипломатичний шлях, незважаючи навіть на недосконалу і багато в чому компромісну угоду.

США збережуть деякі санкції проти Ірану, оскільки той «підтримує тероризм»...

Вже після укладення договору американський президент зазначив, що це відповідає національним інтересам США, і він накладе вето на будь-який законопроект Конгресу, що намагатиметься перешкодити реалізації досягнутих домовленостей. При цьому він підкреслив, що США збережуть деякі санкції проти Ірану, оскільки той «підтримує тероризм», порушує права людини і займається програмою розробки балістичних ракет. А ось досягнута угода не дозволить Тегерану мати ядерну зброю. Крім того, він відзначив, що «угода з Іраном ґрунтується не на довірі, а на перевірці».

Під час переговорів Білий дім зазнавав великого внутрішнього тиску з боку республіканців і деяких громадських організацій. У країні була розгорнута потужна інформаційна кампанія проти підписання угоди, публікувалися осудливі відкриті листи на адресу американського президента і т. д. Представники Республіканської партії неодноразово критикували Білий дім і підкреслювали, що угода підриває національну безпеку США. Конгрес, обидві палати якого контролюються республіканцями, швидше за все, заблокує набуття чинності угоди, але президент, як ми вже згадували, заявив, що в цьому випадку скористається правому вето.

Підписана угода ускладнила особливі стосунки США і Ізраїлю, а також стосунки зі стратегічними партнерами в регіоні, передусім з Саудівською Аравією.

 

5.3. Китай

Китай є серйозним торговельним партнером Ірану. За підсумками 2014 року на нього припадає понад чверть іранського експорту. Китай, що витіснив США з першої позиції імпортера нафти у світі, в період дії проти Ірану міжнародних санкцій також залишався одним із найбільших споживачів іранської нафти (тільки у червні ц. р. імпортував 2,76 млн тонн) і тому був усіляко зацікавлений у врегулюванні розбіжностей під час переговорного процесу. Вже після підписання підсумкової угоди Пекін заявив про свою готовність придбати увесь об'єм іранської нафти, що знаходиться в сховищах (понад 30 млн барелів).

Китай також розраховує на швидке відновлення роботи ірансько-китайського проекту з постачання іранського газу з родовища «Південний парс». Ще до введення санкцій Китай профінансував облаштування родовища, будівництво 6 газовозів для транспортування зрідженого газу. Крім того, Пекін активно опрацьовує питання про можливість транспортування іранського газу газопроводом по території Пакистану, з яким уже укладені двосторонні угоди. У цих умовах заплановане будівництво російського газопроводу до Китаю можна вважати проблематичним.

 

5.4. ЄС

ЄС украй зацікавлений у відновленні двосторонніх стосунків з Тегераном, головним чином, у політичному і економічному плані. Зняття санкцій з Ірану дає можливість відновити двосторонню енергетичну співпрацю, а це понад 20 % іранського нафтогазового експорту (до запровадження обмежувальних заходів), і отримати альтернативного російському постачальника нафти і газу. Крім того, європейські політики розглядають домовленості як форму підвищення безпеки в регіоні, що виключає спроби Ірану мати ядерну зброю. Зняття санкцій, за оцінками європейських експертів, дасть поштовх всеосяжним змінам усередині Ірану, що допоможе в справі деескалації конфліктів в інших гарячих точках Близького і Середнього Сходу. Підтримуючи Іран, Європа сподівається на його конструктивну роль в боротьбі з ІД, в усуненні проблеми біженців тощо.

Переговорний процес продемонстрував єдність позицій європейської спільноти в її прагненні домовитися щодо іранської ядерної проблеми, її готовність нехай навіть дрібними, прагматичними кроками, але наблизитися до вирішення питання, усунувши взаємну недовіру. Рада ЄС на своєму засіданні 20 липня ц. р. підтвердила, що «дії і зобов'язання ЄС у рамках усеосяжного плану дій, що пов'язані зі зняттям санкцій, будуть виконані вчасно і згідно умов, вказаних у плані».

 

5.5. Росія

Москва «висловила своє задоволення підписаною угодою». І якщо політичні дивіденди для Росії зрозумілі, то економічні залишаються під знаком питання.

У Росії, як безпосереднього учасника переговорів, була далеко неоднозначна позиція

У Росії, як безпосереднього учасника переговорів, була далеко неоднозначна позиція. Підписання угоди і подальше зняття санкцій фактично одразу виводить Іран на європейський нафтогазовий ринок у ролі найбільшого експортера (30 млн барелів нафти в сховищах). А це в сукупності із збільшенням об'ємів видобутку нафти і газу і, відповідно, їх експорту ще відчутніше вдарить по світовим цінам на енергоносії. Зниження цін на нафту (за прогнозами деяких експертів, можливе до 30-40 дол. США за барель) і, відповідно, на газ можуть мати катастрофічні наслідки для російської економіки і частково для її зовнішньої політики. Такий сценарій вкрай небажаний для Росії, тому логічно припустити, що за столом переговорів Росія не завжди грала конструктивну роль. Наприклад, це явно проявилося в питанні зняття санкцій на постачання Ірану озброєнь. Ще в квітні ц. р. Росія односторонньо відмінила свою ж заборону на постачання систем ППО С-300 і знову розпочала погоджувати постачання з іранською стороною.

Офіційно ж Росія сподівається, що торговельно-економічні стосунки з Іраном активізуються (узгоджені бізнес-проекти оцінюються в 70 млрд дол. США), відновляться і збільшаться масштаби військово-технічної співпраці, активізується участь в реалізації іранських проектів в ядерній енергетиці (передусім, продовжиться будівництво атомних блоків в Бушері, вивезення збагаченого урану), електроенергетиці, транспорті, будівництві, розробці нафтових і газових родовищ.

І навіть при цьому економічна вигода Росії від СВПД не є очевидною, а значить необхідно шукати приховані мотиви Кремля, який підтримав угоду. Чи випадковий збіг: і Путін поводиться на подив спокійно, і «окрилений» Обама раптом розсипається перед ним в компліментах? Багато закордонних експертів припускають наявність деяких прихованих домовленостей учасників переговорів, вбачають в підписаному оголошені мотиви важливих геополітичних змін. Що ж це може бути: США-РФ, ЄС-РФ, РФ-Україна? Про одну з обіцянок американського президента, дану ним у 2009 році, Москва вже нагадала — не створювати європейського сегменту ПРО у тому випадку, якщо вдасться врегулювати іранську ядерну проблему. І сирійський лідер Башар Асад, активно підтриманий Кремлем, відкрито тішився досягнутій домовленості, назвавши її «великою перемогою». У будь-якому випадку, незабаром досить багато що проясниться.

 

5.6. Запеклі супротивники

Найзатятішими супротивниками, як самих переговорів, так і підписання угоди виступають Ізраїль і Саудівська Аравія — головні союзники США в регіоні.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху і все керівництво країни послідовно і публічно виступали проти будь-яких домовленостей з Тегераном, а укладену угоду прем'єр назвав «помилкою історичного масштабу». Така позиція керівництва Ізраїлю вивела його з кола міжнародних консультацій, пов'язаних із формуванням договору з іранського питання. Ізраїль навіть припинив переговори з США про надання військової допомоги і готується викласти нові вимоги щодо озброєння, що гарантує власну безпеку.

Основоположний постулат політики Саудівської Аравії: віра (іслам) і безпека королівства обговоренню не підлягають

Саудівська Аравія також відкрито демонструвала своє негативне ставлення до переговорів і, зокрема, до позиції США. При цьому останнім часом Ер-Ріяд активізував закупівлю нових озброєнь, розпочав серйозно розвивати свою ядерну програму. Останні візити міністра оборони королівства Мухаммада бін Салмана до Росії і Франції і укладені там контракти безумовно це підтверджують. Крім того, в західній пресі відбулися інформаційні «вкидання» про переговори Саудівської Аравії і Пакистану щодо можливості придбання Саудівською Аравією готової ядерної зброї. У цьому контексті не слід забувати основоположний постулат політики Саудівської Аравії: віра (іслам) і безпека королівства обговоренню не підлягають.

 

6. Загальні висновки

При цьому варто зазначити, що угода — це документ, передусім, політичний, а не такий, що юридично зобов'язує, і покладається виключно на добру волю сторін, що його підписали. Виконання головного завдання документу — перешкодити Ірану в створенні своєї ядерної зброї — залежатиме від доброї волі Тегерана, а важелями впливу на нього є тільки санкції, які поступово зменшуватимуться, у разі виконання певних умов, або збільшуватимуться — у разі їх невиконання.

Головне завдання документу — перешкодити Ірану в створенні своєї ядерної зброї

Визначальними будуть події, які спостерігатимуться у найближчі два-три місяці і можуть започаткувати різні варіанти розвитку ситуації. Саме вони і визначатимуть тон подальшим подіям: СВПД повинні затвердити РБ ООН (схвалив одностайним рішенням 20 липня ц. р.), Конгрес США і Вища рада національної безпеки Ірану (на умовах, описаних вище), а представники МАГАТЕ проінспектувати іранські ядерні об'єкти і надати свої висновки.

За позитивного рішення вищезгаданих питань настає момент поетапного зняття санкцій (із середини грудня 2015 року), що повертає Іран як повноправного партнера на світові енергетичні, фінансові й інші ринки. Повноправне ж повернення Ірану на світовий і європейський енергетичні ринки, за прогнозами міжнародних експертів, може статися не раніше середини-кінця 2016 року, а це значить, що істотне коригування цін на нафту допоки відкладається.

 Україна від врегулювання іранської ядерної проблеми може розраховувати на низку позитивних економічних моментів. Передусім, вірогідна тенденція зниження світових цін на нафту в найближчій перспективі і, відповідно, прив'язана до неї ціна на газ. Поява Ірану на європейському ринку в ролі одного з основних експортерів газу дасть можливість помітно збільшити диверсифікацію об'ємів постачань газу і в перспективі відмовитися від російського. Не варто недооцінювати можливості участі українських кампаній у відновленні і будівництві нових об'єктів іранської інфраструктури. У політичному ж плані, окрім позитивних моментів, з'являються і певні ризики, про які «Борисфен Інтел» повідомлятиме у своїх наступних матеріалах.

Досягнуті угоди однозначно зміцнюють міжнародну безпеку як в близькосхідному регіоні, так і у світі в цілому. Ризики ж загострення відносин Ірану з Ізраїлем і Саудівською Аравією існують постійно і можуть прирівнюватися до інших, таких, які також нікуди не поділися. Загалом, світ «пригальмував на іранському роздоріжжі», очікуючи правильного вибору усіма сторонами подальшого напряму руху. Поки що все це вселяє виважений оптимізм…