Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Константинова Віра Андріївна
Народилась в м. Маріуполь. У 2012 році закінчила Маріупольський державний університет, за фахом — бакалавр з міжнародних відносин.
У 2013 році закінчила Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, політолог-міжнародник з поглибленим знанням новогрецької та англійської мов.
З 1 грудня 2013 р. — аспірант Маріупольського державного університету
Іранське роздоріжжя: куди прямувати? Частина 1 Іран: геополітичний фактор
Українсько-російська криза не тільки суттєво розхитала позиції міжнародного права, а ще й остаточно підтвердила наявність глибокої кризи у системі міжнародних відносин. З часів розпаду Радянського Союзу в рамках світової системи сталися істотні структурні зміни, створивши ілюзії, що «холодна війна» закінчилася, а відтак на політичній карті світу більше не відбуватиметься кардинальних змін. Але локальні конфлікти, продукуючи нові форми загроз національній безпеці, незабаром стали невід’ємним компонентом першого десятиріччя XXI століття. Обставини в Грузії 2008 року відверто висвітлили ті тенденції, про які не прийнято казати вголос на державно-дипломатичному рівні, але вони таки спостерігаються у зовнішньополітичному курсі окремих держав вже протягом тривалого часу.
|
|
Внутрішньополітичний конфлікт вийшов за межі держави і спровокував на світовій арені протистояння, яке експерти вже назвали найбільш загрозливим для міжнародної безпеки з часів закінчення «холодної війни»
Те, що сталося в Україні, дістало широку експертну оцінку. Ця новітня сторінка української історії буде вивчатися в усьому світі. Безумовно, неможливо нівелювати значення Майдану для українців і світової спільноти. Але остаточно всі крапки над «і» розставила кримська криза. Внутрішньополітичний конфлікт вийшов за межі держави і спровокував на світовій арені протистояння, яке експерти вже назвали найбільш загрозливим для міжнародної безпеки з часів закінчення «холодної війни».
Прогнозуючи можливі сценарії подальшого розвитку ситуації до і після президентських виборів 25 травня, варто пам’ятати, що від виваженості того чи іншого кроку українського керівництва залежить не тільки єдність України, а й саме її існування як держави. На даному етапі її широка світова підтримка є одним з неодмінних чинників збереження українського суверенітету і територіальної цілісності. Націленість української сторони на дипломатичне врегулювання обставин і її готовність до діалогу має підсилюватися залученням інших впливових сторін. Поряд з Китайською Народною Республікою таким впливовим політичним гравцем, якому до снаги скорегувати світову конфігурацію сил, може вважатися Ісламська Республіка Іран.
Перемога ліберального політика Х. Роухані на президентських виборах 2013 року була сприйнята у Вашингтоні з обережним оптимізмом
Звісно, зміни в Україні не мають прямого відношення до ІРІ, але викликані ними подальші процеси Іран відчуватиме обов’язково. Хоча на дипломатичному рівні ІРІ обрала нейтральну позицію щодо української кризи, однак постає питання — на який бік вірогідніше може стати Іран в цьому протистоянні по лінії Схід-Захід. Передусім привертає увагу та обставина, що в іранському політикумі є прихильники як негласної підтримки дій РФ, так і прагматичної економічної співпраці з Європою. США, які виступають глобальним центром тяжіння, поки що не можуть розглядатися Іраном як партнер. Враховуючи той факт, що Ісламська Республіка Іран з 1979 року не має дипломатичних відносин зі Сполученими Штатами, перемога ліберального політика Х. Роухані на президентських виборах 2013 року була сприйнята у Вашингтоні з обережним оптимізмом. З не меншою обачливістю його кандидатуру сприйняла і Росія. Після того, як до влади прийшов Х. Роухані, розпочалися позитивні зрушення у переговорному процесі з іранського ядерного питання. Тож американська дипломатія всерйоз заговорила про можливу нормалізацію двосторонніх політичних відносин. Перша телефонна розмова між двома президентами у вересні 2013 р. стала знаковою подією за останні тридцять років. Але це не усуває домінуючої з часів Ісламської революції ворожої риторики і взаємної настороженості. Крім того, певний відбиток на ситуацію накладає пріоритетність американсько-ізраїльських відносин.
Пуск АЕС в Бушері
http://ria.ru/atomtec_news/
З моменту іції нового президента ІРІ в серпні 2013 року до початку протистояння в Україні у листопаді 2013 року минуло майже чотири місяці. Виходячи з тих офіційних політичних заяв представників ІРІ, які були зроблені вже після втечі з країни В. Януковича, можна говорити про їхню обережну підтримку права українців самостійно визначати своє майбутнє.
(Посольство Ісламської Республіки Іран в Україні: Позиція Ісламської Республіки Іран щодо поточних подій в Україні від 24.02.2014г.: Http://www.iranembassy.com.ua/Ua/politic/ir-ukr/355-iruarevannonc.html ).
Проте, з одного боку, тісні економічні та культурні зв’язки Ірану з Росією і протистояння з «імперіалістичним світом» на чолі з США, як перманентний імператив постреволюційного іранського суспільства, не дають змоги іранському керівництву відкрито підтримати цілісність України. З іншого боку, «відлига» в американсько-іранських відносинах, особливо у питанні іранської ядерної програми, не дозволяє Ірану висловити свою повну підтримку вчинкам РФ. Тегеран не буде нехтувати послідовною підтримкою, яку надавала РФ щодо його ядерної програми. До того ж Росія проявила себе як надійний партнер у справі реалізації Бушерського проекту, який, незважаючи на несприятливу зовнішньополітичну ситуацію довкола Ірану і режим посилених санкцій протягом останніх десяти років, був завершений завдяки росіянам. До речі, Україна також могла долучитися до цього проекту, але під тиском США відмовилася від нього, через що терміни здачі в експлуатацію АЕС в Бушері відкладалися кілька разів. Тож для Ірану все ж Росія є більш надійним, перевіреним часом партнером. І якщо Тегеран зазнає завищених вимог і занадто сильного тиску з боку Заходу під час переговорів щодо іранської ядерної програми, то цілком зможе використати російський фактор. І Росія також буде розігрувати ядерну карту Ірану в компонуванні з сирійським козирем проти Сполучених Штатів і Європи, намагаючись вплинути на їхню позицію стосовно своїх дій в Україні.
Друзі та вороги України: підсумки голосування Генасамблеї ООН.
За резолюцію проти підсумків референдуму в Криму проголосували 100 держав, 58 утрималися. Проти резолюції виступили Вірменія, Білорусія, Болівія, Куба, КНДР, Нікарагуа, Росія, Судан, Сирія, Венесуела та Зімбабве
http://obozrevatel.com/
|
|
Фактично Іран обрав очікувальну позицію. Примітним є той факт, що у голосуванні 27 березня ц.р. по резолюції ГА ООН A/RES/68/262 на підтримку територіальної цілісності України Іран участі не брав, втім, як і його регіональний супротивник Ізраїль. Хоча для Ірану, якщо поглянути прискіпливіше, питання територіальної цілісності також злободенне у зв’язку з наявністю на його території чисельних громад курдів і азербайджанців. Курдське питання могло б спонукати Іран до голосування «за» територіальну цілісність нашої країни. Але чому він вирішив цього уникнути — відповіді немає. Не варто це сприймати і як мовчазну підтримку ІРІ проросійської позиції. Реальність така, що Іран є регіональною державою, яка стрімко розвивається і, виходячи з власних національних інтересів, проводить незалежну зовнішню політику. Керівництво ІРІ надає більшого значення і приділяє увагу встановленню тісних відносин зі своїм регіональним оточенням в Перській затоці, з Ліваном, Іраком, Афганістаном, з Південною та Центральною Азією, Каспійським і Кавказьким регіонами. У цьому відношенні ступінь прихильності до Східного чи Західного «блоків» залежить від ролі і впливу цих двох блоків в згаданих вище регіонах. У цьому контексті іранська політика щодо української кризи має бути такою, щоб запобігти ескалації напруженості між Росією і Заходом у регіонах життєвих інтересів Тегерану. Тож іранська політика «активного нейтралітету» щодо українського питання аж ніяк не продиктована союзницькими відносинами з РФ, а інтересами безпеки для самого Ірану.
Військові бази США і Великобританії на Близькому Сході
http://www.odnako.org/
Розуміючи, що партнерські відносини з Росією накладають певний відбиток на поведінку ІРІ, проросійські іранські дослідники зазначають, що хоча Іран офіційно і буде дотримуватися нейтралітету стосовно України, проте вказують, що наслідки кризи можуть означати як послаблення, так і зміцнення зв'язків з Росією, бо обидві країни мають багато спільних стратегічних інтересів. Ця теза аргументується фактом можливого повернення талібів до Афганістану, що може відродити там Аль-Каїду і створити безпосередню загрозу для безпеки обох держав. Крім того, протягом останніх двох десятиліть Росія та Іран уважно слідкували за діями США і НАТО на сході Європи, де практично не враховувалися інтереси безпеки ані Москви, ані Тегерану. Як загроза безпеці Ірану і Росії розглядається нестабільність і створення військових баз США в Центральній Азії, в регіоні Каспійського моря і Перської затоки. Ці геополітично чутливі цятки утворюють природне підґрунтя для співпраці між Іраном і Росією. Проте, зміна світської компоненти політичної системи Ірану на більш ліберальну і оголошений прагматичний підхід наштовхують на думку, що можливі незначний перегляд зовнішньополітичних орієнтирів і корегування їх відповідно до ситуації.
Далі буде
