Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Константинова Віра Андріївна
Іранське роздоріжжя: куди прямувати? Частина 2. Іран: фактор енергетичний
Щоправда, це тільки політичний фасад ситуації. А що на фасаді геостратегічному? Криза в Україні в глобальному вимірі має кілька взаємопов’язаних рівнів: геополітичний, геоекономічний, енергетичний, соціальний та цивілізаційно-ідентичний. Одним з найбільш стратегічно важливих є аспект енергетичний. Питання енергетичної безпеки для Європи загострюється на тлі розмов про нову хвилю антиросійських санкцій. В цьому контексті стає зрозумілим, чому Європа зволікає з запровадженням секторального пакету санкцій, який стосуватиметься в тому числі і енергетичного фундаменту російської економіки. До речі, в цьому контексті можна провести паралелі з іранською ситуацією. Доречно казати, що інструмент санкцій на іранському досвіді виявився успішним. Він змінив настрої іранського суспільства, що вилилося в обрання Х. Роухані президентом країни, тобто фактично мети санкцій — створити можливість для більшої результативності переговорів з ядерного питання, змусити Іран до діалогу — було досягнуто. Тож у Європи є вже алгоритм, який, за потреби, буде адаптовано до російських реалій. Але найбільший ризик для Європи все ж криється у російській монополії на енергетичному ринку. Цілком логічно, що Європа буде шукати альтернативні шляхи забезпечення постачання вуглеводнів, особливо блакитного палива. В цьому контексті досить інтригує питання можливого зближення Заходу з Іраном для вчинення дипломатичного та економічного тиску на Російську Федерацію. Велике значення для світової економіки енергоресурсів таких, як нафта, нафтопродукти, природний газ, кам'яне вугілля і т.д., важко переоцінити. Іран є однією з найбільших держав на Близькому Сході, яка володіє стратегічними ресурсами — енергетичними. За обсягами доведених запасів природного газу Іран посідає друге місце у світі, а за обсягами доведених запасів нафти — третє. Через Ормузьку протоку Іран постачає на світовий ринок близько 40% своїх вуглеводнів. Тому недооцінювати енергетичні потреби Європи і можливості ІРІ в енергетичній галузі було б нераціонально і економічно збитково для іранського керівництва, особливо, коли ці потреби можуть бути хоча б частково задоволені за рахунок іранських поставок, що, в свою чергу, забезпечить додаткові надходження до державного бюджету Ірану. Але це певним чином ідеалістичний погляд на ситуацію, що склалася.
Залежність держав від імпорту іранської нафти
http://www.vestifinance.ru/
Реалії сьогодення
Реалістичний підхід вимагає іншого ставлення до ситуації. Об’єктивно Росія є найбільшим постачальником природного газу до європейських країн, і велика частка природного газу експортується Росією до Європи по трубопроводах, які перетинають територію України. Тож напружені стосунки між Росією і Україною викликають серйозні сумніви щодо майбутніх поставок газу до Європи через українські терени. Хоча європейські країни і демонструють єдність позицій і готовність до рішучих дій щодо Росії у зв'язку з кризою в Україні, проте, в значній мірі вони залежать від російського газу. Протягом тривалого часу європейські країни спрямовували свої зусилля на зменшення цієї залежності. В цьому контексті можна навести проекти трубопроводів, які мають трансрегіональне значення, адже передбачалися для транспортування на європейський ринок природного газу, який виробляється на Близькому Сході і в регіоні Каспійського моря. В таких умовах у Ісламської Республіки Іран з’явилася можливість виступити в якості нового постачальника природного газу до Європи. І сьогодні Іран має бути готовим скористатися цією історичною можливістю, що виникла через політичну кризу між Росією і Україною.
Об’єктивно повністю замінити РФ на європейському енергетичному ринку зараз Іран не спроможний. Пригальмував розвиток енергетичної галузі іранської економіки режим санкцій, особливо в газовому секторі. Також недостатній рівень інвестування у геологорозвідувальні роботи, розробку газових родовищ і забезпечення технічної сторони постачання блакитного палива до Європи. Але це рішення — на довгострокову перспективу. Якщо іранське ядерне питання буде врегульоване дипломатичним шляхом в найкоротші терміни хоча б частково, то це відкриє для ІРІ нові горизонти співпраці з європейськими країнами. Європа зніме режим санкцій з енергетичної галузі і європейські інвестиції знову прийдуть в ІРІ.
Туреччина і Азербайджан контролюють Транс-Анатолійський газопровід (TANAP)
http://novostink.ru/
Крім того, в іранських політичних колах усвідомлюють, що для того, щоб стати постачальником природного газу до Західної Європи в найближчому майбутньому, іранцям потрібно тісно співпрацювати в цій галузі з Туреччиною та Азербайджанською Республікою. Адже саме Туреччина і Азербайджан контролюють Транс-Анатолійський газопровід (TANAP). Не слід забувати і про ще один трансрегіональний проект, який має назву Nabucco. Хоча він і був призупинений через різке зростання видатків на будівництво і економічну кризу в Європі, нинішня ситуація між Росією і Україною може спонукати європейські країни повернутися до реалізації цього проекту. Від початку серед експертів чулися заяви про необхідність участі ІРІ в цьому проекті. Але через ядерне питання і режим жорстких санкцій європейці були змушені відмовитися від цієї ідеї. Все ж таки залучення Ірану до такого проекту дасть змогу вирішити питання потужностей газопроводу, адже азербайджанського газу не вистачає, а туркменський газ переорієнтований на Азію.
Будівництво трубопроводу Nabucco створить важливий маршрут для постачань природного газу, що видобувається в Азербайджанській Республіці
http://energyscee.com/
Тим не менш, будівництво трубопроводу Nabucco створить важливий маршрут для постачань природного газу, що видобувається в Азербайджанській Республіці. У цих умовах Іран міг би використовувати існуючий газопровід Іран-Туреччина і частково заповнити порожнечу на європейському ринку газу. Ще у липні 2010 року Іран і Туреччина домовились про початок будівництва у 2013 році згаданого вище газопроводу «Іран-Туреччина-Європа» довжиною 3300 км., вартістю 7 млрд дол. і з максимальною пропускною потужністю 40 млрд. м³ на рік з родовища «Південний Парс» (South Pars) у Перській затоці до м. Базарган на ірансько-турецькому кордоні. Європейська секція газопроводу буде прокладена в Туреччині, Греції та Італії, де газопровід розділиться на дві додаткові гілки: північна попрямує до Німеччини, Австрії та Швейцарії, а південна — до Франції та Іспанії. Проте в умовах бойкоту з боку західних нафтогазових компаній Іран не мав власних достатніх фінансових ресурсів для реалізації цього проекту. Переговори про будівництво цього газопроводу відновилися наприкінці 2013 року. Підписання відповідної двосторонньої угоди очікується найближчим часом. Одночасно Іран веде переговори з однією з західноєвропейських країн, скоріш за все з Німеччиною, про постачання іранського газу на суму до 25 млрд. дол., що за ціною в 372 дол. за 1 000 м³ може скласти об’єм понад 62 млрд. м³ газу. Це становить близько 45 % обсягу російського газу, поставленого Росією у 2013 році до 18 країн Західної і Центральної Європи — 139 млрд. м³. (Іран і Туреччина ведуть переговори про експорт іранського газу до Європи / / http://neftegaz.ru/news/view/119870).
Битва за Європу: нові маршрути постачання газу до Євросоюзу
http://top.rbc.ru/
Слід зазначити, що цим трубопроводом в даний момент транспортується іранський газ до Туреччини, і іранська сторона має можливість надалі збільшувати пропускну здатність трубопроводу з урахуванням його технічних характеристик. Тож щоб утвердитися на європейському газовому ринку, Ірану потрібно не тільки врегулювати свої розбіжності зі світовою спільнотою з приводу своєї ядерної програми, а й поглиблювати відносини з країнами сусідніх субрегіонів, особливо, з Туреччиною, Азербайджаном, а також і з Туркменістаном. Усунення тривалої напруги між Азербайджаном і Туркменією відкриває для Ірану можливості співпраці з цими двома країнами. Сторони поклали край суперечці навколо нафтового родовища «Кяпаз» на Каспії і домовилися створити інфраструктуру з прокачування туркменського газу до Європи. Телефонна розмова між президентами Азербайджану І. Алієвим та Туркменії Г. Бердимухамедовим, під час якої обговорювалося питання про будівництво Транскаспійського газопроводу по дну Каспійського моря, є чинником ще однієї загрози російській монополії на європейському ринку. Цілком логічно, що Москва проти будівництва цього трубопроводу і мотивує свою позицію невирішеністю правового статусу Каспію і турботою про екологію моря. Проте, такі результати можна трактувати як оформлення в регіоні газового альянсу проти монополії Росії.
За участю Ірану цей альянс зможе суттєво зменшити частку Росії на газовому ринку Європи. В цьому контексті важливо розуміти рівень двосторонніх відносин Ірану з Туркменістаном і Ірану з Азербайджаном.
Будівництво газопроводу протяжністю 5 тис. км і вартістю $ 10 млрд дозволить поставляти газ з Південного Парса (знаходиться на території Ірану і Катару) до Європи через територію Ірану, Сирії, Лівану і середземноморського регіону
http://bin.ua/news/
З іншого боку, співпраця Ірану з Азербайджанською Республікою в довгостроковій перспективі може розвиватися за іншими напрямами, адже Азербайджан може допомогти Ірану в реалізації проекту трубопроводу, який має транспортувати природний газ з Ірану до Іраку і Сирії. Угоду про будівництво газопроводу, що дістала назву «Ісламський газ», було укладено сторонами в липні 2012 року. Протяжність газопроводу територією Ірану складе 225 км, Іраку — близько 500 км, Сирії — 600 км. Проектна потужність газопроводу складе 110 млн. кубометрів газу на добу. Проте, цей проект нині застопорився через велику кількість технічних проблем. Лише допомога Азербайджану, що має досвід у розробці багатонаціональних проектів газопроводів, зможе вплинути на ситуацію, і матиме велику цінність для Ірану. Водночас Азербайджан має доступ до сучасних технологій через своїх партнерів, і ці технології можуть бути дуже корисні для розвитку згаданого газопроводу з Ірану до Іраку і Сирії. (Iran and Russia-Ukraine Crisis: Natural Gas Exports and New Regional Opportunities — Analysis http://www.eurasiareview.com/20042014-iran-and-russia-ukraine-crisis-natural-gas-exports-and-new-regional-opportunities-analysis/).
Після певної нормалізації відносин між Іраном і Заходом останнім часом США і ЄС взяли курс на зменшення обсягу санкцій проти Тегерану, що створює передумови для відновлення економічної співпраці між західними країнами та Іраном, зокрема, у галузі енергетики. Так, у січні ц.р. частково були припинені міжнародні санкції щодо Ірану. Зокрема, ЄС і США зняли заборону на страхування та транспортування іранської нафти і на експорт іранських нафтопродуктів. Загалом США і Євросоюз розморозили іранські активи на суму 4.2 млрд. дол. із загальної суми заморожених іранських активів на 100 млрд. дол. У разі повного зняття міжнародних санкцій Тегеран планує поновити експорт нафти до того рівня, який був до запровадження санкцій РБ ООН у 2006 році. Виступаючи наприкінці січня 2013 року на міжнародному економічному форумі в Давосі перед представниками світових енергетичних компаній (BP PLC, Eni SpA, Royal Dutch Shell PLC, Aramco, Total SA), президент ІРІ Х. Роухані зазначив, що Іран готовий поновити конструктивну співпрацю з європейськими країнами з метою забезпечення глобальної енергетичної безпеки. На думку західних експертів, лише Іран може створити реальну альтернативу російському газу в країнах Європи. Якщо це станеться, то російсько-іранський військово-політичний альянс неодмінно розпадеться.
Але завжди залишається небезпека ескалації напруги між Іраном і США та Іраном і ЄС. За такого пасьянсу реальним союзником Ірану виступить Росія. На погляд автора цих рядків, Іран намагатиметься і надалі зберігати цей баланс у своїй зовнішній політиці, використовуючи ті «вікна можливостей», які будуть відкриватися з того чи іншого боку.
Можливі шляхи транспортування іранського газу в Україну
http://www.rg.ru/
Актуальне питання постає перед Україною: як бути за такої ситуації? Сподіваюся, що українське суспільство зробило свої висновки щодо необхідності забезпечення своєї обороноздатності. Послідовна державна політика зможе зміцнити і посилити обороноздатність країни. З іншого боку, на даному етапі, коли забезпечення суспільної безпеки всередині країни є пріоритетом номер один, потрібно комбінувати ці напрямки і паралельно розвивати їх у таких несприятливих умовах. Важливе місце потрібно відводити і зваженому зовнішньополітичному курсу. Традиційне партнерство з країнами Європи і Америки слід поєднувати з впровадженням більш активної зовнішньої політики на азійському напрямку, роблячи акцент на ключових гравцях регіону, особливо, на Ірані. Активна дипломатія може переважити чашу терезів на користь України.
Серед основних перспективних векторів українсько-іранської економічної співпраці можна назвати аналогічні з РФ сфери: енергетика; нафтогазова, нафтохімічна промисловість; авіаційна промисловість; металургія; гірська промисловість; машинобудування; підготовка кадрів, зокрема, для Бушерської АЕС. Також закладені основи для розвитку українсько-іранської співпраці в суднобудуванні, важкому машинобудуванні, гірничодобувній промисловості і т. ін.
Реалізація планів співпраці з Іраном гальмувалася недостатнім рівнем зацікавленості українського керівництва розвитком відносин з цією країною з огляду на географічну віддаленість, міжнародний тиск і негативний імідж Ісламської Республіки Іран у світі. Проте, варто зазначити, що українсько-іранські відносини в контексті сучасної зовнішньополітичної ситуації навколо Ірану та внутрішньополітичної ситуації в Україні характеризуються відсутністю принципових суперечностей, які б негативно позначалися на динаміці розвитку міждержавних відносин.
Потрібно створювати такі умови, щоб Іран був зацікавлений у співпраці з Україною не менше, аніж з Росією. Іран є для України важливим економічним партнером через його економічний потенціал, перспективи інвестиційної співпраці і можливості співпраці в енергетичній галузі. В цьому сенсі варто скористатися сприятливою ситуацією, яка склалася довкола ІРІ, щоб вивести двосторонні українсько-іранські відносини на якісно новий рівень. Україна може стати для Ірану тією країною, співпраця з якою допоможе надати економіці Ірану нових імпульсів. Рівень товарообігу між двома країнами демонструє великий потенціал. У 2012 році товарообіг між Україною і Іраном склав близько 1,5 млрд. дол. У 2013 році з об’єктивних причин, насамперед, через вплив міжнародних санкцій, українсько-іранський товарообіг скоротився. З початку 2012 року в українському експорті до Ірану відбулись серйозні структурні зміни. На сьогодні в його загальному обсязі переважає частка сільськогосподарської продукції та харчових товарів.(Посольство Украины в Исламской Республике Иран: Торгово-экономическое сотрудничество между Украиной и Ираном: http://iran.mfa.gov.ua/ua/ukraine-ir/trade).
Тож потрібно створювати умови для зацікавленості як українських бізнес-кіл у іранському ринку, так і іранських бізнесменів — у українському. Економічну співпрацю необхідно підсилювати культурно-гуманітарною співпрацею.
Отже, позиція Ірану з приводу української кризи демонструє цілковиту підтримку мирного вирішення кризи в Україні без будь-якої форми іноземного втручання. Оскільки світова спільнота сфокусована на російській агресії, то у Тегерана зараз є найбільш сприятливий момент для свого поступового виходу з політичної і економічної ізоляції, посилення своєї позиції на європейському енергетичному ринку, що в перспективі може стати додатковим стримуючим фактором для європейських політиків і їхніх американських колег від необдуманих кроків з ескалації напруги довкола Ірану. З геополітичної точки зору нормалізація відносин з Іраном шляхом зняття санкцій з енергетичного сектору і відновлення співпраці і інвестування може суттєво похитнути російські енергетичні монопольні позиції, а відтак послабити і навіть підірвати економічний базис будь-якої військової операції РФ на довготривалу перспективу. Вирішується відразу кілька завдань: для Ірану це не тільки поновлення об’ємів постачання енергоресурсів до Європи, але це й карт-бланш на поставки до країн, які знизили чи зовсім відмовилися від іранських вуглеводнів через небажання погіршувати свої відносини зі США.
Для Європи зниження енергетичної залежності від РФ в умовах гострої кризи довіри і відвертої агресії останньої щодо держави, яка має спільний кордон з ЄС, стало першочерговим завданням спільної зовнішньої політики. Але ні Іран, ні Європа не зацікавлені у посиленні конфронтації з РФ не тільки тому, що мають тісні торгівельно-економічні зв’язки з високим потенціалом для розвитку, а й через те, що Росію неможливо виключити з системи міжнародних відносин сьогодення, остаточно не зруйнувавши цю систему. Отже, тиск США і ЄС на Росію буде здійснюватися до певного часу, після чого система міжнародних відносин може зазнати невиправних втрат.
