Частина 1. Особливості розвитку глобальних світових процесів у 2014 році.
1.1 Основні тенденції розвитку геополітичної ситуації у світі
Основна тенденція розвитку геополітичної обстановки у світі останніх років — формування багатополярної моделі світового устрою з двома глобальними центрами сили (США і Китаєм), мала місце і у 2014 році. Але минулий рік повернув на світову арену війну як інструмент не лише для вирішення політико-економічних проблем, але і перегляду територіальних державних кордонів. Причому, війна повернулася у формах і методах, на які міжнародна система безпеки не була готовою оперативно реагувати. Світ був приголомшений новими викликами. Він не зміг на них відповісти, і тепер йому доведеться переходити до нової, складнішої світової «архітектури» міжнародних відносин.
Зміна української влади в лютому 2014 р. внаслідок «Революції Гідності» змусила Росію вдатися до військової агресії з метою відновити російський контроль над Україною у рамках стратегічних планів Москви з відродження Російської Федерації, як «великої світової держави». При цьому передбачалося, в першу чергу, «повернути» Крим до складу Росії, а потім фактично ліквідувати Україну, як єдину державу, розколовши її і побудувавши т. зв. «Новоросію» на базі східних і південних українських областей. В основу такої ідеї Кремля була покладена ідеологія «російського світу», а також «захисту російських співвітчизників на території України від українських фашистів і націоналістів».
В процесі реалізації цих планів Росія використовувала нові методи т. зв. «гібридних війн», що дозволили їй в умовах на той момент шокового стану України (відсутність президента, повноцінного парламенту і уряду, деморалізація силових структур), а також повної розгубленості Заходу анексувати Крим, спровокувати збройний конфлікт на Сході України і створити самопроголошені республіки в Донецькій і Луганській областях.
|
|
Світ не був готовий відповісти на нові виклики
Своїми діями Росія порушила найважливішу норму міжнародного права — принцип незастосування сили і загрози силою в міжнародних відносинах, закріплений Статутом ООН і Декларацією про принципи міжнародного права 1970 року, що забороняє окупацію території іншої держави. Крім того, Росія порушила підписаний нею ж в 1994 році Будапештський Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Сторони-підписанти цього меморандуму (Росія, США і Великобританія) тим самим зобов'язались поважати незалежність, суверенітет і наявні кордони України.
Основні інститути міжнародного управління — ООН і Рада безпеки — не змогли відповісти на нові виклики, система європейської безпеки виявилася не готовою гарантувати стабільність на континенті. Тобто, в цілому світ не був готовий відповісти на нові виклики, і вимушений наново вибудовувати правила гри і механізми захисту, які б змусили світових гравців їх дотримуватися.
У 2014 році США і Китай, не припиняючи політичне і економічне суперництво, знаходили способи розподілу глобальних сфер впливу у світі і можливості для спільного вирішення найбільш важливих питань світової і регіональної безпеки, а також для поглиблення співпраці в торговельно-економічній сфері.
В американсько-китайських стосунках існують істотні протиріччя, що стосуються впливу сторін, передусім, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР), підходів до вирішення конфліктів на Близькому Сході, а також доступу до ринків і ресурсів Африки та Латинської Америки. Китай неабияк «обурила» т. зв. «переорієнтація Америки у бік Азії», в т. ч. розміщення 60 % військово-морських сил США в Тихому океані. При цьому Китаю в регіоні бракує явних військових союзників, а у США є договори про військову допомогу з Японією і Південною Кореєю, і вони підтримують тісні зв'язки з низкою країн Південно-Східної Азії.
В той же час на саміті Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) в листопаді 2014 р. КНР запропонувала ідею т. зв. «азіатсько-тихоокеанської мрії» — програму, що ґрунтується на відчутті спільності доль держав регіону і передбачає взаємовигідну співпрацю. Це, передусім, створення зони вільної торгівлі в АТР, процес якої був запущений на саміті затвердженням відповідної дорожньої карти. Китай також запропонував свою концепцію азійської безпеки. На міжнародному саміті Наради зі взаємодії і заходів довіри в Азії (травень 2014 р., Пекін) голова КНР Сі Цзіньпін оголосив про готовність Китаю активно просувати концепцію загальної, комплексної, стійкої і заснованої на кооперації безпеки в Азії. Таким чином Пекін сприятиме поглибленню і розширенню свого міжнародного впливу в регіоні.
|
|
Необхідно зазначити, що в листопаді 2014 р. під час офіційного візиту до Китаю президента США Б. Обами лідери США і Китаю вжили безпрецедентні заходи з врегулювання двосторонніх стосунків в АТР. Під час переговорів була підписана низка угод у сфері військової безпеки, що дозволяють США і КНР в майбутньому уникнути «непорозумінь» між збройними силами в регіоні, зміцнити взаємну довіру і збудувати «новий тип військових стосунків» між державами. Враховуючи непросту ситуацію, що склалася в АТР на тлі територіальних суперечок між Китаєм і стратегічними союзниками США (зокрема, про спірний статус островів Сенкаку і Спратлі), угоди між Пекіном і Вашингтоном можуть послужити приводом для стабілізації ситуації в регіоні. Зокрема, відповідно до підписаних документів, сторони повинні повідомляти одна одну про військові навчання й інші заплановані в Тихому океані великі військові заходи. У торговельно-економічній сфері США і Китай уклали угоди, що спрямовані, зокрема, на зниження тарифів на цілу низку технологічних продуктів і на боротьбу з глобальним потеплінням.
В той же час і США, і КНР прагнули ефективно відстояти свої національні інтереси. Разом із загостренням суперництва в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні в минулому році спостерігалася тенденція масштабного політичного і економічного протистояння між США і Китаєм в інших регіонах світу. Передусім, в Європі, що стала разом з АТР, Центральною Азією, Африкою і Латинською Америкою, новим об'єктом, за вплив над яким ведуть боротьбу США і КНР. США активізували заходи зі створення зони вільної торгівлі з Європейським союзом (хоча сім раундів переговорів, що відбулися протягом останніх 1,5 року не дали бажаних результатів) і нарощували свою військову присутність в Центрально-Східній Європі (у т. ч. розгортаючи елементи системи ПРО США/НАТО, розміщуючи підрозділи ВПС США в Польщі і країнах Балтії).
Китай же посилював кредитну, інвестиційну і торговельно-економічну діяльність в європейських країнах, пропонуючи їм нову китайську програму з побудови т. зв. «Економічного поясу шовкового шляху» (за допомогою якого передбачається встановити якісно новий рівень зв'язків КНР з країнами Центральної Азії, Каспійського і Чорноморського регіонів і Європи). У березні 2014 р. лідер КНР Сі Цзіньпін здійснив свій перший офіційний візит до Європи, відвідавши Нідерланди, Францію, Німеччину і Бельгію. До складу делегації, окрім державних міністрів, входило також до двох сотень представників китайського бізнесу. Об'єми китайських інвестицій в європейську економіку минулого року перевищили 140 млрд дол., а об'єми двосторонньої торгівлі сторін — понад 550 млрд дол., виводячи Європу на 2-е місце серед торговельних партнерів Китаю.
На розвиткові військово-політичних і безпекових процесів у світі істотно позначається те, що загострилися стосунки між США/НАТО/ЄС, з одного боку, і Росією, яка володіє одним з найбільших військових потенціалів, з іншого, а також економічна криза в Росії, що збільшується західними санкціями і падінням світових цін на нафту.
Росія переживає найскладніший після розпаду СРСР і найважчий в плані стосунків із Заходом період. Анексія Криму і військова агресія проти України загострили деструктивні процеси у відносинах між Росією і Заходом. Санкції США і ЄС, тиск західних країн і міжнародних організацій, падіння світових цін на нафту відчутно позначаються на російській економіці. Це змушені визнати і представники уряду РФ, і близьке оточення В. Путіна. Минулого року Росія втратила, щонайменше, 40 млрд дол. через геополітичні санкції, і ще не менш ніж 100 млрд дол. через падіння світових цін на нафту. Крім того, за підсумками року, відтік капіталів з Росії склав не менше 150 млрд доларів. Причому, економічні негаразди вже спостерігаються не лише на макроекономічному рівні, але і в реальному житті населення: обвал російського рубля, зупинення підприємств, масові скорочення працівників, зростання інфляції, затримка заробітної плати, скорочення соціальних видатків і фінансування програм розвитку російської економіки. Але при цьому військові видатки Росії фактично не змінюються. Чи спроможна витримати тиск Заходу Росія, економіка якої в основному залежить від експорту нафти і газу, — на це питання поки що немає відповіді. Добре відомо, що СРСР в боротьбі за глобальний вплив не витримав головним чином економічного суперництва.
Намагаючись дискредитувати Україну, Росія вдається до активної інформаційної кампанії. Вона намагається виставити Україну «фашистською» і «нежиттєздатною» державою, від якої «потрібно захистити російськомовне населення». При цьому РФ категорично відмовляється визнавати себе стороною конфлікту і, всупереч очевидним фактам, заперечує присутність своїх військовослужбовців на українській території.
Крім того, Москва прагне внести розкол в стосунки США і ЄС, а також протиставити інтереси окремих країн-членів Європейського союзу в питанні їх ставлення до Російської Федерації і вживання проти неї санкцій. З цією метою використовується економічна залежність окремих європейських країн від Росії, а також ведеться послідовна робота по дипломатичній лінії і за допомогою каналів російських спецслужб.
Між тим, світова спільнота вже не вірить, що Москва «не причетна до подій в Україні». Так, саміт «Великої двадцятки» в Австралії в листопаді 2014 р. підтвердив міжнародну ізоляцію В. Путіна і особисту недовіру до нього лідерів G20.
|
|
Колись найближчий компаньйон РФ в ЄС — Німеччина — перестала бачити в Росії партнера. За останній рік Росія, на погляд Берліна, перетворилася з багатогранного партнера у супротивника. А. Меркель, незважаючи на свої часті розмови з В. Путіним (з початку української кризи вона вже щонайменше 35 разів спілкувалася з президентом Росії телефоном), також не знає, як далеко той готовий зайти в конфлікті з Заходом.
Не менш важливий для Росії чинник — відчутне послаблення її міжнародних позицій. Практично Росія опинилася в дипломатичній ізоляції, адже анексія Криму була визнана тільки Кубою, Нікарагуа, Сирією і Венесуелою. Російська дипломатія отримала ще один дуже серйозний «удар», коли виявилося, що Куба і США вирішили відновити дипломатичні стосунки. Як з'ясувалося, велися дуже таємні переговори понад півроку за посередництва Папи римського, а кубинські партнери не визнали за належне повідомити про це Москву. І це після того, коли Гавані була списана велика частина боргів, що накопичилися ще з часів СРСР. Виник не лише дипломатичний, але й іміджевий конфуз.
Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, у якій рішуче засуджується російська військова агресія проти України і анексія Криму. У зв'язку з цими подіями було вирішено позбавити російську делегацію права голосу, заборонити росіянам обіймати керівні посади в ПАРЕ і брати участь в місіях спостерігачів ПАРЕ до кінця року.
|
|
Таким чином, 2014 рік увійшов до історії Росії як рік, коли розпочалась нова «холодна війна». Обережне ставлення Заходу до війни Росії з Грузією і до громадянської війни в Сирії зміцнило у Росії віру в себе. Збагатившись протягом останніх 15 років прибутками від продажу нафти і газу, Росія вже не хоче змириться з тим, що Захід ігнорує її глобальні політичні амбіції. Саме тому в українському питанні РФ вперто дотримується своїх позицій.
Минулого року керівництво Росії і КНР надавало особливе значення розвитку своїх двосторонніх стосунків. Їм було притаманне подальше поглиблення в політичних, військових і економічних питаннях. Про стратегічний характер стосунків (передусім, для Росії) яскраво свідчать контакти на найвищому рівні — лідери країн, В. Путін і Сі Цзіньпін, зустрічалися минулого року п'ять разів. Одночасно розширюється взаємодія між КНР і Росією у рамках міжнародних організацій (в першу чергу, ООН, БРІКС, АТЕС і ШОС) з політичних, економічних питань і питань безпеки. Активізується співпраця сторін і у військових питаннях, в т. ч., що стосуються проведення спільних навчань антитерористичного і миротворчого характеру.
Обидві країни не на жарт стурбовані розширенням військового впливу США у світі. Те, що американські ВМС знаходяться біля китайських берегів, а війська НАТО стоять біля російських кордонів не може не викликати у них стурбованості. Тому цілком зрозуміло, що і Росія, і Китай невдоволені тим, що США не дозволяє їм сповна домінувати у їх власних регіонах. Обидві країни не задоволені зовнішньою політикою, яку проводять США, і ідеєю однополярного світу, що і примушує їх виділяти величезні кошти на оборону. При цьому Китай не бажає відмовлятися і від ролі головного економічного партнера США.
|
|
Проте Росія економічно нині набагато слабкіша за Китай. Стан її економіки далекий від бажаного, а стосунки Росії і США протягом минулого року настільки погіршилися, що, на відміну від Китаю, росіянам більше не випадає розраховувати на партнерство з Вашингтоном. Отож на переговорах в травні 2014 р. Росії довелося погодитися поставляти до Китаю газ на невигідних для себе умовах. До того ж Китай тепер вимагає, щоб Росія продавала йому високотехнологічну зброю, яку раніше вона продавати відмовлялася. І навіть більше, Росія як і колись серйозно побоюється наслідків економічного розвитку Китаю. Російський Далекий Схід багатий на природні ресурси, щільність населення в регіоні украй низька, і його значні території були заселені китайцями ще в XIX столітті.
Тому в двосторонніх стосунках Росія переймається посиленням впливу і зміцненням позицій КНР в Далекосхідному і Східносибірському регіонах РФ. Крім того, провідні китайські економісти відверто попередили своїх експортерів, що торгівля з їх російськими партнерами матиме великі проблеми через відсутність в Росії необхідних ресурсів і можливість колапсу банківської системи. Навіть якщо це і не відбудеться, то тут спостерігається серйозна політична складова.
Помітну, хоча і не таку активну, як колись роль у світових геополітичних процесах відігравали й інші великі центри регіонального рівня — Індія, Бразилія, Аргентина, ЮАР, Іран і Туреччина.
Минулого року керівництво Індії продовжувало розвивати стосунки з США, країнами ЄС і Росією в економічній і військово-технічній сферах, прагнучи при цьому досягти військового паритету з Китаєм і протистояти погрозам з Пакистану. Знаковою подією стало підписання серйозних контрактів в області озброєнь і енергетики прем'єр-міністром Індії Н. Моді і президентом РФ В. Путіним в грудні 2014 р., що свідчить про особливі стосунки між двома країнами. Своєю чергою, президент США Б. Обама розпочинає 2015 рік з офіційного візиту саме до Індії.
А ось активність на міжнародній арені інших країн з групи БРІКС — Бразилії і Південно-Африканської Республіки — була відносно невисока. В основному вони зосереджувались на рішенні своїх внутрішніх проблем, що стосуються зниження темпів розвитку бразильської економіки і внутрішніх конфліктів в ЮАР.
Вчинки і позиція кожної із згаданих вище країн визначали характер і напрям діяльності провідних міжнародних організацій, а також позначалися на розвитку ситуації в ключових регіонах світу.
1.2 Особливості діяльності провідних міжнародних організацій
Окремий вплив на розвиток геополітичної ситуації у світі, в т. ч. на національні інтереси України, здійснювала діяльність провідних міжнародних організацій загальносвітового і регіонального масштабів.
Організація Об'єднаних Націй
Протягом минулого року ООН, у рамках 68-ої і розпочатої 69-ої сесій Генеральної асамблеї, продовжувала свою роботу з вирішення глобальних світових проблем і окремих важливих питань, що стосуються посилення безпеки у світі і окремих регіонах, забезпечення розвитку світової економіки, дотримання прав людини, подолання бідності, боротьби з транснаціональною злочинністю, недопущення поширення інфекційних хвороб і т. п.
В той же час діяльність ООН підтвердила свою низьку дієвість у вирішенні міжнародних конфліктів, коли спостерігаються принципові розбіжності інтересів провідних держав світу. Про це свідчить неспроможність ООН зупинити анексію Криму і військову агресію Росії проти України. Незважаючи на активне обговорення українського питання (відбулося більш ніж 20 засідань), Рада безпеки ООН не змогла ухвалити чіткої резолюції щодо дій Російської Федерації проти України і обмежилася лише загальними деклараціями. При цьому Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун підкреслював, що конфлікт в Україні погіршив ситуацію з безпекою і стабільністю в Європі і реанімував привиди «холодної війни».
Враховуючи неефективність роботи Ради безпеки ООН, низка країн виступили з ініціативою реформувати її у спосіб розширення складу постійних членів Ради (у т. ч. включення до її складу Бразилії, Індії, ФРН і Японії), а також відміни права вето при розгляді найбільш важливих питань, що знаходяться на перетині інтересів провідних світових центрів сили.
«Велика двадцятка» (G-20)
Протягом 2014 року група G-20 зосереджувала свої зусилля переважно на вирішенні питань забезпечення стабільного розвитку світової фінансової системи і економіки в умовах геополітичної і економічної нестабільності. Зокрема, у рамках роботи групи були досягнуті домовленості щодо погодження фінансової і економічної політики провідних країн світу, ліквідації торговельних бар'єрів між ними і формування прозорішого державного і приватного секторів економіки, а також збільшення об'ємів торгівлі і інвестицій, посилення конкуренції. Був також схвалений план дій щодо боротьби з корупцією на 2015-2016 рр.
В той же час більшість лідерів країн «Великої двадцятки» продемонстрували єдність в питаннях засудженні військової агресії Росії проти України. Яскравим свідоцтвом цього стала відверта обструкція президента РФ В. Путіна на саміті G-20 в листопаді 2014 р. в австралійському Брісбені. Лідери західних країн безпосередньо звинуватили главу російської держави в незаконній анексії Криму, провокації збройного конфлікту на Сході України і військовому вторгненні до нашої держави. Така позиція лідерів G-20 змусила В. Путіна передчасно залишити саміт.
«Велика сімка» (G-7)
У зв'язку з окупацією Криму учасники «великої вісімки» в березні 2014 р. припинили співпрацю з Росією у форматі «G-8» і відмінили саміт «великої вісімки», який мав пройти в Сочі. Замість цього в червні була проведена зустріч у форматі G-7 в Брюсселі. Крім того, Росія не була запрошена на зустріч членів «великої сімки», що проходила у рамках форуму з питань ядерної безпеки в Гаазі в березні 2014 р.
Впродовж року лідери G-7 виступали в ролі одного з головних інструментів міжнародного тиску на Російську Федерацію, яка розв'язала агресію проти України. В той же час G-7 продовжувала спільно вирішувати питання розвитку світової економіки, поглиблення торговельно-економічних стосунків сторін, а також створення нових робочих місць.
Європейський союз
Минулий рік ознаменувався травневими виборами в Європарламент, за підсумками яких ЄНП і Прогресивний альянс соціалістів і демократів зберегли свої провідні позиції (разом 412 депутатів). Восени до виконання своїх обов’язків приступили новообраний президент Європейської ради Д. Туск і оновлений склад Єврокомісії на чолі з Ж.-К. Юнкером.
Ситуація в Україні помітно вплинула на діяльність Європейського союзу в 2014 році. Так, керівництво ЄС взяло активну участь в вирішенні внутрішньополітичного конфлікту в Україні під час «Революції Гідності», а згодом — і в заходах щодо заборони російської військової агресії проти України. В зв'язку з цим Європейський союз (разом з США) став ініціатором і провідником політики санкцій щодо Росії, а також з підтримки України.
Зокрема, в контексті ініціативи ЄС «Східне партнерство» важливе значення мали підписані в червні угоди про асоціацію і створення зони вільної торгівлі з Україною, Молдовою і Грузією. В той же час ЄС збільшив підтримку України і з низки інших напрямів, в т. ч. щодо врегулювання суперечностей між Росією і Україною в газовій сфері, надання фінансової допомоги Україні (1,6 млрд євро), зниження мита на українські товари, що експортуються до європейських країн, а також сприяв реформуванню українських правоохоронних структур (у рамках Консультативно-дорадчої місії ЄС в Україні — EUAM Ukraine).
Розробляється і т. зв. «План Маршалла для України», за яким може бути виділено до 30 млрд євро до 2020 року. У даному контексті позитивне значення для України мало обрання головою Європейської ради Д. Туска — стійкого прихильника європейського вибору України.
Політика НАТО і ЄС стосовно України і Росії підтримується більшістю європейських країн. При цьому активні позиції з цього питання займають ФРН, Франція, Великобританія, Польща і Литва. В той же час низка країн, зокрема, Італія, Угорщина, Болгарія, Словаччина, а також окремі політико-ділові кола ЄС демонструють більш обережне ставлення до заходів впливу на Росію, що пояснюється їх економічною і енергетичною залежністю від Російської Федерації. Крім того, негативним для України чинником є активізація угорських, румунських і русинських рухів націоналістичної спрямованості, які Росія використовує для збільшення напруженості в західних і південно-західних регіонах України.
Агресивності Росії керівництво ЄС протиставило посилення європейської безпеки у військовій і енергетичній сферах. Так, у рамках реалізації Спільної політики безпеки і оборони ЄС були ухвалені рішення з поглиблення співпраці між ЄС і НАТО в питаннях протидії військовим загрозам європейському регіону. Крім того, ухвалений новий План розвитку оборонних можливостей Європейського союзу на період 2015-2018 рр. Для посилення європейської енергетичної безпеки керівництво ЄС прискорило процеси створення «Південного енергетичного коридору» (включає систему газопроводів з Каспійського і Близькосхідного регіонів до Європи в обхід Росії), спорудження терміналів для прийому скрапленого газу, збільшення об'ємів власного видобутку газу, переходу на використання альтернативних джерел енергоносіїв, а також об'єднання енергетичних мереж європейських країн. Європейська комісія фактично заблокувала плани Росії з розширення потужностей газопроводу «Північний потік», а також процес спорудження газопроводу «Південний потік» (що примусило Москву відмовитися від планів його реалізації).
Підвищена увага приділялася питанням вирішення фінансово-економічних проблем Європейського союзу і забезпечення його стабільного розвитку. Зокрема, в листопаді 2014 р. Європейська комісія оприлюднила нову інвестиційну програму, що передбачає стійке зростання європейської економіки, створення близько 1,3 млн додаткових робочих місць, а також накопичення на рахунках спільних європейських фондів більш ніж 300 млрд дол. протягом наступних двох років.
Тривала реалізація інших програм ЄС, в т. ч. «Чорноморської синергії», «Дунайської стратегії ЄС», «Середземноморського партнерства» і «Балтійської стратегії ЄС». Було ухвалене рішення про надання Албанії статусу кандидата на вступ до ЄС, розпочалися переговори з Сербією про надання їй аналогічного статусу, а також парафована Угода про стабілізацію і асоціацію між ЄС і Косово.
НАТО
У зв'язку з посиленням агресивності зовнішньої політики Росії і підвищенням рівня військових загроз з її боку, минулого року розпочався процес трансформації НАТО з метою приведення діяльності Північноатлантичного альянсу у відповідність до умов нової міжнародної конфронтації.
Зокрема, в травні 2014 р. Північноатлантична рада ухвалила план заходів з посилення обороноздатності НАТО на Східному напрямі, а під час саміту НАТО у вересні в Уельсі був прийнятий комплексний план реформування НАТО. Цими планами передбачається активізувати заходи оперативної і бойової підготовки Об'єднаних збройних сил Північноатлантичного альянсу на Східному напрямі; посилити військову присутність сил НАТО в країнах Центрально-Східної Європи і Балтії, в т. ч. продовжити розгортання елементів системи ПРО США/НАТО; підвищити оперативність реагування на військові загрози безпеці Альянсу.
У рамках практичної реалізації цих планів даний старт заходам зі створення в структурі Сил реагування НАТО Об'єднаного оперативного з'єднання надвисокої готовності; розпочалось розгортання батальйонної тактичної групи у складі підрозділів країн-членів (на ротаційній основі) на території Польщі і країн Балтії; збільшується кількість винищувачів у складі місії НАТО для захисту повітряного простору Литви, Латвії і Естонії; розміщуються мобільні протиракетні комплекси в Польщі і Румунії; активізуються військові навчання НАТО в Балтійському регіоні; розгортаються мережі передових пунктів логістичного забезпечення військ Альянсу у ФРН, Італії і Норвегії.
Крім того, НАТО вело активну співпрацю з країнами-партнерами, в т. ч. Україною, Молдовою і Грузією. При цьому керівництво Альянсу демонструє дотримання політики відкритості НАТО, а також надає допомогу Україні. Зокрема, реалізуються програми зі створення чотирьох трастових фондів, спрямованих на реформування оборонного сектора України, передусім, в сферах логістики, управління, кібернетичного захисту і медичного забезпечення.
Минулого року не припинялися операції НАТО в Косові і Афганістані. Незважаючи на наявні проблеми у взаєминах між албанським і сербським населенням Косова, зусилля НАТО у взаємодії з ЄС дали змогу стабілізувати обстановку в північних районах краю, що дало можливість продовжити процес скорочення миротворчих сил KFOR. Своєю чергою, у зв'язку з виведенням більшої частини Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (ISAF), з 1 січня 2015 р. на його території стартувала нова місія НАТО «Рішуча підтримка» (Resolute Support Mission/RSM), що передбачає надання допомоги для розвитку афганських силових структур.
БРІКС
На саміті країн БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південно-Африканська Республіка) в липні 2014 р. в бразильському м. Форталеза були укладені угоди про утворення Пулу умовних валютних резервів БРІКС (з початковим розміром 100 млрд дол.), про співпрацю в інноваційній сфері, а також про створення Банку розвитку БРІКС (заявлений капітал 100 млрд дол., початковий підписний капітал — 50 млрд дол.). Також російською стороною були представлені проекти Стратегії багатосторонньої економічної співпраці БРІКС і «Дорожньої карти інвестиційної співпраці», що включає 37 проектів в різних областях.
В умовах загострення геополітичного протистояння між Росією і Заходом через російсько-український конфлікт, російська сторона активно намагалася використовувати групи країн БРІКС як противагу США і ЄС, а також як засіб недопущення міжнародної ізоляції РФ і диверсифікації її торговельно-економічних зв'язків. Москва намагалася консолідувати позиції і потенціал БРІКС, використовувати альтернативні західним механізми з підтримки стабільного економічного розвитку членів об'єднання і орієнтованих на співпрацю з ним партнерів з числа країн, що розвиваються.
В той же час, Росія не змогла повною мірою реалізувати свої наміри у рамках організації, через невідповідність російських інтересів інтересам інших членів організації, а також їх небажання псувати стосунки зі США і ЄС через Російську Федерацію і загальні негативні тенденції в розвитку економік країн БРІКС.
Шанхайська організація співпраці (ШОС)
Характерною особливістю роботи ШОС у 2014 році стала активізація дій Росії з підтримки і просування своїх інтересів в умовах загострення відносин з США, НАТО і ЄС. Так, за ініціативою Москви в ході останнього саміту ШОС у вересні 2014 р. була підписана т. зв. «Душанбинська декларація», де подається позитивна оцінка роботі контактної групи у форматі «Україна-РФ-ОБСЄ», а також ініціативі президента РФ з «врегулювання ситуації навколо України».
В той же час з метою утримати і посилити свій контроль над транспортним сполученням між країнами АТР і Південно-Східної Азії та Європейського регіону, а також «компенсувати» зрив реалізації китайських інфраструктурних проектів в Криму, російська сторона внесла пропозицію створити спільну транспортну систему ШОС. Передбачається об'єднати російські Транссибірську і Байкало-Амурську магістралі з транспортними комунікаціями, що створюються Китаєм у рамках його концепції т. зв. «Нового шовкового шляху».
Китай же, своєю чергою, продовжував використовувати формат співпраці у рамках ШОС для зміцнення своєї економічної присутності в країнах-членах організації. Зокрема, голова КНР Сі Цзіньпін висловив готовність надати країнам-учасницям ШОС кредити на суму 5 млрд дол. для реалізації спільних інфраструктурних проектів.
Крім того, особлива увага ШОС приділялася гарантуванню безпеки країн-членів організації в умовах посилення погроз ісламського екстремізму з Афганістану. Так, під час засідання Ради міністрів оборони країн-членів ШОС в квітні 2014 р. в Таджикистані були досягнуті домовленості про створення спільного антитерористичного центру, а також про організацію спеціальних буферних зон в прикордонних районах з Афганістаном для недопущення проникнення терористів та ісламських екстремістів з афганської території.
АТЕС
На саміті країн Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) в листопаді 2014 р. в Пекіні лідери країн-учасниць організації обговорили спільні економічні дії в регіоні на період до 2025 року. У підсумкових документах знайшли своє віддзеркалення питання інноваційного прогресу, структурних реформ і зростання економіки, боротьби з корупцією в економічній сфері, протидії «епідемії століття» — вірусу Ебола. Також була ухвалена Пекінська дорожня карта зі сприяння просуванню до Азіатсько-Тихоокеанської зони вільної торгівлі (з 2020 року). Лідери країн АТЕС висловили рішучість прискорити проведення економічних реформ і впровадження інновацій, посилити координацію макроекономічної політики, а також вивчити нові області зростання з метою зміцнення ролі АТР як двигуна світового економічного розвитку.
Далі буде…
