20 листопада 2015

НА КОНКУРС

До питання про використання Керченської протоки, або Чому російсько-український договір порушує міжнародне право?

Надія Сербенко 

 

Навіть давні цивілізації, які виникали на теренах сучасної України, володіли двома важливими компонентами — телурократією та таласократією, що означають сухопутну та морську могутність відповідно.

Телурократія — тип державного устрою, який чітко пов'язаний з освоєнням материкових просторів, прагненням до приєднання (у тому числі анексії) суміжних держав і колонізації великих сухопутних регіонів, послідовного проникнення вглиб материкового простору.
Приклади: Китайська імперія, Імперія Великих Моголів, Золота Орда, Росія допетровських часів.

Таласократія — тип держави, усе економічне, політичне й культурне життя якого, через нестачу земельних ресурсів або особливе географічне положення, зосереджується на діяльності так чи інакше пов'язаній з морем, морським судноплавством, і контролем морських просторів і/або прибережних регіонів.
Приклади: Британська, Португальська імперії, в Середньовічній Європі - Венеція і Генуя, тоді незалежні міста-держави

Термін запропонований [?] російським ультраправим публіцистом О. Г. Дугіним, який опирався на роботи відомого нацистського юриста і теоретика геополітики Карла Шмітта

 

Сьогодні ці самі компоненти є невід’ємними складовими геополітичного фактору формування зовнішньої політики України. Окупація та подальша анексія Росією Криму загострили проблему делімітації кордону в Азовському морі та двостороннього використання Керченської протоки. Звичайно, що з геополітичної, геостратегічної і міжнародно-правової точок зору — це є один із першорядних факторів, який позначається на відносинах України та Російської Федерації, а його вирішення впливатиме не лише на їх двосторонні взаємини, але й на стабільність Чорноморського регіону загалом. Обидві держави цікавляться і природними ресурсами Азовського моря, оскільки там багато не лише цінних видів риб, а ще й запасів газу та газового конденсату.

Проте зараз спостерігається парадоксальна ситуація. Адже де-юре після анексії Кримського півострова статус Керченської протоки жодним чином не зазнав змін. Він такий, як це визначено двосторонніми договорами між Україною та Росією. Крім того, згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року, Україна не визнає, що Крим увійшов до складу Російської Федерації, а отже тимчасово окупована кримська територія та внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова є невід’ємною частиною нашої (української!) території. А ось де-факто там хазяйнує саме Росія, оскільки вважає, що для цього досить закріпити в своєму законодавстві входження Криму до складу Російської Федерації на правах суб’єкта федерації. Автоматично такі права поширюються також на Керченську протоку.

Російська Федерація повернулась до ідеї спорудження транспортного  переходу через о. Тузла до Керченського півостроваАле Керченська протока як і до цього — спільний для використання водний простір, де односторонні дії неможливі, а всі питання про використання акваторії протоки мають вирішуватися за згодою сторін, відповідно до домовленостей. Щодо тамтешнього господарювання Росії, то обов'язкова плата, що стягується з торговельних судів у Керченському морському торговельному порту, надходить до бюджету держави-окупанта (а це не одна сотня суден протягом року і мільйони доларів), хоча цей порт і підпадає під дію санкцій Європейського Союзу у зв'язку з його незаконною експропріацією окупантами. Крім того, Російська Федерація повернулась до ідеї спорудження транспортного (автомобільного та залізничного) переходу, плануючи його звести до кінця 2018 року (з насипаної та відновленої частини Тузлинської коси Таманського півострова через о. Тузла до Керченського півострова). Мета будівництва транспортного переходу через Керченську протоку — з’єднати транспортним сполученням (автодорогою) материкову частину і півострів Крим, де Росія вважає себе «повноправним господарем». Тобто, оскільки східну частину України захопити Росії не вдалось, її керівництво вирішило в інший спосіб з’єднати «свої території» (материкову Росію та Крим).

Нагадаємо, що 29 січня 2014 року уряд України затвердив підписану 17 грудня 2013 року в Москві Угоду між Кабінетом міністрів України та урядом Російської Федерації про спільні дії з організації будівництва транспортного переходу через Керченську протоку. Фактично, сторони домовилися, що в 2014 році після проведення інженерних досліджень спільно розроблять техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), в якому будуть проаналізовані чинні та прораховані перспективні потоки вантажів і пасажирів, визначений майбутній тип транспортного переходу (тунель або міст), варіанти проектування і будівництва. ТЕО також мав включати можливості облаштування проїзних автомобільних і залізничних доріг, будівництва нових і розвитку існуючих пунктів пропуску через державний кордон. Крім того, в ТЕО планувалось визначити модель інвестування проекту. Отримання ТЕО очікувалось наприкінці 2014 року. Але ми знову і знову змушені нагадати, що будь-який договір з Росією не вартий того паперу, на якому він написаний…

Отже, сьогодні Керченська протока — єдиний природний шлях, що з’єднує Азовське і Чорне моря, а за своїм правовим статусом і режимом тісно пов’язується з Азовським морем. Саме тому необхідно обов’язково розглядати це питання у взаємозв’язку зі статусом та режимом Азовського моря, а також визначити основні аспекти (приналежність та режим користування), як з формально-юридичної, так і з політичної точок зору.

 

Так, сьогоднішні статус Азовського моря та Керченської протоки визначається Договором між Російською Федерацією і Україною про російсько-український державний кордон та Договором між Російською Федерацією і Україною про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки.

У першому договорі статус визначається (ст.5) як внутрішні води двох держав. Крім того, зафіксовано, що регулюються питання, які відносяться до суміжних морських просторів, за угодою між сторонами відповідно до міжнародного права.

Щодо другого вищезазначеного договору, то Азовське море та Керченська протока історично (ст.1) є внутрішніми водами України і Російської Федерації. З цього випливає, що на них поширюється державний суверенітет і України, і Російської Федерації. Крім того, зафіксовано, що Азовське море розмежовується лінією державного кордону відповідно до угоди між сторонами. Важливим положенням ст.1 є те, що питання стосовно акваторії Керченської протоки врегульовуються також за наступною угодою (що у разі необхідності мала б бути укладена) між сторонами. Отже, у вказаних чинних договорах між Російською Федерацією і Україною жодного слова не згадується про існування в Керченській протоці якогось кордону.

Окрім цих основних договорів до документів, що регулюють питання про Керченську протоку, відносять:

  • Угоду між урядом Російської Федерації та урядом України про торговельне судноплавство (укладена в Києві 08.02.1995 р.; набула чинності 27.05.1995 р.);
  • Угоду між урядом Російської Федерації та урядом України про пункти пропуску через державний кордон між Російською Федерацією і Україною (укладена в Києві 08.02.1995 р.; набула чинності 11.03.1995 р.);
  • Угоду між урядом Російської Федерації та урядом України про внесення зміни до Угоди між урядом Російської Федерації та урядом України про пункти пропуску через державний кордон між Російською Федерацією і Україною від 8 лютого 1995 р. (укладена у Москві 15.02.2011 р.; набула чинності 29.03.2012 р.);
  • Угоду між урядом Російської Федерації та урядом України про співпрацю при здійсненні спільного контролю осіб, транспортних засобів і товарів на російсько-українському державному кордоні (укладена у Донецьку 18.10.2011 р.; набула чинності 04.12.2012р.);
  • Протокол між урядом Російської Федерації та урядом України про внесення зміни до Угоди між урядом Російської Федерації та урядом України про співпрацю при здійсненні спільного контролю осіб, транспортних засобів і товарів на російсько-українському державному кордоні від 18 жовтня 2011 р. (підписаний у Москві 17.12.2013 р.) — є невід'ємною частиною попередньо зазначеної Угоди;
  • Угоду між державним комітетом України з рибного господарства та Комітетом Російської Федерації з питань рибальства від 14.09.93 р. (основні положення: ресурси Азовського моря — це загальне надбання приазовських держав; промисел в Азовському морі можуть вести лише судна під прапором України і Росії; створюється спільна комісія з питань рибальства);
  • Договір між Російською Федерацією і Україною про російсько-український державний кордон (підписано в Києві 28.01.2003 р.; набув чинності 23.04.2004р.);
  • Договір між Російською Федерацією і Україною про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки (підписано в Керчі 24.12.2003 р.; набув чинності 23.04.2004 р.);
  • Угоду між урядом Російської Федерації та урядом України про співпрацю у морському та авіаційному пошуку і рятуванні на Чорному та Азовському морях (укладена в Києві 27.10.2010 р.; набула чинності 30.09.2011 р.);
  • Угоду між урядом Російської Федерації та урядом України про заходи щодо гарантування безпеки мореплавства в Азовському морі та Керченській протоці (укладена у Москві 20.03.2012 р.; набула чинності 05.11.2012 р.);
  • Угоду між урядом Російської Федерації та урядом України про співпрацю і взаємодію з метою розвитку пунктів пропуску через російсько-український державний кордон (укладена у Донецьку 18.10.2011 р.; набула чинності 18.06.2012 р.);
  • Угоду між Міністерством транспорту Російської Федерації і Міністерством транспорту та зв'язку України про організацію міжнародного прямого залізнично-поромного сполучення через порти «Кавказ» (Росія) і «Крим» (Україна) від 12.11.2004 р. (укладена в Києві 12.11.2004 р.; набула чинності 12.11.2004 р.);
  • Угоду між урядом Російської Федерації та урядом України про спільні дії з організації будівництва транспортного переходу через Керченську протоку (укладена у Москві 17.12.2013 р.; набула чинності 11.02.2014 р.);
  • Угоду між урядом Російської Федерації та урядом України про безвізові поїздки громадян Російської Федерації та України (укладена у Москві 16.01.1997 р. зі змінами від 30.01.2015 р. Про зупинення дії окремих положень Угоди між урядом Російської Федерації та урядом України про безвізові поїздки громадян Російської Федерації та України).

Проте, для нашого дослідження все ж таки найважливішими є Договір між Російською Федерацією і Україною про російсько-український державний кордон (від 28.01.2003 р.) та Договір між Російською Федерацією і Україною про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки (від 24.12.2003 р.), оскільки саме вони визначають режим та статус Азовського моря і Керченської протоки. Інші ж вищезазначені угоди та договори стосуються суто технічних процедур, порядку виконання портового контролю, а також співпраці у сфері гарантування безпеки мореплавства.

А зараз спробуємо визначити витоки статусу Азовського моря та Керченської протоки, що сьогодні закріплений у двох (зазначених вище) основних договорах. Для цього необхідно звернутися до історичних аспектів даного питання. Річ у тому, що до розвалу Радянського Союзу та отримання незалежності колишніми радянськими республіками проблеми визначення правового статусу і режиму використання Азовського моря та Керченської протоки взагалі не існувало.

До 1453 року їх режим визначався Візантією (тобто, до захоплення турецькими військами Константинополя), потім обидва їх (Азовського моря та Керченської протоки) береги належали Османській імперії. Ну а вже після неї свій суверенітет на Азовське море та Керченську протоку поширила Російська імперія (саме після перемоги російського флоту у Чесменській битві 1770 року вся акваторія Азовського моря, у тому числі і Керченська протока, стали невід’ємною частиною території Російської імперії, що й було закріплено у Кучук-Кайнарджійському мирному договорі від 10 липня 1774 року) та, відповідно, Радянський Союз як правонаступник, і в силу географічних особливостей та геостратегічних інтересів вони використовувалися винятково як внутрішні морські води.

Після розпаду СРСР постало питання про зміну правового статусу Азовського моря та Керченської протоки, так як вихід до Азовського моря та Керченської протоки дістали дві суверенні держави — Україна і Російська Федерація. Азовське море втратило статус внутрішнього моря, береги якого належали одній державі. За таких обставин, для визначення статусу Азовського моря та Керченської протоки, науковці, експерти та дослідники з цього питання пропонували кілька підходів, а саме розглядати їх:

  • як замкнуте/напівзамкнуте море і виділяли в його межах територіальні води та виключні економічні зони Росії і України відповідно;
  • як історично внутрішні води обох держав;
  • як відкрите море, а Керченська протока — міжнародна протока, що поділена між Україною і Росією.

Таким чином, ми підходимо до того, що в Договорі між Російською Федерацією і Україною про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки (від 24.12.2003 р.) зафіксовано другий підхід, а саме: Керченська протока є «історично внутрішньою протокою», що веде у історично внутрішні морські води України та Росії (Азовське море). З цього випливає, що положення Частини ІІІ Конвенції ООН з морського права 1982 року не можуть застосовуватися до Керченської протоки, оскільки їй притаманний характер національних морських шляхів. Тобто, лише Україна та Російська Федерація мають право визначати правовий режим Керченської протоки в рамках міжнародного права і поширювати свій державний суверенітет на відповідні її частини.

Тому у Договорі про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки чітко визначено режим її використання. Відповідно до ст.2, торговельні судна та військові кораблі, а також інші державні судна під прапором України або Російської Федерації, що експлуатуються в некомерційних цілях, користуються в Азовському морі та Керченській протоці свободою судноплавства. Торговельні судна під прапорами третіх держав можуть заходити в Азовське море і проходити Керченською протокою, якщо вони прямують до українського або російського порту чи повертаються з нього. Військові кораблі або інші державні судна третіх держав, що експлуатуються у некомерційних цілях, можуть заходити в Азовське море та проходити Керченською протокою, якщо вони прямують з візитом чи діловим заходженням до порту однієї із Сторін на її запрошення або дозвіл, погоджений з іншою Стороною.

Україна і Росія визначили також сферу двостороннього співробітництва у Азовсько-Керченській акваторії — це спільна діяльність в галузі судноплавства, включно з його регулюванням та навігаційним забезпеченням; рибальства; захисту морського середовища; екологічної безпеки, а також пошуку і рятування в Азовському морі та Керченській протоці (ст. 3 Договору).

А тепер розглянемо деякі теоретичні аспекти цього питання. У сучасному міжнародному праві не існує визначення поняття «історичне море, протока або затока». Хоча Конвенція ООН з морського права 1982 року визначає особливості статусу лише історичних заток, проте саме міжнародний звичай дозволяє визнавати історичними і інші морські простори, в т. ч. моря. Моря заливного типу або затоки, що оточені берегами однієї держави, незважаючи на те що вони з'єднуються з океаном (наприклад, Біле море) і ширина входу в них перевищує 24 милі, відносяться до внутрішніх вод держави внаслідок їх специфічного економічного або оборонного значення для даної країни, або що склалося за історичної традиції. Прикладом цього можуть бути Біле і Карське моря, море Лаптєвих, Чукотське та Східно-Сибірське моря, які історично розглядаються як внутрішні моря Росії. Щодо інших прикладів, то у США історичними є затоки Гесалікська, Делавер, Монтерей; Гудзонова затока у Канаді, затока Варангер-фьорд Норвегії; Брістольська затока; затоки Ферт-оф-Форт і Морі-Ферт у Великобританії; затоки Сан-Матіас, Сан Джорж і Нуево в Аргентині.

Так, у Доктрині міжнародного морського права визначені підстави щодо визнання морських просторів історично внутрішніми. Наприклад, В. Я. Суворова (Міжнародне право. Уральська державна юридична академія. Єкатеринбург, 2008 р.) вказує, що такі простори належать до внутрішніх морських вод певної держави у зв’язку з тим, що вони «…традиційно, в силу географічних особливостей, а також економічного і оборонного значення належали цій державі, що можна кваліфікувати як визнану іншими державами звичаєву норму».

На думку канадського вченого Д. Фарана, головними критеріями для віднесення морських вод до історичних є наступні:

  • виняткова влада і контроль над такими водами, їх особливе географічне положення;
  • поширення прибережною державою суверенітету на історичні води протягом тривалого часу, хоча тривалість конкретного періоду залежить від обставин;
  • мовчазна згода інших держав (відсутність persistent objector), особливо тих, чиї інтереси можуть бути порушені даним статусом.

Тобто, якщо у прикладі із історичними морями Російської Федерації не викликає жодних запитань, то у нашому випадку — зовсім інша ситуація, оскільки Азовське море, а відповідно і Керченська протока є історично внутрішніми водами двох держав.

Таким чином, сучасна Доктрина міжнародного морського права не дає відповіді на питання про те, чи може внутрішнє море історично належати одній державі або двом і більше державам, а відповідна практика з цього питання також відсутня.

Естуарій ріки Ла-ПлатаНауковці часто посилаються на визнання історично внутрішніми водами естуарія ріки Ла-Плата (утворився при злитті рік Уругвай та Парана), береги якого належать Аргентині та Уругваю. Однак, посилатися на цей приклад у нашому випадку не можна, оскільки в ньому статус історично внутрішніх вод двох держав отримали річкові води, до яких норми міжнародного морського права не застосовуються. Тобто, скористатися прикладом естуарія Ла-Плата щодо Азовського моря неприпустимо. Якщо ж говорити про звичаєвий характер закріплення статусу Азово-Керченської акваторії, то слід зазначити, що на двосторонньому рівні Україна та Росія не могли встановити статус історично внутрішніх вод стосовно Азовського моря та Керченської протоки, а могли лише констатувати. Оскільки встановлювати статус цих вод як історично внутрішніх має міжнародне співтовариство в цілому і, як мінімум, визнаватися має усіма заінтересованими державами.

Однією з причин закріплення в Договорі між Російською Федерацією і Україною про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки (від 24.12.2003 р.)саме такого (невизначеного!) статусу Азовсько-Керченської акваторії є небажання російської сторони проводити делімітацію, а в подальшому і демаркацію українсько-російського кордону. При цьому було проведено 36 раундів (останній відбувся у 2011 році в Києві) переговорів з цих питань, але, на жаль, бажаних результатів вони так і не принесли. Важливим кроком було підписання 17.05.2010 року Угоди між Україною і Російською Федерацією про демаркацію українсько-російського державного кордону, яка набула чинності 29.07.2010 року, і згідно з якою було передбачено утворення Спільної українсько-російської демаркаційної комісії (далі вже переговори відбувались на засіданнях цієї комісії).

Також було підтверджено зобов’язання провести демаркацію українсько-російського державного кордону, встановленого Договором між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року. У травні 2008 року урядові делегації Росії та України погодили методику визначення лінії державного кордону між РФ і Україною в Азовському морі на основі комбінації методів серединної рівновіддаленої лінії. Потім експерти повинні були обрахувати довжину берегів Азовського моря на російській і українській стороні, щоб визначити розподільну лінію. Але невдовзі російська сторона оголосила, що ця методика потребує ще уточнення і вона з нею не згодна.

Загалом позиції сторін є наступними.

Україна: делімітація морського державного кордону у Керченській протоці має відбутися по лінії адміністративного кордону між УРСР та РРФСР з використанням принципу uti possidetis за формулою: чим володіли, тим і володійте, який застосовувався колишніми республіками СФРЮ відносно акваторії Адріатичного моря; посилання на цей принцип також можна знайти і у ст.2 Закону «Про державний кордон Російської Федерації» від 01.04.1993 року: «…державним кордоном Російської Федерації є межа РРФСР, що закріплена чинними міжнародними договорами і законодавчими актами колишнього СРСР», а також «…кордони Російської Федерації із суміжними державами, що не оформлені у міжнародно-правовому порядку, підлягають їх договірному закріпленню».

Uti possidetis  — принцип, що склався в міжнародній практиці, який означає, що всі держави, що отримали незалежність, мають ту ж територію і з тими ж межами, які мали раніше, будучи колоніями чи залежними територіями, в тому числі адміністративними одиницями у складі інших держав.

Російсько-естонський кордон у Нарвській і Фінській затокаДо речі, російсько-естонський кордон у Нарвській і Фінській затоках, був, саме за наполяганням Росії, проведений по колишньому радянському адміністративному кордоні.

Тобто, необхідним залишається юридичне підтвердження сторонами вже існуючого кордону в Керченській протоці з дотриманням положень Статуту ООН, Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року, який Росія нахабно порушила і продовжує порушувати у спосіб окупації та анексії Криму, а також подальшої окупації частин Донецької і Луганської областей.

Росія - не визнає зазначену лінію радянського адміністративного кордону державним кордоном і пропонує:

або виконати делімітацію кордону по осі Керч-Єнікальського каналу;

або взагалі не розмежовувати Керченську протоку і встановити в ній режим «спільного користування» без делімітації;

або встановити в Керченській протоці морські прибережні зони, в межах яких поширювався б суверенітет Росії і України, проте вся інша акваторія Керченської протоки була б районом спільного користування за спеціально узгодженими умовами.

Тобто, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року можна вважати певним компромісом між цими позиціями, хоч і з порушеннями міжнародного загалом та міжнародного морського права — зокрема.

Разом з тим, за оцінками ряду провідних західних експертів, у відповідності з Конвенцію ООН з морського права, за Азовським морем (в силу його географічних характеристик) необхідно було б закріпити статус закритого/напівзакритого моря із проведенням у подальшому демаркації кордону.

Так, відповідно до ст.122 Конвенції ООН з морського права 1982 року, замкнуте або напівзамкнуте море означає затоку, басейн чи море, що оточене двома або більше державами, сполучене з іншим морем чи океаном через вузький прохід, або складається повністю чи переважно з територіальних морів чи виключних економічних зон двох або більше прибережних держав.

Отже, Конвенція ООН з морського права допускає два випадки визнання морських просторів замкнутими (напівзамкнутими):

перший — затока, басейн чи море, яке оточене двома або більше державами і сполучається з іншим морем чи океаном через вузький прохід;

другий — затока, басейн чи море, яке складається повністю чи головним чином із територіальних морів та виключних морських економічних зон двох або більше держав.

ТКерченська протокааким чином, Азовське море, в силу його географічних характеристик, має визнаватися замкнутим (напівзамкнутим) морем незалежно від того, чи мають його води статус внутрішніх чи ні. І в разі закріплення за Азовським морем статусу замкнутого моря виникне необхідність визначення внутрішніх морів, виняткових економічних зон України і Росії, а це, своєю чергою, згідно з Конвенцією ООН з морського права 1982 року, веде до закріплення за Азовським морем морських просторів з міжнародно-правовими режимами, що дасть змогу третім країнам скористатися правом вільного судноплавства по усій акваторії Азовського моря (за винятком акваторій, що мають статус територіального моря).

 

А тепер більш детально розглянемо ст.2 Договору між Російською Федерацією і Україною про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки (від 24.12.2003 р.).

В ній закріплено, що торговельні судна під прапорами третіх держав можуть заходити у Азовське море і проходити Керченською протокою, якщо вони прямують до українського або російського порту чи повертаються з нього; військові кораблі або інші державні судна третіх держав, що експлуатуються з некомерційною метою, можуть заходити в Азовське море та проходити Керченською протокою, якщо вони прямують з візитом чи діловим заходженням до порту однієї із Сторін на її запрошення або дозвіл, погоджений з іншою Стороною.

Единий водний шлях, що сполучає Чорне та Каспійське моряАле саме ці два положення у ст.2 є прямим порушенням права держав, що не мають виходу до моря, на доступ до моря та від нього і свободи транзиту, як це передбачено ст.125 Конвенції ООН з морського права 1982 року, оскільки саме через Керченську протоку, Азовське море, річки Дон, Волгу та Волго-Донський канал проходить єдиний водний шлях, що сполучає Чорне та Каспійське моря, який може використовуватися в якості транзитного для прикаспійських держав — Азербайджану, Казахстану, Туркменістану та Ірану.

Тобто на практиці можливо Росія й дозволяє цим державам сьогодні прохід по цьому «єдиному водному шляху» за відповідну плату, що йде до її бюджету. Але це обов’язково мало би знайти своє юридичне закріплення і в положеннях Договору від 24.12.2003 р.

Крім того, це право випливає не лише із норм Конвенції ООН з морського права 1982 року, а й із загальновизнаних міжнародно-правових звичаїв, що підтверджується практикою міжнародних судів. Так, рішенням від 12.04.1960 року Міжнародний суд ООН визнав право Португалії на транзитний прохід територією Індії до її тодішніх анклавних володінь Дадри та Нагар-Хавелі.

 

Висновки та пропозиції.

Керченська протока, завдяки своєму унікальному географічному положенню, має важливе геостратегічне значення як для України, так і для Російської Федерації. Добре розвинена транспортна інфраструктура (в першу чергу, портів та Керч-Єнікальського каналу) робить її одним із найперспективніших транзитних шляхів сполучення як Приазов’я, так і Причорномор’я. Сьогодні можливості України і РФ в Азовсько-Чорноморському регіоні є абсолютно асиметричними, з огляду на те, що Росія де-факто господарює в Азовсько-Керченській акваторії, збираючи плату за прохід суден та розпочавши планування будівництва переправи через протоку. Сьогодні оприлюднюється багато думок, особливо російською стороною, що з порядку денного знято питання про необхідність делімітації морських просторів в Азовському морі через входження Криму до Російської Федерації на правах суб’єкта федерації. Але це не так, оскільки Договір між Україною та Російською Федерацією про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки (від 24.12.2003 р.) все ще чинний, незважаючи на намагання денонсувати його обома сторонами (як в Україні, так і в Росії вносились законопроекти про денонсацію цього договору). Та й інші, наведені нами угоди та договори стосовно співробітництва у використанні Азовського моря та Керченської протоки, поки що мають чинність.

Двостороннє закріплення просторів Азовського моря та Керченської протоки як «історично внутрішніх вод України та Росії» у Договорі між Україною та Російською Федерацією про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки (від 24.12.2003 р.) не відповідає нормам міжнародного права і, в першу чергу, міжнародного морського права, а також порушує права інших держав, перш за все прикаспійських. Оскільки інститут історично внутрішніх морських вод має звичаєвий характер, то питання віднесення тих чи інших морських просторів до цієї категорії має здійснюватися зацікавленими державами, за відсутності заперечень інших держав. Окрім того, сьогодні взагалі не відомо про інші випадки визнання морських просторів історично внутрішніми водами двох держав одночасно. Тобто, саме через неузгодженість позицій сторін було закріплено саме такий статус Азовського моря та Керченської протоки, а отже проблеми делімітації морських просторів та природних ресурсів Азовсько-Керченського басейну все ще не вирішені.

Відповідно до положень Конвенції ООН з морського права 1982 року, Азовське море необхідно визначати як замкнуте (напівзамкнуте) море, із встановленням та делімітацією територіальних морів і виключних економічних зон України та Росії, а також із закріпленням такого режиму використання вод Азовського моря та Керченської протоки, який би не суперечив нормам та принципам сучасного міжнародного морського права.

Тобто, це все має здійснюватися в рамках загальних правил міжнародного морського права щодо морської делімітації — положень універсальних договірних норм і звичаєвих норм міжнародного права, що встановлені для делімітації морських кордонів територіального моря, виключних економічних зон і континентального шельфу між сусідніми прибережними державами.

Виходячи з ситуації, що склалася сьогодні, у майбутньому доцільно ухвалити багатосторонню конвенцію, за участю України, Росії та прикаспійських держав, для того, щоб максимально забезпечити права усіх зацікавлених країн. Окрім того, у подальшому вважається за необхідне прийняття Закону України «Про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України», попередні спроби прийняття якого неодноразово блокувались у нашому парламенті.

Хоча зараз, в умовах анексії Росією Криму та агресії на Сході України, проблемне питання щодо делімітації та демаркації акваторії Азовського моря та Керченської протоки фактично є не на часі, все ж відкладати його на потім не можна. Оскільки після закінчення російсько-українського конфлікту на Донбасі та з поверненням Криму до України проблема делімітації та демаркації як сухопутних, так і, в першу чергу, морських кордонів з Російською Федерацією вийде на перший план у взаємовідносинах між державами. Окрім того, у науково-теоретичному контексті міжнародного морського права, це питання стане важливим прецедентом для врегулювання міжнародно-правових ситуацій такого роду стосовно морських акваторій у відносинах між іншими країнами.