29 червня 2013

3+2: Киргизія і Україна — дві наречені Митного союзу

Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.

 

Зауважимо, що точка зору авторів
може не співпадати з редакційною

Йосип Ілларіонович, оглядач Polit.KG.

Експертно-аналітичний портал Polit.KG був заснований в грудні 2010 року як ресурс для експертів і осіб, що ухвалюють рішення державного рівня в Киргизькій Республіці. Головний редактор сайту — Аркадій Гладілов, екс-головред цілої низки великих друкованих видань, таких як «Комсомольська правда в Киргизстані», «Слово Киргизстану», «Вечірній Бишкек» та інших. .

Автор матеріалу — Йосип Ілларіонович, оглядач Polit.KG, фахівець з Кавказу і Центральної Азії. .

3+2: Киргизія і Україна — дві наречені Митного союзу

Ми не можемо казати, що участь Президента України Віктора Януковича в останньому засіданні Вищої Євразійської економічної ради в Астані знаменує собою нову віху євразійської інтеграції. Все, що відбувається нині, — лише прелюдія до дійсно серйозного кроку. І зробити його одночасно повинні двоє.

Те, що Україна має намір стати асоційованим членом (так, саме так!) Митного союзу, стало зрозумілим ще в середині березня. Відповідальними за роботу щодо узгодження формату тоді були призначені український віце-прем'єр Юрій Бойко і перший віце-прем'єр уряду РФ Ігор Шувалов. Після тривалих узгоджень термінологія була трішки відкоректована: тепер йшлося про статус спостерігача. Так було оформлено давнє бажання Києва працювати з МС у форматі 3+1. Але ще раніше про свій намір вступити до Митного союзу — без усіляких проміжних стадій — заявило керівництво Киргизстану. Зараз — після підписання 31 травня в Мінську меморандумів про поглиблення співпраці з Євразійською економічною комісією — обидві країни вже отримали статус спостерігачів при МС. Тепер вони мають право висувати свої пропозиції на засіданнях ЄЕК — цього наднаціонального регулюючого органу союзу. Як же вони цим правом розпоряджатимуться.

На межі розвалу

Шляхи України і Киргизстану до Митного союзу в цілому схожі
Шляхи України і Киргизстану до Митного союзу в цілому схожі
http://mignews.com.ua/

Шляхи України і Киргизстану до Митного союзу в цілому схожі: зубожіння населення, кольорові революції, внутрішньодержавні розколи, злодійкуваті політики і одне просте питання — доки? У чому відмінність в стані цих двох країн сьогодні? Якщо казати відверто, то в першу чергу це безальтернативність євразійської інтеграції для центральноазіатської республіки і реальність європейського вибору у випадку з Екс-Малоросією. Усі варіанти для Киргизстану і інших країн Середньої Азії, де не існує власного плану інтеграції, обмежуються наступним списком: або залишатися відкритими усім вітрам (з півдня — вітер ісламізму, зі сходу — дихання китайського дракона, із заходу — гордовитість «першого світу», що звик використовувати світ третій, не рахуючись з інтересами місцевого населення), або відновити зв'язки з цивілізаційним простором Росії. Киргизстан набув державності, тільки потрапивши в бурхливу течію російської історії. Доля киргизів неспівставна з долями інших кочових народів, що опинилися, скажімо, на територію Китаю. Це видається нам очевидним.

В Україні ситуація дещо інша. Окрім всюдисущих американців, на яких в найтемніші політичні періоди розраховував і замкнутий в євразійському колі Киргизстан, сюди, як у свій город, заходить і Європа. Остання не лише придивляється до України, але і упродовж багатьох віків прагне її поглинути. Той очевидний факт, що «переварити» таку жертву — завдання неможливе для слабеньких європейських шлунків, не заважає володарям останніх пускати слину і навіть кусатися. Головний наслідок цих укусів — існування усередині сучасної України, (етнічна цілісність якої була відновлена, до речі, тільки за Сталіна) ядра «недоєвропейців»-западників, землі яких свого часу були у володінні Австро-Угорщини, Польщі і Чехії. Західні українці, які тривалий час проіснували ізольованими від своїх православних родичів, дали сильний крен у бік католицизму і західних цінностей. Спеціально «навчені» в часи нової і новітньої історії своїми європейськими хазяями, вони перетворилися на затятих русофобів і прибічників національної держави європейського типу. В той же час, вони завжди хворобливо сприймали володарювання над собою іноземців. Фактично, мова має вестися про психологічну травму цілого народу. Варто зазначити, що радянська влада тільки підживлювала ці тенденції, об'єднавши в одній республіці носіїв суто євразійської ментальності (російсько-українська спільнота східної України), і тих самих націоналістів галичанського штибу. Коктейль вийшов надміцний. Ось реальність, з якою доводиться рахуватися: активніші в політичному плані «западенці» залишаться ворогами євразійської інтеграції і зближення з Росією назавжди. Сьогодні вони фактично приватизували усе українське і ґрунтовно «окопалися» при владі. Якщо президент Ющенко був вихідцем безпосередньо з їхнього середовища, то президент Янукович вимушений рахуватися з думкою цієї агресивної меншості, навіть репрезентуючи абсолютно іншу платформу.

країна схильна до розпаду на дві частини навіть більше, ніж Киргизстан з його проблемою Півночі і Півдня
Країна схильна до розпаду на дві частини навіть більше, ніж Киргизстан з його проблемою Півночі і Півдня
http://ungu.org/

Таким чином, Україна схильна до розпаду на дві частини навіть більше, ніж Киргизстан з його проблемою Півночі і Півдня. Якщо в останньому випадку спостерігається протиборство окремих родів, яке ніяк не зачіпає зовнішню політику (і на Півночі, і на Півдні повно-повнісінько людей, які хочуть бачити президентом своєї країни Володимира Путіна), то в першому усе набагато складніше. «Україна заходить на останній виток свого незалежного існування», — вважає російський експерт Олександр Дугін. Він стверджує, що встановити баланс в стосунках двох протилежних політичних комплексів там практично неможливо: мовчазна євразійська меншість повинна або повністю підкорятися «западенцям», або стати окремою державою, роздерши тим самим штучно зшиту при Сталіні і Хрущові Україну по швах. Кроком до формування «східної стратегії», яка б нагородила зазначену більшість даром мови, має стати вступ України до Євразійського Економічного Союзу. «Западенці» це розуміють, а тому форсують інтеграцію країни в інший проект — європейський. Якщо їх плани стануть дійсністю, зворотного ходу вже не буде. Звичайно, має статися ще багато недобрих змін, щоб українські націоналісти застосували метод «заліза і крові». Як вважає експерт Сергій Кургінян, дерусифікація України, її перетворення на державу-націю стане можливою лише у тому випадку, якщо і сама Росія до того моменту буде зведена до рівня отакої собі «Московії».

Варіант асоційованого членства в ЄС означає, що Україна перейме на себе усі обов'язки члена європейської «сім'ї народів», не отримавши при цьому ніяких прав
Варіант асоційованого членства в ЄС означає, що Україна перейме на себе усі обов'язки члена європейської «сім'ї народів», не отримавши при цьому ніяких прав
http://newzz.in.ua/

У своїх намаганнях одягнути Україну в пристойний, на їхній погляд, європейський костюм, українські націоналісти готові навіть на те, щоб цим костюмом виявилася зшита де-небудь під Брюсселем арештантська роба. Але в самому Євросоюзі для України готують поки що дитячі штанці: йдеться про так зване «асоційоване членство» в ЄС (згадаємо, що той же термін українці намагалися застосувати і для того, щоб змалювати свій рух у бік Митного союзу). Отже, що це таке? «Варіант асоційованого членства в ЄС означає, що Україна перейме на себе усі обов'язки члена європейської «сім'ї народів», не отримавши при цьому ніяких прав. У зв'язку з цим можна прогнозувати великий відтік капіталів. Українські олігархи, точно так, як і російські, хочуть, щоб їх капітали були гарантовані. Заради цього вони готові здати внутрішній ринок, максимально відкривши двері імпорту. З точки зору модернізації України участь в МС була б набагато кориснішою. Європейська інтеграція асиметрична: конкуренція з гігантами бути не може», — вважає російський експерт Михайло Ремізов. Його думку поділяє і український журналіст, особа далеко не євразійських поглядів, Володимир Скачко. Він говорить про те, що євроінтеграція для України неминуче виллється в чотири «Д» : десуверенізацію, пов'язану з абсолютною синхронізацією законодавства, деіндустріалізацію (господарський комплекс країни з багатьох позицій безнадійно відстав від європейського рівня), депопуляцію (як робочу силу українців приймуть в Європі з радістю: вони білі, законослухняні, працьовиті), а також деінтелектуалізацію (навіщо рабам освіта?). Маса українських дослідників з острахом споглядають те, що являє собою Прибалтика, яка остаточно «розквиталася» з власною промисловістю і ураз постаріла після виїзду працездатного населення на Захід. Деякі вказують також на те, що Євросоюз не соромиться знищувати промисловість і в країнах старої Європи — таких, як Іспанія.

Нам з Росією по дорозі.

Відновлення економічних зв'язків з Росією і іншими республіками Митного союзу викличе абсолютно протилежну дію. Простий приклад: експортний потенціал з Росією Україна використовує поки що на 27%. Це, між іншим, показники українського Міністерства економіки. Можна уявити, наскільки великий простір для зростання. Якщо поглянути на ситуацію тверезо, ми побачимо, що активній взаємодії заважає величезна кількість бар'єрів, створених саме після отримання Україною незалежності. Відповідно, перешкоди ці — штучні. Український експерт Віктор Медведчук заявляє, що зняття митних обмежень з країнами МС неодмінно допоможе його країні не лише виробляти конкурентоздатну продукцію, але і автоматично знайде для неї ринок збуту, а однією з перших ці зміни відчує вмираюча суднобудівельна галузь.

Суть економічного зростання — не в асортименті імпортних товарів на полицях супермаркетів, а в розвитку ефективного виробництва. Цю просту істину второпали для себе усі «діти Радянського Союзу». Але лише Росія, Білорусь і Казахстан усвідомили, що зволікати не можна. І без того, технології в наших країнах сильно відстали від європейських: якщо не розвивати те, що є, доведеться здаватися в полон силачам-глобалістам, які пророкують «хартланду», — тобто центру Євразії — долю аграрної периферії, де немає місця серйозній науці і індустрії.

Головний інтеграційний проект РФ — це Євразійський Економічний Союз
Головний інтеграційний проект РФ — це Євразійський Економічний Союз

Головний інвестор і для Киргизстану, і для України — Російська Федерація. Головний інтеграційний проект РФ — це Євразійський Економічний Союз. Ключове слово — «економічний». Це означає, що ніяких власне політичних вимог ця платформа ні до тієї, ні до іншої республіки не пред'являє. На відміну від євроінтеграції, процес вступу до МС і ЄЕС не завдасть ніякої шкоди суверенітету наших країн. При цьому економічний ефект — колосальний. Практично відразу ж після приєднання до Митного союзу Україна поліпшить свій торговельний баланс на 9 млрд. доларів США. Такий аналіз Інституту економічного прогнозування Національної Академії наук України. У цю цифру закладається, серед іншого, і тридцятивідсоткове зменшення ціни на нафту і газ. Як про «колосальний стимул» для української економіки, про вступ в МС говорить політконсультант і потомствений одесит Анатолій Вассерман : «Україна, вступивши до Митного союзу, вийде на такий ринок, якого вистачить, щоб безперервно розвивати промисловість потягом багатьох десятиліть». Зазначимо тут, що можливі втрати, які зазнає українська економіка через нові митні правила МС, які не порівняти з тими, які зазнає економіка Киргизстану, де промисловість знищена практично цілком і надії на її відновлення найближчим часом примарні. Зазнавши усі принади членства у світовій організації Торгівлі, ця центральноазіатська країна перетворилася на країну з суто сервісною економікою і «підсіла на голку» реекспорту китайських товарів. Це (аналогічні процеси тривали, звичайно, в усіх пострадянських республіках), породило цілий клас звиклих паразитувати на фактичному розпаді економіки людей. Представники цього прошарку сьогодні інкорпоровані у владні структури, а їх захисники отримують непогану допомогу із заходу, який не зацікавлений в реальному економічному зростанні регіону і його зближенні з Росією.

Україна, за винятком ще не зовсім добитої промисловості, хвора на ту ж хворобу. І тому доки в Білорусії і Казахстані об'єм реальної торгівлі зростає, в Україні він лише зменшується. Минулого року по зростанню виробництва МС наздогнав США і випередив Євросоюз. На думку Європейського банку реконструкції і розвитку, Єдиний Економічний Простір, що формується, претендує на звання «найуспішнішого інтеграційного проекту у світі». Тим часом, готові остаточно забарикадуватися від Росії як центру євразійської інтеграції українські націоналісти пропонують громадянам України відмовитися від використання російського газу і нафти (вони ж москальські!). Замість цього простим українцям пропонується вирощувати спеціальну «енергетичну лозу» — мовляв, економічно найвигідніший вид палива, під який вже відведені цілі плантації. Так, чинити собі на шкоду — це на західній Україні (звідки та сама лоза родом) уміли завжди. Адже не випадково, що саме західноукраїнський (зрозуміло, тільки з недавнього часу) Львів/Лемберг — батьківщина письменника Захера-Мазоха, на честь якого і було названо відповідну патологію.

 P.S.

Окрім усього іншого, сучасна Росія і Україна — духовні спадкоємці великої Візантійської Імперії. Можливо, тому в їхній історії стільки дивних паралелей з Другим Римом? Ось, наприклад… ЗанепадБізанта розпочався тоді, коли імперія передала управління торгівлею на своїх протоках «друзям» із Заходу: моторним і безпринципним венеціанцям. Наслідком цього кроку стала швидка втрата державного контролю над фінансами. Передача морських комунікацій західним купцям і наповнення ринку іноземними товарами розорили місцевих виробників. А на кістках останніх при потуранні самодержців виросла космополітична олігархія, яка і добила Візантію остаточно. Що ж друзі із Заходу? Влаштувавши «хрестовий похід» на Константинополь, «об'єднана Європа» звезла до себе величезну кількість візантійських багатств. «Історія — не вчителька, вона наглядачка, вона ніколи нічому не навчає, але завжди карає за незнання уроків».

Йосип Ілларіонович, оглядач Polit.KG.