31 січня 2013

Курдська держава — бути чи не бути? Отже, що на нас чекає?

Завершення. Початок див. тут

Отже, арабська весняна повінь, набравши сили, змила режими в чотирьох державах. І сьогодні ми стоїмо напередодні нових і, мабуть, радикальних змін в Сирії, Туреччині, Іраку, частково в Ірані, та, зрештою, на всьому Близькому Сході!

Події розвиваються так, що до листопада поточного року в Іраку може з'явитися курдська незалежна держава, а також курдські автономії на території однієї або двох сусідніх з ним держав. В Іраку курди вже вибороли свою незалежність. У Сирії вони ще на шляху до автономії. У них дуже серйозний тил — іракські курди забезпечують військову підготовку бійців для «сирійського Курдистану», всіляко допомагають їм матеріально. І якщо вони досягнуть бажаного, то це буде один з наслідків геополітичних змін «арабської весни».

Складається враження, що навіть режисери «арабської весни» не сподівалися, що станеться саме так . Тобто, розраховували на тріумф, а дістали, м'яко кажучи, провал. Навряд чи вони мріяли побачити у Єгипті при владі «братів мусульман», чи бути свідками того, як зміцнюються позиції ісламізму у державах Близького Сходу. Що тепер робити з тисячами добровольців-ісламістів, які воюють в Сирії з режимом Б. Асада? Може тому Вашингтон «раптом» прокинувся і пропонує Анкарі обговорити курдське питання? А як бути з його готовністю надати «посильну допомогу зброєю і засобами (читай грішми)» сирійським курдам? Здається, що американці запізнилися, а курди вже й самі знають, що і як їм робити.

Так що ж сталося в Курдистані на стику 2012 і 2013 років? Якщо простежити за хронологією, то все виглядає приблизно так:

Президент Іраку курд Джалал Талабані
Президент Іраку курд Джалал Талабані
firstpost.com

1. Пізно увечері, в понеділок 17 грудня минулого року, у Джалала Талабані стався інсульт. Як казали лікарі, стан здоров'я президента Іраку, лідера «Патріотичного союзу Курдистана» (ПСК) Джалала Талабані стабільний і він вже навіть поправляється. Певний час проходив реабілітацію в одній з берлінських клінік. Хвороба Д.Талабані спровокувала цілий ланцюг подій і переговорів щодо запобігання розколу в ПСК.

Ситуація, що нині склалася в ПСК, загрожує серйозною боротьбою за владу. У двобої можуть зійтися Бахрам Саліх і Косрат Расул — члени уряду Курдистану. Не відмовиться зайняти місце батька і син Джалала Талабані — Кубад — представник курдського регіонального уряду в США.

Представник Курдського регіонального уряду в США Кубад Талабані

Представник Курдського регіонального уряду в США Кубад Талабані
1in.am

Голова групи «Gorran» («Зміни»), що відійшов від ПСК, Нечірван Мустафа також в обоймі головних претендентів на місце лідера в Іракському Курдистані. Тим більше, що Н. Мустафа разом з Джалалом Талабані і Расулом Косратом створювали ПСК.

Група «Gorran» у 2009 році, зайнявши антикорупційну платформу реформіста, виграла муніципальні вибори в провінції Сулейманія.

Є припущення, що буде певна напруга і під час обрання нового президента Іраку у випадку, якщо Д. Талабані не впорається зі своєю болячкою. Річ у тім, що кандидатові на пост президента Іраку необхідно отримати благословення лідера Курдистану Масуда Барзані, який ще не знайшов спільної мови з прем'єр-міністром Іраку Нурі Аль-Малікі з приводу Кіркуку і інших багатих на нафту районів Курдистану.

Президент Іракського Курдистану Масуд Барзані
Президент Іракського Курдистану Масуд Барзані
www.regnum.ru/news

2. 18 грудня «Washington Post» надрукувала статтю «Ірак і Автономний Курдистан на порозі громадянської війни». Чому саме зараз? Що спонукало автора статті так швидко зреагувати?

3. З 25 грудня Автономна курдська область на півночі Іраку припинила експорт нафти. Через суперечку з центральною владою про розрахунки за нафту, зокрема, щодо контракту «Exxon Mobile», укладеного з урядом Курдистану про розробку нафтового родовища в спірному районі Кіркук.

Нагадаємо, що, починаючи з 2003 року, курди самостійно уклали близько 50 угод про експорт нафти. Уряд Іраку вважає ці операції незаконними. У 2011 році було досягнуто угоди, за якою курди віддавали всю нафту Іраку і отримували від уряду 50 % прибутків від її експорту. У квітні 2012 року курди різко скоротили експорт нафти, вважаючи, що уряд заборговував їм півтора мільярди доларів. У липні того ж року курди, зробивши «жест доброї волі», відновили експорт нафти, за яку федеральний уряд обіцяв у вересні сплатити 848 мільйонів доларів, але сплатив лише 550 мільйонів...

Курди і нафта
Курди і нафта
umma.ua

Член іракського Парламенту і довірена особа Прем'єр-міністра Іраку Самі аль-Аскарі висловився цілком ясно: якщо «Exxon Mobile» прийде на цю землю, то зіткнеться з іракською армією. «Ми не хочемо війни, але ми воюватимемо за нафту і суверенітет Іраку», — пообіцяв аль-Аскарі.

«Ми не хочемо війни, — сказав президент Курдистану Масуд Барзані в своєму виступі перед командуванням збройних сил Курдистану Пешмерга, — але якщо війна прийде до нас, то всі курди готові боротися».

 

Пешмерга готові дати достойну відповідь
Пешмерга готові дати достойну відповідь
1in.am

Частини Пешмерга і регулярних збройних сил Іраку зайняли позиції по обидві сторони кордону Іракського Курдистану. 20 грудня стало відомо про досягнення домовленостей між прем'єр-міністром Іраку Н. аль-Малікі і президентом Іракського Курдистану Масудом Барзані, за посередництва США і Д. Талабані, про створення комісії з врегулювання конфліктної ситуації. 29 грудня курди попередили посла США в Багдаді про неприпустимість розгортання іракських військових частин в районі Кіркуку (Південний Курдистан). Схоже, кровопролиттю вдалося запобігти.

 

Підрив нафтопроводу Кіркук-Юмурталин
Підрив нафтопроводу Кіркук-Юмурталин
en.trend.az

9 січня 2013 року Іракський Курдистан почав самостійно експортувати нафту на світові ринки через Туреччину, користуючись нафтопроводом Кіркук-Юмурталін (турецька провінція Мардін), а 18 січня його вже підірвали бойовики з РКК.

4. 24 грудня на 7 сторінці ліванської газети «The Daily Star» опублікована стаття редактора іракського видання «Al-Sabah» і довіреної особи прем'єр-міністра Іраку Абд аль-Джаббар Шабута «Курдська держава буде створена і Багдад може її визнати». У статті Шабут пропонував свій план виходу з конфліктної ситуації, що склалася в Іраку і автономному Курдистані.

 

Прощання з курдськими активістками
Прощання з курдськими активістками
pukmedia.com

5. 9 січня в Парижі в інформаційному центрі Робітничої партії Курдистану було застрелено трьох курдянок: співзасновницю РКК Сакіне Джансиз, Фідану Доган і Лейлу Шайлемиз. Представники турецьких служб безпеки були присутні на похоронах, але трималися осторонь від багатотисячного натовпу, повідомила турецька газета «Hurriyet Daily News». Вважається, що вбивство курдських активісток ще більше загострить і без того непросту ситуацію в курдських районах Туреччини.

6. За даними інформаційного агентства «Кurdistan.ru», протягом чотирьох тижнів січня місяця 2013 року в трьох іракських провінціях (Анбар, Ніневія, Салахаддін), в курдських містах Діала, Масул і Киркук тривають масові протести проти політики прем'єра Іраку Нурі Аль-Малікі. Десятки тисяч демонстрантів вимагають від уряду реальних політичних реформ, а не порожніх обіцянок.

Масові протести в Іраку
Масові протести в Іраку
wordyou.ru

Лише у місті Самарра, що на півночі від Багдада, на вулиці вийшло понад 20 тисяч протестуючих проти уряду Іраку. Репортер агентства «Shafaaq News» передав з місця подій, що проповідник Самарри, Шейх Мухаммед Таха Таліб в своїй п'ятничній молитві закликав уряд зреагувати на справедливі вимоги демонстрантів.

7. Федеральна влада приймає рішення закрити кордон з Йорданією.

8. У сирійському місті Рас-ель-Айн, що неподалік від турецького кордону, не припиняються запеклі бої між загонами курдів і озброєними екстремістами з ісламського угрупування «Фронт перемоги». За даними телеканалу «al-Mayadin» від 20 січня 2013 року, ісламісти безперервно атакують цей стратегічно важливий населений пункт на північному сході Сирії, де проходить шосе, зв'язуючи курдські області на кордоні з Туреччиною, яка допомагає сирійській опозиції.

Рас-ель-Айн у вогні
Рас-ель-Айн у вогні
telegraph.co.uk

Курдська національна рада, об'єднавши 12 партій і організацій, звернулася до командування Сирійської вільної армії з вимогою негайно покласти край розв'язаній екстремістами війні. У заяві підкреслюється, що найманці, воюючи на боці Сирійської вільної армії, стали «слухняним знаряддям в руках Туреччини, яка переслідує свої інтереси в конфлікті». З інших курдських районів в Рас-ель-Айн перекидаються свіжі курдські загони. Основу сил самооборони курдів складають бійці Курдського демократичного союзу, який, як вважається, тісно пов'язаний з забороненою в Туреччині Курдською робітничою партією (PKK).

Як бачимо, такі події можуть спровокувати дуже болючі процеси на всьому Близькому Сході:

1. Остаточно розколоти Ірак на три федерації зі слабкою, суто номінальною владою федерального центру в Багдаді: курдську, сунітську і шиїтську. Йдеться про сунітський регіон на базі провінцій Анбар, Мосул, Салахеддін і Діяла. У цих провінціях, як зазначають аналітики, швидко зростає політична активність сунітів на тлі економічної і політичної кризи, стрімкого зубожіння населення і бездіяльності центральної влади.

Якщо автономія курдів стала реальністю, а автономія сунітів маловірогідна, то виникнення нового державного утворення шиїтів в східних провінціях Іраку неподалік Ірану, безумовно, матиме вкрай негативну реакцію сунітських монархій Перської затоки. При такому співвідношенні сил, що склалося в Іраку, де вже сформовані центри майбутніх автономій, а курдська автономія не лише сформувалася як успішна державна автономія, але і дістала міжнародне визнання, створивши прецедент для майбутніх сунітської і шиїтської автономій, практично виключається інший спосіб вирішення проблем цієї країни.

Безумовно, цей процес розвиватиметься по-іракськи складно, з домовленостями, які, як заведено, укладатимуться не просто в останню мить, а коли вже фактично сплив час для їх прийняття. Але все ж було б непогано почути мирний діалог сторін, що не рубає «по-живому», а розв'язує ключові для Іраку проблеми міжконфесійних і міжнаціональних стосунків. Більш того, на відміну від центральних властей Іраку, які закрили кордони для сирійських біженців, керівництво Іракського Курдистану кордони для своїх побратимів з «Сирійського Курдистану» відкрило.

У курдів Іраку є і реальний економічний потенціал — зараз, в обхід центральної влади, вони самостійно експортують свою нафту. Вони мають реальну силу не лише військову, але й економічну. До речі, кількість міжнародних компаній, що укладають з Іракським Курдистаном контракти в економічній сфері, збільшується

Таким чином, у курдів Сирії, Іраку та і Ірану з'явилася потужна підтримка. Не можна сказати, звичайно, що курди зараз диктують свої умови, але їх позиції для переговорів дуже сприятливі. І цьому є підтвердження!

Прем'єр-міністр Регіонального уряду Курдистану Нечірван Барзані
Прем'єр-міністр Регіонального уряду Курдистану Нечірван Барзані
kurdistan.ru

За даними інформаційного агентства «Shafaaq News» від 24 січня 2013 року, прем'єр-міністр Регіонального уряду Курдистану (КРГ) Нечірван Барзані зустрічався з представниками інших курдських партій та організацій і обговорював питання врегулювання взаємостосунків. Так, в переговорах брали участь чинний голова «Патріотичного союзу Курдистану» Бархам Саліх і генеральний координатор «Руху за зміни» («Goran») Нечірван Мустафа. Одним з питань переговорів була нова конституція, яка «повинна задовольнити всіх жителів Курдистану».

Напередодні переговорів з ПСК і «Goran» Нечірван Барзані зустрівся також з головою «Ісламської групи» Алі Бапіром і генеральним секретарем «Ісламського союзу Курдистану» Мухаммедом Фараджою, з якими обговорив спірні питання щодо реформ і нових, з соціальними аспектами законів. А фактично йшлося про координацію дій зі створення держави Курдистан на території Іраку!

Президент "Exxon Mobil" Рекс Тіллерсон
Президент "Exxon Mobil" Рекс Тіллерсон
novostienergetiki.ru

Приблизно в цей же час президент Іракського Курдистану Масуд Барзані перебував у Швейцарії, на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, де зустрічався зі світовими лідерами і посадовими особами провідних компаній. Наприклад, з президентом «Exxon Mobil» Рексом Тіллерсоном обговорювалися питання роботи компанії в Курдистані і Іраку. Примітно, що найбільша нафтогазова корпорація «Exxon Mobil» вирішила сконцентруватися на співпраці в нафтовій галузі з автономним іракським Курдистаном, відмовившись від своїх проектів в Іраку.

(Детальніше: http://kurdistan.ru/2013/01/24/news-18042_ob.html)

Курдська сторона повідомила, що згідна щодня експортувати до 1,5 тис. тонн нафти. У перспективі курди планують стати незалежними гравцями на світовому ринку вуглеводнів. Ні для кого не таємниця, що прибуток вони хочуть використовувати і для підтримки руху всіх курдів за автономію. Багдад, який все ще вважає подібні поставки «контрабандою», не задоволений. Ще б пак: адже в Курдистані видобувається близько 60 % всієї іракської нафти. Іракський Курдистан на шостому місці за розмірами запасів вуглеводнів у світі (6,3 млрд. тонн). Але курдів мало хвилює позиція офіційного Іраку. Їх стримує не критика центрального уряду, а слаборозвинена інфраструктура. Постачається нафта з Курдистану в середземноморський турецький порт Джейхан на... вантажівках. Є трубопровід Кіркук-Джейхан, але його часто підривають бойовики РКК.

10 листопада 2012 року прем'єр-міністр Іракського Курдистану Нечірван Барзані, очолюючи високоповажну торгівельну делегацію, відвідав Іран. Мета візиту, за словами представника Патріотичного союзу Курдистану в Тегерані Назема Даббага — вивчення можливостей для розвитку торгівельних стосунків з Іраном. Барзані обговорив шляхи зміцнення взаємного торгівельного обміну і економічну співпрацю між Курдистаном і Іраном. До речі, в 2012 році товарообіг між Іраном і Іракським Курдистаном досяг 4 млрд. доларів США.

2. Поява курдської федерації в Сирії, на кшталт Іракського Курдистану, поза сумнівом, розщепить країну навпіл, незважаючи навіть на можливе збереження в руках Б. Асада влади у будь-якому вигляді, навіть у формі алавітської (Alavit) держави. І це не фантазії, а тверезий прогноз можливого розвитку ситуації в Сирії, зроблений військовим експертом ізраїльського видання «Полоса», пише KM.RU.

 

Президент Сирії Башар Асад може погодитися зі створенням алавітської держави під російським протекторатом на середземноморському узбережжі країни. В такому разі єдина Сирія, звичайно, піде у небуття, розпавшись на частини (сунітську, курдську та ін.), але чисельні прибічники Асада знайдуть для себе державний притулок. А додатковою гарантією того стане присутність біля берегів Сирії російського флоту з морською піхотою на борту.

«Якщо Асад програє Сирію в цілому, то, як запасний варіант, він може закріпитися в цих алавітських районах, зберігши достатні бойові можливості своєї армії і навіть створивши там невелику воєнізовану алавітську державу, — зазначає експерт. — Розташування її буде непоганим — два порти, та й підтримка алавітського населення йому гарантована, якому нічого доброго від втрати влади Асадом не передбачається», — прогнозує експерт.

Військово-морська база ВМФ РФ в Тартус, Сирія
Військово-морська база ВМФ РФ в Тартус, Сирія
magnison.livejornal.com

А що ж сирійські курди? А вони воюють з ісламістами і намагаються створити автономію, розпочавши цей процес з формування своїх збройних сил. Вочевидь, вони добре знайомі з ленінськими словами, що «революція лише тоді чого-небудь варта, коли вона вміє захищатися». «Головним завданням створюваної нами армії є захист території сирійського Курдистану від будь-якого збройного втручання, будь то війська Асада чи загони опозиційної Сирійської вільної армії, або бойовики радикальних угруповань», — доповнює класиків революції голова Національної курдської ради (НКС) Шірко Аббас. За словами лідера сирійських курдів, США і країни Західної Європи вже погодилися надати військову і фінансову допомогу для створення незалежної курдської армії аби перешкодити поширенню радикального ісламізму в Сирії.

Аналітики радять сирійським курдам об'єднатися під єдиним керівництвом об'єднаної політичної ради лише основних курдських партій, зважаючи на позитивний і негативний досвід Іракського (Південного) Курдистану і рекомендації керівництва цього регіону на користь всього курдського народу, у тому числі, що проживає в Туреччині і Ірані. Надзвичайно важливе значення слід приділити питанню централізованої координації стратегії і тактики всіх чотирьох регіонів Курдистану. Лідером національно-визвольного руху, звичайно, є Південний Курдистан на чолі з політичним керівництвом цього регіону, але додати йому необхідної сили можна, лише об'єднавши зусилля усіх.

Лідер Робітничої партії Курдистану Абдулла Оджалан
Лідер Робітничої партії Курдистану Абдулла Оджалан
newshopper.sulekha.com

3. Початок корінних перетворень в Туреччині, розвиток подій в сусідніх Іраку і Сирії демонструють, що у курдів з'явився слушний момент для початку переговорів з турецькою владою, яка, схоже, демонструє готовність приступити до вирішення одного з найважливіших внутрішніх питань — курдського. Всього кілька днів тому в пресі з'явилася інформація про те, що уряд практично відкрито веде переговори з лідером Робітничої партії Курдистану Абдуллою Оджаланом, який ось вже 13 років відбуває довічне ув'язнення в турецькій в'язниці.

Проте, не зважаючи на рішучість Ердогана, експерти кажуть, що сторони висувають одна одній дуже спірні вимоги, з якими їх опоненти навряд чи погодяться. Проте, за даними «kurdistan.ru» із посиланням на турецькі ЗМІ, сторони вже наблизилися до створення певної «дорожньої карти», на основі якої діятимуть найближчим часом. Так, план передбачає роззброєння бійців РКК і виїзд їх з території Туреччини в обмін на розширення прав курдської меншини. Звичайно, питання роззброєння бійців Робітничої партії Курдистану досить непросте і складно вирішується. Курдам для ведення переговорів дуже потрібна зброя. Тому в недалекому майбутньому маловірогідно, щоб члени Робітничої партії Курдистану склали зброю. До речі, прем'єр-міністр Ердоган вже оголосив, що курди, які не хочуть жити в Туреччині, можуть безперешкодно покинути її територію. Ердоган, намагаючись таким чином зіграти на випередження, може піти на низку поступок, що збережуть стабільність в країні.

 

Вимоги курдів включають створення навчальних закладів і судів, де діловодство ведеться курдською мовою, закріплення етнічно нейтрального визначення турецького громадянства в тексті нової конституції країни, що зараз опрацьовується, а також розширення прав регіональної адміністрації в районах компактного проживання курдів. Окрім цього, повідомляється, що курди вимагають звільнити свого лідера Оджалана і тисячу його прибічників, які сьогодні ув’язнені. При цьому не можна виключати і варіант проголошення окремого Курдистану, який би вписався в нове, породжене «арабською весною» геополітичне оточення сил. Дві курдські автономії в Іраку і Сирії вже сьогодні можуть підтримати турецьких курдів.

Є ще один момент, який потрібно враховувати при прогнозуванні ситуації в Іраку. Цей «момент» — президент Іраку Д. Талабані. Так, ще перед тим, як захворіти, на офіційній зустрічі з кувейтськими журналістами в Багдаді він заявив, що нібито відокремлення Курдистану від Іраку аж ніяк не можливе, додавши, що курди є зрілими, і «не хочуть відділення або незалежності, тому що це неможливо». За словами президента, «я — глава партії і мій девіз з першого ж дня був: самовизначення, незалежність... Але коли ми голосували за конституцію, ми використали своє право на самовизначення у федеральний спосіб». Д. Талабані також нагадав, що 95 % курдів проголосували за конституцію, тому що вона була федеральною. Відповідаючи на запитання кувейтців про геополітичні умови, які не дозволяють утворити курдську державу в регіоні, Талабані зазначив: «Я завжди говорив цю притчу екстремістам: якщо Курдистан оголосить про свою незалежність і Туреччина, Іран або Ірак не оголосять йому війни, а просто закриють кордони, то що нам тоді робити? Ми просто задихнемося з однієї простої причини, — через те, що економічних постачань і інфраструктури для незалежності немає. Нам подобається нинішня демократична система, права і свободи», — підсумував президент-курд Іраку Джалал Талабані, тим самим, можливо, поставивши хрест на своїй політичній кар'єрі в новому і незалежному Курдистані.

Безумовно, Джалал Талабані є однією з головних фігур в постсаддамівській історії Іраку. Багато що — і на локальному рівні в непростому тандемі Ербіля і Сулейманії, і вирішення багатьох проблем на рівні Багдаду — було пов'язано з Талабані. Прекрасний парламентер і майстер компромісу продемонстрував, проводячи свою човникову дипломатію в розділеній етнічними і конфесійними кордонами і забобонами країні, що в Іраку, який роздирають протиріччя, заміни йому немає. Його роль велика і в Курдистані, оскільки, аби що там не було, він належить до старої партійної гвардії, яка пройшла через всі випробування, що випали на долю курдів в другій половині XX століття. Це було криваве століття для курдського народу. Будь-яка політична помилка, допущена в Багдаді, Ербілі або Сулейманії, коштувала життя тисячам пересічних громадян.

Іншої точки зору дотримується президент Іракського Курдистану Масуд Барзані. Ще напередодні свята Навруз в березні 2012 року подейкували, що він намагатиметься оголосити про незалежність автономного регіону. В Брюсселі «під цю справу» навіть відкривається офіційне представництво Регіонального уряду Курдистану. Щоправда, згодом процес уповільнився аби знову активізуватися в ці дні.

Західні аналітики вже пропонують курдам конкретні кроки з реалізації їх жаданої мрії:

  • вести переговори без жорстких ультиматумів і на принципах рівноправного партнерства;
  • завчасно підготувати проект тристороннього мирного договору, що передбачає створення курдських автономних регіонів в Туреччині і Сирії, а також однозначні зобов'язання США і Туреччини визнати і захистити суверенітет Південного Курдистану з моменту виходу автономного регіону з федерального Іраку і проголошення державної незалежності.

Крім того, було б украй доцільно і важливо, аби цим же договором США і Туреччина визнали Вищу політичну раду на чолі з президентом Південного Курдистану постійно діючим представницьким органом-гарантом захисту політичних, соціально-економічних, гуманітарних і національно-культурних прав курдського народу на всій території історичного Великого Курдистану. Такий мирний договір з курдського питання, підписаний США, Туреччиною і Південним Курдистаном, слід було б надалі передати до Ради Безпеки ООН для запуску процедури приєднання до нього інших держав, у такий спосіб закликаючи міжнародне співтовариство до солідарності у справі сприяння миру, безпеці і співпраці на Близькому Сході.

Вища політична рада, яку давно треба було б заснувати на загальнонаціональній конференції, повинна боротися мирними засобами на регіональному і міжнародному рівні за національно-культурну і духовно-історичну єдність курдського народу, відстоювати право народу Південного Курдистану на державну незалежність, а також за конституційне закріплення права народу на автономну самоврядність на споконвічно курдських територіях Туреччини, Сирії і Ірану.

Природні копалини, про які вже згадувалося раніше, і які відповідають за своїми запасами і показниками кращим вуглеводневим світовим ресурсам, а також потужний виробничий потенціал дозволять Південному Курдистану в недалекому майбутньому інтегруватися в економіку Туреччини, Сирії, Іраку, Ірану і значно розширити свої ринкові можливості за рахунок залучення трьох прикордонних курдських регіонів до сфери розвитку транспортно-логістичної, комунікаційної і інженерної інфраструктури, що сприятиме встановленню довгострокових і взаємовигідних економічних, фінансових і промислово-виробничих стосунків на користь держав-партнерів з включеними до них автономіями.

Ось так, не мало не багато, а вже є рецепти як проголосити Курдистан. Справа за малим — створити Нову Державу!

Отже, Південний Курдистан готовий до співпраці зі всіма державами на взаємоприйнятних умовах в усіх галузях економіки — від промисловості добувної і до виробництв переробки, від сфери комерційних послуг до охорони здоров'я, медицини і фармакології, від туризму до освіти і спорту, від сільського господарства до агропромислового комплексу і так далі…

А що можна ще запропонувати Курдистану?