20 серпня 2014

Аналіз розвитку міжнародної безпекової ситуації та її вплив на національну безпеку України

1. Загальні положення

1. Загальні положення

2. Аналіз чинників, яки впливають на безпекову ситуацію у світі

  2.1 Анексія Криму та посилення військової складової у зовнішній політиці Росії

  2.2 Загострення протистояння між Заходом та Сходом

  2.3 Заходи з посилення власної безпеки країнами Східної Європи та Балтії

  2.4 Посилення військової складової країн СНД

  2.5 Розбудова країнами світу систем протиракетної оборони

  2.6 Іранське ядерне питання

  2.7 Загострення ситуації в Азійсько-Тихоокеанському регіоні

  2.8 Спалах епідемії лихоманки Ебола

3. Загальні висновки та прогнози розвитку подій

Основними чинниками, які у першій половині 2014 року впливали на розвиток безпекової ситуації у світі в контексті інтересів України, були:

  • значне посилення військової складової у зовнішній політиці Росії;
  • анексія Росією української АР Крим та її подальша мілітаризація, що призводить до зміни військово-політичного балансу в Чорноморському регіоні; підтримка РФ терористів у східних регіонах України;
  • трансформація ситуації в Україні на одне з питань відновленого позиційного протистояння між Заходом (США, країни Європи, НАТО) та Сходом (Росія), в яке втягуються й інші країни, що призвело до загострення відносин по лінії РФ-НАТО й РФ-США;
  • активізація державами Східної Європи заходів з посилення власної безпеки та обороноздатності, у т. ч. шляхом розміщення на своїй території додаткових сил НАТО, збільшення витрат на закупівлю озброєння, інтенсифікації військової підготовки резервістів;
  • невизначеність щодо подальших кроків Заходу та Ірану стосовно врегулювання іранського ядерного питання й можливість зміни балансу сил у регіоні Близького Сході у разі виходу Тегерана з міжнародної ізоляції;
  • загострення ситуації в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) в умовах протистояння США та Японії з Китаєм;
  • спалах епідемії лихоманки Ебола у країнах Західної Африки та небезпека її поширення на інші континенти.

2. Аналіз чинників, яки впливають на безпекову ситуацію у світі

2.1 Анексія Криму та посилення військової складової у зовнішній політиці Росії

Після анексії АР Крим Росія розпочала повномасштабний процес мілітаризації півострова

Після анексії АР Крим Росія розпочала повномасштабний процес мілітаризації півострова. Триваюче перетворення Криму на потужний військовий плацдарм РФ веде до трансформації загального балансу сил у Чорноморському регіоні на користь російської сторони.

Мілітаризація півострова супроводжуватиметься:

  • значним збільшенням військового угруповання російською стороною та планами щодо відновлення інфраструктури для обслуговування авіації і флоту з ракетно-ядерним озброєнням поблизу смт. Краснокам’янка Феодосійського району, де за часів СРСР зберігались ядерні боєголовки.
  • використанням Державного авіаційного науково-дослідного центру ЗС України (м. Феодосія) для випробування морського озброєння. Так, з 1 січня 2015 року на його базі планується створення трьох управлінь, які підпорядковуватимуться Державному льотно-випробувальному центру МО РФ ім. В. Чкалова. Наразі російською стороною вже відновлений один з випробувальних майданчиків центру — аеродром у смт. Кіровськ (поблизу Феодосії). До кінця року також планується відновлення заводу з доведення торпед та ракет у смт. Орджонікідзе (функціонував за радянських часів);
  • встановлення контролю над суднобудівними підприємствами на території АР Крим шляхом придбання російськими компаніями контрольних пакетів акцій. Водночас, враховуючи міжнародні санкції і бойкотування західними бізнесовими структурами співпраці з підприємствами анексованого Росією Криму, завантаження суднобудівних потужностей півострова планується забезпечити за рахунок розміщення військових замовлень на будівництво кораблів для ВМФ РФ.

Концепція соціально-економічного розвитку Севастополя на 2015-2030 рр.Міністерство регіональ­ного розвитку Росії разом з Чорноморським флотом РФ опрацьовують варіанти перепроек­тування м. Севастополь та баз ЧФ РФ, які передбачають:

  • реконструкцію аеропорту Херсонес (у т. ч. збільшення злітно-посадкової смуги до 2,2-2,3 км), що дозволить повністю передати під контроль військових аеропорт «Бельбек», а також використовувати аеропорт Херсонес у разі надзвичайних ситуацій;
  • об’єднання військових виробни­чих потужностей та потреб в одному логістичному центрі (район «Нафтової гавані»), який матиме доступ до залізниці;
  • перенесення розрізнених об’єктів ЧФ РФ в єдиний компактний центр з метою покращення їхньої керованості та підвищення рівня безпеки;
  • оптимізацію місць дислокації частин прикордонних військ у західній бухті (Балаклава).

Також Росія продовжує нарощувати військову присутність уздовж східних кордонів України. Так, станом на середину серпня угруповання військ ЗС та ВВ МВС РФ уздовж державного кордону України нараховує до 34 батальйонних і 3 ротних тактичних груп загальною чисельністю не менше 45 тис. військовослужбовців. Війська мають на своєму озброєнні близько 150 танків, 1400 бойових броньованих машин, більше 400 артилерійських систем, близько 150 ракетних систем залпового вогню, 190 бойових літаків та 130 ударних вертольотів, а також до 30 бойових кораблів і катерів та 2 підводні човни. Крім армійських підрозділів та бойової техніки, вздовж російсько-українського кордону створюються склади паливно-мастильних матеріалів, боєприпасів, концентруються інженерно-саперні та медичні підрозділи ЗС РФ.

Президент Росії провів планове тренування з управління Збройними СиламиЗ початку року під різним приводом Росією проведено понад 20 планових і позапланових військових навчань, як у рамках військових округів РФ, так і на міжнародному рівні. Окрім підвищення рівня боєготовності російських військ, вони були спрямовані також і на попередження можливої гострої реакції на події на сході України.

Можна констатувати, що РФ проводить стосовно України так звану «дистанційну війну», яка передбачає нанесення ракетно-артилерійських ударів по об’єктах військової інфраструктури та силам АТО. Одночасно концентруючи свої війська на кордоні, Росією здійснюється постійний тиск на керівництво України та Заходу, сковування ЗС України, періодичне «вирівнювання» військового балансу між силами бойовиків і українською армією, прикриття «коридорів» логістичних поставок для сепаратистів, забезпечення можливості швидкого розгортання військ у разі проведення «миротворчої операції».

Метою Москви є перерозподіл на користь Росії балансу сил у Східноєвропейському та Чорноморському регіонах

Аналіз даних щодо мілітаризації Криму й дестабілізації ситуації в південно-східних регіонах України свідчить про те, що кінцевою метою Москви є перерозподіл на користь Росії балансу сил у Східноєвропейському та Чорноморському регіонах шляхом створення проросійської дуги від півдня Молдови до Кавказу (Гагаузія — Придністров’я — південний схід України — РФ — Абхазія — Південна Осетія — Грузія — Вірменія — Азербайджан). Це призведе до «тектонічних» зрушень у військово-політичному балансі сил у Чорноморсько-Каспійському регіоні не лише на користь Росії, але й ОДКБ. При цьому агресивна й наступальна політика Москви, яка ґрунтується на використанні існуючих суперечностей в Європі у поєднанні з недієздатністю міжнародних механізмів стримування й противаг, може спричинити європейські дезінтеграційні процеси, що у подальшому дозволить Росії подовжити проросійську дугу на Балканський регіон через Словаччину, Угорщину, Болгарію, Сербію.

Важливим елементом реалізації даного сценарію може стати спроба Росії встановити повний контроль над Азовським морем, перетворивши його на «внутрішнє російське море». У цьому контексті РФ може здійснити такі кроки:

  • встановити в Керченській протоці так званий «режим фільтрації» (примусова інспекція всіх «підозрілих» транзитних суден, незалежно від їхнього реєстраційного статусу та державної приналежності) шляхом виділення зі складу ЧФ РФ військових кораблів, екіпажів, спеціалістів-прикордонників і митників;
  • створити нові спеціальні підрозділи для берегової охорони російського узбережжя Азовського моря й забезпечити їх високотехнологічною антидиверсійною технікою;
  • посилити патрульну (в т. ч. і протичовнову) авіацію в регіоні;
  • встановити цілодобове морське патрулювання акваторії Азовського моря вздовж українського узбережжя;
  • прискорити будівництво моста (або тунелю) через Керченську протоку та ін.

2.2 Загострення протистояння між Заходом та Сходом

Агресивні заходи РФ актуалізували перед керівництвом НАТО та його державами-членами питання необхідності вжиття важливих заходів у безпеково-оборонній сфері на східних кордонах, зокрема шляхом суттєвого збільшення чисельності ЗС Альянсу, посилення патрулювання повітряного простору й водної акваторії, а також вплинули на порядок денний вересневого саміту Північноатлантичного союзу (м. Ньюпорт, Великобританія, 4-5 вересня).

У цьому контексті є досить цікавими положення опублікованої 31 липня 2014 р. доповіді Комітету з питань оборони палати громад британського парламенту (присвяченої російській загрозі й відповідним заходам протидії), зокрема, щодо:

  • незначної імовірності реалізації Росією упродовж найближчого часу ризикованої стратегії відкритої політичної конфронтації із Заходом. Водночас РФ продовжуватиме тиск на Україну з метою утримання її у своїй сфері впливу, що може мати негативні наслідки для безпекової ситуації не лише в Європейському регіоні, але й у глобальному вимірі;
  • важливості ухвалення стратегічного рішення стосовно нарощування потужностей неядерних сил НАТО, а також активізації навчань у прикордонних з Росією та Україною регіонах;
  • необхідності створення у військовій структурі Північноатлантичного союзу нових штабів дивізійного й корпусного рівня, які безпосередньо відповідатимуть за управління силами НАТО у Східній Європі та Прибалтиці;
  • нагальності першочергового посилення Альянсом розвідувальної діяльності стосовно Росії (збільшення обсягів фінансування та кількості фахівців зі знанням російської мови).

Підготовка до вересневого саміту Альянсу продемонструвала деякі особливості у підходах держав-членів НАТО (зокрема, Франції), про:

  • необхідність визнання зростаючої ролі доктрини ядерного стримування як надійного засобу захисту території Альянсу;
  • несхвалення переведення відносин НАТО-РФ у площину конфронтації на фоні тенденції до посилення інших регіональних та глобальних викликів і загроз (регіональна нестабільність, тероризм, розповсюдження ядерної зброї, кіберзлочинність);
  • важливість збереження політичного діалогу з Росією з одночасним згортанням військового співробітництва;
  • підтримку інтеграційних ініціатив Альянсу, зокрема, щодо докорінної зміни завдань сил реагування НАТО, а також заохочення європейських країн-членів Північноатлантичного союзу до подальшого докладання зусиль у сфері оборони, які повинні підкріплюватися одностайністю й доповнюваністю рішень на рівні ЄС;
  • нагальність посилення координації НАТО з Євросоюзом на різних рівнях діяльності (політичному, військово-стратегічному, оперативному й тактичному) із застереженням, що розвиток ролі Альянсу в зміцненні оборонних спроможностей країн, які не є членами ЄС, не перекриватиме діяльність Євросоюзу в цій сфері.

Таким чином, слід очікувати, що після саміту НАТО у Великобританії в контексті подій в Україні продовжуватиметься узгодження спільної європейської позиції стосовно питань оборони.

При Атлантичній раді США створено Експертну робочу групу з метою підготовки пропозицій щодо надання Україні статусу «основного партнера США, що не є членом НАТО»

Слід відзначити, що з метою зниження військово-політичних ризиків для України, у т. ч. у сфері ОПК, при Атлантичній раді США створено Експертну робочу групу з метою підготовки пропозицій для американського уряду щодо взаємодії у політичних, економічних і оборонних питаннях з нашою країною та надання Україні статусу «основного партнера США, що не є членом НАТО» (Major non-NATO Ally of the United States — MNNA).[1]

Водночас швидкість адаптації НАТО до нових викликів і загроз з боку РФ стримується такими факторами:

  • небажанням європейських союзників робити фінансовий внесок в оборону Європи — більшість країн-членів Альянсу не виконують своїх зобов’язань як у частині фінансування оборони, так і у справі розвитку сил і спроможностей об’єднання;
  • відсутністю координації з питань формування національних оборонних бюджетів, а також взаємодії між військовим керівництвом країн-членів й структурами Альянсу;
  • існуючою недовірою між країнами-членами у питанні беззаперечного використання ними воєнної сили у разі агресії проти однієї з країн-членів НАТО.

Проблемні питання трансформації оборонної політики ЄС обговорюватимуться на неофіційній зустрічі міністрів оборони країн Євросоюзу у Мілані 9-10 вересня 2014 р.

Оновлюються також підходи країн Євросоюзу до розбудови Спільної політики безпеки та оборони (СПБО) ЄС, у т. ч. у частині розміщення в Україні цивільної місії СПБО для допомоги у реформуванні вітчизняного сектору безпеки. Зокрема, в рамках підготовки до розміщення вказаної місії європейські країни наприкінці липня скасували заборону на постачання до України озброєння й засобів захисту, які можуть використовуватися для придушення демонстрацій (рішення про заборону було прийнято у лютому 2014 р.).[2]

Крім того, Європейська служба зовнішньої діяльності, Європейське оборонне агентство та Європейська Комісія планують включити оборонний сектор СПБО до стратегії підтримки розбудови спроможностей місцевих і регіональних партнерів, а також до системного й довготривалого співробітництва в оборонній сфері до кінця 2014 р., включно зі стимулами для сприяння спільним проектам. При цьому пріоритетними напрямами співпраці та взаємодії вважаються створення багатонаціонального флоту літаків-заправників, БПЛА, захист кіберпростору та налагодження системи урядового супутникового зв’язку, вдосконалення процесу фінансування військових дій Євросоюзу.

2.3 Заходи з посилення власної безпеки країнами Східної Європи та Балтії

Грубе порушення Росією норм міжнародного права та нехтування положеннями Будапештського меморандуму мобілізували Великобританію, країни Балтії та Східної Європи до поглиблення співпраці в рамках НАТО з метою посилення власної обороноспроможності. При цьому найбільшу зацікавленість у посиленні військової присутності Альянсу на своїй території демонструють Румунія, Польща та держави Балтії.

Так, Румунія від самого початку анексії Росією Криму активізувала діалог з керівництвом НАТО та США щодо гарантування захисту суверенітету країни, у т. ч. шляхом збільшення присутності в державі сил Альянсу. Найбільшу стурбованість румунської сторони викликає можливість реалізації Росією аналогічного кримському сценарію в Молдові, використовуючи присутність у Придністров’ї військовослужбовців 14-ї армії ЗС РФ та козачих формувань.

Елементами стримування експансіоністських планів Москви Бухарест вважає проведення в румунських територіальних водах Чорного моря спільних військово-морських навчань з авіа- та ракетоносною групою флоту США і НАТО. Румунія також отримала запевнення щодо незмінності планів США ввести в експлуатацію у 2015 році румунські елементи ПРО.

Польща під впливом українсько-російського протистояння переглядає свої пріоритети та черговість реалізації основних оперативних програм з модернізації польських ЗС, збільшення кількості озброєння й військової техніки та скорочення термінів реалізації замовлень.

Основними пріоритетами визначено посилення потенціалу розвідки, протиповітряної (насамперед, протиракетної) оборони, мобільності військ. Вказане передбачає закупівлю БПЛА, бойових і багатоцільових вертольотів, військово-транспортних літаків та систем ППО, для чого оборонний бюджет Польщі у 2014 році збільшено на 14%, а сукупні оборонні видатки — з 1,95 до 2% ВВП.

У цьому році Польща започаткувала підготовку резервістів інструкторами з військ спеціального призначення, які мають залучатись до диверсійної роботи у разі зовнішньої агресії проти держави та окупації її території. Готується докорінна реформа Національних резервних сил (NSR) — буде суттєво розширено щорічний обсяг обов’язкової підготовки резервістів до 50 тис. осіб (у 2013 році перепідготовку пройшли 3,5 тис. осіб, за перше півріччя 2014 р. — вже 7 тис.).

28 липня міністри оборони Польщі та Великобританії ухвалили рішення про проведення протягом найближчого часу на території Польщі спільних польсько-британських військових навчань під назвою «Чорний Орел» за участю близько 1300 британських солдат і понад 350 одиниць британської військової техніки. Варшава також досягла принципових домовленостей з НАТО щодо розташування військових баз Альянсу на території країни.

За планами Верховного головнокомандувача Об’єднаними ЗС НАТО в Європі генерала Ф. Брідлава, на східному фланзі передбачається створення найбільшої бази зі зберігання озброєння, боєприпасів та продовольства (в рамках розбудови інфраструктури зі швидкого реагування ближче до кордонів з РФ). Ймовірним місцем її розташування є польський балтійський порт Щецін, де наразі розміщено багатонаціональний командний центр НАТО «Північний схід», котрий у подальшому може бути перетворений на повноцінну штаб-квартиру, спроможну у будь-який час прийняти війська для участі у заходах у відповідь на агресію проти країни-члена Альянсу.

Держави Балтії висловили зацікавленість у розміщенні на своїй території елементів системи протиракетної оборони НАТО

Зі свого боку, держави Балтії висловили зацікавленість у розміщенні на своїй території елементів системи протиракетної оборони НАТО для захисту від літаків або ракет, дислокованих на військових базах у західному регіоні Росії. Така реакція країн Балтії на кризу в Україні пояснюється, головним чином, тим, що ці країни мають сухопутний кордон з Росією, а російськомовна нацменшина там становить значну частину населення (в Латвії — 27%, в Естонії — 24%, в Литві — 5%). Всі вони вимагають від країн-членів НАТО інтенсифікувати діяльність Альянсу в регіоні через свої обмежені людські та фінансові ресурси, слабку геостратегічну позицію (розташування між Калінінградом та рештою території Росії).

Фундаментальні розбіжності у позиціях держав Центральної та Східної Європи стосовно посилення присутності НАТО у регіоні були виявлені під час зустрічі глав Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії і Болгарії (Варшава, 22 липня). Зокрема, Польща, Литва, Латвія, Естонія та Румунія висловились за значне посилення оборонної політики НАТО й дислокацію військ Альянсу в регіоні на постійній основі. Проти такого підходу виступили Угорщина, Чехія й Словаччина, побоюючись погіршення політичних та економічних відносин з Москвою.

Їх позиція корелює з думкою окремих країн-членів НАТО в Західній Європі, які розглядають розміщення підрозділів Альянсу в регіоні на постійній основі як порушення Основоположного акту співробітництва НАТО-Росія від 1997 року, в якому Альянс зобов’язався не розміщувати постійних «значних бойових підрозділів» у Центральній та Східній Європі. При цьому Німеччина вважає, що будь-яке розміщення на постійній основі сил НАТО поблизу кордонів Росії може призвести до непотрібної ескалації напруження з Москвою.

За таких обставин існує імовірність розколу у країнах Вишеградській групи («В-4») на ґрунті розбіжностей у поглядах на воєнні загрози з боку Москви. Це може спонукати Польщу до переорієнтації співпраці в бік країн Балтії, котрі поділяють позицію Варшави у цьому питанні.

Угорщина демонструє зростаючу тенденцію уряду В. Орбана до дистанціювання як від Європейського Союзу, так і від економічних та політичних зв’язків зі США з одночасним посиленням відносин з Росією. Водночас на церемонії передачі Словаччині головування у Вишеградській групі 1 липня угорський міністр оборони Ч. Хенде наголосив про ініціативи  Угорщини щодо започаткування з 2015 року проведення регулярних спільних навчань країн «В-4»; забезпечення до 1 січня 2016 р. повної готовності Бойової групи «В-4» (виконуватиме завдання на відстані до 6 тис. км від кордонів ЄС за участю близько 3360 військовослужбовців). Також Ч. Хенде зазначив, що міністри оборони країн «В-4» домовились про залучення підрозділів ЗС України до БГ «В-4».

Болгарія, яка неодноразово висловлювала стурбованість з приводу дестабілізації ситуації в регіоні та наголошувала на необхідності посилення оборонних спроможностей НАТО на Чорному морі, на відміну від країн Балтії, Польщі та Румунії, не сформулювала в рамках Альянсу чітких вимог із забезпечення безпеки.

2.4 Посилення військової складової країн СНД

Росія активізувала діяльність зі створення спільної військової складової Євразійського союзу на основі ОДКБ

У відповідь на збільшення військової присутності НАТО на території Польщі Росія активізувала діяльність зі створення спільної військової складової Євразійського союзу на основі ОДКБ та її співпрацю зі ЗС РФ.

Так, останнім часом щоденно здійснюється патрулювання західного кордону Білорусі винищувачами-перехоплювачами Су-27П ВПС РФ, ведеться радіорозвідка літаком дальнього радіолокаційного виявлення ВПС РФ А-50. Крім того, ВПС Республіки Білорусь спільно з російською стороною постійно проводяться навчання щодо перехоплення цілей, котрі можуть становити загрозу для вищевказаних літаків із залученням систем ППО Білорусі. Також було підвищено бойову готовність сил і засобів ППО у районі Мінську.

Засідання Ради міністрів оборони держав-учасниць СНДНа черговому засіданні Ради міністрів оборони країн-учасниць СНД 3 липня було обговорено питання щодо постачання Киргизстану російського озброєння та військової техніки, у т. ч. у контексті виведення коаліційних сил НАТО з Афганістану, а також першочергові заходи із забезпечення 201-ої російської військової бази на території Таджикистану. Разом з тим Казахстан залучає підприємства Туреччини до своїх оборонних проектів. Зокрема, ведуться консультації щодо будівництва казахського заводу з виробництва боєприпасів зі спеціалістами корпорації машинобудівельної та хімічної промисловості Туреччини.

При цьому основні зусилля РФ зосереджуються на консолідації навколо себе партнерів у рамках ОДКБ. Їм нав’язується «блокове мислення», де немає місця для нейтралітету. Так, у ході засідання Ради міністрів оборони ОДКБ в Москві 10 червня головуючий міністр оборони РФ С. Шойгу наголосив на стурбованості проблемою «кольорових революцій» як чинника дестабілізації політичного ландшафту в різних державах. Він закликав делегації Білорусі, Казахстану, Вірменії, Киргизстану та Таджикистану обговорити можливі заходи взаємної підтримки під час зростання зовнішніх загроз, політичного та економічного тиску, зміцнення ВТС й активізації роботи для підвищення ефективності силового компонента ОДКБ.

Вказаному заходу передувало проведення Росією конференції з міжнародної безпеки (Москва, 23-24 травня), яку через ситуацію в Україні бойкотували країни-члени НАТО та ЄС, крім Іспанії, Греції та Кіпру. Основним лейтмотивом конференції стало обґрунтування тези, що наразі пріоритетом для Росії є співробітництво зі ЗС держав Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Близького й Середнього Сходу, а також з країнами Африки та Латинської Америки.

2.5 Розбудова країнами світу систем протиракетної оборони

 

Огляд систем протиракетної оборони

Напружена ситуація зберігається й у сфері розбудови країнами світу власних і колективних систем протиракетної оборони (ПРО). Після анексії Криму російська сторона не була запрошена на конференцію з проблематики протиракетної оборони (17-20 червня, Майнц), що трактується Москвою як відмова США продовжувати діалог у цій сфері. Чутлива реакція Москви пов’язана також і з доповіддю заступника голови Об’єднаного комітету начальників штабів ЗС США адмірала Дж. Віннефільда на конференції з ПРО у рамках Атлантичної ради США (Вашингтон, 28 травня), в якій вказувалось на такі аспекти:

  • підвищення ефективності систем ПРО — наразі тривають роботи з удосконалення ТТХ протиракетних засобів. Найбільш перспективними вважаються: комплекси ПРО THAAD (ефективність застосування складає 100%); корабельні комплекси ПРО «Aegis BMD» (86%); ЗРК «Patriot» РАС-3 (84%);
  • нарощування американської системи ПРО шляхом розміщення до 2017 року додатково 14 протиракет шахтного базування GBI (50%) на базі ПРО Форт-Грілі (Аляска);
  • посилення регіональних систем ПРО в Європі: розгортання в Румунії до 2015 року комплексів ПРО наземного базування «Aegis Ashor», в Польщі — до 2018 року, а також розміщення до кінця 2015 року на військово-морській базі Рота (Іспанія) чотирьох есмінців ВМС США з протиракетами типу SM-3; в країнах Перської затоки: ОАЕ — придбання комплексів THAAD; Кувейт — постачання ЗРК «Patriot» РАС-3; Саудівська Аравія — модернізація ЗРК «Patriot» РАС-2 до рівня РАС-3; Ізраїль — спільна розробка комплексів «Arrow», «David’s Sling», «Iron Dome».

Крім того, через агресію Росії проти України Канада прийняла рішення приєднатися до американської ПРО.

Росія спонукає країни-члени ОДКБ до створення єдиної системи ППО й ПРО

У відповідь Росія спонукає країни-члени ОДКБ до створення єдиної системи ППО й ПРО; провела у квітні-травні в Арктиці (район Новосибірських островів) випробування трьох зенітно-ракетних гарматних комплексів «Панцир-С»; у рамках масштабних навчань ЗС РФ у травні здійснила запуск міжконтинентальних балістичних ракет «Тополь»; а також вирішила продати Китаю ЗРК С-400 «Тріумф» разом з його докладною технічною документацією.

У другому півріччі цього року Польща планує розпочати тендер на закупівлю системи протиповітряної та протиракетної оборони середньої дальності, зокрема шістьох батарей ЗРК середньої дальності «WISŁA». У тендері вартістю близько $8 млрд беруть участь французький консорціум «Thales», європейська група MBDA, польська держкомпанія, уряд Ізраїлю, американські компанії «Raytheon» та «Lockheed Martin», а також консорціум MEADS.

Ісламська республіка Іран провела випробовування нових видів радарної та ракетної техніки в Перській затоці на острові Кіш, зокрема зенітних ракет, радарів і артилерійських систем управління й контролю «Басір» і радарної установки «Матла уль-Фаджр».

2.6 Іранське ядерне питання

У 2014 році ситуація навколо «іранської ядерної програми» мала реальний шанс для нормалізації та виходу Ірану з міжнародної ізоляції. У такому сценарії, насамперед, були зацікавлені США та ЄС, оскільки б це дозволило:

  • вивільнити військові й політичні ресурси США для вирішення стратегічних завдань в інших регіонах світу (включаючи стратегічне змагання з Китаєм і проблему Північної Кореї);
  • перейти до врегулювання сирійської кризи у кооперації з Іраном;
  • змінити конфігурацію сил під час пошуків шляхів вирішення палестино-ізраїльського конфлікту (Ізраїль змушений шукати компроміси з арабським світом, особливо Саудівською Аравією, заради урівноваження Ірану);
  • вплинути на світовий ринок енергоресурсів (сприяти зниженню цін, просуванню Південного енергетичного коридору ЕС з метою зменшення залежності від енергоресурсів з Росії).

Водночас, аятола А. Хаменеї вирішив змінити позицію іранської сторони на переговорах з «міжнародною шісткою», що призвело до неможливості підписання всеохоплюючої угоди стосовно ядерної програми Тегерана у визначений термін до 20 липня та продовження консультацій до 25 листопада. При цьому «міжнародна шістка» погодилась розморозити для Тегерана $2,8 млрд в обмін на завершення іранською стороною переробки запасів збагаченого урану до 20%.

Розташування основних об'єктів ядерної галузі на території Ірану

На даній стадії переговорного процесу США висунули Ірану такі вимоги:

  • заміна реактора на важкій воді легководним реактором на об’єкті у м. Арак;
  • підписання Тегераном додаткових протоколів у рамках Договору про нерозповсюдження ядерної зброї щодо забезпечення міжнародного контролю за діяльністю визначених ядерних об’єктів Ірану;
  • припинення робіт зі збагачення урану на ядерному об’єкті у Фордо та організація на зазначеному об’єкті науково-дослідної діяльності у сфері реалізації проектів з розвитку «мирного атому»;
  • обмеження розвитку ракетних програм Ірану. Під дії зазначеної вимоги підпадає виробництво ракет класу «Sajjil», «Safir», «Simorgh», «Shahab-4», «Ashura» та «Ashura-1».

Слід зазначити, що МЗС РФ назвав позицію Вашингтона «тактикою висування нових вимог», оскільки питання ракетних програм Ірану ніколи не включалося до порядку денного переговорів з «міжнародною шісткою». Крім того, намагаючись застерегти міжнародне співтовариство від введення санкцій стосовно Росії через збитий на Донбасі малайзійський літак, Москва надіслала такі сигнали:

  • російська сторона може вийти з режиму антиіранських санкцій і виконати контракт на постачання Тегерану комплексів С-300;
  • приєднання Ірану до ШОС або БРІКС стане потужним чинником зміцнення антиамериканського блоку;
  • наразі РФ та Іран готують широку двосторонню угоду щодо співпраці в економічній, енергетичній та військовій сферах.

2.7 Загострення ситуації в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

У першої половині цього року відбувалось загострення глобального суперництва в Азіатсько-тихоокеанському регіоні між провідними світовими державами, зокрема, США й союзниками в регіоні з одного боку, та Китаєм з Росією — з іншого. Очевидно, що певний прецедент створила Росія, анексувавши Крим та підтримуючи ескалацію напруженості на сході України.

АТР — cпірні островиВ АТР найбільша напруженість відзначається у відносинах між Китаєм та Японією навколо спірних островів Сенкаку (Дяоюйдао), а також конфлікт інтересів у Південно-Китайському морі між Китаєм, Філіппінами та В’єтнамом (Парасельські острови). У цьому контексті слід відзначити погіршення відносин між Пекіном та Ханоєм у травні після інциденту із затопленням в Південно-Китайському морі в’єтнамського риболовецького судна та розміщення китайською стороною нафтової бурової платформи «Хайян Шию-981» у супроводі військових кораблів у районі спірних островів.

Водночас імовірність повномасштабної війни є незначною через серйозні економічні зв’язки (Китай є найбільшим торговельним партнером В’єтнаму з річним обсягом товарообороту в $50 млрд). У разі ж загострення китайсько-в’єтнамського протистояння Ханой буде вимушений звернутися за допомогою до третіх країн, зокрема США та Японії, які є основними суперниками Китаю в регіоні. На відміну від Москви, яка останнім часом здійснює широку економічну та військово-технічну експансію в цій країні, але не бажає ризикувати відносинами з Пекіном, Вашингтон виказав готовність підтримати країни регіону у територіальних спорах з Китаєм у Південно-Китайському морі як військовою присутністю, так і сприянням партнерам у поданні юридичних позовів до міжнародних інституцій щодо неправомірності дій Китаю.

З метою обмеження впливу США в регіоні уряди КНР та РФ опрацьовують програму розвитку спільної військово-політичної стратегії на період 2015-2020 рр. Крім того, відзначається покращення відносин РФ з Пакистаном у сфері ВТС, що у перспективі може спричинити створення «азіатської стратегічної вісі» Пекін — Ісламабад — Москва.

 

Враховуючи загострення відносин в АТР та намір Євросоюзу зберегти власні інтереси в регіоні, інституції ЄС розпочали консультації для вироблення спільної і скоординованої позиції Євросоюзу стосовно нагальних питань порядку денного Азійського та Азійсько-Тихоокеанського регіонів. ЄС має намір посилити зусилля в напрямі досягнення регіональної інтеграції, зокрема, спираючись на роботу АСЕАН, і просувати діяльність в сфері запобігання конфліктам та посередництва для окреслення ролі Євросоюзу як партнера у протидії глобальним викликам у сфері безпеки.

Таким чином, у коротко та середньостроковій перспективі ситуація в регіоні формуватиметься під впливом таких чинників:

  1. Оновлення системи військової присутності США в Тихому океані відповідно до взятого в 2010 році курсу на політику «стримання Китаю». У рамках вказаного уряд США почав будівництво військово-морської бази в Сінгапурі та розпочав переговорний процес із В’єтнамом про стратегічне партнерство. Крім того, з Південною Кореєю обговорюється питання можливого повернення тактичної ядерної зброї на півострів. Разом з тим США використовуватимуть сейсмічні, гідроакустичні та інфрачервоні станції спостереження (розташовані в Австралії, Новій Зеландії та Японії) для моніторингу стратегічних ядерних сил КНР.
  2. Намагання Китаю поступово модернізувати свої ядерні сили шляхом розробки нових міжконтинентальних балістичних ракет з сучасними системами подолання ПРО, а також нового типу атомних підводних човнів. Водночас без технологічної допомоги Росії КНР сама не зможе вирішити вказані завдання.
  3. Вплив ситуації на Корейському півострові на військову політику Японії. Зокрема, через загрозу з боку КНДР Японія придбала у США нові комплекси ПРО, використання яких може розглядатися як прецедент застосування Японією зброї поза межами архіпелагу.
  4. Невизначеність у регіоні щодо поширення ядерної зброї. Уряди Республіки Корея та Японії вже кілька років обговорюють доцільність володіння ядерною зброєю. Так, існує ймовірність прийняття рішення урядами вказаних країн щодо виходу з ДНЯЗ та початку розробки власної ядерної зброї, незважаючи на незадоволення США (теоретичний і практичний потенціал дозволять обом сторонам розпочати розробки у цій сфері).
  5. Збереження невизначеності щодо майбутнього ядерної енергетики Японії, КНР та Республіки Корея. Аварія на Фукусімі довела неспроможність компенсації нестачі енергії завдяки використанню вугільних електростанцій та експорту СПГ. Японські АЕС виробляють 30% енергії, в РК — 45%, в КНР — до 6%. Уряди цих країн наразі мають намір збільшувати використання ядерної енергетики шляхом введення в дію нових реакторів.

2.8 Спалах епідемії лихоманки Ебола

Спалах епідемії лихоманки ЕболаНа тлі ескалації військово-політичних загроз, розгортання міжетнічних та релігійних конфліктів, загострення територіальних спорів проявився епідеміологічний виклик для усієї спільноти у вигляді спалаху лихоманки Ебола в країнах Західної Африки, насамперед у Сьєрра-Леоне, Ліберії, Гвінеї й Нігерії. Станом на середину серпня 2014 р. від цього вірусу вже вмерло понад 1 тис. осіб. В цих державах оголошено надзвичайний стан, суміжні держави обмежують пересування через кордони, окремі компанії скасовують свої авіарейси.

В умовах фактичної пандемії комітет Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) вирішив пропонувати несертифіковані засоби, зокрема «ZMapp», ефект від яких та побічна дія цілком не вивчені. ВООЗ не запровадила карантин стосовно Гвінеї, Ліберії, Сьєрра-Леоне та Нігерії (аби не погіршити їх економічне становище), проте Організація вимагає від урядів цих держав здійснення негайних запобіжних заходів, зокрема, ретельних перевірок пасажирів у міжнародних аеропортах, портах і пунктах перетину кордону (анкетування та температурне сканування) з ізоляцією на 31 день (враховуючи 21-денний інкубаційний період вірусу) усіх підозрілих на можливе зараження.

У цій ситуації КНР надала Ліберії та Сьєрра-Леоне гуманітарну допомогу на $5 млн (медичне обладнання, засоби дезінфекції, одяг для медичного персоналу). Канада передала кілька десятків доз вакцини, яка була досліджена лише на мавпах. Євросоюз вирішив збільшити допомогу на €8 млн для боротьби з епідемією лихоманки Ебола в Західній Африці й розгорнути другу мобільну лабораторію для діагностики захворювання (перша лабораторія почала працювати наприкінці березня ц. р. у Гвінеї).

Можливі загрози зараження громадян України цим небезпечним вірусом існують у разі відвідування ними країн (туризм, службові відрядження), в яких зафіксовано спалах лихоманки Ебола.

3. Загальні висновки та прогнози розвитку подій

  1. Анексія Росією Криму та подальша реалізація тактики «дистанційної війни» проти України спровокувала серйозну кризу європейської і міжнародної системи гарантування безпеки, продемонструвавши її неефективність, а також ілюзорний характер гарантій безпеки, наданих свого часу позаблоковим державам. При цьому у середньостроковій перспективі РФ виступатиме основним джерелом загрози національній безпеці України.
  2. Пріоритетним напрямом політики РФ до кінця року залишатиметься забезпечення визнання на міжнародному рівні анексії Криму з одночасною мілітаризацією півострова та його перетворення на військовий форпост Росії у Чорноморському регіоні, а також подальша підтримка терористів у східних регіонах України (озброєння та військова техніка, бойовики). Сконцентровані в прикордонних районах військові сили та засоби РФ є недостатніми для здійснення повномасштабної воєнної інтервенції, але вони можуть бути задіяні для організації «миротворчої місії».

Разом з цим, РФ здійснюватиме кроки щодо прискорення економічного й фінансового виснаження України (зупинка економіки на сході, протидія реверсу газу з Європи, різноманітні економічні санкції, нова хвиля інформаційної війни), формування нових «гуманітарних конвоїв» для сходу України, посилення інформаційної війни на країни Заходу.

  1. На сучасному етапі ані НАТО та США, з одного боку, ані Росія — з іншого, не зацікавлені у переході протистояння у фазу відкритої воєнної конфронтації. Вказане обмежуватиме можливості отримання Україною прямої та достатньої за обсягом військової допомоги з боку Альянсу (через побоювання спровокувати неадекватну реакцію Росії), а також унеможливлюватиме набуття нею членства в НАТО.
  2. Головною рушійною силою реалізації вересневих висновків саміту НАТО виступатимуть США, Великобританія, країни Балтії, а також Польща та Румунія. Водночас ефективність таких заходів стримуватиметься пасивною позицію інших держав-членів Альянсу, незацікавлених, у т. ч. через економічні чинники, у посиленні конфронтації з РФ, які надаватимуть перевагу дипломатичним і політичним варіантам врегулювання ситуації. Подібні проблеми спостерігатимуться і в рамках удосконалення СПБО ЄС.
  3. Сучасні реалії стратегії РФ на пострадянському просторі демонструють значну імовірність того, що черговим потенційним об’єктом агресивної політики Кремля буде Молдова. У цьому контексті наразі спостерігається активізація діяльності російських спецслужб на молдовському напрямі, що за своїми ознаками може свідчити про можливість повторення сценарію «донбаського сепаратизму» на території, зокрема, Гагаузії.
  4. Стратегічною метою агресивної політики Росії виступатиме повернення втраченого внаслідок розпаду СРСР статусу світового лідера, а також забезпечення визнання Заходом російської зони стратегічних інтересів, розвиток співпраці з державами якої має здійснюватися за погодженням з Москвою.
  5. У прагненні сформувати так званий «антиамериканський блок» Росія зустрічатиметься з новими проблемами, які можуть негативно впливати на авторитет Москви та її геополітичні позиції у цілому. Так, у рамках пошуку компромісів з Пекіном Москва не відреагувала на територіальний конфлікт між КНР та В’єтнамом. Таке самоусунення Росії викликало негативну реакцію офіційного Ханоя, який відтепер пов’язуватиме гарантії територіальної цілісності В’єтнаму з відновленням функціонування на своїй території військово-морської бази США.

Крім того, в умовах запроваджених ЄС санкцій переорієнтація Росії на азійський ринок виступатиме чинником загострення на ньому конкурентної боротьби російських виробників з традиційними постачальниками, які переважно є членами ШОС і БРІКС, що, у свою чергу, нівелюватиме «ідеологічні зусилля» Москви. За таких умов, Тегеран намагатиметься зберегти для себе поле для маневру, залишаючи можливість для успішного завершення переговорів з міжнародною спільнотою щодо ядерної програми Ірану й шанс «не сповзати» у формат блокового протистояння, в якому іранська сторона виступатиме на другому плані.

 



[1] Статус MNNA не передбачає гарантій взаємної оборони з боку США, проте дозволяє здійснювати повноцінне військове й військово-технічне співробітництво з країнами НАТО та іншими державами, що мають вказаний статус, та користуватись більшістю привілеїв країн-членів НАТО. На сьогодні статус MNNA надано 15 державам, зокрема Австралії, Ізраїлю, Йорданії, Новій Зеландії, Південній Кореї, Японії.

[2] Консультативна місія ЄС з цивільних аспектів реформування сектору безпеки (EUAM Ukraine) створена 22 липня 2014 р. і має бути остаточно сформована не пізніше 30 листопада (на цей період виділено €2,68 млн початкового фінансування). Першочергове завдання місії полягає у сприянні українській стороні у реформуванні правоохоронних органів і системи кримінальної юстиції. Призначення головою місії К. Міжея може вказувати на додатковий інтерес іноземців до проблем забезпечення верховенства права, прозорості, боротьби з корупцією. Центральне представництво EUAM Ukraine складатиметься із близько 40 експертів ЄС, що координуватимуть роботу найманих працівників із числа українських громадян. Кожне обласне представництво (імовірно у Харкові, Одесі й Львові) матиме 10 експертів. Для проведення тренувальних програм (за умови прийняття відповідних рішень) залучатимуть ще до 10 експертів.