9 липня 2017

Близький Схід та Північна Африка. Аналітичний огляд 06/2017

 

Олексій Волович

Воєнно-політична обстановка у червні 2017 року

 

Протягом червня на Близькому Сході і в Північній Африці зберігалася напружена і нестабільна обстановка. Найбільш резонансною подією стала так звана «катарська криза», що торкнулася інтересів багатьох країн і за межами близькосхідного регіону. Головною подією в КСА у червні стало призначення нового кронпринца Мухаммеда бен Сальмана, що може вплинути на зміну зовнішньої політики королівства в сторону її радикалізації. До кінця червня ЗС Туреччини закінчили підготовку проведення нової наземної операції на півночі Сирії, на цей раз в курдському анклаві Афрін. Військово-політичний конфлікт в Сирії вступає в завершальну фазу, яка, на наш погляд, буде характеризуватися ослабленням військової складової і посиленням політичної і переговорної між сирійським урядом і поміркованою опозицією за сприяння з боку ООН, ЛАД, ЄС, США, РФ, Туреччини та Ірану, а також деякою мірою — Саудівської Аравії, ОАЕ і Катару. Головною проблемою Іраку після розгрому ІДІЛ стає боротьба політичних сил країни за збереження унітарного статусу іракської держави, якому загрожує рішення керівництва курдської автономії про проведення 25 вересня референдуму про незалежність Іракського Курдистану. Завдавши ракетного удару 18 червня по позиціях ІДІЛ в сирійській провінції Дейр ез-Зор, Іран в черговий раз продемонстрував свій ракетний потенціал, достатній для стримування будь-якої можливої агресії проти нього. У червні тривало загострення відносин Єгипту з Катаром, Суданом і Ефіопією в Східній Африці. Воєнно-політична обстановка в Ємені та Лівії в червні залишалася млявоплинною, значною мірою через відволікання уваги основних акторів (КСА, ОАЕ, Єгипет, Катар, Іран) на «катарську кризу».

Близький Схід та Північна Африка

КАТАР

Держава Катар«Катарська криза». 5 червня КСА, ОАЕ, АРЄ і Бахрейн призупинили дипломатичні відносини з Катаром через «підтримку Дохою різних терористичних угруповань, що дестабілізують регіон». Пізніше до цих країн приєдналися Ємен, Лівія, Мальдіви, Маврикій, Мавританія і Союз Коморських Островів. Крім розриву дипвідносин Катар був виключений з очолюваної КСА коаліції, що воює проти хуситів і прихильників колишнього президента А. А. Салеха в Ємені. Підрозділи ЗС Катару, задіяні в операціях в Ємені, повернулися на батьківщину. Єгипет, КСА, ОАЕ і Бахрейн також включили 59 підданих Катару і 12 катарських структур в список осіб і організацій, що підтримують тероризм. Таким чином, Катар опинився в політичній і економічній ізоляції сусідніх «братніх» країн.

КСА і ОАЕ і раніше намагалися публічно звинуватити Катар в спонсоруванні терористичних організацій, однак США стримували їх, щоб «не зіпсувати репутацію» одного з найважливіших союзників Вашингтона на Близькому Сході, на території якого розташована найбільша американська база ВПС, а також передовий штаб Центрального командування ЗС США (USCENTCOM). Цього разу, напевно отримавши від США гарантії підтримки, коаліція у складі КСА, ОАЕ, АРЄ, та Бахрейну висунула Катару 10 ультимативних вимог, виконувати які Катар відмовився. Саудівська Аравія закликала транснаціональні компанії залишити Катар. Надходження 40 % продовольства до Катару автомобільним транспортом транзитом через кордон з Саудівською Аравією було заблоковано.

Схоже, що КСА і ОАЕ хочуть перетворити Катар на «цапа відбувайла», хоча, на думку багатьох оглядачів, самі ці країни грали і продовжують грати зовсім не останні ролі в підтримці радикальних ісламістських течій і угруповань в різних арабських країнах. Одночасно з розривом дипломатичних відносин вводиться економічне ембарго і блокада транспортного сполучення з Катаром з суші, моря і повітря. На думку багатьох оглядачів, в основі конфлікту — прагнення Саудівської Аравії змусити Катар відмовитися від проведення незалежної політики і використання своїх фінансових ресурсів для розширення впливу країни на регіональному та міжнародному рівні, перш за все, в Сирії, Іраку, Ємені та Лівії.

Велике обурення у правителів КСА, ОАЕ і АРЄ викликає підтримка Катаром руху «Братів-мусульман», який в ході «арабської весни» 2011 року спробував захопити владу в деяких арабських державах, а в Єгипті переміг на президентських виборах у червні 2012 року. Оскільки Саудівська Аравія за підтримки США намагається створити і очолити військово-політичний блок арабських країн — «арабське НАТО», спрямований проти Ірану, особливе обурення у правителів Саудії викликають добросусідські відносини між Катаром та Іраном. Емір Катару шейх Тамім бен Хамад Аль Тані привітав президента Ірану Хасана Роухані з перемогою на виборах і підкреслив, що він вважає добросусідські катарського-іранські відносини важливим фактором стабільності в регіоні Перської затоки.

Катар має «особливі відносини» з Іраном ще й тому, що обидві держави протягом багатьох років спільно експлуатують найбільше у світі родовище природного газу «Південний Парс» в водах Перської затоки. Зрозумівши, що втручання Росії в сирійський конфлікт заблокувало проект катарського газопроводу в Європу через територію Сирії, емір Катару почав таємні переговори з Іраном для обговорення можливості спільних поставок газу в Європу. Вже повернувшись з Ер-Ріяда після зустрічі з президентом США Д. Трампом, емір Тамім бен Хамад заявив, що «Іран представляє собою значну ісламську і регіональну державу і було б нерозумно вступати з нею в конфронтацію», з чим, на наш погляд, важко не погодитися.

Слід зазначити, що президент США Д. Трамп на початку червня неодноразово звинувачував Катар у підтримці «ісламського тероризму», підштовхнувши цим самим КСА, ОАЕ, АРЄ і Бахрейн до вельми жорстких дій проти Катару. Однак після того як 15 червня було офіційно оголошено про закупівлю Катаром 36 американських винищувачів Boeing F-15QA, загальною вартістю понад 12 млрд дол. США риторика Д. Трампа щодо Катару стала більш стриманою і примирливою. Крім того, було оголошено, що Катар і США мають намір провести спільні навчання ВМС двох держав.

Емір Катару Тамім бен Хамад та президент США Д. Трамп, Ер-Ріяд, 21 травня
Емір Катару Тамім бен Хамад та президент США Д. Трамп, Ер-Ріяд, 21 травня

За деякими даними, під час зустрічі з еміром Катару Тамімом бен Хамадом 21 травня в Ер-Ріяді Д. Трамп звинуватив катарське керівництво в спонсоруванні терористичних організацій на Близькому Сході, висловив невдоволення позицією Дохи з питання «мирного співіснування» з Іраном, а також зажадав від Катару припинити підтримку ХАМАСу і «Братів-мусульман». За повідомленням прес-служби Білого дому від 7 червня, президент США Д. Трамп запропонував Катару і країнам, що розірвали з ним дипломатичні відносини, своє посередництво в залагодженні розбіжностей і «при необхідності організувати зустріч у Білому домі» для вирішення цієї проблеми. За деякими даними, чинячи тиск на Катар, адміністрація Д. Трампа намагається також «переконати» Катар відмовитися від підтримки Демократичної партії США, а також обмежити свої інвестиційні вливання в Іран і Росію.

22 червня КСА, ОАЕ, АРЄ і Бахрейн висунули Катару новий ультиматум — 13 умов для відновлення припинених дипломатичних відносин, на виконання яких відвели 10 днів. У списку вимог, зокрема, зниження рівня дипвідносин з Іраном, закриття телеканалу «Аль-Джазіра», припинення військової співпраці з Туреччиною і ліквідація турецької військової бази в країні. Крім того, було заявлено: «Якщо Доха хоче залишитися у своєму звичному оточенні, вона має керуватися правилами прозорості своєї поведінки». Уряд Катару назвав ці вимоги абсолютно неприйнятними і такими, що мають на меті обмежити суверенітет катарської держави. Відповіддю керівництва Катару на арабський ультиматум можна вважати телефонну розмову еміра Таміма бен Хамада з президентом Ірану Хасаном Роухані, в ході якої катарський емір в черговий раз підтвердив намір Дохи «розвивати з Іраном відносини співпраці для вирішення проблем ісламського світу». Після цього відбулася демонстративна зустріч еміра Таміма з духовним лідером «Братів-мусульман», єгипетським 90-річним проповідником Юсефом аль-Кардаві, який був внесений владою КСА, ОАЕ, АРЄ і Бахрейну в терористичний список. Ю. аль-Кардаві —  один з найвпливовіших живих ісламських богословів, президент Міжнародного союзу мусульманських учених і автор більш ніж 120 теологічних книг по Ісламу. Протягом тривалого часу вважався духовним лідером «Братів-мусульман», незважаючи на те, що відмовився очолити цей рух.

Дії КСА, ОАЕ, АРЄ і Бахрейну проти Катару не підтримали Кувейт і Оман, які давно встановили нормальні відносини з Іраном. Таким чином, 3 країни з 6 країн-членів РСАДПЗ, а саме — Кувейт, Катар і Оман, мають з Іраном добросусідські відносини і не збираються їх загострювати. Крім того, Катар підтримують Іран, Туреччина і певною мірою Росія, у якої було чимало проблем у відносинах з Катаром. Китай і Євросоюз закликають арабські країни Перської затоки і Єгипет почати прямі переговори для розв'язання кризи навколо Катару.

Міністри закордонних справ Катару шейх Мухаммед бен Абдул Рахман Аль Тані та Німеччини Зігмар Габріель, 9 червня 2017 р.
Міністри закордонних справ Катару шейх Мухаммед бен Абдул Рахман Аль Тані та Німеччини Зігмар Габріель, 9 червня 2017 р.

У країнах Європи близькосхідна політика Д. Трампа, що має на меті конфронтацію з Іраном, поставки Саудівській Аравії озброєнь на астрономічні суми і формування «арабського НАТО», сприйнята зі значною часткою скептицизму і критики. Багато європейських політиків вважають ідею президента Д. Трампа «дружити з арабами проти Ірану» безперспективною і контрпродуктивною.

Так, міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель заявив, що близькосхідна політика Д. Трампа — «абсолютно неправильна політика, і, звичайно, не політика Німеччини. Глибокий конфлікт між сусідами насправді є останнім, що нам потрібно». Звісно ж, що заяви З. Габріеля значною мірю відображають позицію керівництва Євросоюзу щодо «катарської кризи».

На наш погляд, Україна має солідаризуватися з позицією країн Європейського Союзу з цієї проблеми, тобто, закликати всі аравійські країни до примирення. При цьому слід зазначити традиційно дружній характер українсько-катарських відносин. Катар підтримує політичну позицію України щодо російської агресії на Сході України і проголосував за обидві резолюції Генасамблеї ООН щодо російській анексії Криму.

Емір Катару Тамім бен Хамад і президент України П. Порошенко
Емір Катару Тамім бен Хамад і президент України П. Порошенко

За словами першого посла України в Катарі Євгена Микитенка, Катар був і залишається єдиною арабською країною, яка надала допомогу біженцям і переселенцям з Донбасу на суму 400 тис. євро. Е. Микитенко також висловив надію, що в поточному році «відбудуться двосторонні візити на дуже високому рівні». 30 червня міністр закордонних справ України П. Клімкін мав телефонну розмову з главою МЗС Катару шейхом Мухаммедом бен Абдул Рахман Аль Тані, в ході якої обговорювалися питання розвитку двосторонніх відносин між обома країнами, а також проблеми, що виникли останнім часом між країнами-членами РСАДПЗ.

Беручи до уваги підвищену амбіційність керівництва КСА, ОАЕ, АРЄ, Бахрейну і самого Катару, «катарська криза» може затягнутися на кілька місяців, однак, рано чи пізно примирення цих країн неминуче відбудеться. По-перше, протягом останніх 50 років ці країни мали в цілому дружні відносини, незважаючи на деякі незначні розбіжності. По-друге, продовження конфронтації з Катаром стане ще одним фактором дестабілізації ситуації на Близькому Сході, що, по суті, не відповідає інтересам ні країн регіону, ні багатьох країн світу, включаючи європейські країни, США, а також Туреччину, Китай, Індію, Індонезію, Японію і Республіку Корею, які отримують катарський СПГ.

 

КСА

Новий кронпринц Саудівської Аравії. Деякі оглядачі не виключали зміни влади в Катарі в результаті «катарської кризи». Однак, схоже, що позиції еміра Катару Таміма бен Хамада тільки зміцнюються. Проте, «катарська криза» стала причиною змін у вищих ешелонах влади Саудівської Аравії. 21 червня король Сальман оголосив свого 31-річного сина Мухаммеда бен Сальмана ас-Сауда кронпринцем, поставивши його першим в списку спадкоємців престолу. Принц Мухаммед бен Сальман також призначений першим заступником прем'єр-міністра, зберігши при цьому за собою пост міністра оборони.

Мухаммеда бен Сальмана обрали наслідним принцем 31 з 43 членів Ради вірності — сімейної ради дому Саудів, яку було створено у 2007 році для розгляду питань успадкування престолу. Члени ради присягнули на вірність новому спадкоємцеві престолу на спеціальній церемонії у Мецці. Президент США Д. Трамп привітав по телефону Мухаммеда бен Сальмана з призначенням на пост кронпринца. Політики зобов'язалися налагодити тісну співпрацю «для досягнення спільних цілей безпеки, стабільності і процвітання на Близькому Сході і за його межами».

До цього першим в черзі на саудівський престол був племінник короля і двоюрідний брат нинішнього кронпринца — Мухаммед бен Найеф бен Абдель-Азіз, який займав пости голови МВС і заступника прем'єр-міністра. Тепер він відправлений у відставку з усіх посад. Однією з причин зміни кронпринца є те, що Мухаммед бен Найеф є близьким другом катарського еміра Таміма. У деяких арабських та іранських ЗМІ з'явилися повідомлення, що Мухаммед бен Найеф перебуває під домашнім арештом у своєму палаці у м. Джидда, йому заборонено виїзд за межі королівства і обмежено право пересування всередині країни. Такі обмеження були введені безпосередньо відразу після позбавлення його всіх постів.

Король Саудівської Аравії Сальман бен Абдель-Азіз ас-Сауд, його племінник Мухаммед бен Найеф і син Мухаммед бен Сальман
Король Саудівської Аравії Сальман бен Абдель-Азіз ас-Сауд, його племінник Мухаммед бен Найеф і син Мухаммед бен Сальман

На думку The Guardian, причина таких заходів пояснюється наміром не допустити зростання опозиційних настроїв на час «перехідного періоду». Необхідно зазначити, що опозиція до кронпринца Мухаммед бен Сальмана вже визначилася досить виразно. Так, згідно з повідомленням саудівського телеканалу «Бідая» (Bedaya TV), плем'я Бану Тамім відмовилося складати присягу новому кронпринцу. Слід зазначити, що це плем'я є одним з найвпливовіших племен в Саудівській Аравії, до якого належав Мухаммед бен Абдель Ваххаб — засновник ідеології салафізму, а представники роду Аль Шейх з цього племені традиційно формують духовно-релігійну еліту королівства. Крім того, з цього племені походить засновник держави Катар емір Джасем бен Мухаммед.

За повідомленнями арабських ЗМІ, король Сальман (81 рік) з причини похилого віку і слабкого здоров'я нібито має намір зректися престолу на користь свого сина Мухаммеда. Згідно з іншими повідомленнями, деякі члени королівської сім'ї намагаються переконати принца Ахмеда бен Абдель-Азіза (75 років), рідного брата короля Сальмана, «взяти на себе керівництво країною і виступити із заявою про нездатність до управління короля Сальмана за станом здоров'я, а також про недійсність указу про призначення Мухаммеда бен Сальмана наслідним принцем»…

До цього часу королями обиралися сини засновника Саудівської Аравії Абдель-Азіза бен Абдель-Рахмана ас-Сауда (1880–1953 рр.). На сьогодні з 45 його синів від різних дружин живі ще дев'ять. Найстарішим з них є принц Бандар (1923 р.н.), який ніколи не займав ніяких посад. Наймолодшим є принц Мукрін (1945 р.н.), який займав пости губернатора провінції Ель-Мадіна і генерального директора Служби зовнішньої розвідки (2005–2012). Таким чином, кронпринц Мухаммед бен Сальман має шанси стати першим онуком засновника Саудівської Аравії на королівському престолі. На даний час налічується близько 7 тисяч нащадків короля Абдель-Азіза в ранзі принців і принцес, значна частина з яких здійснює владні функції на різних рівнях.

Довідково:

Наслідний принц КСА Мухаммед бен Сальман ас-СаудНаслідний принц КСА Мухаммед бен Сальман ас-Сауд, народився 31 серпня 1985 року і є сином короля Сальмана і його третьої дружини Фахд бінт Фалах. Отримав ступінь бакалавра права в Університеті Короля Сауда. У 2008 році працював в комісії експертів, яка консультувала уряд з фінансових питань. У грудні 2009 року став спеціальним радником свого батька Сальмана, який на той час займав пост губернатора провінції Ер-Ріяд. У 2012 році очолив Королівський Суд. З 2014 по 2015 рік Мухаммед бен Сальман займав пост державного міністра. 23 січня 2015 року після вступу його батька на трон був призначений міністром оборони Саудівської Аравії. З 29 січня 2015 року — голова Ради з економічних питань та розвитку. 29 квітня 2015 року став заступником кронпринца і другим заступником прем'єр-міністра КСА. Кронпринц Мухаммед очолює різні молодіжні благодійні організації. Відзначається великою працездатністю, працює по 16 годин на день. Одружений, має чотирьох дітей.

 

ТУРЕЧЧИНА

Позиція Туреччини щодо «катарської кризи». Візит еміра Катару Хамада бен Халіфа в Туреччину у грудні 2001 року поклав початок формуванню договірно-правової бази економічного і військового співробітництва між двома країнами. У квітні 2005 року прем'єр-міністр Р. Ердоган здійснив офіційний візит до Катару, в рамках якого взяв участь у Форумі демократії, розвитку та вільної торгівлі в Досі в якості основного доповідача.

Емір Катару Тамім бен Хамад і президент Туреччини Р. Ердоган
Емір Катару Тамім бен Хамад і
президент Туреччини Р. Ердоган

В останні роки емір Катару Тамім бен Хамад і президент Туреччини Р. Ердоган зустрічаються по кілька разів на рік. У цих двох лідерів склалися дуже хороші особисті стосунки.

Станом на 2016 рік загальний обсяг двостороннього товарообігу між ТР і Катаром склав 710 млн дол. США, а обсяг катарських інвестицій в Туреччину — близько 20 млрд дол. США. Після серії «арабських революцій» у 2011 році, на відміну від інших країн Перської затоки, Катар, як і Туреччина, підтримав такі помірковані політичні течії як «Ан-Нахда» в Тунісі і «Брати-мусульмани» в Єгипті, що ще більше зблизило Анкару і Доху. На думку деяких оглядачів, саме Катар і Туреччина не тільки стояли біля витоків виникнення ІДІЛ, а й допомагали зміцненню цієї терористичної організації. Катар — своїми грошовими вливаннями, а Туреччина — підготовкою в своїх таборах бойовиків ІДІЛ з різних країн світу та їх переправленням в зони бойових дій в Іраку і Сирії. Стверджується також, що Катар і Туреччина нібито організували наплив потоку мусульманських біженців в Європу.

Угода про розміщення в Катарі контингенту ЗС Туреччини з метою навчання катарських військовослужбовців набула чинності 15 червня 2015 року, а робота по її реалізації почалася у жовтні того ж року. За даними МО Туреччини, 28 квітня 2016 року було підписано угоду про початок робіт з будівництва військової бази для розміщення турецького військового контингенту на території Катару, яка було схвалена турецьким парламентом 7 червня 2017 року. При цьому Катар погодився взяти на себе всі витрати по будівництву турецької військової бази на своїй території, що приблизно складе 1 млрд дол. США. Раніше повідомлялося, що на цій військовій базі будуть розміщені близько 3 тис. військовослужбовців з сухопутних військ, ВПС і ВМС ТР.

Після виникнення «катарської кризи» президент Туреччини Р. Ердоган неодноразово публічно висловлював підтримку Катару. 13 червня він заявив, що «Катар не підтримує ІДІЛ і разом з Туреччиною вносить найбільший вклад в боротьбу з тероризмом». Р. Ердоган назвав ізоляцію Катару «нелюдською і такою, що суперечить ісламським цінностям». Обсяг експорту з Туреччини в Катар з початку кризи збільшився в три рази. Анкара також не збирається переглядати угоду з Катаром про розміщення своєї військової бази в цій країні. Більш того, в кінці червня Анкара збільшила чисельність турецьких військовослужбовців в Катарі до 1 тис. чоловік. Не виключено, що подальше нарощування чисельності турецьких військ в Катарі може викликати вже кризу у відносинах Туреччини з країнами антикатарскої коаліції. У липні підрозділи ЗС Туреччини і Катару проведуть спільні військові навчання з метою «посилення обороноздатності Катару і підтримки стабільності і безпеки в регіоні». В середині червня глава турецького МЗС М. Чавушоглу відвідав Катар, КСА і Кувейт з посередницькою місією.

Проголошений курдами на півночі Сирії федеративний район Рожава
Проголошений курдами на півночі Сирії федеративний район Рожава

Підготовка нової операції ЗС Туреччини в Сирії. За повідомленням газети «Міллієт», до кінця червня ЗС Туреччини закінчили підготовку проведення нової наземної операції в курдському анклаві Афрін на півночі Сирії. Анклав Афрін знаходиться в провінції Алеппо і відноситься до проголошеного курдами на півночі Сирії федеративного району Рожава. Проведення цієї операції Анкара погоджує з Москвою. До початку проведення турецької операції Росія виведе свої війська з цього регіону, хоча їх там практично й немає. В Афріні немає і сирійських урядових сил, а їх невеликий гарнізон знаходиться в Хасеке. Під час операції контакти між Анкарою і Москвою будуть підтримуватися, щоб уникнути можливих непередбачених інцидентів. Передбачається, що операція триватиме 70 днів з використанням артилерії, танків і військової авіації. Після встановлення контролю над районом Афрін він набуде статусу ще однієї зони деескалації, хоча курдська сторона не входить в число учасників переговорів ні в Астані, ні в Женеві, де обговорювався порядок функціонування цих зон. З усього видно, що Москва не буде підігравати Анкарі в її конфронтації з сирійськими курдами, але і воювати через них з Туреччиною теж не буде. Швидше за все Москва продовжить надавати сирійським курдам таємну фінансову і матеріальну підтримку. Як вважає російський сходознавець Ю. Щегловін, для Москви важливо «збереження постійно діючого дратівного для Анкари курдського чинника на півночі Сирії, який є прихованим резервом можливих антитурецьких кроків (Москви) на випадок чергової зміни пріоритетів турецького президента Р. Ердогана». На думку Ю. Щегловіна, бойовий потенціал турецької армії і лояльних їй сирійських опозиційних груп поки що далекий від того рівня, який дозволив би успішно здійснити операцію по захопленню Афріну. З іншого боку, ця операція Анкари абсолютно не влаштовує Вашингтон, який виступає проти будь-якої турецької військової активності на півночі Сирії, оскільки це перешкоджатиме планам Пентагону по створенню за допомогою курдів свого оплоту на півночі Сирії. Таким чином, досить сумнівно, що Анкарі вдасться провести свою операцію по встановленню контролю над курдським анклавом Афрін. США цього просто не допустять. Тому планування зазначеної турецької операції слід розглядати як елемент «торгівлі» Анкари з Вашингтоном з курдського питання.

 

СИРІЯ

Військові дії в Сирії, червень 2017 р.
Військові дії в Сирії, червень 2017 р.

Бойові дії сирійської армії. На початку червня урядові війська САР і союзні їм сили за підтримки ПКС Росії продовжували наступ на сході провінції Алеппо, де звільнили від бойовиків ІДІЛ м. Маскану, яке джихадисти утримували протягом трьох років. Після звільнення Маскани можна говорити практично про повне вигнання бойовиків ІДІЛ з провінції Алеппо, де джихадисти продовжують утримувати лише кілька сіл. Взяття Маскани також відкрило дорогу сирійським військам на м. Ракка.

Протягом червня на північному сході країни в провінції Ракка сирійська армія і загони ополченців провели низку бойових операцій проти бойовиків ІДІЛ на південь від річки Євфрат. Бої велися також в провінціях Хама, Дамаск, Алеппо і Дейр ез-Зор. На сході провінції Хомс сирійські війська просувалися з боями проти формувань ІДІЛ уздовж автодороги Пальміра – Дейр ез-Зор і вийшли до м. Арак, взяття якого може відкрити сирійським військам дорогу на Дейр ез-Зор. Мешканці і оточені у цьому місті сирійські війська незабаром можуть залишитися без питної води через те, що бойовики ІДІЛ будують дамбу для перекриття річки Євфрат. Протягом червня бойовики ІДІЛ практично щодня атакували позиції урядових сил в південних кварталах Дейр ез-Зора, намагаючись ліквідувати оточені гарнізони сирійських військ у місті з тим, щоб закріпитися в ньому після їх відходу з Ракки. 23 червня, намагаючись надати підтримку заблокованому сирійському гарнізону у м. Дейр ез-Зор, сирійські війська за підтримки союзних формувань атакували позиції ІДІЛ в районі сирійсько-іракського кордону і просунулися на 8–10 км в напрямку цього міста.

Урядові війська відбили спроби терористів ІДІЛ повернути під свій контроль нафтові і газові родовища на північ від Пальміри. До кінця червня від терористів очищені значні території та звільнена велика кількість населених пунктів. Передові підрозділи ЗС САР вийшли до лінії фронту, контрольованої переважно курдськими формуваннями «Сил демократичної Сирії» (СДС). Крім того, 9 червня сирійська армія вийшла до сирійсько-іракського кордону на північний схід від містечка ет-Танф, що сталося вперше з 2015 р. Одночасно сирійські війська відновили контроль над ділянкою кордону з Йорданією.

17 червня командування сирійських ЗС оголосило про припинення в односторонньому порядку бойових дій в районі м. Дераа на півдні Сирії на 48 годин з метою підтримати «зусилля щодо примирення». 19 червня ЗС САР вибили терористів ІДІЛ з м. Расафа за 30 км на південь від Ракки. Бої за це ключове місто тривали до 23 червня. 21 червня в провінції Дамаск сирійські війська помітно просунулися в кварталі Джобар сирійської столиці, а також у прилеглих до нього містах Айн Тарма і Замалка. Сирійські війська повернули під свій контроль кілька районів у південно-східному передмісті Дамаска і вибили терористів з району Бір-Кассаб за 75 км від Дамаска.

До 30 червня ЗС САР встановили повний контроль над провінцією ель-Кунейтра на кордоні з Ізраїлем. Однак ситуація в цьому районі ускладнюється через удари ізраїльських ВПС по позиціях сирійських військ у відповідь на випадкові обстріли територій, контрольованих Ізраїлем. Всього з 24 червня по 2 липня ізраїльська авіація завдала п'ять ударів по сирійським військам. 29 червня РБ ООН рішуче засудила бойові дії, що ведуться в зоні роз'єднання між Сирією та Ізраїлем, і закликала ЗС САР і повстанські угруповання залишити район, що патрулюється миротворчим контингентом ООН.

Бойові дії західної коаліції. До цього часу дії очолюваної США коаліції в Сирії обмежуються узгодженими з РФ зонами в районі містечка ет-Танф на південному сході Сирії. 6 і 8 червня ВПС західної коаліції завдали ударів по проурядовим силам Сирії в районі ет-Танфа, в межах встановленої США і їх союзниками «безконфліктної зони» з радіусом 55 км навколо міста. Росія назвала ці дії «актом агресії». За даними американських джерел, представники американського і російського контингентів в Сирії провели дві «таємні зустрічі», в ході яких обговорювалися питання створення зон деескалації на південному заході Сирії.

На початку червня формування «Сил демократичної Сирії» при інтенсивній підтримці авіації західної коаліції увійшли в м. Ракка, де за участю американського спецназу і масованої підтримки авіації західної коаліції протягом другої половини червня вели бої з витіснення бойовиків ІДІЛ з цього міста. Станом на 26 червня бійці СДС контролювали приблизно чверть території міста. До цього часу чисельність бойовиків ІДІЛ, що обороняють Ракку, оцінювалася в 2,5 тис. осіб. У південних і східних кварталах міста бойовики ІДІЛ безперервно контратакували, намагаючись розірвати кільце оточення. За повідомленнями американських військових, лідери ІДІЛ втекли з Ракки і іракського Мосула до м. ель-Маядін на сході Сирії поблизу кордону з Іраком, де тепер знаходиться командний центр цієї терористичної організації. В середині червня підрозділи американських ЗС перемістили дві РСЗВ HIMARS з Йорданії на базу ет-Танф.

Американські військові на прикордонному переході ет-Танф
Американські військові на прикордонному переході ет-Танф

Пильна увага американських військових до ет-Танфу (в районі перетину йорданського, сирійського та іракського кордонів) пояснюється тим, що у цьому місті розташована військова база, на якій американські і британські інструктори ведуть підготовку бойовиків прозахідної збройної опозиції, яка бореться як проти сирійського режиму, так і проти ІДІЛ. Крім того, через це місто проходять сухопутні комунікації, по яким Іран поставляє своїм сирійським і ліванським союзникам зброю і боєприпаси. Мета Пентагону полягає в тому, щоб розірвати «вісь опору» Тегеран-Багдад-Дамаск-«Хизбулла» і взяти сирійсько-іракський кордон під свій контроль.

18 червня американський винищувач F/A-18E збив сирійський винищувач-бомбардувальник Су-22, який, за твердженням американського командування, завдав удару по позиціях підтримуваних американцями СДС на південь від м. Табка в сирійській провінції Ракка. Сирійське командування заявило, що Су-22 діяв проти бойовиків ІДІЛ. У Москві цю акцію США назвали «актом агресії» і «допомогою терористам». У Пентагоні повідомили, що США не прагнуть до виникнення конфліктів в Сирії, проте мають намір захищати себе і своїх союзників у разі виникнення загрози.

26 червня прес-секретар Білого дому Ш. Спайсер повідомив, що уряд США нібито виявив ознаки потенційної підготовки сирійської влади до нового застосування хімічної зброї в Сирії. Глава МЗС РФ С. Лавров висловив сподівання на те, що США не будуть створювати «надумані приводи для нанесення нових ударів по Сирії на підставі якихось міфічних розвідданих». Міністр у справах національного примирення Сирії Алі Хайдар заявив, що «Сирія повністю позбулася хімічної зброї, але навіть якщо б вона й була, складно уявити, що Дамаск отримав би вигоду від її застосування». За його словами, сирійська армія перемагає і без зброї масового ураження, «але, мабуть, це багатьом не подобається».

Військові бази західної коаліції в населених пунктах Табка, ет-Танф і ез-Закф
Військові бази західної коаліції в населених пунктах Табка, ет-Танф і ез-Закф

За повідомленням сайту «Global Research», у червні США почали будівництво великої військової авіабази в населеному пункті Табка. Це буде повноцінна авіабаза, яка використовує військовий аеродром Табка, а також всі військові об'єкти Сирійської арабської армії у цьому місті. Це буде вже третя військова база США, побудована на території Сирії. Дві перших були побудовані у квітні і травні 2017 року на півдні країни в населених пунктах ет-Танф і ез-Закф, де буде обладнаний спільний оперативно-командний центр сил західної коаліції.

За даними інтернет-ресурсу «South Front», США уклали з сирійськими курдами договір, який дозволить американським військовим залишатися в контрольованих курдами районах протягом 10 років. У свою чергу, США будуть продовжувати надавати військову допомогу YPG. За інформацією низки західних ЗМІ, в період з 5 по 20 червня 2017 р. США доставили на територію, контрольовану сирійськими курдами, 130 вантажівок з сучасною зброєю і боєприпасами. Всього за вказаний період курдам було доставлено 12000 штурмових гвинтівок, 6000 ручних кулеметів, 3500 великокаліберних кулеметів, 3000 пострілів до протитанкового гранатомету РПГ-7, 1000 одиниць протитанкових гранатометів АТ-4, 235 мінометів, 100 снайперських гвинтівок і 450 прицілів нічного бачення PVS 7. Українці, що борються на Донбасі проти російської агресії, можуть тільки позаздрити сирійським курдам…

На думку оглядача The National Interest Дуга Бендоу, США все глибше грузнуть в сирійському конфлікті, що загрожує країні серйозними наслідками за відсутності будь-яких вигод. За його словами, участь США в сирійській громадянській війні в умовах боротьби безлічі угруповань загрожує зіткненням з Іраном, Туреччиною або Росією. Конгрес США не оголошував сирійському уряду війну і не зобов'язувався захищати сирійських повстанців, нагадує Д. Бендоу.

Бойові дії ПКС Росії. За даними Міноборони РФ, 10 червня авіація РФ і САР завдали спільного удару по великій автоколоні бойовиків ІДІЛ, які намагалися вибратися з Ракки в напрямку Дейр ез-Зора. Повідомлялося, що в результаті удару було знищено десятки автомобілів з встановленими на них кулеметами. За даними МО РФ, 23 червня кораблі ВМФ РФ вразили шістьма крилатими ракетами «Калібр» пункти управління та склади озброєння бойовиків ІДІЛ в провінції Хама. Ударів завдали зі східної частини акваторії Середземного моря фрегати «Адмірал Ессен» і «Адмірал Григорович», а також підводний човен «Краснодар» з підводного положення.

Протягом червня російська військова авіація практично щодня завдавала авіаударів по позиціях ІДІЛ у м. Акербат в східній частині провінції Хама, який є оплотом терористичного угрупування в цій провінції, оскільки він розташований уздовж головного маршруту поставок контрабандної нафти. Згідно з повідомленням заступника директора департаменту нових викликів і загроз МЗС Росії Д. Феоктистова, з початку операції в Сирії ПКС РФ знищили понад 3 тис. бензовозів терористів і більше 200 заводів з переробки і перекачування нафтопродуктів. За його словами, хоча доходи ІДІЛ від продажу контрабандної нафти зменшилися в 10 разів — з 2 млрд дол. США до 200 млн дол. США, але, тим не менш, терористичне угрупування продовжує існувати і отримувати доходи.

27 червня президент Сирії Башар Асад вперше відвідав російську авіабазу в Хмеймімі, де сфотографувався в кабіні винищувача Су-35. Також президенту САР була представлена російська бойова машина підтримки танків «Термінатор». Б. Асада супроводжував начальник Генштабу ЗС РФ генерал армії В. Герасимов. Намагаючись хоча б частково перекласти тягар участі в сирійському конфлікті на своїх союзників по ОДКБ, російська сторона запропонувала направити в зони деескалації в Сирії військовослужбовців з Киргизії і Казахстану. Глава комітету Держдуми з оборони В. Шаманов підтвердив, що Росія веде переговори з цими країнами щодо відправки їх військовослужбовців в Сирію.

27 червня президент Сирії Башар Асад відвідав російську авіабазу Хмеймім

Бойові дії Туреччини. Загони радикальної сирійської опозиції за підтримки турецької армії наступають на позиції курдів в районі Афрін в провінції Алеппо. 16 червня президент Туреччини Р. Ердоган закликав США і КСА взяти участь в наступному раунді переговорів по міжсирійську врегулювання в Астані. Він також підкреслив, що «вирішити кризу в Сирії і Іраку неможливо без посередництва Ірану». 14 червня держсекретар США Р. Тіллерсон заявив, що американську адміністрацію турбує зближення Анкари з Москвою.

Міністр оборони США Дж. Меттіс надав Туреччині інформацію про постачання озброєння курдським формуванням в Сирії, при цьому підкреслив, що «після розгрому ІДІЛ в м. Ракка передане курдам озброєння буде повернуто до США». Однак 27 червня Дж. Меттіс оголосив, що США продовжать постачання зброї сирійським курдам і після взяття Ракки. Таким чином, він дав зрозуміти, що Пентагон не збирається вилучати видану курдам зброю, що раніше було обіцяно Туреччині. Президент Туреччини Р. Ердоган заявив, що США роблять помилку, надаючи сирійським курдам озброєння.

Міністерство оборони САР повідомило 30 червня, що урядові війська Сирії за підтримки ПКС РФ, іранських військ, загонів ополчення і ліванської «Хизбулли» звільнили у червні більше 12 тис. кв. км території і 69 населених пунктів країни. Аналітичний центр IHS Markit, що базується в Лондоні, опублікував 29 червня дослідження, згідно з яким за останні три роки в Сирії і Іраку ІДІЛ втратила контроль над 60 % раніше окупованої території і позбулася 80 % своїх доходів.

За останні три роки в Сирії і Іраку ІДІЛ втратила контроль над 60 % раніше окупованої території і позбулася 80 % своїх доходів

На наш погляд, військово-політичний конфлікт в Сирії вступає в завершальну фазу, в результаті якої радикальна озброєна сирійська опозиція і терористичні угруповання зазнають поразки від сирійських урядових військ і їх союзників, незважаючи на втручання Туреччини і західної коаліції на чолі з США. При цьому малоймовірно, що Сирія збережеться як унітарна держава. Швидше за все, буде створена Сирійська Федерація у складі автономій за релігійно-етнічною ознакою: алавітську, сунітську, курдську, туркоманську, друзьку і можливо християнську з формальним центральним урядом в Дамаску. Іншими словами, «балканізація» Сирії є реальною загрозою. Але найнебезпечніше полягає в тому, що всі ці автономії будуть контролюватися ззовні — Росією, Туреччиною, США, Саудівською Аравією і можливо Іраном, що буде нагадувати окупацію Німеччини після Другої світової війни. Єдиний позитивний момент у цій ситуації полягає в тому, що жодна з перерахованих вище країн не зможе самостійно контролювати і визначати ситуацію в Сирії, що змусить їх домовлятися про майбутній статус цієї країни в рамках РБ ООН, а також конференцій в Женеві і Астані.

 

ІРАК

Бої за Мосул, ситуація на кінець червня 2017 р.
Бої за Мосул, ситуація на кінець червня 2017 р.

Бойові дії. За даними китайських джерел, за 126 днів операції зі звільнення Мосула міжнародна коаліція знищила 142 підземних тунелі, 396 прихованих вогневих позицій, 161 транспортний засіб бойовиків. При цьому тільки літаки ВПС США скинули 12093 авіабомби. В операції бере участь 9000 військовослужбовців ЗС Іраку і ще 5200 військовослужбовців ЗС США.

25 червня представник командування збройних сил Іраку заявив, що стара частина Мосула практично повністю звільнена від бойовиків ІДІЛ. Однак, незважаючи на всі переможні реляції іракського уряду з приводу взяття Мосула, бойовики ІДІЛ продовжують утримувати позиції в Старому місті і навіть здійснюють контратаки. Так 30 червня бойовики ІДІЛ провели серію успішних контратак, вибивши підрозділи іракських військ зі східної частини Старого міста. Американські експерти відзначають, що просування іракських і американських військ стримується вузькими вулицями, що мінімізує застосування важкої техніки. Другим фактором, що гальмує наступ коаліційних сил, є дії снайперів супротивника. Навіть після встановлення повного контролю над Мосулом, сумнівно, що бойовики ІДІЛ зникнуть. Скоріше всього, що вони просто перейдуть на нелегальне становище і до методів ведення партизанської війни. При цьому бойовики ІДІЛ продовжують утримувати під своїм контролем кілька районів у пустельних зонах провінції Анбар, що населена переважно сунітами. Позиції прихильників ІДІЛ сильні також навколо Таль-Афара на захід від Мосула і в околицях Кіркука. За прогнозами американських експертів, загони ІДІЛ намагатимуться зберегти свій контроль і над ділянками сирійсько-іракського кордону, щоб при потребі мати можливість маневрувати і перекидати сили і засоби з Сирії до Іраку і навпаки. На думку американських експертів, іракські збройні сили не в змозі проводити самостійно широкомасштабні військові наступальні операції, особливо в зонах традиційного проживання сунітів, і тільки присутність американських військ в Іраку може вберегти іракську армію від неминучої поразки.

Іракський Курдистан
Іракський Курдистан

Референдум про незалежність Іракського Курдистану. 8 червня голова курдського автономного району Мас'уд Барзані доручив Вищій виборчій комісії автономії організувати проведення 25 вересня референдуму про незалежність Іракського Курдистану. Це рішення підтримала більшість курдських партій, однак партії «Горран» і «Ісламська група Курдистану» заявили, що рішення про референдум може ухвалювати тільки курдський регіональний парламент, робота якого припинена з жовтня 2015 р.

Учасникам референдуму необхідно буде відповісти на питання: «Чи згодні ви, що регіон Курдистан і курдські райони за межами адміністрації регіону повинні бути незалежною країною?».

Рішення курдського керівництва про проведення референдуму про незалежність Іракського Курдистану було оцінено в Іраку і за кордоном як протиправне і антиконституційне. Центральний уряд Іраку засудив рішення курдського керівництва. Іракський туркоманський фронт виступив з протестом проти проведення референдуму з питання про незалежність Курдистану в тих районах, де компактно проживають туркомани. Євросоюз негативно поставився до цього рішення і виступив за збереження єдності іракської держави. У Держдепартаменті США заявили, що Вашингтон підтримує «єдиний, стабільний і демократичний» Ірак. У МЗС Туреччини референдум про курдську незалежність назвали «жахливою помилкою». У Тегерані вважають, що регіон Іракського Курдистану повинен залишатися невід'ємною частиною Іраку.

 

ІРАН

Ракетний потенціал Ірану. Військова промисловість Ірану включає практично всі галузі виробництва озброєння і військової техніки, але на перше місце в країні поставлено ракетобудування. При реалізації національної ракетної програми Тегеран віддає пріоритет копіюванню, а також модернізації російської, північнокорейської, пакистанської, китайської та американської продукції. Іран має у своєму розпорядженні сім основних центрів з розробки та виробництва ракетної техніки. На даний час Іран виробляє ракетні комплекси малої і середньої дальності, балістичні ракети дальністю до 2–3 тис. км, крилаті ракети дальністю до 2 тис. км і протикорабельні ракети. На сьогодні в Ірані створена ціла серія (більше 20) ракетних носіїв різного класу. Всі вони мобільні, пристосовані для дій в різних регіонах країни і захищені ешелонованою протиповітряною обороною.

18 червня Іран завдав ракетного удару по позиціям ІДІЛ в Сирії
18 червня Іран завдав ракетного удару по позиціям ІДІЛ в Сирії

18 червня ракетники Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) завдали ударів ракетами «земля-земля» середньої дальності по позиціях ІДІЛ в провінції Дейр ез-Зор, при цьому вогневі позиції іранських ракет знаходилися на заході Ірану в провінції Керманшах. Як стало відомо з іранських джерел, для нанесення ракетного удару ракетники КВІР використали близько 6 балістичних ракет типу «Зольфагар» («Фатах-313») і «Кіам-1» («Шахаб-2») дальністю до 700–800 км. Хоча іранські офіційні особи повідомляли про вельми успішні результати цього ракетного удару, але за словами начальника Генштабу Армії оборони Ізраїлю генерал-лейтенанта Гаді Айзенкота, його результати виявилися значно скромнішими: всього лише одна з шести ракет вразила якусь ціль і ще одна розірвалася поблизу. Деякі оглядачі розцінюють цей ракетний удар Ірану в якості свого роду попередження американцям, оскільки на початку червня ударам міжнародної коаліції на чолі з США кілька разів піддавалися проіранські шиїтські формування «Хашд аш-Шааб» в Сирії. Таким чином, своїм ракетним ударом Тегеран спробував продемонструвати наявність у нього можливостей для відповіді. Проведений Іраном пуск ракет крім суто тактичних завдань, мав і стратегічні: продемонструвати США, Ізраїлю та Саудівської Аравії можливості вражати їх цілі та об'єкти. Під час пусків вперше, в бойовому режимі, на всіх рівнях (стратегічному, оперативному і тактичному) були задіяні командно-штабні інструменти командування, управління і контролю.

На думку експертів, Іран відтепер є повноцінною ракетної державою, що володіє достатнім потенціалом для стримування будь-якої можливої агресії проти нього. На даний час на військових базах по периметру іранських кордонів розгорнуто близько 40 тис. американських військовослужбовців (15 тис. в Кувейті, 10 тис. в Катарі, 7 тис. на Бахрейні, 5 тис. в Іраку, 5 тис. в ОАЕ і 200 в Омані). На думку багатьох експертів, в тому числі американських та ізраїльських, ракетний потенціал Ірану дозволяє подолати протиракетну оборону Ізраїлю, США і їх союзників в близькосхідному регіоні, щоб завдати їм неприйнятну ступінь шкоди.

 

ЄГИПЕТ

Президент Єгипту Абдель Фаттах ас-Сісі серед генералів
Президент Єгипту Абдель Фаттах ас-Сісі серед генералів

Напружені відносини Єгипту з Катаром, Суданом і Ефіопією. Відносини Єгипту з Катаром різко погіршилися після військового перевороту в Єгипті 3 липня 2013 року за керівництвом нинішнього президента і колишнього міністра оборони генерала Абдель Фаттаха ас-Сісі, в результаті якого від влади був відсторонений президент Мухаммед Мурсі, який був одним із лідерів руху «Братів-мусульман», підтримуваного Катаром і Туреччиною. Після розриву дипломатичних відносин Єгипту з Катаром, в заяві МЗС Єгипту стверджувалося, що «Катар поширює ідеологію «Аль-Каїди», підтримує «Ісламську державу» і терористичні атаки на Синаї, а також продовжує втручатися у внутрішні справи Єгипту і країн регіону, що ставить під загрозу їх національну безпеку». Єгипет також звинуватив Катар у проведенні антиєгипетської пропаганди через підконтрольний Досі телеканал «Аль-Джазіра» і в підтримці терористичної організації «Вілаят Сіна».

Конфлікт між Каїром і Дохою посилюється також різними підходами до врегулювання лівійської кризи. Якщо Катар підтримує ісламістську коаліцію «Фаджр Лібія», то Єгипет — головнокомандувача Лівійської національної армії маршала Халіфа Хафтара, що представляє лівійський уряд в Тобруці на сході Лівії, неподалік від лівійсько-єгипетського кордону. Зауважимо, що близько 300 тис. єгиптян працюють в Катарі, населення якого становить 2.4 млн чоловік, з яких власне чисельність громадян Катару становить не більше 500 тис. чол.

Трикутник Халаіба
Трикутник Халаіба

В кінці травня ц. р. в черговий раз виникла напруга між Каїром і Хартумом з приводу спірної території, т. зв. «трикутника Халаіба» (площею 20 580 кв. км і з населенням всього близько 1 тис. осіб), на єгипетсько-суданському кордоні. Протягом майже всієї другої половини XX століття ця територія контролювалася Суданом, але у 1995 році Єгипет ввів в цей район свої війська і оголосив його своєю територією. Оскільки приналежність цієї території до цього часу не визначена рішенням ООН, засуджувати Єгипет за захоплення цієї території не було достатніх юридичних підстав. Втім, більшість країн Заходу вважають «трикутник» частиною Судану згідно з демаркацією кордону від 1902 року. На даний час на території «трикутника» розташований єгипетський національний парк і виявлені запаси нафти. Нещодавно єгипетське керівництво направило додатковий контингент військ в цей район.

Будівництво греблі «Відродження» на Блакитному Нілі в Ефіопії
Будівництво греблі «Відродження» на Блакитному Нілі в Ефіопії

Конфлікт між Єгиптом і Суданом через «трикутник Халаіба» виглядає дещо дивним, оскільки в Ємені Єгипет і Судан приєдналися до «аравійської коаліції» під керівництвом КСА і, здавалося б, повинні вважатися союзниками або хоча б партнерами. Однак не все так просто. Ер-Ріяд, Абу-Дабі і Кувейт закликали Каїр і Хартум до якнайшвидшого припинення конфлікту і врегулювання проблеми в ході прямих переговорів. У цьому єгипетсько-суданському конфлікті Аддіс-Абеба підтримала Хартум, оскільки в Ефіопії також виник конфлікт з Єгиптом через розбіжності з приводу будівництва греблі «Відродження» на Блакитному Нілі в Ефіопії. Введення в дію цієї греблі може різко знизити водоскид в Ніл, що негативним чином може позначитися на продовольчій безпеці АРЄ.

За деякими даними, за допомогою своїх спецслужб і при фінансовій підтримці ОАЕ Каїр проводить проти Ефіопії підривні акції і диверсії з використанням опозиційних ефіопських повстанців. У той же час, Саудівська Аравія, яка є союзником ОАЕ і Єгипту, традиційно підтримує Аддіс-Абебу. З іншого боку, міністр закордонних справ АРЄ Самех Шукрі відвідав столицю Уганди, де спробував умовити угандійського президента Й. Мусевені відмовити Досі в її прагненні створити військову базу в Уганді і «обмежити саудівський вплив». 6 червня Хартум відвідав начальник Генштабу ЗС Ефіопії генерал Мухаммед Нур Юніс, який пообіцяв президенту Судану Омару аль-Баширу «захистити повітряний простір Судану в разі єгипетської агресії або провокацій», очевидно маючи на увазі можливі нальоти єгипетської авіації на тренувальні табори єгипетських «Братів-мусульман» на території Судану поблизу кордону з Єгиптом, звідки вони здійснюють рейди вглиб єгипетської території аж до Синаю, де останнім часом почастішали терористичні акти.