Воєнно-політична та економічна ситуація у лютому 2018 року

У лютому 2018 року на Близькому Сході і в Північній Африці зберігалася напружена і вибухонебезпечна військово-політична обстановка. На наш погляд, найбільш резонансні події та процеси мали місце в Сирії, Туреччині, Ізраїлі, Йорданії, Іраку, Ірані, Саудівській Аравії, Ємені, Лівії та Єгипті.

Знищення американськими військами великої кількості російських найманців з ПВК «Вагнер» в Сирії викликало великий резонанс у світі, оскільки стало першим безпосереднім бойовим зіткненням між російськими і американськими військами. Інтервенція турецьких військ в сирійському анклаві Афрін викликає все більше занепокоєння в ООН, у союзників Туреччини по НАТО і навіть у турецьких «партнерів» — Росії та Ірану на тлі подальшого погіршення американсько-турецьких відносин. У лютому ц. р. помітно посилилося військове втручання Ізраїлю в сирійський конфлікт, а також в черговий раз загострилися відносини між Ізраїлем і Ліваном через суперечку навколо сухопутних і морських кордонів. Візит держсекретаря США Р. Тіллерсона до Амману продемонстрував міцний стратегічний характер американсько-йорданських відносин. Міжнародна донорська конференція з відновлення Іраку відкриває нові можливості для виходу з багаторічної важкої воєнно-політичної та економічної кризи, що охопила цю країну. Безкомпромісність позицій адміністрації Д. Трампа і Євросоюзу щодо угоди про іранську ядерну програму може стати першою серйозною проблемою у відносинах між США і країнами ЄС. У лютому ц. р. між КСА і РФ на досить високому рівні обговорювалося чимало угод про співпрацю в енергетичній сфері, але чи дійде справа до їх реалізації, очевидно, стане відомо після візиту саудівського кронпринца Мухаммеда бен Сальмана до Вашингтону у березні ц. р. Суперництво на межі конфронтації триває в Ємені між основними учасниками «аравійської коаліції» — КСА і ОАЕ. На думку експертів ООН, в умовах подальшої фрагментації лівійської держави, продовження суперництва між урядами в Тобруці і Триполі та бойових дій між різними лівійськими кланами і племенами, заплановані на 2018 рік президентські і парламентські вибори у Лівії можуть не відбутися. Розпочата 9 лютого в Єгипті найбільша за останні роки антитерористична операція під назвою «Синай-2018» поки що не досягла поставленої мети — «знищення осередків тероризму і кримінальних банд».

СИРІЯ

Бойові дії. Протягом лютого ц. р. сирійська урядова армія і союзні сили за підтримки авіації ПКС Росії продовжували бойові дії проти загонів озброєної опозиції, екстремістських і терористичних угруповань в різних районах країни. Найбільш інтенсивні бої велися в провінціях Ідліб, Дейр-ез-Зор, Хомс, Хасеке, Ракка і Латакія, а також в районі Східна Гута під Дамаском. На початку лютого ЗС Сирії повністю звільнили провінції Алеппо і Хама від бойовиків ІДІЛ. Після того, як бійці з курдських «Сил народної самооборони» (YPG) залишили Алеппо і вирушили в Афрін, щоб протистояти турецьким військам, урядові сирійські війська зайняли кілька районів в Алеппо. Впродовж лютого джихадісти продовжували атакувати позиції урядових військ в провінції Дейр-ез-Зор. На підконтрольних курдським загонам територіях цієї провінції точилися бойові дії між загонами «Сирійських демократичних сил» (СДС) і угрупованнями ІДІЛ. 3 лютого ц. р. в провінції Ідліб бойовики збили літак Су-25 ПКС Росії. Російський льотчик катапультувався, але загинув в бою з терористами. Відповідальність за збитий літак взяло на себе угруповання «Хайят Тахрір аш-Шам» (колишня «Джабхат ан-Нусра»). У відповідь російська авіація завдала групового удару по району, де був збитий російський штурмовик.

Знищення російських найманців. В ніч на 8 лютого ц. р. в районі нафтопереробного заводу Ель-Ісба, поблизу населеного пункту Хашам в провінції Дейр-ез-Зор, американська авіація завдала ударів по колоні сирійських проурядових сил у відповідь на їх неспровокований напад на штаб проамериканських СДС, де в якості радників перебували американські військовослужбовці. За даними інформагенції Bloomberg, підтвердженими з інших джерел, внаслідок цих ударів загинуло понад 100 і дістали поранення близько 200–300 російських найманців зі складу російської приватної військової компанії (ПВК) «Вагнер». За словами командувача операціями ВПС США в Сирії генерал-лейтенанта Джефрі Херрігана, американський спецназ поінформував штаб російського військового контингенту в Сирії про майбутній удар, але у відповідь отримав інформацію, що серед тих, хто веде наступ, російських військовослужбовців немає («их-там-нет»). За деякими даними, ще у 2017 році компанія «Європоліс», яка належить російському олігархові Євгену Пригожину і фінансує ПВК «Вагнер», уклала договір з сирійським урядом про захоплення російськими найманцями нафтових родовищ на східному березі Євфрату в обмін на їх подальшу експлуатацію спільно з сирійськими нафтовими компаніями. Знищення великої кількості російських найманців в Сирії спричинило в Росії великий скандал і осуд дій Кремля з боку російських ліберальних політиків.

З огляду на те, що підготовкою і озброєнням російських іррегулярних військових формувань займається генштаб ЗС РФ, напрошується висновок, що вищезгадані дії ПВК «Вагнер» в провінції Дейр-ез-Зор, без сумніву, виконувалися за повної координації з командуванням російського військового контингенту в Сирії.

Номінальним «командувачем» ПВК «Вагнер» є такий собі Дмитро Уткін (позивний — «Вагнер»), який служив до 2013 року в формуваннях спецпризначення ГРУ ГШ РФ. Після звільнення в запас у званні підполковника працював в міжнародній приватній військовій компанії Moran Security Group, філії якої знаходяться в Москві і Санкт-Петербурзі. Потім брав участь у сирійській експедиції ПВК «Слов'янський корпус», командував підрозділами російських найманців («добровольців») в Криму і на окупованій частині Луганської області. За даними СБУ, найманці ПВК «Вагнер» брали участь в конфлікті на Донбасі з 2014 року. Вони причетні до штурму Луганського аеропорту та Дебальцевого. СБУ встановила імена та установчі дані на 1570 бойовиків ПВК «Вагнер». 9 грудня 2016 року Д. Уткін з трьома товаришами по службі у ПВК «Вагнер» удостоїлися «честі» сфотографуватися з В. Путіним під час урочистого прийому з нагоди святкування «Дня героїв Вітчизни». У будь-якій цивілізованій країні ці особи потрапили б до в'язниці, як найманці, бандити і вбивці, але в Росії їх вважають «героями»…

З часів «холодної» війни приватні військові компанії виникали у багатьох країнах переважно на цілком легальній основі. Зазвичай легальні ПВК мають міжнародні сертифікати відповідності та у своїй діяльності зобов'язуються дотримуватися положень міжнародного права, якими ПВК забороняється брати участь у громадянських війнах і військових конфліктах. Легальні ПВК мають свої штаб-квартири з адресами, контактами і сайтами, наприклад, як вищезгадана компанія Moran Security Group. Нічого подібного у ПВК «Вагнер» не було й немає. Її статус — «их-там-нет», тобто, нелегальна організована банда, на яку поширюється резолюція Генасамблеї ООН від 14 грудня 1979 року, де зокрема зазначається, що «найманство — це загроза міжнародному миру і безпеці і, подібно до вбивства, піратства та геноциду, є всюди злочином проти людства».

Резолюція 2401 РБ ООН. 24 лютого Рада Безпеки ООН одностайно ухвалила резолюцію 2401, що вимагає від сторін конфлікту в Сирії припинити бойові дії щонайменше на 30 днів для надання гуманітарної допомоги населенню в анклаві Східна Гута неподалік від Дамаска та в інших населених пунктах і регіонах. Згідно з цією резолюцією, перемир'я не поширюється на операції проти угруповань ІДІЛ і інших терористичних організацій. У Держдепартаменті США зажадали, щоб сирійська армія негайно припинила бойові дії в Східній Гуті. Постпред САР в ООН Б. Джаафарі заявив, що Дамаск «дотримуватиметься припинення вогню, але залишає за собою законне право на самооборону».

25 лютого сирійські війська й ополченці провели наступальну операцію проти бойовиків «Джабхат ан-Нусри» і вибили їх з деяких районів в Східній Гуті. За інформацією ЗМІ, урядові сили зайняли приблизно 25 % територій, які перебували під контролем бойовиків в цьому районі. Однак обстріли Дамаска бойовиками зі Східної Гути тривали. 27 лютого офіційний представник генерального секретаря ООН С. Дюжаррік заявив, що сторони конфлікту в Сирії повністю проігнорували резолюцію РБ ООН 2401. Під час телефонних переговорів президент США Д. Трамп обговорив ситуацію в Сирії з президентом Франції Е. Макроном, канцлером ФРН А. Меркель та прем'єр-міністром Великої Британії Т. Мей. Всі вони закликали Росію припинити участь у бомбардуваннях Східної Гути і схилити режим Б. Асада до припинення наступальних операцій.

ТУРЕЧЧИНА

Турецького «бліцкригу» не сталося. Впродовж лютого ц. р. операція турецьких військ і формувань протурецької «Сирійської вільної армії» (СВА) «Оливкова гілка» в кантоні Афрін набула затяжного характеру. Темпи просування турецьких військ залишалися повільними, при цьому вони зазнавали великих втрат в живій силі і техніці. Повідомлялося про прибуття в Афрін підкріплення бійців курдського ополчення з району м. Манбідж. 8 лютого глава Пентагону Джеймс Меттіс ще раз підтвердив, що США не мають наміру виводити американські підрозділи з Манбіджа на вимогу Анкари. Раніше глава Центрального командування ЗС США (USCENTCOM) генерал Джозеф Вотел заявив, що Вашингтон і далі надаватиме підтримку курдській коаліції СДС. 13 лютого генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг заявив, що військова операція Туреччини в Афріні «викликає серйозне занепокоєння Альянсу».

11 лютого курди збили другий турецький гелікоптер, внаслідок чого загинули 9 турецьких військовослужбовців. 12 лютого курдські формування контратакували позиції протурецьких сил та знищили 5 турецьких танків і до 23 турецьких військових і їх союзників. 16 лютого курдські бійці знищили ще 4 турецьких танки. 25 лютого в результаті чергового зіткнення загинуло до 35 турецьких солдатів і бойовиків ВСА. За даними турецького генштабу, під час операції «Оливкова гілка» було знищено або взято в полон 2020 курдських бійців. Станом на 1 березня ц. р. турецький генштаб визнав загибель тільки 40 турецьких військових в ході операції «Оливкова гілка», проте за даними незалежних спостерігачів, кількість загиблих турецьких солдатів значно більша. Командування СДС 24 лютого повідомило про загиблих в боях за Афрін 1219 турецьких солдатів і бойовиків ВСА.

За деякими даними, у середині лютого Дамаск і курди домовилися про розгортання в Афріні сирійських урядових військ. Наприкінці лютого в район Афріну були введені проурядові шиїтські формування, пересування яких супроводжувала російська військова поліція. 25 лютого командування курдських загонів YPG оголосило про готовність дотримуватися припинення вогню у відповідності з резолюцією РБ ООН 2401, але залишає за собою право відповідати на напади турецької армії і її союзників. У той же час віце-прем'єр Туреччини Бекір Боздаг заявив, що резолюція Радбезу ООН про припинення вогню в Сирії не поширюється на операцію турецької армії в Афріні, оскільки вона «проводиться проти терористів». За даними з різних джерел, можна дійти висновку, що в Афріні курдам відкрито допомагає Дамаск і таємно — Росія, Іран та США, постачаючи озброєння і боєприпаси. Так, за даними з бюджетного звіту Пентагону, до поставок американських озброєнь для курдських YPG входить: 12 тис. автоматів Калашникова, 6 тис. кулеметів, 3,5 тис. важких кулеметів, 3 тис. РПГ-7 виробництва США, 1 тис. американських гранатометів AT-4 і російських СПГ-9. З огляду на цю обставину, можна припустити, що повне встановлення контролю над Афріном і Манбіджем потребуватиме від Анкари чимало сил, людських ресурсів і часу.

Виснажливий американсько-турецький діалог. 15–16 лютого держсекретар США Рекс Тіллерсон перебував з візитом в Анкарі, де зустрівся з президентом Реджепом Ердоганом, з яким протягом трьох годин обговорював ситуацію в Сирії та Іраку. Повідомляється, що турецький президент «відверто» виклав держсекретареві очікування турецького керівництва від дій США в Сирії і по ряду інших питань в рамках двосторонніх відносин. Візит Р. Тіллерсона проходив в досить напруженій атмосфері, оскільки антиамериканська риторика президента Р. Ердогана та інших офіційних осіб країни, схоже, досягла свого апогею, що виглядає досить неординарно для «союзників» по НАТО. Цю напружену атмосферу в двосторонніх відносинах Р. Тіллерсон охарактеризував вельми своєрідно: «Ми знаходимося в трохи кризовій точці наших відносин». Криза у відносинах є, але зовсім незначна…

Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу заявив, що його переговори з Рексом Тіллерсоном «були досить конструктивними». При цьому він зазначив, що «відносини Туреччини з США знаходяться в критичній стадії, що вимагає їх нормалізації». Р. Тіллерсон визнав, що «у Туреччині є законне право захищати свої кордони від загроз», додавши, що Анкара і Вашингтон «мають уникати дій, які б посилювали напруженість в Сирії». На переговорах порушувалося також і питання про можливу закупівлю Туреччиною російських ЗРС С-400, що вельми критично сприймається як у Вашингтоні, так і в НАТО.

За даними турецьких ЗМІ, Р. Ердоган оголосив, а М. Чавушоглу продублював наступний перелік претензій і вимог турецького керівництва до США: припинити підтримку партії сирійських курдів «Демократичний союз» (PYD) і Сил народної самооборони (YPG); усунути їх з коаліційного об’єднання «Сил демократичної Сирії»; відвести «курдських терористів» від турецько-сирійського кордону для формування там «буферної зони», куди Анкара планує перемістити не менше мільйона сирійських біженців з Туреччини; курди повинні звільнити м. Манбідж. Крім цих вимог в Анкарі Р. Тіллерсон почув ще кілька неприємних питань: чи не настав час американцям забиратися геть з Сирії? Коли американці видадуть утікача проповідника Фетхуллаха Ґюлена та ірансько-турецького бізнесмена Резу Зарраба?

14 лютого в Брюсселі відбулася зустріч міністрів оборони Туреччини і США Н. Джаніклі і Дж. Меттіса. Глава Пентагону закликав Туреччину сконцентрувати в Сирії зусилля головним чином на боротьбі проти ІДІЛ, а не проти сирійських курдів. Одночасно було заявлено, що НАТО і США підтримують Туреччину в тому, що стосується проблем безпеки на її кордоні з Сирією і боротьби з курдськими сепаратистами всередині країни. Зі свого боку Н. Джаніклі «зажадав» від США припинити надання будь-якої підтримки курдським формуванням в Сирії.

ІЗРАЇЛЬ

Дії ізраїльської авіації в Сирії. 7 лютого ц. р. ізраїльські літаки випустили кілька ракет по позиціях урядових військ в околицях Дамаска. За інформацією командування Армії оборони Ізраїлю, 10 лютого ізраїльські засоби ППО збили іранський БПЛА («клон» американського БПЛА-невидимки RQ-170 Sentinel), який нібито вторгся у повітряний простір Ізраїлю з боку Сирії. Після цього ізраїльська авіація завдала удару по іранських об'єктах в САР, знищивши іранський пункт управління БПЛА на сирійській авіабазі Тіяс (Т-4) у провінції Хомс в центрі країни. Ізраїльський винищувач F-16, що брав участь в нальоті, був збитий сирійськими ППО. Екіпаж літака катапультувався на півночі Ізраїлю. У відповідь ізраїльська авіація завдала удару по 12 військових цілях на території Сирії, включно з трьома батареями ППО і чотирма іранськими об'єктами.

Прикордонні суперечки між Ізраїлем і Ліваном. Протягом лютого загострилася давня прикордонна суперечка між Ліваном та Ізраїлем, як на суші, так і на морі. Ліванська влада заявила протест у зв'язку зі спорудженням ізраїльтянами загороджувальної стіни уздовж лівансько-ізраїльського кордону, стверджуючи, що частина цієї загорожі проходить по ліванській території. Однак командування Тимчасових сил ООН в Лівані (UNIFIL), що базуються на півдні Лівану, заявило, що роботи ведуться дещо південніше від визнаного міжнародним співтовариством лівансько-ізраїльського кордону.

Загострилася також суперечка з питання про проходження морського кордону між двома країнами поблизу ізраїльського родовища газу Левіафан на шельфі Середземного моря. Ще у 2010 році Ліван заявив, що північна частина цього родовища розташована в його територіальних водах. Обидві країни заявляють про своє право на зону в 850 кв. км між двома шельфовими блоками цієї морської акваторії. У відповідь на спроби ліванських властей силами іноземних компаній розпочати розробку газових блоків поруч з морським кордоном з Ізраїлем, ізраїльська влада вже неодноразово «радила» цим компаніям «триматися подалі» від спірної прикордонної морської акваторії. Міністр оборони Ізраїлю Авігдор Ліберман назвав ліванський тендер на розвідку нафти і газу поблизу морського кордону з Ізраїлем «дуже провокаційним» і закликав міжнародні компанії не брати в ньому участі. У відповідь на це прем'єр-міністр Лівану Саад Харірі заявив, що «ізраїльські домагання на газове родовище в зоні територіальних вод Лівану не мають під собою жодних підстав». Ізраїль і Ліван звернулися в ООН з метою уточнення морських економічних кордонів між ними. В той же час ліванський уряд підписав 9 лютого контракт з консорціумом у складі російської газової компанії «Новатек», французької Total та італійської Eni на розробку вуглеводнів на двох шельфових блоках в територіальних водах Лівану.

ЙОРДАНІЯ

Дружній американсько-йорданський діалог. 14 лютого ц. р. відбувся візит Р. Тіллерсона до Йорданії, під час якого держсекретар США і король Йорданії Абдалла II підтвердили прихильність Аммана і Вашингтона до подальшого зміцнення стратегічного співробітництва між двома країнами. В рамках візиту відбулося підписання меморандуму про допомогу США для Йорданії на період 2018–2022 рр. у розмірі 1,275 млрд доларів щорічно. США також надають Йорданії серйозну економічну допомогу як у вигляді грошових трансфертів, так і в рамках програми американської допомоги (USAID). Раніше був анонсований трирічний план сприяння сирійським біженцям в Йорданії на 2018–2020 рр. із загальним бюджетом 7,3 млрд доларів.

США є основним партнером Йорданії у військово-технічній сфері. Американські поставки ОВТ складають приблизно 60 % йорданського військового імпорту. У 1996 році Вашингтон надав Йорданії статус «союзника США поза НАТО», що дозволяє королівству отримувати американську військову допомогу і продукцію військового призначення на пільгових умовах. (Було б непогано і Україні отримати такий статус). У 2015 році американський Конгрес схвалив законопроект, відповідно до якого США можуть здійснювати прямі поставки ОВТ до Йорданії, яка з 2014 року є членом міжнародної антитерористичної коаліції на чолі зі США. Йорданські літаки брали участь в бойових діях проти бойовиків ІДІЛ в Іраку. Йорданські спецслужби взаємодіють з ЦРУ США в проведенні антитерористичних операцій. З 2011 року на території королівства щорічно проводяться міжнародні навчання «Енергійний лев», головними учасниками яких є збройні сили Йорданії, а також США, Великої Британії, Франції, КСА і ОАЕ. Після початку сирійської кризи Пентагон створив на півночі Йорданії чотири військові бази, на яких дислокуються винищувачі F-16, бойові гелікоптери АН-64 Apache, ЗРК Patriot і підрозділи американського спецназу.

ІРАК

Міжнародна конференція з відновлення Іраку пройшла 12–14 лютого в Кувейті, у якій брали участь делегації 76 держав і міжнародних організацій, велика кількість представників неурядових організацій та бізнес-структур (2,3 тис. компаній). За оцінками іракської влади, для відновлення країни необхідно близько 88 млрд доларів, з них 22 млрд — в короткостроковій перспективі. На конференції Ірак представив детальний план терміном на 10 років з реконструкції та розвитку регіонів країни, які постраждали від війни. Учасники конференції домовилися виділити Іраку в цілому 30 млрд доларів, причому у вигляді негарантованих донорських зобов'язань (soft commitments) на довгостроковий період. Найбільші внески погодилися надати Туреччина (5 млрд доларів), Кувейт (2 млрд) і Саудівська Аравія (1,5 млрд). США вирішили не робити ніяких внесків, оскільки вже витратили десятки мільярдів доларів на навчання та озброєння іракської армії, а також на надання економічної допомоги Іраку. Як альтернативне рішення, Вашингтон готовий сприяти залученню інвестицій приватного сектора, а також спробувати переконати арабські монархії Перської затоки направити їх фінансові потоки на відновлення іракської економіки з метою зближення з Багдадом і зменшення іранського впливу на його політику. На думку деяких експертів, офіційна допомога США для розвитку Іраку та інших країн буде і надалі скорочуватися відповідно до гасла Д. Трампа «Спершу Америка!» і обіцянки завершити «еру будівництва націй».

Китай також утримався виділяти певні фінансові ресурси на відновлення Іраку, оскільки і без цього досить масштабно бере участь у розвитку багатьох галузей іракської економіки. Так, за даними на грудень 2017 року, китайські державні компанії є найбільшими інвесторами в нафтовий сектор Іраку, особливо щодо модернізації та розвитку іракської нафтової інфраструктури. Наприклад, 60 % всієї електрики в Багдаді виробляється китайськими компаніями. Китай посідає лідируючі позиції в Іраку і в інших найважливіших галузях іракської економіки — транспортної інфраструктури та комунікацій. Стратегічна мета Пекіна — забезпечити умови для інтеграції Іраку як найважливішої ланки в глобальний інфраструктурний проект «Один пояс — один шлях».

ІРАН

ЄС-США: розбіжності щодо Ірану. В ході передвиборної кампанії, а потім на посту президента США Д. Трамп неодноразово критикував Спільний всеосяжний план дій (СВПД) щодо ядерної програми Ірану (ІЯП), підписаний 14 липня 2015 року Іраном та п'ятьма постійними членами РБ ООН, Німеччиною та ЄС, стверджуючи, що ця угода дає односторонні переваги Ісламській Республіці Іран. 13 жовтня 2017 року Д. Трамп виклав нову, більш жорстку стратегію США по відношенню до Тегерану, що має на меті укласти угоду з європейськими союзниками для того, щоб, за його словами, «виправити жахливі недоліки» іранської ядерної угоди. Д. Трамп дав держсекретареві Р. Тіллерсону 120 днів для того, щоб спробувати умовити Брюссель приєднається до його бачення іранської проблеми. Схоже, що це Р. Тіллерсону не вдалося, що очевидно стало однією з причин його відставки з поста держсекретаря США 12 березня ц. р.

Євросоюз і лідери провідних європейських країн неодноразово заявляли про свою незгоду з цими планами Д. Трампа. У разі ж можливого одностороннього виходу США з СВПД, Євросоюз розглядає різні варіанти протидії американським санкціям проти Ірану. Зокрема, ЄС може вжити заходів щодо захисту своїх фірм від екстериторіальних санкцій США. При цьому слід зазначити категоричне несприйняття будь-якої ревізії угоди по ІЯП з боку Москви і Пекіна. З усього видно, що відступати Брюссель в даному випадку не має наміру, і це є головним викликом Вашингтону з боку Європи. Схоже, що боротьба навколо угоди по ІЯП може стати ще однією серйозною проблемою у відносинах між США і ЄС. До всього Євросоюз дуже зацікавлений у використанні енергоресурсів Ірану, зокрема природного газу. Так, 15 лютого ц. р. віце-президент Єврокомісії з енергетики Марош Шефчович у своєму виступі на прес-конференції за підсумками 4-ої зустрічі міністрів енергетики в рамках засідання Консультативної ради ГТС «Південний газовий коридор» (ПГК) в Баку заявив, що Європейський союз готовий обговорювати можливість підключення іранських газопроводів до ПГК, зокрема до газопроводу TANAP. Зацікавленість Ірану у постачанні газу до Європи дуже велика. Раніше розглядалося чимало варіантів реалізації цього взаємного з ЄС інтересу, що, безсумнівно, не може тішити Росію і Катар, як основних конкурентів Ірану в газовій галузі.

САУДІВСЬКА АРАВІЯ

Співпраця у сфері енергетики між КСА і РФ. 14 лютого ц. р. в Ер-Ріяді під співголовуванням міністра енергетики, промисловості і мінеральних ресурсів Саудівської Аравії Халіда аль-Фаліха і міністра енергетики Росії Олександра Новака відбулося 2-е засідання російсько-саудівської робочої групи з енергетики, в ході якого обговорювалися питання двосторонньої взаємодії в нафтогазовій сфері. В ході переговорів вивчалися проекти, які плануються до реалізації державною компанією Saudi Aramco спільно з російськими нафтогазовими компаніями «Газпромнефть» і «Новатек».

14 лютого О. Новак був прийнятий саудівським королем Сальманом бен Абдель-Азізом. В ході переговорів обговорювалося питання можливого скорочення нафтовидобутку в рамках угоди між країнами-членами ОПЕК і низкою держав, що не входять в картель. Основна мета угоди в форматі «ОПЕК+» — прибрати надлишки сирої нафти на світовому ринку з метою стабілізації та підвищення нафтових цін. В цей же день президент РФ В. Путін провів телефонну розмову з королем Саудівської Аравії, в ході якої висловив готовність «нарощувати плідну координацію дій на світових ринках вуглеводнів».

Останнім часом Saudi Aramco цікавиться різними проектами, реалізація яких вимагає кооперації з великими закордонними компаніями, в тому числі і російськими. Найближчим часом Saudi Aramco планує провести первинне публічне розміщення акцій (IPO). За словами спадкоємного принца Мухаммеда бен Сальмана, компанія може бути оцінена в 2 трлн доларів. Деякі великі російські нафтогазові компанії розглядають можливість створення консорціуму для участі в IPO Saudi Aramco.

На даний час компанія Saudi Aramco веде комерційні переговори з російською компанією «Новатек» з метою узгодження позицій і пропозицій для підписання угоди щодо розвитку заводу з виробництва зрідженого природного газу «Арктик СПГ-2» потужністю 19,1 млн тонн на рік і вартістю в 20 млрд доларів на Гиданському півострові (Ямало-Ненецький АО Росії). Розглядається можливість будівництва трьох черг потужністю по 6,6 млн тонн/на рік кожна. Запуск першої черги «Арктик СПГ-2» може відбутися у 2023 році, а другої і третьої черг — у 2024 і 2025 роках, відповідно. Постачальником технології зі зрідження природного газу може стати німецька компанія Linde. При цьому Саудівська Аравія зацікавлена у своїй участі у всьому ланцюжку створення СПГ: у видобутку, зріджуванні, транспортуванні та маркетингу.

В історії російсько-саудівських відносин вже було чимало випадків, коли обидві країни домовлялися про спільні масштабні проекти в енергетиці та у військово-технічній співпраці, проте щоразу справа не доходила до їх реалізації. З огляду на те, що переговори між Москвою і Ер-Ріядом зазвичай проводилися напередодні укладання масштабних угод між США і КСА, то російсько-саудівські переговори часто виглядали не інакше як прелюдія в торгах між Вашингтоном і Ер-Ріядом. Чи буде це так і цього разу, очевидно, стане зрозумілим після багатоденного візиту саудівського кронпринца Мухаммеда бен Сальмана до США з 19 березня до початку квітня. До цього часу американці, як правило, знаходили «вельми переконливі аргументи», щоб відмовити саудитів доводити укладені угоди з Москвою до їх реалізації. Видається, що у нещодавно призначеного держсекретаря США, колишнього директора ЦРУ Майка Помпео «вельми переконливих аргументів» проти російсько-саудівського зближення буде більше, ніж достатньо.

ЄМЕН

Спорадичні військові дії в Ємені тривали протягом усього лютого. Як повідомив телеканал «Аль-Арабія», в результаті зіткнень зі ЗС КСА на кордоні королівства з Єменом 14 лютого було знищено близько 20 заколотників-хуситів (прихильників руху «Ансар Аллах»), які атакували позиції саудівських військ в провінції Наджран на півдні королівства. Повідомлялося також, що 15 лютого винищувачі «аравійської коаліції» розгромили установку для запуску балістичних ракет, а також ліквідували щонайменше 8 заколотників поблизу аеропорту м. Ходейда в західній частині Ємену. Раніше повідомлялося про знищення 40 хуситів в ході зіткнень з урядовими силами Ємену в провінції Хадджа на північному заході республіки. Повітряну підтримку урядовим військам надавали ВПС коаліції на чолі з КСА. Бойові дії у лютому велися і в південно-західній провінції Таїз, де місцеві ополченці за підтримки КСА вже протягом досить тривалого часу безуспішно намагаються потіснити хуситів з метою розблокувати основне шосе, що веде до захопленої хуситами Сани — столиці Ємену. У лютому бойові дії також мали місце в північних провінціях між хуситами з одного боку і місцевими племенами та загонами партії «Іслах» — з іншого.

Суперництво між КСА і ОАЕ. Суперництво на межі конфронтації між основними учасниками «аравійської коаліції» — КСА і ОАЕ — за сфери впливу в Ємені триває вже понад рік. Якщо Ер-Ріяд робить ставку на «законного президента» Абд Раббо Мансура Хаді, а по-суті — безпорадну саудівську маріонетку, і намагається зберегти унітарний характер Ємену, то Абу-Дабі практично не визнає А. М. Хаді, який постійно перебуває в Ер-Ріяді, і робить все для того, щоб звести до мінімуму його владу в Ємені.

Головним завданням Абу-Дабі є відокремлення Південного Ємену в якості незалежної держави, як це було до об'єднання країни у 1990 році. Крім того, Емірати прагнуть встановити контроль над Баб-ель-Мандебською протокою, а також єменськими островами і портами у Червоному морі і Аденській затоці.

Суперництво між КСА і ОАЕ в Ємені загострилося наприкінці січня ц. р., коли південноєменські угруповання (у т. ч. «Перехідна Рада Півдня») пред'явили «законному президенту» Абд Раббо Мансуру Хаді ультиматум з вимогою розпуску кабінету міністрів на чолі з прем'єр-міністром Ахмедом бен Дагаром. А. М. Хаді умови ультиматуму виконувати відмовився, і в Адені спалахнули запеклі бої, в ході яких сепаратистам вдалося захопити кілька урядових установ і військових об'єктів. Під час боїв сепаратистам вдалося взяти під свій контроль Аденський морський порт і більшу частину міста. Уряд А. бен Дагара сховався в президентському палаці, що охороняється підрозділами саудівської гвардії. Сепаратисти не наважились брати штурмом президентський палац, щоб не доводити ситуацію до відкритого бойового зіткнення між прихильниками КСА і ОАЕ. Слід нагадати, що «Перехідна Рада Півдня» була утворена у травні 2017 року за сприяння ОАЕ в якості інструменту реалізації плану Абу-Дабі з розділення Ємену на Південний і Північний. Формування за підтримки Еміратів практично паралельного уряду стало причиною протистояння між Абу-Дабі і Ер-Ріядом, що ще більше ускладнює можливості мирного врегулювання єменського конфлікту.

Таким чином, якщо до грудня 2017 року основне протистояння в єменській громадянській війні спостерігалося між повстанцями-хуситами за підтримки сил, лояльних до екс-президента Алі Абдалли Салеха, з одного боку і силами «законного президента» Абд Раббо Мансура Хаді за підтримки КСА — з іншого, то до лютого 2018 року в обох цих угрупованнях стався розкол, що ще більше ускладнило справу з досягнення мирного врегулювання єменської кризи. Останні події в Ємені призвели до фактичного розвалу «аравійської коаліції», що в свою чергу загрожує самому існуванню Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ), єдність якої було підірвано у червні 2017 року внаслідок конфлікту між Катаром і «арабською четвіркою» у складі КСА, ОАЕ, Єгипту та Бахрейну за «нейтралітету» Омана і Кувейту. Все це свідчить про наявність «розброду і хитання», а також про відсутність елементарного взаєморозуміння в колись згуртованому «сімействі аравійських монархій».

ЛІВІЯ

ООН про ситуацію в Лівії. 7 лютого емісар ООН в Лівії Гассан Саляма висловив сумнів в можливості проведення прозорих і демократичних парламентських і президентських виборів в країні у 2018 році за умов, коли не вирішена проблема взаємин між лівійськими урядами в Тобруці і Тріполі, тобто, проблема двовладдя. Крім того, до проведення виборів в Лівії ще необхідно провести референдум по проекту конституції і прийняти закон про вибори, а також створити належні умови в плані безпеки їх проведення. На думку емісара ООН, попередньою умовою формування визнаного світовою спільнотою лівійського уряду є також реалізація плану роззброєння населення. За неофіційними даними, на руках у 6 млн лівійців знаходяться 20 млн одиниць стрілецької зброї. Крім цього, в Лівію безупинним потоком надходить зброя через неконтрольовані кордони.

Після 2011 року Лівія стала головним транзитним простором для сотень тисяч мігрантів з африканських країн на південь від Сахари по середземноморському маршруту в Європу, що накладає додаткове навантаження на і без того мізерні соціальні та економічні ресурси Лівії. Останнім часом работоргівля у країні сягнула катастрофічних масштабів. 5 лютого в опублікованій 157-сторінковій доповіді групи експертів ООН міститься детальна інформація про поширення на території Лівії масштабної работоргівлі, до якої причетні структури Уряду національної згоди (УНЗ) в Тріполі, що сприяють бригадам колишніх повстанців у контролюванні основних потоків нелегальної міграції. Зокрема, експерти стверджують, що представники лівійської влади заарештовували нелегалів і потім продавали їх работоргівцям. Повідомляється також, що УНЗ створив спеціальний департамент з боротьби з нелегальною міграцією (DCIM), у віданні якого перебуває 24 концентраційних табори для мігрантів. Однак насправді ці табори і потоки мігрантів контролює не DCIM, а збройні угруповання, які потужніші за представників УНЗ.

Крім нелегальних мігрантів, значна частина корінного населення Лівії перебуває на межі гуманітарної катастрофи. За даними Офісу ООН з координації гуманітарних питань, у 2018 році 1,1 млн лівійців (з них 400 тисяч — діти) або 17 % населення країни, потребуватиме невідкладної гуманітарної допомоги. У 2017 році 1,6 млн чоловік (25 % населення) безпосередньо постраждали в результаті бойових дій в країні. За даними проекту ACLED, тільки за 2017 рік в Лівії загинуло 1289 чоловік з числа цивільного населення. У деяких районах, контрольованих різними збройними угрупованнями, фіксується безпрецедентно високий рівень кримінальних злочинів, сексуального насильства, утисків в правах жінок і дітей.

Експерти ООН дійшли висновку, що «виходячи з динаміки бойових дій і з огляду на втручання ряду регіональних акторів у справи Лівії, в короткостроковій перспективі політичне рішення лівійського конфлікту видається неможливим». Таким чином, в умовах подальшого розпаду і фрагментації лівійської держави і продовження «війни всіх проти всіх», президентські і парламентські вибори в Лівії в цьому році навряд чи відбудуться.

ЄГИПЕТ

АТО на Синаї. 29 листопада минулого року після найбільшого в Єгипті теракту в мечеті на Північному Синаї, в результаті якого загинуло більше 300 осіб, президент АРЄ Абдель-Фатах ас-Сісі дав силовикам три місяці на відновлення безпеки на півострові. Цей термін закінчується у березні ц. р., за три тижні до запланованих на 28–29 березня ц. р. безальтернативних президентських виборів, єдиним кандидатом на яких є чинний глава держави. 9 лютого розпочалася найкрупніша за останні роки антитерористична операція на Синаї, в дельті Нілу і в Західній пустелі на кордоні з Лівією під назвою «Синай-2018» з метою «знищення осередків тероризму і кримінальних банд» і демонстрації рішучості А-Ф. ас-Сісі навести порядок в країні напередодні президентських виборів.

Нинішня АТО стала безпрецедентною за кількістю задіяних в ній військовослужбовців і військової техніки. В операції беруть участь армійські підрозділи, сили МВС, прикордонні, військово-повітряні і військово-морські сили. Кораблі ВМС ЗС Єгипту забезпечують безпеку Суецького каналу, а також повну блокаду Синаю з метою як недопущення проникнення на півострів екстремістських елементів, так і запобігання відходу бойовиків з цього регіону по Середземному морю. За деякими даними, основну масу іноземних джихадистів на Синаї складають лівійці, які протягом кількох останніх місяців перекидалися туди морем з лівійської Місурати на турецьких кораблях на гроші Катару. Раніше президент Туреччини Р. Ердоган стверджував, що нібито саме США сприяли перекиданню бойовиків ІДІЛ з сирійської Ракки на Синай, що є досить сумнівним, на наш погляд. Навіщо Вашингтону підривати безпеку свого стратегічного союзника, якому США протягом вже понад 40 років надають щорічну військову допомогу у розмірі близько 1,3 млрд доларів? Тільки за останні 30 років Вашингтон виділив Каїру в цілому 80 млрд доларів. Водночас загальновідомо, що з часу військового перевороту в Єгипті у липні 2013 року турецько-єгипетські відносини залишаються вельми напруженими і навіть ворожими.

Однак антитерористична операція єгипетських силовиків на Синаї до цього часу не мала успіху. Знищити основні сили ісламістів поки що не вдається. Єгипетські силовики зазнають серйозних втрат. Терористи перейшли до методів ведення партизанської війни дрібними групами, що обмежує застосування єгипетської авіації, яка до того ж виявилася нездатною підтримати дії сухопутних військ. У цій ситуації єгипетська влада звернулися з неофіційним проханням до Ізраїлю направити свої штурмовики, щоб завдати ударів по позиціях і об'єктах терористів на Синаї. Крім цього, Ізраїль надає єгипетським військам розвідінформацію і дані радіоперехоплень, що ретельно приховується єгипетською стороною перед майбутніми президентськими виборами. За інформацією «Нью-Йорк таймс», з кінця 2015 року ізраїльські безпілотники, гелікоптери і винищувачі без розпізнавальних знаків брали участь в секретних операціях на Синаї, завдавши за цей час понад 100 повітряних ударів по базах терористів на півострові. Втім, представник генштабу ЗС Єгипту полковник Тамер ар-Ріфаї спростував цю інформацію. І по-іншому він не міг сказати, оскільки для рейтингу президента А-Ф. ас-Сісі вкрай небажано виступати в ролі союзника Ізраїлю. Однак, співробітництво між спецслужбами Єгипту і Ізраїлю в рамках боротьби з терористами і ісламістами існує ще з часів єгипетських президентів Анвара Садата і Хосні Мубарака. Більш того, в останні роки, зважаючи на потреби єгипетської армії в боротьбі з терористами, Ізраїль, порушуючи угоду про демілітаризацію Синайського півострова, підписану двома країнами в рамках Кемп-Девідських угод у 1979 році, дозволив їй перекинути на Синай значні додаткові сили.