6 квітня 2018

Близький Схід та Північна Африка. Аналітичний огляд 03/2018

Олексій Волович

Воєнно-політична та економічна ситуація у березні 2018 року

Протягом березня 2018 року на Близькому Сході і в Північній Африці зберігалася напружена військово-політична обстановка. На наш погляд, найбільш резонансні події та процеси мали місце в Сирії, Туреччині, Ізраїлі, Іраку, Ірані, Саудівській Аравії, Кувейті, Катарі, Ємені та Єгипті.

СИРІЯ

Протягом березня основні бойові дії в Сирії велися в Східній Гуті під Дамаском, Афріні і в провінції Дейр-ез-Зор.

Східна Гута. Операція сирійської армії в Східній Гуті розпочалася 20 лютого у відповідь на систематичні обстріли Дамаска. Тільки за один день, 7 березня, бойовики просаудівського і протурецького угруповання «Джейш аль-Іслам» випустили більше десятка мінометних снарядів по житлових кварталах Дамаска, в результаті чого загинуло 27 мирних жителів і 58 дістали поранення. На початку березня ц. р. західні країни звинуватили Дамаск і Москву в порушенні резолюції 2401 РБ ООН про припинення на 30 днів бойових дій в Східній Гуті. При цьому США пригрозили, що завдадуть удару по урядових кварталах Дамаска. У відповідь на це 7 березня офіційний представник МЗС РФ заявив, що Росія не бачить в діях сирійської армії в Східній Гуті порушень згаданої резолюції РБ ООН і надалі підтримуватиме боротьбу з терористами в Східній Гуті діями своїх ПКС. 13 березня начальник генштабу ЗС РФ генерал армії В. Герасимов обговорив по телефону ситуацію в Східній Гуті з головою Комітету начальників штабів ЗС США генералом Дж. Данфордом і «застеріг Вашингтон від удару по Дамаску з боку очолюваної США коаліції». До 15 березня урядові війська зайняли приблизно 70 % території Східної Гути. 19 березня президент Сирії Башар Асад відвідав Східну Гуту, де зустрівся з сирійськими військовослужбовцями.

За умов досить успішного наступу урядових військ і ополченців, ватажки більшості радикальних ісламістських і терористичних угруповань, що діють в цьому анклаві, погодилися на евакуацію бойовиків і членів їхніх сімей в північно-західну провінцію Ідліб. 22–25 березня відбувся вихід близько 10 тис. бойовиків різних ісламістських угруповань, включно з членами їх сімей, зі Східної Гути в Ідліб. Всього до кінця березня анклав покинуло понад 128 тис. мирних жителів, більшість з яких розміщена в центрах тимчасового проживання в околицях Дамаска. Головним осередком опору бойовиків угруповання «Джейш аль-Іслам» залишалося місто Дума. Представники цього угруповання заявили, що відмовляються йти на компроміс з режимом Б. Асада, однак 30 березня після складних переговорів з ними все ж було досягнуто згоди про їх евакуацію разом з членами сімей з міста Дума в район Джераблус на півночі Сирії неподалік від кордону з Туреччиною. Таким чином, з 30 березня Східна Гута практично повністю знаходиться під контролем урядових військ. В цілому, встановлення контролю над районом Східної Гути в околицях Дамаска є великим успіхом сирійської армії, оскільки усуває загрозу, що нависла над столицею країни.

Афрін. 12 березня турецькі війська і союзні з ними формування повністю оточили адміністративний центр курдського кантону Афрін. Командування переважно курдських «Сил демократичної Сирії» (СДС) передало контроль над 9 селами сирійським військовим.

До 16 березня турецькі війська і союзні з ними формування контролювали 70 % території кантону Афрін. 18 березня турецькі війська і формування опозиційної Сирійської вільної армії (ВСА) встановили повний контроль над містом Афрін. Курдські загони «Сил народної самооборони» (СНС), залишивши Афрін, оголосили про перехід до тактики партизанської війни проти турецьких військ. В Анкарі заявили, що не збираються передавати Дамаску територію Афрін, а створять на ній зону безпеки. За деякими даними, число курдів, які втекли з Афрін, рятуючись від турецьких військ, досягло близько 170 тис. чоловік. За даними генштабу ЗС Туреччини, станом на 31 березня в ході операції «Оливкова гілка» в кантоні Афрін було вбито і взято в полон 3820 курдських бійців, а також загинуло 52 турецьких солдатів і ще 229 поранено.

За деякими даними, після окупації Афріну в центрі міста між бойовиками бригад протурецької ВСА «Фіркат Хамза» і «Ахрар аш-Шаркія» сталося збройне зіткнення під час розділу награбованого ними майна курдського населення міста. В цілому з обох боків було вбито близько 30 осіб і ще 70 поранено. Після втручання турецьких військовослужбовців кілька сотень бойовиків ВСА було виведено з кантону Афрін в східному напрямку — до міста Ахтерін, напевно і для його пограбування.

19 березня президент Туреччини Р. Ердоган заявив, що після взяття Афрін турецька операція «Оливкова гілка» поширюватиметься на інші міста, підконтрольні курдам в прикордонних районах Сирії. Про це він поінформував президентів Росії і США. На даний час ведуться досить складні переговори між Анкарою і Вашингтоном про можливі спільні дії в районі міста Манбідж, де знаходиться кілька сотень американських військовослужбовців. 22 березня Р. Ердоган обговорював з Д. Трампом подальші дії турецької армії в північно-західній частині Сирії. 30 березня вони в черговий раз обсудили по телефону двосторонні відносини і ситуацію на Близькому Сході, заявивши про необхідність «зміцнення взаємодії між двома державами, будучи союзниками по НАТО». Але, тим не менше, американсько-турецькі відносини залишаються вельми напруженими і проблематичними, а позицію США щодо конфронтації Туреччини з сирійськими курдами можна назвати «глухим невдоволенням». Схоже, що Москва також не поспішає захищати «проамериканських курдів» і всіляко стимулює подальше просування турків на півночі Сирії в зоні дії американського спецназу з метою якщо не прямого зіткнення між турецькими і американськими військами на території Сирії, то у будь-якому разі з метою подальшого загострення американсько-турецьких відносин. 26 березня турецькі війська і загони ВСА почали наступ на місто Тель-Ріфаат, де, на думку представників командування ЗС Туреччини, переховується велика група курдських бійців, які відступили із Афрін. Це місто має також стратегічне значення для Туреччини, оскільки розташоване на трасі, що з'єднує турецьке прикордонне місто Кіліс з сирійським Алеппо. У штурмі Тель-Ріфаата брало участь до 10 тис. турецьких солдатів і бойовиків ВСА. До вечора 27 березня турецькі війська захопили Тель-Ріфаат і ще кілька сусідніх населених пунктів, а також військовий аеродром «Міннах». Повідомлялося, що курдські бійці залишили ці території без жодного опору.

Дейр-ез-Зор. Впродовж березня в провінції Дейр-ез-Зор тривали спорадичні бойові дії між урядовими військами і угрупуваннями ІДІЛ, що перейшли до тактики партизанської війни. Так, 17 березня бойовики ІДІЛ атакували позиції урядових сил в районах міст Абу-Камаль, Маядін і авіабази Т-2. Цей наступ показав великі можливості ІДІЛ щодо відновлення потенціалу і перегрупування сил, а також передчасність переможних реляцій про повний розгром ІДІЛ в Сирії. Москва звинувачує американську сторону у протидії поверненню районів на сході провінції Дейр-ез-Зор під контроль сирійської влади. За деякими даними, у 2017 році за ініціативою США на території сирійських провінцій Хасеке, Ракка і в східній частині провінції Дейр-ез-Зор була створена так звана «Демократична федерація Північної Сирії», до якої входить курдське і сунітське населення цих провінцій. Практично йдеться про створення за сприяння США альтернативних центральному уряду органів влади в рамках широкої політичної та соціально-економічної автономії на територіях на схід від Євфрату, що включають родовища нафти з відповідною інфраструктурою. На думку деяких експертів, Вашингтон має намір вивести родовища вуглеводнів з під контролю Дамаска, щоб обмежити його можливості з відновлення країни і відповідно послабити його позиції як центрального уряду. На наш погляд, і Дамаск, і Москва намагатимуться всіляко перешкоджати реалізації цих планів Вашингтона, що загрожує новими прямими зіткненнями між російським і американським військовими контингентами на територіях на схід від Євфрату, як це вже сталося в ніч на 8 лютого в районі нафтопереробного заводу в провінції Дейр-ез-Зор, внаслідок чого загинуло і дістало поранення кілька сотень найманців російської ПВК «Вагнер». І дійсно, наприкінці березня в долині річки Євфрат в Сирії ледь не спалахнув новий бій між російськими «вагнерівцями» і американськими військовими. Як стверджує глава Пентагону Джеймс Меттіс, російський підрозділ занадто наблизився до ділянки, контрольованої морськими піхотинцями ЗС США. Для запобігання збройного конфлікту американським морським піхотинцям довелося екстрено виходити на зв'язок з російським командуванням в Сирії.

 

ТУРЕЧЧИНА

Саміт ЄС–Туреччина. 26 березня в болгарській Варні відбувся саміт лідерів Євросоюзу і Туреччини. Ініціатором саміту був прем'єр-міністр Болгарії Бойко Борисов. Євросоюз на саміті представляли голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, голова Європейської ради Дональд Туск, спікер Європарламенту Антоніо Таяні. Турецьку делегацію очолив президент країни Реджеп Ердоган.

Головна мета саміту — обговорення шляхів і способів реалізації угоди ЄС з Туреччиною про мігрантів і біженців, укладеної в березні 2016 року. В рамках угоди Брюссель пообіцяв Анкарі 6 млрд євро для утримання біженців в Туреччині, однак надання цих коштів неодноразово затримувалось з різних причин. Одна з них полягала в тому, що Туреччина домагалася права приймати самостійні рішення щодо їх використання, а Єврокомісія заявляла про готовність дати гроші тільки на конкретні прозорі проекти. Протягом двох років після підписання цієї угоди Анкара неодноразово погрожувала вийти з неї, звинувачуючи ЄС в невиконанні своїх зобов'язань. Однак протягом останніх кількох місяців сторони почали докладати більше зусиль для виконання своїх зобов'язань за цією угодою. На саміті у Варні голова Єврокомісії Ж.-К. Юнкер заявив, що сьогодні угода між ЄС і Туреччиною про мігрантів успішно діє і в цьому заслуга Туреччини, яка прихистила на своїй території 3,5 млн біженців з Сирії. За даними ООН, у 2017 році до Європи морем дісталося близько 172 тис. мігрантів, в порівнянні з більш ніж 1 млн у 2015 році. Голова Європейської ради Д. Туск також зазначив, що між Туреччиною і ЄС досягнуто взаєморозуміння з питання про біженців з Сирії. 14 березня Єврокомісія схвалила виділення Туреччині першого траншу у розмірі 3 млрд євро, проте Р. Ердоган підтвердив отримання з них лише 1,8 млрд євро. У відповідь на це Ж.-К. Юнкер запевнив, що не повинно бути сумнівів у виплаті всієї обіцяної допомоги.

Перед від'їздом до Варни Р. Ердоган заявив, що Туреччина зацікавлена в продовженні переговорів про членство в ЄС. При цьому голова Єврокомісії Ж.-К. Юнкер гарантував продовження цих переговорів, хоча деякі країни ЄС категорично заперечують проти вступу Туреччини до Євросоюзу. Разом з тим, з багатьох інших питань між Анкарою і Брюсселем залишається чимало проблемних, з яких позиції сторін не співпадають. Так, керівництво Євросоюзу критично оцінює дії Туреччини в Сирії, зокрема проти сирійських курдів. І після саміту у Варні збереглися вимоги ЄС до Туреччини про дотримання прав людини, поліпшення відносин з Грецією та Кіпром, особливо що стосується розвідки і видобутку вуглеводнів на шельфі і в територіальних водах цих держав в Східному Середземномор'ї. Так, 22 березня глави держав і урядів країн-членів Євросоюзу закликали Туреччину припинити незаконні дії в водах Кіпру і Греції.

Зі свого боку, Анкара неодноразово висловлювала своє невдоволення зволіканням щодо надання Євросоюзом безвізового в'їзду турецьким громадянам до країн європейського співтовариства, однак більшість європейських країн не підтримує безвізовий режим для Туреччини. Чимало накопичилося проблемних питань і в болгарсько-турецьких відносинах. Разом з тим, відносини Туреччини з ЄС важливі для обох сторін. Туреччина посідає четверте місце в експорті і п'яте місце в імпорті країн Євросоюзу, які є основним торговельним партнером Туреччини.

 

ІЗРАЇЛЬ

Візит Б. Нетаньяху до США. 5–8 березня прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху перебував з черговим офіційним візитом в США, під час якого провів переговори з президентом Д. Трампом. Ця вже їхня п'ята зустріч за останній рік. При цьому необхідно зазначити, що обидва лідери знаходяться в складній ситуації. Так, проти Б. Нетаньяху і його дружини ведеться розслідування корупційних справ за звинуваченнями у шахрайстві, отриманні хабарів і коштовних «подарунків». Щодо Д. Трампа, то його рейтинг наприкінці лютого ц. р. опустився до рекордних 35 %, не припиняються спроби конгресменів-демократів ініціювати процедуру його імпічменту.

В ході переговорів обговорювалася ситуація на Близькому Сході, уточнювалися позиції обох країн щодо Сирії, Ірану та ліванської «Хизбулли». Б. Нетаньяху наполягав на скасуванні ядерної угоди з Іраном до 12 травня ц. р., коли завершується термін «останнього шансу», який Д. Трамп дав ЄС для «виправлення моторошних недоліків ядерної угоди». Співрозмовники також обмінялися думками щодо перспектив врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту, причому поза форматом «два народи — дві держави». Також йшлося про «кардинальний мирний план» Д. Трампа щодо врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту, який він має намір презентувати найближчим часом. Однак Б. Нетаньяху рекомендував Д. Трампу поки що не робити цього, оскільки, на його думку, керівництво ПНА однозначно відкине його. Обговорювався також стан двосторонніх відносин в сферах економіки і військово-технічного співробітництва. На закінчення переговорів Д. Трамп зазначив, що відносини між США і Ізраїлем «стали близькими як ніколи раніше». Б. Нетаньяху запросив Д. Трампа взяти участь 14 травня ц. р. в церемонії підняття прапора над американським посольством в Єрусалимі в день святкування 70-ї річниці проголошення Держави Ізраїль.

Після переговорів з президентом США Б. Нетаньяху виступив у Палаті представників і Сенаті США, провів зустрічі з керівниками обох палат Конгресу, на яких обговорив питання «посилення іранського впливу в Сирії та іранської агресії в регіоні». Б. Нетаньяху висловив стурбованість тим, що «США не досить активні в Сирії в запобіганні поширенню іранського впливу і обмеження російського». На думку Б. Нетаньяху, подальша американська військова присутність на сході від Євфрату в Сирії було б найкращою гарантією того, що Іран не зможе закріпитися в Сирії на постійній основі. Слід зазначити, що багато політиків в Ізраїлі вважають, якщо надати Росії повну свободу дій в Сирії, то в результаті цієї війни Іран досягне своїх стратегічних цілей в цій країні, що становитиме велику небезпеку для Ізраїлю.

Також Б. Нетаньяху традиційно виступив на щорічній конференції найвпливовішої лобістської організації США — Комітету з американсько-ізраїльських суспільних відносин (AIPAC). У цьому році в конференції AIPAC брала участь представницька ізраїльська делегація у складі чотирьох міністрів і кількох депутатів Кнесету. Основним доповідачем на конференції був віце-президент США Майк Пенс.

 

ІРАК

Намічені на 12 травня ц. р. парламентські вибори в Іраку активізують іракські політичні сили та інтерес з боку іракських виборців, оскільки майбутній склад парламенту визначатиме розвиток країни у поствоєнний період. Передвиборна боротьба в Іраку призводить до появи нових, часом несподіваних політичних об'єднань і до розпаду традиційних альянсів і коаліцій. Якщо на парламентських виборах 2005 і 2010 років шиїтські та курдські політичні партії формували великі блоки, то на сьогодні спостерігається їх розпад на дрібні угруповання і фракції. Так, найстаріша шиїтська Партія ісламського заклику «Да'ва» напередодні виборів розділилася на дві фракції: коаліцію «Наср аль-Ірак» («Перемога Іраку»), очолювану нинішнім прем'єр-міністром Хайдером аль-Абаді, і політичний блок «Давлят аль-канун» («Правова держава»), очолюваний екс-прем'єр-міністром Нурі аль-Малікі. Третім найбільшим шиїтським блоком на виборах є «Аль-Фатіх» («Переможець»), який об'єднує в своїх рядах польових командирів збройних формувань «Аль-Хашд аш-Шаабі» («Народне ополчення»). Лідером цього блоку є колишній міністр транспорту Іраку Хаді аль-Амірі.

Хайдер аль-Абаді Нурі аль-Малікі Муктада ас-Садр
Хайдер аль-Абаді Нурі аль-Малікі Муктада ас-Садр

Відомий шиїтський богослов і політик Муктада ас-Садр здивував усіх тим, що створив виборчий блок з Іракською комуністичної партією (ІКП). Останнім часом він виступає проти конфесіоналізму і позиціонує себе як шиїтський загальнонаціональний світський лідер. З іншого боку, він певним чином зблизився з монархіями Перської затоки і одночасно формально дистанціювався від Ірану. На даний час фракція прихильників М. ас-Садра в іракському парламенті налічує 34 депутати, а ІКП має 3 депутати у складі «Цивільного демократичного альянсу». Курдський блок у складі Демократичної партії Курдистану (ДПК) і Патріотичного союзу Курдистану (ПСК) до недавнього часу мав 70 депутатів, однак останнім часом цей блок розпався, оскільки «демократи» звинувачують лідерів «патріотів» у зраді, покладаючи на них відповідальність за здачу Кіркука у жовтні 2017 року. У той же час лівий рух «Горран» оголосив про створення виборчого блоку з Ісламським Союзом Курдистану. Найбільш розколотою перед виборами виявилася сунітська громада Іраку. Чимало сунітських лідерів зажадали перенесення парламентських виборів до повного повернення 2,6 млн сунітських біженців і переміщених осіб з провінцій Анбар, Нейнава і Салах-ед-Дін. Однак Верховний суд Іраку відхилив цю вимогу, запропонувавши облаштувати виборчі дільниці в таборах біженців і переміщених осіб.

Не будучи в змозі висунути єдиного харизматичного лідера, сунітські партії «Аль-Арабія» (лідер — Салех аль-Мутлак) і «Ісламська партія Іраку» (лідер — нинішній спікер іракського парламенту Салім аль-Джабурі) вирішили йти на вибори у складі коаліції «Аль-Ватанійя» («Патріотична») на чолі з нинішнім віце-президентом країни, світським шиїтом Айядом Аллаві, який очолював у 2004–2005 роках тимчасовий уряд Іраку і раніше співробітничав з ЦРУ США і розвідкою Великої Британії МІ-6. За деякими даними, Саудівська Аравія і ОАЕ зумовили підтримку цього блоку на виборах у разі, якщо він і його коаліція перейдуть на антиіранські позиції.

Ще одну сунітську коаліцію під назвою «Аль-Халь аль-іракі» («Іракське рішення») формують блок «Муттахідун» («Об'єднані») на чолі з ще одним віце-президентом Усамою ан-Нуджайфі і партія «Аль-Машруу аль-арабі» («Арабський проект») мультимільйонера Хаміса Ханджара. Програма цієї коаліції містить вимогу про створення нового автономного регіону з трьох північно-західних сунітських провінцій Іраку (Анбар, Нейнава і Салах-ед-Дін) на зразок Іракського Курдистану, що навряд чи буде підтримано більшістю політичних сил Іраку, включно і з деякими сунітськими.

На думку більшості оглядачів, нинішня передвиборча кампанія відрізняється від попередніх кількома новими трендами. Перш за все, слід відзначити фрагментацію іракських політичних сил, а також зменшення політичної ролі армії та посилення ролі цивільних політичних інститутів. Другим помітним трендом нинішньої виборчої кампанії є відмова більшості політичних партій від конфесіоналізму, посилення процесу секуляризації і перехід на світські і загальнонаціональні позиції в їх діяльності, що в майбутньому може сприяти утворенню широких політичних коаліцій, що включають представників різних конфесій. Третьою відмінною рисою нинішньої виборчої кампанії є значне посилення впливу на неї з боку монархій Перської затоки, що викликає крайню стурбованість з боку Тегерана. Таким чином, майбутні парламентські вибори в Іраку скоріш за все сформують абсолютно нову політичну мозаїку в країні, що значною мірою визначатиме характер розвитку іракського суспільства в середньостроковій перспективі.

 

ІРАН

Із завзятістю, гідною кращого застосування, президент США Д. Трамп продовжує свою антиіранську кампанію, намагаючись долучити до неї союзників по НАТО. Так, 13 березня він вирішив продовжити ще на один рік санкції проти Ірану, введені у зв'язку з розробкою балістичних ракет в цій країні, «підтримкою міжнародного тероризму і порушеннями прав людини».

16 березня за підсумками засідання Спільної комісії країни «шістки» (п'ять постійних членів РБ ООН + Німеччина) та Іран за участю Євросоюзу підтвердили неухильне дотримання Тегераном домовленостей в рамках Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) щодо іранської ядерної програми. 19 березня глава дипломатії ЄС Федеріка Могеріні заявила, що «Євросоюз має намір зробити все можливе, щоб зберегти ядерну угоду з Іраном і зустріч глав МЗС країн-членів ЄС продемонструвала єдність цієї позиції». Однак, схоже, що президент США Д. Трамп все ж не полишає спроб похитнути цю єдність, незважаючи на те, що навіть деякі представники американського військового істеблішменту солідаризуються з європейцями з питання про іранську ядерну програму. Так, 20 березня глава Стратегічного командування ЗС США (USSTRATCOM) генерал Джон Хайтен заявив, що «уряд Ірану продовжує бездоганно виконувати положення СВПД» щодо ядерної програми Тегерана.

За деякими даними, відставки Р. Тіллерсона і Г. Макмастера не в останню чергу були викликани їх «нездатністю» чи небажанням переконати європейських лідерів приєднатися до антиіранської кампанії Білого дому. Очевидно, це завдання покладається на нового главу Держдепартаменту Майка Помпео і частково на нового радника президента США з національної безпеки «яструба» Джона Болтона. Так, за пропозицією Вашингтона орієнтовно на середину квітня ц. р. призначена зустріч в Берліні представників американської адміністрації та провідних західноєвропейських держав з метою узгодження позицій в питанні про зміни, які президент США Д. Трамп пропонує внести в ядерну угоду з Іраном. За деякими даними, на початку березня президент Франції Е. Макрон намагався переконати іранське керівництво погодитися на обмеження своїх програм з розробки та виробництва балістичних ракет, а також на обмеження військової активності в Сирії і Ємені, як того вимагає Білий дім. Саме з цією місією 5 березня Тегеран відвідав міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан. На наш погляд, навряд чи Тегеран піде на запропоновані поступки навіть у разі, якщо європейські союзники і підтримають згадані вимоги американської адміністрації. При цьому не слід забувати, що учасниками СВПД є також РФ і КНР, які, безсумнівно, підтримають ІРІ.

 

САУДІВСЬКА АРАВІЯ

Перше закордонне турне спадкоємного принца саудівського престолу Мухаммеда бен Сальмана, що тривало близько місяця, охопило три країни — Єгипет, Велику Британію і США.

Єгипет. Візит кронпринца Мухаммеда до Каїру тривав з 4 по 7 березня. Принц Мухаммед провів переговори з президентом Арабської Республіки Єгипет Абдель-Фаттахом ас-Сісі, в ході яких було продемонстровано «повне взаєморозуміння з регіональної проблематики» і вирішено продовжити спільні зусилля з пошуку політичного врегулювання існуючих криз в ряді країн регіону, зокрема в Сирії, Ємені та Лівії. Президент А. Ф. ас-Сісі заявив, що безпека аравійських держав «є невід'ємною частиною національної безпеки Єгипту».

На перемовинах в Каїрі обговорювалися також питання розвитку двосторонніх відносин. Повідомлялося, що обсяг торгівлі між двома країнами у 2017 році склав 2,1 млрд дол. США, а саудівські інвестиції в Єгипті досягли 6 млрд дол. США (11 % всіх іноземних інвестицій). За підсумками переговорів було підписано два документи: угоду про активізацію роботи спільного інвестиційного фонду з капіталом в 16 млрд дол. США і меморандум про запуск програми співпраці для заохочення інвестицій між КСА і АРЄ. Як повідомлялося, першим спільним інвестиційним проектом двох країн буде створення курортного «мега-міста» на території в 1000 кв. км на півдні Синайського півострова. Передбачається також будівництво гігантського «мосту короля Сальмана», який з'єднає Шарм-ель-Шейх в Єгипті з регіоном Табук в північній частині Саудівської Аравії. Умовою створення інвестиційного фонду є угода про передачу Саудівській Аравії двох донедавна спірних островів в Червоному морі — Тіран і Санафір. Надаючи Каїру кредити, в Ер-Ріяді також сподіваються на більш активну участь єгипетських військ у військових діях в Ємені на боці «аравійської коаліції», і особливо — на боці КСА. Однак, на наш погляд, навряд чи Каїр піде на цю угоду, оскільки у нього є свої проблеми в боротьбі з терористами на Синаї і на кордоні з Лівією. До того ж, крім саудівських кредитів Єгипет може отримати кредити від МВФ на аналогічних умовах.

Ще однією важливою темою візиту саудівського кронпринца до Єгипту була його спроба сформувати «антиіранський фронт», хоча ні Каїр, ні навіть Абу-Дабі не розглядають Тегеран в якості свого основного регіонального супротивника. Більш серйозним противником для них є Катар і Туреччина, які підтримують «Братів-мусульман». Є й інші, м'яко кажучи, розбіжності в оцінках Каїром і Ер-Ріядом деяких регіональних проблем, зокрема ситуації в Сирії. У Каїрі однозначно не сприймають опертя Саудівської Аравії на радикальних ісламістів в громадянській війні в Сирії і підтримують нормальні відносини з режимом Б. Асада. Після приходу до влади президент А. Ф. ас-Сісі неодноразово заявляв про те, що підтримує Дамаск в боротьбі з озброєною опозицією. Єгипет, подібно до Ірану і Росії, виступає за такий формат врегулювання сирійської кризи, який передбачає залишення Б. Асада при владі. За деякими даними, єгипетські військові льотчики здійснюють бойові вильоти в складі сирійських ВПС. Незважаючи на обмежену участь єгипетського військового контингенту в Ємені на боці «аравійської коаліції» заради саудівських інвестицій і кредитів, ірансько-єгипетські відносини з часу їх відновлення у лютому 2011 року і візиту до Тегерану екс-президента М. Мурсі у серпні 2012 року залишаються стабільними і надалі поліпшуються. Таким чином, візит саудівського кронпринца навряд чи змінить усталену позицію Каїра по відношенню до Дамаска і Тегерана, навіть незважаючи на тиск з боку Вашингтона.

Велика Британія. Центральне місце в ході офіційного візиту наслідного принца Саудівської Аравії до Великої Британії відводилося переговорам з прем'єр-міністром країни Терезою Мей, в ході яких йшлося про основні напрямки розвитку стратегічного партнерства між двома монархіями.

Мухаммед бен Сальман і Тереза Мей спільно провели засідання нещодавно створеної британсько-саудівської Ради стратегічного партнерства, яка буде основним інструментом розвитку двостороннього співробітництва, що включає економіку, оборону, безпеку, гуманітарну сферу, регіональні та багатосторонні міжнародні відносини. За словами принца Мухаммеда, Саудівська Аравія розглядає Велику Британію в якості стратегічного партнера в реалізації саудівської програми «Vision 2030». Сторони поставили перед собою амбітну мету — довести в найближчі роки обсяг взаємної торгівлі та інвестицій до 65 млрд фунтів стерлінгів (90 млрд дол. США). Сторони також обмінялися думками щодо шляхів врегулювання локальних конфліктів на Близькому Сході. Зокрема, спадкоємний принц і британський прем'єр-міністр дійшли згоди про те, що тільки політичне врегулювання може покласти край громадянській війні в Ємені. Сторони домовилися сприяти наданню невідкладної гуманітарної допомоги населенню Ємену і щодо відкриття морських портів для доставки гуманітарних вантажів в цю країну. Під час переговорів кронпринца з міністром оборони Великої Британії Гевіном Вільямсоном була досягнута домовленість про укладення багатомільярдної угоди про постачання в КСА 48 винищувачів «Typhoon» виробництва британської компанії BAE Systems.

20 березня розпочався майже тритижневий візит кронпринца Саудівської Аравії в США, але з огляду на те, що він закінчиться тільки 7 квітня, ми маємо намір висвітлити цей масштабний візит в окремій публікації.

 

КУВЕЙТ і КАТАР

Візити президента України до Кувейту і Катару. 18–20 березня президент України Петро Порошенко здійснив державний візит до Кувейту і офіційний до Катару. За останні 5 місяців це вже друга поїздка президента в цей регіон. З 31 жовтня по 2 листопада минулого року він перебував з офіційним візитом у Королівстві Саудівська Аравія і робочим візитом в Об'єднаних Арабських Еміратах. Як і попередні два, нинішні візити за оцінками українських експертів-близькосхідників також були досить успішними.

Першою країною, яку відвідав П. Порошенко на чолі української делегації, була Держава Кувейт. В столиці аль-Кувейті відбулися переговори президента України з еміром Кувейту шейхом Сабахом аль-Ахмадом аль-Джабером ас-Сабахом, в ході яких сторони обговорили можливості співпраці двох країн в рамках міжнародних організацій. Зокрема, йшлося про перспективи взаємодії в РБ ООН щодо питання миротворчої місії ООН на окупованій частині Донбасу. Емір Кувейту наголосив, що його країна буде твердо підтримувати ініціативу України щодо надання мандату миротворцям для відновлення миру, суверенітету і територіальної цілісності України на Донбасі.

В ході переговорів розглядалися актуальні питання розвитку українсько-кувейтського співробітництва в торговельно-економічній, інвестиційній, енергетичній, військово-технічній та інших сферах. Було досягнуто домовленості щодо спрощення візового режиму на основі взаємності, що має сприяти активізації контактів між бізнесовими структурами та відкрити додаткові можливості для розвитку туризму між двома країнами. За підсумками переговорів була підписана низка українсько-кувейтських документів щодо співробітництва у військово-технічній та науковій галузях, а також у сфері освіти, фізичної культури і спорту. Президент П. Порошенко також провів переговори з іншими високими посадовцями Кувейту.

19–20 березня відбувся офіційний візит Президента України до Держави Катар. 20 березня президент України провів переговори з еміром Катару шейхом Тамімом бен Хамадом Аль Тані, під час яких проінформував співрозмовника щодо ситуації на Донбасі, яка виникла через агресію РФ проти України, і подякував йому за послідовну підтримку всіх резолюцій ООН щодо захисту суверенітету та територіальної цілісності України. Сторони висловили обопільну зацікавленість у подальшому розширенні співробітництва у торговельно-економічній, інвестиційній, сільськогосподарській та оборонній сферах, а також у галузях енергетики, агропромислового комплексу, транспортної інфраструктури, медицини, освіти і туризму. Особлива увага під час переговорів президента України і еміра Катару була приділена розгляду можливостей постачання катарського скрапленого природного газу (СПГ) на український ринок.

За підсумками переговорів президента України та еміра Катару було підписано низку двосторонніх документів: про військово-технічне співробітництво; про уникнення подвійного оподаткування; про створення Спільної комісії з економічного, торговельного та технічного співробітництва; про сприяння та взаємний захист інвестицій; про взаємне скасування візових вимог; про співпрацю між КНУ імені Т. Шевченка та Університетом Катару. Президент П. Порошенко також провів переговори з кількома катарськими високопосадовцями. Крам того, у столиці Катару місті Доха президент України відвідав найбільшу на Близькому Сході міжнародну спеціалізовану сільськогосподарську виставку AgriteQ-2018 (Qatar International Agricultural Exhibition), де оглянув стенди різних держав, в тому числі стенди українських виробників.

На всіх зустрічах з кувейтським та катарським керівництвом президент П. Порошенко акцентував увагу своїх співрозмовників на тих репресіях, які чинить російська окупаційна влада проти мусульманського населення в українському Криму і звертався до них з проханням сприяти полегшенню долі кримських татар України та захисту їх прав.

 

ЄМЕН

Найбільш резонансною подією у Ємені в березні був ракетний обстріл хуситами столиці Саудівської Аравії — Ер-Ріяда. 25 березня в третю річницю початку бойових дій «аравійської коаліції» на чолі з КСА хусити (прихильники повстанського руху «Ансар Аллах») запустили Ер-Ріяду сім ракет по. І хоча всі ракети були перехоплені американською системою ПРО «Patriot», операторами якої були американські військові фахівці, все ж загальний підсумок цього нападу був негативним, оскільки перехоплення і знищення ракет було здійснено вже в повітряному просторі над Ер-Ріядом, що призвело до руйнувань, пожеж і жертв (загинув єгипетський громадянин). Судячи з реакції в соціальних мережах, наслідки ракетного удару викликали сумніви у саудівських громадян щодо здатності ППО країни забезпечити надійний захист від повторення хуситських ракетних обстрілів. При цьому, за деякими даними, всі випущені ракети були аж ніяк не іранськими, а старими радянськими ракетами Р-17 чи Р-11МУ (SS-1 Scud-A чи SS-1C Scud-B за класифікацією НАТО). Очевидно ці ракети залишилися на військових складах в Північному Ємені ще з радянських часів і були дещо модернізовані за допомогою іранських фахівців. Все це свідчить про те, що на четвертий рік війни в Ємені Саудівська Аравія так і не змогла нейтралізувати хуситських повстанців і усунути їх можливості проведення ракетних обстрілів території КСА, що викликає сумніви навіть у американських союзників щодо боєздатності як збройних сил КСА, так і «аравійської коаліції» в цілому.

На наш погляд, досить часті ракетні обстріли території КСА здійснюються хуситами з метою змусити саудівське керівництво до пошуку політичних шляхів врегулювання єменської кризи шляхом переговорів з лідерами хуситів. Певною мірою це хуситам вдалося. Так, за деякими даними, на початку березня ц. р. в Омані були проведені переговори між представниками хуситів і саудівських спецслужб, очолюваних заступником начальника Головного управління розвідки КСА Ахмадом аль-Асірі, який вважається головним радником кронпринца Мухаммеда бен Сальмана з єменського питання. Крім Оману в якості посередників в переговорах між хуситами і саудитами виступають також Париж і Каїр. При цьому слід зазначити, що спадкоємний принц Абу-Дабі Мухаммед бен Заєд аль-Нахаян, він же заступник Верховного головнокомандувача ЗС ОАЕ, нещодавно заявив про неготовність армії ОАЕ вести наступ на північ Ємену, зокрема на Сану і Ходейду. Така позиція еміратівців пояснюється тим, що їх головною метою є відокремлення Південного Ємену, де вони мають намір зберегти свій вплив, а точніше перетворити його в свій протекторат.

Тим часом саудівський кронпринц Мухаммед налаштований воювати проти хуситів «до переможного кінця». Однак наприкінці березня на переговорах у Вашингтоні представники Пентагону намагалися переконати його в необхідності шукати мирний компроміс з хуситами, зважаючи на наростаючу гуманітарну катастрофу в Ємені, де сотні тисяч єменців гинуть від голоду та епідемії холери. Відповідальність за цю катастрофу світове співтовариство, включно з американськими демократичними неурядовими організаціями, частково покладають і на США, як стратегічного союзника КСА. До того ж, місяцем раніше в Держдепартаменті США погодилися з пропозицією ОАЕ — основним союзником КСА по «аравійській коаліції» — на прямі переговори між Ер-Ріядом і лідерами хуситів. Слід також нагадати, що «законний» президент Ємену Абд-Раббу Мансур Хаді фактично не має ніякого впливу на ситуацію в Ємені і постійно перебуває в Ер-Ріяді. Крім КСА, він практично не визнається серйозною політичною фігурою ні в Абу-Дабі, ні у Вашингтоні. І навіть саудівці дедалі більше розчаровуються через його нездатність підняти лояльні до нього місцеві племена на боротьбу з хуситами.

Однією з перешкод на шляху досягнення компромісу між хуситами і «аравійською коаліцією» є те, що хусити за підтримки Тегерана виступають категорично проти планів Абу-Дабі повернути до влади в Північному Ємені представників клану вбитого в кінці 2017 року хуситами екс-президента А. А. Салеха. Хусити претендують на абсолютну владу в Північному Ємені, що повністю не влаштовує ні Ер-Ріяд, ні Абу-Дабі. Іншою перешкодою на шляху мирного врегулювання єменської кризи є розбіжності між КСА і ОАЕ щодо майбутнього державного устрою Ємену, а також щодо єменських політичних сил і племінних кланів, яким вони хочуть формально передати владу в країні, використовуючи їх як своїх маріонеток. Якщо Ер-Ріяд прагне зберегти в майбутньому унітарний державний устрій Ємену, то Абу-Дабі бачить його розділеним на дві держави — Північний Ємен і Південний Ємен. Якщо Ер-Ріяд робить ставку на умовно «законного» президента Ємену Абд-Раббу Мансура Хаді і єменський аналог руху «Братів-мусульман» — партію «Іслах», то Абу-Дабі просуває до влади як на Півночі, так і на Півдні Ємену клан екс-президента А. А. Салеха. При цьому, як КСА, так і ОАЕ в ході таємних переговорів намагаються перетягнути на свій бік і хуситів, оскільки повністю їх ігнорувати неможливо, позаяк на сьогодні вони контролюють більшу частину території Ємену і його столицю Сану.

 

ЄГИПЕТ

26–28 березня в Єгипті проходили президентські вибори. З 1952 року за 66 років існування республіканського Єгипту в країні було всього 6 президентів. Троє з них — Г. А. Насер, А. Садат і Х. Мубарак правили країною в цілому 54 роки. «Рекордсменом» став Х. Мубарак, який обіймав пост президента протягом 30 років з 1981 по 2011 рр.

За попередніми даними ЦВК Єгипту, чинний глава держави 63-річний Абдель-Фаттах ас-Сісі здобув на виборах впевнену перемогу і стає, вірніше, залишається главою Єгипту ще на 4 роки — до березня 2022 року. За нього проголосувало більше 97 % виборців, які взяли участь у виборах. Явка склала близько 40 %, тобто менше 30 млн виборців з 60 млн зареєстрованих. І це незважаючи на те, що законом про вибори передбачається штраф у розмірі 500 єгипетських фунтів (28,5 доларів) для кожного виборця, внесеного до списків, який не прийшов на виборчу дільницю без поважної причини. Не вплинуло на активність виборців і рішення «Дар аль-Іфтаа» — вищого органу вчених релігійних діячів, які видали фетву (релігійне розпорядження), в якому громадяни, які ухиляються від участі у виборах, вважаються грішниками. На наш погляд, відносно слабку активність, вірніше, пасивність більшості виборців можна пояснити тим, що вони таким чином протестують проти військового перевороту у липні 2013 року, в результаті якого був усунутий і засуджений законно обраний президент Мухаммед Мурсі — неформальний лідер партії «Братів-мусульман».

Довідка:

У серпні 2012 року п'ятий президент Єгипту Мухаммед Мурсі, який вступив на посаду президента 30 червня 2012 року, призначив генерала Абдель-Фаттаха ас-Сісі головою Верховної ради збройних сил, головнокомандувачем збройними силами, міністром оборони і військової промисловості країни. Однак це не завадило А. Ф. ас-Сісі здійснити 3 липня 2013 року державний переворот і усунути М. Мурсі, який незабаром був засуджений до смертної кари, заміненої на довічне ув'язнення. А. Ф. ас-Сісі стверджував, що він був змушений змістити М. Мурсі з поста президента, щоб запобігти руйнівній громадянській війні. У січні 2014 року А. Ф. ас-Сісі було присвоєно найвище військове звання фельдмаршала. 28 травня 2014 року він отримав перемогу на президентських виборах і 8 червня 2014 року офіційно вступив на посаду президента Єгипту.

Деякі спостерігачі знаходять багато спільного в нещодавніх президентських виборах в Єгипті і Росії, втім не уточнюючи — чи то Єгипет піднявся на рівень Росії, чи то Росія опустилася на рівень Єгипту. Згідно із законом, вибори в Єгипті можуть проводитися навіть при одному кандидатові, який має всі шанси на перемогу, якщо набере більше 5 % голосів виборців… За 4 роки перебування А. Ф. ас-Сісі на посаді президента політична ситуація в країні в цілому стабілізувалася, життєвий рівень населення країни дещо підвищився порівняно з тим, що було в 2011–2013 рр. Разом з тим, за оцінками багатьох оглядачів і міжнародних неурядових організацій, нинішній правлячий режим в Єгипті є антидемократичним. Практично повна відсутність публічних проявів невдоволення з боку населення країни спостерігачі пояснюють масштабними репресіями проти дисидентів і членів організації «Брати-мусульмани».