12 липня 2018

Близький Схід та Північна Африка. Аналітичний огляд 06/2018

 

Олексій Волович

Воєнно-політична та економічна ситуація у червні 2018 року

 

Протягом червня 2018 року на Близькому Сході і в Північній Африці спостерігалася напружена військово-політична обстановка.

Пропонуємо читачам огляд деяких подій і процесів, які відбувалися у червні в Сирії, Туреччині, Ізраїлі, Іраку, Ірані, Ємені та Лівії.

 

Близький Схід та Північна Африка 

СИРІЯ

Бойові дії. У червні тривали запеклі бої між збройними силами САР і бойовиками ІДІЛ на кордоні провінцій Хомс і Дейр-ез-Зор, а також уздовж ріки Євфрат. Збройні сили САР за підтримки авіації звільнили від бойовиків ІДІЛ 5,8 тис. кв. км території Сирійської пустелі аж до кордону з Іраком в провінції Дейр-ез-Зор. Згідно з сирійськими даними, 18 червня літаки очолюваної США міжнародної коаліції завдали удару по позиціях сирійських військ в цій провінції на південний схід від м. Абу-Кемаль. Однак представник міжнародної коаліції спростував цю інформацію. За даними американського телеканалу CNN, удару по бойовиках руху «Хизбулла» завдали літаки ВПС Ізраїлю. В результаті загинули 50 бійців, в тому числі близько 30 іракських ополченців. 22 червня літаки ВПС Іраку завдали удару по району м. Хаджін в провінції Дейр-ез-Зор в момент, коли там проходила нарада польових командирів ІДІЛ. Цим ударом було знищено 45 джихадистів. 24 червня в провінції Хасеке формування «Сил демократичної Сирії» (СДС) вибили бойовиків ІДІЛ з трьох їхніх останніх позицій в цій провінції. Таким чином, вперше з 2013 року північна провінція Хасеке була повністю очищена від бойовиків ІДІЛ.

У першій половині червня сирійська армія вела підготовку до широкомасштабного наступу на півдні країни в провінціях Дераа, ес-Сувейда і ель-Кунейтра. За даними арабських джерел, в цих регіонах було сконцентровано близько 40 тис. сирійських військовослужбовців і близько 100 танків. На півдні Сирії урядовим військам протистоїть угруповання збройної опозиції під назвою «Аль-Джабха аль-джанубійя» (Південний фронт) у складі 55 загонів повстанців чисельністю понад 30 тис. бойовиків. «Південний фронт» підтримують США, КСА, Ізраїль та Йорданія. Однак з початком наступу урядових військ «Південний фронт» практично розпався.

19 червня сирійська урядова армія за підтримки російської авіації розпочала операцію проти бойовиків екстремістських угруповань, головним чином ІДІЛ і «Джабхат ан-Нусра» в провінції Дераа і ель-Кунейтра. Збройні угруповання сирійської опозиції оголосили підвищену боєготовність і провели мобілізацію бойовиків в підконтрольних їм районах на півдні Сирії. В ході військових дій сирійська армія блокувала бойовиків в деяких районах провінції Дераа, дві третини якої до теперішнього часу контролюється збройною опозицією і одна третина — режимом Б. Асада. До 27 червня урядові сили звільнили на сході провінції Дераа 70 населених пунктів. 30 червня сирійські війська увійшли в місто Даель (в 14 км на північ від м. Дераа). У той же день бойовики, які знаходилися в восьми населених пунктах, після переговорів погодилися на вхід в них урядових сил і здачу зброї. Зокрема, повідомлялося про перехід на бік уряду САР великих сил протурецької опозиційної «Сирійської вільної армії». У зв'язку з цим міністр закордонних справ Туреччини М. Чавушоглу поклав на Росію, США та Іран відповідальність за порушення домовленостей в сирійській провінції Дераа.

14 червня представник Держдепартаменту США висловив занепокоєння з приводу проведення сирійськими військами операції в зоні деескалації на південному заході Сирії «в порушення досягнутих домовленостей». 18 червня в телефонній розмові з главою МЗС РФ С. Лавровим держсекретар США М. Помпео заявив, що США виступають за збереження зони деескалації на південному заході Сирії та закликають Москву і Дамаск не робити односторонніх дій в даному районі. 21 червня в Держдепартаменті попередили про «серйозні наслідки» порушення сирійською владою режиму припинення вогню в зазначеному регіоні. 23 червня ООН і США зажадали від Дамаска припинити бойові дії в провінції Дераа.

Наприкінці червня Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) розгорнула вздовж кордону з Сирією на Голанських висотах танкові, ракетні та артилерійські підрозділи. В ізраїльських ЗМІ повідомлялося, що ЦАХАЛ і надалі дотримуватиметься принципу невтручання в сирійський конфлікт, однак рішуче реагуватиме на кожне порушення суверенітету Ізраїлю. Втім, схоже, що головне завдання ЦАХАЛ полягає в тому, щоб не допустити проникнення в Ізраїль десятків тисяч біженців з сирійської території. Проте ізраїльський уряд готовий надавати гуманітарну допомогу сирійським біженцям і залишкам сил збройної сирійської опозиції у разі їх скупчення в демілітаризованій зоні на Голанських висотах, створеній в 1974 році після чергової арабсько-ізраїльської війни 1973 року.

На погляд деяких експертів, наступ сирійських урядових сил на півдні Сирії є бажаним для Йорданії, оскільки Амман зацікавлений у встановленні контролю Дамаска над цим регіоном, принаймні, з двох причин. По-перше, це дасть змогу повернутися на батьківщину 1,1 млн сирійських біженців, перебування яких на території Йорданії є досить обтяжливим для цієї країни. По-друге, відновлення вантажоперевезень через КПП «Насіб» дозволить йорданському уряду отримувати щорічно близько 400 млн дол. США від податків і митних зборів.

На наш погляд, перемога урядових військ на півдні Сирії невідворотна. Після звільнення південно-західної частини Сирії на кордоні з Ізраїлем і Йорданією, Дамаск швидше за все приступить до звільнення територій на схід від Євфрату з огляду на розташування там нафтових і газових родовищ. Щодо провінції Ідліб, що знаходиться під турецьким контролем на північному заході країни, то Дамаск, ймовірно, приступить до її звільнення в останню чергу, оскільки сирійський уряд не може дозволити собі зараз військову конфронтацію з Анкарою.

Зустріч глави МЗС Туреччини М. Чавушоглу з держсекретарем М. ПомпеоУгода між США і ТР по Манбіджу. 4 червня у Вашингтоні, за підсумками переговорів глави МЗС Туреччини М. Чавушоглу з держсекретарем М. Помпео сторони затвердили дорожню карту щодо стабілізації ситуації в сирійському м. Манбідж, відповідно до якої військові підрозділи двох країн «забезпечуватимуть безпеку Манбіджу» спільним патрулюванням. За даними генштабу ЗС Туреччини, з 18 червня підрозділи турецьких і американських військ приступили до патрулювання вздовж кордону району Манбіджу і зони проведення турецької операції «Щит Євфрату». За оцінкою експертів, досягнення угоди між Анкарою і Вашингтоном є тільки початком діалогу з цього питання і у сторін поки що немає «спільного розуміння щодо термінів реалізації домовленостей і обсягу взаємних зобов'язань». 8 червня ці угоди були підтверджені в Штутгарті на нараді між начальником турецького генштабу генералом Х. Аккаром і представниками Європейського командування (EUCOM) США. 6 червня турецькі збройні сили увійшли до м. Манбідж, звідки попередньо були виведені збройні формування курдських «Сил народної самооборони» (СНС). Тим самим на півночі Сирії продовжено турецьку експансію, початок якої було покладено операцією «Щит Євфрату» у серпні 2016 року і продовжено в ході операції «Оливкова гілка» із захопленням кантону Афрін в січні–березні 2018 року. За оцінкою американських експертів, існує висока ймовірність загострення відносин між США і сирійськими курдами через угоду між Анкарою і Вашингтоном по Манбіджу. При цьому слід зазначити, що відсутність підтримки США під час турецької військової операції «Оливкова гілка» в Афріні розглядається сирійськими курдами як «зрада» з боку Білого дому.

Турецький патруль на околицях Манбіджа Американський патруль на околицях Манбіджа
Турецькі і американські патрулі на околицях Манбіджа

За деякими даними, з огляду на «зраду Вашингтоном інтересів курдів» в рядах сирійських курдських організацій стався розкол. Одна їх частина продовжує «рухатися в фарватері американської політики», інша вирішила розпочати переговори з офіційним Дамаском без попередніх умов. За оцінкою американських експертів, нинішня угода між Анкарою і Вашингтоном по Манбіджу тактична за характером і навряд чи усуне стратегічні розбіжності між Туреччиною і США щодо ситуації в Сирії. За їхніми прогнозами, напруга у відносинах між Анкарою і Вашингтоном буде зберігатися в середньостроковій перспективі.

На наш погляд, алгоритмом дій США в Сирії є прагнення досягти компромісу з Анкарою і одночасно зберегти союз з сирійськими курдами. Проте, згадані маневри американців змушують сирійських курдів вести переговори з Дамаском без попередніх умов. Зі свого боку президент САР Б. Асад також заявив про готовність до переговорів з коаліцією «Сил демократичної Сирії» (СДС), яка контролює північно-східну провінцію Хасеке, більшу частину провінції Ракка, а також східний берег річки Євфрат в провінції Дейр-ез-Зор. При цьому слід зазначити, що поступившись туркам в Афріні і Манбіджі, американці намагаються домогтися максимальної концентрації лояльних до себе курдів і сунітів в більш пріоритетному для них регіоні на схід від Євфрату, багатому на нафтогазові ресурси.

Перспективи встановлення більш тісної взаємодії між турками і американцями в Сирії вже зараз загрожують ослабленням співпраці Туреччини з РФ і ІРІ на сирійському треку. Так, глава МЗС Туреччини М. Чавушоглу заявив 19 червня, що переговори по Сирії в Астані не матимуть сенсу у разі наступу сирійської армії в провінції Ідліб поблизу кордону з Туреччиною. За його словами, якщо це станеться, то «співпраця Туреччини з Іраном і Росією в Сирії не матиме сенсу».

 

ТУРЕЧЧИНА

Позачергові президентські та парламентські вибори. 24 червня в Турецькій Республіці пройшли дострокові президентські і парламентські вибори. Явка на цих виборах склала майже 88,2 % (із загальної кількості виборців в 56 млн 323 тис. проголосувало 49 млн 671 тис. виборців). Крім Р. Ердогана на пост президента Туреччини претендували шість кандидатів від різних партій. Згідно з остаточними даними, голоси виборців розподілилися наступним чином: Р. Ердоган — 52,38 %, М. Індже — 30,79 %, С. Демірташ — 8,32 %, М. Акшенер — 7,42 %, Т. Карамоллоглу — 0,9 %, Д. Перінчек — 0,2 %.

До парламентських виборів Вищий виборчий комітет Туреччини допустив дев'ять політичних партій. Підсумки парламентських виборів: правляча Партія справедливості і розвитку (ПСР) — 42,28 % (293 депутата), Народно-республіканська партія (НРП) — 22,8 % (146 депутатів), Партія демократії народів (ПДН) — 11,53 % (67 депутатів), Партія націоналістичного руху (ПНР) — 11,2 % (50 депутатів), Хороша партія — 10,14 % (44 депутати). Вперше на виборах політичні партії отримали право створювати альянси. Так, Партія справедливості і розвитку сформувала «Народний альянс» з Партією націоналістичного руху. Чисельність депутатського корпусу збільшена з 550 до 600 осіб. «Народний альянс» у складі ПСР і ПНР матимуть в сумі в парламенті 343 депутатських місця, хоча це й не дає їм кваліфікованої більшості в Меджлісі, що змушує їх домовлятися з іншими фракціями в парламенті і очевидно ділитися посадами в уряді. Формування нової більшості в парламенті і складу уряду відбуватиметься в непростих соціально-економічних умовах в країні, що характеризуються серйозним розколом суспільства, наявністю потужної опозиції і складною економічною ситуацією.

Мераль Акшенер — лідер опозиційної «Хорошої партії»
Мераль Акшенер — лідер опозиційної «Хорошої партії»

За всіма ознаками, адміністративна реформа в Туреччині, що передбачає перехід всієї повноти виконавчої влади до рук президента, впроваджуватиметься без зволікань. Поряд зі скасуванням посади прем'єр-міністра, число міністерств і відомств буде скорочено до 16-ти. Разом з тим, при адміністрації президента Туреччини буде створено 8 управлінь. Таким чином, частину урядових функцій виконуватиме адміністрація президента, при якій буде засновано 9 рад. На думку Р. Ердогана, нова структура державного управління «відкриє шлях для досягнення країною того становища, на яке вона заслуговує в глобальній конкуренції».

Отримавши надзвичайно широкі повноваження, Р. Ердоган тепер зможе без схвалення парламенту призначати своїми указами членів кабінету міністрів, вносити проект бюджету і призначати суддів. Однак практично необмежені повноваження мають і негативну сторону для самого Р. Ердогана. Відтепер він вже без усіляких послаблень буде одноосібно відповідати за всі можливі провали і проблеми в розвитку турецького суспільства. Основним викликом для Р. Ердогана вже сьогодні є досить складна економічна ситуація в країні, зокрема слабка національна валюта і високі темпи інфляції.

В багатьох країнах, особливо в тих, які мають активні зв'язки з Туреччиною, лунало чимало коментарів на різних рівнях про перспективи розвитку Туреччини після виборів і відносин з нею. У Вашингтоні спостерігається настороженість щодо турецького президента і його «авторитарної реформи» влади. Сполучені Штати закликають Туреччину вжити заходів для зміцнення демократії в країні, а також сприяти вирішенню існуючих проблем у двосторонніх відносинах. З іншого боку, в турецькому суспільстві панують антиамериканські настрої. Так, за даними Центру за американський прогрес (Center for American Progress), 40 % турків довіряють Росії як пріоритетному партнеру на міжнародній арені і лише 3 % довіряють США. На думку американських експертів, Анкара збереже свою жорстку безкомпромісну політику на курдському напрямку, продовжить боротьбу з прихильниками імама Ф. Ґюлена, а також спробує відігравати активнішу роль в регіоні Близького і Середнього Сходу в дусі «неоосманізму».

За оцінками експертів, перемога Р. Ердогана і ПСР аж ніяк не послабить існуючу напругу у відносинах Анкари з ЄС, країни якого є основним джерелом інвестицій в турецьку економіку і посідають перше місце в імпорті турецьких товарів. Надзвичайне занепокоєння Євросоюзу викликає «відступ в Туреччині від верховенства закону і фундаментальних прав людини». 25 червня глава дипломатії Євросоюзу Ф. Могеріні на прес-конференції за підсумками засідання Ради ЄС в Люксембурзі заявила, що «умови для проведення передвиборної кампанії в Туреччині були неоднаковими, були обмеження свободи зібрань і ЗМІ». У заяві Ради ЄС відзначається, що «Туреччина віддаляється від Євросоюзу. Переговори про членство Туреччини в ЄС практично зайшли в глухий кут». У заяві також повідомляється про призупинення переговорів з модернізації митного союзу ЄС і Туреччини. Разом з тим, 29 червня відповідно до угоди про міграцію з Туреччиною, підписаною у листопаді 2015 року, саміт Євросоюзу ухвалив рішення виплатити Туреччині другий транш на суму 3 млрд євро для боротьби з міграцією.

Туреччина є великим сусідом України, взаємовигідне співробітництво з яким є надзвичайно важливим для нашої держави. Останнім часом співпраця України з Туреччиною помітно активізувалася. Тільки за минуле півріччя відбулося близько десяти офіційних зустрічей, готується сьоме засідання Стратегічної ради на рівні президентів. Туреччина посідає третє місце після Росії і Польщі серед найбільших імпортерів українських товарів. У 2017 році товарообіг між Україною і Туреччиною зріс на 20 % і досяг 3,7 млрд дол. США з позитивним сальдо в 1,2 млрд доларів. Незважаючи на стратегічні відносини з Росією, Туреччина постійно виступає на захист прав кримських татар в окупованому Криму, підтримує розгортання миротворчої місії ООН на окупованій території Донбасу і готова брати в ній участь. Водночас, деякі українські політики і політологи дорікають Туреччині за те, що вона не приєдналася до санкцій ЄС, введених проти Росії. Але перш ніж робити такі закиди Туреччині, хотілося б, щоб вони спробували пояснити — чому Росія-агресор протягом усіх чотирьох з половиною років війни на Донбасі незмінно посідає перше місце у зовнішній торгівлі України?

 

ІЗРАЇЛЬ

Американський проект палестинсько-ізраїльського врегулювання. У червні ц. р. американська адміністрація активізувала свої зусилля з метою формування проекту врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту, що триває вже понад 70 років. Наприкінці червня в Білому домі повідомили, що довгоочікуваний план, швидше за все, буде представлений в серпні. За даними Jerusalem Post, основною причиною відстрочки оприлюднення мирної ініціативи Вашингтона є несприятливий регіональний контекст. За деякими даними, Вашингтон зацікавлений подати проект палестинсько-ізраїльського врегулювання до старту нових президентських перегонів у 2019 році, що дозволить адміністрації Д. Трампа зосередиться на передвиборній боротьбі, маючи в своєму резерві дипломатичний успіх, реальність якого, втім, досить сумнівна. Б. Нетаньяху навпаки хотів би перенести обговорення проекту на період після президентських виборів в США, оскільки існуючий статус-кво його цілком задовольняє.

Найменше відомо, власне, про зміст проекту. Відомо лише те, що американська адміністрація нібито не збирається нав'язувати проект сторонам і планує представити їм право вибирати те, що відповідає їхнім інтересам. Однак, на наш погляд, все скінчиться тим, що ізраїльтяни виберуть одне, а палестинці протилежне, і на цьому врегулювання зайде в черговий глухий кут. При цьому немає сумніву, що адміністрація Д. Трампа чинитиме тиск на одну сторону — керівництво ПНА. У разі провалу проекту Д. Трамп матиме можливість заявити, що він зробив все що міг, але «примхливі палестинські лідери все псують». Після того, як президент США Д. Трамп оголосив про офіційне визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю і про намір перевести туди з Тель-Авіва американське посольство, голова Палестинської національної адміністрації Махмуд Аббас заявив, що США більше не можуть виступати в якості посередників в цих переговорах, оскільки вони обрали однозначно проізраїльську позицію. На нашу думку, за будь-якого варіанту, якщо в проекті не враховуватимуться такі принципові питання, як статус Єрусалима, проблема єврейських поселень на Західному березі, задоволення прав палестинських біженців, і в його реалізації не братимуть активної участі ЄС і ООН, то такий проект вкотре залишиться на папері ще на довгі роки.

Джаред Кушнер і Джейсон ГрінблаттОсновними авторами проекту палестинсько-ізраїльського врегулювання є старший радник президента США і його зять Джаред Кушнер, а також спеціальний представник Д. Трампа на міжнародних переговорах Джейсон Грінблатт, які неодноразово відвідували Єрусалим і арабські столиці. Обидва посланці — ортодоксальні іудеї, що не може не дратувати керівництво ПНА. Наприкінці червня вони здійснили близькосхідне турне, в рамках якого відвідали Єгипет, Йорданію, Саудівську Аравію, Катар та Ізраїль з метою врахування думки лідерів цих країн в процесі розробки проекту палестинсько-ізраїльського врегулювання. Під час цього турне деталі мирного плану так і не розкривалися.

В інтерв'ю щоденній палестинської газеті Al-Quds від 24 червня Дж. Кушнер розповів палестинцям, що «світ просунувся вперед, тоді як палестинці залишилися далеко позаду». Він закликав «не дозволити конфлікту дідів визначати майбутнє їхніх онуків». Коментуючи основні палестинські вимоги — повернення біженців, створення суверенної палестинської держави і недопущення поселень євреїв на Західному березі — Дж. Кушнер сказав, що «спроби вирішення основних проблем палестинців без створення шляхів до кращого життя не приведуть до міцного врегулювання». Основна ідея інтерв'ю зводилася до того, що палестинці мають шанс «досягти економічного процвітання, якщо не будуть слідувати за порадами своїх лідерів». У згаданому інтерв'ю Дж. Кушнер поклав відповідальність на лідера ПНА М. Аббаса за зрив «миротворчих зусиль США». У цих коментарях явно вбачається ідея «влаштувати палестинцям пристойне життя» за рахунок ресурсів США, Ізраїлю та арабських країн Перської затоки, якщо палестинці відмовляться від своїх вимог і відвернуться від свого «незговірливого і відсталого керівництва». Однак навряд чи палестинці в своїй масі підуть на це, тому черговий американський план палестинсько-ізраїльського врегулювання швидше за все зазнає фіаско. Представник палестинського керівництва Саїб Ерекат звинуватив адміністрацію Д. Трампа в тому, що вона «намагається вбити клин між палестинцями та арабами, з одного боку, і палестинцями та їх лідерами — з іншого».

Слід також зазначити, що новий мирний проект адміністрації не підтримується провідними арабськими країнами, незважаючи на зусилля Дж. Кушнера і Дж. Грінблатта. Для лідерів практично всіх арабських країн існує кілька «червоних ліній», які вони не можуть перетнути, якщо хочуть утриматися при владі. Нерідко це проявляється в тому, що публічно арабські лідери засуджують «сіоністського ворога за його злочини проти палестинців», а таємно ведуть з ним переговори про співпрацю.

Генеральний секретар Ліги арабських держав Ахмед Абу аль-ГейтУ своєму виступі 4 липня в Каїрі генеральний секретар Ліги арабських держав Ахмед Абу аль-Гейт заявив, що «арабські держави ведуть справжню дипломатичну битву, щоб відстояти законні права палестинського народу, гарантувати повну ізоляцію рішення американської адміністрації по Єрусалиму і не допустити повторення подібних рішень в майбутньому». Безсумнівно, що ця заява погоджена як мінімум з Каїром, Ер-Ріядом і Абу-Дабі. З іншого боку, видається малоймовірним формування арабськими країнами антиіранського союзу і їх зближення на цьому підгрунті з Ізраїлем. Зміна М. Аббаса (83 роки) на посту глави ПНА, на що роблять ставку у Вашингтоні, ситуацію не змінить. Проамериканських і проізраїльських палестинських лідерів апріорі не може бути. Будь-який палестинський лідер ніколи не прийме пропонований американцями план врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту, оскільки буде вбитий вже на другий день після його схвалення.

 

ЙОРДАНІЯ

Протягом червня в Йорданії спостерігалася складна внутрішньополітична ситуація. 4 червня пішов у відставку уряд на чолі з Хані аль-Мулькі через масові протести населення країни проти непопулярних податкових реформ, ухвалених урядом за пропозицією МВФ, які стосувалися підвищення прибуткового податку до 40 % для бізнесу і, як мінімум, на 5 % для фізичних осіб, а також підвищення цін на паливо і нафтопродукти. 5 червня король Абдалла II призначив новим прем'єр-міністром Омара аль-Раззаза і закликав переглянути закон про прибутковий податок. Новий глава уряду заявив «про прихильність до діалогу з профспілками з метою приходу до спільного бачення щодо шляхів виходу з гострої соціально-економічної кризи». 10 червня з ініціативи Саудівської Аравії в Мецці пройшла конференція за участю КСА, Йорданії, Кувейту і ОАЕ, на якій обговорювалися питання надання фінансової допомоги Амману на суму 2,5 млрд дол. США. Катар також надасть підтримку Хашимітському Королівству в розмірі 500 млн доларів. 14 червня прем'єр-міністр О. аль-Раззаз відкликав з парламенту законопроект про прибутковий податок. Раніше він заявляв про існування консенсусу в йорданському суспільстві щодо необхідності перегляду цього законопроекту, який викликав масову хвилю протестів в країні.

Король Йорданії Абдалла II і Б. НетаньяхуВізит Б. Нетаньяху до Амману. Напружена соціально-політична обстановка в Йорданії була не найкращим фоном для візиту прем'єр-міністра Ізраїлю Б. Нетаньяху 19 червня в Амман, де він зустрівся з королем Йорданії Абдаллою II. З ізраїльського боку в зустрічі брали участь керівник Моссаду Йосі Коен, економічний радник прем'єр-міністра Аві Сімхон і військовий секретар генерал-майор Еліезер Толедано; з йорданського боку — начальник йорданської контррозвідки Аднан Джудані і міністр закордонних справ Айман Сафаді.

В ЗМІ обох держав візит Б. Нетаньяху до Амману не афішувався, як не висвітлювався і за їх межами, очевидно, щоб не дратувати протиізраїльськи налаштованих громадян Йорданії. Це була перша зустріч лідерів Ізраїлю та Йорданії після інциденту зі стріляниною в посольстві Ізраїлю в Аммані, коли ізраїльський охоронець застрелив двох йорданських громадян. Необхідно відзначити, що візит Б. Нетаньяху відбувся через кілька днів після візиту до Йорданії представників президента США з питань врегулювання арабсько-ізраїльського конфлікту Дж. Кушнера і Дж. Грінблатта, тому Б. Нетаньяху і король Абдалла ІІ обговорювали на зустрічі близькосхідний політичний процес на основі ініціативи Д. Трампа, а також шляхи розширення економічного співробітництва між двома державами і зобов'язання Ізраїлю зберігати статус-кво в святих місцях Єрусалиму. Однак основною темою переговорів було питання іранської військової присутності на території Сирії і спроби урядових військ Сирії вигнати сунітських повстанців з прилеглих до кордонів Ізраїлю та Йорданії територій провінцій ель-Кунейтра і Дераа. Йорданська влада побоюється, що наступ сирійських урядових військ в згаданих провінціях призведе до нової хвилі сирійських біженців в Йорданію, де на даний час їх знаходиться близько мільйона. У зв'язку з цим уряд країни заявив, що королівство більше не буде приймати біженців. Ізраїльські ЗМІ особливо відзначали той факт, що у складі угруповання сирійських урядових військ присутні офіцери іранського Корпусу вартових ісламської революції. На наш погляд, ізраїльська влада використовує залякування короля Абдалли ІІ «іранською загрозою» з метою підштовхування Йорданії до активізації співпраці з єврейською державою, незважаючи на досить поширені антиізраїльські настрої в йорданському суспільстві, переважну більшість якого складають палестинці.

 

ІРАК

Формування правлячої коаліції в парламенті Іраку. Термін повноважень чинного скликання іракського парламенту закінчився опівночі 1 липня ц. р. Згідно з конституцією, до затвердження підсумків виборів і формування правлячої коаліції законодавча влада тимчасово переходить до уряду. Після оприлюднення підсумків виборів, що відбулися 12 травня ц. р., чинний парламент ухвалив поправки до закону про вибори, що передбачають їх перегляд по всій країні. 30 травня Вища виборча комісія (ВВК) Іраку оголосила про анулювання результатів голосування на понад 1 тис. виборчих дільниць, в тому числі, за межами країни. ВВК також сформувала юридичні експертні групи для виявлення фактів порушення процедури голосування за участю біженців та переміщених осіб, а також використання «мертвих душ». 21 червня Вищий суд Іраку визнав рішення парламентаріїв конституційним, але при цьому постановив провести не тотальний перегляд підсумків виборів, на чому наполягав парламент, а тільки на тих ділянках, де були зафіксовані порушення. Перерахунок розпочався 3 липня і стосується підсумків голосування в провінціях Кіркук, Сулейманія, Ербіль, Дахук, Нейнава, Салах-ед-Дін і Анбар. На думку експертів, перерахунок голосів в деяких провінціях якщо і змінить підсумки голосування, то зовсім несуттєво.

Муктада ас-Садр і Хайдер аль-Абаді
Муктада ас-Садр і Хайдер аль-Абаді

Тим часом між різними політичними силами, що пройшли до парламенту, ведуться закулісні переговори про формування правлячої коаліції і опозиції. В кінці червня блок шиїтського імама Муктади ас-Садра «ас-Сайрун» (54 місця) об'єднався з блоком «Наср» прем'єр-міністра Хайдера аль-Абаді (42 місця). Очікується, що до них долучаться блок «Фатх» (47 місць), очолюваний Хаді аль-Амірі, «Аль-Ватанійя» (21 місце) віце-президента Айяда Аллаві і «Хікма» (19 місць) лідера шиїтів Аммара аль-Хакіма. На думку багатьох оглядачів, Х. аль-Абаді швидше за все збереже за собою пост глави майбутнього уряду, але за умови передачі блоку «ас-Сайрун» ключових постів в кабінеті міністрів, зокрема пости міністрів нафти, економіки та закордонних справ. Така практично цілком шиїтська коаліція робить М. ас-Садра учасником процесу прийняття та реалізації політичних і економічних рішень з боку виконавчої влади. Кандидатура Х. аль-Абаді на пост прем'єр-міністра цілком влаштовує США, Євросоюз, Саудівську Аравію і навіть Іран, хоча кандидатура проіранського лідера «Фатху», героя війни з ІДІЛ Х. аль-Амірі була б для Тегерана кращим варіантом. Але якщо Х. аль-Амірі і не займе пост прем'єр-міністра зараз, враховуючи, що він є новачком у великій політиці, то з часом він зможе «набрати ваги» для такої посади. Необхідно відзначити, що в процесі формування правлячої коаліції з її учасниками «щільно працювали» іранці. Тегеран категорично не бажав перегляду підсумків голосування, оскільки це могло б посилити позиції М. ас-Садра і завадити планам іранців створити керовану коаліцію зі збереженням максимуму свого впливу на ситуацію.

Дії турецьких військ на півночі Іраку. 11 червня президент Туреччини Р. Ердоган заявив про початок масштабної операції турецьких збройних сил проти бойовиків Робітничої партії Курдистану (РПК) в районах Канділь і Сінджар на півночі Іраку, переважно на території Іракської курдської автономії. За словами Р. Ердогана, Анкара «має намір очистити від курдських терористів» іракські регіони Канділь і Сінджар так само, як це було зроблено в сирійському районі Афрін.

В операціях турецьких ЗС на півночі Іраку беруть участь 2 тис. турецьких спецназівців, розквартированих на базі Башіка на півночі Іраку, а також 1,5 тис. коммандос та військовослужбовців бригади легкої піхоти. В ході проведення операції турецька авіація постійно завдає ударів по позиціях і таборах бойовиків РПК. Гористий район Канділь є вельми важкодоступним районом з висотами до 2 тис. метрів та безліччю фортифікаційних споруд, зведених бойовиками РПК. На думку експертів, операції турецьких військ в цьому районі будуть надзвичайно важкими. Офіційна влада в Багдаді і Ербілі постійно засуджує «незаконне вторгнення турецьких військ» на територію Північного Іраку, проте в Анкарі на це мало звертають увагу. З огляду на досить тісні зв'язки США з сирійськими та іракськими курдами, навряд чи Вашингтон буде вітати турецьку військову акцію на півночі Іраку. Іран також не схвалює військові операції Туреччини проти сирійських та іракських курдів. Іран оцінює будь-яку військову акцію, яка проводиться на території іноземної держави без дозволу її легітимного уряду, як незаконну. Так, у квітні ц. р. президент Ірану Хасан Роухані заявив про неприпустимість турецької окупації сирійського Афріна.

 

ІРАН

Атомна інфраструктура Ірану
Атомна інфраструктура Ірану

Протягом червня в центрі уваги міжнародної спільноти залишалися питання, пов'язані з дотриманням Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) щодо ядерної програми Ірану. При цьому жорстка позиція США і недостатня рішучість дій країн Євросоюзу «провокують посилення іранської позиції».

4 червня верховний лідер ІРІ А. Хаменеї дав вказівку Організації з атомної енергії Ірану розпочати підготовку до розширення масштабів збагачення урану в разі провалу СВПД. На початку червня Іран запустив завод з виробництва уранового концентрату, який використовується в ядерній промисловості. Завод розташовується в м. Ісфахан, і був запущений за розпорядженням керівництва країни в зв'язку з тим, що США вийшли з ядерної угоди з ІРІ. 5 червня уряд Ірану офіційно повідомив МАГАТЕ про розширення своїх можливостей зі збагачення урану. Зокрема, було заявлено про можливий запуск 60 нових центрифуг для збагачення урану на ядерному об'єкті Натанз. У заяві міністра закордонних справ Ірану М. Д. Заріфа повідомлялося, що країни, які підписали СВПД, повинні гарантувати Ірану безумовну компенсацію виходу США з цієї угоди і відновлення Білим домом санкцій проти ІРІ. У той же час США зажадали від влади Ірану припинити процес збагачення урану і не займатися обробкою плутонію.

Під час переговорів на початку червня з прем'єр-міністром Ізраїлю Б. Нетаньяху лідери Німеччини, Франції і Великої Британії підтвердили, що продовжують вважати СВПД важливим інструментом, який необхідно зберегти для забезпечення контролю за ядерною іранською програмою. У листі до держсекретаря США М. Помпео міністри закордонних справ Франції, Німеччини та Великої Британії зажадали від Вашингтона, щоб той відмовився від санкцій проти європейських компаній, які уклали контракти з Іраном після вступу в силу СВПД. 7 червня Єврокомісія схвалила оновлений Блокуючий статус, який має захистити інтереси європейських компаній в Ірані. З цією метою ЄС має намір відкрити на початку серпня ц. р. в Ірані філію Європейського інвестиційного банку. Тим не менш, багато провідних європейських компаній, що займаються переробкою нафти, згортають свою діяльність в Ірані у зв'язку з поновленням американських санкцій проти ІРІ.

Федеріка Могеріні і Мохаммад Джавад ЗаріфТим часом США продовжують чинити тиск на своїх партнерів і союзників з метою змусити їх відмовитися від імпорту іранської нафти. Вашингтон має намір ізолювати іранські фінансові потоки і вимагає від усіх закордонних споживачів сирої нафти припинити її імпорт з Ірану з 4 листопада ц. р. Як заявив президент Д. Трамп, США готові вводити рестрикції щодо європейських компаній за порушення американських санкцій відносно Ірану.

27 червня глава дипломатії Євросоюзу Ф. Могеріні заявила, що ЄС «продовжить докладати максимальних зусиль для збереження торговельних і фінансових потоків, захисту інтересів європейських ділових кіл». На думку Ф. Могеріні, «розвал іранської угоди негативно позначиться на ефективності міжнародної дипломатії і режиму нерозповсюдження». Однак Євросоюз поки що не подав пакет пропозицій, щоб переконати Іран залишитися в ядерній угоді після виходу з неї США.

 

ЄМЕН

Ситуація в Ємені, червень 2018 року
Ситуація в Ємені, червень 2018 року

Наступ аравійської коаліції на Ходейду. 13 червня війська очолюваної Саудівською Аравією аравійської коаліції і єменського народного ополчення почали операцію під кодовою назвою «Золота перемога» з витіснення формувань шиїтських бунтівників-хуситів з порту Ходейда на Червоному морі. ВПС і ВМС арабської коаліції завдавали ударів по позиціях і об'єктах хуситів в самій Ходейді і на підступах до міста. При цьому слід зазначити, що в першому ешелоні наступаючих діють загони південноєменских ополченців і залишки сил Республіканської гвардії, а війська КСА і ОАЕ наступають у другому ешелоні і здійснюють в основному технічну і вогневу підтримку із землі і повітря. За твердженням представників арабської коаліції, порт Ходейда нібито використовувався хуситами для «незаконного ввезення іранської зброї», в тому числі балістичних ракет, якими заколотники регулярно обстрілюють територію КСА. 16 червня командування аравійської коаліції оголосило про встановлення контролю над міжнародним аеропортом Ходейда, який планувалося використовувати для розміщення ударних вертольотів і перекидання підкріплення аравійської коаліції. Повідомляється, що США відхилили прохання КСА і ОАЕ про надання розвідувальних засобів для проведення операції з оволодіння Ходейдою, а також про допомогу у розмінуванні території міста.

Офіційний представник генерального секретаря ООН Стефан ДюжаррікОскільки Ходейда є головним портом для доставки міжнародної гуманітарної допомоги до різних районів Ємену, що контролюються хуситами, то представники ООН заявляють, що тривала облога міста може становити загрозу життю і безпеці близько 250 тис. громадян, які там мешкають. В кінці травня ц. р. в ООН попередили, що бойові дії в районі Ходейди можуть призвести до зриву гуманітарних операцій в країні. Як заявив офіційний представник генерального секретаря ООН Стефан Дюжаррік, ООН може припинити доставку допомоги в Ємен у разі, якщо війська коаліції розпочнуть штурм портового міста Ходейда, через який надходять гуманітарні та комерційні вантажі.

За словами спеціального посланця генерального секретаря ООН по Ємену Мартіна Гріффітса, наприкінці червня після тривалих переговорів хусити нарешті погодилися передати морський порт Ходейди під управління представників ООН, але за умови відведення сил аравійської коаліції від міста. Крім того, хусити зажадали зняття повітряної і морської блокади над контрольованими ними районами, а також відкриття міжнародного аеропорту в столиці країни — місті Сана для комерційних авіарейсів. Зі свого боку, виконуючий обов'язки чинного президента Ємену Абд-Раббу Мансур Хаді зажадав виходу збройних загонів хуситів не тільки з порту, але й повністю з Ходейди. При цьому хуситам гарантується безперешкодний вихід з Ходейди за умови здачі ними важкого і середнього озброєння, включно з ракетним, а також карти сухопутних і морських мінних полів. Таким чином, в результаті взаємовиключних вимог протиборчих сторін спроби врегулювання ситуації в районі Ходейди видаються безперспективними. Якщо аравійська коаліція і зважиться на ведення бойових дій в місті, то вуличні бої триватимуть дуже довго і навряд чи призведуть до «чистої перемоги» над хуситами.

Слід зазначити, що нездатність аравійської коаліції протягом тривалого часу витіснити хуситів із Ходейди є наслідком існуючих розбіжностей між її основними учасниками — Саудівською Аравією і Еміратами. Так, серйозні розбіжності між КСА і ОАЕ існують щодо питання післявоєнного устрою Ємену. В Ер-Ріяді абсолютно не готові віддавати Ходейду під контроль ставленика еміратівців племінника вбитого хуситами у грудні 2017 року екс-президента Алі Абдалли Салеха — Тарека Салеха, який претендує на роль правителя північного Ємену за підтримки ОАЕ. Встановлення повного контролю над портом Ходейда є головною стратегічною метою участі ОАЕ в аравійській коаліції. Ще однією нездоланною розбіжністю між ОАЕ і КСА на єменському напрямку залишається питання майбутнього адміністративного устрою країни і повне несприйняття еміратівцями участі в ньому південноєменської партії «Іслах», яка є філією глобального руху «Братів-мусульман», що кардинально розходиться з позицією Ер-Ріяда.

 

ЛІВІЯ

Нафтогазова інфраструктура Лівії
Нафтогазова інфраструктура Лівії

Боротьба за нафту. Протягом червня вкрай загострилася воєнно-політична обстановка в Лівії. Найбільші експортні нафтові порти країни Рас-Лануф і ас-Сідр піддалися масованій атаці формувань польового командира І. аль-Джадрана, лояльного урядові національної згоди (УНЗ) Фаїза Сараджа в Тріполі. Підтримку їм надали ісламістські «Бригади оборони Бенгазі» і деякі радикальні формування з півдня Лівії. Повідомлялося, що поставки нафти з цих двох портів, розпочинаючи з 14 червня, припинені, а всі співробітники нафтових компаній евакуйовані. За словами директора Національної нафтової корпорації (National Oil Corporation, NOC) Мустафи Саналли, якщо подібні атаки на нафтові термінали триватимуть і надалі, то лівійська нафтова промисловість втрачатиме понад 800 млн дол. США на місяць.

17 червня Лівійська національна армія (ЛНА) під командуванням маршала Халіфи Хафтара провела масштабну операцію з вигнання ісламістів з району нафтових портів. Управління терміналами в так званому «нафтовому півмісяці» на узбережжі затоки Сірт було передано структурі, що підпорядковується тимчасовому уряду Абдалли Абдуррахмана ат-Тані в Тобруці. Раніше основними нафтовими терміналами цього району розпоряджалася NOC, штаб-квартира якої розташована в Тріполі. За деякими даними, кошти від експорту нафти із затоки Сірт використовувалися для фінансування найманців, ісламістів і незаконних збройних формувань. Передача нафтових терміналів під управління тимчасового уряду в Тобруці викликала різко негативну реакцію з боку влади в Тріполі, яка закликала РБ ООН втрутитися в ситуацію і заблокувати будь-які нелегальні спроби продажу вуглеводнів. США, Італія, Франція та Велика Британія також висловили занепокоєння цією ситуацією.

Маршал Халіфа ХафтарНаступ ЛНА на Дерну. У червні тривав наступ ЛНА на ісламістів у м. Дерна на узбережжі Середземного моря неподалік від Тобрука, що розпочався у травні ц. р. До останнього часу Дерна контролювалася пов'язаним з угрупованням «Аль-Каїда» альянсом екстремістських угруповань «Рада шури моджахедів Дерни», що складається в основному з місцевих жителів. Також до останнього часу Дерна залишалася єдиним підконтрольним радикалам містом в східному регіоні країни. Ісламістський анклав в Дерні не зміг остаточно нейтралізувати навіть М. Каддафі. Цей анклав на початку 80-х років минулого століття дав найбільше лівійських добровольців для війни з радянськими військами в Афганістані.

Запеклі збройні сутички ЛНА з радикалами відбувалися відразу на кількох напрямках. Лише через три тижні після початку вирішального штурму армійські підрозділи змогли вибити екстремістів з їх позицій в південно-західному передмісті Дерни. Оскільки іррегулярні формування племінних міліцій, з яких власне складається ЛНА, не навчені вести бойові дії в міських умовах, основний наголос Х. Хафтар зробив на застосуванні авіації і артилерії, намагаючись поступово витіснити супротивника з міських кварталів. В одному з нальотів було знищено штаб ісламістів, який розташовувався у будівлі колишньої поліцейської академії на заході міста.

Авіаційну підтримку наступаючим військам ЛНА надавали Франція, ОАЕ, США і Єгипет. Військово-технічну допомогу Х. Хафтару через Єгипет і Білорусію надає також і Москва. Зокрема, Росія поставила Х. Хафтару з власних арсеналів кілька винищувачів МіГ-27, а також фахівців з технічного обслуговування цих літаків. У складі підрозділів ЛНА з'явилися також російські військові радники. 28 червня командування ЛНА оголосило про встановлення повного контролю над Дерною. У заяві ЛНА висловлюється «вдячність населенню Дерні за підтримку лівійських ЗС».

Підрозділи ЛНА на вулицях Дерни Вулиці Дерни після боїв
Підрозділи ЛНА на вулицях Дерни Вулиці Дерни після боїв

Перспективи президентських і парламентських виборів. Всі нинішні події в Лівії пов'язані значною мірою із запланованими президентськими і парламентськими виборами в Лівії наприкінці 2018 року. Тому всі протиборчі політичні сили, племена і клани намагаються напередодні виборів зміцнити свої позиції. Надаючи підтримку Х. Хафтару в Дерні та інших регіонах, французи таким чином намагаються посилити позиції своєї креатури. Втім, проведення виборів в цьому році є досить проблематичним, перш за все з тієї причини, що між основними політичним силами в країні немає найменшої взаємодії і взаєморозуміння. І навіть більше, вони переважно займають діаметрально протилежні позиції, що часто призводить до збройних зіткнень між ними. Найбільш активну роль в підготовці виборів у Лівії відіграє Франція.

29 травня в Парижі президент Франції Е. Макрон прийняв чотирьох конкуруючих лівійських лідерів — маршала Халіфу Хафтара, главу УНЗ в Тріполі Фаїза Сараджа, спікера Палати представників в Тобруці Акілу Іссу і голову Державної консультативної ради Халіда аль-Мешрі. В результаті цієї зустрічі згадані політики погодилися визначитися зі своєю позицією щодо виборів до 16 вересня ц. р.

Учасники міжнародної конференції по Лівії в Єлисейському палаці в Парижі
Учасники міжнародної конференції по Лівії в Єлисейському палаці в Парижі

Якщо це станеться, то президентські і парламентські вибори можуть бути проведені 10 грудня ц. р. Однак досить складно проводити загальні вибори в умовах, коли у Лівії практично відсутній єдиний політичний і економічний простір, а також загальнонаціональна армія, яка могла б цей простір захищати. На сьогодні в Лівії є два конкуруючих національних парламенти і два уряди в Тобруці і Тріполі, дві національні нафтові компанії і безліч озброєних кланових угруповань. Спірним залишається питання про роль маршала Х. Хафтара як головнокомандувача єдиної лівійської армії. Оскільки в країні досі не прийнято конституції, то незрозуміло на якій правовій основі будуть проходити загальні вибори і діяти обрані президент і парламент? Як розподілятимуться владні повноваження між федеральним центром і місцевою владою? До того ж, в Кіренаїці загострилася серйозна конкуренція між «союзниками» — Х. Хафтаром і А. Іссою. Таким чином, проведення загальних виборів в Лівії наприкінці поточного року в даній ситуації видається малоймовірним.