14 серпня 2018

Близький Схід та Північна Африка. Аналітичний огляд 07/2018

 

Олексій Волович

Воєнно-політична та економічна ситуація у липні 2018 року

 

Протягом липня 2018 року на Близькому Сході і у Північній Африці військово-політична обстановка залишалась напруженою.

Пропонуємо читачам огляд деяких подій і процесів, які відбувалися у липні в Сирії, Туреччині, Ізраїлі, Іраку, Ірані, Ємені та Лівії.

 

Близький Схід та Північна Африка 

СИРІЯ

Д. Трамп і В. Путін про взаємодію США і РФ в Сирії. 16 липня в ході переговорів в Гельсінкі президенти США і Росії — Д. Трамп і В. Путін — обговорили питання можливої взаємодії в Сирії. На думку Д. Трампа, співпраця США і РФ в Сирії може врятувати життя сотням тисяч сирійських громадян. Глава Білого дому підкреслив, що США і РФ допомагають Ізраїлю забезпечити свою безпеку. В цілому, на думку Д. Трампа, США і Росія «не відстоять далеко одне від одного по Сирії». Зокрема, він зазначив, що ЗС США і РФ «добре ладнають в плані координації дій в Сирії».

Зі свого боку, В. Путін заявив, що Москва і Вашингтон мають всі необхідні складові для співпраці у сирійському врегулюванні, в тому числі й у вирішенні гуманітарної кризи в Сирії. В. Путін зазначив, що військові РФ і США налагодили взаємодію і зуміли не допустити небезпечних зіткнень в Сирії. На його думку, «допомога сирійським біженцям дозволить пом'якшити міграційну кризу в Європі». За словами В. Путіна, після розгрому терористів на південному заході Сирії «ситуацію на Голанських висотах слід перевести в повну відповідність з угодою 1974 року про роз'єднання ізраїльських і сирійських військ, що дасть змогу відновити режим припинення вогню між Сирією та Ізраїлем на Голанах».

Тим часом, глава Центрального командування ЗС США генерал Дж. Вотел повідомив 19 липня, що Пентагон «ще не отримав жодних нових розпоряджень щодо потенційної співпраці зі ЗС Росії в Сирії після зустрічі Трампа і Путіна в Гельсінкі». 24 липня міністр оборони США Дж. Меттіс заявив, що США взаємодіють з Росією по Сирії лише з метою запобігання інцидентів в небі і на землі, і будуть готові працювати з Москвою щодо вирішення сирійської кризи лише тоді, коли Пентагон отримає від президента США письмове розпорядження. Проте, на наш погляд, зважаючи, що заяви Д. Трампа на зустрічі з В. Путіним викликали в США шквал жорсткої критики, як серед демократів, так і серед республіканців, то навряд чи Д. Трамп видасть будь-які офіційні розпорядження про посилення співпраці між США і РФ в Сирії. Принаймні, ні М. Помпео, ні Дж. Меттіс, ні тим більше Дж. Болтон йому цього не радитимуть. До того ж для всіх цілком очевидно, що США і РФ є суперниками, і не тільки через Сирію.

Зовнішньополітичні афери Путіна не надають можливості для партнерства зі США і багатьом іншим країнам Заходу. З іншого боку, навряд чи у Вашингтоні вважатимуть за можливе і необхідне виймати Путіна з ізоляції, до якої він сам себе загнав, розв'язавши агресію проти України. Про це свідчать нові комплексні санкції проти Росії, які США мають намір ввести з 22 серпня ц. р. у зв'язку зі справою про отруєння Скрипалів у Великій Британії. Представник Держдепартаменту США повідомив, що Росія може зазнати додаткових «більш драконівських» санкцій, якщо не надасть протягом 90 днів «надійних запевнень», що вона більше не використає хімічну і біологічну зброю. Прем'єр-міністр Росії Д. Медведєв назвав посилення економічних санкцій проти Росії оголошенням економічної війни з боку Вашингтона.

Переговори щодо врегулювання сирійської кризи. 24 липня Опозиційний Сирійський комітет з переговорів затвердив список з 50 делегатів для участі в роботі Конституційної комісії, яка має зібратися на засідання в Женеві під егідою спецпредставника Генсека ООН по Сирії С. де Містури. У червні свій список надав і уряд Сирії. 26 липня держсекретар США М. Помпео заявив, що єдиною можливістю для розв’язання сирійської кризи залишається Женевський процес, тому США закликають учасників астанінського процесу стосовно Сирії повернутися до формату женевських переговорів. Втім, колишній посол США в Туреччині Ерік Еделман вважає женевський процес як такий, що віджив своє і, на його думку, наразі існує необхідність у створенні нового переговорного формату щодо врегулювання сирійської кризи.

Бойові дії. Упродовж липня сирійські урядові війська і їх союзні збройні формування продовжували наступ проти бойовиків екстремістських угруповань в південній провінції Дераа. Одночасно багато опозиційних збройних формувань припиняли опір, здавали важке озброєння і переходили на бік сирійської армії. У багатьох населених пунктах провінції відновили роботу державні установи, до них доправлялися конвої з гуманітарною допомогою. 3 липня сирійський уряд закликав всіх переміщених осіб, всередині країни і біженців за її межами, повернутися на батьківщину і зобов'язався забезпечити їх усім необхідним. За оцінками ООН, за минулі сім років збройного конфлікту в Сирії близько 13 млн сирійців — більше половини населення країни — стали вимушеними переселенцями та біженцями. 6,55 млн із них розподілені серед п'яти сусідніх держав і ще 6,2 млн прийняли 15 країн ЄС. 6 липня прикордонний перехід «Насіб» на сирійсько-йорданському кордоні перейшов під контроль сирійської влади, що дозволило відновити транспортне сполучення з Йорданією, яке було перерване у 2012 році після захоплення більшої частини провінції Дераа збройними формуваннями сирійської опозиції. 8 липня близько 10 незаконних збройних формувань в провінціях Дераа і ель-Кунейтра заявили про об'єднання своїх сил в «Південну армію».

12 липня частини сирійської армії повністю оволоділи адміністративним центром провінції містом Дераа. 15 липня розпочалася евакуація бойовиків збройної опозиції і членів їх сімей із Дераа до північної провінції Ідліб. У той же час в західній частині провінції Дераа і на території провінції ель-Кунейтра ще залишалися деякі непримиренні збройні угруповання опозиції і терористів. Станом на 15 липня Дамаск контролював практично повністю провінцію ес-Сувейда, 85 % території провінції Дераа і 30 % території провінції ель-Кунейтра. 25 липня терористи ІДІЛ вчинили серію терактів в провінції ес-Сувейда, в результаті якої загинуло близько 250 і дістали поранення понад 150 осіб. Станом на 22 липня в провінції ель-Кунейтра бойовики ще контролювали кілька населених пунктів уздовж лінії поділу сирійських та ізраїльських військ на Голанських висотах. За даними китайських джерел, підрозділи КВІР і штурмовий загін «Радван» ліванської «Хизбулли» за підтримки винищувачів-бомбардувальників Су-34 ПКС РФ практично вийшли на сирійсько-ізраїльський кордон і активно витісняють противника в буферну зону на Голанах між Ізраїлем і Сирією. Китайські спостерігачі відзначають, що артилерійські підрозділи Армії оборони Ізраїлю періодично намагаються стримувати активність сирійських військ і їх іранських союзників в прикордонних районах.

В ході операції сирійської армії бойовики ІДІЛ і «Тахрір аш-Шам», які раніше контролювали близько 60 % територій трьох південних провінцій, були майже повністю витіснені з них до Йорданії, або виведені до провінції Ідліб. Сирійська армія повністю відновила контроль над сирійсько-йорданським кордоном, проте розрізнені групи терористів і опозиції продовжували чинити опір до початку серпня. Вихід ЗС САР до Голанських висот дозволив відновити функціонування демілітаризованої зони і її патрулювання військовими спостерігачами ООН.

Провінція Ідліб. 26 липня президент Сирії Б. Асад заявив, що провінція Ідліб незабаром стане пріоритетним напрямком дій сирійської армії. Зі свого боку, Анкара заявила про неприпустимість розв’язання у військовий спосіб проблеми провінції Ідліб, куди за останній час були спрямовані десятки тисяч бойовиків з усіх регіонів Сирії, що перейшли під контроль урядових сил. Рано чи пізно, але Туреччина, Росія і Сирія змушені будуть усувати проблему провінції Ідліб дипломатичним або військовим шляхом, оскільки прибулі до цієї провінції з різних регіонів Сирії бойовики постійно здійснюють збройні вилазки до сусідніх провінцій. За деякими даними, Туреччина і Росія нібито домовилися про те, що курдський кантон Афрін на півночі провінції Алеппо має перейти під контроль сирійських військ, однак, на наш погляд, навряд чи Анкара зробить такий «подарунок» Б. Асаду.

Військові акції Ізраїлю в Сирії. 8 липня, намагаючись пригальмувати «наступальну активність» іранців, ВПС Ізраїлю використали 4 винищувачі F-16, які завдали ракетного удару з повітряного простору Лівану (район долини Бекаа) по авіаційній базі Т-4 («Тіфор») в сирійській провінції Хомс, яка є основним пунктом постачання угруповання ЗС ІРІ і КВІР в Сирії. В результаті нальоту загинули 7 іранських військових. У відповідь на напад сирійські батареї ЗРС С-200 відкрили вогонь і нібито серйозно пошкодили один винищувач F-16, але льотчики змогли повернути літак на базу. За діями ізраїльських винищувачів і діями сирійської ППО спостерігав літак дальнього радіолокаційного виявлення ВПС Ізраїлю G550.

22 липня ВПС Ізраїлю завдали удару по військовому об'єкту в місті Масьяф на сході від Тартусу в провінції Хама, яка на відстані кількох сотень кілометрів від кордонів Ізраїлю. 23 липня ізраїльські військові двічі використовували систему ПРО «Праща Давида» з тим, щоб знешкодити дві ракети, випущені на сирійській території поблизу кордону з Ізраїлем. 24 липня підрозділ ППО Ізраїлю двома ракетами ЗРК Patriot збив сирійський винищувач-бомбардувальник Су-22. Ізраїльтяни стверджували, що літак залетів у повітряний простір країни на 2 км, в той час, як за даними сирійської сторони, літак знаходився в повітряному просторі САР. Наприкінці липня, на прохання США і Канади, Ізраїль евакуював з Сирії до Йорданії активістів організації «Білі шоломи» разом з їхніми родинами (всього 800 чоловік). Як відомо, сирійський уряд звинувачує «Білі шоломи» в перекручуванні реальної ситуації в Сирії і створенні фейкових ситуацій і картинок з метою звинуватити Дамаск у «війні проти власного народу».

Переговори з курдами. Наприкінці липня стало відомо про великий позитивний прорив у відносинах між Дамаском і сирійськими курдами. 28 липня керівництво переважно курдської коаліції «Сили демократичної Сирії» (СДС) оголосило, що за підсумками переговорів із сирійським урядом в Дамаску сторони домовилися «про розробку дорожньої карти з будівництва децентралізованої демократичної Сирії». Зокрема, курди і сирійська влада збираються створити спільні комітети з різних напрямків «з метою налагодження господарського життя в північних регіонах і усунення накопичених проблем». Зокрема, на переговорах між Дамаском і командуванням СДС досягнуто домовленості про передачу під контроль центрального уряду міст Ракка і Хасеке. На даний час під контролем CДC знаходиться близько третини сирійської території. Органи місцевого самоврядування створені представниками коаліції в містах Кобані, Камишли і Афрін. Два роки тому курди витіснили угруповання ІДІЛ зі східного берега річки Євфрат в провінціях Дейр-ез-Зор, Хасеке і Ракка.

 

ТУРЕЧЧИНА

Формування нової системи влади. 4 липня Центральна виборча комісія Туреччини оголосила офіційні результати дострокових виборів президента і парламенту, які відбулися 24 червня ц. р.

ЦВК підтвердила перемогу на президентських виборах Реджепа Таїпа Ердогана, який за остаточними даними набрав 52,59 % голосів. За нього проголосували 26 330 823 виборців. 9 липня Р. Ердоган офіційно вступив на посаду президента Туреччини на новий термін до 2023 року, в якому буде відзначатися сторіччя створення Турецької Республіки Кемалем Ататюрком. Країна офіційно перейшла від парламентської системи правління до президентської. Глава держави став одночасно і главою уряду, а посаду прем'єр-міністра скасовано. Президент отримав право самостійно призначати віце-президентів і формувати уряд, кількість міністерств в якому скорочено з 21 до 16. Зокрема, міністерство закордонних справ об'єднано з міністерством у справах Євросоюзу. Першим віце-президентом в історії Туреччини став Фуат Октай (54 роки), який з червня 2016 року обіймав посаду віце-прем'єр-міністра. Ф. Октай вважається «архітектором» нинішньої трансформації системи управління в Туреччині. 9 липня Р. Ердоган оголосив склад нового кабінету міністрів. Свої пости в новому уряді зберегли глава МЗС М. Чавушоглу, міністр юстиції А. Гюль і міністр внутрішніх справ С. Сойлу. Главою міністерства національної оборони став генерал Хулусі Акар, який раніше обіймав посаду начальника Генштабу ЗС Туреччини. Новим главою Генштабу став генерал Яшар Гюлер, який обіймав пост командувача Сухопутними військами. Глава Національної розвідувальної організації (MIT) Хакан Фідан залишився на своїй посаді.

Біналі Йилдирим і Берат Албайрак
Біналі Йилдирим і Берат Албайрак

Біналі Йилдирим, який обіймав пост прем'єр-міністра Туреччини у 2016–2018 роках, обраний спікером Великих національних зборів Туреччини (парламенту). Р. Ердоган також призначив на посаду міністра фінансів і казначейства свого зятя Берата Албайрака, який до цього обіймав пост міністра енергетики в попередньому уряді. Деякі турецькі урядовці висловлюють невдоволення тим, що Б. Албайрак бере участь і в тих зустрічах з Р. Ердоганом, на яких не обговорюються питання стосовно фінансових справ. Дехто вважає, що у такий спосіб Р. Ердоган готує свого наступника. На погляд деяких оглядачів, залишення в новому уряді вищезазначених осіб свідчить, що основні засади внутрішньої і зовнішньої політики Туреччини будуть збережені.

Одночасно в Туреччині тривають масові репресії стосовно супротивників існуючого в країні режиму. На початку липня прокуратури Стамбула і Ізміра видали ордери на затримання понад 340 військовослужбовців в рамках розслідування діяльності забороненої в країні «терористичної організації ФЕТО». 8 липня було оголошено про звільнення ще 18 тис. держслужбовців. Найбільше співробітників звільнено з МВС — майже 9 тис. осіб. У міністерстві юстиції роботу втратили понад тисячу співробітників. Така ж доля спіткала 200 академіків. Звільнені позбавляються привілеїв держслужбовців і не зможуть більше працювати в держструктурах.

18 липня в Туреччині скасовано режим надзвичайного стану (РНС), введений владою країни 20 липня 2016 року після невдалого військового заколоту. За два роки дії РНС в Туреччині було заарештовано понад 228 тис. осіб за підозрою в причетності до спроби заколоту, звільнено більше 134 тис. держслужбовців. Було зачинено: 47 лікарень і установ охорони здоров'я, 980 приватних шкіл, 110 фондів, 1433 асоціації, 15 приватних університетів, 6 агенцій новин, 19 ТВ-каналів, 22 радіостанцій, 53 газети, 20 журналів, 29 видавництв і 19 профспілок. Звільнено в Сухопутних військах — 6675 чол., у ВМФ — 2345 чол., у ВПС — 3885 чол., у Жандармерії — 3995 чол., у Береговій охороні — 349 чол., у Генштабі — 22 чол., у Міноборони — 100 чол., в Управлінні безпеки — 31 тис. 598 чол. Практично з кожного міністерства було звільнено від 500 до 7 тис. осіб. В університетах звільнено з роботи 6 тис. осіб зі складу академічного персоналу та 1395 чол. з числа адміністративного персоналу.

Ускладнення американсько-турецьких відносин. У кулуарах саміту НАТО, що відбувся 11–12 липня в Брюсселі, Р. Ердоган і Д. Трамп обговорили низку ключових питань двосторонніх відносин. Зокрема, Р. Ердоган застеріг Д. Трампа про можливі негативні наслідки для НАТО від введення американських санкцій щодо Туреччини. Зі свого боку, Д. Трамп висловив сподівання, що Анкара скасує угоду про закупівлю російського ЗРК С-400, підтримає санкції, введені Білим домом проти Ірану, і поліпшить відносини з Ізраїлем. 24 липня Палата представників і Сенат Конгресу США все ж ухвалили доволі компромісний щорічний законопроект «Про затвердження бюджету на потреби національної оборони» (NDAA), який тимчасово забороняє поставки до Туреччини винищувачів п'ятого покоління F-35 до отримання Конгресом від Пентагону доповіді про вплив на американсько-турецькі відносини запланованого придбання Туреччиною у Росії ЗРК С-400. Дана доповідь має бути представлена законодавцям протягом 90 днів після того, як проект бюджету вступить в силу. 25 липня президент США Д. Трамп заявив, що Вашингтон введе «значні санкції» проти Туреччини за утримання під вартою американського пастора Е. Брансона, якого турки звинувачують в зв'язках з Робочою партією Курдистану і «терористичною організацією ФЕТО». 26 липня президент Туреччини Р. Ердоган на зустрічі з президентом РФ В. Путіним на полях саміту БРІКС в Південній Африці заявив, що «співпраця між Туреччиною і Росією викликає ревнощі у деяких країн». До речі, участь Р. Ердогана в якості спеціального гостя в саміті БРІКС, який відбувся в Йоганнесбурзі 25–27 липня ц. р., була вельми несхвально сприйнята у Вашингтоні. 29 липня Р. Ердоган заявив, що «США можуть позбутися щирого і сильного союзника, якщо не змінять свого ставлення до Анкари». За його словами, Туреччина має намір звернутися до міжнародного арбітражного суду, якщо США відмовляться постачати придбані нею винищувачі F-35. Р. Ердоган неодноразово заявляв, що Туреччина не має наміру брати участь в американських санкціях проти Ірану. 28 липня офіційний представник президента Туреччини Ібрагім Калин заявив, що «США можуть врятувати свої відносини з Туреччиною, якщо з розумінням поставляться до питань, які викликають стурбованість Анкари».

 

ІЗРАЇЛЬ

Російсько-ізраїльські контакти. 11 липня вже втретє в цьому році прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху побував у Москві, де провів переговори з президентом РФ В. Путіним. До цього він побував у російській столиці двічі — 29 січня і 9 травня. Взагалі, за останні три роки це вже 9-й візит ізраїльського прем'єра до Москви.

Жоден іноземний лідер не приїжджає до В. Путіна частіше, аніж прем'єр Ізраїлю Б. Нетаньяху, однак це зовсім не означає, що між ними існує цілковите взаєморозуміння з усіх близькосхідних проблем. Просто Б. Нетаньяху і В. Путін змушені терпіти одне одного, не переходячи певних «червоних ліній», що зачіпають інтереси їх держав на Близькому Сході. В. Путін змушений рахуватися з Ізраїлем, який є стратегічним союзником США, а Б. Нетаньяху змушений зважати на Росію, яка є впливовим актором на Близькому Сході, а також великим ринком для ізраїльської продукції, особливо військової. При цьому слід зазначити, що Росія ніколи не зіпсує свої відносини з Палестиною, Іраном і Сирією на догоду Ізраїлю, і про це давно і добре знають в ізраїльському уряді і політичному істеблішменті. Здається, що ізраїльські дипломати повинні були б звернути увагу на заяву глави МЗС Росії С. Лаврова, зроблену ним 5 липня про те, що «абсолютно нереалістично сподіватися, що Іран піде з Сирії і перестане грати свою роль в регіоні», але, тим не менш, це не зупинило Б. Нетаньяху від вочевидь безперспективної спроби умовити В. Путіна «чинити тиск на Тегеран». За словами, директора Національної розвідки США Д. Коутса, «Росія не має ні бажання, ні можливостей вплинути на дії Ірану в Сирії».

Як уже згадувалося вище, 8 липня, за три дні до візиту Б. Нетаньяху до Москви, ізраїльські літаки завдали удару по аеродрому Т-4 («Тіфор») в сирійській провінції Хомс. На думку оглядачів, цей наліт ізраїльської авіації в Сирії з одного боку був покликаний «посилити козирі» Б. Нетаньяху перед його візитом до Москви, а з іншого — переконати ізраїльських виборців в тому, що він не відступить від своєї позиції щодо «неприпустимості іранської присутності в Сирії і не піде на поступки росіянам».

Б. Нетаньяху з О. Лаврентьєвим і С. Вершиніним
Б. Нетаньяху з О. Лаврентьєвим і С. Вершиніним

Напередодні візиту ізраїльського прем'єра до Москви основні питання переговорів були визначені ще в Єрусалимі під час зустрічі Б. Нетаньяху, глави Ради національної безпеки Меїра Бен-Шабата, директора «Моссада» Йосі Коена, гендиректора ізраїльського МЗС Юваля Ротема зі спеціальним представником президента РФ з сирійського врегулювання О. Лаврентьєвим і заступником глави МЗС РФ С. Вершиніним. На думку багатьох оглядачів, питання іранської присутності в Сирії було головним на переговорах Б. Нетаньяху і В. Путіна. Ізраїльський прем'єр в черговий раз порушував питання про виведення іранських військ і підконтрольних Тегерану шиїтських формувань (ліванська «Хизбулла») з Сирії, сподіваючись на сприяння Москви в цьому процесі. На думку The New Yorker, Б. Нетаньяху на переговорах в Москві міг запропонувати В. Путіну свого роду оборудку, відповідно до якої в обмін на сприяння повному виведенню з Сирії іранських військ з Росії нібито можуть бути зняті американські санкції, запроваджені через анексію українського Криму і окупацію частини Донбасу. Однак, на наш погляд, ця оборудка не може бути реалізована з двох причин: по-перше, американський Конгрес не дозволить Д. Трампу «торгувати» національними інтересами України, навіть якщо б він і хотів це зробити; по-друге, згадана оборудка не може бути реалізована, оскільки Кремль не має ні можливості, ні потреби на догоду Ізраїлю чинити тиск на Іран з метою примусити його до виведення своїх військ з Сирії, які знаходяться в цій країні значно довше, ніж російські. Єдине, що може спробувати зробити Кремль, це умовити іранців відвести свої військові підрозділи і сили «Хизбулли» від сирійсько-ізраїльського кордону на 40–60 км. Видається, що російське керівництво може пообіцяти Б. Нетаньяху домовитися з Тегераном про відсутність іранських і проіранських сил на північному кордоні Ізраїлю за умови, якщо Б. Нетаньяху відмовиться від ідеї визнання Вашингтоном анексії Голанських висот, чого власне зараз активно домагається ізраїльське лобі в США. На переговорах в Москві ізраїльського прем'єр-міністра також попередили про неприпустимість продовження авіаційних і ракетних ударів по сирійських військових об'єктах і порушення ізраїльською бойовою авіацією повітряного простору САР.

Фактично одночасно з Б. Нетаньяху у російській столиці побував радник Верховного лідера ІРІ аятоли А. Хаменеї Алі Акбар Велаяті, який провів зустрічі в російському МЗС, а також був прийнятий В. Путіним. Після переговорів в Москві А. Велаяті заявив, що іранські військові радники залишать Сирію лише в тому випадку, якщо уряд цієї країни сам про це попросить, але зовсім не через тиск Ізраїлю або США. А. Велаяті підкреслив, що Іран має намір «протистояти США на Близькому Сході і допоможе Сирії в разі агресії з боку Ізраїлю чи США».

23 липня російська делегація у складі міністра закордонних справ С. Лаврова і начальника Генштабу ЗС РФ генерала армії В. Герасимова провела переговори в Єрусалимі з політичним і військовим керівництвом Ізраїлю. З ізраїльського боку в зустрічі брали участь прем'єр-міністр Б. Нетаньяху, міністр оборони А. Ліберман, начальник Генштабу ЦАХАЛ генерал-лейтенант Г. Айзенкот, глава Ради національної безпеки М. Бен-Шабат та інші офіційні особи Головною темою переговорів була ситуація в Сирії, зокрема бойові дії в районі сирійсько-ізраїльського кордону. В ході переговорів Б. Нетаньяху «високо оцінив» заяви президентів США і Росії на саміті в Гельсінкі про безпеку Ізраїлю. За даними ізраїльських ЗМІ, в ході переговорів сторонам вдалося досягти домовленості про відвід іранських сил на 100 км від кордону з Ізраїлем. Крім того, Ізраїль і надалі наполягає на повному виведенні іранських військ з території Сирії, включно з ракетами дальнього радіусу дії. Ізраїльська сторона вимагає заблокувати поставки іранської зброї в Сирію і Ліван. На думку військового оглядача Рона Бен-Ішая, «ізраїльтяни готові погодитися з відновленням Асадом свого контролю по всій Сирії, за умови припинення іранської військової присутності в Сирії».

На наш погляд, вельми сумнівно, щоб Москва змогла виконати побажання ізраїльського керівництва. По-перше, Кремль не має такого впливу на Тегеран, а по-друге, Дамаск зацікавлений в зміцненні багаторічного стратегічного співробітництва з Тегераном, оскільки опора на одну Москву вельми ризикована. Адже В. Путін в будь-який момент може «здати» Б. Асада, якщо це дозволить йому налагодити відносини з Д. Трампом і зробити американські санкції формальними. До того ж Іран, як велика регіональна держава, ніколи не рухатиметься за вказівками РФ, США або Ізраїлю. При цьому Іран має могутнього партнера — Китай, з яким змушені будуть рахуватися і Москва, і Вашингтон і, тим більше, Ізраїль.

 

ІРАК

Ситуація у сфері безпеки. Протягом липня ситуація у сфері безпеки в Іраку залишалася складною, а в деяких місцях надто напруженою головним чином через високого рівня терористичну активність, незважаючи на знищення основних сил ІДІЛ. До цього часу розрізненим терористичним угрупованням вдається зберігати контроль над окремими районами Іраку. Джихадисти продовжують тероризувати місцеве населення, а також здійснюють напади на співробітників сил безпеки, поліції і військовослужбовців іракської армії. Кілька тисяч бойовиків ІДІЛ все ще переховується в гірських і пустельних районах. 23 липня озброєні бойовики ІДІЛ напали на будівлю мерії міста Ербіль — адміністративного центру Іракської курдської автономії. Протягом липня в околицях Мосула тривали операції іракської армії і загонів народної самооборони з виявлення і ліквідації «сплячих осередків» ІДІЛ. У північних провінціях (Діяла, Кіркук, Салах-ед-Дін) зросла кількість викрадень людей і вбивств. У другій половині липня бойовики ІДІЛ здійснили в провінції Кіркук кілька терористичних актів, вивели з ладу обладнання на місцевій теплоелектростанції, а також пошкодили лінії електропередач. Підрозділи іракської армії і сили федеральної поліції регулярно проводять рейди проти джихадистів у великій пустельній провінції Анбар. Підтримку їм надають ВПС міжнародної коаліції на чолі зі США. Всього з 8 серпня 2014 року по 31 липня 2018 року авіація США і їх союзників завдала по позиціях і об'єктах бойовиків ІДІЛ в Іраку 12 539 ударів. Всі повітряні удари коаліції на території Іраку завдаються за погодженням з урядом і військовим керівництвом цієї країни.

Упродовж липня ЗС Туреччини продовжували бойові дії в північних районах Іраку проти бойовиків сепаратистської Робочої партії Курдистану (РПК). У липні турецька авіація здійснила 14 нальотів на об'єкти і опорні пункти бойовиків РПК в Північному Іраку. Згідно із заявою МВС Іраку від 4 липня, іракський уряд готовий співпрацювати з Туреччиною з метою витіснення партизан РПК з прикордонних районів Іракського Курдистану, проте без участі іракських військ в цих операціях. 7 липня міністр закордонних справ Туреччини М. Чавушоглу звинуватив іракські курдські партії Патріотичний союз Курдистану і «Рух за зміни» («Горран») в зв'язках з РПК і пообіцяв «покарати їх за це».

Протестні виступи населення на півдні Іраку. З початку липня на півдні країни проходять масові виступи протесту населення. До кінця місяця протести охопили практично всі південні провінції Іраку: Басру, Мейсан, Мутанну, ен-Неджеф, Кербелу, Бабіль і Кадіс.

14 липня такі акції відбувалися і в Багдаді. Учасники виступів вимагають від уряду негайно вирішити проблему з електро- та водопостачанням, із забезпеченням іракських громадян робочими місцями. Протестуючі перекривають дороги, захоплюють адміністративні будівлі, штаби політичних партій та інфраструктурні об'єкти. У південні регіони перекидаються додаткові сили МВС і армії.

У більшості південних провінцій введена комендантська година, зачинені держустанови. У багатьох місцях протести переростають в сутички з поліцією. Десятки людей отримали поранення, є загиблі. Дестабілізація в країні посилюється зростанням інцидентів в сфері безпеки, кількість яких, за даними міжнародної неурядової організації ІMMAP, в останні місяці зросла з 340 випадків у грудні минулого року до 480 випадків у червні 2018 року. Майже половина таких інцидентів — це вибухи мін і снарядів, а частка прямих збройних зіткнень становить близько 10 %.

Уряд Іраку вживає заходів з метою знизити соціальну напругу на півдні країни. 14 липня прем'єр-міністр Іраку Хайдер аль-Абаді розпорядився виділити 3,5 трлн динарів (3 млрд дол. США) для створення опріснювальних систем, вирішення проблеми перебоїв в роботі електростанцій, забезпечення медичного обслуговування, будівництва шкіл і житла в провінції Басра. В рамках термінових заходів щодо подолання протестних явищ уряд країни направив значні фінансові ресурси на покращення інфраструктури в південних провінціях, що стало можливим завдяки профіциту в поточному бюджеті, який склав 7,4 трлн динарів (7,5 млрд дол. США). Зокрема, федеральний уряд схвалив створення 7,5 тис. різних бюджетних вакансій.

19 липня Х. аль-Абаді провів зустріч зі старійшинами племен і чиновниками місцевого уряду в Насирії — адміністративному центрі провінції Ді-Кар. Хоча в цілому ситуація продовжує залишатися напруженою, але певною мірою вже почала стабілізуватися, виступи протестуючих стали менш масовими і мають в більшості випадків мирний характер.

Структури ООН також докладають зусиль щодо стабілізації гуманітарної ситуації в Іраку. Так, Іракський гуманітарний фонд ООН ухвалив нещодавно рішення направити черговий внесок в розмірі 35 млн дол. США на підтримку неурядових організацій з метою подальшого зміцнення національних систем реагування на гуманітарні виклики. При цьому велика частина ресурсів ООН направляється в сферу освіти, охорони здоров'я та тимчасового розміщення біженців, кількість яких на даний час складає 2 млн чоловік. Однак у першій половині 2018 року План гуманітарного реагування ООН по Іраку профінансований лише на 55 % (313 млн дол. США з необхідних 569 млн доларів).

 

ІРАН

Новий оберт американсько-іранської конфронтації. На початку липня президент Ірану Хасан Роухані відвідав з візитами Швейцарію і Австрію, де отримав запевнення в підтримці Берном і Віднем Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) щодо іранської ядерної програми. У Відні гендиректор МАГАТЕ Ю. Амано запевнив, що ядерна угода з ІРІ «стала успішною, оскільки підтверджує, що Тегеран виконує свої зобов'язання». Зі свого боку, Х. Роухані підтвердив, що Тегеран буде виконувати вимоги СВПД доти, доки інші учасники угоди зможуть забезпечувати інтереси ІРІ. 5 липня Х. Роухані провів телефонні розмови з канцлером Німеччини А. Меркель і президентом Франції Е. Макроном, в ході яких назвав пакет пропозицій Євросоюзу щодо збереження СВПД «таким, що розчаровує», оскільки він, на його думку, «не відповідає всім вимогам Ірану».

6 липня у Відні відбулося міністерське засідання Спільної комісії Ірану і «п'ятірки» міжнародних посередників (Велика Британія, Німеччина, Китай, Росія і Франція) по СВПД. Учасники засідання одностайно підтвердили свої наміри щодо виконання ядерної угоди з ІРІ і назвали СВПД «ключовим елементом для нерозповсюдження і значним досягненням багатосторонньої дипломатії». Крім того, вони підтвердили свої зобов'язання «сумлінно і в конструктивній атмосфері» підтримувати і розвивати широкі економічні відносини з Іраном, що дасть змогу зберегти СВПД. 16 липня Іран звернувся до Міжнародного суду ООН з вимогою призупинити дію американських санкцій на період проведення розгляду конфлікту між двома країнами. 17 липня у Вашингтоні повідомили, що США відхилили всі прохання Франції, Німеччини та Великої Британії про зняття обмежень на торгівлю їх фірм з Іраном.

З самого початку нового оберту антиіранської кампанії адміністрація президента Д. Трампа мала намір за допомогою санкцій зменшити «до нуля» доходи Ірану від продажу нафти, вважаючи, що погіршення економічної ситуації в країні призведе до посилення масових протестів і в кінцевому підсумку до повалення «іранського теократичного режиму». Одночасно американська, ізраїльська і саудівська агентури активізували свої скоординовані зусилля з проведення підривної діяльності всередині Ірану, переважно шляхом стимулювання різних сепаратистських груп і течій серед арабів-ахвазів, белуджів, азербайджанців і курдів.

На наш погляд, американські санкції дійсно призведуть до істотного зниження обсягів видобутку та продажу іранської нафти, оскільки практично всі великі європейські нафтогазові компанії будуть змушені піти з Ірану, зважаючи на їх залежність від банківської системи США. Однак катастрофи як такої теж не буде. Навіть у разі повного застосування американських санкцій експорт іранської нафти може впасти в гіршому випадку наполовину, але аж ніяк не до нуля, що дозволить «іранському режиму» вистояти і з часом зміцнити свої позиції. Великі надії іранське керівництво покладає на збільшення імпорту іранської нафти такими країнами як Китай та Індія, які до недавнього часу імпортували щодоби по 550 тис. барелів нафти кожна. При цьому КНР і Індія роблять спроби використання у взаєморозрахунках національних валют замість долара США, що практично нейтралізує вплив американських санкцій і завдає шкоди передусім фінансовій системі самих Сполучених Штатів. Євросоюз також приступив до розробки колективних та індивідуальних форм торгівлі з Іраном, незалежно від долара США, з метою захисту дрібних і середніх європейських компаній від американських санкцій. 6 липня голова МЗС Франції Ж.-І. Ле Дріан заявив, що багатостороння відповідь на санкції США щодо Ірану буде вироблена до листопада ц. р.

Іран, як велика регіональна держава з давньою історією, що нараховує кілька тисячоліть, не може підкоритися зовнішньому силовому тиску. Очевидно розуміючи це, Д. Трамп в черговий раз вирішив використовувати свій «фірмовий» хід: запропонувати іранському керівництву прямий діалог для пошуку компромісу і виходу з кризи, як це він зробив стосовно КНДР. 30 липня Д. Трамп заявив, що він був би «щасливий зустрітися з лідерами Ірану в будь-який час і без попередніх умов». Однак реакція Тегерана на цю пропозицію Д. Трампа була, м'яко кажучи, вельми стриманою. На різних рівнях іранська влада заявляла, що проведення прямих переговорів між лідерами США та Ірану можливе лише після відновлення участі США в СВПД. За словами міністра закордонних справ ІРІ М.-Д. Заріфа, для нормалізації американсько-іранських відносин потрібно лише одне: «поважати іранців і міжнародні зобов'язання». На наш погляд, тиск США і Ізраїлю на Іран є безперспективним, оскільки 80-мільйонний Іран достатньо міцна у військовому відношенні держава, щоб дати гідну відсіч будь-якому агресорові. При цьому Іран користується підтримкою більшості країн ЄС, Китаю, Індії, Туреччини та РФ.

 

ЄМЕН

Гуманітарна ситуація в Ємені внаслідок громадянської війни і інтервенції військ аравійської коаліції, розпочатої 26 березня 2015 року, продовжує погіршуватися. За даними китайських джерел, протягом останніх 3,5 років в Ємені загинуло близько 8,7 тис. чоловік, поранено 50 тис., голодує 8,5 млн чоловік і відчувають нестачу питної води ще 16 млн. За даними ООН, збройні сутички навколо портового міста Ходейда, яке служить головним каналом всіх комерційних і гуманітарних поставок вантажів у країну, загрожують Ємену гуманітарною катастрофою. На сьогодні 75 % єменців (22 млн чоловік) повністю залежать від зовнішньої гуманітарної допомоги, що надходить через порт Ходейда, однак лише третина з них отримує регулярну гуманітарну допомогу по лінії ООН.

Масштабні авіаудари аравійської коаліції по єменській цивільній інфраструктурі призводять до руйнування лікарень, шкіл, систем водопостачання та антисанітарії. Розпочаті навколо Ходейди бойові дії призвели до масових переміщень місцевого населення — з червня понад 340 тис. жителів (50 тис. сімей) залишили місця постійного проживання, ставши внутрішньо переміщеними особами. Ходейда, що стала в минулому році епіцентром масштабної епідемії холери (близько 1,1 млн хворих), може знову стати осередком поширення нової хвилі епідемії. Станом на початок серпня ц. р. гуманітарні структури ООН змогли мобілізувати лише близько 60 % необхідних коштів в рамках гуманітарного плану реагування на 2018 рік, загальний бюджет якого становить 3 млрд дол. США, і формується переважно за рахунок внесків КСА і ОАЕ, які виділили 930 млн доларів. Однак на війну в Ємені ці країни використовують значно більше фінансових ресурсів. За оцінками китайських фахівців, вартість одного дня операції в Ємені лише для ЗС КСА становить 200 млн дол. США, тобто 6 млрд доларів на місяць і до 73 млрд доларів на рік, що значно більше за бюджет ЗС КСА на 2018 рік, який становить 56,725 млрд дол. США, та на 10 млрд доларів більше, ніж в Росії.

Використання найманців. За даними китайських джерел, основні учасники аравійської коаліції — КСА і ОАЕ — практично з самого початку бойових дій проти хуситів (прихильників руху «Ансар Аллах») у березні 2015 року почали активно залучати іноземних найманців і, відповідно, зменшувати участь своїх громадян.

Суданські найманці в Ємені
Суданські найманці в Ємені

Найактивнішими учасниками збройного конфлікту в Ємені є ЗС Судану, які у 2015 році направили до Ємену близько 6 тис. військовослужбовців. За минулі 3,5 роки в єменському збройному конфлікті брало участь близько 30 тис. суданських військових, з яких втрати вбитими склали до 7 тис. чоловік. Суданські найманці становлять більшість серед екіпажів танків і бронемашин. Одночасно з підрозділами ЗС Судану в Саудівську Аравію прибули найманці з деяких африканських країн — Буркіна-Фасо, Ефіопії, Еритреї, щомісячна платня яких становить від 2 до 2,5 тис. дол. США. В операціях аравійської коаліції в Ємені проти хуситів беруть участь також підрозділи, сформовані з відставних пакистанських військових, щомісячну платню для яких встановлено в розмірі 5 тис. дол. США та компенсацію за поранення в 20 тис. доларів; в разі загибелі сім'ї пакистанського найманця виплачують 40 тис. доларів.

Крім КСА, ОАЕ також активно використовує іноземних найманців. Командування ЗС ОАЕ уклало контракт з кількома американськими ПВК, що складаються в основному з громадян Австралії, які брали участь в бойових діях на території Афганістану. Щомісячна заробітна плата цих найманців становить від 10 до 20 тис. дол. США. Досить активно залучаються також найманці з Колумбії, Перу, Чилі та Сербії з щомісячною зарплатою в 3 тис. доларів.

Однак слід зазначити, що використання найманців країнами аравійської коаліції залишається малоефективним, оскільки її командування не в змозі організувати їх якісне бойове застосування та забезпечити достовірними розвідувальними даними. Тому нещодавно на території КСА почали свою діяльність офіцери розвідувальних служб ізраїльських ЗС, які допомагають саудівським військовим вести збір і обробку розвідувальної інформації. Крім того, за деякими даними, до центрів підготовки найманців почали прибувати ізраїльські інструктори для підготовки спецпідрозділів.

Прикладом неефективності використання найманців може служити спроба аравійської коаліції захопити порт у місті Ходейда на узбережжі Червоного моря, який є єдиним коридором для поставок міжнародним співтовариством гуманітарної допомоги в підконтрольні повстанцям райони. Так, в середині червня при спробі підрозділів найманців взяти під контроль аеропорт цього міста було втрачено близько 40 бронемашин від ударів хуситів. В результаті перша фаза операції з захоплення аеропорту затягнулася майже на 10 діб, що дало можливість хуситам передислокуватися і зміцнити свою оборону. Підрозділи аравійської коаліції і найманці отримали контроль над частиною території аеропорту тільки тому, що самі хусити вирішили залишити цей об'єкт. На початку липня в ході виконання операції з висадки морського десанту кораблі аравійської коаліції потрапили під ракетний обстріл хуситів, в результаті якого був потоплений один десантний корабель і один сторожовий корабель з ракетним озброєнням. За даними китайських джерел, командування хуситів надало можливість підрозділам найманців і аравійських військ безперешкодно увійти в Ходейду, однак це була продумана засідка, яка дозволила підрозділам повстанців знищити значну кількість військовослужбовців ЗС КСА і найманців. За підрахунками китайських спостерігачів, саудівські військові і наймані підрозділи тільки за перші 10 діб операції втратили до 1 тис. військовослужбовців убитими.

19 липня глава Верховної політичної ради хуситів Махді аль-Машат звернувся з посланням на ім'я російського керівництва з проханням посприяти в припиненні війни в цій країні. Це послання в середині липня доставила в Москву велика делегація хуситів, що знаходилася в Росії неофіційно. Тим часом, за посередництва спецпредставника генсека ООН по Ємену М. Гріффітса між аравійською коаліцією і хуситами фактично укладено неоголошене перемир'я з метою доставки в район Сани гуманітарних вантажів. Втім, перемир'я виявилося досить хитким. Наприкінці липня загострилася ситуація на червономорському узбережжі Ємену. 26 липня Саудівська Аравія заявила про тимчасове припинення поставок нафти через Баб-ель-Мандебську протоку у зв'язку з нападом хуситів на саудівський нафтовий танкер біля берегів Ємену в Червоному морі. Одночасно хусити атакували міжнародний аеропорт Абу-Дабі в ОАЕ за допомогою бойового безпілотника. Про наслідки цієї атаки не повідомляється. У відповідь 27 липня аравійська коаліція завдала ударів по аеропорту і авіабазі в Ємені, а також по ряду північноєменських провінцій, які перебувають під контролем хуситів.

Триває погано приховане суперництво в Ємені між основними учасниками аравійської коаліції — КСА і ОАЕ. За деякими даними, у липні Абу-Дабі вдалося врешті-решт домогтися від Вашингтона згоди про підтримку креатури Еміратів в особі колишнього командувача силами Республіканської гвардії і племінника екс-президента А. А. Салеха — Таріка Салеха в якості ймовірної кандидатури на пост президента Ємену замість нинішнього не зовсім законного «президента» Абд-Раббу Мансура Хаді, який є саудівської маріонеткою. У цих умовах координація бойових дій проти хуситів в Ємені між КСА і ОАЕ є досить проблематичною і формальною.

 

ЛІВІЯ

Фаїз Сарадж і Федеріка Могеріні
Фаїз Сарадж і Федеріка Могеріні

Візит Федеріки Могеріні до Лівії. 14 липня по завершенню зустрічі з главою Уряду національної згоди (УНЗ) в Тріполі Фаїзом Сараджем Верховний представник Євросоюзу із закордонних справ і політики безпеки Федеріка Могеріні заявила, що ЄС повністю підтримує діяльність УНЗ, спрямовану на відновлення безпеки в країні. За її словами, крім сфери безпеки увагу ЄС направлено також на економічну сферу і підтримку структур державної влади в Лівії.

Як мовиться в підсумковому комюніке, Ф. Могеріні і Ф. Сарадж «погодилися з необхідністю єдиної позиції Європи стосовно політичних процесів в Лівії, і перш за все, що стосується проведення в країні президентських і парламентських виборів». В ході переговорів обговорювалися також питання, пов'язані з відновленням експорту лівійської нафти в рамках досягнутого раніше компромісу між Тріполі і Тобруком, а саме повернення в якості основного оператора родовищ «нафтового півмісяця» Національної нафтової корпорації (Західна ННК). Ця угода стала можливою завдяки тиску з боку Франції і США, які пригрозили санкціями.

Сепаратизм і територіальні претензії. Проблема сепаратизму в Лівії і територіальних претензій до неї з боку сусідніх держав стала наслідком слабкості центральної влади і її нездатності консолідувати населення країни. На даний час досить відчутно виникла проблема контролю уряду над Півднем Лівії — Феццаном, значна частина якого захоплена суданськими і чадськими неурядовими формуваннями, лідери яких заявляють, що «міждержавні кордони були проведені колонізаторами без врахування інтересів народів, які проживають в регіоні». 25 липня глава УНЗ Ф. Сарадж провів переговори з президентом Чаду Ідрісом Дебі про спільну охорону кордонів і взаємну відмову від територіальних претензій. Зокрема, вони домовилися координувати дії силових структур двох країн відповідно до протоколу про безпеку, підписаного у квітні минулого року в Нігері представниками Лівії, Чаду, Нігеру і Судану з метою співпраці у сфері спільної охорони кордонів. Крім того, І. Дебі і Ф. Сарадж домовилися провести аналогічну зустріч в Судані, щоб безпосередньо залучити до переговорного процесу і президента цієї країни Омара аль-Башира з метою спонукати його приборкати суданські угруповання, які тероризують південь Лівії. У липні в єгипетських ЗМІ в черговий раз з'явилися провокаційні претензії про визнання лівійської оази ель-Джагбуб єгипетською територією. Суперечки між Єгиптом і Лівією про приналежність цієї оази ведуться ще з часів розпаду Османської імперії і кожного разу вони загострювалися, коли виникали конфлікти між двома країнами.

Не меншу небезпеку для територіальної цілісності Лівії складає сепаратизм національних меншин, зокрема тубу, туарегів і особливо берберів, яких в Лівії називають «амазігами».

Так, 24 липня Верховна рада лівійських амазігів оголосила про бойкот референдуму за новою конституцією, назвавши її «расистською і сегрегаційною, яку просувають без будь-яких спроб досягти консенсусу зі спільнотою амазігів». Лівійські амазіги звинувачують владу країни в ігноруванні їх мовних вимог. Зокрема, амазіги вимагають надання їх мові офіційного статусу і закріплення його в конституції країни.

Протести національних меншин були однією з причин перенесення референдуму за новою конституцією з 30 липня на пізніший термін.

 

 

visit counter free