НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

Олексій Волович

Воєнно-політична та економічна ситуація у листопаді 2018 року

Протягом листопада ц. р. на Близькому Сході і в Північній Африці зберігалася напружена воєнно-політична обстановка.

В даному огляді пропонуємо читачам ознайомитися з викладом і аналізом деяких подій і процесів, що мали місце минулого місяця в Сирії, Туреччині, Ізраїлі, Іраку, Ірані, Саудівській Аравії, Ємені та Лівії. 

 

СИРІЯ

Ситуація в Сирії

Бойові дії. У листопаді напружена обстановка зберігалася в провінціях Ідліб, Дейр-ез-Зор, ес-Сувейда, Хама, Алеппо. У провінції Ідліб бойовики терористичних та екстремістських угруповань постійно порушували режим припинення вогню, обстрілюючи позиції сирійської армії. Мали місце також і зіткнення між різними угрупованнями збройної опозиції. 11–13 листопада спостерігалися атаки бойовиків терористичних угруповань «Катаїб аль-Ізза», «Тахрір аш-Шам» та «Ісламської партії Туркестану» на позиції урядових військ, дислокованих в демілітаризованій зоні району деескалації Ідліб поблизу міста Сарманія. Ці атаки були відбиті з великими втратами для сирійських військ. Раніше згадані угруповання відкинули російсько-турецьку ініціативу про встановлення демілітаризованої зони навколо провінції Ідліб.

Пояснюючи труднощі, що постали перед турецькою владою, що намагалася стабілізувати обстановку в Ідлібі, представник Ради безпеки і зовнішньої політики адміністрації президента Туреччини І. Сафії заявив 22 листопада, що Анкарі «не вистачає сил і засобів, щоб впоратися з цим завданням». За різними даними, зараз турки ведуть переговори з різними терористичними і опозиційними угрупованнями, закликаючи їх добровільно роззброїтися і вийти із зони демілітаризації.

19 і 21 листопада зафіксована чергова атака бойовиків угруповання «Джейш аль-Ізза» на позиції урядових військ. Протягом 29 і 30 листопада в провінціях Латакія, Хама, Ідліб і Алеппо формування «Тахрір аш-Шам» намагалися атакувати позиції урядових сил в демілітаризованій зоні по периметру провінції Ідліб. За даними сирійських ЗМІ, 25 листопада бойовики угруповання «Тахрір аш-Шам» обстріляли з мінометів місто Алеппо начиненими хлором мінами, в результаті чого постраждало близько 70 мирних жителів.

В провінції Дейр-ез-Зор тривали бої між переважно курдськими формуваннями «Сирійських демократичних сил» (СДС) і бойовиками ІДІЛ. Турецькі війська періодично обстрілювали позиції формувань СДС, розташованих біля кордону з Туреччиною. 11 листопада командування СДС оголосило, що відновлює наступ на позиції ІДІЛ на лівому березі річки Євфрат в районах, розташованих поблизу кордону з Іраком. В середині листопада мали місце зіткнення між сирійськими військами і формуваннями СДС на обох берегах Євфрату. 20 листопада в результаті авіаударів іракських літаків по об'єктах ІДІЛ в провінції Дейр-ез-Зор на лівому березі Євфрату було знищено до 40 джихадистів. 24 листопада на східному березі Євфрату в результаті атаки бойовиків ІДІЛ загинуло 47 бійців СДС і 10 потрапило в полон. У боях 25 і 26 листопада всього загинуло понад 90 бійців СДС і близько 60 бойовиків ІДІЛ. Після того, як 28 листопада іракська артилерія за погодженням з Дамаском обстріляла позиції ІДІЛ на сході провінції Дейр-ез-Зор, наступ джихадистів було зупинено.

Довідка: «Сирійські демократичні сили» (СДС) — альянс сил збройної опозиції в Сирії — утворені 10 жовтня 2015 року. Туди входять переважно курдські загони народної самооборони (YPG і YPJ), а також різні арабські, ассірійські, вірменські та туркменські опозиційні групи. СДС досить лояльно ставиться до центральної влади Сирії на чолі з президентом Б. Асадом і навіть періодично співпрацює з нею. Основні противники СДС — ІДІЛ і Туреччина. США взаємодіють з СДС і постачають їм озброєння і військову техніку, що викликає велике невдоволення в Анкарі.

В середині листопада сирійські війська атакували позиції угруповання ІДІЛ в районі Тулул ас-Сафа в провінції ес-Сувейда. В ході боїв було знищено кілька десятків бойовиків ІДІЛ. 17 листопада останній оплот джихадистів ІДІЛ на півдні Сирії був знищений. 13 листопада президент САР Башар Асад звернувся до друзської громади із закликом вступати до лав сирійської армії. Сирійські друзи проживають головним чином в провінції ес-Сувейда. До війни їх нараховувалося 700 тис. чоловік. З початком конфлікту друзи ухилялися від призову до сирійської армії і сформували місцеві збройні загони, проте не виступали проти Дамаска. На даний в час, після звільнення більшої частини провінції від бойовиків ІДІЛ, ситуація змінилася і друзи почали вступати до лав ЗС САР.

29 листопада ізраїльська авіація завдала ракетних ударів по цілях в районі Кесва за 20 км на південь від Дамаска, де знаходяться склади ліванського руху «Хизбулла» та іранських формувань. Це був перший удар Ізраїлю по цілях в Сирії після того, як сирійська ППО помилково збила 17 вересня розвідувальний літак ПКС РФ Іл-20. При цьому сирійські ЗМІ повідомили про збитий ізраїльський літак, що було дезавуйовано Ізраїлем. За деякими даними, сирійські розрахунки ЗРК С-300, поставлені на початку жовтня ц. р. до Сирії, ще не готові до їх бойового застосування, тому, швидше за все, сирійськими ЗРК С-300 поки що керують російські фахівці.

Дії РФ. Російські технічні фахівці завершили переобладнання привезених до Сирії ЗРС С-300ПМ-2 в експортній версії С-300ПМУ-2 «Фаворит». Повідомляється, що «всі три дивізіони С-300ПМУ-2 готові до бойової роботи в умовах Сирії. Залишилося завершити підготовку сирійських військових для застосування цієї техніки». 20 листопада в Сочі міністри оборони РФ і ТР С. Шойгу і Х. Акар обговорили подальшу «роботу з формування демілітаризованої зони в Ідлібі і обстановку в Сирії». Згідно із заявою МЗС РФ від 22 листопада, ця робота просувається досить повільно. 23 листопада глава МЗС РФ С. Лавров назвав дивними заяви Держдепу США про те, що присутність Ірану в Сирії заважає перемозі над ІДІЛ. На його думку, «саме ІДІЛ є союзником Вашингтона в спробі змінити політичний режиму в Сирії». Під час зустрічі в Буенос-Айресі на полях саміту G20 В. Путін і Р. Ердоган обговорили хід виконання домовленостей щодо демілітаризованої зони в провінції Ідліб. Президент РФ висловив побажання, щоб Туреччина вжила більш енергійних заходів з виконання цих домовленостей.

Дії США. 7 листопада спецпредставник держсекретаря США по Сирії Джеймс Джеффрі, повідомив, що Сполучені Штати постійно проводять консультації з Росією і Туреччиною з метою запобігання масового виходу терористів з Сирії. 8 листопада заступник держсекретаря США з політичних справ Девід Хейл заявив, що адміністрація президента Д. Трампа ставить перед собою в Сирії три пріоритетні завдання: 1) повний розгром ІДІЛ; 2) припинення військової присутності в Сирії Ірану і проіранських збройних формувань; 3) досягнення прогресу в політичному процесі в Сирії. При цьому слід зазначити, що у Вашингтоні не бачать підстав для того, щоб президент Б. Асад залишився біля владного керма в післявоєнній Сирії, і з завзяттям, гідним кращого застосування, роблять все можливе, щоб він не мав такої можливості. Д. Хейл також зазначив, що США мають намір стабілізувати ситуацію в Сирії і на всьому Близькому Сході у взаємодії зі своїми союзниками і партнерами. 21 листопада глава Пентагону Джеймс Меттіс оголосив, що США мають намір встановити кілька спостережних пунктів на сирійсько-турецькому кордоні. Напевне, щоб запобігати зіткнень між турецькою армією і курдськими формуваннями, які США підтримують. В Анкарі вважають, що облаштування американських спостережних пунктів на сирійсько-турецькому кордоні ускладнить ситуацію в регіоні. І вже 1 грудня президенти Туреччини і США Р. Ердоган і Д. Трамп обговорили на зустрічі в Буенос-Айресі ситуацію в Сирії, зокрема в районі Манбідж і в провінції Ідліб.

29 листопада спецпредставник держсекретаря США по Сирії Дж. Джеффрі заявив, що Вашингтон все робить для повного розгрому в Сирії терористів ІДІЛ, і виступає за повне виведення іранських військ з сирійської території, а також домагатиметься «зміни природи поведінки» нинішнього сирійського уряду на чолі з Б. Асадом. За словами Дж. Джеффрі, велика частина міжнародного співтовариства не підтримала б зусилля США щодо зміни режиму в Сирії, хоча, за його словами, президент Б. Асад «є найгіршою людиною при владі у будь-якому місці». США також не надаватимуть допомогу нинішньому сирійському уряду для відновлення Сирії до тих пір, «поки він не почне робити вагомий внесок в політичне врегулювання конфлікту».

Дії Б. Асада. 20 листопада президент САР Башар Асад на зустрічі з йорданською парламентською делегацією в Дамаску передав «послання дружби» королю Абдаллі II. В ході бесіди Б. Асад сказав, що усвідомлює, який сильний зовнішній тиск чиниться на Йорданію в період сирійської кризи, зазначивши, що він «дивиться вперед і бажає зближення з Йорданією і її народом». З початку громадянської війни в Сирії йорданський монарх засуджував дії президента САР, хоча до війни їх об'єднували дружні стосунки. Зі свого боку, Б. Асад звинувачував Амман у підготовці багатьох тисяч бойовиків на території Йорданії для подальшої їх відправки в Сирію. За словами короля Абдалли II, до початку 2016 року Йорданія прийняла близько 1,5 млн сирійських біженців.

За словами Б. Асада, народ Сирії прагне завершити війну, що дасть змогу розпочати процес відновлення інфраструктури та національного господарства. 26 листопада Б. Асад змінив дев'ять міністрів, в тому числі главу МВС. Також президент Сирії заснував Комітет з національного примирення при уряді САР, яким керуватиме держміністр з національного примирення А. Хейдар. Крім того, президент призначив нового губернатора провінції Дамаск. Ним став А. аль-Альбі. Свої пости зберегли глави МЗС і міноборони.

Переговори в Астані. 28–29 листопада практично безрезультатно пройшов 11-й раунд переговорів в Астані з питань врегулювання сирійської кризи, у яких брали участь делегації сирійського уряду і частини опозиції, країн-гарантів астанінського процесу (Іран, Туреччина, РФ), спостерігачі з Йорданії, а також спеціальний представник генсека ООН по Сирії Стафан де Містура.

Жодних принципових рішень з двох основних питань — ситуації в Ідлібі і створення конституційного комітету — не було ухвалено. Проте, спецпредставник президента РФ по Сирії О. Лаврентьєв запевняв, що конституційний комітет в САР з'явиться найближчим часом. Щодо ситуації в Ідлібі, то О. Лаврентьєв заявив, що «зволікати з вирішенням питання про знищення терористів в сирійській провінції Ідліб не можна».

Спецпредставник генсека ООН по Сирії С. де Містура, який у січні 2019 року поступиться своїм місцем норвезькому дипломату Гейру Педерсену, поскаржився, що не відчув «відчутного прогресу в подоланні десятимісячного зволікання у справі формування конституційного комітету». Основною причиною є складнощі з формуванням третьої частини комісії. Першу частину — 50 осіб — формує уряд Сирії, 50 осіб виставляє опозиція, а 50 місць, що залишилися, ймовірно, мають дістатися представникам сирійського громадянського суспільства. І тут виникли гострі дискусії про те, хто повинен представляти громадянське суспільство — сирійська опозиція чи сирійський уряд?

Досягти компромісу з цього питання в Астані не вдалося. С. де Містура заявив, що має намір домогтися формування сирійського конституційного комітету до 31 грудня 2018 року. Глава сирійської делегації і постпред Сирії при ООН Башар Джаафарі заявив, що в Дамаску розглядають дії турецької армії в Сирії як явну агресію і готові вжити «необхідних заходів», якщо Анкара не виведе свої війська з сирійської території. На його думку, стан справ у сирійській провінції Ідліб погіршився, тому що Туреччина не виконує взяті на себе зобов'язання стосовно зони деескалації та роззброєння угруповань терористів. 12-та міжнародна зустріч стосовно Сирії відбудеться в Астані на початку лютого 2019 року.

 

ТУРЕЧЧИНА

ОПК Туреччини. 31 жовтня ц. р. президент Туреччини Р. Ердоган взяв участь у церемонії відкриття виставки перспективних військових розробок в Інституті промислових досліджень і розробок. Після огляду останніх досягнень національного ОПК Р. Ердоган зробив низку заяв, в яких повідомив про нові зразки турецьких ОВТ, а також анонсував новий для країни проект регіональної ППО великого радіусу дій під назвою Siper.

Президент Туреччини розповів і про нові розробки у сфері супутників спостереження і зв'язку (проект Imece), а також про виробництво в країні оптичних пристроїв та систем для супутників (проект Opmer). А ще розповів про відкриття полігону Habras — «рейкової системі для динамічних тестів боєприпасів», про розробку потужного лазера в рамках проекту Isin («Промінь»), який забезпечує високу точність ураження статичних і мобільних цілей на суші, в морі і повітряному просторі, про систему активного захисту танків Pulat. Відзначимо, що система Pulat створена в Туреччині на базі українського комплексу «Заслін-Л». Серед нових досягнень турецького ОПК Р. Ердоган назвав систему електромагнітного вибуху (електромагнітну гармату) Sapan («Праща»). Швидкість польоту боєзаряду з цієї гармати може досягати 8–10 швидкостей звуку. За словами Р. Ердогана, завдяки розробці Sapan, Туреччина зробила технологічний прорив і увійшла до невеликого переліку країн, що мають подібні озброєння. Останніми роками турецький ОПК почав демонструвати помітні успіхи в певних секторах, що проявляється в зростанні експортних поставок деяких турецьких озброєнь закордон.

Успіхи розвитку турецького ОПК протягом останніх років настільки вражаючі, що про це можна написати велике дослідження, але ми обмежимося лише переліком найбільш вагомих досягнень Туреччини у цій сфері. Якщо ще 15 років тому Туреччина закуповувала практично всі ОВТ, то на даний час виробляє ОВТ за власними технологіями як для внутрішнього використання, так і для продажу на експорт. За словами президента Р. Ердогана, на сьогодні Туреччина зменшила залежність свого ОПК від зовнішніх ринків з 80 % до 35 %. В нещодавньому списку сотні найбільших світових виробників ОВТ Туреччина посідає 6-е місце. До цього часу ОВТ в Туреччині в основному виготовлялися за ліцензіями, придбаними в інших державах. Так сталося, наприклад, з САУ T-155 Firtina, яка є повним аналогом південнокорейської САУ K9 Thunder, закупленої в 2001 році. Однак зараз з'являються озброєння, виготовлені винятково за турецькими технологіями. Так, у 2014 році сухопутні війська ЗС ТР отримали штурмову гвинтівку турецького виробництва MPT-76, яка не поступається за своїми ТТХ німецьким гвинтівкам марки НК. І навіть більше, турецька гвинтівка легша і початкова швидкість польоту її кулі вища. Ще один приклад: турецький БТР FNSS PARS 6x6 за максимальною швидкістю і запасом ходу перевершує російський БТР-80. Найбільш складно для Туреччини перейти до виготовлення власних літаків і гелікоптерів. Зараз у ВПС Туреччини поки що немає власних літаків і гелікоптерів, однак такі плануються до випуску в майбутньому. Так, у 2013 році перший політ зробив навчальний літак власного виробництва TUSAŞ Hürkuş, який планують прийняти на озброєння у 2018 році. Найбільше Туреччина просунулася в створенні власних безпілотників, які можуть конкурувати із зарубіжними аналогами. До 2023 року планується здійснити політ першого турецького винищувача TAI TF-X, який ймовірно у 2030 році може надійти на озброєння турецьких ВПС.

За виробничою потужністю своїх судноверфей Туреччина входить до десятки провідних країн світу. У Туреччині триває інтенсивне будівництво протичовнових корветів класу Ada в рамках програми MILGEM. 4 листопада ц. р. президент Р. Ердоган виступив у Стамбулі на урочистій церемонії спуску на воду третього в серії протичовнового корвета Burgazada. Всього їх передбачається побудувати 12. Перший корвет Heybeliada спущений на воду у вересні 2011 року, другий Buyukada — у вересні 2013 року. 4-м кораблем стане корвет Kinaliada, будівництво якого завершується на верфі в Стамбулі. Корвети класу Ada призначені для пошуково-рятувальних операцій, патрулювання і боротьби з підводними човнами. Водотоннажність цих корветів — 2300 тон, довжина — 99,5 метри, ширина — 14,4 метри. Дизель-газотурбінна силова установка типу CODAG дозволяє розвивати швидкість до 29 вузлів на годину. На початку жовтня ц. р. Туреччина продала Пакистану один з таких корветів. Можливо, керівництву нашої країни варто було б замислитись над придбанням таких корветів у Туреччини.

9 листопада 2018 року відбулося підписання угоди між різними турецькими компаніями і державним агентством з питань оборонної промисловості Туреччини на серійне виробництво 250 танків Altay. Перший танк має надійти на озброєння ЗС Туреччини через півтора року. Як повідомляється, танк Altay буде оснащений баштовою гарматою калібром 120 мм, сучасною системою контролю ведення вогню, системами забезпечення живучості та можливістю лазерного наведення пострілів на ціль. Не виключено, що танк Altay буде оснащений українськими двигунами 6ТД-3. У будь-якому разі, 14 березня 2017 року підписано меморандум про взаєморозуміння між главами урядів України і Туреччини, згідно з яким Україна взяла на себе зобов'язання постачати двигуни 6ТД-3 для турецького танка Altay. Однак меморандум — це ще не контракт. Крім України, турецькі виробники також уклали угоду про постачання двигунів з австрійською компанією AVL, а до цього вели багатомісячні переговори з японською Mitsubishi Heavy Industries. Але, на думку фахівців, в «Укроборонпрому» поки залишаються шанси підписати масштабний контракт на виготовлення і постачання модернізованих танкових двигунів до Туреччини.

4 листопада в ході офіційного візиту до Туреччини президент України П. Порошенко відвідав виробництво компанії Baykar Makina, яка є одним зі світових лідерів у виробництві безпілотних авіаційних комплексів. П. Порошенко і делегація, що його супроводжувала, ознайомилися з тактико-технічними характеристиками БПЛА різних типів. Також були проведені переговори про співпрацю між представниками ОПК України і Туреччини та підписано угоду про закупівлю турецьких оперативно-тактичних БПЛА Bayraktar TB2.

22 листопада перший заступник Секретаря РНБОУ О. Гладковський на чолі української делегації відвідав міжнародну виставку High Tech Port by MÜSİAD у Стамбулі. О. Гладковський зустрівся з президентом державного агентства з питань оборонної промисловості ТР Ісмаїлом Деміром. Сторони констатували значну активізацію двосторонньої ВТС і, зокрема обговорили нинішній стан і перспективи співробітництва у створенні спільних підприємств у галузі будівництва наземних, авіаційних та морських платформ. О. Гладковський також провів зустрічі з керівниками провідних оборонних підприємств Туреччини.

Нинішня активізація українсько-турецької ВТС сприяє зміцненню клімату довіри та безпеки в двосторонніх відносинах, що відповідає курсу України на євроатлантичну інтеграцію. Київ і Анкара зацікавлені в поглибленні двостороннього військово-технічного співробітництва і розглядають його в якості одного з базових принципів безпеки і воєнно-політичної стабільності в Чорноморському регіоні. Як відомо, турецьке керівництво з самого початку російсько-української конфронтації неодноразово критично висловлювалося щодо анексії Росією українського Криму і підтримувало позицію Києва. Реагуючи на агресію РФ в Керченській протоці 25 листопада ц. р., президент ТР Р. Ердоган заявив, що прохід українських кораблів через Керченську протоку не повинен блокуватися Росією. Туреччина закликає Москву уникати вчинків, які можуть створювати небезпеку для регіонального миру і стабільності.

 

ІЗРАЇЛЬ

Обстріли із сектора Газа і відставка А. Лібермана. 12 листопада палестинські угруповання з сектора Газа випустили по території Ізраїлю понад 400 ракет і мінометних снарядів, з яких близько 100 були перехоплені ізраїльською системою ПРО «Залізний купол».

Ці обстріли були здійснені у відповідь на проведену 11 листопада ізраїльським спецназом операцію на півдні сектора Газа в районі міста Хан-Юніс, в результаті якої загинули сім палестинських активістів з «Бригад Ізз ад-Дін аль-Кассам» — бойового крила руху ХАМАС. За даними ізраїльських ЗМІ, в результаті обстрілу території Ізраїлю загинув один ізраїльтянин і близько 70 дістали поранення. Авіація і артилерія ЦАХАЛа завдали ударів у відповідь, вразивши понад 160 об'єктів палестинських бойовиків. При цьому загинули 7 і дістали поранення 60 палестинців. 13 листопада завдяки посередництву Єгипту палестинські угрупування оголосили про припинення вогню. Цього разу багато країн світу, включно з Україною, підтримали Ізраїль. У заяві МЗС України від 13 листопада повідомляється: «Вважаємо неприйнятними ракетні обстріли ізраїльської території, які несуть смертельну небезпеку життю цивільного населення».

Останній спалах напруження на кордоні з сектором Газа викликав розкол в ізраїльському уряді. У відставку пішов міністр оборони країни Авігдор Ліберман, який також закликав до проведення позачергових парламентських виборів. Свою позицію А. Ліберман мотивував незгодою з недостатньо жорсткими, на його думку, діями уряду щодо «палестинських ектремістов». Урядову коаліцію залишила також очолювана А. Ліберманом партія «Наш дім — Ізраїль» (НДІ). Після виходу НДІ, правляча коаліція опинилася в критичному стані, оскільки в ній залишилося всього 61 зі 120 мандатів в Кнесеті. Оскільки «вельми хистка» правляча коаліція цілком може втратити свою мінімальну більшість протягом року до наступних виборів, дострокові парламентські вибори, швидше за все, стануть неминучими.

Ізраїльські політичні оглядачі відзначають, що А. Ліберман на це і розраховує, сподіваючись на виборах 2019 року залучити на бік НДІ голоси виборців, незадоволених «поступливістю» уряду Беньямін Нетаньяху щодо «палестинських екстремістів» з сектора Газа. Схоже, що А. Ліберман, виступаючи в якості «супер-яструба», не інакше, як націлився на пост прем'єр-міністра. Однак Б. Нетаньяху давно відомий як «головний ізраїльський яструб». В умовах Ізраїлю «м'ягкотілі» у владу не потрапляють. До речі, задовго до цього, а саме у серпні 2005 року, Б. Нетаньяху, будучи міністром фінансів, вийшов зі складу уряду Аріеля Шарона через розбіжності з прем'єром, який не захотів відповідати за виведення єврейських поселень з палестинських територій. На нашу думку, А. Ліберман недооцінює Б. Нетаньяху, який ще проявить свої «яструбині якості» в зручний і потрібний для нього момент. 13 років перебування на посаді прем'єр-міністра (з них 3 роки в середині 1990-х), а Б. Нетаньяху все ще залишається лідером ізраїльських правих. За словами кореспондента The Times Грега Карлстрома, його «залізна хватка» в управлінні державою не залишає шансу його конкурентам, і нікому ще не вдалося подолати головний маневр Б. Нетаньяху: «Або я, або катастрофа». Якщо Б. Нетаньяху протримається до липня, він пережене Давида Бен Гуріона, засновника Держави Ізраїль, і його перебування на посаді прем'єр-міністра стане найтривалішим в історії єврейської держави, якій у цьому році виповнилося 70 років. Щодо нібито «поступливості» Б. Нетаньяху стосовно палестинських екстремістів в секторі Газа, то на думку ізраїльських коментаторів, вона є тимчасовим тактичним відступом в ім'я реалізації більш важливих і масштабних завдань, а саме — витіснення у взаємодії зі США і КСА Ірану з Сирії та зближення з поміркованими арабськими режимами Перської затоки, що стає цілком реальним після недавнього офіційного візиту Б. Нетаньяху в Оман та ізраїльських міністрів в ОАЕ.

Натомість А. Ліберман вважає, що за будь-яких обставин не можна відкладати те, що необхідно зробити якомога швидше, а саме — «знищити в Газі радикальних ісламістів-терористів». Але екс-міністр оборони Ізраїлю чомусь не хоче рахуватися з багатьма факторами, на які розсудливий політик мав би зважати. У разі широкомасштабних військових дій на території сектора Газа масові жертви серед мирних палестинців неминучі, що неодмінно викличе хвилю протесту в арабському і мусульманському світі, як це було багато разів до цього, але, на жаль, нічого не навчило таких політиків, як А. Ліберман.

Ставка винятково на силу частіше призводить до результатів, зворотніх від бажаних. Як можна знищити «палестинських терористів», розсіяних на клаптику території сектора Газа площею 320 кв. км, на якому проживає близько 1,8 млн чоловік при щільності населення понад 5 тис. чол. на 1 кв. км?! При цьому не слід забувати, що навіть після виведення у 2005 році з сектора Газа ізраїльських військ і ліквідації єврейських поселень ООН продовжує вважати сектор Газа окупованою територією. А що зазвичай робить населення окупованих територій? Правильно, воно повстає і бореться з окупантами. Навіть на сайті Державного департаменту США сектор Газа, а також Західний берег річки Йордан та Голанські висоти протягом останніх 50 років з часу закінчення «шестиденної війни» у червні 1967 року і до квітня 2018-го позначалися як окуповані, допоки «найбільш проізраїльська» американська адміністрація Д. Трампа не прибрала слово «окуповані» при згадці про палестинські території в щорічній доповіді Держдепу США про права людини. Очевидно, це відображає «нові підходи» американської адміністрації щодо окупованих Ізраїлем зазначених вище палестинських територій і Голанських висот. Протягом останніх як мінімум 50 років чимало високопоставлених представники як Ізраїлю, так і Палестини неодноразово заявляли, що палестинсько-ізраїльський конфлікт може бути врегулюваний аж ніяк не військовим, а лише дипломатичним шляхом у рамках палестинсько-ізраїльських переговорів за посередництва провідних країн світу і Близького Сходу. Однак до цього часу трапляються «діячі», як з ізраїльського, так і з палестинського боку, які розраховують лише на застосування сили.

17 листопада Б. Нетаньяху заявив, що спробує зберегти ще на рік (до наступних планових парламентських виборів у листопаді 2019 року) і навіть «наростити» діючу урядову коаліцію. 18 листопада Б. Нетаньяху офіційно вступив на посаду міністра оборони країни. При цьому він закликав своїх партнерів по коаліції в Кнесеті не «розвалювати уряд під час одного з найскладніших періодів у сфері безпеки». Він також пообіцяв докласти зусиль для забезпечення безпеки в умовах ракетних обстрілів ізраїльської території з сектора Газа. Тепер, крім портфеля прем'єра, Б. Нетаньяху контролює ще чотири міністерства — оборони, закордонних справ, охорони здоров'я, а також репатріації та інтеграції… Але всі ці портфелі у Б. Нетаньяху можуть відібрати, якщо він і його дружина Сара постануть перед судом і будуть засуджені за звинуваченнями у корупції і розтраті великих бюджетних коштів. Зокрема, у судових справах йдеться про отримання Б. Нетаньяху надто дорогих подарунків вартістю близько 100 тис. доларів і про його спроби домовитися про спільні протиправні дії з власником ізраїльського видання «Едіот Ахронот» за схемою — «ти — мені, я — тобі». Сару Нетаньяху звинувачують в розтраті бюджетних коштів у 100 тис. доларів США на утримання кухарів в офіційній резиденції прем'єр-міністра…

11 листопада «на полях» заходів в Парижі з нагоди 100-річчя закінчення Першої світової війни прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху коротко поспілкувався з президентом РФ В. Путіним. Це була їхня перша зустріч після інциденту у зв'язку зі знищенням 17 вересня розвідувального літака Іл-20 ПКС РФ, який був помилково збитий засобами ППО Сирії під час нальоту ізраїльської авіації.

 

ІРАК

Проблеми формування нового уряду. Хоча парламентські вибори в Іраку відбулися ще 12 травня ц. р., новий уряд станом на кінець листопада ще не сформований.

6 листопада на своєму засіданні іракський парламент вимагав від прем'єр-міністра Аделя Абдель-Махді таки назвати тих осіб, які призначатимуться на вісім поки що вільних міністерських посад його кабінету. Ключовими з восьми вакантних міністерств є два: міністерство оборони і міністерство внутрішніх справ. Основна проблема полягає в боротьбі за міністерські пости парламентських фракцій, сформованих за партійно-конфесійно-етнічною ознакою. Так, нечисленна фракція туркоманів вимагає якщо не пост віце-президента, то хоча б один міністерський пост в уряді. У червні блок «ас-Сайрун», очолюваний шиїтським проповідником Муктадою ас-Садром (54 депутатів) і альянс «Фатх» на чолі з екс-міністром транспорту і одним із командирів шиїтського народного ополчення «Аль-Хашд аш-Шаабі» («Народне ополчення») Хаді аль-Амірі (47 депутатів) оголосили про створення коаліції більшості в іракському парламенті — Раді представників, яка складається з 328 депутатів. Оскільки між цими двома блоками не було достатнього рівня взаєморозуміння і злагоди, то і рішення в іракському парламенті ухвалюються з великими труднощами в умовах «рівноваги безсилля».

До того ж, прем'єра атакували ті, хто не згідний з проектом бюджету 2019 року, а багато хто з них обіймали важливі посади в попередньому уряді Хайдера аль-Абаді і відомі як закоренілі корупціонери. З іншого боку, прем'єр-міністр А. Абдель-Махді виявився фігурою суто номінальною. Багато іракських політиків і впливових бізнесменів відверто його зневажають, сприймаючи як просто тимчасову компромісну фігуру виконавчої влади. На їхню думку, колишній прем'єр-міністр Х. аль-Абаді і його попередник Н. аль-Малікі значно компетентніші і самостійніші.

Основною проблемою при формуванні уряду є амбіції і «бюджетні апетити» силових структур — МО, МВС і «Народного ополчення». Бюджети МВС і МО приблизно однакові, хоча МВС не має у своєму розпорядженні авіації і важких видів озброєнь. У політичних колах Іраку починають усвідомлювати необхідність обмежити «апетити» силових структур, які є досить обтяжливими для держбюджету в зруйнованій країні, де необхідно також виділяти кошти для відновлення і модернізації державної інфраструктури. Багато розсудливих іракських політиків, як в парламенті, так і поза ним, вважають, що в середньостроковій перспективі, у міру того, як терористична загроза зменшуватиметься, МВС і МО мають бути реорганізовані з метою скорочення їх чисельності і відповідно скорочення бюджетних видатків на їх утримання. Особливу проблему становить «Народне ополчення» (НО), яке прирівняне в правах до державних силових структур і є конгломератом проіранських збройних загонів, що володіють значним арсеналом зброї і бойової техніки. Ніхто не знає чисельності особового складу НО та кількості озброєнь і військової техніки, яким воно володіє. До того ж НО практично непідконтрольне урядові.

Виступаючи в парламенті, лідер руху «ас-Сайрун» Муктада ас-Садр, закликав «закінчити торгівлю навколо вакансій». На думку деяких іракських депутатів, розгорнутий навколо деяких міністерських портфелів торг порушує «мінімальні парламентські і політичні пристойності», а «затримка з формуванням уряду перейшла в хронічну стадію і загрожує всій концепції кабінету А. Абдель-Махді, послаблюючи фундамент запровадження реформ, який ми почали зводити». Деякі іракські політологи вважають, що якщо парламентська метушня триватиме, то попередній уряд Х. аль-Абаді згадуватиметься багатьма з ностальгією. На думку деяких депутатів іракського парламенту, якщо найближчим часом А. Абдель-Махді не подасть кандидатур на вакантні посади міністрів, то Ірак постане перед перспективою широкомасштабної політичної кризи з непередбачуваним розвитком ситуації аж до відставки парламенту і призначення нових виборів.

 

ІРАН

Новий пакет санкцій США проти Ірану. 5 листопада Вашингтон запровадив другу частину масштабних санкцій проти Ірану у зв'язку з виходом США зі Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) від 15 липня 2015 року щодо іранської ядерної програми. Другий пакет санкцій стосується переважно енергетичної галузі Ірану, транзакцій з іранським Центробанком, судноплавства і суднобудування. Всього санкції застосовані до більш ніж 700 фізичних осіб та організацій. Серед внесених до цього списку — національна авіакомпанія «Іран ейр», Організація з атомної енергії і Центробанк Ірану. США також мають намір вжити санкції щодо нових проектів в галузі атомної енергетики Ірану, що передбачають спорудження реакторів для виробництва електроенергії.

8 листопада президент Д. Трамп повідомив про продовження з 14 листопада «надзвичайного стану» у відносинах з Іраном і дії режиму санкцій щодо цієї країни на рік. Адміністрація Д. Трампа розраховує, що нові санкції «призведуть до найбільш болючих наслідків для Ірану». 5 листопада держсекретар США Майк Помпео заявив, що «влада Ірану має зробити вибір між повною зміною політичного курсу і повним обвалом економіки країни». 8 листопада М. Помпео заявив, що США не бачать жодних сигналів з боку Ірану, які б вказували на бажання його влади вступити в переговори з американською адміністрацією. 9 листопада помічник президента США з національної безпеки Джон Болтон, заявив, що за будь-якого розвитку подій Вашингтон не має намірів розв'язувати військовий конфлікт з Іраном. У Вашингтоні також заявили, що США негайно запровадять санкції проти тих фізичних осіб, фірм і організацій, які спробують використовувати механізми в обхід обмежень проти Ірану. Разом з тим, американська адміністрація зробила цілу низку тимчасових вилучень з режиму санкцій. Так, на шість місяців виведені з-під іранських «нафтових» санкцій Греція, Індія, Італія, Туреччина, Ірак, Республіка Корея, Японія і Китай.

Реакція ЄС і провідних країн світу на новий виток американських санкцій не забарилася. Євросоюз залишається відданим реалізації СВПД щодо ядерної програми Ірану, «не зважаючи на будь-які рішення США». Разом з тим, 25 листопада Євросоюз засудив висловлювання президента Ірану Х. Роухані, який раніше назвав Ізраїль «фейковим режимом», нібито створеним західними країнами після Другої світової війни для просування своїх інтересів на Близькому Сході. Уряд Великої Британії, незважаючи на нові санкції США, має намір продовжувати торгівлю з Іраном. Президент Туреччини Р. Ердоган назвав «неправильними» антиіранські санкції США, заявивши, що «Туреччина не буде їм підкорятися».

Протягом листопада представники іранського керівництва зробили низку публічних заяв, які свідчать, що Іран не має наміру піддаватися економічному і психологічному тиску з боку США. 5 листопада президент ІРІ Хасан Роухані заявив, що Іран продовжить продавати свою нафту всупереч американським санкціям. 6 листопада перший віце-президент Ірану Есхак Джахангирі заявив, що Іран буде протидіяти нафтовим санкціям США, підкресливши при цьому, що «було б неправильно стверджувати, що санкції не мають негативного впливу на країну». Глава МЗС ІРІ Мохаммад Джавад Заріф підкреслив, що Іран готовий до дипломатичних переговорів зі США за умови, якщо адміністрація Д. Трампа змінить свій підхід до СВПД. 19 листопада офіційний представник МЗС Ірану Бахрам Касемі заявив, що Тегеран все ще сподівається, що країни-учасниці ЄС зможуть врятувати «ядерну угоду» шляхом створення міжбанківського каналу зв'язку Special Purpose Vehicle (SPV), який має стати аналогом системи передачі інформації та здійснення платежів SWIFT і дозволити європейським та іранським компаніям здійснювати фінансові операції з купівлі-продажу іранської нафти в обхід санкцій США.

Ядерна програма Ірану

27 листопада голова Організації атомної енергетики Ірану Алі Акбар Салехі вдався до шантажу, заявивши, що Іран відновить збагачення урану до рівня, необхідного для створення ядерної зброї, якщо ЄС відмовиться купувати іранську нафту відповідно до угоди 2015 року.

Останніми тижнями в американському експертному співтоваристві з'являються висловлювання, що нинішня політика Вашингтона щодо економічного придушення Ірану і зміни правлячого режиму вельми безперспективна справа. Так, на думку аналітичного агентства Stratfor, незважаючи на те, що внаслідок американських санкцій економіку Ірану може спіткати економічний спад у 2019 році, все ж Тегеран має достатньо ресурсів, можливостей і партнерів, аби вистояти. На думку аналітиків вищезгаданого агентства, керівництво Ірану має довгу історію боротьби з санкціями і економічною ізоляцією і 40 років такої боротьби зробили його досить досвідченим в проведенні політики виживання, спираючись на підтримку союзників і партнерів. І найголовніший шанс на виживання і перемогу Ірану полягає в тому, що навіть найближчі європейські союзники США не підтримують антиіранську політику нинішньої американської адміністрації.

 

САУДІВСЬКА АРАВІЯ

Ситуація після вбивства журналіста Дж. Хашоггі. Протягом усього листопада розслідування вбивства саудівського опозиційного журналіста Джамаля Хашоггі в консульстві КСА в Стамбулі обговорювалося в регіональних і світових ЗМІ. 10 листопада президент Туреччини Р. Ердоган, заявив, що керівництво Саудівської Аравії знає імена вбивць Дж. Хашоггі, які входять в число 15 саудівських спецназівців, що прибули в Стамбул за день до вбивства журналіста.

10 листопада президенти США і ТР Д. Трамп і Р. Ердоган обговорили в Парижі розслідування цього вбивства. 20 листопада президент США заявив, що розгляне заходи Конгресу США проти КСА, «тільки, якщо вони не будуть суперечити інтересам національної безпеки США». Він також запевнив, що Вашингтон має намір залишатися надійним партнером Саудівської Аравії для забезпечення інтересів США, Ізраїлю і всіх американських партнерів у регіоні. Д. Трамп вважає, що застосування Сполученими Штатами жорстких заходів щодо КСА призведе до різкого зростання цін на нафту, чого Вашингтон не має наміру допускати. 21 листопада Д. Трамп висловив подяку КСА за низькі ціни на нафту, а також закликав до подальшого їх зниження.

26 листопада Саудівська Аравія і США підписали міжурядову угоду про придбання саудівцями американської системи протиракетної оборони THAAD, виробником якої є одна з найбільших оборонно-промислових корпорацій у світі — Lockheed Martin. Вартість угоди — 15 млрд дол. США. Комплект поставки включає 44 пускові установки, 360 ракет, 16 пунктів управління і сім радарів секторного огляду AN/TPY-2. За оцінками американських фахівців, навіть якщо поставки техніки розпочнуться у 2019 році, вся система ПРО THAAD для КСА буде повністю підготовлена тільки до 2023 року. Досить складні переговори щодо цієї угоди велися з грудня 2016 року, але тільки зараз, в рамках купірування скандалу у справі Дж. Хашоггі, у Вашингтона з'явилися додаткові можливості «поквапити» Ер-Ріяд з підписанням угоди. На думку деяких експертів, цей контракт унеможливлює придбання Ер-Ріядом російських ЗРК С-400 «Триумф», хоча шансів для укладання цієї угоди між КСА і РФ і до цього було не так багато, як хотілося б кремлівським стратегам. Не виключено, що Туреччина їх теж може розчарувати, відмовившись в останній момент від придбання ЗРК С-400.

Наприкінці жовтня ц. р. депутати Європейського парламенту закликали країни Євросоюзу ввести ембарго на постачання зброї до Саудівської Аравії і звернулися також до верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки Федеріки Могеріні і держав-членів з пропозицією ввести санкції, що передбачають заборону на отримання віз і заморожування активів тих саудівських громадян, чия причетність до вбивства журналіста буде доведена. Станом на 1 грудня крім США і Канади санкції проти 17 саудівських громадян ввели ФРН, Франція, Велика Британія, Австрія та Данія. Деякі з цих країн призупинили або обмежили військово-технічне співробітництво з Саудівською Аравією. 30 листопада Кримінальний суд Стамбула видав ордер на заочний арешт 18 саудівських громадян і зажадав від Ер-Ріяда їх екстрадицію для засудження на своїй території відповідно до карного кодексу Туреччини. На думку Р. Ердогана, генпрокурор КСА Сауд аль-Муаджаб перешкоджає розслідуванню вбивства Дж. Хашоггі.

Як повідомила 1 грудня американська газета Wall Street Journal, ЦРУ має у своєму розпорядженні документи, які підтверджують версію про причетність саудівського принца Мухаммеда бен Сальмана до вбивства опозиційного журналіста. Зокрема, за даними ЦРУ, в дні до і після вбивства кронпринц активно спілкувався телефоном зі своїм головним радником Саудом аль-Кахтані, який контролював операцію з ліквідації Дж. Хашоггі через полковника саудівської розвідки. В той же день в Ер-Ріяді ці повідомлення спростували, назвавши їх «безпідставними».

Незважаючи на те, що ця інформація опублікована 1-го грудня — на другий день саміту G20 в Буенос-Айресі — саудівський кронпринц поводився в кулуарах саміту досить невимушено і впевнено. Участь в саміті G20 в Аргентині була для М. бен Сальмана своєрідним випробуванням на предмет його сприйняття світовими лідерами після жахливого удару по іміджу. І, схоже, що кронпринц вийшов з цього випробування досить успішно, поспілкувавшись на полях саміту з лідерами США, РФ, Індії, Південної Кореї, Мексики, ПАР, Китаю, Франції і Великої Британії. Багато спостерігачів відзначають, що роль КСА в міжнародній політиці та економіці настільки значна, що світові лідери визнали за краще не ускладнювати відносини з цією країною у зв'язку з інцидентом з Дж. Хашоггі. Наприкінці листопада, до саміту G20 в Буенос-Айресі, кронпринц відвідав «братерські» арабські країни — ОАЕ, Бахрейн, Єгипет, Туніс, а після саміту — Мавританію і Алжир, де його зустрічали досить шанобливо.

На даний час напевно ніхто достеменно не знає і, швидше за все, ніколи не дізнається про міру причетності кронпринца КСА до ліквідації Дж. Хашоггі. Втім, 4 грудня провідні представники республіканської більшості в Сенаті США Боб Коркер і Ліндсі Грем заявили, що вони переконані у причетності спадкоємного принца до вбивства Дж. Хашоггі. Про це вони заявили журналістам після закритого брифінгу, який провела для них глава ЦРУ Джина Гаспел. З іншого боку, на сьогодні немає достатніх підстав стверджувати, що саме М. бен Сальман успадкує саудівський престол. За даними з джерел в королівському дворі, сьогодні деякі члени правлячої сім'ї Саудівської Аравії виступають проти зведення на престол спадкоємного принца М. бен Сальмана ас-Сауда. Сьогодні впливові члени королівської сім'ї обговорюють інші кандидатури на престолонаслідування.

Серед них 76-річний опальний принц-дисидент Ахмед бен Абдель-Азіз, брат короля Сальмана і дядько нинішнього спадкоємного принца Мухаммеда. На початку 2000-х років принц Ахмед вважався одним з потенційних кандидатів на королівський престол. У 2017 році він виступав проти призначення М. бен Сальмана наслідним принцом. У жовтні ц. р. принц Ахмед повернувся з Великобританії, де проживав протягом останніх 5 років. Повідомляється, що принц Ахмед зважився повернутися на батьківщину тільки після того, як британські і американські спецслужби дали йому гарантії безпеки. На наш погляд, принц Ахмед нічого не зможе зробити без потужної політичної підтримки з боку США. Не виключено, що у Вашингтоні розглядають повернення принца Ахмеда в КСА як спосіб оцінити розстановку сил в королівській родині і заодно, як ще один інструмент здійснення тиску на кронпринца Мухаммеда, щоб зробити його ще більш поступливим. На наш погляд, незважаючи на жахливий іміджевий удар, завданий репутації кронпринца Мухаммеда, він, тим не менше, має достатні ресурси — молодість, енергійність, сильні вольові якості і неабиякий розум для того, щоб сприйматися в Білому домі у якості перспективного і довгострокового партнера США. Тим більше, що кронпринц Мухаммед має вже достатній досвід взаємодії з Вашингтоном і американським бізнесом. До того ж значна, якщо не більша частина королівської сім'ї, і серед них найбагатший принц аль-Валід бен Талал, і надалі підтримує кронпринца. А останнє турне кронпринца по шести арабських країнах продемонструвало його досить високий авторитет серед лідерів арабських країн, для яких жорстка і навіть жорстока боротьба з опозицією є цілком буденною справою.

 

ЄМЕН

Бойові дії. У листопаді ситуація в Ємені залишалася напруженою. На початку місяця поновилися інтенсивні бойові дії в районі порту Ходейда між повстанцями-хуситами (прихильниками шиїтського руху «Ансар Аллах») і урядовими військами (південноєменськими формуваннями і салафітами) за масованої підтримки з повітря аравійською коаліцією, в основному у складі КСА і ОАЕ. Це вже друга спроба урядових військ захопити Ходейду. Першу спробу розпочали 14 червня 2018 року у рамках операції «Золота перемога», однак через два тижні напружених боїв наступ урядових військ зупинився у зв'язку з його недостатньою підготовкою і запеклим опором хуситів. Однак і у листопаді реального просування вглиб міських кварталів Ходейди урядових військ не було. За тиждень наступу на Ходейду з трьох напрямків урядові війська не змогли блокувати і оточити місто. При цьому хусити активно використовують міські підземні комунікації для виходу в тил наступаючих військ, до чого урядові війська не були готові. До того ж Ходейда і підступи до неї вже давно щільно заміновані, що і гальмує загальний наступ сил коаліції. За даними агентства France-Presse, 8 листопада в результаті авіаударів аравійської коаліції на чолі з КСА близько 50 повстанців було вбито і кілька сотень поранено. Коаліція дозволила евакуацію тяжкопоранених хуситів для лікування в сусідньому Омані і була змушена піти на обмін полоненими. При цьому необхідно зазначити, що масовані авіаудари коаліції з повітря на даний час обмежені з двох причин: через жорсткий тиск з боку Заходу і відмову США дозаправляти літаки коаліції в повітрі, що стало реакцією Вашингтона на вбивство саудівського журналіста Дж. Хашоггі.

Найсерйозніші побоювання у міжнародних спостерігачів викликає можливість поширення бойових дій на район порту, через який в Ємен надходить 90 % гуманітарної допомоги ООН. На їхню думку, в разі перекриття дороги Ходейда-Сана голодуюче населення північної частини країни (80 % населення Ємену) буде приречене на загибель. Крім Ходейди, бої між протиборчими сторонами протягом листопада велися також в Таїзі, Сааді і ель-Бейді. За даними єменського Центру з прав і розвитку, з весни 2015 року в країні загинуло більше 10 тис. мирних жителів, в тому числі майже 2,4 тис. дітей і близько 2 тис. жінок.

Перспективи мирних переговорів. Наприкінці жовтня ц. р. США закликали учасників конфлікту в Ємені припинити бойові дії і відновити переговори щодо мирного врегулювання під егідою ООН на території Швеції.

13 листопада міністр закордонних справ Швеції Маргот Валльстрьом заявила, що королівство готове організувати на своїй території майбутню зустріч представників протиборчих сторін в єменському конфлікті. Глава шведського МЗС висловила надію, що консультації відбудуться до кінця листопада, проте пізніше вони були перенесені на 6 грудня через поновлення бойових дій навколо Ходейди, які розглядаються деякими спостерігачами як спроба президента Ємену Абд-Раббу Мансура Хаді, його саудівських і американських покровителів поліпшити свої позиції перед початком мирних переговорів у Швеції і змусити хуситів піти на поступки. (До речі, міжєменські переговори все ж розпочалися 6 грудня в Стокгольмі, про результати яких ми повідомимо в наступному огляді за грудень).

Адміністрація Д. Трампа пропонує передати порт Ходейди «нейтральній стороні», щоб забезпечити розподіл гуманітарної допомоги та не допустити подальшого використання порту «для незаконного ввезення зброї та іншої контрабанди до країни і фінансування формувань хуситів». Однак Сана і Аден по-різному відреагували на пропозицію американців. Якщо керівництво хуситів погодилося обговорити можливість встановлення контролю над портом Ходейда з боку миротворців ООН, то визнаний міжнародним співтовариством уряд Ємену наполягає на передачі управління портом єменській владі, яка перебуває в Адені.

19 листопада Велика Британія та інші члени Ради Безпеки ООН представили проект резолюції щодо врегулювання в Ємені, в якому закликали до негайного перемир'я в Ходейді. Однак, з усьому видно, що до перемир'я ще далеко. Так, 19 листопада спеціальний представник генсека ООН по Ємену Мартін Гріффітс привітав заяву хуситів про припинення ракетних ударів і атак безпілотників по території КСА, ОАЕ і їх союзниках в Ємені, але вже 25 листопада хусити випустили кілька ракет по саудівській військовій базі в провінції Асір на півдні КСА. Про наслідки цього обстрілу не повідомлялося. У листопаді на тлі активних закликів державного секретаря США М. Помпео припинити конфлікт в Ємені і розпочати мирні переговори США доправили в Ер-Ріяд два літаки спостереження і розвідки (ISR) Beechcraft, оснащені новітніми системами спостереження MX-15. За деякими даними, саме перед початком наступу на Ходейду представники Пентагону, саудівські та еміратські офіцери провели зустрічі в Ер-Ріяді з метою підготувати новий план наступу урядових військ на це місто. За іншими даними, саме Пентагон надав ключову розвідувальну інформацію для наступу на Ходейду, встановлення контролю над якою з боку урядових військ істотно обмежить матеріально-технічне забезпечення хуситів з боку Ірану і тим самим кардинально зменшить іранський вплив в Ємені.

Слід зазначити, що погано приховане протиборство між КСА і ОАЕ з питання про подальший державний устрій в Ємені триває. У той час як КСА продовжує підтримувати умовно легітимного нинішнього президента Ємену А. М. Хаді, Емірати висувають на пост «законного президента» Ємену дві кандидатури: Ахмеда Салеха, сина колишнього глави держави А. А. Салеха, вбитого хуситами 4 грудня 2017 року, і його племінника — колишнього командувача силами Республіканської гвардії Таріка Салеха. За деякими даними, ці дії Абу-Дабі узгоджені з Вашингтоном. Іншими словами, Вашингтон і Абу-Дабі намагаються реалізувати схему нової інкорпорації клану Салехів у владу. При цьому Емірати вже досить давно просувають ідею відновлення двох єменських держав — північної (ЄАР) і південної (НДРЄ), як це було до об'єднання двох єменських держав у 1990 році, що абсолютно не влаштовує Ер-Ріяд і просаудівську південноєменську партію «Іслах» («Єменське об'єднання за реформи»), які виступають за унітарний устрій Ємену.

За деякими даними, напередодні проведення мирних переговорів Ер-Ріяд зробив основний акцент на підкуп частини лідерів руху «Ансар Аллах» з метою «переманити» їх на бік «законного» уряду А. М. Хаді. І дійсно, великі гроші іноді стають важливішими за великі політичні принципи. Останнім часом до табору «президента» А. М. Хаді офіційно перейшло кілька міністрів з уряду повстанців. У відповідь на ці підривні дії Ер-Ріяда керівництво хуситів вжило заходів з посилення апарату своєї контррозвідки, в структурі якої створено відділ з контролю над вищими і середніми чиновниками виконавчої влади. Повідомляється, що ця служба заарештувала протягом останніх тижнів кілька десятків високопоставлених посадових осіб в апараті виконавчої влади хуситів і таким чином зірвала змову про усунення прем'єр-міністра уряду повстанців Абдель-Азіза бен Хабтура. Отож, всі зусилля спецслужб КСА з підкупу керівного складу хуситів провались.

 

ЛІВІЯ

Міжнародна конференція в Палермо і її вплив на ситуацію в Лівії. 8 листопада напередодні міжнародної конференції на італійському острові Сицилія спеціальний представник генсека ООН по Лівії Гассан Саляма представив Раді Безпеки ООН нову «дорожню карту» щодо врегулювання ситуації в Лівії, яка є наслідком «національних консультацій», проведених «центром гуманітарного діалогу». Деякі спостерігачі відзначають, що головну роль у виробленні цієї «дорожньої карти» відіграв не Г. Саляма, а його нова помічниця зі США Стефані Вільямс, яка є розробником нового плану щодо кардинальної зміни системи органів виконавчої влади в Лівії. Зокрема, цим планом передбачається створення до проведення виборів Національної ради для управління країною замість існуючих нині Президентської ради, Палати представників в Тобруку і Державної ради. За словами Г. Салями, наступна спроба проведення виборів в країні може відбутися 2019 року.

12–13 листопада в Палермо пройшла міжнародна конференція щодо Лівії, скликана з ініціативи прем'єр-міністра Італії Джузеппе Конте. На подібному заході в Парижі наприкінці травня ц. р. командувач Лівійської національної армії (ЛНА) маршал Халіфа Хафтар і прем'єр-міністр Уряду національної злагоди (УНЗ) Фаїз Сарадж зобов'язалися провести 10 грудня 2018 року загальні вибори в країні, але через загострення ситуації проведення виборів в цей термін стало неможливим. В роботі конференції взяли участь представники 30 країн, а також цілої низки міжнародних і регіональних політичних і фінансових організацій — ООН, ЄС, МВФ і СБ. Програма конференції включала обговорення перспектив стабілізації ситуації в країні у сфері безпеки, як основна умова соціально-економічного розвитку та поліпшення гуманітарної ситуації в цілому. Найважливішим завданням також є усунення двовладдя в країні — УНЗ в Тріполі на чолі з Ф. Сараджем і парламентом в Тобруку на чолі зі спікером парламенту Агілою Салахом. Учасники конференції обговорювали способи збільшення видобутку і експорту нафти — головної дохідної статті лівійської економіки. Відновлення потужностей національної нафтової промисловості допоможе створити нові робочі місця, забезпечити достатній рівень фінансових надходжень для усунення економічних, соціальних і гуманітарних проблем в країні. Учасники конференції також закликали роззброїти і вивести з Тріполі незаконні воєнізовані формування і розмістити в лівійській столиці частини Лівійської національної армії. 13 листопада відбулася зустріч у вузькому складі за участю глав делегацій Італії, Росії, Тунісу, Єгипту, Франції, маршала Х. Хафтара, прем'єр-міністра Ф. Сараджа, спецпредставника генсека ООН по Лівії Г. Салями і голови Європейської ради Д. Туска. Делегація Туреччини на чолі з віце-президентом Ф. Октаєм залишила конференцію, оскільки не була запрошена на зустріч у вузькому складі. Х. Хафтар не був присутній на жодному пленарному засіданні, взявши участь лише в двосторонніх переговорах з керівниками деяких делегацій.

Конференція в Палермо по суті зафіксувала нинішній «статус-кво» в розподілі повноважень лівійської влади в Кіренаїці і Триполітанії. Продовження за рішенням ООН терміну прем'єрських повноважень Ф. Сараджа до проведення загальних виборів і його зустріч на полях конференції з Х. Хафтаром схоже підштовхнули їх до примирення, припинення протистояння і пошуку взаємодії. Цьому сприяла також та обставина, що проект зі створення єдиних збройних сил Лівії під командуванням Х. Хафтара є також прийнятним для УНЗ на чолі з Ф. Сараджем. Наприкінці листопада Палата представників в Тобруку затвердила новий закон про референдум з постійної конституції, який був переданий у Вищу виборчу комісію Лівії, що знаходиться на іншому кінці Лівії — в Тріполі. Ухвалення згаданого закону надає можливість організувати та провести референдум з метою ухвалення проекту нової постійної конституції країни і в подальшому — виборів президента і нового складу парламенту навесні 2019 року. Очікується, що найближчим часом лівійський виборчком призначить дату проведення конституційного референдуму.

Незважаючи на досить оптимістичні перспективи щодо врегулювання ситуації у Лівії, які відкрилися після конференції в Палермо, все ж домогтися стабільності в цій країні буде вельми важко, поки зовнішні сили продовжують використовувати тамтешню кризу в своїх інтересах. Практично Лівія, як і Сирія, перетворилася в чергову арену протистояння провідних регіональних і міжнародних гравців. Активну фінансову підтримку політикам, пов'язаним з рухом «Брати-мусульмани» в Лівії, надають Катар, Туреччина і Судан. Росія, Єгипет, Саудівська Аравія і ОАЕ надають підтримку командувачу ЛНА маршалу Х. Хафтару і Палаті представників в Тобруку. Уряд національної злагоди Ф. Сараджа підтримують ООН, ЄС, США і особливо Франція та Італія, які зацікавлені в припиненні масового потоку незаконних мігрантів на свою територію. У цій ситуації важливо, щоб згадані держави приборкали свої геополітичні амбіції і припинили «розтягувати» Лівію в різні боки. Важливо також, щоб лівійські політики високого рангу боролися не тільки за вигідні місця в державних структурах, а й все робили для об'єднання країни і лівійського народу, для виведення Лівії з тривалої воєнно-політичної та економічної кризи.

І сьогодні Лівія має всі необхідні ресурси, щоб знову забезпечити лівійському народові гідне життя. Ось тільки немає сьогодні в Лівії лідера такого масштабу, яким був Муаммар Каддафі. При М. Каддафі в Лівії був найвищий рівень життя населення серед 54 африканських країн. У цьому я переконався, коли служив військовим перекладачем в Лівії у 1979–1983 роках. Звісно, були у М. Каддафі помилки, прорахунки і невиправдані дії, але все переважає те добре і незабутнє, що він зробив для свого народу.