21 січня 2013

Метод «розморожування» по-українськи

До питання щодо можливої ролі України, як головуючої в ОБСЄ, у врегулюванні «заморожених» конфліктів на пострадянському просторі.

 Одне з головних завдань, які вирішуватимуться Україною під час  головування в ОБСЄ у 2013 році, — сприяння врегулюванню «заморожених» конфліктів на території колишнього СРСР.  Якби зробити це було просто, то не тривали б вони майже два десятиліття…  Однак, так чи інакше, а їх необхідно таки  залагодити.  

Причини конфліктів мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер і пов’язуються з низкою внутрішніх і зовнішніх чинників. Так, незважаючи на різні форми, перебіг та учасників цих конфліктів, у них є одна спільна риса: їх спровокували радянські спецслужби на основі набутих чи штучно створених суперечностей у конфліктно небезпечних регіонах з метою утримати радянські республіки під контролем Москви.

 І нині до такої  практики часто вдається Росія,  надаючи безпосередню підтримку сепаратистським режимам в Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії та Нагірному Карабасі. З одного боку, це допомагає  самопроголошеним республікам на територіях Молдови, Грузії та Азербайджану виживати, а з іншого — фактично унеможливлює врегулювання конфліктних ситуацій та відновлення територіальної цілісності зазначених країн. Росія ж в такому разі має всі підстави для збереження своєї військової присутності на території пострадянських країн.

До проблемних чинників можна віднести також особисті позиції лідерів сепаратистських режимів та їх оточення, які аж ніяк не бажають відмовлятись від влади на підконтрольних  територіях.

По суті, зазначені обставини створюють практично нездоланні перешкоди у врегулюванні придністровської, грузино-абхазької, грузино-осетинської та нагірнокарабаської проблем, що і підтверджується   переговорними процесами з цих питань.

Отож є потреба в більш адекватних підходах до справи забезпечення стабільності на території колишнього СРСР, один з яких  був запропонований ЄС та схвалений ОБСЄ. Він передбачає реалізацію спільних економічних та гуманітарних проектів сторонами конфліктів, як основи для посилення довіри та досягнення компромісів між ними.

Зокрема, нині цей підхід застосовується в Молдові в рамках започаткування Кишиневом та Тирасполем (за фінансової підтримки ЄС та США) низки спільних програм, за якими встановлюється пряме транспортне сполучення територією регіону, відновлюється телефонний зв’язок, налагоджується торгівля тощо.

До 2008 року аналогічними були відносини також і між Грузією та Південною Осетією, коли Тбілісі надавав фінансово-економічну допомогу населенню самопроголошеної республіки (із використанням коштів ЄС та США), а також реалізовував  гуманітарні проекти на її території (в т.ч. щодо будівництва шкіл, лікарень та торгівельних центрів). Все це фактично створило передумови для реінтеграції Південної Осетії до складу грузинської держави. Однак сепаратисти (за підтримки російської сторони) спровокували  збройний конфлікт в регіоні, до якого втрутилася  Росія.

У 2010–2011 роках Туреччина, намагаючись вплинути на позицію Вірменії щодо Нагірного Карабаху, використала економічний чинник. Зокрема, Анкара запропонувала Єревану відкрити турецько-вірменський кордон для населення та товарів, якщо той погодиться реалізувати «Мадридські принципи ОБСЄ» щодо врегулювання нагірнокарабаського конфлікту (на першому етапі передбачалося повернення Вірменією Азербайджану п’яти окупованих азербайджанських районів довкола Нагірного Карабаху). На жаль, політична ситуація у Вірменії, а також прихований тиск на неї з боку Росії не дозволили реалізувати даний проект.

 Незважаючи на всі ці проблеми, об’єктивні економічні інтереси Молдови, Грузії, Азербайджану та Вірменії, а також самопроголошених республік дозволяють Україні покласти економічний чинник в основу українських ініціатив щодо врегулювання «заморожених» конфліктів на пострадянському просторі.

Придністров’я
Придністров’я
Джерело http://kievskaya.com.ua/mir/sobytiya/kishinev-i-tiraspol-poprobuyut-uregulirovat-pridnestrovskiy-konflikt.html

На молдовському напрямі — цілком слушною виглядає ідея щодо об’єднання зусиль Молдови, Придністров’я та Одеської області України в рамках єдиної економічної зони. На базі такої зони можна створити транспортно-транзитний вузол з морськими та повітряними портами, а також залізничними шляхами і автомобільні магістралями, що зв’яжуть Чорноморський регіон, Південно-Східну та Центрально-Східну Європу. Не виключається можливість створення зони вільної торгівлі між Україною, Придністров’ям та Молдовою з наданням особливих пільгових режимів спільним молдовсько-придністровським підприємствам. Реалізація таких ініціатив сприятиме економічному розвитку як Придністров’я, так і Молдови, що стимулюватиме  економічну інтеграцію сторін. Крім того, враховуючи перспективи підписання Україною та Молдовою угод про асоціацією з ЄС та створення зон вільної торгівлі, наведене сприятиме європейській інтеграції як України, так і Молдови разом з Придністров’ям.

Південна Осетія
Південна Осетія.
Джерело http://obozrevatel.com/news/2008/8/8/252840.htm

На грузинському напрямі — Україна має підтримати ініціативи нового керівництва Грузії на чолі з прем’єр-міністром країни Б. Іванішвілі щодо відмови від конфронтації з Росією і самопроголошеними республіками на грузинській території та започаткування економічної співпраці з ними. Зокрема, в даному контексті взаємні інтереси сторін включають відновлення доступу грузинських товарів до Росії, залучення російських інвестицій у розвиток грузинської економіки, а також спрощення та розширення масштабів прикордонної торгівлі між сусідніми районами Грузії та Абхазії і Південної Осетії. В цьому плані Україна може бути посередником на переговорах між Грузією та Росією, Абхазією і Південною Осетією, а також запропонувати їх проведення на українській території.

Крім того, важливо  відновити залізничне сполучення між Росією та Грузією через територію Абхазії, а також реанімувати плани створення так званого «Південного транспортного коридору» з Північного Кавказу РФ через Південну Осетію до чорноморських портів Грузії. Однак, реалізацію  транспортних проектів гальмує позиція Грузії, яка пов’язує їх зі звільненням Росією окупованих грузинських територій.  

Нагірний Карабах
Нагірний Карабах.
Джерело http://www.liveinternet.ru/users/5032508/post232849864/

На нагірнокарабаському напрямі — Україна може  запропонувати  Туреччині, Вірменії та Азербайджану повернутись до варіанту відкриття турецько-вірменського кордону в обмін на звільнення Вірменією окупованих азербайджанських районів. З реалізацією даної ідеї можуть бути пов’язані також і перспективи започаткування переговорів (в т. ч. за посередництва Мінської групи ОБСЄ та України) щодо відновлення певних форм економічного (перш за все, енергетичного) співробітництва між Азербайджаном та Вірменією і Нагірним Карабахом. В цьому плані Україна може розраховувати на сприяння Європейського Союзу, який стає більш уважним до розвитку ситуації на Південному Кавказі, а також демонструє зацікавленість у розвитку відносин як з Азербайджаном, так і Вірменією в рамках програми ЄС «Східне партнерство». Фактично, відсутність інших альтернатив гарантування безпеки та економічного розвитку Вірменії знаходить все більше розуміння у поміркованої частини вірменського населення.  

ГУАМ
ГУАМ.
Джерело http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/9/9d/Europe_location_GUAM.png

Просування зазначених українських ініціатив може здійснюватись нашою державою як через механізми ОБСЄ, так і в рамках групи ГУАМ, членами якої є Україна, Молдова, Грузія та Азербайджан. Сьогодні таку можливість вже підтримала азербайджанська сторона.

 Звичайно, в силу існуючих проблем, ініціювання Україною наведених вище пропозицій та їх реалізація не дозволять швидко вирішити «заморожені» конфлікти на території колишнього СРСР. Разом з тим, запропоновані підходи можуть створити позитивне підґрунтя для реалізації спільних економічних інтересів конфліктуючих сторін, а значить, і покращити взаємну довіру. В свою чергу, це сприятиме усуненню  конфлікту в регіонах та стане основою для досягнення подальших політичних компромісів.

Все це важливо і для України, яка зможе продемонструвати свою готовність до проведення активної та результативної політики в рамках її головування в ОБСЄ, а також спроможність домагатися позитивних зрушень у процесах врегулювання «заморожених» конфліктів, що сприятиме зміцненню міжнародного іміджу нашої держави та її авторитету в Європі.