29 березня 2014

Морок над Росією

Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.

 

Зауважимо, що точка зору авторів
може не співпадати з редакційною

Швець Валерій Тимофійович

Швець Валерій Тимофійович, 1949 року народження, доктор фізико-математичних наук, професор, відмінник освіти України, нагороджений пам"ятним знаком Петра Могили.

Закінчив Балтську середню школу № 2 у 1966 році, фізичний факультет ОНУ ім. І. Мечникова у 1971 році, аспірантуру на кафедрі теоретичної фізики у 1976 році, докторантуру в Інституті фізики конденсованих систем НАН України у 1992 році.

Напрям наукової діяльності — фізика невпорядкованих систем: метали, плазма, напівпровідники. Автор 5 монографій, 7 навчальних посібників, близько 200 наукових публікацій.

Нині працює завідувачем кафедри прикладної математики Одеської національної академії харчових технологій.

В середині 90-х років минулого століття В. Швець очолював Одеський осередок Народного Руху України, видавав газету «РУХ».

 

Існують держави, стрижнем яких є певна проста й універсальна ідея. За формою ця ідея може змінюватися, за суттю — ні. Знищити цю ідею — і держава втрачає сенс свого існування. Таких держав у світі небагато, але саме до такого типу держав належить Росія.

У більшості народів світу держава існує для людей. У Росії люди, незалежно від національності, завжди існували для держави. Для більшості народів світу держава є гарантом свободи і добробуту її громадян. Росія завжди існувала за рахунок свободи її громадян і за рахунок їхнього добробуту.

З чого розпочиналася п’ятсотлітня російська історія? З простої ідеї: «Москва — це третій Рим». Чому Рим? Тому що Рим був найбільшою і найпотужнішою імперією давнього світу. Чого хотіла Москва? Стати такою ж імперією за новітнього часу. І згодом вона суттєво наблизилася до цієї мети. За професором В.О. Ключевським, від 1462 року Московія розширювалася в середньому на 130 км2 щодня протягом 400 років і справді стала найбільшою за площею імперією світу. Але лише за площею.

Теорія «Москва - третій Рим»
Теорія «Москва - третій Рим»

http://www.myshared.ru/

У пізніші часи виникла потреба у доповненні початкової ідеї. Це доповнення мало конкретизувати напрям експансії і готувати для неї ґрунт. Панславізм став цим доповненням. Стати прапором всіх слов’янських народів і, рано чи пізно, залучити їх до своєї імперії. Ця ідея була прикриттям потужної російської експансії на Балкани та захоплення Польщі. Попри те, що сучасні генетичні дослідження не виявили жодних характерних генетичних ознак слов’янськості різних народів, ця ідея певною мірою спрацювала. Серед болгар, сербів, чехів і досі міцні проросійські настрої. Росія є захисником православ’я у всьому світі. Ця ідея визначала вже інший вектор експансії. Крім православних народів, що розмовляли неслов’янськими мовами, до імперії можна було залучити стратегічний центр земної цивілізації — Царгород, він же Константинополь, він же Стамбул.

Саме для реалізації цієї ідеї Росія вступила в катастрофічну для неї Першу світову війну. Не в останню чергу Хаджибей — сучасна Одеса — розбудовувався як найзручніший трамплін для стрибка Російської імперії у цю стратегічну точку земної кулі. «Росія — наш стратегічний союзник, а мусульман потрібно стріляти», — так висловлювався професор Белградського університету, з яким я познайомився на одній з міжнародних наукових конференцій. Це були часи Балканської кризи, і під мусульманами малися на увазі мешканці Боснії та Герцеговини. Одним реченням він висловив відразу дві обговорювані вище глобальні ідеї. Я не вдався до суперечки, а лише запитав: чим же відрізняються мусульмани Боснії і Герцеговини від православних Сербії, і що ви знаєте про Росію?

Якщо так висловлювався професор-серб, то чого можна було очікувати від простих сербів, не переобтяжених освітою?

Але Перша світова війна закінчилася для Росії катастрофічною, на перший погляд, революцією. Можна було б раз і назавжди поховати на смітнику історії Російську імперію і дати можливість всім народам Європи, включно з російським, право на нормальне життя. Але на Заході, після поховання двох центральноєвропейських імперій, знайшлися потужні сили, що відродили одну з них, вже вщент зруйновану імперію — Російську. Відродили ціною свободи двох багатостраждальних народів: українського і білоруського. Всі інші народи Центральної і Східної Європи отримали право на свої власні держави.

Нові часи вимагали нового ідеологічного оформлення зі збереженням старої суті. Світова революція, Всесвітній союз радянських соціалістичних республік, зрозуміло, з центром у Москві. Таким став ідеологічний прапор новітньої російської імперії. Така ідея давала можливість долучати до імперії будь-яку країну світу, незалежно від віри, національності і географічного розташування. Скрізь можна було знайти маргінальний прошарок населення і під гаслом захисту його прав узяти контроль над відповідною державою.

Плакат «Червона Москва - серце пролетарської світової революції». Невідомий художник, 1921
Плакат «Червона Москва - серце пролетарської світової революції». Невідомий художник, 1921

http://expert.ru/expert/

Чи змінилася Росія у своїй суті у наш час, порівняно з часами минулими? Чи є у неї провідна ідея тепер? Така модерна ідея є: це — нова хронологія. Наклад книжок з її викладом уже досяг мільйона примірників. Пік цього книжкового буму припав саме на останнє десятиліття. Цього достатньо, щоби кожен громадянин Росії, який належить до читацької верстви населення, мав у своїй бібліотеці принаймні одну з цих книг. Якщо сфокусувати десятки томів цієї серії в одне речення, то воно виглядатиме так: «Ми вже володіли всім світом». Практично всі подібні книжки видаються у коштовному варіанті, розрахованому на людей заможних, а отже — впливових. До якого висновку підштовхують ці книги? «Нам слід повернути те, що нам вже належало».

 

Символом радянської епохи, на мій погляд, є пам’ятник Леніну, що завжди показував рукою кудись у далечінь. Сотні тисяч пам’ятників вождю світового пролетаріату, розкиданих по всій новітній російській імперії, мали переконувати простих людей у тому, що великий поводир і його спадкоємці точно знають куди вести народи імперії. Попри те, що Леніну належать слова «На Росію мені наплювати — я більшовик», росіяни на широких просторах країн СНД боляче сприймають знесення цих пам’ятників. Вони вибачають Леніну, що йому було наплювати на російський народ, але ж як за радянських часів розширилися кордони новітньої російської імперії! Під контроль Росії перейшли не тільки країни Східної і частини Центральної Європи, які ніколи не входили до складу класичної Російської імперії; під її вплив підпала величезна кількість країн Азії, Африки і Латинської Америки. А за допомогою потужних комуністичних партій, фінансованих Москвою, можна було ефективно шантажувати і більшість урядів Західної Європи.

І ось у 1991 році як мильна бульбашка луснула чергова російська імперія. Здавалося б, у росіян нарешті з’явився шанс побудувати за міжнародними мірками нормальну, заможну демократичну державу. Так ні — росіяни знову взялися за те, що вони лише вміють робити, і робили останні п’ятсот років — вони заходилися відбудовувати чергову імперію.

Чи потрібні новітнім російським імператорам якісь принципово нові способи відбудови імперії? Думаю, що ні. «Підтримувати державу у стані безупинної війни, щоб загартувати солдатів, а всю націю тримати напоготові до першої команди вирушати в похід». Це заповіт Петра І своїм нащадкам. Чи чинить після 1991 року Росія інакше? Ні, не чинить. Чечня, Придністровська республіка, Абхазія, Осетія, а тепер уже й Україна.

Скільки років тривало в Росії мирне життя за останні десятиліття? Напевне, жодного. Але є ще одна вагома причина постійних військових конфліктів, спровокованих Росією. Нормальна держава під час тривалого миру зміцнюється і розквітає. Державний же апарат Росії під час тривалого миру іржавіє і розсипається. Росія в такому вигляді, як вона є, змушена вести нескінченні війни, бо інакше вона стане чимось іншим, можливо, звичайною, нормальною державою, як і більшість держав. Насправді тривала війна завжди вигідна бюрократичному апарату російської держави, бо збільшує його владу і покращує його добробут за рахунок зменшення свобод і добробуту пересічних громадян. Під час великих воєн прості люди тяжко, мовчки і майже безкоштовно працюють. Лякаючи простих росіян військовою загрозою, російські можновладці мають можливість безмірно нарощувати військовий бюджет. Військова частка бюджету країни — це той його шматок, який найлегше розкрадати, бо через брак прозорості видатків він використовується найбільш неефективно.

Військовий бюджет Росії (млрд руб.)
Військовий бюджет Росії (млрд руб.)

http://expert.ru/russian_reporter/

Який нинішній військовий бюджет Росії? Як завжди, про все, що стосується Росії, важко отримати точні дані. Але нижньою межею для її військового бюджету можна вважати 71 мільярд доларів США. Чисельність збройних сил — 1 мільйон військовослужбовців. Щоправда, у російській пресі можна побачити і суму в 91 мільярд доларів. У перерахунку на душу населення це, щонайменше, становить 5 000 доларів.

Звернув я увагу на те, що військові видатки Росії вперше зросли в рази саме того року, коли Путін, відбувши два президентські терміни, обійняв посаду прем’єр-міністра. Очевидно, при призначенні на цю посаду він і дістав саме такий наказ від військово-промислового комплексу. Це забезпечило йому необхідну підтримку при наступному поверненні на посаду президента Росії.

 Найвищі темпи нарощування військових витрат серед провідних держав - на 13% - покаже цього року Росія
Найвищі темпи нарощування військових витрат серед провідних держав - на 13% - покаже цього року Росія

http://www.daokedao.ru/

За військовими видатками Росія посідає третє місце у світі. На першому — Сполучені Штати Америки, на другому, з великим відривом, — Китай. Відрив Росії від Китаю невеликий. Маючи удесятеро менше населення, Росія тримає практично паритет у військових видатках з найбільшою за населенням країною світу — Китаєм. Це при тому, що валовий внутрішній продукт (ВВП) Росії уп’ятеро менший за китайський. Військові видатки Сполучених Штатів, Західної Європи і світу загалом у 2013-у, у порівнянні з 2012 роком, суттєво скоротилися. А Китаю і Росії — значно зросли. Якщо в Китаї одночасно зростає і ВВП, що дозволяє без особливих втрат фінансувати цивільний сектор економіки, то в Росії ВВП практично не зростає, а оскільки його 50% забезпечує продаж нафти і газу, то при суттєвому падінні цін на ці енергоносії він також може катастрофічно впасти.

Показовим є військовий бюджет Росії у 2014 році. Для прямих військових статей заплановано фантастичну для Росії суму — 106 мільярдів доларів. При цьому слід мати на увазі, що утаємничені статті російського державного бюджету вперше становлять аж 25%. Вони також переважно спрямовані на військові цілі. Нинішній військовий бюджет Росії — це бюджет воєнного часу. Довго втримати його на такому рівні неможливо. Мета, заради якої це робиться, має бути у часі десь недалеко. Щоб зрозуміти цю мету, досить поглянути, яка іще з країн такими ж темпами нарощує свій військовий бюджет? За відсутності зростання ВВП Росія може фінансувати свої військові видатки лише за рахунок інших статей бюджету. За планом 2014-го року на 13% скорочуються видатки на освіту, на 8,6% — на охорону здоров’я, на 23,7% — на житлово-комунальний сектор тощо.

До засекречених статей бюджету вперше потрапила і стаття, що пов’язана з видатками на житлове будівництво. На мій погляд, це означає, що житлове будівництво у 2014-му буде переорієнтоване на будівництво військового призначення.

Висновок: Росія готується до великої війни і ця війна — незабаром.

З моєї точки зору, ця війна для Росії неминуча, і вона є платою за імперську маячню росіян протягом століть. Надзавдання для України — не потрапити під колесо цієї війни. А для цього потрібно триматися від Росії якнайдалі.

В якому стані Збройні сили України? Військовий бюджет в Україні у 2013 році становив ганебну для держави суму — 1,8 мільярда доларів США, тобто у 40-45 разів менше, ніж у Росії, і є найменшим військовим бюджетом у Європі. Чисельний склад наших Збройних сил — 200 тисяч військовослужбовців, що лише вп’ятеро менший за російський. Отже, фінансування, що припадає на одного військовослужбовця в Україні, приблизно вдесятеро менше, ніж у Росії. Тобто, наших захисників чимсь годують і у щось одягають, здалеку показуючи зброю радянських часів — і на тому все.

Стан української армії вважається плачевним, на озброєнні - техніка ще радянського виробництва. Але ж після розвалу СРСР Україна була третьою за потужністю ядерною державою світу
Стан української армії вважається плачевним, на озброєнні - техніка ще радянського виробництва. Але ж після розвалу СРСР Україна була третьою за потужністю ядерною державою світу

http://www.dw.de/

Колоніальна адміністрація, що очолювала Україну у попередні роки, інакше чинити і не намагалася. Розвал Збройних сил було одне з її завдань, і вона з цим завданням успішно впоралася. Маленька нейтральна Швейцарія, на яку ніколи ніхто не нападав, у якої армія виконує більше представницьку функцію, ніж служить якійсь стратегічній меті, на свої військові сили витрачає коштів втричі більше. Тобто, з 1917 року ми нічому не навчилися.

Сьогоднішня агресія Росії проти України висвітила одночасно і цю вразливу ділянку українського державного організму, і наш національний менталітет. Тепер ситуація зі Збройними силами України вимагає термінового і радикального втручання. Косметичні засоби тут не допоможуть. Пригадую слова одного зі своїх однопартійців, що підчас президентських виборів, які, зрештою, виграв Янукович, зрадив партію і перейшов до його табору: «Янукович — це абсолютне зло. Для того, щоб велика кількість українців прозріла, потрібно, щоб ці українці побачили зло у повній силі». Думаю, що вони це зло у повній силі і побачили. За чотири роки президентського правління Янукович зібрав статки у 12 мільярдів доларів, що майже вдвічі перевищує військовий бюджет України за ці ж роки. Це приблизно 2 500 доларів, вкрадених у кожного українця — від немовляти і до столітнього старця. Це — падіння моралі, це — параліч нормальних відносин у суспільстві між людьми.

Чи така вже Росія заможна, що дозволяє собі безпрецедентні військові видатки та ще й за нібито мирного часу? Даним з інтернету я довіряю мало, зокрема, що стосуються Росії. Тому наведу їх з одного з чисел наукового журналу «Вісник Національної академії наук України» за 2005 рік. Тривалість життя російських чоловіків тоді становила 58 років. Це на рівні середньої африканської країни і найгірший показник у Європі (у Західній Європі він майже на 20 років був більший). Принагідно зазначу, що і в Україні він був невисокий — 62 роки. Тривалість життя чоловіків — це інтегральний показник, що найкраще свідчить про якість життя у тій чи іншій країні.

http://chornomorka.com/archive/a-3619.html

Далі процитую деякі дані з прекрасної статті О. Воловича «Агонія імперії», надрукованої 6 березня в газеті «Чорноморські новини». Росія — на другому місці в Європі за кількістю абортів. У Росії налічується понад 9 мільйонів безробітних, що у відносному вимірі до загальної чисельності працездатного населення дозволяє посісти їй, з великим відривом від решти європейських країн, перше місце. У Росії — понад 4 мільйони безхатченків, що в абсолютному і відносному вимірі знову дає перше місце і не тільки серед європейських країн. У Росії понад два мільйона неписьменних дітей шкільного віку, що знову виводить її за цим показником на перше місце у Європі. В Росії найбільше людей гине від отруєння неякісним алкоголем. У Росії найбільша у світі кількість людей, у відносному вимірі, що страждають від сухот, СНІДу, алкоголізму і наркоманії, одне з перших місць — за кількістю кримінальних убивств тощо. Росія — це країна безпрецедентно великої кількості невирішених соціальних і національних проблем. Для того, щоб відвернути увагу росіян від цих проблем і не витрачати на їх розв’язання коштів з бюджету, Путіну також потрібна невелика, але і не дуже мала, військова перемога. Наведений далеко не вичерпний перелік «досягнень» Росії дозволяє стверджувати, що це — маргінальна країна євроазійського простору, який вона так активно прагне розбудовувати.

Ситуація, що склалася зараз в Росії, на думку аналітичного американського центру Stratfor, нагадує початок XX століття
Ситуація, що склалася зараз в Росії, на думку аналітичного американського центру Stratfor, нагадує початок XX століття. Фактори, які призвели до революції 1905 року, за оцінками Stratfor, присутні в сучасній Росії: зростання націоналізму, економічний спад, демографічні зміни

 http://www.kavkazcenter.com/russ/

Та попри все, статки нинішнього президента Росії оцінюються різними інтернет-виданнями у 40 мільярдів доларів, що в перерахунку на душу населення країни цілком співставне зі статками Януковича. Але багато росіян уже втомилися від Путіна. Його популярність останніми роками швидко падає, а потреба у диктаторі з наближенням неминучого глобального військового протистояння — зростає. Як підняти авторитет лідера? Для цього потрібна маленька переможна війна. Досвід з Грузією показав, що, попри певні міжнародні втрати (а які, власне?), це добре спрацьовує. За будь-яких міркувань наступним об’єктом могла бути лише Україна.

Допоки Янукович разом зі своєю колоніальною адміністрацією перманентно нищив Україну духовно і фізично, можна було не поспішати. Але Янукович не встояв. Своєю втечею до Росії він нібито звернувся до Кремля з проханням ввести російські війська в Україну і навести в ній конституційний порядок. Вся легітимність цього екс-президента полягала в тому, що винятково за рахунок підтримки Москви він і очолив українську виконавчу владу. Думаю, що саме в Росії його життя під найбільшою загрозою, оскільки бажання заволодіти його колосальними статками може спровокувати проти нього будь-які дії, а жодні моральні застереження там не діють.

Маленька, але й не дуже маленька переможна війна потрібна Росії і для генеральної репетиції війни більшої. Так було перед початком останньої російсько-німецької війни. Генеральною перевіркою боєготовності Червоної армії стала фінська, що спровокована Росією, війна. Півмільйона життів радянських людей (проти п’ятдесяти тисяч життів фінських патріотів) заплатила за цю «репетицію» російська імперія, але отриманий досвід дозволив краще підготуватися до більшої війни.

Військово-адміністративний поділ Російської Федерації
Військово-адміністративний поділ Російської Федерації

http://v-eburge.ru/

Західний і Південний військові округи РФ, що охоплюють всю європейську територію Росії, напередодні окупації Криму були приведені у бойову готовність. Розпочалися так звані широкомасштабні військові маневри, а насправді — безпрецедентне за весь період після закінчення Другої світової війни висунення військових частин на вихідні позиції для нападу. Подібна картина спостерігалася в Радянському Союзі лише один раз — перед початком російсько-німецької війни. Тоді німці просто не стали чекати на закінчення маневрів і вдарили першими.

Але щось не лише у Криму, а й по всій Україні пішло не так. Щось у всьому світі пішло не так для новітньої російської імперії. Російські війська, вийшовши на вихідні позиції по всьому периметру кордонів України, поки що там і зупинилися. Вони, напевне, розраховували на сприятливішу для них атмосферу в Україні. Спроби дестабілізувати ситуацію у східних і південних регіонах України за допомогою засланих з території Російської Федерації співробітників російського спецназу і кримінальних елементів не мали бажаного ефекту. Усі акції непокори, що прокотилися цими регіонами України, свідчили не стільки про їх підтримку місцевим населенням, скільки про слабкість центральної влади у складний перехідний період у цих регіонах. У Криму не вдалося відразу пролити кров «невинних» і викликати тим самим стадну єдність російського народу під гаслом «наших б’ють!». Витримка українських військових, дислокованих у Криму, заслуговує найбільшого схвалення. Та будь-яка витримка має розумні межі. Вона не може перетворюватися у демонстрацію слабкості. Росіяни слабкості нікому не вибачають. У самій Росії розпочалися антивоєнні виступи. Весь світ, як один, підтримав Україну.

Що далі? Згадаємо Януковича. Три попередні президенти України радили йому зупинитися і виконати вимоги українців. Тоді це було нібито можливо. Але Янукович лише криво посміхався у відповідь. Він уже не міг зупинитися і мав пройти свій шлях до кінця. Чи може Путін зараз відступити? Думаю, що ні. Він також пройде свій шлях до кінця. Відступити — це гірше, ніж не розпочинати. Відступити — це проявити слабкість, яку, як вже згадував, росіяни нікому не вибачають, а особливо — своїм імператорам. Вони, швидше, вибачають помилку, якщо ця помилка не свідчить про слабкість. Отже, Путін продовжуватиме далі агресію проти України, але значно обережніше, ніж він це раніше планував.

Референдум, зрозуміло, за таких умов неможливий. Його можна лише сфальшувати. Через півгодини після його закінчення оголосять правильні, з точки зору Росії, результати. Потім Росія спиратиметься не лише на «легітимну» кримську владу, яка була обрана в оточеному і заповненому російським спецназом будинку Верховної ради Криму. Не відомо, чи було там взагалі якесь голосування. Просто на поріг будинку через деякий час вийшла певна особа і повідомила, що відтепер вона і є вся повнота кримської влади. Росія спиратиметься і на «легітимні» результати референдуму. Українській владі необхідно відновити контроль над усіма українськими військовими об’єктами Криму і при спробі проникнення на ці об’єкти сторонніх має діяти за вимогами військових статутів.

За словами колишнього радника Путіна Андрія Ілларіонова, мета Путіна не лише Крим, а й вся Україна
За словами колишнього радника Путіна Андрія Ілларіонова, мета Путіна не лише Крим, а й вся Україна

http://topnovosti.com.ua/

Слід пам’ятати, що мета Путіна — не Крим, а вся Україна. Наступним кроком після «референдуму» в Криму буде намагання зірвати президентські вибори в Україні. Путіну не потрібна легітимна влада в нашій державі. «Президент» України у нього вже є десь у потаємній коморі. Час від часу він вискакуватиме з неї і кукурікатиме написану для нього промову. Зірвати ж президентські вибори можна лише подальшою дестабілізацією України або хоча б у деяких її областях, без яких вибори не можуть вважатися легітимними.

Контроль над інформаційним простором України з боку Української держави — запорука успішної реалізації всіх урядових і національних проектів. Перо і слово у нинішній надзвичайній ситуації важать не менше, ніж автомат, а, можливо, навіть і більше. Максимально швидкий темп інтеграції в усі європейські цивільні, економічні і військові структури дає нам шанс вистояти.

Мені здається, що заведений у Москві годинниковий механізм вже запущено. Ми повинні бути готові до тотальної агресії проти нашої країни, якщо не сьогодні, то за день, за тиждень, за місяць. Кожен день, який у нас ще є, ми повинні витрачати на якомога ефективнішу підготовку до відсічі агресорові. Всі органи державної влади мають працювати у надзвичайному режимі. Все слід робити якомога швидше: кадрові перестановки, підготовку і розгортання мобілізації, необхідне переміщення матеріальних ресурсів, підготовку до введення, в разі агресії, у країні надзвичайного стану, мобілізацію матеріальних і фінансових ресурсів країни, перехід на режим їх суворої економії.

Думаю, Росії завжди була потрібна українська земля, але без українців. Голодомор 1932-1933 років, і не тільки він, неспростовно це доводить. Але сьогодні їм терміново тимчасово потрібні й українці. Для майбутнього військового конфлікту, до якого готується Росія, потрібна не тільки зброя, якої у Росії з кожним роком фантастично більшає, але й багато гарматного м’яса. Українці є гарним гарматним м’ясом. Складаючи лише 25% населення Радянського Союзу, вони становили 33% військовослужбовців під час афганської війни. Вони добре воюють, і їх не шкода. Якщо ми зараз програємо Україну, то незабаром ми програємо її ще раз і вже остаточно, оскільки разом з росіянами перетворимося на купу каміння, брухту і людського попелу. Віддячити нашим ворогам за всі наші кривди — це вижити, а вижити — це перемогти. Перемога можлива, але давайте разом над цим думати і працювати.

Майбутнє України — це Європа. Та слід пам’ятати слова нашого великого провідника Степана Бандери: «Як визвольна, так і оборонна самостійність України в основі своїй має спиратися на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовність до самооборони». Ці слова були епіграфом до газети «Рух», яку я видавав у середині дев’яностих років на Одещині. Вони мають бути епіграфом і для будь-якої політичної програми щодо майбутнього України. Морок над Україною нарешті розвіявся.

http://chornomorka.com/archive/a- 3636.html

«Чорноморські новини», № 020 (21491), 13.03.2014 р.
http://chornomorka.com/archive/a-3636.html