Сергій Польовик
У Європі продовжують коментувати нещодавні вибори до Євросоюзу та Єврокомісії, результати яких виявилися дещо несподіваними. Зокрема, узвичаєним і прогнозованим у своїх діях для країн-лідерів ЄС представникам Європейської народної партії (ЄНП) на посаду президента Єврокомісії несподівано жорстко протидіяли нові члени ЄС. Маються на увазі лідери «Вишеградської четвірки» (V4), які різко виступили проти висунутих Німеччиною та Францією кандидатів на ключові посади в ЄС, які мали б забезпечити протягом чергової каденції Єврокомісії звичний для лідерів ЄС перебіг подій та потрібне голосування.
| Кандидат на посаду президента Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн |
Зокрема, був відхилений представник Німеччини, один з лідерів партії ХСС та Європейської народної партії (ЄНП) Манфред Вебер. Не дістав підтримки один з кандидатів на зазначену посаду представник Соціал-демократичної партії Нідерландів Франс Тіммерманс. А на ключову посаду президента Єврокомісії несподівано була затверджена представниця ХДС та Федеральний міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляєн.
Щодо самого процесу висунення та затвердження на посаду президента Єврокомісії, то він сталий, визначається відповідними документами ЄС, і передбачає розгляд кандидатур, рекомендованих Європарламентом на підставі перемовин з іншими членами ЄС та з урахуванням підсумків голосувань у цих країнах.
Несподівані для експертів такі підсумки окреслили кілька проблемних для ЄС питань, зокрема щодо дотримання принципу висунення на ключові посади в Євросоюзі лідерів національних політичних партій. Швейцарське друковане видання Neue Zürcher Zeitung (NZZ) зазначає, що такий принцип поширений у Німеччині та ще в деяких країнах Європи. Водночас є й такі країни, де не вважається за необхідне його дотримуватися.
Для України принципово важливими є не лише загальні показники такого голосування, але й події, що супроводжують діяльність демократичних євросоюзівських інститутів, еволюція та перспектива власне існування ЄС, до якого ми прагнемо долучитися. Особливо досвід наших сусідів-країн Вишеградської групи з адаптації економіки та органів державного управління при підготовці до вступу в ЄС.
В останньому номері швейцарського видання Neue Zürcher Zeitung зазначається, що наслідки від відвертого блокування країнами Вишеградської групи згаданого голосування можуть бути досить відчутними. Зрозуміло, що передусім для самих «вишеградців». Водночас, зазначає кореспондент NZZ Іво Мійнссен, з огляду на внутрішньополітичні процеси у цих країнах, така їх позиція саме для них є логічною та доцільною. Водночас зрив голосування щодо призначення на керівні посади в ЄС політиків від ЄНП М. Вебера та Ф. Тіммерманса та демонстративний бойкот з боку лідерів Чехії Андрея Бабіша, Польщі Матеуша Моравєцкі, Угорщини Віктора Орбана та Словаччини Петера Пеллегріні у цих країнах сприймається позитивно. Так, речник уряду Угорщини Золтан Ковач повідомляв з неприхованою радістю у голосі, що після перемоги над М. Вебером лідери «Вишеградської четвірки» скинули також Ф. Тіммерманса. Наближене до польського уряду видання Gazeta Polska охарактеризувала призначення на посаду президента Єврокомісії німкені У. фон дер Ляєн як «успіх Польщі».
Швейцарське видання NZZ далі констатує, що разом з Італією та частиною Європейської народної партії країни Східної Європи «показали зуби» наймогутнішим країнам ЄС. Запобігти приходу соціал-демократів до керівництва ЄС було політичною необхідністю для урядів Угорщини, Польщі, Чехії та Словаччини. Для них Ф. Тіммерманс уособлював все можливе зло, що надходило з Брюсселю.
В. Орбан охарактеризував Ф. Тіммерманса і як «ідеологічного бійця, який не визнає жодних точок зору, що не співпадають з його власною та з позицією ліберальної демократії», і як учня та прибічника мільярдера Джорджа Сороса.
Дещо більш поміркованими, проте також непримиренними за тональністю були висловлювання голови уряду Чехії А. Бабіша. Він охарактеризував Ф. Тіммерманса як «неприйнятну, відверту катастрофу».
| Лідери країн Вишеградської групи на зустрічі в Будапешті, 13 червня ц. р. | |
Суперечка з приводу верховенства права
На антипатію, зазначається у публікації NZZ, зазвичай обов’язково реагують. Сам Ф. Тіммерманс, на приклад, зарекомендував себе як жорсткий критик крайніх націоналістів Будапешта та Варшави. І як єврокомісар з поліпшення регулювання, міжвідомчих відносин, верховенства закону та хартії фундаментальних прав, він відповідав за конституційні процедури, згідно зі ст. 7 договору ЄС, та вимагав рішучої реакції на авторитарні тенденції. Особливо на ті, що спостерігаються в інших країнах Центрально-Східної Європи, зокрема, серед членів Вишеградської групи.
Прем’єр Чехії А. Бабіш також не зацікавлений у призначенні Ф. Тіммерманса. Адже чеський уряд серйозно залежить від Брюсселя у зв’язку зі звинуваченнями на свою адресу у корупції. У відстороненні Ф. Тіммерманса від активних процесів у ЄС зацікавлена і словацька проурядова лівоцентристська партія Smer, чий вплив суттєво зменшився після загибелі словацького журналіста-розслідувача, який викривав зв’язки постсоціалістів з мафіозними угрупованнями.
Вищезгаданий чеський прем’єр вважає, пише швейцарське видання, що з новопризначеною керівничкою Єврокомісії У. фон дер Ляєн можна співпрацювати, оскільки вона розуміється на особливостях регіону.
Прем’єр-міністр Польщі М. Моравєцкі підкреслив позитив військової кооперації на європейській арені, на якій наполягала міністр оборони Німеччини, та її кроків щодо стримування Росії.
Стосовно відверто прокремлівського уряду Угорщини, у діяльності якого вбачаються зовсім інші пріоритети, то він, вказує NZZ, демонструє свій «надзвичайний оптимізм», що можна пояснити надзвичайно низьким рівнем міжнародних стосунків та рівнем довіри. Це відзначається за підсумками діяльності останньої каденції Єврокомісії.
| Франс Тіммерманс та Манфред Вебер |
Критика та відплата
Фактично, пишеться у швейцарському виданні, перемога країн Вишеградської групи блискуча лише на перший погляд. Адже вони, окрім запобігання призначенню Ф. Тіммерманса, досягли не так вже й багато. М. Вебер, проти якого виступали та відіграли помітну роль у відхиленні його кандидатури В. Орбан та президент Франції Франсуа Макрон, міг би бути політично ближчим до правих, які критикують міграційні процеси у Європі, ніж довірена особа Ангели Меркель — У. фон дер Ляєн. Однак, зазначає швейцарське видання, В. Орбан не зміг пробачити М. Веберу ізоляцію своєї партії в ЄС в рамках ЄНП, тому і блокував його призначення.
Навпаки, У. фон дер Ляєн у минулому гостро критикувала як Варшаву, так і Будапешт, а у 2017 році навіть викликала на дипломатичному рівні невдоволення своїм закликом підтримати опозицію у Польщі тамтешньому уряду.
Новий голова Ради Європи, лідер партії «Реформаторський рух» Бельгії Шарль Мішель ще у грудні минулого року вимагав вилучити з Шенгенського простору країни, які солідарно не виступають з критикою політики міграції. Як глава уряду Бельгії, він організував тривалі внутрішньополітичні розбірки з протимігрантськи налаштованими націоналістами, що врешті-решт призвело до зриву обговорення міграційного пакту ООН.
У виданні вказується, що найближче майбутнє повинно продемонструвати, чи мають намір обидва провідні політики, В. Орбан та А. Бабіш, шукати якогось балансу, чи навпаки, налаштовуватися до конфронтації з іншими країнами Центрально-Східної Європи. Проте вже зараз зрозуміло, що країни Вишеградської групи у майбутньому в Європі будуть менш помітні. З відходом з посади в ЄС Дональда Туска цей регіон втрачає свого поважного представника. Для Центрально-Східної Європи це буде досить відчутно.
Відсутність візії майбутнього
| Віце-президент Єврокомісії Марош Шефчович |
Подальше перебування представників блоку країн Вишеградської групи на ключових посадах ЄС було б, з точки зору європейської політики, дуже бажаним, пишеться у виданні. Поте керівники урядів країн V4 не змогли визначитися з кандидатом на посаду керівника Єврокомісії. Єдиний представник в ЄС від країн Центрально-Східної Європи є словацький політичний діяч, член партії Smer («Курс — соціальна демократія») Марош Шефчович. Він обійматиме посаду одного з віце-президентів Єврокомісії. Проте, зазначає NZZ, його країна, яка до цього часу вважалася посередником між Сходом і Заходом, також відчутно втратила дипломатичну вагу в ЄС внаслідок свого не дуже конструктивного позиціонування.
Швейцарське видання посилається на словацьку газету Slovak Spectator, у якій констатується, що за демонстративними заявами та «грою м’язів» у Вишеградської групи немає позитивного бачення спільного майбутнього. Всі амбіції країни групи V4 обмежуються їх намаганнями «досягти в ЄС меншості, що блокує». До цього, зазначає NZZ, додається також ще один негативний побічний ефект від усунення з посади Ф. Тіммерманса. А саме, з фактичною ліквідацією принципу призначення на ключові посади політичних лідерів, запропонованих провідними країнами, водночас зменшується вплив Європарламенту щодо Ради міністрів ЄС. Останнє передбачає дотримання принципу одностайності під час голосування, замість ухвали рішень більшістю голосів, що яскраво виявилися під час нещодавніх юридичних процесів у ЄС проти Польщі та Угорщини. Проте, ухвалення важливих рішень ЄС щодо юридичних санкцій обом країнам вдалося блокувати.
Наведені протиріччя та суперечності, що виникли у Європі, ще більше посилюють деструктивну стратегію групи V4, зазначає експерт у своїй статті. З точки зору внутрішньої політики, такий стан справ відповідає намаганням В. Орбана та А. Бабіша, оскільки вони прагнуть представити Європейський Союз в якості надмірно домінуючої прозахідноєвропейської інституції. Водночас, зазначається у NZZ, через необхідність визначити союзників на європейському рівні для ухвалення важливих рішень, зокрема, стосовно нових механізмів отримання субвенцій ЄС для своїх країн, така стратегія саме щодо країн Вишеградської групи може стати деструктивною.
Таким чином, нещодавні вибори до керівних органів ЄС продемонстрували загалом наявність тривожної тенденції з послаблення авторитету ЄС, ревізії загальноєвропейських цінностей, визначених у засадничих документах Євросоюзу. Країни Вишеградської групи показали, що вони дотримуються неконструктивної політики стосовно традиційних європейських партнерів та, водночас, намагаються сформувати позитивний фон у стосунках з новопризначеними керівниками органів ЄС. Дестабілізуючі зусилля супротивників ЄС та європейської системи співіснування, включно зі спільною з Росією системою безпеки, поки що дістають підтримку від нових членів ЄС, які перебувають під впливом тієї ж Росії.
Консолідації євроспільноти не сприяє позиція президента США, який перевів відносини з ЄС і НАТО у формат прагматичних економічних та бізнес-процесів. Серйозним геополітичним чинником, що впливає на події у регіоні та визначає політику європейських держав, залишається активне просування стратегічної ініціативи Китаю «Пояс і шлях». В орбіту економічної експансії Китаю все більше потрапляють європейські країни та їх інфраструктурні комунікації.
Подальші події в Європі та у світі найближчим часом продемонструють, наскільки може бути ефективною та доцільною обструкціоністська позиція лідерів країн Вишеградської групи. Формат групи V4, як і політика Європейського Союзу та інших геополітичних суб’єктів, не можуть бути незмінними. Сьогоднішня прагматична праворадикальна політика лідерів країн Центрально-Східної Європи незабаром може виявитися хибною та такою, що ускладнить їх повноцінні та взаємовигідні стосунки з іншими країнами-європейськими партнерами.
Вірогідно, що країни ЄС якось реагуватимуть у відповідь на політичний удар, завданий країнами Вишеградської групи. Така відповідь може статися як на загальноєвропейському рівні, так і у двосторонніх відносинах з Польщею, Словаччиною, Чехією, Угорщиною.
Сьогодні система чинних інститутів міжнародного європейського співтовариства піддається випробовуванню. Особливо на міцність спільних цінностей, що стали звичними протягом останніх десятиліть, та які можуть здаватися довготривалими. Такі, як мирне співіснування та спільна європейська безпека, демократичні права і свободи, економічний достаток тощо. Але ж така стабільність сьогодення може раптово змінитися і у стосунках виникнуть взаємна недовіра, ворожнеча та непоступливість.
Формат країн Вишеградської групи, що створювалася свого часу в якості ситуативного об’єднання східноєвропейських країн з метою їх цивілізованого входження до ЄС, очевидно, вичерпав себе. Через відверту обструкцію їх діяльності з боку лідерів та демократичних сил провідних країн Європи доцільно очікувати ускладнення двосторонніх відносин. Що, своєю чергою, сприятиме активізації діяльності Росії як у регіоні Центрально-Східної Європи, так і загалом на європейському континенті.
Зважаючи на викладену у західноєвропейських ЗМІ аналітику, Україні зараз доцільно активно налагоджувати прагматичні міжнародні відносини. Пам’ятаючи при цьому про набутий досвід, про чужі зазіхання, та формувати власну цивілізовану, але водночас, агресивну наступальну політику у зовнішніх відносинах. Що дозволить стати геополітичним суб’єктом, який пропонує зрозумілі та взаємовигідні перспективи двостороннього і багатостороннього партнерства.
