Що показала Мюнхенська конференція з міжнародної безпеки

Головним міжнародним форумом в сфері глобальної безпеки традиційно вважають конференцію у Мюнхені, яка проходить щороку в середині лютого за участі лідерів провідних держав світу, політиків та експертів. Мета заходу — визначення ключових тенденцій у розвитку ситуації в світі, а також пошук шляхів спільної протидії викликам, ризикам та загрозам світовій і регіональній безпеці.

Так, основною ідеєю цьогорічної 55-ї Мюнхенської конференції стала констатація факту зламу всієї системи міжнародних відносин, який стався після розпаду СРСР і припинення «холодної війни», та характеризувався глобальним лідерством США і відносною стабільністю у світі. Замість неї формується нова багатополярна система, яка характеризується загостренням боротьби за лідерство між США, Китаєм і Росією, а також посиленням ролі таких країн, як Канада, Франція, ФРН, Італія, Японія та Великобританія.

Голова Мюнхенської безпекової конференції Вольфганг Ішингер

Згідно з висновком, який був зроблений у доповіді голови Мюнхенської конференції колишнього німецького дипломата Вольфганга Ішингера «Велика головоломка: хто може зібрати її докупи», у світі з’явилися нові лінії протистояння, що підвищує загрозу виникнення війн та збройних конфліктів. Серед джерел таких загроз визначаються: американсько-китайські та американсько-російські суперечності; конфронтація між США, Саудівською Аравією, Ізраїлем та Іраном; подальше внутрішнє протистояння в Ємені, Афганістані, Сирії, Нігерії, Південному Судані та Камеруні; неврегульованість проблем Криму та Донбасу в Україні; загострення ситуації у Венесуелі.

При цьому особливо відзначається перехід суперництва між провідними державами світу у найбільш небезпечну сферу — ядерної зброї, що вважається набагато більшою загрозою, ніж міжнародний тероризм.

Все це в повній мірі відповідає дійсності і вже констатувалося у ході минулорічної конференції у Мюнхені, саміту НАТО в Брюсселі в липні 2018 року, Всесвітнього економічного форуму в Давосі в січні ц. р. та інших міжнародних форумів. Однак, якщо у минулому році все ще висловлювалися сподівання на можливість уникнення згаданих проблем, то тепер визнається не тільки факт їх існування, але і неминучість подальшого ускладнення.

…Конференція у Мюнхені засвідчила збереження високого рівня уваги світової спільноти до України…

Разом з тим, як в ході цьогорічної Мюнхенської конференції, так і у коментарях її висновків, називалися і називаються різні причини та наслідки наведених тенденцій. Подібні розбіжності об’єктивні за характером і є наслідком суттєвого ускладнення та неоднозначного характеру обстановки у новому багатополярному світі. Водночас вони пов’язані із суб’єктивними інтересами окремих країн та політичних сил, які намагаються сформувати вигідні для себе настрої світової спільноти.

В цьому плані показовими є розбіжності в оцінках щодо ролі США у світі, протиріч у ЄС і НАТО, перспектив становлення Росії як нового центру сили, а також ситуації довкола України. З огляду на важливість згаданих питань, в т. ч. для інтересів нашої держави, вважається за доцільне розглянути їх більш детально в контексті реальної політики провідних держав світу та виступів їх представників на конференції у Мюнхені.

Віце-президент США Майк Пенс

Так, під час конференції віце-президент США Майк Пенс підтвердив непорушність геополітичних планів Вашингтону щодо збереження позицій Сполучених Штатів Америки як головного центру сили у світі. За його словами, «сьогодні Америка є сильнішою, ніж була коли-небудь раніше, і знову є лідером на світовій арені». https://venus-escort.ch

Коментуючи дане питання, М. Пенс зосередив увагу на стримуванні Росії як основного противника США. В цьому плані він зробив наголос на особистій ролі президента США Д. Трампа, який «примусив Москву відповісти за застосування сили для зміни міжнародновизнаних кордонів». Інструментами такої політики США були названі посилення санкцій проти Росії, а також збільшення обсягів допомоги Україні. Крім того, М. Пенс нагадав, що США вийшли із Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності (ДРСМД), оскільки Росія систематично його порушує.

Серед противників США був названий також Іран, який створює загрозу країнам Близького Сходу, насамперед Ізраїлю. Виходячи з цього, М. Пенс виправдав відмову Вашингтона від «ядерної угоди» з Тегераном, яка стосувалась скасування санкцій проти Ірану в обмін на припинення ним збагачення урану до збройового рівня.

Водночас віце-президент США вказав на необхідність зміцнити та посилити єдність Західного світу, наголосивши на важливості виконання членами НАТО своїх зобов’язань щодо збільшення оборонних витрат, а також закликав їх не піддаватися спробам Москви розділити Альянс шляхом втручання у виборчі процеси, використання енергетичних ресурсів та пропозицій російської зброї. Крім того, М. Пенс висловив сподівання на підтримку Євросоюзом американської позиції стосовно Ірану та російського газотранспортного проекту «Північний потік-2», який був названим як такий, що підриває енергетичну безпеку Європи.

Член Політбюро ЦК КПК Ян Цзечі

Досить показовим був також виступ члена Політбюро Центрального комітету Комуністичної партії Китаю Ян Цзечі, який відповідає за зовнішню політику країни та є однією з найвпливовіших осіб після китайського лідера Сі Цзіньпіна. Так, всупереч загальним очікуванням щодо демонстрації ним різко негативного ставлення до США після початку торговельно-економічних війн між двома країнами, промова Ян Цзечі була толерантною та виваженою. Зокрема, він висловив прихильність КНР до ідеї побудови єдиного справедливого світу зі спільною долею для людства, а також підтримав необхідність багатостороннього підходу до усунення міжнародних проблем.

Виступ Ян Цзечі підтвердив прагматичність політики Пекіну, який надає перевагу досягненню компромісів з його опонентами над переходом до жорсткого протистояння з ними. Це, з одного боку, є свідченням державної мудрості керівництва Китаю, а з іншого — демонструє розуміння Пекіном збереження поки що більшої потужності США. Внаслідок цього, на відміну від Росії, Китай йде на поступки Сполученим Штатам Америки.

Однак, це жодним чином не означає, що Пекін відмовиться від стратегічної мети закріплення ролі та місця Китаю в якості провідного центру сили, яка була визначена на XIX з’їзді КПК в жовтні 2017 року. Таким же чином Китай не іде на поступки у тих питаннях, що стосуються його військового потенціалу та безпеки. Зокрема, на конференції було продемонстровано, що КНР не бажає приєднуватися до діалогу про укладення нового ДРСМД, оскільки саме такі ракети складають основу китайського арсеналу.

Своєю чергою Росія продемонструвала непорушність позицій щодо жорсткого відстоювання своїх інтересів перед США та НАТО. Так, міністр закордонних справ Росії С. Лавров звинуватив західні країни у спробах побудови «натоцентричного світу» без урахування інтересів інших сторін. При цьому він висловив низку претензій до Заходу, зокрема: бомбардування Югославії; визнання незалежності Косова, що вперше після Другої світової війни змінило кордони на континенті; підтримка «збройного путчу в Києві»; розширення НАТО та розміщення об’єктів ПРО в Європі.

Ще більш жорсткими були коментарі заступника глави МЗС РФ С. Рябкова щодо відносин між Росією та Заходом. Він фактично пригрозив Заходу «можливістю виникнення ризиків самому його існуванню» у випадку, якщо він і надалі «нав’язуватиме свої порядки решті світу». Надаючи таким погрозам більшої гостроти, С. Рябков зробив наголос на розробці Росією нових ракетних систем, у т. ч. середньої дальності.


Міністр закордонних справ РФ С. Лавров та його заступник С. Рябков

В той же час, Росія зробила чергову спробу нав’язати Заходу ідею необхідності відновлення стосунків сторін на основі спільних інтересів, а саме — поглиблення взаємодії у боротьбі з тероризмом та в економічній сфері. Головна увага російської сторони була зосереджена на Євросоюзі, який більше піддається впливу Москви, ніж США та НАТО. Так, С. Лавров запропонував ЄС відновити будівництво «спільного європейського дому», а також розпочати співробітництво між ЄС і Євразійським економічним союзом.

Втім, представники РФ погодилися, що не можливо практично реалізувати згадані плани через конфлікт довкола України, що змушує Москву «взяти паузу».

Федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель

Найбільш драматичним за характером був виступ Федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель, який фактично став концентрованим проявом занепокоєності європейських країн тими змінами, що відбуваються у світі. Насамперед це стосується розташування Європи між двома антагоністичними центрами сили, а саме — США та Росією. При цьому на фоні посилення елементів егоїзму та ізоляціонізму у політиці Вашингтону, в т. ч. і щодо своїх європейських партнерів, Москва активізує експансію на європейському напрямку.

З огляду не небезпечність такої ситуації для Європи, А. Меркель закликала шанувати принципи лібералізму та мультилатералізму у міжнародних відносинах, які передбачають спільне усунення світових проблем. Крім того, вона зосередила увагу на важливості зміцнення колективної оборони в рамках НАТО.

Виходячи з цього, А. Меркель піддала критиці США за їх відхід від цих принципів. Прикладами таких дій Вашингтону були названі підвищення мит на товари європейського виробництва, а також односторонні рішення щодо виведення американських військ з Афганістану та Сирії, де проводяться спільні операції із союзниками США по НАТО.

Водночас А. Меркель засудила експансіоністську політику Росії, насамперед збройну агресію проти України. В цьому зв’язку вона підтвердила тверді наміри Німеччини і надалі підтримувати Україну у її протистоянні з Росією. Разом з тим, було продемонстровано, що ФРН обстоюватиме суто власні інтереси. Так, А. Меркель підтримала російський проект «Північний потік-2», як засіб диверсифікації поставок газу до Німеччини, хоча і висловилась за необхідність збереження його транзиту через Україну.

Окрему увагу лідер ФРН приділила питанню зниження рівня військових загроз у світі. Так, вона закликала Китай приєднатися до переговорів між США та Росією щодо контролю над ракетно-ядерними озброєннями. Дана проблема набуває особливої актуальності для Європи в зв’язку з фактичним припиненням дії ДРСМД, що має найбільш негативні наслідки саме для Європейського регіону.

По суті аналогічні за змістом були виступи представників НАТО та ЄС. Торкаючись проблем європейської безпеки, вони засудили агресію Росії проти України, висловили підтримку нашої держави, а також виступили за необхідність посилення захисту Європи зі східного напрямку. В цьому плані зверталась увага на підвищення військової активності Росії в Чорноморському та Балтійському регіонах, що потребує адекватної реакції НАТО.


Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг	Глава європейської дипломатії Федеріка Могеріні

Президент України Петро Порошенко із Манфредом Вебером

В цілому Мюнхенська конференція засвідчила, що світова спільнота досить уважна до України і що у черговий раз спростовує твердження російських політиків та експертів про нібито «втомленість світу від українського питання».

Так, всі без винятку лідери та представники західних країн і міжнародних організацій підтримують Україну у її протистоянні з Росією, в т. ч. у рамках подальшого надання допомоги нашій державі та незмінності політики нарощування антиросійських санкцій.

Це також підтверджує, що Захід усвідомлює необхідність стримування Росії, яка нині загрожує миру та безпеці у світі. При цьому світ все більше усвідомлює, що необхідно більш масштабно інтегрувати Україну до системи європейської безпеки. Зокрема, у наведеному контексті досить показовою була пропозиція кандидата на посаду президента Європейської комісії від Європейської народної партії Манфреда Вебера залучити Україну до процесу створення європейської системи ПРО.

В той же час, як показує практика, європейські країни все ще не готові посилювати протистояння з Москвою через Україну. Бо зацікавлені у економічному співробітництві з Росією.

…Загострення протистояння між США та Росією об’єктивно підвищує роль та значення України у новій системі міжнародних відносин…

Підсумки Мюнхенської конференції з питань міжнародної безпеки дозволяють зробити декілька висновків стосовно того, що притаманне нашому світові, і що на нього чекає у найближчому майбутньому. І як це впливає чи впливатиме на інтереси України.

По-перше, світ дійсно трансформується від одно- до багатополярної моделі міжнародних відносин. Це робить його більш складним, конфліктним та небезпечним для подальшого існування кожної з країн: від провідних держав світу — до периферійних, що туляться на задвірках цивілізації.
По-друге, у новому світі США зовсім не збираються поступатися своїми позиціями, продовжуючи боротьбу за збереження свого лідерства. Саме це і є основною причиною егоїстичної та ізоляціоністської політики Вашингтону, оскільки решта країн прагне до побудови зовсім іншого світу — багатополярного. Незважаючи на це, США продовжують вважати Європу у форматах НАТО і ЄС своїм основним союзником, хоча і мають з ним розбіжності.
По-третє, у рамках процесу формування багатополярного світу головними противниками США постають Китай та Росія. Саме наслідки суперництва між ними і будуть визначати характер розвитку ситуації у світі. При цьому, якщо Китай і надалі дотримуватиметься виваженої політики, намагаючись досягти компромісів зі США, то Росія розширюватиме з ними конфронтацію, в т. ч. у військовій сфері.
По-четверте, в обстановці, що складається у світі, в найбільш складному положенні може опинитися Європа, яка, по суті, постає заручницею американських та російських інтересів. Наслідком цього вже є послаблення єдності Європейського Союзу та посилення суперечностей всередині організації.
По-п’яте, загострення протистояння між США та Росією об’єктивно підвищує роль та значення України у новій системі міжнародних відносин. По суті, саме від того, як буде вирішене українське питання і залежатиме те, чи зможуть США зупинити експансію Росії та не допустити її виходу на рівень колишнього СРСР, чи Росія дійсно стане новим центром сили світового рівня. Саме це і визначає безкомпромісний характер позицій США та Росії щодо України. В той же час ускладнення внутрішніх проблем в Євросоюзі може завадити його підтримці України.