НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Андрій Поспєлов, кандидат історичних наук, доцент ОНУ ім. І. І. Мечникова, дійсний член (академік) Міжнародної академії безпеки життєдіяльності

Озброєння та військова техніка для Сухопутних військ Збройних сил України. Частина 2

Коли в січні 1992 р. створювалися Збройні сили України (ЗСУ), найбільш сприятлива ситуація з озброєнням та військовою технікою (ОВТ) була у Сухопутних військах (СВ). І дійсно, у складі 3-х військових округів колишньої Радянської Армії (Київському, Одеському та Прикарпатському), перетворених майже відразу на Північне (Центральне), Південне та Західне оперативні командування, знаходилося 22 дивізії (4 танкові, 14 мотострілецьких, 3 артилерійських та 1 повітряно-десантна) й 39 бригад (1 спеціального призначення, 2 десантно-штурмові, 8 артилерійських, 12 ракетних, 9 зенітно-ракетних та 7 протитанкових). Армійська авіація нараховувала 7 окремих вертолітних полків^[1].

Їх озброєння також складало враження не тільки своєю кількістю, а й якістю:

• 6300 танків (з них Т-80 — 300, Т-72 — 1000, приблизно 2200 Т-64, інші — модернізовані Т-62 й Т-55);
• 3686 бойових машин піхоти (БМП-3 — 6, БМП-2 — 1250, БМД — 310, інші — БМП-1);
• 8300 бронетранспортерів (переважно БТР-60ПБ, БТР-70 та БТР-80, однак у ПДВ було — 100 БТР-Д);
• 1165 самохідних артилерійських систем (25 — 152-мм 2С5 «Гіацинт-С», 10 — 152-мм 2С19 «Мста-С», 100 — 203-мм 2С7 «Піон», 80 — 120-мм 2С9 «Нона-С», інші 122-мм 2С1 «Гвоздика» та 152-мм 2С3 «Акація»);
• 830 причіпних артилерійських систем (з них найсучасніших 152-мм 2А65 «Мста-Б» — 100 та 2А36 «Гіацинт-Б» — 220);
• 470 мінометів калібру понад 120-мм (з них найсучасніших 120-мм 2С12 «Сані» — 210);
• 531 бойова машина реактивної артилерії (50 — «Смерч», 150 — «Ураган», 313 — БМ-21 «Град», 18 — 9П138 «Град-1»);
• 132 пускові установки оперативно-тактичних ракет Р-17 (відомих на Заході як SCUD) та 72 пускові установки новітніх тактичних ракет «Точка».

До цього слід додати ще 270 танків, 320 бойових машин піхоти та 160 артсистем, що були на озброєнні берегових ракетно-артилерійських військ, та 265 бронетранспортерів й 60 артсистем бригади морської піхоти.

Армійська авіація України мала 693 вертольоти, з яких 240 бойових Мі-24 різних модифікацій^[2].

Ці показники значно перевищували максимальні ліміти для України згідно з Договором по загальним збройним силам в Європі, які спеціально для країн СНД були доповнені ташкентським протоколом від 15 травня 1992 р. — 4080 танків, 5050 бойових броньованих машин, 4040 артилерійських систем калібру понад 100-мм та 330 ударних вертольотів^[3]. Лише для останнього показника реальна частка української техніки була меншою.

Слід зазначити, що в умовах припинення «холодної війни», зміни характеру війн та в цілому позитивній на той час для України зовнішньополітичній ситуації, така кількість наявного озброєння для СВ ЗСУ не була потрібна. Навіть за чіткого дотримання норм вказаного договору, в плані бойової техніки для СВ, безпеці України фактично ніщо б не загрожувало. Однак перспектива такого потужного арсеналу була в іншому. Майже всі зразки бойової техніки СВ представляли «третє» повоєнне покоління, тобто були сучасними, оскільки розроблялися і випускалися в 1970-1980 рр. Відносно невеликий відсоток систем «четвертого» покоління (танки Т-80, БМП-3, артсистеми «Гіацинт», «Мста» та «Нона», РСЗВ «Смерч», «Ураган» та інші) лише доповнювали загальну позитивну картину. Насамперед через те, що і сусіди України або зовсім не мали відповідних аналогів, або їх чисельність також була незначною. Однак, головне навіть не в цьому, а перш за все в тому, що сухопутні ОВТ старіли набагато повільніше, ніж техніка для ВПС, ППО та ВМС. До того ж оборонно-промисловий комплекс (ОПК) України практично по всім зразкам мав якщо не замкнутий цикл виробництва, то ремонту й модернізації — точно. А от що і як треба було модернізувати, в першій половині 1990-х років ще не було зрозуміло.

Лише у другій половині 1990-х років, та особливо на початку ХХІ ст., з’явився більш-менш науковий аналіз війн багатополярного світу^[4] та визначилися головні й перспективні напрями військового експорту України. І саме тут українські зброярі та державні бізнесмени (державні менеджери), користуючись прогалинами у правовому полі України, надлишком ОВТ як в бойових частинах, так і на складах, а також потужностями вітчизняного ОПК, вимушено зробили ставку саме на політику експорту ОВТ, ніж на політику модернізації власної армії. Підсумки цієї політики для держави в цілому позитивні. Україна наприкінці 1990-х років стала одним з головних постачальником ОВТ для СВ країн майже всіх континентів. Втім, зазначена політика мала й зворотній бік, який і став очевидним лише в 2014 році.

Парадокс сучасної суспільно-політичної ситуації в Україні в тому, що, не зважаючи на фактичну війну низької інтенсивності, що триває в Донецькій та Луганській областях з кінця квітня 2014 р. (втім, жертви бойових дій на Донбасі не адекватні характеру війни, і тому сучасна Антитерористична операція (АТО) може в цілому розцінюватися як повномасштабна війна), переважна більшість громадян України, навіть патріотично налаштованих, скептично ставляться до ЗСУ та національного ОПК. Між тим, вітчизняна оборонна промисловість за своїми потужностями, не зважаючи на колосальний обсяг проблем, в цілому не просто відповідає світовим стандартам, а й за деякими напрямам має набагато більші перспективи розвитку, ніж навіть ОПК провідних країн Заходу.

Спробуємо розкрити проблему, проаналізувавши ситуацію за окремими видами озброєнь і військової техніки Сухопутних військ.

Стрілецька та легка піхотна зброя

В умовах проведення Україною АТО на Сході, стрілецька та легка піхотна зброя виступають чи не головним видом озброєння підрозділів ЗСУ, Національної гвардії, МВС, СБУ, Державної прикордонної служби та добровольчих формувань. Причому, на відміну від інших видів озброєння, Україна не тільки не мала (теоретично) проблем з цими засобами ведення війни, а й була спроможна і спроможна зараз повністю задовольнити потреби своїх військових формувань пістолетами, автоматами, кулеметами, снайперськими гвинтівками та навіть гранатометами з двох джерел: зі складів та з заводів.

Як не дивно, але за всіх суперечностей, така ситуація є майже унікальною в історії воєн. Однак і сучасна війна на Сході України за багатьма параметрами є також унікальною, насамперед через характер її виникнення та протікання бойових дій. Як наслідок — повна практична і морально-психологічна неготовність до неї силових структур країни. Тому саме в сфері стрілецького та легкого піхотного озброєння яскраво проявилися уся інертність мислення військових, як на фронті, так і в тилу, а також аналітиків та експертів, і що особливо прикро — консерватизм та недієздатність усієї державної машини, яка має відповідати за оснащення військ ОВТ. І це при тому, що нехай теоретично, однак вітчизняна промисловість в галузі стрілецького озброєння зробила все, аби підготуватися до нових (сучасних) умов завчасно.

Спробуємо пояснити ситуацію в двох напрямах: теоретичному та фактичному.

Сьогодні суттєво змінився характер війн і, як наслідок, вимоги до сучасного стрілецького озброєння. Так, в умовах обох світових війн та міжвоєнних зіткнень, підготовки до «гарячої війни» доби глобального протистояння військово-політичних блоків (1946-1991 рр.) та різноманітних локальних конфліктів недалекого минулого, до стрілецької та легкої піхотної зброї висувалися наступні вимоги: простота конструкції (для масового виробництва, в тому числі і в умовах повномасштабної війни на неспеціалізованих підприємствах), високий темп вогню, практична скорострільність та щільність вогню. Обумовлено це було задачами боротьби зі значними масами ворожої піхоти в умовах активних наступальних чи оборонних дій на відкритому просторі. Вирішувала легка піхотна зброя в той момент і актуальні допоміжні завдання: перекриття «мертвих» зон обстрілу артилерії різних калібрів, особливо бронетанкової техніки, що супроводжувала піхоту, частково боротьби з легко-броньованими об’єктами та авіаційною технікою методом стрільби спеціальними (бронебійними, запалюючими тощо) кулями. Причому оперувати стрілецькою зброєю повинен був слабко підготовлений солдат.

Сьогодні на перший план вийшли дії обмежених за кількістю добре підготовлених бійців зі спеціальних підрозділів, в будь-яких умовах: міської забудови, гірської місцевості, із автомобілів, БТР, гелікоптерів, кімнат будівель, їх дахів та підвалів. Тактика таких підрозділів нагадує партизанські та контр-партизанські операції. А тому зброя повинна «зжитися» з конкретним солдатом, який може вступити в несподіваний вогневий контакт с супротивником, чи навпаки, вести по ньому прицільну стрільбу. Тому серед вимог до сучасної зброї на перший план вийшли питання забезпечення високої кучності вогню, розмірів, ваги й ергономіки самої зброї, в т.ч. її білатеральності (можливості використання як правшами так і шульгами). Ще одна вимога, що з’явилася в останні два десятиріччя, — можливість використання з стандартним видом ручного вогнепального озброєння (навіть з пістолетами) різноманітних «гаджетів»: штик-ножів, прицілів, в т.ч. нічних, бойових ліхтариків і т.п. Останнє досягається переважно за допомогою планок Пікатіні.

Пістолет ПШ, розроблений  українським конструктором В. Шевченко http://pics.livejournal.com/

Слід зазначити, що українські зброярі вчасно, ще в середині 1990-х років проаналізували вказані зміни і спробували оперативно відповісти на нові виклики. Підставою для цього була значна кількість досвідчених конструкторів, які працювали в різноманітних спеціальних установах колишнього СРСР, як цілими колективами, так і індивідуально, за державним замовленням і за власною ініціативою^[5]. Втім, спеціалізованих підприємств по розробці й виробництву стрілецької зброї до 1991 року в Україні не існувало.

Проте, навіть теоретично це не було гострою проблемою, оскільки при колосальному різноманітті серійних та експериментальних зразків стрілецької зброї, яка розроблялася, випробовувалась та застосовувалась в багатьох країнах, подальший хід її розвитку стримувався двома факторами, завдяки яким розвиток цього виду техніки зазнав серйозної кризи. Йдеться про обмеженість наявних боєприпасів (куль та передусім патронів) та практично придатних для масових збройних сил схем самої стрілецької зброї.

Щодо патронів, то існували так звані «радянські» та «натовські» стандарти. Для пістолетних куль — 9х18 ПМ та 9х19 PARA; для автоматних — радянські 7,62х39 та 5,45х39 й натовські 7,62х51 та 5,56х45 патрони. Теж саме навіть для крупнокаліберних кулеметів — 12,7х108 ДШК та 12,7х99 Browning. Як не дивно, але розробити патрон і кулю принципово нових типів виявилося вкрай складно з технологічної та абсолютно не вигідно з економічної точки зору, насамперед через те, що головна характеристика патрону — не бойові якості, а можливість зберігатися роками.

Всі спроби створити так звані «безгільзові» патрони, чи патрони, де замість пороху використовується рідина чи газ, в практичному плані фактично ні до чого не призвели (за винятком німецької штурмової гвинтівки G11, яка в обмеженій кількості в 1988 році надійшла на озброєння Бундесверу). Заміну кулям стандартних форм поки що також не знайшли. Для України, в якій існувало потужне підприємство фактично загальносоюзного значення — Луганський патронний завод, будь які «пертурбації» з боєприпасами для стрілецької зброї були нерентабельні та технічно ризиковані за всіх прогнозів. І це при тому, що українські зброярі були готові ризикувати в абсолютно нових напрямах цієї сфери. Те, що було вжито й низку практичних кроків в цьому напрямку свідчить наступний факт: після захоплення луганського підприємства бойовиками ЛНР в серпні 2014 р. його обладнання було демонтоване і вивезене до Росії.

Крім того, головною характерною рисою радянської стрілецької зброї та її боєприпасів була можливість тривалого (протягом десятиріч) зберігання до «часу Х». Тому склади, що перебували на теренах України, були заповнені різноманітною стрілецькою зброєю, рахунок якої йшов на сотні тисяч одиниць, в т.ч. й офіційно знятими з озброєння зразками (наприклад, пістолетами ТТ та ручними кулеметами РПД-46). Кількість патронів різного калібру обчислялося мільярдами штук. Офіційні дані щодо зброї та боєприпасів на складах України не публікувалися. Автор може оперувати висловлюваннями офіцерів, з якими мав бесіди на неофіційному рівні, на кшталт, — «тільки склади Н-ського гарнізону спроможні забезпечити всі ЗСУ на найближчі 10 років»).

Втім, при високих характеристиках поширених зразків радянської стрілецької зброї — пістолетів ПМ, автоматів АК-47 та АК-74 різних варіантів і модифікацій, кулеметів ПК, РПК, ДШК, НСВ і КПВ, — недоліки їх також були добре відомі. А враховуючи те, що навіть всесвітньовідомий автомат Калашнікова на початку української незалежності серійно виробляли й активно продавали майже 40 країн, експортний потенціал складованої в Україні зброї не був високим. До того ж, для нашої держави на перший план виступала не підготовка до повномасштабної війни (для неї в разі необхідності була не тільки складована в достатній кількості зброя, а й навіть система підготовки піхотинців на шкільних уроках з допризовної підготовки юнаків), а участь вітчизняних вояків у миротворчих та спеціальних операціях, що висувало нові вимоги до стрілецької зброї.

Керівництво відповідних структур України це зрозуміло ще у 1991 році, коли у Вінниці було засновано Науково-виробниче об’єднання МВС України «Форт». Одночасно в Києві виникло Конструкторське бюро спеціальної техніки (КБСТ) під керівництвом професора Ігоря Алексєєнка (нажаль, через десятиріччя це підприємство розвалилося). Колективи цих підприємств відразу ж відчули не тільки тенденції світового ринку озброєння, а й прогалини в оснащенні ним національних силових структур. Йшлося перш за все про термінову заміну пістолета Макарова (ПМ) та прийняття на озброєння для спецпідрозділів пістолетів-кулеметів. Перспективним завданням ставало створення новітнього автомата на заміну відомого АК (серед головних вимог — схема «булпап» для зменшення маси та розмірів, підвищення кучності стрільби), а також різноманітних снайперських гвинтівок.

Неприйнята на озброєння ЗСУ 13-мм снайперська гвинтівка «Аскорія» http://pics.livejournal.com/

Як наслідок, були прийняті на озброєння пістолети Форт-12, Форт-14 та Форт-21; розроблені пістолети-кулемети «Гном», «Ельф» та «Гоблін»; автомати «Вепр» та «Малюк». Останні на озброєння не були прийняті через розвал КБСТ. На стадії експериментальних зразків залишилися пістолет Шевченка, пістолети серії «Хортиця» (в подальшому все ж прийняті на озброєння ЗСУ) запорізького конструктора М. Корольова, вкрай оригінальна (під спеціальні патрони) 13-мм снайперська гвинтівка «Аскорія». Всі ці розробки наочно продемонстрували — щойно засноване стрілецьке виробництво України здатне створювати оригінальні зразки, які повністю відповідають сучасним вимогам як під «радянські» так і під «натовські» боєприпаси. Більше того, в Україні існує потенціал переходу до принципово нових схем, як стрілецької зброї, так і боєприпасів^[6].

Новий етап розвитку промисловості з виробництва стрілецької зброї припадає на початок ХХІ ст. Саме в цей період виникає ще кілька підприємств з розробки й виробництва стрілецьких систем, а низка інших підприємств, що раніше не виробляли вогнепальну зброю, докладають у цій справі свої зусилля. У 2014 році загальна кількість підприємств цього сектору в Україні становила 20^[7].

Український пістолет-кулемет ТАСКО 7ЕТ10 під патрон 9х19 PARA http://world.guns.ru/

Серед найбільш потужних і перспективних підприємств з виробництва стрілецької зброї в Україні, окрім фірми «Форт», є київські фірми «Маяк-Зброяр» та ТАСКО. Вони запропонували для озброєння силових структур України кілька пістолет-кулеметів (ТАСКО 7ЕТ10, Форт-224) та снайперських гвинтівок (VPR-308, Z-008 калібру 7,62-мм та ТАСКО 7ЕТ3 калібру 12,7-мм), характеристики яких повністю відповідають сучасним вимогам. Особливістю цих зразків є те, що вони повністю налаштовані під боєприпаси як НАТО, так і колишнього СРСР, вирізняються точністю та якістю виробництва, а також опрацьованою конструкцією.

Інші українські підприємства вказаної галузі приступили до модернізації існуючої стрілецької зброї (Ніжинський арсенал Головного ракетно-артилерійського управляння Міноборони України, Науковий центр точного машинобудування Національного космічного агентства України /при Київському радіозаводі/), та випуску спеціальних її зразків (Завод точної механіки в м. Камінець-Подільський — кулемети 12,7-мм та 7,62-мм для бронетанкової техніки).

Втім, через низку суто технологічних і особливо фінансових труднощів, зробити масовим випуск нових або модернізованих зразків стрілецької зброї до початку 2012 року не вдалося. Так, підприємство «Форт» щороку випускало лише 500 пістолетів, з яких ЗСУ, МВС та СБУ закуповували не більше 3-5%. І це при тому, що лише тільки ресурс ствола нових українських пістолетів в 10 разів вищий за відомого радянського ПМ.

Саме тому на зламі перших десятиріч ХХІ ст. виникла необхідність оснастити силові структури України принципово новими зразками стрілецької зброї, які б дозволили реформованій українській армії увійти до числа найпередовіших в світі. Зробити це було можливим лише за умови придбання ліцензій на випуск найкращих і найперспективніших зразків західних країн. Хоча й досягнення українських виробників справляли враження. Наприклад, автомат «Уравнитель», в конструкції якого при стандартній схемі відводу порохових газів з каналу ствола була вирішена найактуальніша у сучасному зброярському виробництві проблема — підвищення кучності вогню без зайвих зусиль стрільця.

Актуальність цього розуміння пояснювалась тим, що орієнтація на російські (по суті радянські) зразки себе вичерпала.

По-перше, в технологічному плані потужне стрілецьке виробництво Росії з часів розпаду СРСР нічого не запропонувало (так само, як і в інших галузях ОПК^***, наприклад, танковому будівництві), окрім пістолет-кулеметів для спецпідрозділів. При цьому українські аналоги за своїми характеристикам виявилися не гіршими, а технологічно навіть кращими за російські.

30-мм станкова однозарядна гармата СП http://s017.radikal.ru/

^*** Яскравою ілюстрацією може слугувати ось цей зразок стрілецького чи артилерійського озброєння, що «видали на гора» в 2013 році зброярі з відомого на весь світ Іжевського машинобудівного заводу (за іншими свідченнями — Тульського конструкторського бюро приладобудування) — 30-мм станкова однозарядна гармата СП. Як, для чого і де її використовувати в сучасних умовах — не зрозуміло навіть фахівцям… http://strangernn.livejournal.com/1059071.html

По-друге, країни Заходу зайняли лідерські позиції в розробці, виробництві та практичному використанні спеціального снайперського озброєння. До того ж, створенням низки перспективних зразків стрілецьке виробництво західних країн позначило вихід з технологічної кризи. Саме тому українському ОПК необхідно було встигнути на «потяг, який щойно з’явився».

Виходячи з приблизно таких міркувань, підприємства «Форт» та «Маяк-Зброяр» закуповують ліцензії на відповідне стрілецьке озброєння й запускають його в серію. Малими партіями у війська поступають снайперські гвинтівки — 7,62-мм MZ-10 (ліцензійний варіант американської AR-10), а в Національну гвардію, СБУ та Державну прикордонну службу — 7,62-мм Форт-301 (ліцензійний варіант ізраїльської Galil Sniper). Обидві гвинтівки призначені для підтримки підрозділів на відстані до 1 км.

ТТХ прийнятих на озброєння підрозділів ЗСУ, СБУ та МВС 7,62-мм снайперських гвинтівок:

	MZ-10	Форт-301
Аналог	AR-10 (США)	Galatz/Galil Sniper (Ізраїль)
Маса, кг	6,2	6,8
Довжина, мм	1200	1110
Довжина стволу, мм	510	584
Початкова швидкість кулі, м/с	780	820
Прицільна дальність, м	800	1000
Ємність магазину, патронів	10/20	20

 

	VPR-308 (Україна)	Z-008 (Україна)	Sako TRG-42 (Фінляндія)
Маса, кг	5-7	6	5,1
Довжина, мм	1230	н/д	1200
Довжина стволу, мм	650	650 або 710	690
Прицільна дальність, м	900	800	1000
Ємність магазину, патронів	5/10	5	5/10

 

12,7-мм українська снайперська гвинтівка ТАСКО 7ЕТ3 http://feduk.com.ua/

Одночасно для спеціальних та антитерористичних підрозділів України була прийнята на озброєння 12,7-мм самозарядна снайперська гвинтівка ТАСКО 7ЕТ3. Вона придатна для ураження захищених цілей на великій дальності і застосовується з різноманітними прицілами. За своїми характеристиками ця зброя повністю відповідає кращим світовим аналогам, щоправда, поступаючись їм по масі.

ТТХ 12,7-мм снайперської гвинтівки ТАСКО 7ЕТ3 та її аналогів:

	ТАСКО 7ЕТ3 (Україна)	AI AS50 (Велика Британія)	Barrett M82A3 (США)	ОСВ-96 (Росія)
Маса, кг	16	14,1	14	12,9
Довжина, мм	1500	1369	1448	1746
Довжина стволу, мм	900	692	737	1000
Початкова швидкість кулі, м/с	н/д	н/д	853	900
Прицільна дальність, м	2000	2000	1800	1800
Ємність магазину, патронів	5	5	10	5

 

Один з варіантів комплектації 5,56-мм штурмової гвинтівки «Форт-221» http://www.fort.vn.ua/

Справжня революція відбулася у виробництві стрілецької зброї України у 2011 році, коли підприємством «Форт» була придбана в Ізраїлі ліцензія на виробництво штурмової гвинтівки «Тавор», що отримала нову назву «Форт-221» калібру 5,56-мм. Зброя виконана по схемі «булпап» і в практичному відношенні демонструє високу кучність й точність стрільби, відмінну функціональну надійність в надзвичайних умовах, відмінну ергономіку й комфорт використання, скритність. У порівнянні з АК-74, «Форт-221» більш компактний, ергономічний та придатний для використання як у пішому строї, так і з транспортних засобів. Наявність сошок забезпечує набагато якісніші умови ведення вогню з укриттів (переважно з блокпостів, що є актуальним в сучасних умовах проведення АТО), чи в лежачому положенні. Використання у виробництві цієї гвинтівки нових матеріалів відкриває перспективи подальшого зменшення її ваги та, в разі необхідності, розмірів без втрати бойових характеристик.

ТТХ основних 5,56-мм штурмових гвинтівок по схемі «булпап»:

	Форт-221 (Україна)	Tavor TAR.21 (Ізраїль)	Steyr AUG A3 (Австрія)	FAMAS G2 (Франція)
Маса, кг	3,9	3,2	3,9	3,8
Довжина, мм	645	640	745/715	757
Довжина стволу, мм	375	380	455/407	488
Початкова швидкість кулі, м/с	890	890	990	925
Прицільна дальність, м	500	550	650/500	450
Темп стрільби, п/хв.	1000	900	750	1000-1100
Ємність магазину, патронів	30	30	30	30

 

Офіцери СВ України тестують штурмову гвинтівку MZ-15 (при стрільбі та при неповній розборці). Відмінність від АК помітна відразу ж…
http://sfw.so/uploads/	http://sfw.so/uploads/

Одночасно підприємство «Маяк-Зброяр» розпочало у даному «натовському» калібрі випускати взяту на озброєння ЗСУ штурмову гвинтівку MZ-15, яка являє собою ліцензійну і модернізовану версію американської AR-15/M-16. Гвинтівка пройшла випробування у 2012-2013 рр. і почала поступати в аеромобільні війська. Після розгортання масового виробництва планується, що саме ця зброя замінить радянський 5,45-мм АК-74М. Гвинтівка виконана за класичною схемою і має цілу низку переваг, серед яких — мала маса, завдяки використанню композиційних матеріалів; телескопічний приклад, що дозволяє підігнати зброю під конкретного стрільця; сучасні прицільні засоби, наприклад — коліматорний приціл, що не потребує акумулятора; планка Пікатіні для навішування різноманітних гаджетів.

Порівняння штурмової гвинтівки MZ-15 з основними 5,56-мм аналогами:

	MZ-15 Україна	M16A4 США	M4A1 США	SG550/556 Швейцарія	AK5 Швеція	G36 Німеччина
Маса, кг	2,27-2,88	3,4	2,68	3,4-4,1	3,9	3,5-3,63
Довжина, мм	986	1000	840	876-998	1008	998
Довжина стволу, мм	508	510	370	528	450	480
Початкова швидкість кулі, м/с	975	848	884	900-980	930	920
Прицільна дальність, м	600	600-800	600	500-650	400	800
Темп стрільби, п/хв.	950	950	950	700	650-700	750
Ємність магазину, патронів	30	20/30	30	20/30	30	30

 

Кулемет «Форт-401» http://www.fort.vn.ua/

Доповненням системи індивідуальної зброї для військ України стає і 5,56-мм ручний кулемет «Форт-401», який є ліцензійним варіантом ізраїльського Negev. На відміну від радянського РПК (що фактично був лише збільшеним за рахунок більш важкого стволу автоматом АК-74), «Форт-401» є саме ручним кулеметом. Головна його перевага — використання не магазину, а стрічки на 150-200 патронів, як із стандартних коробок, так і з штурмових (з тканини) барабанів. Це дозволяє забезпечити високу скорострільність, дальність і кучність вогню. Конструкція зброї дозволяє її використання як з сошок, так і з рук бійця, а також монтаж кулемета на різноманітних транспортних засобах — від мотоцикла до гелікоптера, а завдяки планки Пікатіні — використання будь яких тактичних пристроїв. Є модифікація кулемета «Форт-401» під натовській патрон 7,62х51 (на базі розробленого в Ізраїлі в 2012 році кулемета Negev NG7).

Порівняння ТТХ 5,56-мм й 7,62-мм кулеметів «Форт-401» та його аналогів:

5,56-мм кулемети

	Форт-401 (Україна)	Negev (Ізраїль)	FN Minimi (Бельгія)
Маса, кг	7,4	7,4	6,56/6,85
Довжина, мм	890	890/1020	1040
Довжина стволу, мм	330/460	330/460	349/465
Початкова швидкість кулі, м/с	800	850/915	865/925
Прицільна дальність, м	500/1000	800/1000	600/800
Темп стрільби, п/хв.	850-1050	850-1000	700-1150
Ємність магазину, патронів	30	30/35/50	30
Ємність стрічки, патронів	150/200	150/200	100/200

 

7,62-мм кулемети

	Форт-401 (Україна)	Negev NG7 (Ізраїль)	Minimi (Бельгія)
Маса, кг	8,1	7,6	8,17/8,4
Довжина, мм	890	1000	1000/1015
Довжина стволу, мм	330	508	502
Початкова швидкість кулі, м/с	840	915	925
Прицільна дальність, м	1000	1000	1000
Темп стрільби, п/хв.	1000	850-1150	680-800
Ємність стрічки, патронів	200/300	100/125	100/200

 

Прийняттям вказаних новітніх стрілецьких систем на озброєння у 2011-2013 рр. Україна не тільки зробила великий крок до переходу до стандартів НАТО та якісної трансформації номенклатури експорту стрілецької зброї, а й крок щодо витіснення зброї радянських зразків з військ повністю і тим самим надання підрозділам ЗСУ принципово нових якостей. Однак, організувати масове виробництво цих видів зброї на потужностях лише двох підприємств поки що не вдалося. І це при тому, що навіть Індія (яка теж придбала ліцензію на випуск гвинтівок «Тавор») через більш високу культуру виробництва стрілецької зброї в Україні оголосила про свої наміри придбати «Форт-221» в нашій державі.

Втім, новітні зразки стрілецької зброї якщо і потрапили в зону АТО, то в невеликій кількості і лише для добре підготовлених спеціальних підрозділів. Підтвердженням цього є реляції бойовиків ЛНР та ДНР, у яких новітня українська зброя в якості трофеїв відсутня. Частково невикористання в зоні АТО новітніх стрілецьких систем українського виробництва пов’язане і з браком боєприпасів калібру 5,56-мм, які поки що масово на наших теренах не виробляються, а після того, як Луганський патронний завод опинився під контролем ЛНР, ця проблема лише ускладнюється.

Тому не дивно, що керівництво Міноборони України, як альтернативу, серйозно розглядає питання про прийняття на озброєння ЗСУ застарілих кулеметів РПД-46 і модернізацію цієї оригінальної, однак вилученої з військ ще на початку 1970-х років зброї^[8]. Тим більше, що був прецедент — у 2009 році українська міліція знову отримала зі спеціальних складів пістолет ТТ. Дана «кулеметна альтернатива» фактично є оригінальним і ефективним виходом з неприйнятної ситуації, що склалася з оснащенням підрозділів АТО кулеметами, тим більше, що на складах достатньо боєприпасів до них. Ефективним насамперед через те, що за своїми бойовими характеристиками РПД-46 кращий за наявні зараз РПК, а по ідеології є аналогом «Форт-401». Також це дозволить не тільки підготувати відповідні кадри, а й виробити у бойових умовах принципи і тактику використання підрозділів з ручними кулеметами під великий боєкомплект. Більше того, потреба в такій зброї на світовому ринку також доволі значна.

40-мм універсальний автоматичний гранатомет УАГ-40 http://zbroya.info/

Новим і перспективним напрямом українського зброярства, який, до речі, повністю відповідає світовим тенденціям, є розробка і виробництво піхотних гранатометів. На сьогоднішній день на озброєнні в ЗСУ є лише один такий зразок — 40-мм автоматичний гранатомет УАГ-40 розробки і виробництва київського суднобудівного підприємства «Ленінська кузня». Він сконструйований під стандарт НАТО (40×53) і є заміною відомого радянського 30-мм АГС-17 «Пламя».

Порівняння ТТХ серійних 40-мм автоматичних гранатометів:

	УАГ-40 (Україна)	Mk47 Striker 40 (США)	HK GMG (Німеччина)	Vektor Y3 AGL (ПАР)
Маса гранатомета /зі станком/, кг	17/31	18/41	28/46,7	18/33,1
Довжина, мм	960	940	1180	861
Прицільна дальність, м	2200	2200	2200	2200
Темп стрільби, п/хв.	400	300	350	320

 

Експериментальні українські ручні автоматичні гранатомети Валар-30 та РГ-1 — нове покоління легкого піхотного озброєння
http://ic.pics.livejournal.com/	http://ic.pics.livejournal.com/

Проте, в арсеналі українських зброярів є не лише цей зразок. Так, наприкінці 1990-х років КБСТ розробило 24-мм гранатомет з принципово новим технічним рішенням боєприпасу. Тоді ж івано-франківське підприємство «Валар» розробило під радянський 30-мм постріл ВОГ-17 свій автоматичний гранатомет Валар-30 (під натовський — Валар-40), а дніпропетровське держпідприємство «Південний машинобудівний завод» — 30-мм РГ-1 «Поршень». Ідеологія двох останніх автоматичних гранатометів нагадує ручний кулемет. Більше того, держпідприємство «Павлоградський механічний завод» розпочало активно розробляти щонайменше три принципово нових види 30-мм боєприпасів спеціально для перспективних ручних автоматичних гранатометів. Всі ці розробки дають змогу відмовитися від доволі ефективного за бойовими якостями, втім вкрай важкого за масою та за системою використання АГС-17, й придати українським підрозділам зовсім нових якісних можливостей. Фактично, створюється цілий напрям організації малокаліберної артилерії у взводах та ротах, який навіть у провідних країнах світу поки що в стадії теоретичного обґрунтування.

Таким чином, найбільш молода галузь українського ОПК — виробництво стрілецької зброї — за вкрай стислий термін подолала відстань від становлення до виходу на світові позиції.

Розроблені українськими зброярами зразки нічим не поступаються кращим закордонним аналогам, а за своїми характеристиками суттєво кращі за радянські. Винятком тут можуть бути лише пістолети (однак, вони є далеко не основною зброєю сучасності) й, частково, пістолети-кулемети (проте, і вони зараз є лише спеціальною зброєю). Масове оснащення сучасною стрілецькою зброєю частин і підрозділів ЗСУ, Національної гвардії, МВС та добровольчих батальйонів не тільки суттєво змінить ідеологію використання спеціальних, аеромобільних та стандартних мотострілкових підрозділів, але й якісно підвищить їх бойову ефективність, особливо в зоні АТО.

Цікаво, що для масового оснащення українських військ новою зброєю не існує перепон технічного чи технологічного порядку. Єдиним гальмом тут є лише фінансові та бюрократичні проблеми, що наразі яскраво проявляються (наприклад, відсутність розпорядження про збільшення випуску сучасної стрілецької зброї, так само як і про виділення на це відповідних коштів). Однак навіть і ці перешкоди слід подолати як найшвидше, оскільки експортний потенціал стрілецької зброї українського виробництва вже зараз (теоретично) дуже високий. Втім, перш ніж міркувати про експорт, головним завданням українських зброярів залишається якісне переоснащення вітчизняних силових підрозділів, особливо тих, що зараз воюють чи будуть воювати на Сході держави — в зоні АТО.

Примітки

ТТХ новітніх зразків стрілецької та легкої піхотної зброї представлені на основі використання інформації з наступних Інтернет-ресурсів:

1. http://eizvestia.com
2. http://www.fort.vn.ua
3. http://forum.milua.org
4. http://liveguns.ru
5. http://www.lk.com.ua
6. http://www.mayak.com.ua
7. http://pikabu.ru
8. http://sniper-weapon.ru
9. http://www.tasko.net.ua
10. http://wartime.org.ua
11. http://weapons-world.ru
12. http://world.guns.ru