5 лютого 2015

Український ОПК в умовах «гібридної війни» з Росією.
Частина 5

 Андрій Поспєлов, кандидат історичних наук, доцент ОНУ ім. І. І. Мечникова, дійсний член (академік) Міжнародної академії безпеки життєдіяльності

Кораблі й озброєння Військово-морських сил України — 1

ВМСУ [1] — від створення до кризи

За радянських часів суднобудівна галузь УРСР за своїми можливостями вважалася найпотужнішою на теренах колишнього Радянського Союзу. Суднобудівні підприємства Києва, Миколаєва, Херсона, Севастополя, Керчі та Феодосії могли будувати військові кораблі та катери без обмежень по класу та призначенню (окрім підводних човнів з АЕУ, що, однак, фактично не було пов'язано з технічною складовою галузі). Деякі підприємства були унікальні за своєю специфікою не тільки для суднобудівної промисловості СРСР, але й вважалися такими для всього світу. Так, миколаївські корабели були єдиними, хто будував для радянського ВМФ крейсери класу авіаносців, Херсонський державний завод «Паллада» постачав для потреб цивільного та військового флотів унікальні за своїми характеристиками плавучі доки, а Севастопольський «Севморзавод» — плавучі крани. Однак найбільш спеціалізованим підприємством галузі було Феодосійське виробниче об’єднання «Море». Його унікальність була обумовлена основним матеріалом для побудови кораблів та катерів — алюмінієво-магнієвим сплавом.

Багато судноремонтних підприємств, що належали як Військово-морському флоту так і Міністерству Морського флоту СРСР, були спроможні підтримувати технічний стан кораблів й катерів ВМФ будь-якого класу. На них також ремонтувалися пасажирські, торгівельні, рибопромислові та інші судна різних країн.

Теоретично найсильніший бойовий корабель ВМСУ — недобудований ракетний крейсер проекту 1164 «Україна» (колишній «Адмірал Лобов»). Незалежна Україна за 23 роки не добудувала готовий на 95 % корабель, а РФ його так і не викупила.
http://vpk.name/

Під стать таким потужностям в УРСР було й кілька конструкторських центрів суднобудування (наприклад, «Чорноморсудопроект» в Миколаєві та ЦКБ «Чорноморець» в Севастополі). Крім того, значна кількість науково-дослідних інститутів та підприємств працювали на військово-морську галузь, забезпечуючи її сучасними радіолокаційними станціями та іншим обладнанням. Не можна казати, що підприємства галузі відставали від провідних світових розробників і виробників спеціальної військово-морської продукції. Наприклад, київський НДІ «Квант» у другій половині 1980 років розробив для новітніх авіаносних кораблів ВМФ СРСР комплексну радіолокаційну систему «Марс-Пассат», яка за своїми характеристиками вийшла на рівень відомої американської системи «Аеgіs» [2].

Між тим, практично всі українські суднобудівні підприємства та підприємства тих галузей, що забезпечували кораблебудування обладнанням та іншим, могли ефективно працювати лише в умовах широкої кооперації з великою кількістю своїх контрагентів по всьому колишньому СРСР. Крім того, деякі елементи оснащення як цивільних суден, так і військових кораблів, відповідні суднобудівні заводи України традиційно закуповували за кордоном. Це й потужні швидкісні дизелі, різноманітна навігаційна та радіотехнічна апаратура, окремі види покриттів, фарб тощо. В цьому аспекті слід зазначити, що така ситуація цілком характерна для суднобудівних підприємств навіть найпотужніших та традиційно самостійних й високо розвинутих морських держав — Японії, Великої Британії, США, Франції, Італії та інших.

Унікальний протичовновий корвет на підводних крилах проекту 1145.1 «Сокіл» на стапелі Феодосійського заводу «Море». Два таких кораблі Україна так і не ввела у бойовий склад свого флоту, а в березні 2014 р. остаточно втратила в Криму.
http://topwar.ru/

Розпад Радянського Союзу вкрай негативно позначився на військовому кораблебудуванні в Україні. Держава змогла добудувати лише чотири кораблі для власних ВМС з числа тих, будівництво яких було розпочате за радянських часів — фрегат «Гетьман Сагайдачний» у 1993 році (Керченський завод «Залів»), корвети «Луцьк» та «Тернопіль» у 1993 та 2002 роках відповідно (Київський завод «Ленінська кузня»), малий десантний корабель «Донецьк» (Феодосійський завод «Море»). Також в Феодосії для потреб Прикордонних військ України в 1993 році був зданий ПСКР-115, який згодом дістав назву «Галичина».

І це при тому, що на суднобудівних заводах України залишилося щонайменше два десятки недобудованих сучасних військових кораблів, катерів та допоміжних суден. Найбільші з них — атомний авіаносець «Ульяновськ» (проект 1143.7, ступінь готовності 20 %), авіаносний крейсер «Варяг» (проект 1143.6, ступінь готовності 87 %), ракетний крейсер «Адмірал флоту Лобов» (проект 1164, ступінь готовності 95 %, згодом названий «Україна»), плавуча технічна база ПМ-16 проекту 2020 (ступінь готовності 90 %) через геостратегічні та й фінансові причини незалежній Україні не були потрібні. Тривалі безрезультатні переговори з РФ щодо долі недобудованих кораблів колишнього радянського флоту, а також фінансовий тягар для їх утримання поступово вирішив долю найбільших з них. Саме тому ці кораблі або були розібрані («Ульяновськ» за наказом прем’єр-міністра України К. Масика від 4 лютого 1992 р. був розрізаний на стапелі, метал з нього був проданий за кордон в якості металобрухту)[3], або за вкрай заниженою ціною продані за кордон («Варяг» в КНР) [4].

Між тим, залишилося ще чимало кораблів-недобудов, які «зависли у повітрі» на українських підприємствах. Уряд України протягом більш ніж двох десятиліть намагався продати крейсер «Україна» та судно проекту 2020 Росії, однак Москва, не зважаючи на велику до них зацікавленість та нагальну потребу їх у складі свого флоту, кілька разів доводила справу до того, що Україна мала їх передати північному сусіду за безцінь чи розрізати на «голки» [5].

Втім, Україна могла добудувати кілька сучасних бойових одиниць для власного флоту. Однак цього не було зроблено. Через фінансові причини та малий ступінь готовності в Керчі був порізаний на метал однотипний з «Гетьманом Сагайдачним» фрегат «Гетьман Байда Вишневецький», а в Києві так і не завершили будівництво корветів «Львів» та «Запорізька Січ». На Феодосійському заводі «Море», через низку причин, з грудня 1991 р. «застрягли» у майже 95-98 % готовності унікальні малі протичовневі кораблі на підводних крилах проекту 1145.1 «Сокіл» — корвети «Львів» (2-й) та «Луганськ». Також були й інші кораблі, катери та допоміжні судна, які через брак коштів не потрапили до складу ВМСУ і були знищені на стапелях [6].

Екстрене буксирування другого, побудованого для КНР малого десантного корабля на повітряній подушці проекту 958 «Бізон» (українська версія проекту 12322 «Зубр»). Феодосія, 1 березня 2014 р.
http://bmpd.livejournal.com/

Лише один з двох недобудованих малих десантних кораблів на повітряній подушці проекту 12322 «Зубр» — МДК-100 «Донецьк» вдалося ввести у червні 1993 р. до складу ВМСУ [7]. Однак він (разом із трьома однотипними кораблями «Горлівка», «Краматорськ» і «Артемівськ») проіснував у складі ВМСУ лише до початку ХХІ ст., після чого через брак коштів був утилізований. Втім, Феодосійське «Море» продовжувало будувати серію цих кораблів, щоправда, на експорт. У 2001 році для Греції у рамках контракту був добудований другий корпус радянських часів, який до цього встиг дістати власну назву «Іван Богун», а до складу ВМС Греції увійшов як HS «Itaki» (L-181). Після того, як цим проектом зацікавився ВМФ Китаю (та на фоні політичного й військово-технічного протистояння між РФ та Україною), спеціально для китайської сторони Україна репрезентувала свій варіант, а по суті клон російського «Зубра», — проект 958 «Бізон». Таких кораблів було побудовано лише два у 2013-2014 рр. Останній з китайських «зубрів» довелося терміново дещо недобудованим перевозити з Феодосії до «Піднебесної» 1 березня 2014 року [8].

У 1997 році, внаслідок офіційного розподілу колишнього Чорноморського флоту, ВМСУ, природно, стали другими (за чисельністю корабельного складу), а щодо загальної потужності військово-морських сил (до плаводиниць додавалася міць авіаційної та берегової складових) — першими в басейні Чорного моря. Але не стільки вже традиційний, хоча цілком реальний брак коштів, а, передусім, практично повне нерозуміння керманичами України флотських питань, призвело до того, що в зазначеному регіоні вони швидко скотилися на п’яте місце.

Так, лише згідно договору про розподіл Чорноморського флоту [9] Україна отримувала 254 бойових корабля, катера та допоміжних судна (проти 271 у РФ), з яких 51 — бойові одиниці. Однак утримувати таке угруповання країна, за офіційною інформацією уряду, не могла. Саме тому відправлялися на брухт чи передавалися РФ за фінансові борги найбільш потужні та великі потенційні кораблі ВМСУ. Так, з двох підводних човнів, що підлягали передачі, фактично було прийнято до складу ВМСУ лише один. Три сторожові кораблі проекту 1135 та 1135М, що були передані Україні, фактично простояли біля причалів небоєздатними кілька років, а потім були передані на утилізацію. І це лише верхівка айсбергу. Корабельний склад ВМСУ швидко скорочувався, допоки наприкінці 2009 року не завмер на рівні 26 бойових одиниць та майже 50 допоміжних суден і катерів. При цьому, було створено флот у складі кількох військово-морських баз та двох оперативних об’єднань — бригад надводних кораблів. Не зважаючи на завеликі терміни служби основного складу кораблів ВМСУ, їх сукупність являла собою цілком збалансовану ескадру — 1 підводний човен, 1 фрегат, 2 ракетних та 5 протичовневих корветів, великий та середній десантні кораблі, 2 ракетних та 3 артилерійських катери, 2 морських, 2 базових та 1 рейдовий тральники, 1 середній та 1 малий розвідувальні кораблі, 2 кораблі управління та відповідний склад допоміжних одиниць [10]. При цьому, найбільш ходові кораблі ВМСУ пройшли середні ремонти, а фрегат U130 «Гетьман Сагайдачний» та протичовневі корвети U205 «Луцьк» й U209 «Тернопіль» навіть модернізацію своїх гідроакустичних комплексів, розроблених і виготовлених на підприємстві «Клівер» в м. Червоний Луч [11].

Найновіший й один з найбільш активно діючих кораблів ВМСУ — корвет проекту 1124М U209 «Тернопіль». Він увійшов до бойового складу українського флоту в березні 2002 р., пройшов модернізацію у 2013 році і був втрачений в Криму в березні 2014 р.
http://topwar.ru/

Однак в 2012-2013 рр. знову розпочався процес виведення зі складу ВМСУ кораблів, катерів та допоміжних суден. На підставі відповідних пропозицій командування ВМСУ, український уряд відповідними розпорядженнями розпочав процес чергового етапу скорочення флоту за рахунок списання тих одиниць, які в ньому були лише номінально існуючими. На жаль, під час цього процесу ВМСУ в деяких випадках втратили цілу складову (було виключено зі списків обидва базових тральника U330 «Мелітополь» та U331 «Маріуполь», єдиний середній розвідувальний корабель U511 «Сімферополь» та єдиний транспорт озброєння U754 «Джанкой»). Також списувались однотипні кораблі. Так, з двох ракетних корветів проекту 12411Т «Молния» був списаний один — U156 «Кременчук» (U155 «Придніпров’я» залишився), з двох протичовнових корветів проекту 1241-2 «Молния-2» був списаний U207 «Ужгород» (U208 «Хмельницький» залишився). Те ж саме сталося з двома єдиними, що залишилися у складі ВМСУ, ракетними катерами проекту 206МР — U154 «Каховка» списаний (U153 «Прилуки» залишився) та з двома танкерами проекту 1844 — U759 «Бахмач» був списаний (U760 «Фастів» залишився) [12].

І це при тому, що у 2012 році було заплановано модернізувати аж 14 одиниць корабельного складу ВМСУ [13], а фактично, згідно з даними «Білої книги 2012» Міністерства оборони України, завершив довготривалий ремонт та часткову модернізацію лише один бойовий корабель — підводний човен U01 «Запоріжжя» [14]. Тому не дивно, що у наступному 2013 році жоден з кораблів та катерів ВМСУ модернізацію не пройшов [15].

Між тим, рівень підготовки особового складу ВМСУ був достатньо високим. З початку ХХІ ст. кораблі ВМСУ є постійними учасниками багатонаціональних оперативно-бойових заходів. З квітня 2001 р. кораблі ВМСУ задіяні в операціях Чорноморської групи військово-морського співробітництва «Blackseafor». В 2010 році наша країна була представлена в ній морським тральником U311 «Черкаси» й кораблем управління U510 «Славутич», а в 2011 році лише останнім. В 2013 році ці ж кораблі взяли участь в двох активаціях «Blackseafor» (за підсумками лише серпневої, їх екіпажі виконали опитування 15 цивільних суден та провели більш ніж 80 навчань та тренувань).

З 2007 року кораблі ВМСУ були залучені до проведення антипіратської операції НАТО у Середземному морі «Активні зусилля» (Active Endeavour). До березня 2014 р. бойові походи в Середземне море виконали корвет U209 «Тернопіль», корвет U205 «Луцьк», фрегат U130 «Гетьман Сагайдачний». Так, корвет U209 «Тернопіль» під час місії 2010 року взяв участь у 5 патрулюваннях в різних районах, подолав 4814 морських миль, його екіпажем було опитано понад 100 торгівельних суден. Усього «Тернопіль» провів у морі 25 діб. Майже аналогічні досягнення екіпажу корабля були й у 2013 році (кількість опитаних суден — 75).

З березня 2005 р. ВМСУ брали участь в започаткованій Туреччиною в березні 2004 р. антитерористичній операції «Чорноморська гармонія», а 27 вересня 2010 р. Україна була офіційно визнана контрибутором військової морської операції Європейського союзу по боротьбі з піратством біля берегів Сомалі «EU NAVFOR — Operation Atalanta», та її практичної складової «Океанський щит». В квітні 2011 р. командування ВМСУ оголосило про готовність відправити до узбережжя Сомалі фрегат U130 «Гетьман Сагайдачний», корвет U209 «Тернопіль» та великий десантний корабель U402 «Костянтин Ольшанський». Втім, останній з 23 березня по 10 квітня 2011 р. здійснив бойовий похід до узбережжя Лівії з метою евакуації на Мальту та в Україну майже 300 іноземних громадян. А ось фрегат «Гетьман Сагайдачний» майже до кризових подій березня 2014 р. періодично виконував завдання в Червоному морі та Аденській затоці в рамках операції «Океанський щит».

Перший побудований в Україні спеціально для ВМСУ корабель — U510 «Славутич» (проекту 1288.4). Цей унікальний корабель управління флотом був втрачений Україною в Криму в березні 2014 р.
http://vmsu.info/

Всі ці навчання та бойові походи реально демонстрували не лише високий вишкіл ядра особового складу ВМСУ, а й підвищували професійну компетенцію командного складу українського військового флоту, який на практиці взаємодіяв з ВМС інших країн. Проте, відбувалося це на межі можливостей ВМСУ. Лише 6 бойових вимпелів ВМСУ були здатні виконати бойові завдання у повному обсязі за межами Чорного моря і в усій його акваторії. При коефіцієнті оперативної напруги (кількість часу, проведеного кораблем в морі на патрулюванні, до часу офіційної участі в бойовій операції) майже 0,4-0,5 (на рівні Великобританії), наплаваність кораблів, катерів та допоміжних суден ВМСУ (кількість часу, проведеного в морі за рік при виконанні завдань) не перевищує 21,3 (рівень Албанії).

Втім, російська операція по захопленню Криму продемонструвала не тільки вкрай не вигідну конфігурацію базування кораблів, катерів та суден ВМСУ, про яку автори цієї статті у спеціальній аналітичній доповіді застерігали ще у 2011 році, а й, найголовніше, — вкрай низьку ідеологічну і професійну підготовку командних кадрів ВМСУ. Як інакше можна розцінювати ситуацію, коли за очевидної загрози місцю постійної дислокації, командири кораблів, катерів та допоміжних суден ВМСУ не виконували вимогу статті Бойового статуту ВМСУ про терміновий вихід у море по тривозі, а залишилися в базах за наказом колишнього командувача ВМСУ Д. Березовського, який перший зрікся Присяги на вірність Народу України! У підсумку, український військовий флот (на відміну від прикордонників, які, ігноруючи небезпеку, за 20 хвилин вийшли зі своїх кримських баз) втратив основні свої бойові одиниці — щойно модернізований підводний човен U01 «Запоріжжя» (проект 641), корвети (малі протичовневі кораблі) U205 «Луцьк», U209 «Тернопіль» (проект 1124М «Альбатрос»), U155 «Придніпров’є» (проект 12411Т «Молния») та U208 «Хмельницький» (проект 1241-2 «Молния-2»), 2 морських тральника — U310 «Чернігів», U311 «Черкаси» (проект 266М «Аквамарин»), великий десантний корабель проекту 775 — U402 «Костянтин Ольшанський» та корабель управління U510 «Славутич» (проекту 1288.4). Останній, до речі, перший за хронологію корабель, який був переданий ВМСУ відразу ж із заводу 12 серпня 1992 р.

Примітки:

  1. http://www.vmsu.info/
  2. Балакин С., Заблоцкий В. Советские авианосцы. Авианесущие крейсера адмирала Горшкова. — М.: Эксмо, 2007. — С. 133.
  3. Алексеев И. Долгий путь в море // Техника молодежи. — 1994. — № 4. — С. 9
  4. Балакин С., Заблоцкий В. Вказана праця. — С. 219-226.
  5. Достигнута договоренность о выкупе Россией крейсера проекта 11641 «Украина» // http://bmpd.livejournal.com/489608.html; Некоторые перспективные пути украинско-российского сотрудничества в военно-морской сфере // http://bmpd.livejournal.com/496414.html
  6. Апальков Ю.В. Боевые корабли СССР. Противолодочные корабли. — Ч. 2. — СПб: Галея-Принт, 2005. — С. 21-22, 41.
  7. Авиация и время. — 1995. — № 4. — С. 52.
  8. Второй «Зубр» («Бизон») спешно отправлен в Китай // http://bmpd.livejournal.com/763428.html
  9. Угода між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 р. // http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/643_075
  10. «Біла книга-2010». Збройні Сили України у 2010 р. — К., 2011. — С. 64.
  11. О ремонте гидроакустических комплексов на фрегате и корветах ВМС Украины // http://bmpd.livejournal.com/632238.html
  12. Военно-морские силы Украины (ВМС Украины) // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE-%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B5_%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8B_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%8B
  13. Планы по модернизации вооруженных сил Украины в 2012 году // http://bmpd.livejournal.com/246140.html
  14. «Біла книга-2012». Збройні Сили України у 2013 р. — К., 2013. — С. 68.
  15. «Біла книга-2013». Збройні Сили України у 2013 р. — К., 2014. — С. 69.