Законопроект Уряду України про реформування української ГТС (яким передбачається передача в управління 49 % при 100 % державній її власності) є, мабуть, хитрою тактичною дією — вимушеним кроком і наслідком багаторічних неоімперських замахів Кремля.
По-перше, те, що Кабмін погоджується передати американським і ЄСівським компаніям 49 % прав на управління українською ГТС означає не що інше, як визнання, що УКРАЇНЦІ САМОТУЖКИ НЕ СПРОМОЖНІ керувати своєю ГТС саме в рамках чесних правил, які прижилися і вже давно не викликають подиву в Європі. Очевидно, що такий підхід вимушений і зовсім не означає, що українці не вміють управляти власною ГТС, а лише те, що сусідня держава РФ нам заважає це робити. Хоча таким чином (подобається це комусь чи ні) ми даємо «козир», тобто, підставу Кремлю надалі стверджувати, що українці не спроможні щось вирішувати, замовчуючи, що саме РФ робить все аби перешкодити українській ГТС у нормальному функціонуванні.
По-друге, передача 49 % оператора ГТС американським і європейським компаніям не є панацеєю і не може у майбутньому застрахувати ГТС від входження туди Газпрому. Адже РФ, переслідуючи політичні цілі, «за ценой не постоит» аби навіть з переплатою перекупити і західні фірми. Якщо треба — вони запропонують стільки, що західні власники фірм не зможуть від цього відмовитися. І ніхто на сьогоднішньому правовому Заході не спроможний цьому завадити. Росія вже не раз доводила, що в таких непрозорих схемах вона є сильним гравцем. Тим більше, що Україна не може (чи не вміє) поширювати чесну інформацію. На разі, на жаль, російська ментальність, замішана на міжнародній корупції, малозрозуміла на Заході.
Крім цього, погоджуючи з Верховною Радою України список західних компаній, насправді у такий спосіб їй надаються не властиві функції: парламент, підміняючи певною мірою функції правоохоронних органів, змушений довідуватись про дозволені законами фактичні (або ж ПОТЕНЦІЙНІ) комерційні взаємовідносини західних фірм з Газпромом. А це суперечить чинному демократичному законодавству, і жоден парламент (навіть майбутній в Україні) з цим не погодиться і не в змозі це здійснити!
По-третє, невірно стверджувати, що українська ГТС без транзиту перетвориться «у брухт». Хоча б тому, що українська ГТС виконує подвійну функцію: і внутрішні поставки газу українським споживачам, і транзит. На транзиті НАК «Нефтогаз України» заробляє аж 1,5 млрд доларів. На перший погляд, це чимало. Особливо під час теперішньої війни. Але це не та сума, що може компенсувати Україні створювані сусідньою Росією через газ проблеми. Очевидно, що з транзитом вигідніше, ніж без нього (наприклад, Україні краще без «Південного потоку»). Але трагедії не буде і в протилежному випадку, коли не буде транзиту російського газу. Тоді виникне проблема, яку Україні доведеться вирішувати. Живуть же багато країн без транзиту газу!
Отже, для України був би найкращим варіант — самостійно управляти власною ГТС. Але, за даних обставин, очевидно, що Уряду України доводиться йти на якийсь компроміс між стратегічним українським інтересом і тактичною вигодою.
