17 червня 2019

Політична криза в Молдові

Причини та наслідки для України

 

З 1991 року перманентним джерелом нестабільності на південно-західному кордоні України залишається Молдова, що пов’язано як зі внутрішніми проблемами в країні, так і зовнішнім впливом на неї. Причиною таких проблем є глибокі розбіжності всередині молдовського суспільства на політичному та національному підґрунті, які використовуються у своїх цілях політико-економічними силами країни та іншими державами, що мають свої інтереси в регіоні.

Так, з самого початку становлення Молдови як незалежної країни і до теперішнього часу, її суспільство залишається розділеним на низку груп, в т.ч. антагоністичного характеру. Серед них можливо відмітити прихильників європейського вибору Молдови та їх опонентів із проросійського та лівого таборів; апологетів ідеї об’єднання країни з Румунією і противників цього; молдовських націоналістів та різного роду сепаратистів.

Відповідним чином сформувався спектр політичних сил Молдови. При цьому у багатьох випадках вони пов’язані з бізнесовими колами країни, які експлуатують у своїх інтересах ті, чи інші політичні ідеї та вподобання громадян. Частина молдовських партій отримує зовнішню підтримку, насамперед, від Росії та Румунії, а також західних країн.

Все це і обумовлює постійну напруженість в країні, яка супроводжується систематичними кризами та конфліктами. Зокрема, в 1991 році з метою створення перешкод державному розвитку Молдови та збереження російських позицій в регіоні, Москвою були підтримані сепаратистські сили у Придністров’ї. Саме це і призвело до збройного конфлікту в цьому районі Молдови, а також виникнення Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) як самопроголошеного державного утворення на молдовській території.

А в 2001 році, за сприянням Москви, до влади в Молдові прийшов лідер молдовських комуністів В.Воронін, який у значній мірі підпорядкував політику країни російським інтересам. Втім, він все ж таки не поступався Росії в тих принципових питаннях, які мали життєво важливе значення для Молдови. Так, він не допустив реалізації російських планів дезінтеграції Молдови під виглядом її федералізації як основи врегулювання придністровського конфлікту.

В 2009 році ситуація Молдові набула радикальних змін. В результаті масових акцій протестів, які розпочалися після парламентських виборів в країні, Партія комуністів Республіки Молдова (ПКРМ), а з нею і В.Воронін втратили свою владу. Замість них до влади в Молдові прийшов Альянс «За європейську інтеграцію» (АЄІ), який став на курс проведення послідовної прозахідної політики. При цьому тодішня Конституція Молдови дозволяла АЄІ як призначати уряд країни, так і обирати президента шляхом голосування у парламенті. Значну роль у зміні керівництва Молдови та, відповідно, її переорієнтації з Росії на Європу, відіграли Румунія та, не виключено, США.

У відповідь Росією були розпочаті заходи з відновлення свого впливу в Молдові шляхом підтримки проросійських, лівих та сепаратистських сил країни, а також дискредитації лідерів Альянсу «За європейську інтеграцію». В рамках такої політики Москва зосередила зусилля на реалізації своїх інтересів через Партію соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ) на чолі з І.Додоном, оскільки ПКРМ втратила свою популярність і, як виявилося, не знаходилась під повним контролем Кремля. З огляду на це, саме ПСРМ і отримувала основну фінансову та економічну допомогу з боку Росії.

 

Лідер Демократичної партії Молдови (ДПМ) В.ПлахотнюкВодночас головним напрямом дій Москви проти АЄІ став підрив позицій лідера Демократичної партії Молдови (ДПМ, складає основу Альянсу) В.Плахотнюка, який є найбільшим молдовським олігархом, зміг встановити контролю над усіма гілками країни та був замішаний у низці гучних корупційних скандалів. Всі ці факти широко використовуються Росією та її прихильниками в Молдові для дискредитації як усього АЄІ, так і особисто В.Плахотнюка.

Крім того, з метою здійснення тиску на керівництво Молдови та дестабілізації обстановки в країні Москва активно застосовувала чинник сепаратизму в окремих молдовських регіонах. Так, через керівництво ПМР Росією був повністю зупинений процес врегулювання придністровського конфлікту. Поряд з цим Москвою робилися спроби спровокувати аналогічні конфлікти в Гагаузії та Тараклії (райони компактного проживання етнічних гагаузів та болгар в Молдові), однак вони не мали успіху. 

 

Лідер молдовських соціалістів І.ДодонНаслідком наведених кроків Росії стала низка політичних криз в Молдові, в результаті чого у 2016 році президентом країни був обраний лідер молдовських соціалістів І.Додон. Відразу ж після приходу до влади він розпочав проведення проросійської політики, в т.ч. намагався обмежити співробітництво Молдови з ЄС і НАТО, взяв курс на зближення з Росією та Євразійським економічним союзом, а також не виключив можливості федералізації країни. Разом з тим, така діяльність І.Додона стримувалася Альянсом «За європейську інтеграцію» у парламенті Молдови та Конституційним судом країни, який знаходиться під контролем В.Плахотнюка.

Однак, за результатами парламентських виборів в Молдові в лютому ц.р. АЄІ фактично втратив ці можливості. Так, Альянс «За європейську інтеграцію» не зміг сформувати правлячу коаліцію в парламенті. Натомість така коаліція була створена ПСРМ та новою політичною силою – прозахідним блоком ACUM («Зараз») у складі правих партій «Платформа «Гідність і право» та «Дія і солідарність».

Згідно з офіційною версією, причиною об’єднання ПСРМ та ACUM, які займають принципово різні політичні позиції, стала спільна мета щодо відсторонення від влади В.Плахотнюка і його ставлеників у керівництві країни, як корумпованого та антинародного режиму. Разом з тим, за таким об’єднанням досить очевидно стоїть Росія, що намагається усунути з політичної арени АЄІ, як її головного противника в Молдові.

Незважаючи на це, ні В.Плахотнюк, ні, загалом, Альянс «За європейську інтеграцію», зовсім не збираються здавати свої позиції в Молдові. Саме це і стало причиною виникнення двовладдя в країні у формі двох урядів, а саме – старого, який був сформований АЄІ та нового, створеного нинішньою правлячою коаліцією у молдовському парламенті.

В подальшому – 15 червня ц.р.  АЄІ, а по суті Демократична партія Молдови та особисто В.Плахотнюк, відмовились від відкритого протистояння зі своїми політичними опонентами та перейшли в опозицію. Водночас, сформований ними уряд пішов у відставку. Причиною цього став тиск на них з боку світової спільноти. Причому, як з боку ЄС, так і Росії, які мають різні цілі у відношенні Молдови, однак зайняли спільні позиції стосовно необхідності вирішення політичної кризи в країні мирним шляхом.

Втім, це зовсім не створило умови для довготривалої стабільності в Молдові. Так, об’єднання ПСРМ та ACUM має виключно ситуативний характер. При цьому, принципові розбіжності між ними, а тим паче, їх суперечності з АЄІ, не дозволять забезпечити нормальну роботу, ні парламенту, ні уряду країни. В цьому плані чергову політичну кризу можуть викликати питання зовнішнього курсу Молдови, федералізації країни та перерозподілу власності.

 

З огляду на критичне значення згаданих питань для Молдови та її суспільства, нова криза в країні може набути ще більших масштабів та гостроти і перерости у громадянський конфлікт. Виходячи з попереднього досвіду революційних подій в Молдові, все це буде супроводжуватися масовими безладами, спробами захоплення урядових будівель, а також активізацією дій сепаратистів. Крім того, не виключається можливість розколу силових структур країни.

В цілому наведені обставини створюють небезпеку розвитку ситуації в Молдові за югославським варіантом першої половини 1900-х років. У такому випадку це призведе до виникнення нового вогнища напруженості у Чорноморському регіоні (Південно-Східній Європі), що потребуватиме відповідної реакції світової спільноти.

Так, у разі, якщо ситуація в Молдові набуде критичного загострення, у Раді Безпеки ООН може бути порушено питання щодо проведення міжнародної миротворчої операції в країні. При цьому Росія погодиться з таким рішенням виключно за умов залучення до неї її військ. Тим більше, що російський військовий підрозділ вже бере участь у складі Миротворчої місії у Придністров’ї (разом із підрозділами Молдови та ПМР). Крім того, на території Придністров’я знаходиться Оперативна група російських військ в Молдові.

З урахуванням цього, можливі також і односторонні дії Росії з військового втручання у ситуацію в Молдові під приводом захисту її «співвітчизників» та військовослужбовців, як це було зроблено у відношенні Грузії в 2008 році та України – в 2014 році. У такому випадку Москва виступить з жорстким тиском на Україну щодо пропуску її військ до Молдови, а у разі відмови нашої держави – може піти на силовий прорив через українську територію. Такий прорив може здійснюватись за двома варіантами, а саме:

  • шляхом проведення широкомасштабної наступальної операції зі створення сухопутного коридору до Криму та Придністров’я. Тим самим, під виглядом забезпечення умов для проведення миротворчої операції в Молдові, Росія зможе встановити контроль також і над півднем України;
  • за рахунок висадки морського та повітряного десантів в районі міста Білгород-Дністровський в Одеській області. Така операція матиме значно менші масштаби, однак надасть можливість Росії ізолювати південно-західну частину Одеської області України, створити тут свій плацдарм та забезпечити вихід Придністров’я до Чорного моря.

 

На сьогоднішній день всі ці сценарії мають здебільшого гіпотетичний характер, але дозволяють оцінити потенційні загрози Україні, які можуть набути реального змісту.

Так, Росія фактично відпрацьовує в Молдові способи дій проти України, які вже реалізуються на практиці. В зв’язку з незмінністю зовнішнього курсу України та її ставлення до питань Криму і Донбасу, у найближчій перспективі такі дії з боку Москви можуть набути більш масштабного та агресивного характеру.

Згода керівництва Молдови на федералізацію країни (що є малоймовірним, однак не може бути виключено повністю) буде використовуватись Росією як прецедент для нав’язування таких же рішень і Україні. При цьому формальне врегулювання придністровського конфлікту буде подаватися Москвою також і як можливість вирішення кризи на Донбасі на російських умовах.

Загострення ситуації в Молдові, а тим паче, виникнення збройного конфлікту в країні, створить потужне джерело витоку нестабільності безпосередньо на кордоні України. Водночас кризовий розвиток подій в Молдові буде використовуватись Росією як для збільшення своєї військової присутності на її території, так і для створення умов для розширення масштабів збройної агресії проти нашої держави.

Небезпечність таких загроз для України вимагає заздалегідного реагування у політичній та військовій сферах, включаючи посилення оборони нашої держави на Південно-Західному напрямку.