|
Корнеліу Піваріу Президент, генеральний директор компанії «INGEPO Консалтинг». Генерал-майор у відставці. Член Міжнародного інституту стратегічних досліджень (МІСД) (Лондон, 2006), організації «Друзі Європи» (Брюссель), випускник Школи державного управління ім. Кеннеді, член Академії політичних наук (Нью-Йорк). |
«Румунія і Україна вирішили свої двосторонні спори мирним і цивілізованим шляхом. Ми можемо бути прикладом вирішення міждержавних розбіжностей в 21-му столітті»
— Ми в Україні вдячні нашим сусідам — Румунії, Польщі, країнам Балтики, — які виступають нашими адвокатами в питанні вступу до ЄС. А як прості румуни сприймають нинішні події в Україні? Що особисто Вам з усього цього запам'яталося, а що понад усе справило на Вас враження?
— Ми разом з усіма небайдужими громадянами нашої країни із занепокоєнням стежили за агресивними діями Росії проти України. Анексія Росією Криму, яку Кремль спробував виправдати так званим референдумом, посилила наше занепокоєння, оскільки це серйозний виклик міжнародному порядку і законам, що регулюють міжнародні відносини. А тривала агресія Росії на сході України, підтримка росіянами сепаратистів в Донецьку і Луганську тільки збільшила наше занепокоєння і тривогу. Особливо ми були приголомшені повідомленнями про людські втрати, руйнування. А ось ваші добровольці, що б'ються проти агресора і демонструють свою рішучість і бажання захистити свою країну, справили на нас незабутнє враження.
— Чи не випадало Вам особисто переконувати когось зі своїх знайомих в подіях, що відбуваються в Україні?
— Не було ніякої необхідності якось особливо привертати чию-небудь увагу до розвитку подій в Україні. Тому що це одна з основних тем зовнішньої політики, важливої як для нашої країни, так і для Європи і світу в цілому. З початком війни в Україні ми відзначили особливий, підвищений інтерес наших читачів до матеріалів «Геостратегічного пульсу», присвячених цій темі.
— Свого часу румунський уряд визначив європейський курс розвитку країни, у тому числі і на вступ до НАТО. Збройні сили Румунії швидко зміцнилися, почали озброюватися сучасною технікою. На ваш погляд, що в цьому процесі було для них найважчим, з чим обов'язково зіткнуться українці, коли входитимуть до НАТО?
— Після грудня 1989 року румунська влада спочатку взялася за проведення реформ, необхідних для вступу нашої країни до НАТО і ЄС. Опитування, проведені у той час, продемонстрували, що більшість громадян (до 80 %) підтримують ці дві зовнішньополітичні мети. Завдяки їх підтримці вдалося провести необхідні реформи, хоча це було і нелегко. Можу сказати, що реформовані збройні сили Румунії стали національною структурою, що підтримала в першу чергу і приєднання країни до НАТО, і розвиток всебічної співпраці з США та іншими членами НАТО. Збільшення чисельності військовослужбовців, створення професійних військ замість національної служби було серйозним кроком, на який уряду Румунії і Міністерству національної оборони довелося піти задля реалізації необхідних завдань. Модернізація озброєння і військової техніки завжди була для румунської армії важливим завданням, яке можна вирішувати тільки за допомогою державного фінансування або методами військово-технічної співпраці. Завдяки участі румунських військовослужбовців у військових операціях в Іраку і Афганістані, а також в інших міжнародних миротворчих місіях, наша армія отримала відповідну підготовку і розширила співпрацю зі структурами НАТО. Військовослужбовці з інших армій країн-членів НАТО високо оцінили роль румунської армії, в тому числі віддали належне втратам румунського контингенту, яких він зазнав в боях.
— В Україні уважно стежать за життям української общини в Румунії. Вона не така активна, як румунська в Україні (паспорти, ЗМІ, школи, вищі навчальні заклади). Але! Чи не вважаєте Ви, що якщо не приділяти цьому питанню достатньої уваги, то воно може перерости в такі події, які ми спостерігаємо на Сході України? Бо саме Росія намагається розіграти сепаратистську карту на заході України..
— Румунія приділяє достатньо уваги захисту прав усіх нацменшин нашої країни. Не помилюсь, якщо скажу, що Румунія в цьому відношенні є прикладом в Європейському Союзі, про що свідчать різноманітні європейські організації. Кожна нацменшина, незалежно від її чисельності, має свого представника (депутата) у нашому парламенті, чого не спостерігається в багатьох інших країнах. Отже, українську общину представляє депутат румунського парламенту. За офіційними даними, українська община в Румунії складає до 60 тис. чоловік, хоча деякі члени общини стверджують, що вона набагато більша. Є школи, де навчання проводиться українською мовою, а в деяких університетах є спеціальні факультети, де предмети також викладаються українською. Румунія шанує права усіх нацменшин і, я б сказав, навіть виходить за рамки європейських стандартів в цьому відношенні. У таких умовах мала вірогідність того, що Росія зможе якось використовувати права меншин для дестабілізації ситуації в Румунії. Було б дуже добре, щоб усі країни забезпечили реальними правами національні громади за прикладом наших стандартів. Проте, це — національне питання кожної окремо взятої країни і, отже, воно залежить від політичної волі держави.
— Україна разом з Румунією цивілізовано вирішили свої територіальні суперечки, і вони не стали причиною якогось протистояння. Чи можна вважати це прикладом вирішення в 21 столітті спірних питань?
— Це дійсно так і є, Румунія і Україна вирішили свої двосторонні спори мирним і цивілізованим шляхом. В цьому відношенні я згоден з вами в тому, що ми можемо бути прикладом вирішення міждержавних розбіжностей в 21-м столітті.
— Як Ви дивитеся на ідею створення у Європі загальної армії? Коли озвучили ідею створення в Європейському Союзі Сил швидкого реагування, не всі її спочатку сприймали.
— Ідея створення європейської армії не нова, її аналізували і обговорювали ще на самому початку утворення Європейського Союзу. «Геостратегічний Пульс» періодично надає аналітичний огляд на цю тему (у останніх номерах «ГП» 187/20.03.15 і 189/20.04.2015). Європейський Союз, з початком агресії Росії проти України, став по-справжньому замислюватися над цим питанням. Європейську стратегію безпеки, розроблену в 2003 році, затвердили 12 грудня 2003 року. У 2004 році було створено Європейську оборонну агенцію (EDA). На нашу думку, створення ефективної європейської армії як і раніше залишається для Європейського Союзу завданням на перспективу. При цьому існує низка політичних і економічних питань, які необхідно вирішити для досягнення цієї мети. Європейські країни можуть обговорювати питання оборони у рамках НАТО, а ось якщо з'явиться така європейська армія, то, на нашу думку, це буде хорошим доповненням до співпраці з Північноатлантичним альянсом.
— Питання, що стосується історії, зокрема, Другої світової війни, яка повністю накрила Україну і забрала життя до 8 мільйонів її громадян. Румунію також ця війна втягнула у свою круговерть, і їй довелося приймати доленосні рішення. Ми пам'ятаємо, що румунський король Міхай був навіть удостоєний радянського ордену Победы (один з 16-ти нагороджених цим орденом). Чи однозначно сприймає румунське суспільство цю війну і її наслідки? Чи не спостерігаються сьогодні у вашому суспільстві які-небудь спроби інакше, може навіть з політичних міркувань, трактувати участь Румунії в цій війні?
— На участь Румунії в Другій світовій війні вплинула низка внутрішніх і зовнішніх чинників, які легше пояснити вже після усіх подій, як це зазвичай буває в історії. Король Міхай — єдиний глава держави, який пережив війну, має авторитет серед громадян і посадовців нашої країни. Друга світова війна призвела до колосальних руйнувань і багатьох людських жертв, також як і до вимушеного — за підтримки радянської армії в Румунії — встановлення політичного режиму, що не сприймається румунським народом. Тільки у грудні 1989 року нам вдалося змінити наш політичний і економічний напрям розвитку, як того побажав наш народ.
— Румунія, Молдова з її Придністров'ям. Як Ви вважаєте, вони зможуть колись бути однією країною? Адже в недавній своїй публікації «Борисфен Інтел» передбачає, що Молдова буде наступною жертвою російської «гібридної війни».
— Це дуже складне питання, і його вирішення залежить від волі двох сторін (це як для танго — потрібні двоє). Проте, численні зовнішні чинники також впливають на його врегулювання. Безумовно, одним із найбільш важливих таких чинників є Росія. Вона не зацікавлена у вирішенні багаторічної Придністровської проблеми тільки тому, що намагається підтримувати присутність в регіоні анклаву — «другого Калінінграду». У політичному і економічному процесах на шляху Республіки Молдова до євроінтеграції беруть участь дві румунські нації. Від цього курсу залежатимуть подальші стосунки між двома країнами. Але я знову ж таки підкреслюю, що необхідно поважати волю двох держав. Що ж до шансів Молдови стати черговою жертвою російської «гібридної війни» — можу сказати, що така вірогідність існує, але не в осяжному майбутньому. Присутність Росії в Молдові досить відчутна. Вона має як політичний, так і економічний вплив, який, в першу чергу, використовуватиметься для досягнення цих цілей. Якщо його виявиться недостатньо, може статися те, що сталося в Україні.
— Що Ви думаєте про можливість спільної реалізації Росією і Європою «боснійського сценарію» або інших проектів федералізації (конфедералізації) відносно України?
— Я однозначно виключаю цю можливість з боку Європейського Союзу. Росія намагатиметься досягти своїх політичних і військових цілей в Україні усіма можливими засобами. Цьому протистояти нелегко, непросто, і ми дуже сподіваємося, що Україна знову стане єдиною і незалежною державою з кордонами, що існували до початку агресії Росії проти України в 2014 році.
— Будь ласка, Ваша думка з приводу можливості відміни або послаблення до кінця цього року політико-економічних санкцій Заходу проти Росії.
— Не думаю, що санкції проти Росії полегшаться чи будуть відмінені до кінця цього року, якщо Москва не дотримуватиметься домовленостей. Якщо Мінські угоди-2 не додержуються Росією, не бачу підстав для їх послаблення або скасування, навпаки — їх слід розширити і посилити.
— Ваша думка з приводу необхідності, доцільності й перспектив вступу України до єдиної дієздатної сьогодні коаліційної (колективної) системи безпеки Північноатлантичного союзу (НАТО). Чи можна в цьому плані розглядати як перший крок приєднання України до Плану дій з членства в НАТО? Чи обов'язково це?
— План дій з членства (ПДЧ) є серйозним кроком в справі можливого вступу країни до НАТО, але це не гарантує безпеку країн-членів.
— Чи обов'язково проводити в Україні референдум про вступ України до НАТО? Якщо так, тоді коли і за яких обставин?
— Політичне рішення на основі результатів референдуму забезпечує високу легітимність запланованих дій. Референдум про вступ України до НАТО може відбутися, якщо політики готові до рішучих кроків в цьому напрямі, або коли вони хочуть дізнатися про громадську думку шляхом голосування на референдумі, а не за допомогою опитування громадської думки. Якщо опитування громадської думки в країні досить, щоб побачити, що конкретно народ підтримує (як це було в Румунії), необхідності в проведенні всенародного референдума немає.
— Яка найбільш доцільна і коректна процедура вступу країни-претендента (у тому числі і України) до Європейського Союзу і НАТО? Що має бути першим, а що другим? Тобто, спочатку НАТО, а потім ЄС, чи навпаки? І чому саме так?
— Вступ до Європейського союзу, як ми вважаємо, складніший процес, що вимагає проведення більш ґрунтовних реформ, ніж вступ до НАТО (що також досить непросто). Процедури можна проводити одночасно, вони не виключають одна одну. Навпаки, доповнюють, і, звичайно, вони дуже специфічні. Виконання усіх умов процедури дає можливість країні приєднатися до будь-якої з цих організацій. Стратегічні цілі української влади так само важливі, як і народна підтримка цих реформ. Ви, Українська держава, повинні самі визначати пріоритети. При цьому реальна ситуація в кожній окремо взятій країні, як і міжнародний контекст, визначають шанси вступу країни до ЄС і НАТО.
— Як Ви вважаєте, який найефективніший механізм повернення Криму до складу України? Якою може бути підтримка в цьому напрямі міжнародних організацій і країн Заходу, передусім європейських, а також США, Канади, Японії і Австралії?
— Було б чудово, якби у мене був детальний і практичний план вирішення цієї проблеми. Думаю, що пріоритетними залишаються дипломатичні і мирні шляхи вирішення цього питання, підкріплені будь-якими іншими, такими, що виключають відкритий військовий конфлікт між сторонами. Як сказав президент Румунії під час свого візиту до Києва в березні цього року, Румунія та інші країни Європейського Союзу підтримують територіальну цілісність України і повернення Криму до складу України. Навіть якщо ООН поки що не має або не буде мати в найближчій і середньостроковій перспективі можливості реально вплинути на вирішення цього питання (через статус Росії постійного члена Ради Безпеки ООН), по-моєму, підтримка, що надається згаданими вище країнами і іншими міжнародними організаціями, може досить серйозно сприяти досягненню цієї мети. Безумовно, політичні лідери, як і дипломати з Києва, повинні грати активну і вирішальну роль в цьому процесі.
На завершення свого інтерв'ю хочу подякувати Вам за надану можливість висловити свою точку зору.
