Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Андрій Поспєлов, кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії ОНУ імені І. І. Мечникова
Майже чотиримісячне протистояння на вулицях Києва та інших міст України змусило наших співгромадян вкрай уважно стежити за розвитком сучасної вітчизняної політичної ситуації або, іншими словами, кризою в протистоянні влади і суспільства (чи окремих, вже організованих його представників). За тінню власних проблем, до яких прикута увага і зарубіжних аналітиків, журналістів і просто тих, хто співчуває, якось скупо представлені в нашому інформаційному полі в чомусь аналогічні, але значно радикальніші (навіть на початковій стадії ) події в Боснії і Герцеговині. Між тим, враховуючи історичний досвід Балканського півострова — в цілому, і зазначеної країни — зокрема, «Боснійська весна» не лише оголила далеко не веселковий стан цієї слов'янської держави, а й змалювала в найнеприємніших тонах можливі наслідки, які поки що важко собі навіть уявити.
Під вівторок, 4 лютого 2014 року, влада третього за величиною боснійського міста Тузла оголосила про закриття 4-х нещодавно приватизованих, але вже збанкрутілих заводів і звільнення без вихідної допомоги кількох тисяч працівників. Для останніх років новітньої історії країн Європи ситуація цілком стандартна і не обіцяла нічого, окрім локального обурення виштовхнутих на вулицю робітників і службовців. Таке траплялося у Франції та Іспанії, Греції та на Кіпрі. А тому і в досить незвичайній країні — Боснії і Герцеговині (БіГ) — нічого серйозного не очікувалося.
Наступного дня до 600 звільнених робітників зібралися перед будівлею місцевої адміністрації (кантону) з суто економічними вимогами — врятувати заводи і виплатити борги по зарплаті (яку дехто з робітників не бачив вже понад два роки). До середини поліцейські їх не пропустили. У відповідь у правоохоронців полетіли яйця і каміння. Ті відповідним чином відреагували, але до протестуючих незабаром долучилися місцеві футбольні вболівальники. І розпочалося.... Наприкінці дня 17 осіб, в основному поліцейські, опинилися на лікарняних ліжках, а 24 протестуючих — за гратами.
Наступної доби на вулиці Тузли вийшло вже кілька тисяч демонстрантів. Їх підтримали протестуючі в ще одному великому боснійському місті — Мостар. Але вимоги невдоволених громадян вже були явно політичного характеру — відставка уряду і покарання відповідальних за різке зубожіння населення політиків. За кілька годин мирна маніфестація переросла в сутички. Прагнучи відтіснити від будівель місцевих адміністрацій колони протестуючих, поліцейські застосували спеціальні засоби. Це лише роздратувало маніфестантів, і вони пішли на штурм кантонських адміністрацій. Наряди поліції, вельми швидко підсилені, майже без опору відступили, залишивши позаду палаючі установи.
Тузла. 7 лютого 2014
Фото з сайту : http://joinfo.com/
7 лютого радикальні протести охопили столицю республіки Сараєво. Щоправда, тут поліцейські наряди нібито надійно контролювали урядові будівлі, які весь світловий день були в облозі маніфестантів. Але ввечері все змінилося. Обложену будівлю Президії Боснії і Герцеговини демонстранти закидали пляшками з запальною сумішшю. Поліцейські спецпризначенці за допомогою гумових куль, сльозогінного газу, водометів і світло-шумових гранат відтіснили радикально налаштовану молодь. Але незабаром атаці піддався комплекс споруд сусіднього столичного кантону. У підсумку згоріли майже повністю не тільки центральні урядові установи, а й Державний архів Сараєво з розміщеною там колекцією унікальних документів епохи Австро-Угорської імперії 1878-1918 років.
Тузла. 7 лютого 2014 року. Будівля адміністрації кантону.
Фото з сайту: http://lenta.ru/photo/2014/02/07/bosnia/ # 9
Вже через 2 години після початку сараєвських сутичок президент Хорватсько-Мусульманської Федерації Боснії і Герцеговини Живко Будимир звернувся до демонстрантів з проханням припинити безлад. Марно. До 8 лютого будівлі кантональних адміністрацій в Тузлі, Мостарі, Біхачі, Травнику і Зениці було розорено і спалено, так само, як і будівлі центральних органів державного управління в Сараєво. Під натиском протестуючих 7-8 лютого у відставку пішли глави кантонів Зеніца (Мугіб Хусеінагіч), Сараєво (Суад Жельковіч), Тузла (Сеад Чаушевіч) і Унсько-Санський (Хамді Ліповач), а в Мостарі від посади відмовився начальник місцевої поліції. Кількість постраждалих наприкінці 10 лютого наблизилася до 400, з них понад половина — у столиці (144 демонстранти і 138 поліцейських). До того ж, в неділю ввечері, 9 лютого, глава поліції країни Хімско Селіновіч подав у відставку, фактично визнавши тим самим, що влада ситуацію не контролює.
Сараєво. Близько 17 години 7 лютого 2014 палаюча будівля («президентський палац») Президії Боснії і Герцеговини.
Фото з сайту: http://lenta.ru
Що ж викликало таку різку і радикальну реакцію жителів цієї балканської країни, у порівнянні з якою виступи наших співгромадян у Києві та низці інших міст України виглядають, як не дивно, досить скромно? Відповідь на це питання слід шукати, перш за все, в тому, що в Боснії і Герцеговині унікальним чином переплелися політичні та економічні проблеми, багато з яких нам досить непогано відомі, а ось деякі виглядатимуть дуже дивними.
Почнемо з того, що сучасна Боснія і Герцеговина, яка населена сербами, хорватами і боснійськими мусульманами, не так держава, як формальне об'єднання по суті двох практично незалежних утворень — Хорвато-Мусульманської Федерації та Республіки Сербської в Боснії. При цьому виникла БіГ як своєрідний компроміс у листопаді 1995 року. Тоді, щоб зупинити палаючу з 1992 року «всіх проти всіх» війну, під тиском США, НАТО і Євросоюзу були укладені Дейтонські угоди, за якими колишня югославська республіка майже в рівних пропорціях штучно розділилася на два державних утворення, з яких Хорвато-Мусульманська Федерація, по суті, також виявилася формуванням світським. Колективним органом управління, що виконувало функції президента БіГ, стала Президія, до якої увійшло по одному представнику від кожної етнічної групи країни. При цьому Хорвато-Мусульманська Федерація отримала і новий адміністративно-територіальний поділ, який складається з 10 кантонів. Гарантами виконання Дейтонських угод були США, Росія, Німеччина, Великобританія, Франція і представник Євросоюзу. Фактично те, що прийнято, як мінімум, в західному світі називати Боснією і Герцеговиною, є Хорвато-Мусульманською Федерацією, керованою не так власним урядом, як спеціальними представниками ООН. Теоретично це ж спостерігається і в Республіці Сербській в Боснії, але її лідери, на відміну від мусульман і хорватів, прагнули і прагнуть діяти самостійно, іноді навіть «норовисто».
Зрозуміло, що у сформованих умовах про чітке управління країною мова вестися не могла, бо між лідерами хорватів, сербів і мусульман постійно виникали розбіжності, що іноді нагадували звичайні склоки, коріння яких, як не дивно, сягали в далеке минуле — в період Другої світової війни (власне, як і причини громадянської війни 1992-1995 рр..). Природно, така компромісна структура управління фактично не сприяла і виробленню елементарних рішень, на прийняття яких йшли роки. Наприклад, про встановлення ціни на проїзд в автобусах Сараєво три «президента» домовлялися 6 років!
Як не дивно, але погіршували ситуацію і зовнішньоекономічні, і зовнішньополітичні зв'язки, що склалися під час кривавої боснійської громадянської війни 1992-1995 рр.. і неформально закріплені Дейтонськими угодами. Республіка Сербська в Боснії з 1995 року існувала за рахунок чималої фінансової допомоги Белграда, тоді як хорватська громада в Боснії практично повністю залежала від «слова і діла» Загреба, а після того, як Хорватія в 2013 році вступила до ЄС, — то й від підтримки Євросоюзу в цілому. Боснійським мусульманам було значно складніше. Офіційно їх підтримували США, Туреччина і окремі ісламські держави, хоча ЄС їм теж допомагав, але в рамках винятково Хорвато-Мусульманської Федерації.
При цьому створена за часів соціалістичної Югославії досить потужна економічна база Боснії і Герцеговини (згідно концепції І. Броз Тіто, саме Боснія і Герцеговина мала бути тиловою промисловою базою СФРЮ за кризових або військових умов) украй поволі відновлювалася після кривавої громадянської війни 1992-1995 років. Природно, про жодні загальнобоснійські підприємства не йшлося — відновлення відбувалося винятково в рамках або Республіки Сербської, або Хорвато-Мусульманської Федерації. І лише завдяки зовнішнім надходженням. Як наслідок, в БіГ виникло 2 або навіть 3 окремі етно-економічні райони, міць яких була лише тінню довоєнної республіки. Загальна для всієї Європи економічна криза 2009 року призвела до того, що економіка БіГ фактично зупинилася у своєму розвитку. Та й як їй розвиватися, якщо вельми складна політична система породила ще більш заплутану і неповоротку бюрократичну машину, видатки на яку щорічно збільшувалися в межах 7-20 %. Іноземні інвестори елементарно побоювалися вкладати кошти навіть у відродження якогось середнього підприємства в БіГ. Мови про промислову модернізацію не велося зовсім. І це не зважаючи на те, що в 2008 році БіГ та ЄС уклали Особливу торгову угоду та Угоду про Асоціацію, створивши таким чином заледве не ідеальні умови для спільних економічних операцій.
Як наслідок, єдиним порятунком могла бути тільки приватна ініціатива. Але в бідній і політично нестабільній країні (вірніше її частині — Хорвато-Мусульманській Федерації) вона дістала вельми парадоксальні форми. Через тотальну корупцію і вкрай слабку, суперечливу законодавчу базу повальна приватизація державних підприємств, що ще залишилися, призвела до того, що їх купували лише для того, щоб роздробити на низку складових, які можна було окремо і швидко продати, відводячи при цьому, як мінімум, їх п'яту частину в тіньовий сектор економіки. До того ж така «торгівля», що проходила з порушенням і без того недосконалих законів, призводила до того, що на права працівників приватизованих підприємств ніхто не зважав.
Тому в БіГ так і не сформувався середній клас, різко збільшилося безробіття — до 44 % від усього працездатного населення — найбільший показник у Європі (хоча за офіційною статистикою — лише 27,5 %), понад 20 % населення опинилася за межею бідності. А серед мусульман, у низці населених пунктів, за неофіційними даними, навіть розпочався голод. Зате швидко сформувався прошарок розбагатілих на подібних угодах олігархів, які виводили свої прибутки в країни ЄС. А намагаючись зміцнити своє становище всередині БіГ, саме ці бізнесмени активно кинулися в політику, і до початку 2014 року фактично склали основу адміністративного апарату всіх 10 кантонів. Зрозуміло, що на цих постах вони як і раніше вирішували в основному свої проблеми (ситуація до болю нагадує українську дійсність ). Не випадково саме на таких «політиків» в першу чергу і обрушився гнів протестуючих. Наприклад, в Зіниці демонстранти скинули в річку кілька десятків автомобілів чиновників, а в Брчко на деякий час в заручники потрапив мер міста.
Як же на ці події «Боснійської весни» відреагували керівники країни? Дивно, але стримано. Політики всіх рівнів виступили з промовами про примирення. Більш того, 8-9 лютого заарештовані в Сараєво маніфестанти вийшли на свободу по оперативно ухваленому Президією БіГ закону про амністію. Як заявив 8 лютого Желько Комшич, представник хорватів в Президії, «...Відповідальність за все лежить на нас (політиках — прим. автора)». Бакир Ізітбековіч, представник мусульман в Президії, вторив в унісон своєму колезі , що «... Керівництву країни варто піти назустріч маніфестантам і провести дострокові вибори до парламенту. Мені здається, що люди хочуть зміни влади. Мені здається, що протягом трьох місяців ми повинні дати шанс громадянам вибрати тих, кому вони довіряють. Нинішній розклад вже не працює». 10 лютого Ж.Комшіч погодився зі своїм колегою, заявивши, що відставка для нього стала б «великим полегшенням», але, на противагу йому, Б. Ізітбековіч чітко дав зрозуміти, що не збирається залишати свого посту.
Желько Комшич: «Відповідальність за все лежить на нас»
Фото з сайту : http://www.trtrussian.com/
Бакир Ізетбеговіч : «Я не збираюся покидати свого посту»
Фото: Elvis Barukcic / AFP
Чи ця заява, чи кричуща пасивність влади спровокували вранці 10 лютого другу хвилю демонстрацій. Хоча вже з суботи 8 лютого протести, що несподівано охопили 20 боснійських міст, поступово почали спадати. Знову на вулиці Сараєво, Травника, Лівно і деяких інших міст вийшли люди зі значно чіткішими вимогами: відставка федерального уряду і всіх адміністрацій кантонів, зниження заробітної плати та матеріальної допомоги політикам, прийняття законів про походження активів, судове переслідування підозрюваних у зловживаннях владою і запровадження системи прозорості державних видатків. Побоюючись ескалації ситуації, уряд Хорвато-Мусульманської Федерації скасував на найближчі дні заняття в школах і дозволив чиновникам місцевих адміністрацій не виходити на роботу. А 11 лютого заявив про прийняття вимог протестуючих.
Сараєво. Неділя 9 лютого. Радикальні протести поступилися місцем мирному мітингу.
Фото з сайту: http://www.segodnya.ua/
На цьому тлі протести 7-8 лютого в Баня-Луці — столиці Республіки Сербської в Боснії — пройшли мирно і не так масштабно. Що пояснюється більш стабільною ситуацією в цій частині БіГ практично з моноетнічним складом населення і сталими зв'язками з Сербією, яка надає республіці чималу економічну і політичну допомогу. За словами найповажнішого російського фахівця з колишньої Югославії, керівника Центру з вивчення сучасної балканської кризи Інституту слов'янознавства РАН, політичного експерта по Балканах в Штабі миротворчих сил ООН в колишній Югославії, доктора історичних наук Олени Гуськової, «... в Республіці Сербській, щоб б ми там не казали про кризу і труднощі економічного розвитку, основи для бунту немає». Подібне твердження досить оптимістичне, хоча побічно воно і підтверджується, як мінімум, тим фактом, що сербський представник Президії БіГ Небойша Родмановіч поки що ніяк не коментує кризову ситуацію в країні.
Зате вже активізувалися представники Євросоюзу. Причому, риторику окремих їх представників аж ніяк не назвеш мирною. Так, 9 лютого Верховний представник ООН з Боснії і Герцеговини, австрійський дипломат Валентин Інцко, підтвердивши, що основою нинішніх протестних виступів в країні є саме соціальна нерівність, заявив наступне: «У разі ескалації ситуації ми, можливо, повинні замислитися про направлення туди військ Євросоюзу». Колишній же в 2000-2010 рр.. президент Хорватії Стіпе Месич взагалі закликав переглянути Дейтонські угоди з метою «створення окремого хорватського утворення в БіГ». І це лише початок — 11 лютого про можливість введення в БіГ своїх військ заявили і представники НАТО.
Валентин Інцко: «Якщо ситуація в Боснії загострюватиметься, то нам потрібно подумати про відправку туди збройних сил Європейського Союзу»
Фото з сайту : http://www.svoboda.org/
Щоправда, в понеділок 10 лютого міністри закордонних справ країн ЄС обговорили ситуацію в БіГ на своєму засіданні в Брюсселі, але не ухвалили якихось конкретних рішень. Втім, головним підсумком цієї зустрічі була вельми стримана позиція офіційного Брюсселя.
«Важливо стежити за тим, щоб ті, хто хоче протестувати, могли б це робити у мирний спосіб, за відсутності будь-якого насильства і захищеними від будь-якого насильства. Ми рішуче засудили вчинені акти насильства. Найважливіше, щоб керівники в Боснії і Герцеговині чули, що кажуть представники населення, і відповідали на його нагальні проблеми — економічну стурбованість, високий рівень безробіття серед молоді та політичні проблеми, які давно не сходять з нашого порядку денного», — зазначила верховний представник ЄС з закордонних справ Кетрін Ештон.
Так що ж далі?
Цілком очевидно, що нинішня боснійська криза викликана винятково соціально-економічними причинами, насамперед у Хорвато-Мусульманській Федерації, помноженими до того ж на своєрідну політичну організацію країни. Багато в чому штучні Дейтонські угоди в принципі не влаштовують ані сербів, ані хорватів. З політичної точки зору вони більш вигідні мусульманам, але от в економічному плані за минулі 19 років вони їм не дали майже нічого. Навіть більше, ситуація якраз в мусульманському анклаві в соціальному плані вже не тільки критична, але й вибухонебезпечна. Не зважаючи на те, що ще в 2012 році Євросоюз підтримав Сараєво в його прагненні приєднатися до цієї організації після того, як БіГ продемонструє певні економічні успіхи, подібна перспектива вже зараз виглядає примарною. Мало того, що вона за визначенням вимагає структурних реформ, проводити які поки що нікому, а на жовтень 2014 року в БіГ заплановані парламентські вибори і тому нинішні політики країни зайняли вичікувальну позицію, так ще й заяви окремих представників ЄС і без того розігрівають ситуацію. Хоча б у тому плані, що, згідно з Конституцією БіГ, за виконанням якої вже дуже пильно стежить саме Євросоюз, дострокові парламентські вибори не передбачаються. А тому одна з головних причин нинішніх протестів — некомпетентність політиків-олігархів, за визначенням в найближчі місяці не може бути усунена. Як наслідок, повільно, але впевнено відкривається перспектива перетворення бурхливих подій в Боснії і Герцеговині з кризи соціально-економічної в кризу, або навіть конфлікт, політичний. Враховуючи не тільки сучасну ситуацію, але й історичний досвід, подібна криза, як не сумно, може призвести до нової балканської війни. Про це нині застерігають російські та сербські фахівці, проте в ЄС, не зважаючи на загальну стурбованість ситуацією в БіГ, до такої перспективи ставляться стримано.
Дивно, але ця стриманість вкрай цікаво виглядає в інформаційному просторі. Вже з 10 лютого кількість публікацій щодо ситуації в БіГ різко скоротилася, і це не зважаючи на те, що криза в країні аж ніяк не минула, і акції протесту, як і раніше, струшують міста Хорвато-Мусульманської Федерації. Так може дійсно в ЄС взяли курс на повну підтримку нинішньої боснійської влади з усіма відповідними наслідками (включно з прийняттям республіки до Євросоюзу (винятково з політичних міркувань), в ситуації, коли країна повністю не відповідає вимогам даного об'єднання)? А в НАТО, як стверджують російські аналітики і офіційний Белград, всерйоз замислилися про ліквідацію Республіки Сербської? Якщо так, то «Боснійська весна» буде затяжною, і наслідки її можуть виявитися вельми не радісними.
Якими саме? Покаже час.
