«Історичні, правові і політичні аспекти розвідувальної діяльності держави» — таку назву має нова монографія Віктора Гвоздя, присвячена комплексному дослідженню розвідувальної діяльності у контексті системи забезпечення національної безпеки держави. По суті це поки що єдине у нас видання такого плану і його можна вважати основою для подальших досліджень з такої важливої тематики, як розвідка. Тим більше, що автор, посилаючись на досвід, набутий під час відбиття військової агресії Росії на Сході України у період 2014–2018 років, вказує на певні особливості такого аналізу, який сьогодні став основою української законотворчості з розвідувальної діяльності, висвітлює різноманітні її аспекти. На основі наявних наукових досліджень і публікацій та ухваленого нового українського законодавства з питань національної безпеки автор комплексно досліджує розвідувальну діяльність у системі забезпечення національної безпеки нашої держави крізь призму історичних, правових і політичних аспектів такої діяльності не тільки України, а й провідних країн світу.
Монографія складається з 21 глави, об’єднаних у шість розділів під такими заголовками, як «Філософія розвідки», «Історичні джерела та основні етапи розвитку української розвідки», «Побудова розвідувальних служб провідних країн світу», «Національна безпека держави», «Розвідувальні органи України», «Міжнародні та безпекові тренди сучасного світу». Її доповнюють ілюстрації, що допомагають усвідомлювати та узагальнювати зміст усієї роботи. А ось щодо актуальності досліджуваної теми, то у передмові автор монографії посилається, зокрема, на новий, ухвалений у червні 2018 року, Закон України «Про національну безпеку України». У ньому визначається, що «розвідувальні органи, як суб’єкти забезпечення національної безпеки і оборони України, беруть участь у формуванні і реалізації державної політики з питань національної безпеки і оборони у визначених законодавством сферах».
Всебічно аналізуючи історичні, правові і політичні аспекти розвідувальної діяльності провідних країн світу і України, автор подає конкретні історичні дати створення сучасних розвідувальних органів — воєнної і зовнішньої розвідки України, визначає терміни «розвідувальне співтовариство України», «дипломатична розвідка», «геополітична розвідка», «партизанська розвідка» і надає рекомендації щодо удосконалення системи забезпечення національної безпеки України, утворення розвідувального співтовариства, правового регулювання організації і діяльності українських розвідорганів та контролю за їх діяльністю. А також детально описує етапи створення української розвідки, починаючи від часів Київської Русі, доби Козаччини і закінчуючи сьогоденням. Зокрема, цікаво розповідається про діяльність розвідки Гетьманської держави, у період Центральної Ради, за часів, коли керівництво державою було в руках гетьмана П. Скоропадського чи Директорії. Достатньо уваги приділяється розвідці у Західно-Українській Народній республіці, а згодом і Державного центру УНР у екзилі, куди були змушені виїхати українські патріоти після поразки у протистоянні зі східними чи західними сусідами.
Автор також надає розширену інформацію про розвідувальні органи провідних країн світу, таких як США, Франція, Велика Британія, РФ, ФРН, Ізраїль чи КНР. І, звертаючи увагу на певні їх особливості, пояснює, чому структури цих держав саме такі, а не інакші; хто стояв біля витоків їх створення, якими принципами при цьому керувався і завдяки чому такі структури досягли успіхів. До речі, у кожній главі монографії є розділ, у якому розповідається про правові аспекти та опосередковано вказується, на що слід звертати увагу, налаштовуючи діяльність сучасних розвідувальних органів України, роль яких у наш час переоцінити важко.
Тому автор і виокремив у присвяченому Україні розділі «Національна безпека держави» матеріали під такими заголовками, як «Контроль і нагляд за діяльністю спецслужб і розвідувальних органів держави», «Засади національної безпеки України», «Реформування системи забезпечення національної безпеки України» тощо. Розділ логічно доповнюється такою главою, як «Правові аспекти організації та діяльності розвідувальних органів України», де викладені відповідні теми, що стосуються українських розвідорганів, основні положення їх правового регулювання, контролю і нагляду за їх функціонуванням.
Щодо останнього розділу монографії «Міжнародні та безпекові тренди сучасного світу», то зміст його актуальний з огляду на поточні геополітичні події. Автор так і вказує, що світу епохи Постмодерну притаманний нелінійний розвиток соціально-політичних процесів, який проявляється в їх швидкоплинності і конфліктогенності, зумовлених значним загостренням територіальної, демографічної, конфесійної, екологічної продовольчої та інших проблем. А вказуючи, погоджується з висновками визнаних експертів, які застерігають, що з загостренням конфронтації між провідними центрами сили виникатиме загроза загальносвітової катастрофи з непередбачуваними наслідками. Автор погоджується і з висновками авторитетних дослідників, які вважають, що на початку ХХІ століття в діяльності розвідок відбувається революція — третя за рахунком, якщо брати до уваги дві попередні під час Першої та Другої світових війн. Зокрема, наслідком цієї третьої революції мають бути модерні розвідки — як політична, воєнна, так і всі інші, що належать до розвідувального співтовариства.
Презентація книги відбудеться 24 січня 2019 року в «Укрінформі» (Київ, вул. Б. Хмельницького 8\16) о 16 годині.
