Напевно немає потреби нагадувати, що все у нашому світі взаємопов’язано, і якщо поставити правильне запитання, то ми отримаємо і вірну відповідь.

У ніч на 31 грудня 2018 року в Магнітогорську, Російська Федерація, в квартирі на другому поверсі десятиповерхового будинку № 164 на вулиці Карла Маркса пролунав вибух, що зруйнував весь під’їзд. Засоби масової інформації РФ повідомили про вибух «побутового» газу.

Прискіпливі журналісти пов’язали вибух будинку з подіями 1 січня 2019 року, коли в маршрутці того ж Магнітогорська виникла стрілянина і знову вибухнув газ. Три чоловіка загинуло, один втік і ФСБ досі його шукає.

Версія журналістів була «незручною» і ЗМІ РФ продовжували писанину про «побутовий» вибух. І так до 18 січня, коли «Ісламська держава» (ІД) на шпальтах тижневика al-Naba не взяла на себе відповідальність за цей терористичний акт. Чому так зволікала? Мабуть тому, щоб надати організаторам та виконавцям теракту час для виходу в небезпечну зону, або зачистити «хвости».

На півночі Афганістану сформувалося досить потужне терористичне шиїтське угруповання

За наявними даними, теракт здійснили члени терористичної організації «Партія ісламського відродження» Таджикистану (ПІВТ). Загиблі в маршрутці таджики походили із міст Куляб та Курган-Тюбе, досить відомих центрів ісламістських угруповань Таджикистану. На сьогодні на території Росії чимало вихідців із Вахшської долини Таджикистану, міст Курган-Тюбе, Куляб, Худжант, компактні місця проживання яких можна впевнено вважати базою радикального ісламістського підпілля.

За деякими даними, що потребують подальшого відстеження та уточнення, сьогодні на півночі Афганістану сформувалося досить потужне терористичне шиїтське угруповання чисельністю від 12 до 14 тис. бойовиків і яке вважається союзником ІД. Керівництво угруповання ставить за мету розгорнути активні бойові дії не тільки на афгансько-таджицькому кордоні, але і на території самого Таджикистану та Узбекистану. Зокрема, захопити великі підприємства на кшталт спільного підприємства з видобутку золота «Зарафшан» (Педжикент, Таджикистан), Рогунську і Нурекську ГЕС.

Згідно з планами угруповання, за успішного розвитку подій передбачається вихід на казахський кордон в районах нафтових родовищ Тенгіз, Жанажол та Кашаган. Скоріш за все, з початком весни та звільненням перевалів від снігу і можуть розпочатися бойові дії.

Довжина афгансько-таджицького кордону становить 1400 км

Відомо, що у 2017–2018 роках до Афганістану було передислоковано кілька загонів бойовиків ІД загальною чисельністю щонайменше 6 тис. під командуванням «міністра війни» ІД Гулмурода Халімова. Мали місце і переговори Г. Халімова з талібами щодо пропуску загонів ІД через афганський кордон на перевали Паміру до Гірського Бадахшану (Таджикистан) і на територію південного сходу Узбекистану.

Довжина кордону між Таджикистаном та Афганістаном становить 1400 км. Через нього проходить так званий «північний маршрут», по якому опій та героїн із Афганістану потрапляє до країн Центральної Азії, а далі — до Росії та країн Європи. В період з 2016 по 2017 рік виробництво опійного маку у світі виросло на 65 % і склало 10,5 тис. тонн, 9 тис. тонн з яких виготовляється в Афганістані.

За даними «Радіо Озоді» («Радіо Свобода»), минулого року на афгансько-таджицькому кордоні створено 22 нових контрольно-перепускних пункти, що повинні перекрити потоки зброї та наркотиків у зоні Гірсько-Бадахшанської автономної області.

Довідково: Гулмурод Салімович Халімов народився 14 травня 1975 року в Душанбе, Таджикистан. Строкову службу проходив у президентській гвардії Республіки Таджикистан. У 1997 році пройшов курс спеціальної підготовки у московському спецназі. У 2005 році закінчив Академію МВС Таджикистану. У 2003 і 2008 роках проходив підготовку по курсу спецназу на базі спеціальних військ США, штат Луїзіана. Під час навчання у США стажувався в приватній військовій компанії Blackwater. Мастак партизанської війни. Колишній полковник, командир таджицького ОМОНу навесні 2015 року приєднався до ІД в Іраку. У 2017 році він вже керував обороною Мосула (Іракський Курдистан), згодом був призначений «міністром війни» ІД. Командний склад своїх загонів він призначає з числа колишніх радянських офіцерів, що мають бойовий досвід (татари, башкири, вихідці з республік Середньої Азії, колишні сирійські та іракські офіцери, які навчалися в Радянському Союзі).

Виникає резонне запитання: як шиїтське терористичне угруповання стало союзником ІД, яка, як відомо, активно воює проти шиїтів і поклала їх вже тисячі? Відповідь проста: терористичні організації інтернаціональні та ситуативні, і після втрати ІД «харчової бази» в Іраку та Сирії, вона у пошуку нових джерела фінансування, і шиїтська терористична організація, до складу якої входить і ПІВТ, стала в нагоді. ІД визнає лише єдиний критерій — результат, і якщо для досягнення мети треба об’єднатись із шиїтами, то це — не проблема. Прикладом є радикальні «Брати-мусульмани» зі складу ХАМАС, і які чудово себе почувають завдяки катарським та іранським коштам.

А тепер кілька слів про «Партію ісламського відродження» Таджикистану. Вона є опозиційною ісламістською політичною партією і була створена у 1990 році. Засновник і лідер партії з 1993 по 2006 рік Саїд Абдулло Нурі був одним із впливових таджицьких політиків і релігійних діячів. С. Нурі був активним послідовником ідеї створення в Таджикистані ісламської держави. Розпочав свою політичну діяльність ще у 1973 році, створив нелегальну молодіжну організацію ісламістів «Нахзате ісломі» («Ісламський рух»).

«Партія ісламського відродження» Таджикистану	Саїд Абдулло Нурі

До середини 1980-х років організація перетворилась на досить розгалужену таємну мережу і почала друкувати журнал «Правда ісламу». В червні 1986 року КДБ СРСР у Вахшські долині Таджикистану провела широкомасштабну операцію проти «Ісламського руху», багато її членів було арештовано. До в’язниці потрапив і сам С. Нурі. У березні 1990 року, після скасування 6 статті Конституції СРСР (заборона на створення партій та організацій), в Астрахані відбувся перший з’їзд «Партії ісламського відродження» Таджикистану. У 1991 році внаслідок масових демонстрацій влада Таджикистану була змушена дозволити офіційну діяльність ПІВТ. Під час громадянської війни в Таджикистані у 1992–1997 роках ПІВТ входила до складу «Об’єднаної таджицької опозиції» і протистояла «Народному фронту Таджикистану».

Довідково: «Народний фронт Таджикистану» — штучно створена влітку 1992 року організація з метою прикриття діяльності розвідувального загону спеціального призначення зі складу 15-ї бригади спеціального призначення ГРУ ГШ РФ. Командиром загону чисельністю 100 бійців був Володимир Квачков. Головою НФТ був призначений кримінальний авторитет Сангак Сафаров. З метою «відновлення конституційного ладу та територіальної цілісності Республіки Таджикистан» загін спецназу створив на півдні Таджикистану широку партизанську мережу, загони якої воювали проти опозиції до 1997 року. В бойових діях проти опозиції активно брали участь частини 201-ї Гатчинської двічі Червонопрапорної мотострілецької дивізії зі складу ЗС РФ. Її полки були дислоковані в Кулябі, Курган-Тюбе, Навабаді та Душанбе.

У червні 1997 року С. Нурі та президент Таджикистану Емомалі Рахмонов підписали «Загальну угоду щодо миру в Таджикистані», яка поклала край громадянській війні. У жовтні 2003 року ПІВТ, яка набувала все більшої популярності серед населення, фактично була заборонена. С. Нурі помер 9 серпня 2006 року.

Мухіддін Кабірі

На теперішній час лідером партії є Мухіддін Кабірі, який вважається послідовником ваххабізму. Вільно володіє арабською та перською мовами. Навчався на арабському відділення Державного таджицького університету, у Дипломатичній академії МЗС  РФ, в університеті промисловості в Сані (Ємен). З 2000 року — заступник голови ПІВ Таджикистану, з вересня 2006 року — голова ПІВТ. З березня 2015 року живе в еміграції у Туреччині.

 

Таким чином, навесні 2019 року слід очікувати певного загострення воєнно-політичної обстановки на таджицько-афганському кордоні, в Гірсько-Бадахшанській автономній області та Хатлонській області Таджикистану, на південному сході Узбекистану.

Малоймовірно, що бойові дії ІД та таджицької опозиції стануть великомасштабними, оскільки і Республіка Таджикистан, і Узбекистан є членами «Шанхайської організації співробітництва» (ШОС) та «Організації Договору з колективної безпеки» (ОДКБ), і статутами цих організацій передбачено «укріплення миру, міжнародної та регіональної безпеки, колективний захист незалежності, територіальної цілісності і суверенітету держав-членів». Потенціал країн-членів організацій порівняно більший, ніж Іраку та Сирії. Зрозуміло, що і РФ, і Китай не дозволять «роздмухування» війни в регіоні Середньої Азії, і намагання ІД знайти та оволодіти новими «харчовими базами» будуть приречені.