Борисфен Інтел

Між принциповістю і впертістю

2 лютого 2018
<p>Між принциповістю і впертістю</p>

Зоряна Лебедівна

Що змінилося протягом останніх місяців у позиціях України та, зокрема, її Міністерства освіти, у справі відстоювання мовної статті закону «Про освіту», ухваленого у вересні минулого року?

Наші фахівці пояснювали наступне: мовна стаття жодним чином не обмежує культурні права національних меншин, а навпаки — дає їм можливість соціальної та кар’єрної реалізації. А реагуючи на будь-які невдоволення з боку сусідніх іноземних держав статтею 7 закону «Про освіту», своєю чергою можна вказати на такий факт, як відсутність на їх території україномовних навчальних закладів для української нацменшини. В той же час як для нацменшин України кількість таких навчальних закладів більш, ніж достатня.

У жовтні–грудні 2017 року такі держави, особливо Угорщина та Румунія, не припиняли критикувати згадану 7 статтю. У відповідь міністру освіти Лілії Гриневич доводилось аргументовано відстоювати положення цього Закону України. Однією з найуспішніших аргументацій вважаю статистичні дані про відсоткове відношення успішного складання ЗНО представниками нацменшин. Так, посилаючись на інформацію Українського центру оцінювання якості освіти, міністр повідомила, що 62 % випускників шкіл, які належать до угорської меншини, не склали ЗНО з української мови та літератури; відповідно румунської меншини — 55 %.

Міністри Павло Клімкін та Лілія ГриневичСлід зауважити, що абсолютну підтримку української позиції забезпечило Міністерство закордонних справ України. Так, активно відстоював нашу позицію міністр закордонних справ Павло Клімкін, який провів низку дипломатичних зустрічей та заходів, зокрема, з главою МЗС Угорщини Петером Сіярто. Наприклад, у грудні 2017 року Павло Клімкін відвідав школи у Закарпатській області, де на спеціально організованому брифінгу активно підтримав позицію міністра освіти Лілії Гриневич. Слід зауважити важливість цих заходів, адже такий наш сусід як Угорщина, намагаючись критикувати та блокувати імплементацію мовної статті нового закону, визнала за належне заручитися підтримкою… Російської Федерації. Зокрема, щойно згаданий угорський міністр П. Сіярто з російським колегою С. Лавровим, зустрічаючись у Нью-Йорку у вересні 2017 року, спільно висловили своє занепокоєння щодо обмеження можливості навчання в Україні представників національних меншин рідною мовою відповідно до нового закону «Про освіту». Залишається лише здогадуватись, що послужило справжньою підставою для такого «союзництва»…

Але як цей закон сприймається цивілізованим світом, що завжди прагне зважати на правове поле? Ось тут ми здобули перемогу: наприкінці 2017 року було оприлюднено рішення Венеціанської комісії щодо положень Закону України «Про освіту» про викладання державною мовою, мовою меншин та іншими мовами. У висновку комісії вказується, що хоча у статті 7 цього закону і мають місце певні розбіжності, однак усі права національних меншини гарантуються в повному обсязі, зокрема, можливість викладання мовою нацменшин у початкових класах. Таким чином, Венеціанська комісія підтримала викладені в ст. 7 закону «Про освіту» позиції України. Що надало нам додаткові переваги у вирішенні так званого локального конфлікту.

Також нам надали підтримку офіційною риторикою Рада ЄС та балтійські країни. Зокрема, з Естонією, що головувала в Раді Європейського Союзу, було проведено консультації щодо залагодження цієї конфліктної ситуації, і вона підтримала Україну, порадивши заручитися підтримкою тих країн, вихідці з яких проживають на українських територіях як національні меншини. Україною це було негайно імплементовано.

Загалом, активна позиція України лише сприяла залагодженню конфліктної ситуації: з Польщею було підписано декларацію щодо імплементації статті 7; Болгарія виявила бажання долучитися до роботи над підручниками та програмами, зокрема, до підготовки вчителів для шкіл болгарської меншини; представники Угорщини домовилися про спільне з українськими освітянами напрацювання документів стосовно імплементації статті 7 згаданого закону.

Щоправда, дещо послаблює позиції України пункт 4 статті 7 закону «Про освіту», яким стверджується наступне: «У закладах освіти відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома чи більше мовами — державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу». Не зовсім чітке формулювання цього пункту статті створює своєрідну «нішу» для її порушення представниками нацменшин у вигляді ухиляння від обов’язкового викладання дисциплін державною мовою. Так, міністр національної освіти Польщі Анна Залевська заявила, що хоче почути про гарантії, що підтвердять можливість викладання польською мовою у школах польської меншини в Україні.

Таким чином, Україна надалі відстоює першопочаткові позиції стосовно статті 7 закону «Про освіту». Менше, ніж за півроку, Україні вдалося провести низку заходів із залагодження конфліктної ситуації, заручитися підтримкою сусідніх країн, Ради Європейського Союзу та Венеціанської комісії. Існують певні розбіжності, які певним чином створюють вищезгадане поле для спекуляцій щодо виконання національними меншинами статті 7. Проте ці розбіжності згодом уточнюватимуться. Основне навантаження лягло на плечі двох наших міністерств — освіти і закордонних справ, — які спільними зусиллями підкріпили антиросійський інформаційний фронт та сприяли посиленню дипломатичних позицій України у світі.

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/02-02-zoryana/