Борисфен Інтел

Іран: вірогідна відповідь на нові загрози

16 квітня 2018
<p>Іран: вірогідна відповідь на нові загрози</p>

Вадим Волохов

Воєнна-політична обстановка навколо Сирії залишається досить складною і, фактично, непередбачуваною. Західна коаліція на чолі зі США вже завдала перших ударів, паралельно з цим тривають переговори і консультації, але, судячи з усього, поки що результатів немає.

Наскільки відомо, є два варіанти розвитку ситуації. Перший, коли Захід вимагає від В. Путіна забрати Б. Асада із Сирії, хоча, за даними деяких засобів масової інформації, той зі своєю родиною вже в Ірані. Такий вихід із ситуації повністю влаштовує Анкару, і Р. Ердоган вже провів переговори з В. Путіним. За попередніми даними, всі російські найманці, інструктори і технічний персонал евакуйовані до Ірану, авіація передислокована на базу Хмеймім, а російські кораблі покинули базу, що в Тартусі.

Другий варіант, коли Захід вимагає, щоб Тегеран вивів всі свої формування із Сирії, а це приблизно 120 тис. членів шиїтських збройних формувань! Таке питання вирішити нанесенням ракетних ударів неможливо, а наземну операцію коаліція навряд чи проводитиме. За цих умов значно зросла загроза блокування Ормузьської протоки збройними силами Ірану.

Директор РУМО США генерал-лейтенант Роберт Ешлі
Директор РУМО США
генерал-лейтенант Роберт Ешлі

6 березня ц. р. директор Розвідувального управління Міністерства оборони США генерал-лейтенант Роберт Ешлі на засіданні Комітету Сенату США з питань збройних сил виступив з доповіддю щодо загроз національній безпеці Сполучених Штатів Америки. Зокрема, він окреслив коло проблем, що постали перед США останнім часом. Передусім це нові виклики з боку Північної Кореї, Китаю, Росії та Ірану. Зважаючи на доповідь, Вашингтон досить серйозно стурбований розгортанням в Ірані сучасної ракетної системи протиповітряної оборони (ППО) SA-20С, отриманої від Росії в минулому році. За словами Р. Ешлі, розгортання даної системи дало Ісламській Республіці «покращення можливостей ППО в покоління».

Ще у 2008 році, коли стали відомі наміри Росії продати Ірану новітні системи ППО SA-20», генерал Майкл Мозлі, який був начальником штабу ВПС США, заявив журналістам, що здатність Ірану захистити себе від повітряних ударів стане «квантовим стрибком» вперед. У 2010 році генерал армії Девід Петреус, який на той час очолював Центральне командування США, сказав, що зброя, якою прагне володіти Іран, стане чудовим «антизахистом» можливостей, спрямованих на запобігання входження сил США, Європи та країн Перської затоки в протоку Ормуз за умов гострої кризи.

Довідка:

Розгортання системи С-300 в ІраніС-300 (за кодифікацією НАТО — SA-10 Grumble, SA-12 Giant/Gladiator, SA-20 Gargoyle) — зенітно-ракетна система середнього радіусу дії. Серійне виробництво системи під індексом С-300ПТ розпочалося ще в 1975 році. В 1978 році були завершені випробування системи, а в 1979 році перший полк С-300 став на бойове чергування.

С-300 — сімейство зенітних ракетних систем, здатних вражати різні цілі на висотах: від менших, ніж можлива висота польоту, — до більших, ніж верхня межа висоти для повітряних цілей, на дуальностях від кількох кілометрів — до 150–300 км, в залежності від типу застосовуваних елементів системи С-300 і, зокрема, ракет-перехоплювачів.

Важливою якістю всіх комплексів сімейства С-300 є здатність працювати в різних поєднаннях всередині однієї модифікації в межах одного комплексу, між модифікаціями (обмежено), а також через різні мобільні вищі командні пункти компонувати батареї будь-якого складу, кількості, модифікацій, місць розташування, у тому числі з залученням інших систем ППО в єдину для всіх батарею. 

З розгортанням даної системи ППО Іран отримав високомобільну далекобійну стратегічну ракету класу «поверхня-повітря» і у цьому зв’язку для США зі всією гостротою постало питання захисту Ормузької протоки від загроз Тегерану перекрити її з метою захисту своїх національних інтересів в зоні Перської затоки. До речі, розгортання системи SA-20 підкреслює цінність придбання Ізраїлем сучасного літака Lockheed Martin F-35.

Довідка:

Ормузька протокаОрмузька протока — вузька, стратегічно важлива протока, що з'єднує Оманську затоку на південному сході з Перською затокою на південному заході. Північне узбережжя належить Ірану, а південне знаходиться під контролем Еміратів та Мусандаму — анклаву Оману.

  • довжина 195 км
  • ширина 55–95 км
  • середня глибина 27,5 м
  • швидкість течій 1–3 км/год., припливи до 3,5 м
  • швидкість припливної течії до 8 км/год.
  • головні порти — Бендер-Аббас (Іран) і Ель-Хасаб (Оман)

Протока розподілена на два транспортні канали шириною близько 2,5 км кожний, відділені один від одного п’ятикілометровою буферною зоною. Наразі протока є єдиним морським шляхом, що дозволяє експортувати арабський газ і нафту до третіх країн, зокрема до США.

За даними підрозділу морської статистики Lloyd's, на частку протоки припадає більше 40 % світового експорту нафти морем. В середньому близько 15 танкерів, що перевозять 16,5–17 млн барелів сирої нафти, проходять через протоку щодня.

Ормузьська протока, крім свого важливого географічного значення, цікава ще й тим, що Іран контролює рух морських суден протокою (за участі своїх бойових кораблів ВМС), дотримуючись при цьому норм міжнародного права та зважаючи на свої національні інтереси. Важливо розуміти, що всі морські судна, включно з тими, що належать ВМС США, мають проходити територіальними водами Ірану.

Командуючий ВМС ЗС Ірану адмірал Хабіболла Сайярі
Командуючий ВМС ЗС Ірану
адмірал Хабіболла Сайярі

28 грудня 2011 року віце-президент Ірану Мохаммад Реза Рахімі, у відповідь на заяву США щодо введення економічних санкцій, заявив, що його країна готова відповісти на будь-який тиск блокуванням руху танкерів Ормузьською протокою. Командуючий ВМС ЗС Ірану адмірал Хабіболла Сайярі запевнив Верховного лідера ІРІ та президента, що перекрити Ормузьську протоку «легше, ніж випити склянку води». 20 липня 2012 року Меджліс Ірану підтримав законопроект про перекриття Ормузьської протоки.

 

На сьогодні Іран має найбільший в регіоні арсенал балістичних ракет, що складається з систем близького та середнього радіусу дії, які можуть вражати цілі на відстані до 2 тис. км. В Ісламській Республіці Іран за розробку і виробництво ракетної зброї відповідає Організація аерокосмічної промисловості. До її складу входять підприємства з виробництва протитанкового озброєння, засобів ППО, ракетного озброєння для ВМС, тактичних та оперативно-тактичних ракет, космічних систем, засобів телеметрії та радіолокації.

У вересні 2010 року КВІР дістав на озброєння перші ракети нового покоління: «Фатех-110» класу «земля-земля». Ракети оснащенні твердопаливним двигуном і спроможні вражати цілі на відстані до 195 км.

На узбережжі розташовані мобільні артилерійські і ракетні батареї, протикорабельні ракетні комплекси. На базах ВМС знаходиться велика кількість ракетних катерів. Іран спроможний широко використовувати БПЛА, морські міни, загони бойових плавців та підводні човни типу «Малюк». Відомо також, що ВМС КВІР мають у своєму складі групи смертників, які на невеликих катерах з вибухівкою готові перехоплювати бойові кораблі коаліції.

Наприклад, 4-й район ППО ЗС ІРІ з оперативним центром в м. Бендер-Аббас прикриває повітряний простір південної та південно-східної частини країни, контролює акваторії Перської та Оманської заток, зону проток, острови Кіш та Кешм, країни регіону — Бахрейн, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, південний захід Афганістану та західні райони Пакистану. У складі району функціонує 5 груп ППО, центри яких розташовані в містах Бендер-Аббас, Джаск, Чабахар, Джена та на острові Кіш.

 

Заслуговує на увагу і берегова оборона Ірану — основними бойовими частинами берегової оборони ВМС є ракетні бригади, на озброєнні яких знаходяться ракети HY-2/4 Silkworm.

Ще в січні 2004 року міністр оборони та підтримки ЗС Ірану віце-адмірал Алі Шамхані вперше повідомив про початок серійного виробництва та передачу на озброєння ЗС ІРІ нової ракетної зброї — протикорабельних ракет «Раад», «Коусар» та «Нур».

Ракети класу «берег-море», «корабель-корабель» «Раад» встановлюються як на кораблях, так і на островах та узбережжі Перської затоки, що значно підвищує бойові можливості військово-морських сил країни. Радіус дії ракети — 150 км, вона обладнана головкою самонаведення та рідиннопаливним двигуном.

Примітка:

За різними оцінками ЗС ІРІ мають на озброєнні до 300–350 пускових установок тактичних, оперативно-тактичних та протикорабельтних ракет, до 200 установок зенітних керованих ракет.

Ракетні комплекси «Коусар» та «Коусар-1» мають телевізійну систему керування та пошуку цілі. Пускові установки можуть бути встановлені на швидкісних катерах і кораблях, на патрульних і бойових вертольотах, на берегових фортифікаційних спорудах.

ТТХ комплексу «Коусар»:

  • максимальна дальність пуску — 15 км
  • загальна вага — 150 кг
  • вага бойової частини — 29–30 кг
  • максимальна швидкість — 0,8–0,85 Маха

Про відкриття технологічної лінії з виробництва протикорабельних крилатих ракет «Нур» вперше було оголошено ще у вересні 2002 року. Прототипом зазначеного ракетного комплексу є китайський комплекс YJ-82, відомий під назвою С-802.

ТТХ комплексу «Нур»:

  • максимальний радіус дії — 120 км
  • мінімальний радіус дії — 10 км
  • вага бойової частини — 165 кг
  • вага ракети — 714 кг
  • довжина ракети — 6,31 м
  • діаметр — 0,36 м
  • тип двигуна — рідиннопаливний
  • система наведення — інерційна, активний радар

3-х контейнерна мобільна пускова установка змонтована на автомобілі Mercedes-Benz 1234. В січні 2004 року було оголошено про початок серійного виробництва радарів DM-3B системи керування ракет «Нур».

Система «Раад» Система «Коусар» Система «Нур»
Система «Раад» Система «Коусар» Система «Нур»

Розміщені навколо морського порту Бендер–Хомейні (що знаходиться в дельті ріки Шатт-ель-Араб) батареї протикорабельних ракет «Нур», «Раад» та «Коусар» повністю перекривають підходи до цього порту з боку Перської затоки. Ракетні батареї також прикривають район головної бази ВМС Армії і КВІР Ірану — Бендер-Аббас, район морського порту Бендер-Ленге та острів Великий Томб (с західної частини острова Кешм). Безумовно, повністю перекриті підходи до нафтових терміналів, плавучих бурових установок. Ракетні батареї прикривають практично все узбережжя континентальної частини Ірану, всі транспортні комунікації в зоні Перської затоки, повністю контролюють рух через Ормузьку протоку та вихід в Індійський океан.

Крім цього, не зайвим буде пам’ятати, що іранські ракетні війська озброєні тільки мобільними пусковими установками, що значно підвищує їх живучість. Вздовж всього узбережжя Перської затоки та Ормузьської протоки створені позиційні райони ракетних технічних баз зі складами, запасами мастильно-паливних матеріалів і ракетного палива.

 

При плануванні бойових дій командування міжнародної коаліції має також брати до уваги, що вузькість Перської затоки та Ормузьської протоки фактично «замикає» авіаносні групи та кораблі супроводження, не дає їм змоги для маневру.

Таким чином, збройні сили Ісламської Республіки Іран, її ВМС спроможні перекрити Ормузьську протоку і у разі початку бойових дій військам коаліції буде дуже складно завадити цьому.

Росія навряд чи розпочне бойові дії проти США та країн Західної Європи. Туреччина, як країна-член НАТО, буде на боці коаліції. Ізраїль може обмежитись нанесенням авіаційних ударів по низці іранських об’єктів на території Сирії.

Можна вважати, що союз Росія-Туреччина-Іран розпався і Тегеран знову залишається віч-на-віч зі США та очолюваними ними силами коаліції.

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/04-15-iran/