Олексій Волович

16 квітня ц. р., за ініціативи правлячої Партії справедливості і розвитку (ПСР), очолюваної президентом Реджепом Тайіпом Ердоганом, і за часткової підтримки правої Партії націоналістичного руху (ПНР) відбувся всенародний референдум з приводу внесення змін до конституції Туреччини про перехід від парламентської до президентської республіки.

За конституцією 1982 року Туреччина була парламентською республікою, в якій реальна влада належала главі уряду, а президент країни виконував в основному представницькі функції. Останні зміни до основного закону Туреччини були внесені після референдуму 12 вересня 2010 року з метою приведення його у відповідність до стандартів Європейського Союзу. Референдум розпочав демілітаризацію конституції 1982 року і змінив основи турецької державності, закладеної у 1920-і рр. засновником Турецької Республіки Мустафою Кемалем Ататюрком. Зокрема, зменшився вплив армії на політичне та громадське життя країни. Ці поправки також поклали край ситуації, коли існувала можливість скасувати демократичний вибір громадян за допомогою конституційного суду та армії.

Вперше пропозиції про перехід до президентської форми правління були сформульовані і внесені в парламент у 2011 році Партією справедливості і розвитку. Однак тоді ця ініціатива не дістала підтримки інших політичних сил. 10 серпня 2015 року в Туреччині відбулися перші в її історії президентські вибори, коли глава держави обирався не як раніше однопалатним парламентом (Великими Національними Зборами у складі 550 депутатів), а прямим всенародним голосуванням. Набравши близько 52 % голосів, перемогу здобув Р. Ердоган, який до цього другий термін поспіль обіймав посаду прем'єр-міністра. Третій термін йому обмежувало виборче законодавство і партійний статут ПСР.

Після обрання на президентську посаду Р. Ердоган міг виконувати лише представницькі та протокольні функції, що, природно, його не задовольняло. Тому він запропонував провести ще один референдум про внесення поправок до конституції країни, що визначають перехід до президентської форми правління з відповідним розширенням повноважень президента. Процес було активізовано після спроби державного перевороту 16 липня 2016 року. У грудні 2016 року пакет конституційних поправок передається до парламенту, і вже у січні 2017 року 339 з 488 депутатів парламенту проголосували за пакет законопроектів, що передбачають внесення 18 змін в текст основного закону країни. Якби проект конституційних змін підтримало 367 депутатів, то поправки могли б бути ухвалені парламентом без референдуму.

 

Підсумки референдуму

Референдум 16 квітня ц. р. проходив за вимогами закону, ухваленого у травні 1987 року. Явка виборців на 145 тисячах виборчих дільниць склала 85,3 % від 58,3 млн зареєстрованих виборців. За попередніми підсумками, після опрацювання 100 % бюлетенів, з урахуванням голосів за кордоном, 51,4 % підтримали реформу (25 млн 150 тис.) і 48,6 % — 23 млн 900 тис. — проголосували проти. Різниця між тими, які проголосували «за» і «проти», на ранок 17 квітня склала близько 1,3 млн голосів, що рівнозначно статистичній похибці. З 58,3 млн зареєстрованих виборців проголосували 49,7 млн. Тобто, близько 8,6 мільйонів виборців не брали участі у референдумі. Значна частина з цієї категорії виборців проживають за кордоном — близько 5–6 млн. У різних країнах турецька діаспора проголосувала по-різному. За винятком США (78 % — проти), Канади (72 % — проти), Швейцарії (62 % — проти), Великобританії (80 % — проти), у всіх інших країнах перемогу здобули прихильники Р. Ердогана, але явка в цих країнах не завжди сягала половини зареєстрованих виборців. Остаточні підсумки референдуму будуть підбиті через 12 днів після розгляду апеляцій.

Результати голосування на референдумі у Туреччині Зеленим виділено регіони, в яких більшість виборців проголосувала за внесення змін до турецької конституції, червоним — проти

В результаті проведеного референдуму Р. Ердоган і його партія здобули важку і непереконливу перемогу. Практично половина населення країни виступила проти посилення повноважень президента. Більшість городян найбільших міст Туреччини — Стамбулу, Анкари, Ізміра, Адани, Анталії, Діярбакира і Мерсина — проголосували проти внесення змін до турецької конституції. Райони з курдським населенням також проголосували проти змін. Таким чином, ПСР остаточно стала партією турецьких провінцій. Значною мірою це пояснюється серйозною економічною кризою, яку переживає Туреччина в даний час. Крім того, хвиля репресій, що охопила країну після невдалого військового перевороту, також вплинула на настрій проєвропейських виборців. За деякими даними, під час репресій близько 50 тисяч турецьких громадян було арештовано, від 100 до 120 тисяч — звільнено з роботи. В основному це поліцейські, військові, вчителі шкіл і викладачі університетів, державні службовці, юристи та журналісти. Припинили діяльність сотні ЗМІ і громадських організацій.

ЦВК, незважаючи на заперечення представників опозиційної Республіканської народної партії та інших політичних сил, які заявили про не сприйняття цих результатів через масові порушення і фальсифікації, визнала підсумки голосування дійсними. За словами глави ЦВК Саді Гювена, претензії опозиції стосувалися в основному використання непроштампованих бюлетенів. Однак в ЦВК не вважають це порушенням, оскільки уряд нібито дозволив видавати голосуючим такі бюлетені.

Президент Туреччини Р. Ердоган висловив переконання, що його країна прийняла на референдумі «історичне рішення» і реалізувала «найважливішу реформу у своїй історії». Прем'єр-міністр Туреччини Біналі Йилдирим також зазначив, що підсумки референдуму нікого не залишили в програші, а переможцем є Туреччина. Глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу заявив, що політика інтеграції в Європейський Союз залишиться стратегічним пріоритетом Туреччини, хоча, за його словами, Євросоюз штучно зволікає з цим процесом.

 

Суть конституційних змін

Перш за все, слід мати на увазі, що конституційні зміни вступають в силу з 2019 року, після обрання нового президента. У разі прийняття поправок, повноваження президента Туреччини значно розширяться. Він очолить виконавчу владу країни, а пост прем'єр-міністра буде скасовано. Всі рішення зі створення, розформування, по повноваженням, обов'язкам і структурі міністерств будуть визначатися відповідно до указів президента. Глава держави зможе видавати укази, що матимуть силу закону і будуть вступати в силу без попереднього схвалення парламенту. Президент одноосібно призначатиме дві третини федеральних суддів, а також 12 з 15 суддів Конституційного суду. Крім того, він отримає право призначати одного або кількох віце-президентів і стане верховним головнокомандувачем збройних сил. До цього часу президент виконував обов'язки головнокомандувача від імені парламенту. Відповідно до конституційних змін, глава держави зможе формувати бюджет країни і оголошувати надзвичайний стан.

Знімається вимога про неможливість одночасного перебування на посаді президента і лідера політичної партії. Відтепер інтереси своєї партії президент зможе просувати відкрито. Згідно з поправками, парламент втрачає прямий контроль над діяльністю уряду. Обов'язкові звіти міністрів в парламенті скасовуються, і депутати зможуть звертатися до уряду лише за допомогою письмових запитів. Крім того, змінено механізм імпічменту президента. За створення спеціальної комісії з розслідування дій глави держави повинні будуть проголосувати 50 % депутатів парламенту. Пропозиція про передачу питання до Верховного суду буде ухвалюватися за підтримки 2/3 депутатів.

Поправки до конституції передбачають зниження віку для кандидатів в депутати парламенту з 25 до 18 років і збільшення їх кількості з 550 до 600. Особи, які мають відношення до збройних сил, будуть позбавлені права обиратися до представницьких органів влади. Змінюється термін повноважень парламенту — з 4 до 5 років. І після введення конституційних змін парламент залишатиметься однопалатним, що не зовсім характерно для президентської форми правління. Парламентські та президентські вибори будуть проводитися в один день. Термін повноважень президента залишається колишнім — 5 років. Для висунення кандидата на пост глави держави будуть потрібні підписи 100 тисяч виборців і підтримка однієї з політичних партій, яка подолала 5 % бар'єр на парламентських виборах.

Наступні президентські і парламентські вибори передбачається провести 3 листопада 2019 року. Якщо на цих виборах перемогу здобуде Р. Ердоган, то поправки до конституції дозволять йому залишатися при владі до 2029 року. При цьому у президента буде можливість отримати третій мандат, якщо парламент ухвалить рішення про дострокові вибори протягом його другого мандату.

Зараз в західних ЗМІ ведеться дискусія про те, до якої ближче обрана в Туреччині модель президентства — американської чи французької. В результаті учасники цих дискусій дійшли висновку, що подібної в світі ще не зустрічалося. Винесена на референдум у Туреччині президентська модель є суто турецьким політичним ноу-хау у сфері формування державної влади.

 

Протести опозиції

Відразу після референдуму на вулицях і площах великих турецьких міст збиралися тисячі громадян, що висловлювали протест проти фальсифікацій результатів. Згідно із заявою опозиції, мали місце маніпуляції, які додали 3-4 % за внесення змін до конституції. Опоненти Р. Ердогана вважають, що розширення президентських повноважень підірве і без того слабку турецьку демократію і світські традиції, і встановить в країні релігійно-авторитарний режим.

Опозиційна Народно-республіканська партія пообіцяла оскаржити до 60 % бюлетенів. За словами глави парламентської фракції цієї партії Бюлента Тезджана, турецька опозиція оскаржуватиме підсумки референдуму в Конституційному суді Туреччини і, в разі потреби, — в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). Дві третини голосів збирається також оскаржити і опозиційна прокурдська Демократична партія народів (ДПН). Однак навряд чи турецькі суди задовольнять позови опозиції, особливо з огляду на те, що влітку минулого року Р. Ердоган посилив в країні контроль над судами, і багато суддів було звільнено після спроби перевороту. 20 квітня міністр юстиції Туреччини Бекір Боздаг застеріг, що його країна не визнає рішень ЄСПЛ стосовно проведеного референдуму.

 

Реакція на референдум у світі

У звіті міжнародних спостерігачів ОБСЄ і Ради Європи, оприлюдненому 17 квітня, йдеться, що референдум про посилення влади президента в Туреччині проходив за відсутності рівних умов для проведення агітаційних кампаній прихильниками і супротивниками внесення змін до конституції. Глава Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ Міхаель Лінк висловив сумнів стосовно того, що для референдуму були створені необхідні умови. Венеціанська комісія вважає, що запропоновані конституційні поправки встановлять у Туреччині президентський режим, в якому відсутні необхідні стримування і противаги. Глава делегації Парламентської асамблеї Ради Європи Цезар Преда зазначив, що «референдум в цілому не відповідав стандартам Ради Європи, а правові рамки були недостатніми для здійснення насправді демократичного процесу».

Глава зовнішньополітичного комітету Європарламенту Ельмар Брок заявив, що в нинішніх умовах у Анкари немає шансів для приєднання до Євросоюзу, оскільки після референдуму в Туреччині не буде фактичного розподілу гілок влади і вона ще більше віддалиться від демократичних критеріїв. «Те, що Ердоган використовував всю державну владу проти ЗМІ, кидав до в'язниці опозиційних політиків і журналістів, допустив фальсифікацію підсумків референдуму, суперечить його словам про широку підтримку з боку населення. Цей референдум не дає йому права на переформатування країни», — переконаний Е. Брок. Також він зазначив, що переговори про вступ Туреччини до ЄС можуть припинитися, якщо Анкара зважиться на відновлення смертної кари. Р. Ердоган відкинув критику міжнародних спостерігачів. «Знайте своє місце», — сказав він у відповідь на повідомлення про порушення.

Референдум у Туреччині привернув до себе увагу німецьких політиків. І це не випадково, адже турки є найбільшою етнічною меншиною у Німеччині, кількість якої становить близько 3 млн чоловік. При цьому близько 1,7 мільйонів з них є громадянами Туреччини і близько 1,3 мільйона — громадянами Німеччини. Канцлер Німеччини Ангела Меркель і міністр закордонних справ Зігмар Габріель відзначили, що підсумки цього референдуму свідчать про глибокий розкол турецького суспільства. Вони наголошують на великій відповідальності особисто президента Р. Ердогана, і закликають його вести діалог з усіма політичними і громадськими силами країни після референдуму. Кандидат у канцлери Мартін Шульц зазначив, що мінімальний розрив у показниках референдуму демонструє, що Р. Ердоган репрезентує далеко не всю Туреччину, тому, за його словами, «зусилля на підтримку демократії та прав людини і надалі мають докладатися».

 

Значення турецького референдуму для України

З огляду на велике для нашої країни значення добросусідства з Туреччиною, очевидно, що той доленосний референдум матиме певні наслідки і для українсько-турецьких відносин. Видається, що ми перш за все маємо виходити з того, що референдум — це внутрішня справа Туреччини, і Україна може тільки поважати волевиявлення турецького народу. Вона для нас — стратегічний партнер і нашій країні потрібна її підтримка особливо сьогодні, під час протистояння російській агресії. Президент Туреччини неодноразово демонстрував дружнє ставлення до нашої країни, тому хотілося б думати, що зміцнення його лідерського статусу у турецькому суспільстві означатиме для України стабільні, передбачувані і взаємовигідні відносин з Туреччиною на тривалу перспективу.

18 квітня президент України П. Порошенко у телефонній розмові привітав Р. Ердогана з підсумками референдуму, подякувавши за підтримку незалежності і територіальної цілісності України. Вони обговорили важливість проведення в Києві Шостого засідання Стратегічної ради високого рівня між Україною і Туреччиною, а також торкнулися актуальних питань регіонального та міжнародного порядку денного, зокрема, щодо розвитку ситуації в Сирії.

* * *

Президент Туреччини Р. Ердоган і його Партія справедливості і розвитку з великими труднощами домоглися втілення своєї багаторічної мети, спрямованої на формування в країні принципово нової системи влади, в значній мірі заснованої на високому особистому рейтингу президента Р. Ердогана. За підсумками референдуму турецька опозиція зазнала нищівної поразки. Єдиним шансом для неї прийти до влади залишаються президентські вибори 2019 року. Однак, з огляду на те, що за два роки до виборів серед турецького політикуму не знайдеться політичного лідера, рівного за своїм рейтингом Р. Ердогану, шанси опозиції на повернення до влади виглядають непевними. З іншого боку, якщо протягом найближчих двох років Р. Ердогану не вдасться завоювати симпатії хоча б невеликої частини електорату, який проголосував проти поправок до конституції, то його шанси на перемогу на виборах 2019 року також досить скромні. Безсумнівно, що протягом наступних двох років Р. Ердоган відчуватиме вельми жорсткий пресинг опозиції, яка використовуватиме в нарощуванні свого рейтингу кожну невдачу нинішнього президента.

До цього часу авторитет Р. Ердогана в основному тримався на високому рівні економічного зростання в країні. Досить сказати, що в першому десятиріччі ХХІ століття ВВП країни потроївся. Однак сьогодні, наприкінці другого десятиріччя, економічний розвиток Туреччини досить складний: спостерігається значний спад в будівельному бізнесі і туристичному секторі економіки. Зросла інфляція, звужуються ринки збуту сільськогосподарської продукції, значно зменшилося надходження іноземних інвестицій. Якщо Р. Ердогану, який отримав в результаті референдуму карт-бланш на будь-які економічні і політичні перетворення, зараз не вдасться створити нове економічне диво, то його шанси на перемогу у президентських виборах 2019 року будуть вельми примарними. Таким чином, майже абсолютна влада Р. Ердогана одночасно означає його абсолютну особисту відповідальність за все, що відбуватиметься в країні. І це за умов, коли половина населення країни проти розширення повноважень президента Туреччини.