З початку листопада ц. р. Росія, порушуючи «мінські домовленості», різко активізувала бойові дій на Сході України. Одночасно в Сирії, окрім ударної тактичної та армійської авіації, вона розпочала застосовувати й контингент наземних сил ЗС Російської Федерації. Все це супроводжується відверто істеричною інформаційною кампанією, в рамках якої робляться спроби перекласти на Україну відповідальність за порушення «мінських домовленостей», а також довести необхідність поглиблення співробітництва між Росією та Заходом в питаннях боротьби з міжнародним тероризмом.

Виходячи з цього, режим В. Путіна намагається запевнити США та ЄС, що їм необхідно скасувати свої санкції проти Росії як такі, що «не відповідають сучасній ситуації». Вирішення цього питання стає особливо актуальним для російської влади через критичне загострення економічної ситуації в країні, що реально загрожує непередбачуваним розвитком подій в Росії вже в 2016-2017 роках.

 

Так, фактично втративши доступ до західних кредитів, інвестицій, ринків та сучасних технологій, Росія не тільки не може забезпечувати розвиток своєї економіки, але навіть підтримувати її на більш-менш пристойному рівні. Зокрема, зниження зовнішнього попиту на продукцію російських підприємств змусило скоротити обсяги їх виробництва. Як наслідок — впали їх доходи, що обмежило можливості як при закупівлі комплектуючих, обладнання та сировини, так і виплатах зарплатні робітникам. Своєю чергою, такі процеси викликали ланцюгову реакцію різкого падіння споживчого попиту вже всередині Росії.

Крім того, відчутно негативно впливає на економічну ситуацію в Російській Федерації зниження світових цін на енергоносії, що є основним джерелом валютних доходів Росії. На початку осені поточного року динаміка нафтових цін знову погіршилася, що вже створило критичну ситуацію для російської нафтової галузі (з точки зору рентабельності її роботи).

Причина цього, зокрема, в демпінговій діяльності Саудівської Аравії, яка розпочала знижувати ціни на свою експортовану нафту з метою розширити свою присутність на світовому ринку енергоносіїв. У рамках такої політики сьогодні Саудівській Аравії вже вдалося потіснити Росію на традиційних для неї ринках країн Центрально-Східної Європи (перш за все Польщі та Угорщини) і КНР. Найближчим часом також передбачається масштабний вихід на ринок Ірану (під час останнього свого візиту до Ірану В. Путіну не вдалося домовитись з цього питання), що стане потужним стимулом для подальшого падіння нафтових цін.

Триває послаблення позицій Росії і на європейському газовому ринку. Так, Катар та Норвегія вже випередили Російську Федерацію за обсягами поставок газу, що змушує її продовжувати знижувати ціну на природний газ для європейських споживачів.

Не виправдалися також сподівання Росії і на можливість компенсації західних санкцій за рахунок її партнерів з числа країн «третього світу», насамперед Китаю та інших членів БРІКС. Замість очікуваного Москвою збільшення обсягів зовнішньої торгівлі з КНР та китайських інвестицій у російську економіку (в т. ч. на проектування та спорудження злощасного Кримського мосту), спостерігається загострення економічних проблем Китаю, що призвело до зовсім інших результатів. Так, з початку 2015 року обсяги торгівлі між Росією та КНР скоротилися на понад 30 %, а китайських інвестицій — приблизно на 20 %.

Не були реалізовані і плани Москви щодо переорієнтації експортних потоків російського газу з Європи на Китай. Жодний з авансованих Росією проектів реально навіть не розпочинався.

Усі зазначені вище процеси зберегли стагнацію російської економіки, про що свідчить падіння ВВП країни, яке за підсумками 2015 року передбачається на рівні понад 4 %. При цьому певне зниження темпів ВВП з прогнозованих 4,6 % до 4,1 % в жовтні-листопаді цього року було викликано зовсім не покращанням економічного стану Росії, а збільшенням видатків на виробництво боєприпасів та військової техніки внаслідок того, що Москва втрутилася у збройний конфлікт у Сирії. Разом з тим, насправді збільшення обсягів виробництва зброї (за винятком її продажу на експорт) не має прямого відношення до роботи реального сектора економіки і лише потребує додаткових бюджетних витрат.

І навіть більше, за оцінками ряду експертів, враховуючи падіння з початку поточного року виробництва автомобільної, авіаційної та високотехнологічної продукції в Росії від 30 % до 90 %, скорочення обсягів її зовнішньої торгівлі на понад 30 % та внутрішньої — на близько 20 %, а також зниження експорту газу на 10 %, реальне зменшення російського ВВП у 2015 році може становити 10-15 %. Зазначене свідомо приховується Кремлем, у т. ч. із використанням «спеціальних методик» розрахунку обсягів ВВП, які подають завідомо завищені показники.

Водночас Кремль намагається запевнити громадськість у тому, що можливе відновлення позитивних тенденцій у розвитку російської економіки вже у 2016 році. Однак уряд Росії не називає реальних причин таких змін, а лише висловлює сподівання, що США та ЄС скасують санкції стосовно РФ та що зростуть світові ціни на нафту (для чого немає жодних підстав через агресивну політику Кремля). З огляду на зазначене, західні експерти прогнозують подальше катастрофічне погіршення стану економіки Російської Федерації.

Також відчутно збільшилися проблеми і у банківсько-фінансовій галузі Росії. Головною з них є збільшення дефіциту державного бюджету РФ внаслідок скорочення фінансових надходжень з одночасним підвищенням видатків на військові потреби (насамперед, що пов’язані зі збройною агресією режиму В. Путіна проти України та військовим втручанням Москви до конфлікту в Сирії).

Так, дефіцит державного бюджету Росії у 2015 році оцінюється на рівні 3,6 % від ВВП. При цьому спроби керівництва РФ знизити його до 2,8 % від ВВП у 2016 році у спосіб скорочення військових витрат на 11,6 % (до 1,399 трлн руб. з 1,584 трлн руб. у 2015 році) не були вдалими. Розпочаті Росією військові операції в Сирії змусили її збільшити військові видатки на ті ж 11 % (175 млрд руб.), що призвело до використання резервних фондів та додаткової економії коштів за іншими статтями.

Зокрема, для того, щоб утримати плановий показник бюджетного дефіциту на рівні відносно прийнятних 3 % від ВВП, передбачається: виділення 2,1 трлн рублів з Резервного фонду (75 % наявних резервів з можливістю додаткового перерахування ще 500 млрд руб.); скорочення фінансування соціальних статей бюджету, в т. ч. на розвиток житлово-комунального господарства — на 41,2 %, на охорону здоров’я — на 11 % та освіту — на 8 %; скасування компенсації пенсій працюючим пенсіонерам та заморожування розміру заробітної плати працівникам бюджетної сфери; зменшення на 10 % обсягів фінансування федеральної цільової програми розвитку Криму і Севастополя до 2020 року.

Незважаючи на ці заходи, дефіцит державного бюджету Росії в 2016 році може зрости до 16-17 % від ВВП, що стане найбільшим показником з середини 1990-х років. Так, за оцінкою Міністерства фінансів Російської Федерації, ризики виконання бюджету 2016 року становлять більш ніж 1 трлн руб. або 10 % від його доходної частини.

Крім того, відсутність швидких результатів військової операції ЗС РФ у Сирії змушує Москву залучати до бойових дій на сирійській території додаткові ресурси (в т. ч. наземний компонент), що потребує незапланованого збільшення військових витрат. Не виключається також можливість втягування Росії в інші збройні конфлікти, що вимагатиме від неї ще більших асигнувань на військові потреби. Зокрема, такий конфлікт може виникнути в Центральній Азії, де поширюється діяльність ісламських екстремістів.

Слід також сказати, що триває відтік капіталів з Росії. Він може становити суму на рівні 85 млрд дол. США за підсумками 2015 року. Офіційній Москві також необхідно виконати свої державні зобов’язання щодо боргу російських компаній на рівні приблизно 100 млрд дол. США.

Згідно з прогнозом міністра фінансів РФ А. Сілуанова, через наведені обставини Резервний фонд країни може вичерпатися вже до кінця 2016 року, а не у 2017 році, як це передбачалось при розробці державного бюджету.

Все це також стає причиною і стагнації банківської системи Росії. Так, з початку 2015 року, внаслідок зменшення обсягів вкладів фізичних та юридичних осіб, скорочення попиту на банківські послуги та неповернення кредитів, загальні втрати російських банків склали приблизно 100 млрд руб. При цьому через «порушення норм та правил роботи» (фактично — банкрутства), Центральний банк РФ забрав ліцензії у понад 70 банківських установ. Проблеми з капіталами та ліквідністю вже відчувають і провідні банки Росії, зокрема: «Уралсиб», «Русский стандарт» та «Газпромбанк». В деяких випадках вони змушені працювати собі на збиток. За визначенням глави Сбербанка Росії Г. Грефа, банківська криза в країні — наймасштабніша за останні 20 років.

Загострюються фінансові проблеми російських регіонів. Внаслідок скорочення дотацій з федерального центру, зниження обсягів додаткових надходжень від підприємств місцевої промисловості, а також необхідності реалізації соціальних зобов’язань станом на листопад поточного року сукупний борг російських регіонів досяг 2,5 трлн руб.

 

Кризові процеси у російській економці та її фінансовій системі загострили соціальні проблеми в Росії.

Так, стрімко зростає безробіття, що тільки за офіційними даними вже досягло рівня понад 6 % від працездатного населення країни. Реально цей показник може бути ще більшим, якщо враховувати його скриті форми, в т. ч. примусові відпустки без збереження зарплати, а також скорочення робочого дня та тижня.

Крім того, внаслідок зменшення зарплат, пенсій та соціальних видатків, вперше з 1999 року розпочалось реальне падіння доходів населення — на 10,1 % при зростанні цін на 12 %. Як наслідок, знижується життєвий рівень населення та збільшується кількість тих громадян, які перебувають за межею бідності. На сьогоднішній день до цієї категорії вже входять 23 млн російських громадян або 14 % населення країни (у 2014 р. — 16,1 млн осіб; у 2013 р. — 15,5 млн осіб).

Водночас, за даними звіту Федеральної служби державної статистики РФ (Росстат), інфляція в Росії з початку 2015 року досягла 12 % (у 2014 році інфляція з початку року /за звітний період/ складала 8,5 %).

Тобто, у період 2016-2017 років кількість нужденних у Росії може зрости як мінімум у 2-2,5 рази.

Така ситуація обумовлює поширення серед російського населення настроїв протесту та посилення невдоволення громадян політикою В. Путіна. Про це свідчать акції протесту (в т. ч. страйки та голодування) у різних містах Росії проти закриття підприємств, зниження зарплат та затримок з їх виплатою. З початку 2015 року кількість таких акцій зросла на 45 % у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

Спостерігається посилення суперечностей і у вищих ешелонах державної влади РФ. Насамперед, загострюється конкуренція між різними бізнесовими угрупованнями, наближеними до керівництва РФ, за доступ до державних замовлень, кредитів, субсидій, ресурсів та інфраструктури. Наприклад, між ВАТ «Роснефть» та ВАТ «Газпром» за перерозподіл державних кредитів, а також за можливість пільгового використання російської газотранспортної мережі.

 

Керівництво Російської Федерації намагається стабілізувати ситуацію в країні за допомогою т. зв. «антикризового плану», яким фактично передбачається застосування мобілізаційних методів (способів) управління економікою. Зокрема, такі методи включають: надання державної допомоги лише ключовим галузям російської економіки (в основному паливо-енергетичного комплексу, який контролюється особисто В. Путіним та його найближчим оточенням); подальше обмеження бюджетних витрат, а також підвищення податків та інших зборів з підприємців і населення (як спосіб вирішення за їхній рахунок фінансових проблем країни).

Розглядається також можливість застосування більш жорстких підходів, у т. ч.: зобов’язання експортерів до продажу валюти на внутрішньому ринку; заборона на придбання валюти юридичними особами без обґрунтування необхідності здійснення ними платіжних операцій; встановлення фіксованих цін на продовольство та товари першої необхідності.

Разом з тим, критична нестача коштів для поповнення державного бюджету змушує Москву вдаватися до інших непопулярних заходів, серед яких: емісія грошової маси; організація внутрішніх позик та приватизація об’єктів державної власності. Однак, всі ці заходи матимуть винятково тимчасовий ефект і не тільки не покращать економічну ситуацію в Росії, а ще й в подальшому її погіршуватимуть.

Зокрема, емісія грошей, яка здійснюється на рівні 2 трлн руб. вже 2015 році, лише збільшує темпи інфляції в країні. З початку цього року загальне зростання цін в Росії становило 12 %, що є відчутним прискоренням у порівнянні з тим же періодом 2014 року (8,5 %) і в 53 рази більше, ніж рівень інфляції в ЄС. При цьому за окремими групами товарів інфляція в Росії була ще вищою. Так, індекс споживчих цін на ринку товарів широкого вжитку у річному вимірі склав 16,4 %, а продовольча інфляція — 21 %.

Своєю чергою, підвищення податків матиме вкрай негативні наслідки для роботи малого та середнього бізнесу Росії, а також нафтогазової галузі країни, яка вже на межі рентабельності внаслідок падіння світових цін на енергоносії. За твердженням глави ВАТ «Роснефть» І. Сєчіна, нові податки обов’язково зупинять роботу нафтопереробних підприємств країни, що викличе гострий дефіцит бензину та інших видів рідкого палива.

Не вирішать проблеми російської економіки і внутрішні запозичення через фізичну відсутність зайвих коштів, як у більшості громадян, так і підприємців. З огляду на це уряд РФ буде змушений вдаватися до фактично примусових заходів з отримання таких запозичень, в т. ч. у спосіб шантажу бізнесових структур під різними приводами. Загалом за рахунок цього у 2016 році планується отримати 500 млрд руб. Це дещо поповнить державний бюджет Росії, однак будуть втрати та негативна реакція російського бізнесу, а також обумовить зростання внутрішнього боргу Росії до щонайменше 9 трлн руб.

Важко очікувати реального ефекту і від приватизації об’єктів державної власності у Російській Федерації. З одного боку, перехід до роздержавлення економічних активів повністю суперечить політиці В. Путіна, що передбачає посилення державного контролю над економікою країни, а з іншого — Росія зовсім втратила привабливість для іноземних інвесторів через західні політико-економічні санкції.

На цьому фоні реально негативний вплив на соціально-економічну ситуацію в Росії матиме подальше скорочення соціальних видатків, а також фактична відмова уряду від підтримки економіки країни. По-перше, це призведе до чергового стрибка ланцюгової реакції по лінії «скорочення внутрішнього попиту-зниження виробництва», а по-друге — остаточно позбавить російських підприємців державних кредитних ресурсів.

 

Загалом такі процеси повертають Росію у ситуацію кінця 1980-х-початку 1990-х років. З’являється реальна небезпека соціального вибуху в країні та самоліквідації російської держави, як це сталося з колишнім Радянським Союзом. При цьому, на відміну від колишнього СРСР, розпад Росії буде супроводжуватись більш жорсткими катаклізмами, в т. ч. реальною можливістю повномасштабної громадянської війни на території Російської Федерації. Підґрунтя для цього вже створив режим В. Путіна, що свідомо формував агресивні настрої у російському суспільстві в рамках побудови т. зв. «руського світу».

Чи розуміє невідворотність такої загрози та катастрофічність її наслідків керівництво Російської Федерації? Звичайно, що так. І докладає, на його погляд, усіх можливих зусиль для захисту суто власних інтересів. А методи та способи таких дій повністю відповідають тим, що практично реалізовувались колишньою владою СРСР (фактично комуністичною партією Радянського Союзу) напередодні його розпаду. Так, російські олігархічні кола, а по суті — найближче оточення В. Путіна (за даними деяких джерел, перш за все С. Чємезов, І. Сєчін, А. Ротенберг, Ю. Ковальчук, Г. Тимченко, І. Шувалов, А. Дворкович та інші) масово вивозять капітал з Росії як у приватному порядку, так і під виглядом надання фінансової допомоги партнерам Російської Федерації, а також у спосіб прихованого (під прикриттям довірених осіб) придбання об’єктів виробництва та нерухомості, розміщення фінансових активів в акціях іноземних компаній та державних цінних паперах.

Щоправда, режим В. Путіна не віддасть свою владу «задарма» і буде до останнього за неї чіплятися. Аби відвернути увагу російського населення від соціально-економічних проблем країни, нинішнє керівництво країни застосовуватиме усі можливі заходи, в т. ч. відновлюватиме активні бойові дії проти України, відкриватиме нові фронти збройного протистояння Росії (зокрема, з країнами Центрально-Східної Європи та Балтії), втручатиметься в інші конфлікти, а також вдаватиметься до терористичних актів на території Російської Федерації під виглядом нападів ісламістів. Тим самим буде формуватись образ Росії як «оточеної фортеці» з «єдиною надією та опорою на В. Путіна».