Борисфен Інтел

Гібридність газових атак на Україну

15 червня 2017
<p>Гібридність газових атак на Україну</p>

Богдан Соколовський

Навколо контракту від 19 січня 2009 року про поставки російського газу Україні розгортається гучний скандал між НАК «Нафтогаз України» і російським «Газпромом». Підставою для цього стало окреме рішення Стокгольмського арбітражу (травень 2017), яке, безсумнівно, є успіхом, торжеством справедливості для нашої держави. Адже цей і транзитний контракти однозначно нас не влаштовують.

До речі, ряд положень цих контрактів ще 8 років тому публічно і об’єктивно оцінювались, з точки зору українських національних інтересів, як негативні. В повторюванні цих оцінок немає сенсу. А ось детальний юридично-правовий аналіз більш доцільним буде після оприлюднення остаточного рішення Стокгольмського трибуналу.

Дивно, що раніше, починаючи з 2009-го, про газові контракти ніхто не згадував. І раптом сьогодні — гучний скандал!

До слова, тоді, у 2009-му, критика обидвох газових контрактів сприймалася неоднозначно. А сьогодні осуд тих же їх положень Стокгольмським арбітражем вже сприймається як істина. На жаль, але «маємо те, що маємо», вірніше те, що нам століттями успішно нав’язували і значною мірою нав’язали: чуже — краще за своє. Вкотре проявилося, що популізмом часто затьмарюється об’єктивність. У цьому контексті варто зауважити, що є ціла низка осіб, які тоді, у 2009-му, «з піною біля рота» захищали ці контракти, а тепер їх осуджують. Так і хочеться запитати: а де ж совість цих діячів, де їх відповідальність, гідність тощо?

Дехто до процесу домовленостей за подальший імпорт газу в Україну та його транзит через нашу територію знову намагається «прилаштувати» тогочасного Президента України. Але нагадаю, що він не міг впливати на урядові структури, бо це не було в його компетенції!

Зокрема, «правдолюбці» стверджують, що начебто за вказівкою В. Ющенка наприкінці грудня 2008-го представник НАК «Нафтогаз України» (структури, яка підпорядкована КМУ) не погодився на прийнятну ціну за газ. Хоча насправді ця згода ніби була досягнута лише на рівні голови Газпрому, який зауважив, що цю ціну ще має узгодити з Прем’єром РФ В. Путіним. А той, судячи з усього, тієї прийнятної для нас ціни не погодив. Однак, це чомусь замовчується.

Крім того, стверджують, що цього представника НАК начебто було відкликано (з Москви до Києва) з газових переговорів у РФ за вказівкою президента. При цьому жодних доказів не надається.

До речі, зауважу, що важко повірити в те, що російська сторона на своїй території не відстежувала дій представників українських структур, зокрема — представника КМУ з газових питань. Як і в те, що росіяни сьогодні не оприлюднюють цього в контексті дискредитації нашої держави та її керівництва.

Важко зрозуміти також, чому представник КМУ тоді раптом підкорився неконституційному розпорядженню президента, а до того і пізніше — ні. До речі, у цьому зв’язку виникає риторичне запитання: чи вірить хтось, що людина, яка підпорядкована КМУ (де-юре і де-факто), проігнорувала своє керівництво, виконала неконституційну вказівку президента і після цього залишилась на своїй посаді, призначення і звільнення з якої визначає тільки КМУ або його структури? І таких «непорозумінь» можна навести ще з сотню!

Щонайменше викликає подив, що ми зараз лише у своєму середовищі шукаємо винних у підписанні газових контрактів 2009-го (тобто того, хто офіційно погодився на кабальні умови імпорту газу). Але навіть не намагаємося з’ясувати інших чинників: які альтернативи тоді були в української сторони; хто що зробив, а хто не зробив для їх наявності; як себе поводили наші іноземні партнери тощо. Тепер, наприклад, є технічні можливості імпортувати газ із західних країн і повністю обходитися від поставок російського газу. Тоді, у 2009-му, такої альтернативи імпорту з РФ не було.

Безумовно, треба з’ясувати всі обставини та назвати всіх причетних до формування згоди на кабальні умови імпорту газу (з точки зору українських національних інтересів). Насамперед треба усіх причетних невідкладно усунути від прийняття рішень. Потім, після детального з’ясування та усвідомлення негативної ролі окремих персонажів в укладанні згаданих контрактів, не допускати їх до відповідних посад та до ухвалення державних рішень, принаймні, щоб уникнути подібних помилок у майбутньому. Однак, таке ґрунтовне з’ясування краще робити у спокійній атмосфері, а не під час воєнних дій і внутрішньої дестабілізації в країні.

Пріоритетом у газовому контексті тепер, мабуть, має бути з’ясування де, хто і як готував проекти згаданих контрактів (сумнівно, щоб вони готувалися в Україні); як їх підписували; чи не були ці контракти складовою якоїсь воєнної схеми; які методи антиукраїнського спонукання застосовувалися; які були альтернативи у підписантів з українського боку; між чим і чим доводилося вибирати підписантам тощо.

Адже тепер, якщо у класичній воєнній схемі фазу «артилерійська підготовка» замінити фазою «газова атака», то виходить така собі сучасна схема російсько-української гібридної війни: газова атака — Харківські угоди — анексія Криму — воєнні дії на Донбасі — деструкція в Україні.

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/06-15-sokol/