Борисфен Інтел

23.06.2017 Хто перший «зніме зі стіни ядерну рушницю»?

29 червня 2017
<p>23.06.2017 <strong>Хто перший «зніме зі стіни ядерну рушницю»?</strong></p>

Темою чергової конференції Центру дослідження Росії (CRS) був аналіз російського військового ядерного потенціалу, про загрозу якого сьогодні говорить весь цивілізований світ. Адже якщо колись таку зброю подавали як стримуючий фактор, то тепер її роль дещо інша. Наприклад, той, хто нею володіє, може сьогодні шантажувати своїх опонентів, це по-перше. А по-друге, може використати її з метою утриматись при владі, коли суспільство починає сумніватися у правильному виборі свого державного очільника. Два-три приклади такого штибу з новітньої світової історії навести сьогодні не буде проблемою, чи не так? Керівник Центру дослідження Росії, посол Володимир Огризко, привітавши присутніх, в загальних рисах торкнувся цієї теми і передав обов’язки ведучого конференції своїм колегам Ігорю Кабаненку (колишній перший заступник начальника ГШ ЗС України) та Леоніду Полякову (колишньому першому заступнику Міністра оборони України). Вони і очолювали роботу двох так званих панелей цього заходу і надавали поважним політикам та науковцям слово для виступу.

Не ставлю за мету детально звітувати про всі виступи чи заперечувати якусь конкретну думку доповідача, хочу лише перечислити назви озвучених цього разу доповідей. Бо саме цього буде достатньо, щоб зрозуміти «тональність сприйняття» цієї важливої для нас теми, коли під час бойових дій на сході України, не завжди вдалих чи навпаки, в суспільстві раз-по-раз озвучуються претензії до нашого державного керівництва, мовляв, колись воно поспішило здати ядерну зброю, необачно погодилося підписати у Будапешті меморандум про гарантії для нашої держави, які залишилися нині порожніми обіцянками.

У своєму виступі кандидат політичних наук Поліна Сіновець (Одеський національний університет ім. І. Мечникова) порушила тему ролі ядерної зброї у воєнній доктрині РФ та еволюції підходів до її застосування. Член Експертної ради українського Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Юрій Бараш розповів про стан російського ядерного арсеналу та тактико-технічні характеристики стратегічних ядерних сил РФ. А ось які можливі нині варіанти застосування Росією цих сил, і чи пощастить їй досягти бажаного, вдавшись до якогось з цих варіантів — тут слово для виступу взяв вже відомий в Україні американський експерт Філіп Карбер — президент Фонду Потомак. Назва його доповіді говорить сама за себе — «Можливі сценарії використання Росією ядерної зброї за сучасної військово-політичної ситуації».

Пан Карбер розповів, чим відрізняється сприйняття концепції гібридних війн Заходом і Росією. Звернув увагу на історію розвитку потужності ядерної зброї, зокрема, від часів її застосування на Хіросімі до пізніших випробовувань. Як зауважив американський доповідач, у Росії менше шансів для виживання у ядерній війні, ніж у Заходу, але ніхто немає бажання у цьому переконуватись на практиці. Щодо способів застосування ядерної зброї, то, на погляд американських експертів, Росія швидко розвиває засоби її доставки — танк «Армата», ядерні торпеди тощо. Фото цих засобів він продемонстрував аудиторії, розповів про деякі їх характеристики, в тому числі і артилерійських систем (152 мм), яких сьогодні на Донбасі зафіксовано дуже і дуже багато. В загальних рисах доповідач окреслив і можливу тактику дій російських військ, яких біля кордонів України нагромаджено чимало — до 4-х російських армій. Це щось нагадує передвоєнні події 1941 року, коли біля західних кордонів СРСР зосередилося для подальшого наступу на захід сотні радянських військових частин, тисячі одиниць воєнної техніки, сотні тисяч військовослужбовців. Щоправда, супротивник пішов у наступ перший і завдав нищівного удару, наслідки якого, образно кажучи, усувалися протягом наступних чотирьох років війни…

До речі, як зауважив п. Карбер, саме приклад бойових дій 1944 року може слугувати сьогодні росіянам для організації свого наступу та прориву оборони військ, які їм протистоять на Донбасі чи у Прибалтиці. Це, так би мовити, дві точки тяжіння — Донбас і Балтика — де можливі серйозні події, зауважив п. Карбер. І додав, що він за те, щоб Україна мала повну підтримку, тобто, була добре озброєна і за допомогою НАТО протистояла теперішньому супротивнику.

У другій половині конференції учасники заслухали доповіді «Ядерний шантаж як основоположний елемент зовнішньої політики РФ та можливі інструменти його нейтралізації» (доповідач — доктор політичних наук Григорій Перепелиця), «Чи здатне міжнародне право стримати російську ядерну загрозу?» (посол, доктор юридичних наук Володимир Василенко), «Ядерний компонент НАТО як головний елемент стримування Росії. Порівняльний аналіз» (експерт Олексій Куроп’ятник).

За традицією, участь в конференції взяли й експерти Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел».

Загалом, тема, яку порушили учасники і організатори конференції, залишатиметься актуальною ще досить тривалий час і зрозуміло з яких причин. Але автор цих рядків мимохідь звернув увагу, що, як завжди, залишаються риторичними часто озвучувані питання про доцільність передачі Україною ядерної зброї, і як нею планують розпорядитися її власники. Такі питання ставляться на різних рівнях і різними так званими фахівцями, але далі — жодних конкретних і авторитетних дій чи пояснень. Чому? Адже як сказав колись класик, якщо на стіні висить рушниця, то її для чогось там почепили. А якщо її почепили, то вона обов’язково має вистрілити. Зрозуміло, внаслідок того, що хтось натисне на спусковий гачок.

Олег Махно

Фоторепортаж Володимира Раєвського

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/06-29-rifle/