Вадим Волохов

24 червня ц. р. в столиці Ірану Тегерані почали швидко набирати сили акції протесту, причиною яких стало різке падіння курсу національної валюти. В той день на неофіційному валютному ринку курс іранського ріалу впав до рекордного низького рівня в 87 тис. ріалів за 1 долар США.

Першими на вулиці вийшли торговці мобільними телефонами та електронікою, які повністю залежать від імпорту товарів. До речі, за останні місяці в Ірані значно зросла доля імпорту, що призвело до зростання майже вдвічі вартості основних валют, що стало одним із основних поштовхів до сьогоднішніх виступів.

 

Примітка: Грошова одиниця Ірану — ріал. До 1993 року діяли кілька його валютних курсів. Спроба ввести в 1993 році єдиний курс після кризи 1994–1995 рр. закінчилася встановленням трьох різних курсів: номінального, експортного та ринкового. У період 2000–2002 рр. діяли два різних курси — імпортний (або нафтовий) і експортний, фактично прирівняний до ринкового. Бюджет на 2002/2003 рр. вперше був складений на базі єдиного курсу. Наприкінці 2004 року курс склав 8 787 ріалів за 1 дол. США. Грошову емісію здійснює державний Центральний банк, заснований в 1961 році. В січні 2018 року обмінний курс становив 46,5 тис. ріалів за 1 дол. США. До революції 1979 року курс становив 3,75 ріала за 1 дол. США і залишався незмінним роками. В Тегерані жартували: «Якщо в кишені ріали, то життя туманне, а якщо в кишені тумани — життя стає реальним». В Ірані продовольча інфляція в 2018 році становить 8,4 %, рівень інфляції за рік склав 7,9 % (за травень 2018 року зріс на 1,64 %). Середня іранська родина за останні 10 років стала біднішою на 15 %. Що цікаво, в 2016–2017 рр. інфляція в Ірані уповільнилася і стала вимірюватися однозначною цифрою. Така сама ситуація спостерігалася в 2009 році, коли інфляція була найнижчою протягом довгих десятиліть — 2,7 %, але саме в той рік вибухнули потужні акції протесту проти президента М. Ахмадінеджада. А от зростання ВВП Ірану в 2017 році уповільнилося, у порівнянні з 2016 роком, майже на третину: з 6,6 % до 4,2 %.

25 червня велика колона демонстрантів центральними вулицями Тегерану попрямувала до парламенту Ірану. Лідери протесту закликали поліцію приєднатися до демонстрації. Натомість поліція застосувала сльозогінний газ. Демонстранти почали палити автомобільні шини та скандувати: «Смерть Хаменеї». Швидко до гасел економічного характеру про оздоровлення внутрішнього ринку приєдналися політичні. Протестуючі вимагали відставки уряду.

З 25 червня страйкують водії вантажівок в містах Шахре-Корд, Бейкан, Бендер-Аббас, Набін, Шираз, Зарін-Шехр, Тебріз, Сарі, Арак, Хамдан, Харамабад, Бушехр, Тегеран, Мешхед, Нішапур, Аруміх, Кашан, а також в багатьох невеликих містечках та селах. В Тегерані водії заблокували кілька столичних вулиць. Відмічаються випадки захоплення місцевим населенням автомобільних заправок з бензином та дизельним пальним. До страйку водіїв вантажівок приєднались водії таксі, які протестують проти підвищення цін на послуги.

Сьогодні страйкують торговці базарів, середній та малий бізнес. В місті Карзун члени організації «Басідж» вийшли на вулиці, протестуючи проти арешту їх лідера Хусейна Алі Пора, якого ув’язнили бійці КВІР за відмову надати наказ розігнати демонстрантів. В місті Абадан (провінція Ахваз) працівник міської ради вчинив акт самогубства (самоспалення) на знак протесту проти тяжких умов життя та багатомісячної затримки заробітної платні.

Тисячі студентів протестують проти підвищення плати за освіту.

 

Нагадаємо, що в січні 2018 року по просторах Ірану прокотилась хвиля народних протестів. Минуло шість місяців і знову Ісламська Республіка потерпає від народних виступів. В січні ц. р. іранські економісти, політики-реформісти закликали уряд Ірану та Верховного лідера провести реформи, в першу чергу економічні, з метою покращення матеріального становища населення. Зокрема, лунали заклики щодо проведення референдуму, зміни пріоритетів у зовнішній політиці Ірану. Від найбільш радикально налаштованої опозиції надійшло попередження, що «якщо Верховний лідер не зробить революцію, її зробить народ!». У відповідь президент ІРІ Хасан Роухані виступив із заявами щодо підготовки до впровадження певних політичних та економічних заходів.

Марно! Практично нічого зроблено не було, а проблеми продовжували накопичуватись. Пройшло півроку, втрачено час, втрачено можливості і зараз Іран став на крок ближче до революції, ніж був у січні поточного року.

Знову Ісламська Республіка Іран потерпає від народних виступів

Головною причиною ускладнення ситуації в Ірані є клерикальний режим. Деякі політологи називають його «прикладом демократичного ісламу» для всього мусульманського світу. Це не так, після ісламської революції 1979 року режим постарів, система влади і керування країною потребує радикальних змін, без цього неможливо обрати новий шлях розвитку у теперішніх умовах та ситуації, що склалася довкола ІРІ. Силові інститути Ірану (КВІР, «Басідж», Армія) мають свою економіку, фінанси, свої погляди на зовнішню політику і працюють не на державу, а на просування шиїтських проектів на Близькому Сході.

За прикладом не потрібно далеко йти. Створення «шиїтського поясу», війна в Сирії, підтримка «Хизбулли» у Лівані, руху ХАМАС у Палестині, іракського шиїтського формування «Аль-Хашд аш-Шаабі», участь у конфліктах в Іраку і Ємені є пріоритетами сьогодення. Ця політика клерикального режиму сприймається багатьма іранцями як проведення зовнішньої політики за рахунок інтересів народу Ірану. Політика експансії стає помилковим курсом в очах простого народу, оскільки не вирішуються внутрішні проблеми і не проводиться модернізація суспільно-політичного устрою країни. Вони бачать, що для режиму аятол важливіші не умови життя народу у своїй країні, а те, як поширюється «шиїтська модель» державного устрою. Одним із головних гасел стало: «Я живу не в Газі, не в Лівані, я живу — в Ірані».

Силові інститути Ірану працюють не на державу, а на просування шиїтських проектів на Близькому Сході

Саме з цієї причини ані президент Ірану, ані реформаторські центри сил не спроможні вплинути на підконтрольні духовній владі структури. І як результат — деградація економіки. І навіть більше, Іран, в силу своєї зовнішньої політики, став ізгоєм на Близькому Сході, що додатково вкрай негативно тисне на його економіку.

Теперішні протести, насамперед, є зовнішнім проявом глибинних процесів, що мають місце в іранському суспільстві, демонструють системність кризи, але поки не спроможні зруйнувати режим. Події січня ц. р. показали, що без організації та лідера, без підтримки національних еліт всі процеси протесту згасають.

Як раніше, так і тепер реформісти пропонують мирний перехід від «диктатури клерикалів» до формування «напіввоєнного» уряду з впровадженням ряду реформ, а саме:

• Головною причиною ускладнення ситуації в Ірані є клерикальний режим

  проведення вільних виборів, без втручання та жорсткого контролю з боку Ради стражів Конституції та Ради експертів Ірану та створення «народного уряду»;
• «чистка» судової гілки влади;
• перегляд та внесення змін до Конституції ІРІ, зокрема «відділення релігії від держави» (фактично усунення клерикальної влади від управління державою);
• реальна боротьба із корупцією;
• заборона «політичної помсти» на рівні закону;
• встановлення жорсткого контролю над валютними запасами та курсом обміну;
• розробка нової стратегії зовнішньої політики та відновлення переговорів зі Сполученими Штатами та Заходом.

 

Сьогодні, на фоні зниження авторитету правлячої влади та посилення репресій з її боку, збільшення тиску з боку США, Ізраїлю та арабських країн зони Перської затоки, можливість мирного переходу влади швидко втрачається. Можна сказати, що країна наближається до «хаосу та диктатури». В цих умовах реформатори звертаються до верхівки збройних сил та закликають стати на бік народу і не допустити «кривавого хаосу» в країні.

Міністерство закордонних справ Ізраїлю 25 червня в своєму Twitter оприлюднило повідомлення з побажаннями успіхів народу Ірану в його боротьбі із режимом.

Таким чином, Ісламська Республіка ввійшла в стадію «червоної загрози». Визріває питання мирного переходу влади від клерикального режиму до народної демократії та формування нової політики держави. Інші, проміжні варіанти, не вирішують поточних проблем. Така ситуація яскраво свідчить, що чинний режим не спроможний впоратися з ситуацією, за якої народні протести набрали системного характеру і будуть повторюватись та посилюватися у майбутньому.