Борисфен Інтел

Внески до бюджету НАТО — це ще не все

25 липня 2018
<p>Внески до бюджету НАТО — це ще не все</p>

Сергій Польовик

На геополітичній ситуацій в Європі, зокрема, відносинах між країнами-членами НАТО та ЄС, останнім часом позначається принципова антиєвропейська позиція президента США Д. Трампа. Тому головні архітектори європейської системи безпеки намагаються це врахувати у своїй діяльності, особливо щодо її перспектив. Особливо після нещодавнього саміту НАТО у Брюсселі, де Д. Трамп висловив у категоричній формі свої претензії до членів Альянсу, мовляв, ті недостатньо виділяють коштів на спільну оборону. Хоча ця проблема і має винятково внутрішній (в рамках НАТО) характер, але її важливість для стабільної роботи оборонного союзу та загалом ЄС надзвичайна, бо так чи інакше впливає на міждержавні стосунки європейських країн та США, створює напруженість у роботі всієї системи колективної європейської безпеки і, як вказано вище, погіршує геополітичну обстановку в Європі і світі. Зважаючи на претензії американського президента, європейські партнери по НАТО проаналізували надходження коштів з національних бюджетів у раніше визначених розмірах з тим, щоб якось зреагувати на закиди найбільш потужного колеги по НАТО та визначити умови і принципи подальших своїх стосунків в рамках фінансування спільної оборони.

Зазначимо, що багато хто з таких партнерів поділяють точку зору нинішнього президента США щодо такого фінансування у розмірах не менше 2 % ВВП. Але щодо закидів Д. Трампа існують й інші погляди, що відповідно обґрунтовується непрямим інвестуванням країнами НАТО у спільну оборону, яке навіть перевищує внески США. Зокрема, німецьке видання Süddeutsche Zeitung 11–12 липня ц. р. розмістило матеріал власного кореспондента Маркуса С. Шуттле фон Драха з аналізом ситуації щодо пошуку компромісу між країнами НАТО та США.

Для країн-членів НАТО, які відрізняються за своєю як геополітичною вагою, так і економічними та воєнними потенціалами, важливо досягти консенсусу щодо справедливого внеску у загальний «котел» коштів для гарантування безпеки Альянсу. Так чи інакше, але з цією проблемою вони мають собі дати раду, оскільки у цьому зацікавлені всі без винятку. І рішення, безперечно, рано чи пізно буде оприлюднене.

Але на сьогоднішній хвилі обговорень майбутнього членства України в НАТО дуже корисним буде аналіз та обґрунтування диференційованого внеску країн-учасниць Альянсу у забезпечення своєї оборони. Зокрема, аргументація невеликих країн чи країн з недостатньо розвинутою економікою, яким необхідно буде компенсувати свою неплатоспроможність іншими інструментами чи внесками у спільну справу.

Пригадаймо, що в Заключній заяві Уельського саміту НАТО 2014 року країни-члени Альянсу дійшли згоди про виділення коштів на оборону у розмірі 2 % від обсягів ВВП. Це було підтверджено і на нещодавньому саміті НАТО у Брюсселі.

Уельський саміт НАТО 2014 рокуДовідково:

Уельський саміт НАТО — 26-та зустріч на вищому рівні глав держав та урядів країн-членів Північноатлантичного альянсу — проходив 4–5 вересня 2014 року у Великій Британії (Південний Уельс, місто Ньюпорт).

Це один з найбільших самітів за всю історію організації: у ньому брали участь близько 60 вищих посадових осіб і високоповажних представників 33 країн-партнерів, в тому числі міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, ЄС, МВФ, Світовий банк).

І це перший саміт НАТО після завершення «холодної війни», на якому була відсутня російська делегація.

Йдеться про рівень стандартів, якого країни повинні досягти протягом наступних десяти років. Таким чином, передбачалося, що кожна окрема країна у випадку економічної кризи може і повинна сплачувати до консолідованого бюджету НАТО відповідно менший внесок, ніж за економічно стабільних часів.

Безумовно, президенту США було відомо, що поки що більшість країн-членів НАТО не досягли рівня виплат з національного бюджету, визначеного Уельським самітом 2014 року. Лише, власне, Сполучені Штати Америки значно перевершують встановлений двохвідсотковий рівень, виділяючи до бюджету НАТО більше 3,5 %. Визначеного рівня внеску досягли також Греція, Естонія, Велика Британія та Латвія. Німеччина у цьому показнику суттєво відстає — 1,24 % ВВП.

Оборонні витрати країн-членів НАТО у % від ВВП
Оборонні витрати країн-членів НАТО у % від ВВП

Маркус С. Шуттле фон Драх у своїй публікації підкреслює, що лише кількісні такі показники окремо взятої країни не можуть сповна віддзеркалювати реального стану справ, як і те, що внески для НАТО не повинні вимірюватися лише у готівковому вимірі. Аналіз, проведений європейськими країнами, показав, що США інвестують в оборону НАТО значно більше, ніж інші країни Альянсу: у перерахунку на кількість населення ця сума становить майже 1,9 тис. доларів від кожного громадянина США. Водночас, Норвегія, яка виділяє 1,62 % валового національного продукту на озброєння та оснащення особового складу власних збройних сил, перераховує на спільну оборону майже 1,5 тис. доларів. У цій же статті підкреслюється, що суттєво більша кількість військовослужбовців з невеликої за розмірами Словенії бере участь в операціях НАТО в Афганістані та Косово, якщо порівнювати їх з рештою країн-членів оборонного союзу і зважати на пропорційний розмір відповідних збройних сил. Подібні висновки з аналізу і щодо кількості залученого особового складу національних збройних сил, порівняно з кількістю населення країн НАТО. За цим показником Словенія, Угорщина, Данія, а також інші невеликі країни випереджають США.

Характерним прикладом виправдання непропорційного внеску малих країн до бюджету на оборону НАТО є участь міжнародних різнорідних силах у морських навчаннях та спільних операціях Альянсу. Зокрема, під час участі в операції НАТО Sea Guardian у Середземному морі, що має на меті спостереження за морським простором та контроль підозрілих суден, різні країни-члени Альянсу беруть на себе відповідний обмежений об’єм часу для виконання окремих різнопланових завдань. До таких операцій залучаються бойові кораблі з невеликих країн, зокрема, Болгарії, Румунії та Албанії. Кількість особового складу, що залучається до виконання завдання, точно визначити складно, оскільки під час проведення операції число бойових кораблів, літаків та військовослужбовців для кожної країни змінюється.

 

Забезпечення «Східного флангу» НАТО

У наведеній публікації підкреслюється необхідність уважного ставлення до розмірів внеску кожного члена в оборонну спроможність Альянсу. Зокрема, коли залучається особовий склад різних країн-учасниць НАТО у рамках «Посиленої передової присутності» (Enhanced Forward Presence, EFP) в Естонії, Латвії, Литві та Польщі.

У відповідь на анексію росіянами Криму війська країн НАТО, прагнучи забезпечити свій «східний фланг», здійснюють постійну ротацію власних сил в Польщі та країнах Балтії. Від загальної кількості 4,5 тис. особового складу країн НАТО у рамках  EFP — до участі у цій місії входять 795 військовослужбовців від США, решта — від країн Європи та Канади.

Посилена передова присутність НАТО в Польщі та країнах Балтії
Посилена передова присутність НАТО в Польщі та країнах Балтії

У порівнянні з кількістю національних збройних сил, до участі в операції Сполучені Штати Америки спрямовують суттєво меншу кількість особового складу, ніж значно менші за розмірами та потенціалом Хорватія, Словенія, Нідерланди та Данія. Отож автор дійшов висновку, що навіть якщо деякі держави поки що далекі від рівня згаданих 2 % ВВП на оборону НАТО, їх таки не можна звинувачувати, що вони не беруть у ній участі.

 

Допомога на розвиток як фактор зовнішньої політики та підтримки миру

Федеральний канцлер Німеччини А. Меркель ще минулого, 2017-го року зазначила, що, окрім оборонної спроможності, дипломатія та допомога на розвиток також відіграють важливу роль у зовнішній політиці та, в кінцевому рахунку, у підтриманні миру. Для надання допомоги стосовно розвитку існують певні директиви. Зокрема, у 1974 році Організація Об'єднаних Націй поставила перед заможними країнами завдання вкладати у таку допомогу щонайменше 0,7 % валового національного доходу. Таким чином, канцлер Німеччини могла б протиставити вимогам нинішнього президента США щодо виділення 2 % ВВП на оборону вимогу стосовно виконання Сполученими Штатами Америки згаданої квоти в 0,7 % для офіційній допомоги в цілях розвитку (Official development assistance, ODA). У дотриманні цієї квоти, зазначають аналітики, США суттєво відстають, тоді як Німеччина майже досягла необхідного рівня.

Автор статті підкреслює ще одну тенденцію у світовій геополітиці, яку потрібно брати до уваги у взаємостосунках партнерів по Альянсу. А саме, участь країн-членів НАТО у програмах з надання допомоги для запобігання кризовим ситуаціям, що сприяє глобальній безпеці та безпеці НАТО. Зокрема, важливою є участь країн-учасниць НАТО у Програмі розвитку ООН та інших організацій.

Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН)Довідково:

Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) — організація при ООН, створена на підставі резолюції Генеральної Асамблеї від 22 листопада 1965 року шляхом об'єднання Розширеної програми технічної допомоги ООН і Спеціального фонду.

Головний офіс — Нью-Йорк, США.

Внески, що сплачують різні країни у цих програмах, значно менші за видатки на оборону, зазначається у статті. І вони не можуть окремо визначатися для підрахунку відповідних внесків від країн Альянсу. Водночас, такі внески від менших країн можуть, принаймні, пом’якшити закиди від крупних платників-членів НАТО щодо недостатнього рівня фінансування сфери безпеки. Зокрема, зазначає експерт, США, Німеччина та Японія сплачують найбільше коштів в рамках ПРООН. Проте, у перерахунку на кожного окремого громадянина своєї держави, найбільшими платниками серед країн-членів НАТО до цієї програми є Норвегія та Данія.

 

Фінансування миротворчих місій

У статті відзначається також, що для забезпечення миру на всіх континентах залучаються миротворчі місії, у фінансуванні яких також беруть спільну участь країни НАТО. Хоча участь особового складу країн НАТО у місіях ООН незначна. На сьогоднішній день військовослужбовців для участі у сучасних «місіях миру» в основному надають Ефіопія, Бангладеш, Руанда, Індія, Пакистан та Непал (кожна країна у кількості кількох тисяч осіб). При цьому необхідно брати до уваги, що згадані країни для фінансування участі своїх контингентів використовують кошти ООН. Країни НАТО — навпаки, надають для виконання таких завдань порівняно меншу кількість особового складу.

Маркус С. Шуттле фон Драх зазначає, що важливою аргументацією для необхідності застосування диференційованого комплексного підходу в оцінці розмірів внесків кожної країни-члена НАТО є участь цих країн у фінансуванні миротворчих операцій ООН. Зокрема, загальні видатки протягом одного фінансового року (від липня 2016 до липня 2017 року) становили 7,89 млрд дол. США, для такого ж періоду 2017–2018 рр. — 6,8 млрд доларів. Значно більше від інших щороку сплачують США, зокрема у теперішній час це 28,4 % від загальної суми, що становить 1,9 млрд дол. США. У перерахунку на внесок, що сплачують громадяни США на утримання миротворчих місій ООН, це становить близько 6 доларів на кожного громадянина США.

Миротворчі місії та операції Європейського Союзу
Миротворчі місії та операції Європейського Союзу

Як аргумент відстоювання позиції менших країн необхідно навести наступне. Інші країни НАТО, внесок яких у загальний бюджет на утримання миротворчих операцій становить незначну частину, у перерахунку на кожного громадянина своєї країни сплачують або рівно стільки ж, як США, або навіть більше, як у випадках з Норвегією, Данією та Люксембургом. Автор статті зазначає, що рішення про фінансування миротворчих місій ООН кожна країна приймає, виходячи з доцільності щодо себе. Водночас необхідно визнати, що деякі країни, внесок яких до бюджету НАТО на оборону у теперішній час значно нижчий від погоджених 2 % ВВП, вкладають відносно значні суми у забезпечення миру. Навіть якщо це відбувається опосередковано.

 

Захист навколишнього середовища, утримання біженців

Фахівці, зокрема й військові, вже давно звертають увагу на те, що руйнація навколишнього середовища, зміна кліматичних умов можуть призвести до нових конфліктів та воєн. Деякі припускають, зокрема, що причиною громадянської війни у Сирії була надзвичайно сильна посуха, від якої страждала країна. Таким чином, підкреслює автор статті, внески у фінансування ПРООН можуть також розглядатися, принаймні частково, як інвестиції у справу підтримки миру. Найбільш помітним донором в 2017 році була Німеччина, внесок якої склав понад 30 млн дол. США. Щоправда, інші країни НАТО, у перерахунку на душу населення, сплатили навіть більше. Принаймні, побічно внесок держав у бюджет агентства ООН у справах біженців допомагає підтримувати мир.

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН)Довідково:

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) — агентство системи Організації Об'єднаних Націй, що займається захистом та підтримкою біженців, сприяє їх місцевій інтеграції, добровільному поверненню на батьківщину або переселенню до третіх країн.

Засновано 14 грудня 1950 року. Головний офіс — Женева, Швейцарія.

Автор статті вказує, що діяльність цієї агенції ООН зменшує фінансовий тиск на ті країни, які приймають біженців на своїй території, та запобігає виникненню конфліктів. Як наслідок, зменшується кількість біженців, що намагаються дістатися Європи. У рамках програми УВКБ ООН з розселення біженців стає можливим їх організоване переселення. Зазначається з цього приводу також, що найбільшими донорами у рамках таких програм є США (внесок — 1,45 млрд доларів) та Німеччина (477 млн доларів). Але знову ж таки, у перерахунку на кількість населення внески інших країн НАТО більші за внески щойно згаданих.

Таким чином, робить висновки автор, більшість країн НАТО поки що не досягли рівня виплат до бюджету НАТО у розмірі 2 % ВВП і невідомо, чи досягнуть його найближчими роками. Проте, виходячи лише з цього, не слід стверджувати, що внесок цих країн замалий для оборонної спроможності НАТО. Водночас, країни, виплати яких ще не досягли рівня 2 % ВВП з різних, важливих для них причин, допомагаючи запобігти конфліктам та війнам, забезпечують мир. Частково їх внесок у справу захисту миру навіть перевищує внесок США.

 

Висновки для України

  1. Висновки для УкраїниЕкспертне середовище країн-учасниць НАТО стурбоване претензіями президента США щодо недостатнього рівня фінансування оборони Альянсу та шукає контраргументи на захист своїх позицій. Україні, яка задекларувала свою мету вступити до НАТО та наполегливо намагається досягти рівня стандартів НАТО, необхідно зважати на характер дискусії та робити необхідні висновки на майбутнє.
  2. Україна може використати висновки з проведеного західними фахівцями аналізу обґрунтування диференційованого внеску країн-учасниць Альянсу у забезпечення його оборони та аргументи невеликих країн і країн з недостатньо розвинутими економіками, які компенсують свій недостатній грошовий внесок іншими інструментами.
  3. Специфічна тональність спілкування президента США з партнерами по НАТО та, навпаки, його запобігливе ставлення до президента Росії на двосторонній зустрічі у Гельсінкі поставили перед європейськими країнами-членами НАТО питання про можливий вихід США зі складу НАТО та новий розподіл геополітичного світового простору між США та Росією. Причинами такої радикальної зміни пріоритетів можуть бути спроби Д. Трампа знайти ефективні інструменти протидії глобальній експансії Китаю. Європа у цьому випадку не розглядається Трампом і Путіним в якості паритетного партнера. Роль України у такому можливому перерозподілі не вбачається, її вплив та інтереси не беруться до уваги.
  4. З метою відстоювання національних інтересів Україні доцільно прискорити темпи зі створення потужних Збройних Сил, по-справжньому розвивати національну економіку та ставати геополітичним суб’єктом. Очевидно, що пріоритетами для України повинні стати прагматизм та опора на власні сили з підтримки міжнародних відносин та обґрунтованої участі у міжнародних альянсах та безпекових блоках.

 

free visitor counter

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/07-26-nato/