Іван Січень, військовий та політичний експерт

Головним стримуючим чинником агресивної політики режиму В. Путіна, в т. ч. на українському напрямі, залишаються санкції США та ЄС проти Російської Федерації. В рамках таких дій США фактично застосовують стратегію «закручування гайок», яка має системний характер і передбачає послідовне посилення тиску на Росію з метою примушення її до поступок.

Черговим кроком (якісно нового характеру!) на цьому шляху стало прийняття 27 липня ц. р. Конгресом США проекту закону «Протидія противникам Америки через санкції». 2 серпня ц. р. президент США Дональд Трамп підписав цей закон, що передбачає введення нових санкцій проти Росії, Ірану і Північної Кореї.

Документ включає ряд безпрецедентних положень, які напряму зачіпають інтереси правлячої верхівки Російської Федерації, підривають роботу провідних галузей російської економіки, а також обмежують можливості російського впливу у західних країнах.

Так, новий закон вимагає від президента та уряду США підготовки щорічних доповідей (за участю спецслужб) американському Конгресу щодо російських олігархів, ключових політичних фігур та «напівдержавних» організацій, у т. ч. з питань: їх близькості до В. Путіна та інших членів російської правлячої еліти; масштабів власності та джерел доходів; переліку родичів та їх активів і бізнес-інтересів (включаючи аффільовані з ними зарубіжні компанії). Планується налагодження системи виявлення осіб, які здійснюють бізнес-операції від імені або в інтересах організацій, пов’язаних з розвідувальним та оборонним відомствами Росії.

Поряд з цим передбачається введення більш жорстких обмежень на передачу Росії американських технологій з розвідки та видобутку нафти на великих глибинах і арктичному шельфі, а також розробки сланцевих родовищ. Посилюються обмеження щодо поставок обладнання, матеріалів, послуг, ліцензій, інформації та технологій для будівництва російських експортних газопроводів. У даному зв’язку вперше прямо називаються наміри США протидіяти реалізації російського проекту «Північний потік-2», як такого, що загрожує енергетичній безпеці Європи та України.

Для протидії енергетичним проектам РФ планується зниження максимальних термінів повернення кредитів російськими банками — з 30 до 14 діб та нафтогазовими компаніями — з 90 до 30 діб. Крім того, окремі інвестиції в такі проекти обмежуються сумою в 1 млн дол. США, а загалом — не більше 5 млн дол. США.

Передбачено також запровадження антиросійських санкцій за рядом інших напрямів, у т. ч.: проти державних підприємств РФ, що здійснюють операції у металургійній та гірничо-видобувній галузях і на залізничному транспорті; у відношенні уряду РФ за підрив кібернетичної безпеки інших країн; стосовно осіб, які винні у порушеннях прав людини на окупованих Росією територіях.

При цьому законопроект забороняє президенту США самостійно, без погодження з Конгресом, послаблювати чи відміняти санкції проти Росії.

Окремий розділ документу стосується посилення протидії США заходам Росії з просування російського впливу в Європі та Євразії шляхом підтримки політичних партій, «мозкових центрів» та інших недержавних організацій проросійського характеру.

Через 90 діб після прийняття цього закону президент США повинен представити доповідь Конгресу «Про ЗМІ, які контролюються та фінансуються урядом Росії». До нього має бути включена інформація про російські ЗМІ, через які здійснюється вплив на хід виборчих компаній в країнах Європи та Євразії, включаючи підтримку політичних партій, кандидатів, лобістських компаній і неурядових структур. У наведеному контексті пропонується підтримати створення Комісії по свободі ЗМІ у Раді Європи, по аналогії з Венеціанською комісією, яка займається питаннями верховенства закону. Виходячи з важливості порушених питань Конгрес ухвалив фінансування «Фонду протидії російському впливу» в обсязі 250 млн дол. США на 2018 та 2019 фінансові роки.

Документ чітко визначає політику США з підтримки уряду України у відновленні суверенітету та територіальної цілісності країни, засуджує дестабілізуючі дії Росії в Україні, а також підтверджує невизнання США законності анексії українського Криму Росією. Поряд з цим передбачається надання допомоги у реформуванні енергетичного сектору України. Для цього виділяється 30 млн дол. США.

 

У контексті загального посилення тиску на Росію все це має на меті досягнення ряду важливих для США конкретних результатів політичного та економічного характеру.

По-перше, демонструється рішучість намірів США щодо продовження політики стримування Росії шляхом подальшого посилення тиску на неї, в т. ч. із критичними наслідками для російської економіки. За оцінками західних експертів, наступним кроком США може бути введення ембарго на імпорт російських енергоносіїв, а згодом — відключення Росії від міжнародної системи платежів SWIFT.

По-друге, підтверджується твердість позицій США з підтримки України з найбільш важливих для неї питань. Виходячи з заяв та дій представників керівництва США, які супроводжують заходи Вашингтону з посилення санкцій проти Росії, окрім надання допомоги Україні в сфері її енергетичної безпеки, у подальшій перспективі не виключається можливість безпосереднього залучення США до врегулювання кризи на Донбасі (в т. ч. у рамках «нормандської» групи), а також передача летальної зброї Україні;

По-третє, створюються сприятливі передумови для розширення американської присутності на європейському ринку газу. Так, до 2020 року США планують розпочати повномасштабний експорт газу та вже розпочали поставки скрапленого природного газу до ряду європейських країн (Іспанії, Португалії, Італії, Нідерландів, Польщі, Литви) та Туреччини. В цьому зв’язку нові санкції проти Росії фактично блокують можливість реалізації російських проектів «Північний потік-2» та «Турецький потік», які становлять пряму конкуренцію американським планам щодо збільшення обсягів постачання газу до Європи.

По-четверте, наноситься потужний удар по основним галузям російської економіки, який на відміну від попередніх санкцій (здебільш формального характеру) може нанести їм реальні значні збитки. Крім того, створюються перешкоди у роботі фінансової системи Російської Федерації.

По-п’яте, поглиблюються суперечності у правлячій верхівці Росії, в т. ч. безпосередньо в оточенні В. Путіна. Плани США щодо розслідування зв’язків російських олігархів та політиків, а також членів їх сімей і наближених осіб, фактично позбавляють їх можливості обходити західні санкції. Відтепер кожен із них чітко розуміє неможливість нормального ведення бізнесу та збереження гарантій безпеки своїх активів за кордоном, до того часу, поки В. Путін залишатиметься при владі.

 

Зазначені питання мають принциповий характер, як для президента США Д. Трампа з точки зору реалізації його стратегічної концепції «Америка понад усе» та уникнення звинувачень у зв’язках з Росією, так і для Конгресу Сполучених Штатів Америки в плані проведення жорсткої політики у відношенні Російської Федерації. При цьому США відкрито ігнорують такі наслідки введення нових санкцій проти Росії, як очевидні перспективи подальшого загострення американсько-російських стосунків та можливість виникнення проблем у відносинах з ЄС.

Так, плани США щодо виведення антиросійських санкцій на якісно новий рівень викликали різко негативну реакцію Росії відверто істеричного характеру. За заявою президента РФ В. Путіна, вони є «…абсолютно незаконними з точки зору міжнародного права, порушують принципи міжнародної торгівлі та є спробою США використати геополітичні переваги у конкурентній боротьбі». Такі дії були названі В. Путіним «хамством у відношенні Російської Федерації». Виходячи з цього президент РФ висловив наміри Росії «надати жорстку відповідь США».

Серед можливих варіантів подібної відповіді називаються: припинення Росією поставок збагаченого урану на американські АЕС; введення заборони на експорт до США титану та його сплавів (на сьогодні близько третини потреб американського авіабудівного концерну Boeing забезпечуються за рахунок титану російського виробництва); закриття російського ринку для американських товарів, у т. ч. комп’ютерної техніки та засобів телекомунікації. Крім того, російські експерти не виключають можливості висилки ряду американських дипломатів, арешту американської власності в Росії, а також припинення співробітництва Росії зі США з питань протидії заходам КНДР зі створення ракетно-ядерної зброї. Так, Москва вже висунула вимогу до США скоротити свій дипломатичний персонал до 455 осіб з 1 вересня поточного року, а також заборонила Посольству США в РФ користуватись дачею в Сосновому Бору та складськими приміщеннями на вулиці Дорожной в Москві.

Крім того, керівництво РФ покладає надію на можливість загострення суперечностей між США та Європейським Союзом, який демонструє занепокоєння щодо негативних наслідків нових санкцій для економік країн ЄС. Так, за заявою Європейської комісії, прийняття законопроекту «Протидія противникам Америки через санкції» створює перешкоди у реалізації планів диверсифікації енергетичного забезпечення Європи, а також зачіпає інтереси європейських компаній, які беруть участь у спільній реалізації відповідних проектів з Росією. Насамперед це стосується ФРН, Франції, Австрії та Нідерландів, які в найбільшій мірі пов’язані з російськими енергетичними проектами. Зокрема, до них залучаються німецькі компанії Wintershall та Uniper, французька Engie, австрійська OMV та британсько-нідерландська Shell. З огляду на зазначене, Єврокомісія також висловлює наміри вжити адекватні заходи у відповідь на дії США.

 

Незважаючи на це, обидві гілки американської влади та обидві партії в американському парламенті підтримали новий закон щодо посилення санкцій проти Росії. За оцінками американських експертів, наслідки нових санкцій для режиму В. Путіна перевищать за своїм значенням можливі збитки США від їх застосування.

В цьому плані відмічаються вже досягнуті результати тиску США на Росію, а саме — фактична втрата Москвою можливості проведення впевненої зовнішньої політики з реалізації її неоімперських інтересів. По суті, на сьогоднішній день дії Росії у зовнішній сфері втратили наступальну спрямованість, мають ситуативний характер і є лише спробами мінімізації впливу західних санкцій на РФ. Проявом цього називаються настирливі намагання Москви відновити діалог зі США та провідними країнами ЄС навіть на принизливих для неї умовах. Зокрема, саме такий вигляд мали зустрічі В. Путіна з новим президентом Франції Е. Макроном 29 травня ц. р. та президентом США Д. Трампом 7 липня ц. р.

Крім того, був внесений розкол у правлячу верхівку Росії, свідченням чого є ситуація довкола поширення акцій протестів в країні. Так, з однієї сторони виступи російської опозиції жорстко придушуються владою, а з іншої — підтримуються та фінансуються певними олігархічними колами РФ, невдоволеними політикою В. Путіна. Так, згідно з податковою декларацією російського «Фонду боротьби з корупцією», за станом на початок червня 2017 року обсяг його фінансових коштів становив близько 80 млн рублів, які були названі «внесками прихильників О. Навального». При цьому, лише в травні поточного року такі «внески» склали майже 23 млн рублів. В середньому ж на рахунки фонду надходить 15 млн рублів у місяць. За рахунок даних коштів фінансуються передвиборчі штаби О. Навального та акції протестів, а також надається допомога активістам, затриманим правоохоронними органами.

За поглядами американських експертів, нові санкції проти Росії стануть потужним каталізатором наведених тенденцій, що підриватиме позиції режиму В. Путіна та змушуватиме його іти на поступки. При цьому США повністю спроможні подолати всі можливі дії Росії у відповідь, в т. ч. знайти нових постачальників титану та збагаченого урану, що не становить жодної проблеми в умовах відкритості світових ринків.

Водночас висловлюється впевненість і у досягненні порозуміння з ЄС з питань введення США нових санкцій проти Росії. В цьому зв’язку відмічається переважно спекулятивний характер заяв щодо можливості підриву європейської енергетичної безпеки, а також робиться акцент на позиції Європейського Союзу, який не виступає проти посилення тиску на Москву і лише вимагає узгодження з ним відповідних заходів. Більш того, керівництво ЄС само проводить жорстку санкційну політику у відношенні Російської Федерації.

 

Прикладом цього став скандал довкола направлення Росією до Криму газових турбін німецького концерну Siemens, які попередньо призначалися для ТЕС у Краснодарському краї РФ. При цьому була порушена особиста обіцянка В. Путіна міністру закордонних справ ФРН З. Габріелю утриматись від такого кроку. У відповідь компанія Siemens прийняла рішення щодо розриву ліцензійної угоди з російськими компаніями про поставку обладнання для електростанцій з комбінованим парогазовим циклом. Крім того, Siemens планує продати свою частку у російській компанії «Интеравтоматика», яка пропонує продукти та послуги в галузі систем управління електростанціями.

В свою чергу, МЗС Німеччини попередило Росію про неприпустимість порушення санаційного режиму, що завдає додаткових збитків німецько-російським стосункам. Водночас ФРН запропонувала країнам Європейського Союзу ввести нові санкцій проти Росії, зокрема — чиновників Міністерства енергетики РФ та компанії «Технопромэкспорт», які займалися переправленням турбін Siemens до Криму.

В цілому країни-члени ЄС підтримали пропозицію ФРН. Тим самим була ще раз підтверджена пріоритетність для ЄС питань стримування Росії над поточними економічними інтересами. Виходячи з цього слід очікувати також і вирішення суперечностей між США та Європейським Союзом щодо закону «Протидія противникам Америки через санкції».

 

На цьому фоні привертає увагу поява оцінок російських експертів щодо ймовірних наслідків відходу В. Путіна від влади в Росії після завершення його президентського терміну в травні 2018 року. До речі, сам В. Путін також не виключає такої можливості. Зокрема, за його словами під час зустрічі з молоддю 20 липня ц. р. у Сочі, він ще не прийняв рішення стосовно участі у президентських виборах в березні наступного року.

Звичайно, все це може бути виключно зондажем громадської думки з порушеного питання або «грою» В. Путіна на почуттях російських громадян, які в більшості своїй вважають його «головною та єдиною опорою» Російської Федерації. Саме так свого часу «зіграв» на почуттях підданих російський цар та великий князь Іван Грозний після загострення відносин з тодішньою боярською елітою країни. Так, в січні 1565 року він демонстративно відрікся від престолу, пояснивши такий крок «неможливістю протидії злочинам бояр внаслідок перешкод з боку духовенства». Як і розраховував Іван Грозний, народ «упросив» його залишитись при владі, оскільки вбачав у ньому єдину надію уникнення катастрофи в країні.

Очевидність таких паралелей не підлягає сумніву, в особливості в умовах перспектив подальшого ускладнення ситуації в Росії під дією західних санкцій.