Борисфен Інтел

Росія готує новий бліцкриг проти Грузії?

8 серпня 2017
<p>Росія готує новий бліцкриг проти Грузії?</p>

Юрій Радковець

8 серпня 2008 року розпочалась п’ятиденна російсько-грузинська війна («08.08.08»), яка показала, що путінська Росія не відмовилась від неоімперської політики по відношенню до країн колишнього СРСР і прагне у будь-який (в т. ч. силовий) спосіб відновити та зберегти свій контроль над ними. Особливо, і в першу чергу, над тими, які вибрали незалежний від Російської Федерації — європейський курс розвитку.

Після російсько-грузинської війни у ряді відкритих джерел з'явилися достатньо ґрунтовні оцінки зарубіжних і вітчизняних експертів щодо особливостей цієї війни, її геополітичних результатів і наслідків, а також уроків і пропозицій, які мали надзвичайно важливе значення, але так і не були враховані ні елітами пострадянських країн, ні міжнародними та регіональними безпековими організаціями. Як наслідок — окупація та наступна анексія українського Криму, російське вторгнення на Донбас, небезпека агресії проти країн Балтії і Польщі, а також загроза повторення бліцкригу проти Грузії.

На основі наявних попередніх і сучасних результатів досліджень стосовно загроз і викликів, що походять через агресивні неоімперські дії Москви, автор робить спробу оцінити можливість проведення нової агресії Росії проти Грузії з урахуванням реалій сьогодення в регіоні, Європі та загалом у світі.

 

В останній час в Європі відбувся цілий ряд надзвичайно важливих геополітичних подій, далеко не повний перелік яких включає: початок процесу виходу Великої Британії з Європейського Союзу; завершення процесу ратифікації парламентом Нідерландів і остаточна ратифікація Радою Європейського Союзу Угоди про асоціацію Україна-ЄС; цілеспрямоване втручання Російської Федерації (в т. ч. із використанням кібернетичних технологій) у парламентські і президентські вибори у західноєвропейських країнах; посилення фактору загрози російської військової агресії проти країн Балтії та Польщі; завершення перекидання військ НАТО на східний фланг альянсу — в країни Балтії та Польщу — в якості пропорційної відповіді на провокаційні дії Росії тощо.

Разом з тим, на цьому фоні з поля зору міжнародних політологів і експертів майже повністю випали достатньо загрозливі ознаки ескалації напруги і військова активність Росії на Південному (Кавказькому) стратегічному напрямку.

 

Так, у травні ц. р. в Грузії був прийнятий новий концептуальний документ — Стратегічний оборонний огляд на 2017–2020 роки.

Довідково:

Стратегічний оборонний огляд — одна зі стратегій, які розробляються на національному рівні в Грузії і займає важливе місце в довгостроковому плануванні оборонної політики країни, в одному ряду з Концепцією національної безпеки, Оцінкою загроз національній безпеці та Національною воєнною стратегією.

Головне місце в цьому документі займають військові загрози, які походять від Російської Федерації. Зокрема, основною загрозою безпеці Грузії названі «окуповані Росією території» і так звана «повзуча окупація».

Як відомо, Грузія стала жертвою російського окупаційного сценарію ще в серпні 2008 року. Щоправда, там і тоді він не завершився до кінця завдяки прибуттю лідерів п'яти країн на чолі з Лехом Качиньським у Тбілісі, що, на думку експертів, змусило Кремль обмежитися лише загарбанням Південної Осетії, хоча російські війська вже наближалися до столиці Грузії.

Дехто може сказати, що в цій війні Росія нібито лише «…хотіла захистити православних братів, а до Грузії їй було байдуже». Але факти говорять про інше. У серпні 2008 року Росія атакувала Грузію з трьох боків: Чорного моря (до речі, там осетинів немає!), з боку Північної Осетії і Дагестану. При цьому, за кілька місяців до початку агресії Москва перекрила дамбу, через яку відбувалося постачання води в Кахетію, а на початку серпня були евакуйовані мешканці Цхінвалі — жінки та діти.

Ці факти слід вважати доказом далеко не мирних планів Росії та Північної Осетії. Кремль, як водиться, це спростовує, але в Грузії багато хто небезпідставно вважає, що кінцевою метою російської агресії в серпні 2008 року було встановлення в Грузії проросійського режиму.

 

Одразу ж після війни Росія почала поволі «пересувати» лінію кордону вглиб Грузії. За даними грузинської сторони, таке і зараз часто відбувається на адміністративному кордоні як з боку Абхазії, так і Південної Осетії.

Останніми прикладами «повзучої окупації» стали події квітня ц. р., коли в селі Хурча Зугдідського району, що межує з селом Набакеві Гальського району Абхазії, російські військові пересунули окупаційну лінію на 300 метрів углиб Грузії. В результаті — земельна ділянка (приблизно в два гектари) відійшла до окупованої території.

А вже в липні ц. р. російська окупаційна влада в Південній Осетії перенесла ще один банер з позначенням «кордону» на околиці сіл Бершуеті і Собісі — на 500 метрів углиб підконтрольній Грузії території. Причому, за останні дні липня ц. р. подібні інциденти на даній території відбувалися двічі.

 

Одне з найголовніших і найважливіших нововведень Стратегічного оборонного огляду — це визнання Грузією широкого застосування російської «м'якої сили» і цілеспрямованої пропаганди (а точніше — дезінформації!). Обидва інструменти визнаються західними країнами найефективнішою сучасною зброєю, проте грузинські державні інститути вважали ці загрози незначним і не враховували їх у документах державного рівня. Тобто, Грузія фактично тільки в 2017 році визнала на політичному рівні, що інформаційно-пропагандистська війна і агресивна цілеспрямована дезінформація з боку Росії — це реальна загроза національній безпеці.

У документі відзначається, що «…Кремль робить особливу ставку на посилення елементів «м'якої сили» з метою ослаблення державних інститутів, підтримку проросійських громадських і політичних груп і дискредитацію західного зовнішньополітичного курсу».

Фактично, це вже другий документ на цю тему, прийнятий в Грузії в цьому році. Так, 13 квітня ц. р. уряд країни затвердив «Стратегію комунікації щодо вступу Грузії в ЄС і НАТО на 2017-2020 роки», в якій інформаційна війна з боку Росії також визнається загрозою.

 

Ще однією загрозою з боку Російської Федерації Стратегічний оборонний огляд визначає «гібридну війну». При цьому сам термін «гібридна війна» пояснюється як дії вороже налаштованої сторони, під час яких вона не вдається до класичної військової інтервенції, а веде з другою стороною боротьбу з використанням таємних військових операцій, диверсій, в т. ч. шляхом підтримки заколотників та здійснення кібернетичних атак по стратегічним об’єктам й інших подібних дій.

Сьогодні переважна більшість міжнародних експертів погоджуються з тим, що Москва досить успішно використовувала весь арсенал «гібридної війни» в Україні, де заради досягнення своїх політичних цілей одночасно вдавалася як до інформаційно-пропагандистських операцій (в т. ч. цілеспрямованих кібератак), так і актів тероризму, диверсійно-кримінальних дій, а також військових заходів з використанням конвенційних озброєнь.

 

Реальною загрозою з боку Росії для Грузії залишаються заходи оперативної і бойової підготовки Збройних сил та інших силових структур Російської Федерації наступального (агресивного) характеру.

 

Так, 8 червня ц. р. була розпочата і протягом майже тижня проводилась остання перевірка бойової готовності Південного військового округу (ВО) ЗС РФ, оголошена новим командувачем військами округу генерал-полковником О. Дворниковим. У ході цієї перевірки, головним чином, відпрацьовувались питання перекиду комбінованим способом окремих компонентів мобільних сил, а також посилення угруповання російських військ «на загрозливих напрямках» як у окупованому Криму, так і на Північному Кавказі.

Загалом у рамках перевірки бойової готовності Південного ВО було задіяне близько 7 тис. військовослужбовців та 1,5 тис. одиниць військової і спеціальної техніки мотострілецьких, танкових, артилерійських та інженерних формувань, дислокованих у Чечні, Дагестані, Абхазії, Південній Осетії, Краснодарському краї, а також підрозділів морської піхоти Чорноморського флоту і Каспійської флотилії.

Зокрема, окремий батальйон морської піхоти Каспійської флотилії ЗС РФ літаками ВТА перекинули на невідомий для його особового складу кримський полігон Опук на чорноморському узбережжі у східній частині Кримського півострова, де він приступив до активної фази маневрів. У польових умовах особовий склад підрозділів морської піхоти відпрацьовував завдання: прихованого виходу в райони зосередження; обладнання та зміни вогневих позицій; організації системи їх охорони та оборони.

У подальшому підрозділи морської піхоти Каспійської флотилії ЗС РФ з Криму були перекинуті комбінованим способом на загальновійськовий полігон у Дагестані, де у взаємодії з морською піхотою Чорноморського флоту РФ (напередодні, в рамках перевірки бойової готовності у Південному ВО, був піднятий по тривозі 382-й окремий батальйон морської піхоти ЧФ РФ, дислокований у м. Темрюк Краснодарського краю) ними було проведено спільне тактичне навчання із застосуванням як розвідувальних, так і ударних БПЛА (безпілотників).

 

У період 13–17 червня ц. р. Російська Федерація провела масштабні військові навчання 4-ої військової бази /фактично відповідає статусу мотострілецької бригади із засобами посилення/ у невизнаній Південній Осетії (Цхінвалі-Джава). В цих навчаннях брали участь близько 3 тис. осіб, до 500 одиниць озброєння і військової техніки, в т. ч. новітні уніфіковані командно-штабні машини, призначені для забезпечення гарантованого зв’язку і управління підрозділами під час бою.

В ході навчань відпрацьовувались завдання розгортання і випробовування в реальних умовах нової спеціальної техніки АСУ тактичної ланки (батальйон, полк /бригада/, дивізія) Сухопутних військ ЗС Російської Федерації, що реально проявилось найбільш слабким місцем в ході російсько-грузинської війни в серпні 2008 року.

При цьому заслуговують на увагу практичні заходи з посилення угруповання російських військ на 4-й військовій базі у Південній Осетії (Цхінвалі-Джава) і 7-й військовій базі в Абхазії (Гудаута-Очамчира) шляхом збільшення чисельності їх особового складу (до 40 % з якого приймало участь у бойових діях на Донбасі та в Сирії), а також переоснащення їх на нові зразки озброєння та військової техніки.

Так, на 50 тис. населення Південної Осетії (це за офіційними даними, в реальності — істотно менше) припадає близько 8,5 тис. російських військовослужбовців, росгвардійців і прикордонників. А в Абхазії, з її 240 тис. населення, розміщується до 12,5 тис. російських військовослужбовців, росгвардійців і прикордонників. Крім того, нещодавно на території Абхазії додатково був розгорнутий і поставлений на бойове чергування ще один (другий) російський зенітно-ракетний комплекс типу С-300. Останнє може свідчити як про те, що Росія готується до масштабної війни, так і про те, що вона «позначає радіус» свого військового впливу — відповідаючи в такий спосіб і НАТО, і конкретно Туреччині, яка також присутня в Чорному морі.

 

27 липня ц. р. у Південному військовому окрузі розпочалось масштабне командно-штабне тренування (КШТ) з виходом військ в райони зосередження, яке охопило всі регіони в зоні відповідальності Південного ВО — від Каспію до Криму.

Штаби військового округу, трьох загальновійськових об’єднань (армій), Чорноморського флоту, Каспійської флотилії і 4-ої армії Повітряно-космічних сил РФ, а також підлеглих з'єднань та військових частин приступили до перевірки бойової готовності. Управління військами за сигналом тривоги було переведене на рухливі польові пункти. Окремі з'єднання та військові частини висунулися в райони зосередження.

Штабні офіцери всіх рівнів приступили до відпрацювання задач управління міжвидовим угрупованням військ з виконанням різних ввідних команд, перебуваючи на відстані понад тисячу кілометрів один від одного.

До КШТ залучені близько 5,5 тис. військовослужбовців і понад 700 одиниць техніки. У заходах також приймають участь війська зв'язку, радіоелектронної боротьби, радіаційного, хімічного і біологічного захисту. На маршрутах руху колон і в пунктах розгортання задіяна військова поліція.

 

Окрім зазначеного вище, в останній час увагу провідних незалежних експертів і військових спеціалістів привертають й ряд інших подій та заходів у контексті зростання рівня загрози ескалації напруги і військової активності Росії на Південному (Кавказькому) стратегічному напрямку, а саме:

  • початок формування (2016 рік) у Південному військовому окрузі ЗС РФ 8-ї загальновійськової армії (А; штаб — м. Новочеркаськ), яка може виступати як другим ешелоном і резервом 58 А (штаб — м. Владикавказ) на Південному (Кавказькому) стратегічному напрямку, так і другим ешелоном та резервом 49 А (штаб — м. Ставрополь) на Південно-Західному (Чорноморському) стратегічному напрямку.

За оцінками російських військових спеціалістів та експертів, нова /третя за рахунком/ 8-а загальновійськова армія в Південному ВО ЗС РФ має стати важливим елементом забезпечення безпеки Російської Федерації з південно-західного напрямку. За деякими даними, операційна готовність 8 А передбачається на кінець 2017 – початок 2018 року;

  • включення в березні ц. р. до складу російської армії формувань так званих «збройних сил» самопроголошеної республіки Південної Осетії. Іншими словами, незаконні збройні формування незаконно відірваної території суверенної Грузії отримали правовий статус частин регулярної армії іншої держави — Російської Федерації, яка такими діями фактично узаконює окупацію частини території Грузії.

На думку незалежних експертів, Захід без будь-якої конкретної реакції «проковтнув» і цю чергову провокаційну витівку режиму В. Путіна так само, як і всі інші щодо України (постійні порушення умов перемир’я на Донбасі, узаконену «паспортизацію» «ДНР» і «ЛНР», «націоналізацію» українських підприємств в ОРДЛО, новий проект «Малоросії» Захарченка тощо);

  • посилення чергових сил корабельного угруповання Чорноморського флоту РФ у східній частині прибережних вод Чорного моря (на ротаційній основі), а також провокаційне нарощування активності російської повітряної розвідки вздовж чорноморського узбережжя Грузії.

За оцінками експертів, аналогічна військова діяльність спостерігалась також напередодні російсько-грузинської війни у червні–серпні 2008 року;

  • призначення (у вересні 2016 року) новим командувачем військами Південного ВО ЗС РФ генерал-полковника (з 2014 року) О. Дворникова, який має досвід командування військами в ході чеченської війни (у 2000–2003 рр. проходив службу в Північнокавказькому /на той час/ військовому окрузі на посадах начальника штабу дивізії і командира дивізії) та керував російською військовою операцією в Сирії (вересень 2015 – червень 2016 рр.), за підсумками якої отримав звання Героя Росії (березень 2016 року).

За оцінками провідних військових спеціалістів, як в Чечні, так і в Сирії він зарекомендував себе жорстким військовим керівником — спеціалістом з ліквідації (зачисток) бойовиків, що фактично може «стати в нагоді» на його новій посаді в Південному ВО.

Ретельний аналіз та оцінка наслідків зазначених вище подій і заходів військової активності Росії на Південному (Кавказькому) стратегічному напрямку викликає ряд небезпідставних питань у провідних військових експертів щодо перспектив розвитку ситуації в даному регіоні, а саме:

чи готує Росія новий бліцкриг проти Грузії, а якщо так, то що може слугувати приводом для цього і у які терміни можливо очікувати нової агресії Росії проти Грузії?

 

Протягом останнього часу з боку офіційних представників російської сторони значно почастішали погрози на адресу Грузії з вимогою надання повітряного і наземного (через російсько-грузинський КПП «Верхній Ларс») коридорів для організації і забезпечення логістичного постачання для 102-ї військової бази ЗС РФ у Гюмрі (Вірменія). До речі, ця військова база входить до складу 49 А (штаб — м. Ставрополь).

Суть проблеми полягає у тому, що на сьогодні (в силу заборони Грузією використання її повітряного і наземного коридорів російською стороною після російсько-грузинської війни 2008 року) логістичне забезпечення 102-ї військової бази у Гюмрі здійснюється суто з використанням повітряного коридору над Каспійським морем і надалі над Іраном, що значно ускладнює логістичне забезпечення цієї військової бази та робить його занадто дорогим.

 

Не підлягає сумніву й те, що головна причина можливої нової війни Росії проти Грузії полягає в недопущенні її євроатлантичної та європейської інтеграції. А заодно ще й «провчити» єдину країну на пострадянському просторі — надійного союзника України (не враховуючи країни Балтії) — щоб іншим пострадянським країнам з так званої СНД не кортіло її підтримувати. Ну а «кращої можливості» для цього, ніж розв’язати агресію під приводом «забезпечення логістичного коридору для 102-ї військової бази ЗС РФ у Гюмрі», на сьогодні важко придумати. Правда, думати кремлівським окупантам вже нема коли, та й як свідчать останні події — не вміють (або не хочуть?) вони думати.

Справа в тому, що дії Росії на Кавказі, зокрема в Абхазії та Південній Осетії, в останній час все більше непокоять нинішню адміністрацію в Тбілісі. В останні роки Абхазія та Південна Осетія жодним чином не наблизилися до Грузії — а тільки віддалилися від неї. Сьогодні Росія робить все можливе, щоб закрити від Грузії ці регіони, які продовжують знаходитися під російською окупацією і практично повністю контролюються Росією, котра не висловлює жодного бажання їх повертати. Навпаки — поступово Москва штучно все більше звужує простір для можливого компромісу з Грузією, втягуючи сепаратистські регіони в свою орбіту — або з прицілом на їх майбутнє приєднання до Росії, або з метою використання їх як буферних зон для легалізації певних торговельних (головним чином, контрабандних) потоків.

Такого роду тенденції нарешті спонукали нинішню грузинську владу до розуміння: поступки в бік Росії не призводять до поступок зворотних, а навпаки — вони тільки розпалюють російські апетити. Саме тому, якщо від початку 2014 року, тобто часів Майдану, окупації та наступної анексії українського Криму, а також російського вторгнення на Донбас, нинішня грузинська влада уникала жорстких заяв щодо українських подій, то в останній час, фактично з початку цього року, Тбілісі поступово відходить від достатньо стриманої позиції щодо російської агресії в Україні — і зараз вже говорить про неї відверто та досить жорстко.

Так, заява Міністерства закордонних справ Грузії від 19 березня ц. р. — з приводу 3-ї річниці анексії українського Криму — була відчутно жорсткою. У ній говорилося про те, що «так званий референдум» відбувався під контролем «російських збройних сил», що призвело до «незаконної окупації та анексії Криму». Вживаються також такі слова як «агресія» та «окупація» — що є жорсткішими формулюваннями, ніж типові заяви в т. ч. європейської дипломатії. Аналогічні оцінки лунають у останніх виступах та заявах й інших офіційних представників грузинської влади.

У які терміни слід очікувати нову агресію Росії проти Грузії?

Переважна більшість незалежних експертів вважає, що цього можна очікувати в будь-який час, у період від сьогоднішнього дня до дати 10-ої річниці початку російсько-грузинської війни 2008 року, так як існуючого складу і озброєння угруповання російських військ на Південному (Кавказькому) стратегічному напрямку — більш ніж достатньо. Але найбільш загрозливими моментами вважаються два.

Перший — це період проведення стратегічного командно-штабного навчання «Захід-2017» (орієнтовно, 14–20 вересня ц. р.), коли вся увага західних країн (ЄС, НАТО/США) буде прикута до можливих загроз воєнній безпеці Польщі та країн Балтії, що витікатимуть зі спрямованості, змістовності та особливостей його підготовки і проведення.

Другий — це 10-а річниця початку російсько-грузинської війни 2008 року — 8 серпня 2018 року. Досить важливим вважається і той факт, що до цього моменту 8 А вже отримає операційну готовність. А враховуючи хворобливу прихильність В. Путіна до різного роду дешевих театралізованих вистав і експериментів, саме у цей період експерти і не виключають нової агресії Росії проти Грузії.

Довідково:

За останніми повідомленнями російських ЗМІ, президент РФ В. Путін має намір здійснити візит до Абхазії саме 8 серпня ц. р. і зустрітися з главою невизнаної республіки Раулем Хаджимба. Характерно, що у випадку здійснення такого візиту, за датою він співпадатиме з річницею початку воєнної агресії Росії проти Грузії в 2008 році, коли після п'ятиденної війни Російська Федерація визнала «незалежність» Абхазії і Південної Осетії.

Що ж стосується перспектив повернення Південної Осетії та Абхазії до складу Грузії, на що даремно сподівалась влада Б. Іванішвілі, то за сучасних обставин зробити це буде дуже важко. Хоча, на думку офіційних представників грузинської влади, шанси повернення окупованих регіонів є завжди. Правда, це залежатиме від глобальних геополітичних ігор, настроїв світового співтовариства, дієвості міжнародних безпекових організацій, а також збігу сприятливих обставин. Але лише власними силами Грузії запустити цей процес буде дуже важко. Тобто, повернення Південної Осетії та Абхазії до складу Грузії залежатиме від інших геополітичних гравців, у т. ч. України.

На сьогодні як офіційні представники грузинської влади, так і грузинські журналісти та незалежні експерти вже й самі визнають — зараз багато що залежатиме від того, як розвиватиметься ситуація довкола України. На їх переконання, у нас відбувається боротьба не лише за Україну. Зараз у нас вирішується питання безпеки як Грузії та багатьох інших країн пострадянського простору, так і загалом безпеки майбутнього Європи.

А в ході недавнього державного візиту Президента України П. Порошенка до Грузії обидва президенти заявили, що на тлі російської загрози нашим країнам варто спільно просуватися шляхом подальшої інтеграції в європейський та євроатлантичний простір. Насамперед, це необхідно з огляду на те, що Київ та Тбілісі стикаються з тими самими викликами і загрозами, що походять, головним чином, через агресивні неоімперські плани та дії Москви.

 

Таким чином, винесене у заголовок статті питання: Чи готує Росія новий бліцкриг проти Грузії? — є чисто риторичним.

А от питання: Хто з країн СНД наступний — Білорусь, Казахстан, Азербайджан, Узбекистан, Туркменістан?.. — потребує окремого дослідження.

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/08-07-Radkovets00/