Борисфен Інтел

Через терени до ЄС і НАТО. Геополітичні аспекти та проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України

2 вересня 2017
<p>Через терени до ЄС і НАТО. Геополітичні аспекти та проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України</p>

Віктор Гвоздь

1 вересня поточного року набула повної міжнародної чинності Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, включно з утворенням поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі. Ця подія має історичне значення та створює широкі перспективи для України, оскільки є першим практичним кроком на шляху її вступу до ЄС. Укладення Угоди, рішення Європейського Союзу щодо спрощення візового режиму для українських громадян, а також поглиблення партнерства між Україною та НАТО в рамках Комплексного плану допомоги Україні (ухвалений під час Варшавського саміту Альянсу у липні 2016 року) засвідчили прийняття США, НАТО та ЄС принципових рішень про включення України до сфери своєї відповідальності. Тим самим фактично і змінилося міжнародне положення України, що вийшла із «сірої зони» невизначеності між Заходом та Росією і стала активним учасником європейської та світової політики з чітким курсом на входження до Західного світу.

Причиною таких рішень США, ЄС та НАТО є роль та значення України у стримуванні неоімперської політики Росії, яка складає загрозу всій західній цивілізації. На сьогоднішній день саме Україна є головним напрямом експансії Російської Федерації і відтягує на себе більшу частину її зусиль. При цьому без встановлення свого контролю над Україною, як другою за своїм потенціалом країною колишнього СРСР, Росія жодним чином не зможе реалізувати своїх геополітичних амбіцій, що і обумовлює характер її дій.

За таких обставин на сьогоднішній день Україна є більш важливою для США, НАТО та ЄС, ніж колись були країни Центрально-Східної Європи та Балтії. Разом з тим, процес її європейської та євроатлантичної інтеграції має набагато більш складний характер, ніж був у країн ЦСЄ і Балтії після розпаду соціалістичного табору («Східного блоку») та СРСР. Насамперед це стосується проблем Криму та Донбасу, які саме і були створені Росією для блокування можливості вступу України до Європейського Союзу та НАТО.

Виходячи із зазначеного, реалізація планів європейської та євроатлантичної інтеграції України потребує більшого часу та пошуку нових форм входження до ЄС і НАТО. Зокрема, такою формою може бути асоціація або встановлення якісно нового рівня співробітництва України з Європейським Союзом та Північноатлантичним Альянсом на рівні фактичного членства в цих організаціях без його формального набуття.

 

Незважаючи на це, входження України до Європейського Союзу та НАТО матиме ряд важливих наслідків, у т. ч. геополітичного характеру, як для Європи, так і для України та Росії.

По-перше, встановлення якісно нового рівня відносин між ЄС, НАТО та Україною, навіть без її офіційного членства в цих організаціях, призведе до суттєвої зміни балансу сил в Європі на користь Європейського Союзу та Північноатлантичного Альянсу за рахунок демографічного, економічного, територіального та військового ресурсів нашої Держави. В свою чергу, це стане потужним чинником підвищення потенціалу Об’єднаної Європи та посилення її безпеки від загроз з боку Російської Федерації.

По-друге, зближення України з ЄС та НАТО до рівня фактичного (асоційованого) членства означатиме зміну конфігурації всього східного кордону Європейського Союзу та Північноатлантичного Альянсу, а саме — їх вихід безпосередньо на західний кордон Російської Федерації. При цьому Україна замість «буферної» зони між Європою та Росією по суті стане «східним форпостом» ЄС та НАТО, яким на сьогодні є країни Центрально-Східної Європи. З одного боку це сприятиме розширенню зони стабільності в Європі у східному напрямку, а з іншого — посилить напруженість на її східних кордонах внаслідок очевидно негативної реакції Росії та її заходами у відповідь (в т. ч. у військовій сфері).

По-третє, інтеграція України в НАТО та ЄС сприятиме соціально-економічному розвитку нашої Держави та гарантуватиме її безпеку. Крім того, знаходження України у складі Об’єднаної Європи, де фактично відсутні внутрішні кордони, об’єктивно зніме всі потенційні територіальні претензії до неї з боку сусідніх країн ЦСЄ та сприятиме вирішенню інших проблем у дво- та багатосторонніх відносинах. В той же час НАТО і ЄС є наддержавними структурами, що вимагатиме делегування частини національного суверенітету України на рівень вищих органів цих організацій, а також передбачатиме виконання їх умов та вимог. В даному зв’язку колективні інтереси Європейського Союзу та Північноатлантичного Альянсу матимуть пріоритет над національними інтересами України.

По-четверте, наближення України до ЄС та НАТО призведе до переходу проблем Криму та Донбасу з національного рівня нашої Держави на рівень Європейського Союзу та Північноатлантичного Альянсу. За таких умов керівництво ЄС та НАТО буде змушене активізувати свою участь у вирішенні конфлікту на Сході України, а також врегулюванні кримського питання. В свою чергу Україна повинна буде виконувати рекомендації західних партнерів навіть якщо вони не відповідатимуть її власним поглядам на способи відновлення своєї територіальної цілісності.

По-п’яте, зближення України з ЄС і НАТО з перспективою набуття членства в цих організаціях остаточно підірве плани Росії з набуття ролі «великої світової держави». Більш того, зміцнення позицій КНР на пострадянському просторі в рамках реалізації китайської ініціативи «Пояс і Шлях» по суті унеможливлює створення Москвою повноцінного Євразійського Союзу, що обмежує також і регіональне значення Російської Федерації. З огляду на це, Росія докладатиме всіх можливих зусиль з протидії європейській та євроатлантичній інтеграції України аж до застосування збройної сили (від активізації збройного протистояння на Донбасі — до проведення повномасштабної наступальної операції проти України з окупацією її території).

 

Все це ставить перед Україною та її західними союзниками ряд важких та складних питань, а також потребує переосмислення всієї ситуації довкола процесу європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Насамперед зазначене стосується необхідності чіткого усвідомлення перспектив втрати Україною частини свого суверенітету на користь ЄС та НАТО, а також обов’язковості виконання умов та вимог членства в цих організаціях. Так, інтеграція України у ЄС та НАТО навіть в формі асоційованого членства вимагатиме від неї підпорядкування своєї зовнішньої політики та заходів із забезпечення безпеки держави спільній зовнішній та безпековій політиці Європейського Союзу, а також стратегії та військовим планам Північноатлантичного Альянсу.

Аналогічним чином до стандартів ЄС та НАТО мають бути приведені всі складові внутрішньої сфери України, що потребуватиме комплексу політичних, економічних, соціальних, юридичних та інших реформ. При цьому такі реформи матимуть обов’язковий характер, навіть якщо вони зачіпатимуть інтереси політико-економічних кіл і населення України та будуть непопулярного характеру. Зокрема, в цьому плані можливо відзначити вимоги ЄС щодо зміни пенсійної системи України, приведення внутрішніх цін на енергоносії до світових стандартів, відкриття ринків та обмеження підтримки внутрішнього виробника, а також вільного продажу землі.

Крім того, досить складним питанням стане зайняття Україною виділеної для неї ніші у міжнародному розподілі праці в Європейському Союзі, а також вимога повного відкриття свого ринку для європейських товарів. Зазначене потребуватиме санації окремих підприємств та галузей української промисловості, які не зможуть витримати конкуренції з європейськими аналогами або будуть зайвими у загальній економічній системі ЄС.

В свою чергу, європейська та євроатлантична інтеграція України потребуватиме від ЄС та НАТО серйозного перегляду їх ставлення до нового партнера та поглядів на співробітництво. В цьому зв’язку найбільш проблемний характер для Європейського Союзу матимуть питання відкриття доступу України до європейських фінансових фондів, а також ринків товарів, послуг та праці. Складність такого питання обумовлює значний потенціал України, який по суті не поступається потенціалу Польщі та перевищує потенціали всіх інших «нових» членів ЄС.

Водночас вкрай чутливою проблемою для НАТО стане поширення на Україну зобов’язань Північноатлантичного Альянсу щодо колективної оборони країн-членів організації. Зазначена проблема має особливо гострий характер в умовах анексії Криму Росією та продовження її дій з провокування збройного конфлікту на Донбасі. З урахуванням цього, навіть у випадку, якщо керівництво НАТО утримається від поширення таких зобов’язань на Україну, поглиблення співробітництва у безпековій сфері потребуватиме перегляду оперативних планів Альянсу.

На цьому фоні окремою проблемою поставатиме питання подальших відносин між Україною, ЄС, НАТО та Росією після виходу України на рівень поглибленого партнерства з Європейським Союзом та Північноатлантичним Альянсом. З огляду на принципове несприйняття Росією європейської та євроатлантичної інтеграції України, така ситуація потребуватиме досить складного діалогу сторін з метою недопущення поглиблення протистояння між ними до рівня військової конфронтації.

Загалом наведені обставини обумовлюють досить неоднозначне та навіть суперечливе ставлення до перспектив вступу України до ЄС та НАТО, як українського суспільства, так і керівництва та громадськості країн-членів Європейського Союзу та Північноатлантичного Альянсу. Зокрема, проявом цього стали складнощі у процесах прийняття Угоди про асоціацію України та ЄС, а також рішення Європейського Союзу щодо спрощення візового режиму з Україною.

При цьому керівництво ЄС хоча і підтримує процес європейської інтеграції України, однак відмовляється надавати чіткі гарантії її майбутнього членства в Європейському Союзі. Аналогічним чином керівництво НАТО підтверджує «відкритість дверей» Альянсу для України, але утримується від надання їй статусу учасника Програми дій щодо членства.

 

З огляду на викладене, реалізація європейських та євроатлантичних планів України потребуватиме значних зусиль та часу, а також важкої, складної та наполегливої роботи, як нашої Держави, так і західних союзників. Свого часу саме у такій ситуації перебували Румунія та Болгарія, які спочатку не сприймалися Європою, а згодом стали членами ЄС та НАТО. Хоча навіть і через більш ніж 15 років членства в Європейському Союзі вони все ще не входять до Шенгенської та євро- зон через невідповідність визначеним критеріям і вимогам.

Тому вкрай непродуктивними та навіть шкідливими є легковажне ставлення до процесів європейської та євроатлантичної інтеграції України, а також спроби їх штучного прискорення, що призводить лише до непорозумінь з західними союзниками. Більш того, це використовується Росією з метою дискредитації курсу України в ЄС та НАТО та поширення недовіри до нього з боку українського суспільства.

 

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/09-02eu/