Борисфен Інтел

«Українське питання» на саміті G20 в Китаї

7 вересня 2016
<p>«Українське питання» на саміті G20 в Китаї</p>

Олексій Волович

4-5 вересня в 15-мільйонному місті Ханчжоу, адміністративному центрі провінції Чженцзян в КНР, пройшов 11-й саміт лідерів країн «Великої двадцятки» (G20). Тема саміту — «Будівництво інноваційної, здорової, взаємозалежної і інклюзивної світової економіки». Основні завдання форуму: досягнення глобальної економічної стабільності і стійкого зростання, а також фінансове регулювання з метою запобігання фінансових криз. У кулуарах обговорювалися і геополітичні проблеми: військово-політична ситуація на Близькому Сході, зокрема в Сирії; проблема біженців і мігрантів в Європі; ситуація в Криму та на південному сході України, імплементація Мінських угод.

Для нас, українців, цей саміт в Китаї цікавий насамперед сприйняттям його учасниками агресивних дій Кремля проти України, що в багатьох публікаціях іменуються «українським питанням». Ми взяли в лапки словосполучення «українське питання», оскільки воно не відображає суті проблеми. Під «українським питанням» слід розуміти не «громадянську війну» в Україні, як це намагаються подати російські політики і ЗМІ, а російсько-українську конфронтацію і агресію Кремля проти нашої країни.

Напередодні саміту Президент П. Порошенко обговорив по телефону «загальні позиції щодо українського питання» з колегами по «нормандському формату» — канцлером ФРН А. Меркель та президентом Франції Ф. Олландом. Представники української влади передали канцлеру Німеччини і президенту Франції списки українських в'язнів в Росії і заручників на окупованих територіях для того, щоб вони під час зустрічі на саміті з В. Путіним попросити його посприяти у справі звільненні цих людей.

Політичні маневри В. Путіна напередодні саміту G20

Пам'ятаючи скандальні наслідки для Москви саміту G20 в Австралії в листопаді 2014 року і не дуже вдалий для неї ж саміт G20 в Туреччині в листопаді 2015 року, російське керівництво на чолі з В. Путіним виконало величезний об’єм підготовчої роботи, щоб зробити прорив на саміті «Великої двадцятки» в Китаї і вивести Росію з політичної ізоляції, в якій вона знаходиться вже більше двох років. Оскільки ізоляція Росії і санкції проти неї були запроваджені у зв'язку з анексією Криму і окупацією частини території Донбасу, кремлівські стратеги вирішили зробити все можливе для того, щоб уникнути відповідальності за агресивні дії проти України у спосіб дискредитації українського керівництва.

Останнього разу «нормандська четвірка» зустрічалася в Єлисейському палаці Парижу 2 жовтня 2015 року. 8 серпня у відповідь на пропозицію П. Порошенка міністр закордонних справ Росії С. Лавров «припустив», що зустріч лідерів «нормандської четвірки», включно з президентом України, може відбутися на полях саміту G20 в китайському Ханчжоу. Але, як показали подальші події, все це було не більше аніж гра, оскільки в ті самі дні ФСБ РФ за завданням Кремля вже повним ходом готувала провокацію з «українськими диверсантами» в Криму.

Як відомо, з цією метою 10 серпня Кремль зробив незграбну і грубу кадебістську інсценізацію «запобігання в Криму терактам українських диверсійно-розвідувальних груп», які нібито готувало ГУР МО України. З великою помпою В. Путін не забарився звинуватити «київську владу в переході до практики терору», при цьому назвавши «безглуздою» заплановану зустріч «нормандської четвірки» в Китаї. Коментуючи ці примітивні інсинуації Кремля, Президент України П. Порошенко заявив, що саме Російська Федерація вдається до політики державного тероризму, зазначивши при цьому, що подібними провокаціями Кремль не зможе переконати Захід, що у війні на Донбасі, яку розв'язала Росія, винна Україна.

І дійсно, 12 серпня Рада Безпеки ООН одностайно засудила цю провокацію Москви. Навіть представник «дружнього» Китаю в Радбезі ООН Лю Цзеі заявив: «Ми поважаємо територіальну цілісність України в її межах, встановлених у 1991 році, тому ми не сприймаємо формулювання «теракт на російській території». Зазнавши ганебного і нищівного фіаско, В. Путін змушений був відправити у почесну відставку з поста глави своєї адміністрації багаторічного «соратника і друга», С. Іванова, який, за деякими даними, разом з помічником президента РФ В. Сурковим організував і був куратором вищезгаданої антиукраїнської провокації ФСБ РФ в Криму.

Таким чином В. Путін намагався зробити все можливе, щоб перетворити «нормандську четвірку» в «нормандську трійку» без Президента України П. Порошенка. За словами помічника президента РФ Ю. Ушакова, «після подій в Криму Росія повністю відмовилася розглядати можливість зустрічі в «нормандському форматі» за участю президента України». Однак А. Меркель і Ф. Олланд не повелися на путінські провокації і чітко заявили, що «нормандський формат» — це формат президентів чотирьох країн, а не трьох. Тому обговорення проблем російсько-української конфронтації було переведено у формат двосторонніх зустрічей.

За кілька місяців до початку саміту G20 в Китаї і парламентських виборів у Росії, 18 вересня В. Путін почав нарощувати свої «геополітичні м'язи». При цьому, з огляду на те, що відносини з країнами Заходу не складалися, він вирішив активізувати свої зв'язки з великими азійськими країнами. 9-го серпня в Санкт-Петербурзі він провів «примирливу» зустріч із президентом Туреччини Р. Ердоганом, а 8-го серпня зустрівся в Баку з президентами Азербайджану та Ірану.

В середині серпня МО РФ заявило про перекидання російських стратегічних бомбардувальників Ту-22М3 на іранську авіаційну базу «Хамадан», які 15 серпня виконали перший бойовий виліт для бомбардування об'єктів у Сирії. Кремлівська пропаганда цепредставила як наслідки відновлення «союзницьких відносин» з Іраном. Деякі парламентарі і офіційні особи РФ у стані неприборканої ейфорії видавали бажане за дійсне. І саме ця пропагандистська піар-кампанія викликала обурення у військових колах Ірану. І не тільки. Більшість іранських політичних партій сприймає вкрай негативно базування збройних контингентів будь-якої країни на іранській території. Тому вже через кілька днів після приземлення російських бомбардувальників на базі «Хамадан» офіційний представник іранського МЗС Б. Гасемі оголосив, що Іран відмовив Росії у використанні цієї бази для її авіації. Міністр оборони Ірану Х. Дехган зі свого боку дорікнув Москві за розголос використання бази, заявивши, що «росіяни хочуть показати, що є наддержавою, щоб гарантувати свою частку в політичному майбутньому Сирії, і, звичайно ж, в зв'язку з цим можна казати про свого роду вихваляння і неджентльменську поведінку». Після цієї заяви іранського міністра штучно надуті «геополітичні м'язи» В. Путіна дещо зменшилися.

Напередодні саміту G20 в Китаї Москва активізувала контакти з Пекіном у рамках саміту ШОС 23-24 червня в Ташкенті, на якому було ухвалено план дій на 2016-2020 роки, а також обговорювалася можливість прийняття в організацію Індії, Пакистану та Ірану. Відразу після зустрічі в Ташкенті відбувся офіційний візит В. Путіна до Китаю 24-25 червня ц. р. з нагоди 15-річчя підписання Договору про добросусідство, дружбу і співробітництво між РФ і КНР.

У рамках Східного економічного форуму 2-3 вересня ц. р. у Владивостоці президент РФ зустрівся з прем'єр-міністром Японії Сіндзо Абе і президентом Республіки Корея Пак Кин Хє, з якими обговорювалися сучасний стан та перспективи розвитку двосторонніх відносин. Головними темами переговорів В. Путіна з прем'єр-міністром Японії була участь японських компаній у розвитку інфраструктури Далекого Сходу і обговорення проблеми Курильських островів. Під час переговорів з президентом Південної Кореї була досягнута домовленість про повернення Росії в рамках бартерного обміну російських танків і бронетранспортерів (70 — БМП-3, 33 — БТР-80А і 80 — Т-80У), переданих їй в 90-х роках минулого століття у залік радянського боргу. Військові експерти не виключають можливості їх перепродажу Кіпру або Ємену, що, напевне, не дуже сподобається Туреччині та Саудівській Аравії.

Москва давно і безуспішно намагається позиціонувати Китай в якості свого союзника і вбити клин між КНР і США, але це не відповідає її можливостям. Якщо брати до уваги, що у 2015 році торговельний обіг між РФ і КНР (60 млрд дол.) був у 10 разів меншим від товарообігу між США і КНР (600 млрд дол.), то стає зрозумілим, що Пекіну немає жодного сенсу ускладнювати відносини з Вашингтоном на догоду геополітичним амбіціям Кремля.

Не все складається вдало і в двосторонніх російсько-китайських відносинах. У 2015 році товарообіг Росії з Китаєм зменшився на 30 %. Незважаючи на те, що Китай щорічно споживає 180 млрд куб. м природного газу, він досі обходиться без газу російського, незважаючи на наполегливі, але поки безуспішні пропозиції поставок «Газпрому». Так, у 2014 році Пекін відмовився фінансувати проект російського газопроводу «Сила Сибіру», оскільки ціна на газ його не влаштовувала.

22 серпня ц. р. в китайський порт Яньтянь прибув танкер Maran Gas Apollonia з американським скрапленим природним газом (СПГ). Це була перша поставка американського скрапленого газу до Китаю з нового американського експортного терміналу Sabine Pass. Це повідомлення збентежило функціонерів «Газпрому», які не можуть зрозуміти — чому «китайські друзі» купують американський СПГ за 290 дол. за 1 тис. куб. м, якщо російський СПГ із родовищ проекту «Сахалін-2» дешевший? Очевидно річ у тому, що майже увесь російський СПГ законтрактований іншими споживачами, а обсяги виробництва американського СПГ уже сьогодні значно перевищують обсяги виробництва російського СПГ. До того ж розширення виробництва російського СПГ гальмується американськими і європейськими санкціями.

Москву дратує також та обставина, що Китай без ліцензій клонує і копіює російську військову техніку та озброєння і продає їх третім країнам, не питаючи її дозволу. Подібних прикладів «неадекватної дружби», між РФ і КНР можна навести чимало.

Кремль дуже незадоволений тим, що Китай зберігає дружні і взаємовигідні відносини з Україною, про що свідчить його намір реалізувати великі спільні з нею проекти. Так, державне підприємство «Антонов» і китайська компанія Aerospace Industry Corporation of China (AICC) підписали 30 серпня ц. р. договір про добудову другого примірника найбільшого у світі транспортного літака АН-225 «Мрія» і налагодження його серійного виробництв на території Китаю за ліцензією ДП «Антонов». Передбачається, що китайська компанія також фінансуватиме серійне виробництво вантажних літаків Ан-178.

У серпні ц. р. Китай закінчив пошукові роботи і знову запропонував збудувати глибоководний порт з глибиною акваторії 25 метрів на узбережжі материкової України. Раніше китайська сторона планувала будувати глибоководний порт в Криму, але інвестори публічно заявили, що не матимуть справу з маріонетковою владою окупованого півострова. Тепер уряд України має визначитись — потрібен йому цей порт чи ні. Передбачається, що основну частину інвестицій для проекту надасть китайська сторона. На мій погляд, після того, як всі кримські порти відійшли Росії, ця пропозиція, крім великого економічного, має й не менше велике політичне значення. Це відповідь Путіну на його — «немає сенсу проводити нормандську зустріч, та ще в Китаї».

 

Переговори з «українського питання» на саміті G20

Після того, як стало ясно, що повноцінної зустрічі «нормандської четвірки» в Ханчжоу не відбудеться, сподіватися на прорив на саміті «Великої двадцятки» у вирішенні російсько-українського конфлікту не випадало. Проте, Б. Обама, А. Меркель і Ф. Олланд мали двосторонні зустрічі з В. Путіним, під час яких порушувалися питання, пов'язані як з врегулюванням цього конфлікту в рамках як Мінських угод, так і нових ініціатив. З огляду на те, що згадані двосторонні переговори проводилися кулуарно, то думаю, що про їх подробиці і деталі ми не скоро дізнаємося, якщо коли-небудь дізнаємося взагалі. Втім, за деякими даними, ми можемо скласти загальне уявлення про зміст цих переговорів. Одне можна з упевненістю сказати вже зараз: переговори лідерів США, ФРН і Франції з В. Путіним з «українського питання» були принциповими і жорсткими у відстоюванні національних інтересів України, що не залишало президентові РФ надій на послаблення санкцій та гарантувало продовження ізоляції в разі його подальшої агресивної політики проти України.

Ще до початку переговорів з В. Путіним на спільній прес-конференції з прем'єр-міністром Великої Британії Терезою Мей Б. Обама однозначно заявив, що «ми продовжимо протистояти російській агресії в Україні». До офіційної зустрічі Б. Обама кілька разів нашвидкуруч поспілкувався з В. Путіним. Їх офіційна зустріч тривала понад годину. З російського боку в переговорах також взяли участь помічник президента РФ Ю. Ушаков, прес-секретар Д. Пєсков і глава МЗС РФ С. Лавров. З боку США на зустрічі був присутній держсекретар Джон Керрі. Основна увага на переговорах приділялася обговоренню ситуації в Сирії і Україні. Після цього Б. Обама і В. Путін спілкувалися тет-а-тет. За даними агентства «Блумберг», сторонам так і не вдалося досягти взаєморозуміння ані по Сирії, ані по Україні.

Після завершення переговорів з В. Путіним Б. Обама визнав, що їхній діалог був досить конструктивним, проте не призвів до взаємоприйнятних домовленостей. За словами Б. Обами, «треба ще побачити, чи зможе Путін реалізувати своє бажання знайти вихід з конфлікту низької інтенсивності на російсько-українському кордоні». Державний секретар США Дж. Керрі також кілька годин спілкувався з С. Лавровим.

Б. Обама дав ясно зрозуміти В. Путіну, що санкції проти РФ залишаться в силі до повного виконання Мінських угод. При цьому слід зазначити, що 1 вересня Мінфін США вніс у санкційні списки прізвища ще 17 російських чиновників і 20 компаній, зокрема, компаній-підрядників будівництва Керченського мосту в Криму, а також представників силових структур тимчасово окупованого Криму і ватажків проросійських бойовиків на Донбасі. 6 вересня список санкцій було розширено на 81 пункт. Серед інших бізнесових структур до нього потрапили понад 50 компаній, підконтрольних «Газпрому», а також 11 компаній, що випускають електроніку, яка може бути використана ВПК РФ. На всі «підсанкційні» компанії будуть накладені торгові обмеження і всі запити на ліцензію для торгівлі з цими компаніями будуть розглядатися «з презумпцією відмови». Введення Вашингтоном додаткових санкцій проти Росії до саміту G20 свідчить про те, що у Білому Домі і не очікували якихось позитивних зрушень в позиції Кремля щодо ситуації на Донбасі.

4 вересня зустріч канцлера ФРН А. Меркель з В. Путіним тривала близько 2-х годин. Як повідомив офіційний представник німецького уряду Штеффен Зайберт, лідери двох країн «дуже конкретно» обговорювали різні питання, пов'язані з подальшим виконанням Мінських угод. Деталі розмови Ш. Зайберт, однак, не повідомив. У перший день саміту міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр висловив сподівання про встановлення нового режиму припинення вогню в конфлікті на сході України за участю ОБСЄ. За його словами, новий документ, який готується за участю ОБСЄ, сприятиме відновленню зустрічей в «нормандському форматі». Штайнмаєр запевнив, що новий документ буде готовий протягом кількох тижнів і його проект передбачається обговорити найближчим часом на зустрічі міністрів закордонних справ країн «нормандської четвірки».

5 вересня зустріч Ф. Олланда з В. Путіним була більш тривалою, аніж планувалося — 1 годину 20 хвилин. Французькі журналісти, посилаючись на дипломатів, констатували, що жодна зі сторін не поступилася, а розбіжності як були, так і залишилися. Як відзначило французьке радіо RFI, «ні для кого не секрет, що відносини між Росією і Францією характеризуються принциповими розбіжностями, які до цього часу не привели до налагодження довірчих відносин між Путіним і Олландом». Хоча обидва президенти багато говорили про можливість досягнення мирного врегулювання в Україні, розбіжності залишилися істотними. Якщо для В. Путіна питання Криму є «закритим», то для Ф. Олланда Крим залишається українським.

Після зустрічі з президентом РФ Ф. Олланд заявив, що представники країн-учасниць «нормандської четвірки» домовилися продовжити роботу з врегулювання ситуації в Україні і провести за кілька тижнів зустріч на вищому рівні. Як заявив Ф. Олланд, «…в Україні ми повинні продовжувати Мінський процес, подолати причини його нинішнього блокування, включно з запровадженням спеціального статусу, зміцненням безпеки і довіри між сторонами». Однак прес-секретар президента Росії Д. Пєсков після цієї зустрічі сказав, що «Росія ще не визначилася в питанні про свою подальшу участь в саміті «нормандського формату». За його словами, «треба буде ще виконати велику роботу перед тим, як остаточно визначитися». Ф. Олланд зазначив також, що в рамках майбутнього офіційного візиту В. Путіна в жовтні до Франції, з нагоди відкриття російської церкви святої Трійці на набережній Бранлі в Парижі, буде надана ще одна можливість обговорити «ситуацію в Україні». Не виключено, що зустріч лідерів «нормандської четвірки» може відбутися в Парижі в рамках візиту В. Путіна до Франції.

* * * * * * * * * * *

Підсумки саміту G20 в Ханчжоу продемонстрували, що загальна тенденція розвитку відносин між провідними країнами Заходу і Росією є негативною для неї і змінити цю тенденцію на користь Москви В. Путіну на саміті не вдалося. Дипломатія високого рівня і, тим більше, навколо складних міжнародних проблем ніколи не була відкритою для широкого загалу. Втім, навіть короткі заяви, які робили лідери провідних країн Заходу на саміті G20 в Китаї, свідчать про те, що їхні позиції щодо суверенітету України і непорушності її міжнародно визнаних кордонів залишилися незмінними. І про це чітко і однозначно ще раз було доведено до керівництва РФ, до яких би маневрів з метою розколу єдиної позиції провідних країн Заходу щодо російської агресії проти України воно не вдавалося.

Загальна тональність і атмосфера переговорів лідерів США, ФРН і Франції з В. Путіним на полях саміту G-20 в Китаї свідчать про те, що йому не вдалося перетворити «нормандську четвірку» в «нормандську трійку», як і не вдалося уникнути відповідальності і за ситуацію, що склалася з його вини, на Донбасі, і за блокування Мінського процесу. В. Путіну також не вдалося пом'якшити позицію лідерів провідних західних країн щодо санкцій проти Росії. Спроби Кремля активізувати відносини зі своїми азійськими партнерами також не послабили політичну ізоляцію Росії, тим більше, що відносини з деякими з них (Китай, Японія, Туреччина, Іран, Саудівська Аравія) не можна назвати стабільними і безпроблемними.

На наш погляд, та обставина, що Б. Обамі під час переговорів з В. Путіним на саміті G20 не вдалося досягти взаєморозуміння щодо ситуації в Сирії і Україні свідчить, що кремлівський «політичний довгожитель» В. Путін вже не сприймає серйозно «кульгаву качку» Б. Обаму і робить ставку на перемогу на президентських виборах в США Д. Трампа, відомого своїми проросійськими і «пропутінськими» симпатіями. У такій же мірі В. Путін робить ставку на прихід до влади проросійських політиків на президентських виборах у Франції у квітні-травні 2017 року та парламентських виборах у ФРН восени 2017 року. Виходячи з цього, як нам видається, В. Путін спробує «протриматися» до зміни влади в згаданих країнах, і при цьому, в кращому випадку, буде прагнути заморозити ситуацію на Донбасі шляхом саботування, блокування та ігнорування Мінського процесу, а в гіршому — посилювати збройну і політичну конфронтацію з Україною з метою дестабілізувати ситуацію і змінити владу в нашій країні на користь проросійських сил, головним чином колишніх регіоналів.

* * * 

5 вересня керівник робочого штабу по Україні федерального Міністерства закордонних справ ФРН Йоганнес Регенбрехт заявив, що якщо Україна надасть альтернативні пропозиції і ідеї щодо того, яким чином можна досягти прогресу у встановленні миру на Донбасі, то такі пропозиції будуть вітатися. На наш погляд, Мінські угоди можуть бути виконані лише за однієї умови — відновлення за сприяння міжнародної збройної поліцейської місії ОБСЄ повного контролю України над нині неконтрольованою 400-кілометровою ділянкою українсько-російського кордону на Донбасі. Тому керівництво України має зробити все можливе для того, щоб ця умова стала першим пунктом Мінських угод і стала безумовним зобов'язанням Російської Федерації. (Про це неодноразово казав і Президент України П. Порошенко: «Питання кордону є ключовим у контексті виконання Мінських домовленостей»). З цією пропозицією Україна має якомога швидше звернутися до всіх учасників «нормандської четвірки» і США. Крім цього, як варіант, вкрай бажано розширити «нормандську четвірку» до семи учасників за рахунок представників США, Великої Британії та Італії, тим більше, що такий формат уже був задіяний на недавньому саміті НАТО у Варшаві.

 

www.reliablecounter.com

URL сторінки http://bintel.com.ua/uk/article/print/09-09-G20/